ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕЖИВАННЯ ВІКОВОЇ КРИЗИ ПІДЛІТКАМИ ШКОЛИ-ІНТЕРНАТУ ДЛЯ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ

summary

У вступі викладено актуальність теми дослідження, висвітлено її розробленість у вітчизняній і зарубіжній психології; визначено об’єкт, предмет, мету і завдання, теоретико-методологічну основу; висвітлено наукову новизну, практичне значення дисертації, наведено дані про апробацію, впровадження та структуру роботи.

         У першому розділі “Теоретичні підходи до вивчення особливостей підліткової кризи в умовах психічної депривації” охарактеризовано основні положення теорії криз; диференційовано поняття психологічна криза у контексті психології особистості та психології розвитку; проаналізовано зміст та структуру підліткової кризи як переходу від молодшого шкільного до підліткового віку; розкрито зміст критичних переживань підлітків в умовах психічної депривації.

         Теорію криз, яка з’явилася у другій половині ХХ ст., ряд зарубіжних вчених сприймають як продовження вчення про стрес (К.Істам, Р.Скот, В.Сміт, А.Ховард). Інші автори у стресі вбачають лише негативні ознаки, а у кризі - позитивний потенціал особистісного росту (Дж.Каплан, Л.Рапопорт). Однак визнання деякими дослідниками факту, що криза одночасно може нести у собі як загрозу для особистості, її цілісності та рівноваги, так і стимул для росту і актуалізації, фактично свідчить про спільне в теорії криз (С.Брендон, А.Дарбонне, Дж.Каплан, Дж.Якобсон).

         Поняття кризи у контексті психології особистості представлено як стан перешкоди, неможливості задоволення суб’єктом певних життєвих проблем (Л.І.Анциферова, Ф.Ю.Василюк, Л.П.Гримак,). У сучасних концепціях життєвих криз особистості, критичний період протікає у формі декількох послідовних фаз, які характеризуються суб’єктивними симптомами (почуттям тривоги, розгубленості, безпорадності, провини) та різними способами адаптації - методом спроб і помилок, переоцінкою цінностей, захисними реакціями (П.П.Горностай, О.А.Донченко, С.Б.Семичов, Т.М.Титаренко).

         В рамках психології розвитку, зокрема, у руслі культурно-історичної теорії, поняття криза виступає як феномен розвитку і тісно пов’язане з поняттям перехідних періодів. Психологічним змістом вікової кризи вважається суб’єктивізація (привласнення) індивідом новоутворень попереднього стабільного періоду (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, К.М.Поліванова).

Прихильники теорії діяльності презентували кризу як наслідок неправильного виховання, як поведінковий синдром критичного періоду (О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, В.В.Давидов та ін.), внаслідок чого в 50-70-х роках ХХ ст. криза інтерпретувалась як несприятливий синдром переходу від одного віку до іншого (Л.І.Божович, Т.В.Драгунова, М.І.Лісіна). Це означало, що при продуманому цілеспрямованому керуванні процесом виховання, кризи у розвитку дитини можна уникнути.

Наше дослідження будувалося в межах культурно-історичної концепції, за якою криза є закономірним періодом перетворення соціальної ситуації розвитку, коли новоутворення попереднього періоду сприяють руйнуванню старої соціальної ситуації розвитку і провокують утворення нової.

         Фундаментальні роботи з проблеми психології розвитку підлітка (П.П.Блонський, Л.І.Божович, Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, А.О.Смірнов, Д.Б.Ельконін) були поштовхом до появи двох взаємопов’язаних напрямів досліджень: вивчення провідної діяльності особистості цього віку та аналіз соціальної ситуації її розвитку (О.Г.Асмолов, Т.А.Гаврилова, В.В.Давидов, Т.В.Драгунова, І.В.Дубровіна, В.О.Крутецький, К.М.Поліванова, А.В.Толстих, А.М.Прихожан, А.В.Петровський, Д.Й.Фельдштейн та ін.). Однак, аналіз наукових праць дозволяє зробити висновок про недостатність теоретичних та експериментальних досліджень, присвячених вивченню специфіки переходу особистості від дитинства до дорослості.

         У концепціях зарубіжних вчених першої половини ХХ ст. проголошувалася ідея необхідності появи зовнішніх та внутрішніх конфліктів у підлітковий період (П.Блос, Е.Еріксон, К.Левін, А.Фрейд, С.Холл), але на основі результатів емпіричних досліджень (60-80-х рр. ХХ ст.), цей вік почав характеризуватися як відносно благополучний, як період “безкризового розвитку”, а вікова криза - як нормальне явище (Дж.Адельсон, Е.Доуан, Ф.Елкін, Дж.Коулмен, Дж.Мастерсон, Д. та Дж.Оффер, М.Руттер, У.Уістлі).

         Точки зору вітчизняних психологів розходяться від сприймання всього підліткового періоду як однієї неперервної кризи (Л.І.Божович, Д.М.Крилов, А.М.Прихожан, С.К.Масгутова) – до підкреслення можливості безкризового протікання підліткового періоду (М.Кле, Дж.Коулмен, Ф.Райс, М.Раттер, Х.Ремшмідт); від розуміння кризи лише як результату неадекватних виховних впливів (Л.І.Божович, Т.В.Драгунова, О.М.Леонтьєв, Д.Й.Фельдштейн) - до оцінки її як необхідного і закономірного етапу психічного розвитку (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін).

Узагальнення різних наукових позицій показало, що єдиної думки відносно основних аспектів психологічного змісту підліткового віку не існує. Це стосується провідної діяльності цього вікового періоду, його центральних новоутворень, а також питання про віднесення даного відрізку онтогенезу до стабільного чи критичного періоду. Центральним новоутворенням підліткової кризи визнається почуття дорослості, яке детермінує нове ставлення молодшого підлітка до себе і до світу дорослих (Т.В.Драгунова, Д.Б.Ельконін).

            Проаналізувавши ряд наукових положень провідних концепцій вчених ми обґрунтували зміст поняття переживання підліткової кризи. Так, переживання (у межах теорії діяльності) розглядається як внутрішня інтелектуально-вольова робота по відновленню втраченого у критичній ситуації сенсу буття (Ф.Ю.Василюк, В.К.Вілюнас, Л.П.Гримак, О.М.Леонтьєв та ін.). Представники культурно-історичної концепції поняття переживання розуміють як внутрішнє ставлення особистості до того чи іншого моменту діяльності, як своєрідну проекцію соціальної ситуації розвитку (Л.С.Виготський, Л.І.Божович). Виходячи з цих позицій, зміст кризи, як моменту зламу, полягає у перетворенні дитиною одного способу переживання середовища на інший. При цьому, визначаючи зміст переживання підлітком вікової кризи, ми виходили з концепції суб’єктності С.Л.Рубінштейна, за якою переживання, як специфічний аспект свідомості, є особливим утворенням, в якому особистісний аспект виступає домінуючим. В переживаннях людини відображається специфічність прояву її індивідуального життя. Отже, переживання вікової кризи підлітком розглядається нами як закономірний процес його індивідуального розвитку, що спрямований на структурування ціннісних ставлень під впливом відкритої ним нової ідеальної форми (почуття дорослості).

В першому розділі представлена також проблема переживання підліткової кризи дітьми, що залишилися без опіки батьків, тобто тривалий час перебувають в ситуації соціальної депривації. Наслідками негативного впливу деприваційного синдрому дослідники вважають: нервово-психічні розлади, дисциплінарні порушення, бродяжництво та різні форми агресії (М.Н.Коренєв, С.О.Левенець, В.М.Арбузова); відсутність навичок продуктивного спілкування, поверховість контактів (В.С.Мухіна, Є.Г.Трошихіна); психологічне відчуження від інших людей (А.М.Прихожан, Н.М.Толстих); низький рівень самоприйняття, конформність, залежність від інших (Н.К.Радіна, І.А.Фурманов); зміщення статево-рольових орієнтацій підлітків та дифузність самоприйняття (Я.О.Гошовський); загострення акцентуацій, невротичні зрушення (С.Я.Корпіловська, С.І.Подмазін, О.І.Сибіль, Г.О.Хомич); адиктивність, соціальну дезадаптованість (Н.Ю.Максимова).

         Перебуваючи в умовах психічної депривації, підліток постійно стикається з критичними ситуаціями, які вимагають внутрішньої роботи. Крім того, цей процес ускладнюється власне віковими критичними переживаннями, коли під час переходу до підліткового віку змінюється спосіб переживання суб’єктом середовища. Ці положення стали визначальними в пошуках адекватних емпіричних методів та побудові стратегії експериментального дослідження.

         У другому розділі – “Виявлення психологічних особливостей переживання вікової кризи депривованими підлітками” – обґрунтовано методичні прийоми та процедура дослідження особливостей переживання вікової кризи депривованими підлітками, проаналізовано конкретні методики виявлення особливостей динамічних проявів підліткової кризи; здійснено кількісний і якісний аналіз результатів констатуючого експерименту щодо структури емоційно-ціннісних самоставлень, особливостей самооцінювання, рефлексії реального та ідеального Я; формування образу дорослості інтернатських підлітків, на основі чого виявлено типи переживання вікової кризи в умовах депривації батьківської взаємодії.

В результаті проведеного теоретичного аналізу були виділені критерії та показники переживання вікової кризи підлітками:

1)     соціально-психологічна адаптованість (прийняття власного соціального статусу, прийняття інших, емоційна комфортність, інтернальність, прагнення переживання);

2)     інтегральність самоставлень (самоповага, самоінтерес, очікуване ставлення інших, аутосимпатія);

3)     адекватність Я-образу (чіткість уявлень, диференційованість образу-Я, зв’язок між Я-реальним та Я-ідеальним, рівень домагань).

Організація констатуючого експерименту в умовах школи-інтернату ускладнювалася наступними факторами: негативним впливом тривалої психічної депривації на розвиток особистості підлітка; різноманітністю та варіативністю індивідуальних проявів протікання підліткової кризи; неоднозначністю наукових підходів до вирішення проблеми вікових криз, а саме інтерпретації їх змісту, структури та вікових меж.

У зв’язку з тим, що моніторинг критичного віку, тобто простежування у часі його основних етапів та ознак, може стати умовою для підтвердження гіпотези про його логічну структуру, наше дослідження будувалося на основі поєднання лонгітюдного та поперечних зрізів.

Емоційно-ціннісне ставлення до себе та рівень внутрішніх дій по відношенню до себе або готовність до таких дій вимірювалося нами за допомогою тесту-опитувальника (В.В.Столін,С.Р.Пантилеєв). Оскільки соціальна ситуація розвитку в критичні періоди презентує відкриття дитиною нової ідеальної форми, що змінює її ставлення до навколишнього і до самої себе, модифікація методики Дембо-Рубінштейн, здійснена А.М.Прихожан для дослідження реального та ідеального “Я” особистості, була використана нами саме з метою конкретизації ставлення підлітків до майбутнього і теперішнього. Для дослідження відношення між Я-реальним та Я-ідеальним була обрана модифікація методики С.А.Будассі.

Діагностика адекватності переживань підлітка і усвідомлення ним особливостей своєї особистості здійснювалася нами за допомогою “Шкали соціально-психологічної адаптованості” (СПА), розробленої американськими психологами К.Роджерсом і Р.Даймондом та адаптованої Т.В.Снєгірьовою. Для визначення певних типів переживання вікової кризи підлітками школи-інтернату враховувались також результати вільних і структурованих самоописів та біографічних відомостей про вихованців школи-інтернату.

Вивчення емоційно-ціннісного ставлення до себе підлітків, що виховуються у школах-інтернатах для дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у порівнянні з їх ровесниками із сім’ї, виявило наступні особливості:

- відносно низький рівень показників інтегрального почуття „за” чи” проти” власного Я у депривованих підлітків (65,19% проти 85% у підлітків із сім’ї, в одиницях накопичених частот), що, відповідно, свідчить про наявність серед них більшої кількості дітей з негативним ставленням до себе;

- низький рівень самоінтересу депривованих підлітків на рівні внутрішніх дій на адресу “Я” (39,52% проти 72,52%) суперечить загальному високому показнику аутосимпатії (62,7% проти 75,82%) та самоінтересу (71,33% проти 72,59%) на макрорівні: загострення суперечностей такого роду сприяє розвитку та поглибленню внутрішніх конфліктів, формуючи “комплекси” як свого роду захисти;

- відносно високий рівень саморегуляції підлітків школи-інтернату (65,11%) на фоні домінування почуттів “проти” власного Я та низького рівня саморозуміння (43,51% проти 75,59%) говорить про негативні зрушення у їх особистісному розвитку;

- байдуже ставлення до позитивної думки про себе інших людей як підлітків школи-інтернату (24,27%), так і сімейних (41,48%), що часто провокує важковиховунаність, свідчить про прагнення реалізувати уявлюваний образ дорослості у нових ситуаціях та визначити межі своєї дорослості;

- низький рівень самоприйняття (50,67% проти 70,67%), самоповаги (47,05% проти 74,56%), самовпевненості (45,58% проти 60,69%) та саморозуміння (43,51% проти 75,59%) підлітків школи-інтернату. Вказану картину специфічного розвитку депривованих підлітків наочно демонструє гістограма, створена на основі порівняння кількісних показників елементів мікро- та макроструктури самоставлення підлітків зі школи-інтернату та сім’ї