ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РІЗНОВІКОВИХ ВЗАЄМИН МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, сформульовано мету і завдання наукового пошуку, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито методологічні та теоретичні засади дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено дані про впровадження і апробацію результатів дослідження, подано інформацію про структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі «Теоретико-психологічні основи дослідження різновікових взаємин молодших школярів» проаналізовано результати теоретичних та експериментальних досліджень у галузі психології міжособистісних взаємин, що дозволило виявити провідну роль міжособистісних взаємин у формуванні особистості молодшого школяра; обґрунтувати поняття «різновікові взаємини», розкрити психологічну структуру різновікових взаємин молодших школярів, в якій виокремлено компоненти (когнітивний, мотиваційний, поведінковий), критерії (знання, спонукання, вмілість), показники та рівні.

Проаналізувавши різні психологічні підходи до вирішення проблеми міжособистісних взаємин, висвітлені у працях Б.Г. Ананьєва, О.О Бодальова, В.М. М'ясищева, Б.Д. Паригіна, О.В. Киричука, Я.Л. Коломінського, Н.І. Нєпомнящої, М.М. Обозова, Т.О. Рєпіної, Д.Б. Ельконіна, М.І. Лісіної, було з’ясовано, що міжособистісні взаємини становлять внутрішню, психологічну основу міжособистісного спілкування і взаємодії в єдності знань, спонукань та вмілості їх суб'єктів. Різновікові взаємини виникають між суб'єктами, що належать до одного вікового періоду, мають різницю у віці більшу, ніж один рік, та відзначаються співвідношенням позицій старшого і молодшого.

Доведено, що міжособистісні взаємини слугують умовою розвитку і формування у дитини основ її особистості, а саме: самосвідомості, моральної свідомості, рефлексії, теоретичного мислення, «Я - концепції», системи саморегуляції (самооцінки і самоконтролю), вищих почуттів тощо (І.Д. Бех, Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, Л.С. Виготський, В.В. Давидов, О.К. Дусавицький, Д.Б.Ельконін, А.В. Захарова, О.Є. Кравцова, В.С. Мухіна, О.В. Петрунько, Н.А. Побірченко Г.А. Цукерман, С.Г. Якобсон та ін.).

Прихильники діяльнісного підходу до визначення психологічних умов розвитку міжособистісних взаємин молодших школярів (В.В. Абраменкова, Л.С. Виготський, О.К. Дусавицький, М.І. Лісіна, Г.О. Люблінська, М.В. Матюхіна, Л.С. Сапожнікова, С.Г. Якобсон та ін.) стверджують провідну роль у цьому процесі різноманітних видів та форм дитячої діяльності.

Вихідним положенням особистісного підходу до розвитку міжособистісних взаємин молодших школярів виступає твердження щодо характеру та інтенсивності спілкування і взаємодії дитини із референтними дорослими, передусім, з учителем, як детермінуючої умови у формуванні міжособистісних взаємин молодших школярів (Б.Г. Ананьєв, В.В. Давидов, О.В. Киричук, Г.І. Ліпкіна, І.В. Макарова, Л.С. Сапожнікова та ін.).

Психолого - педагогічні дослідження різновікових взаємин дітей проведено в сім’ях, у різновікових групах навчальних закладів, громадських і дружніх об’єднаннях дітей.

На основі вивчення взаємин дітей різного віку у сім’ї дослідники зробили суперечливі висновки. Так, А. Адлер, Ю.Б. Гіппенрейтер, Н.А. Пеньковська, К. Кволс вважають, що старші діти більш агресивні, егоїстичні й тривожні і що у старшої дитини ймовірність емоційних порушень дещо вища, ніж у молодших за віком дітей. Молодша дитина більш спокійна, витримана і менш агресивна, ніж старша. Натомість Л. Берк, І. А. Дідук, Т. І. Думитрашку, Ж. Ж. Руссо, Ю. О. Приходько, Б. Спок, Е. Фромм, навпаки, переконують, що старші діти більш чуйні, відповідальні, самостійні, ініціативні, товариські, більше мотивовані на досягнення успіху, менш агресивні. Отже, вікова позиція дитини серед братів і сестер має, окрім переваг, і свої недоліки, які можуть несприятливо вплинути на формування особистості, якщо вчасно їх не усунути. Конфлікти у взаєминах між дітьми у сім’ї породжують дефіцит емоційного тепла і утруднюють формування соціальних зв’язків у дорослому віці. Позитивні ж взаємини між братами і сестрами прогнозують успішну соціалізацію і зменшення ризику виникнення соціальних проблем у майбутньому.

Психологічний аналіз педагогічних технологій, що побудовані на врахуванні різновікового складу учнів, виявляє різні оцінки вченими їх доцільності. Видатні педагоги минулого (Я. Коменський, Дж. Локк, А. С. Макаренко, В. Ф. Одоєвський, Ж. Ж. Руссо, С. Ф. Русова, В. О. Сухомлинський, К. Д. Ушинський) та ряд учених на сучасному етапі (Г. О. Люблінська, О. О. Вовчик-Блакитна, А. М .Давидчук, В. У. Кузьменко, І. П. Печенко, Ю. О .Приходько, Т. В. Сенько, О. О. Смірнова) стверджують, що правильна організація взаємодії у різновіковій групі дітей сприяє соціалізації особистості як молодших, так і старших.

Інші дослідники (М. І. Баженова, М. Е. Боцманова, А. В. Захарова, П. Крегомар, Н. І. Присяжнюк, Л. К. Шлегер) заперечують такий підхід, підкреслюють проблемні сторони різновікової взаємодії, піддають їх критиці, обґрунтовуючи необхідність поділу дітей на групи одного віку.

Водночас, вчені виявляють одностайність у тому, що взаємини між дітьми різного віку мають свою специфіку і суттєво відрізняються від міжособистісних взаємин однолітків, при цьому діти оволодівають знаннями, мотивами, вміннями, необхідними для реалізації позицій старшого і молодшого. За умови, якщо позиція старшої дитини реалізується у формах надання молодшій підтримки, допомоги, заохочення, взаємини дітей позитивно впливають на їх особистісний розвиток. У випадку реалізації позиції старшого у формах домінування, пригнічення, стримування активності щодо молодшого, виникають взаємини, що стримують особистісний розвиток дітей.

Структуру різновікових взаємин молодших школярів доцільно представити в єдності трьох взаємопов’язаних критеріїв: знання, спонукання та умілість, яким відповідають мотиваційний, когнітивний та поведінковий компоненти. Мотиваційний компонент знаходить свій прояв у таких показниках, як мотив вибіркових ставлень до дітей іншого віку; привабливість різновікових взаємин для дитини; емоційне ставлення до дітей іншого віку. Когнітивний компонент щодо знань молодших школярів про різновікові взаємини було визначено за показниками усвідомлення дітьми ознак «старшого» і «молодшого» у взаєминах, розуміння ними моральних понять, знання правил поведінки з дитиною іншого віку. Поведінковий компонент відображає умілість дітей у сфері різновікових взаємин та виявляється як комунікативні вміння, вміння співпрацювати з партнером іншого віку, вміння і навички різновікових взаємин.

Узагальнення та систематизація проявів мотиваційного, когнітивного та поведінкового компонентів різновікових взаємин дозволили охарактеризувати високий, середній та низький рівні сформованості цих взаємин. Високий рівень різновікових взаємин передбачає, що молодший школяр продуктивно ставиться до взаємин як зі старшими, так і з молодшими; прагне до партнерських рівноправних стосунків як зі старшими, так і з молодшими; виявляє задоволення від різновікових взаємин; адекватно розуміє моральні поняття і правила, що регулюють різновікові взаємини; відзначається сформованим уявленням про вік людини, усвідомленням ознак «старшого» і «молодшого» у різновікових взаєминах; демонструє партнерську поведінку як зі старшими, так і з молодшими. Виявляє гнучкість у поведінці з товаришами, враховуючи їх позицію як "старшого" чи "молодшого". Надає допомогу молодшим, вміє їх вислухати, підтримує їх ініціативи. Намагається бути корисним для старших, включатись у їх діяльність.

Молодший школяр із середнім рівнем розвитку різновікових взаємин адекватно розуміє більшість моральних понять і правил, що регулюють різновікові взаємини, має приблизне уявлення про вік людини. Нечітко усвідомлює ознаки «старшого» і «молодшого» у різновікових взаєминах. Ситуативно ставиться до взаємин або зі старшими, або з молодшими, залежно від їх комфортності. Прагне до нерівноправних взаємин – або до домінування, або до підпорядкування у спілкуванні з дітьми різного віку. Виявляє задоволення лише від взаємин або зі старшими, або з молодшими. Вміє спілкуватись лише зі старшими, чи з молодшими, залежно від свого попереднього досвіду взаємин. Демонструє або здатність до домінування, або до підпорядкування. Так, зі старшими слухняно виконує їх настанови, виявляє безініціативність, несміливість і невпевненість. Натомість, з молодшими, нав’язує, диктує їм свою волю, не здатен прислухатись до їх думки.

Низький рівень різновікових взаємин характеризується тим, що молодший школяр не володіє більшістю моральних понять і не знає правил, що регулюють різновікові взаємини. Уявлення про вік людини не актуалізоване. Позицію старшого сприймає як сильнішого, а молодшого – як слабшого. Негативно ставиться до взаємин зі старшими, переважає орієнтація на ровесника або на молодшого. У взаєминах зі старшим виявляє незадоволення, прагне вийти з них. Виникають конфлікти і непорозуміння зі старшими. Прагне домінувати у взаєминах, пригнічує ініціативу товаришів. Сприймає молодших як виконавців. Демонструє вміння на позиції "сильнішого". Відсутні вміння взаємин зі старшими, спілкування з якими уникає. З молодшими виступає лідером, не вміє прислухатись до їх думок та пропозицій.

Відтак, актуалізується потреба у забезпеченні психолого-педагогічних умов, за яких взаємини між дітьми різного віку в сім'ї та у навчальних закладах максимально сприяли б розвитку їх особистості, враховуючи, що провідну роль у формуванні взаємин дітей різного віку відіграють близькі дорослі, насамперед батьки і вчителі. Слід зауважити, що у психологічному аспекті проблема взаємин молодших школярів різного віку залишається майже зовсім не вивченою. Це стосується, як малокомплектних шкіл, літніх таборів, громадських дитячих об'єднань, так і учнів - однокласників, що мають різницю у віці 1-2 роки.

У другому розділі «Емпіричне дослідження психологічних особливостей різновікових взаємин молодших школярів» розкрито методичну базу та основні етапи констатувального дослідження; подано опис процедури проведеного констатувального експерименту; проаналізовано отримані кількісні дані щодо психологічних особливостей різновікових взаємин молодших школярів; розкрито зовнішні чинники сформованості різновікових взаємин однокласників.

Констатувальне дослідження складалось з пілотної та основної частин. Основна робота проводилась у чотири етапи (виявлення впливу позиції учня в класі як старшого чи молодшого на його навчальну успішність та соціометричний статус; визначення розподілу молодших школярів за рівнями сформованості різновікових взаємин; дослідження зовнішніх чинників сформованості різновікових взаємин молодших школярів; аналіз та інтерпретація емпіричних результатів).

При здійсненні експериментального дослідження важливим завданням став пошук науково вірогідних методик, на основі яких укладався повний комплект методичного інструментарію. Цей комплект формувався з урахуванням таких вимог експериментальної роботи, як: відповідність віковим можливостям молодших школярів; спроможність оптимального вирішення завдань експериментального дослідження; можливість одержати якомога більше нових різнобічних даних щодо психологічних особливостей різновікових взаємин дітей молодшого шкільного віку; необхідність здійснення якісної та кількісної обробки отриманих результатів.

Розроблено комплексну програму емпіричного дослідження відповідно до поставлених задач, що включала комплекс методик: для виявлення впливу позиції старшого чи молодшого на навчальну успішність та соціометричний статус учня в класі - аналіз шкільної документації (класних журналів, особових справ учнів, звітів учителів), соціометрична процедура (Я .Л. Коломінський); для визначення розподілу молодших школярів за рівнями сформованості компонентів різновікових взаємин, зокрема, когнітивного компоненту – методика «Яким я бачу свого товариша» (Л. С. Сапожнікова) для виявлення усвідомлення дітьми ознак «старшого» і «молодшого» у взаєминах, авторська методика «Визначення рівня розуміння моральних понять» для діагностики розуміння школярем моральних понять і правил поведінки з дитиною іншого віку, методика «Загальна орієнтація дітей у довкіллі» (Р. С. Нємов) для виявлення рівня знань дитини щодо соціального оточення; мотиваційного компоненту – методика «Вибір партнера для визначеної діяльності» (Я. Л. Коломінський) для діагностики мотиву вибіркових ставлень до дітей різного віку, методика «Діагностика моральної саморегуляції молодшого школяра» (О. С. Безверхий) для виявлення привабливості різновікових взаємин, авторська методика «Незавершені речення» для діагностики емоційного ставлення до дітей іншого віку; поведінкового компоненту – авторська методика «Комунікативні уміння учнів» для діагностики рівня комунікативних умінь молодших школярів, методика «Виявлення основного типу поведінки у взаєминах дітей» (О. С. Залужний) для діагностики вмінь і навичок різновікових взаємин, «Вивчення різновікових умінь» (Г. А. Урунтаєва) для виявлення вміння дитини співпрацювати з партнером іншого віку.

Результати пілотного обстеження шкільної документації 30 класів початкової школи показали, що існує помітна різниця у віці дітей, які навчаються в одному класі. В усіх досліджуваних класах було виявлено різницю у віці учнів щонайменше 1 рік 2 місяці. У 46,6 % шкільних класів виявлено різницю віку найстаршого і наймолодшого учнів у діапазоні 1 рік 2 місяці – 1 рік 4 місяці; у 33,4 % від 1 року 5 місяців до 1 року 7 місяців; у 20,0% - від 1 року 8 місяців до 2 років. Тобто, мінімальна різниця у віці молодших школярів-однокласників становить 1 рік 2 місяці, а максимальна – 2 роки. Класів, де різниця у віці найстаршого і наймолодшого учнів знаходиться у межах року, взагалі не виявлено. Дослідження різниці у віці найстаршого і наймолодшого учнів виявило, що сучасні класи початкової школи є фактично різновіковими групами, в яких навчаються не однолітки, а діти з різницею 1-2 роки. Тому методики роботи у різновікових групах молодших школярів мають набагато ширшу сферу застосування, ніж це прийнято вважати, а їх розробка належить до актуальних завдань психологічної науки.

В основній частині констатувального дослідження взяло участь 236 третьокласників (14 класів початкової школи), 140 батьків і 26 педагогів. Треті класи було обрано для основного дослідження, враховуючи те, що адаптаційний період до шкільного навчання завершився; міжособистісні взаємини у шкільному класі вже є достатньо сформованими; навчальну успішність учнів починають оцінювати за 12-бальною системою. У кожному з досліджуваних класів учнів було поділено на дві умовні групи: молодші (діти віком до 8 років 6 місяців) та старші (віком від 8 років 7 місяців).

Встановлено, що серед однокласників старші за віком школярі мають вищий рівень навчальної успішності та більш благополучну соціометричну статусну категорію у порівнянні з молодшими за віком учнями. Високий рівень навчальної успішності переважає в учнів старшої вікової підгрупи (44,9 % досліджуваних цієї групи), а серед молодшої їх лише 16,7%. Натомість, в учнів молодшої вікової підгрупи переважає низький рівень успішності (51,4 % досліджуваних цієї групи), у дітей старшої підгрупи - 25,5%. Благополучну статусну категорію отримали 83,7% старших учнів та лише 54,3% їх молодших однокласників. Тоді як неблагополучну статусну категорію отримали лише 16,3% старших і, відповідно, 45,7% молодших однокласників. Отримані відмінності за χ²критерієм у рівнях навчальної успішності та соціометричного статусу статистично значущі на 0,001 рівні.