ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ОСОБИСТІСНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано вибір наукової теми та її актуальність, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет і методи, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію й впровадження отриманих результатів у практику, подано інформацію про структуру й обсяг дисертаційної роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження особистісної компетентності старшокласників» висвітлено психологічні підходи до вивчення проблеми компетентності та компетенцій, проведено ґрунтовне теоретичне дослідження поняття «особистісна компетентність», розглянуто особливості розвитку і прояву цієї компетентності в юнацькому віці.

На основі аналізу наукових джерел із проблеми впровадження компетентнісного підходу проаналізовано її стан у сучасній загальній освіті Встановлено, що компетенція розуміється як здатність індивіда справлятися з найрізноманітнішими задачами, як сукупність знань, вмінь і навичок, необхідних для певної роботи (О.М. Бобієнко, В.О. Болотов, Г.П. Ланець, Дж. Равен, В.В. Сєріков, С.Є. Шишов). Водночас повинні взаємодіяти когнітивні й афективні навички поряд з мотивацією, емоційними аспектами та відповідними ціннісними установками. В контексті нашого дослідження компетентність розглядається як складна інтегрована характеристика особистості, під якою розуміють набір знань, умінь, навичок, ставлень, що дають змогу ефективно провадити діяльність або виконувати певні функції, забезпечуючи розв’язання проблем і досягнення певних стандартів у професії або виді діяльності (О.І. Пометун).

Компетентнісний підхід оперує двома базовими поняттями: «компетенція» і «компетентність». Існує два протилежних розуміння співвідношення між ними: ототожнення та диференціація. У роботі перевага віддається другій позиції, згідно з якою компетенція включає сукупність взаємопов’язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), які задаються стосовно певного кола предметів і процесів, що є необхідним для якісної продуктивної діяльності щодо них, а компетентність – це володіння людиною відповідною компетенцією, що включає її особистісне ставлення до неї і до предмета діяльності; компетентність завжди є актуальним проявом компетенції.

У науковій літературі на даний час немає чітко окресленого, узгодженого бачення змісту поняття «особистісна компетентність» і, відповідно, його співвідношення з іншими науковими термінами. Здебільшого в контексті професійного становлення та розвитку професійної компетентності дослідники як одну з її складових або як один із видів розглядають: особистісну компетентність (О.І. Гулай, А.К. Маркова, Т.В. Некрасова); особистісно-індивідуальну (Н.М. Болюбаш, І.Г. Дровнікова, Дж. Равен); індивідуально-особистісну (Г.П. Ланець); соціально-особистісну (Н.Л. Бабенко); мотиваційно-особистісну (В.В. Абашина); аутопсихологічну (А.О. Деркач, Н.В. Кузьміна, Л.А. Степнова); внутрішньоособистісну (Л.О. Плужнікова); власну (В.Г. Маралов). Деякі науковці розглядають особистісну компетентність як рівнозначну з професійною, соціальною та іншими видами компетентностей (В.І. Байденко, Н.І. Бігун, С.В. Гренадерова, Н.Д. Даровская, О.О. Карабанова, Д.О. Леонтьєв, С.В. Молчанов, Н.М. Морозова, О.Г. Носкова, О.Е. Пермяков, І.М. Фадєєва). На основі тлумачення змісту і наповнення особистісної компетентності, що існує в сучасній психологічній науці, у дисертаційній роботі «особистісна компетентність» розуміється як інтегральна характеристика, здатність особистості виявляти, осмислювати, проявляти, оцінювати, розвивати, довільно регулювати власні особистісні ресурси, здібності, обдарування та соціальні позиції, розробляти, вдосконалювати та втілювати у дійсність свої життєві плани, що базуються на усвідомленні соціальних потреб та особистісних цінностей.

Проблема відбору ключових (базових, універсальних) компетентностей є однією з центральних для оновлення змісту освіти. Серед ключових компетентностей сучасних школярів, визначених ученими України (Н.М. Бібік, О.В. Овчарук, О.В. Руденко, О.Я. Савченко), особливий інтерес для нас становить здоров’язберігаюча, яка включає життєві навички, що сприяють духовному та психічному здоров’ю – своєму та оточення. Навички та компетенції, які вона охоплює, значною мірою враховують компетенції, якими характеризують особистісну компетентність, а саме: 1) самоусвідомлення та самооцінка; 2) аналіз проблем і прийняття рішень; 3) визначення життєвих цілей та програм; 4) навички самоконтролю; 5) мотивація успіху та тренування волі.

На основі теоретичних поглядів науковців на зміст та складові особистісної компетентності в роботі виокремлено, узагальнено, класифіковано і структуровано компетенції та характеристики, що її наповнюють, розроблено концептуальну модель особистісної компетентності старшокласника (таблиця 1). Мотиваційно-ціннісний компонент передбачає наявність розуміння необхідності й важливості особистісно-орієнтованої діяльності учня та особистісних якостей, які дозволяють її здійснити; прийняття особистісного самовдосконалення як сенсу і цілі життя; стійкість інтересу, мотивацію до освоєння нових знань, особистісного розвитку. Когнітивний компонент включає комплекс знань, володіння якими необхідне школяру-старшокласнику для особистісного розвитку; способи постановки, планування та вирішення задач особистісного зростання та оцінки результатів рішення; здатність особистості розуміти й орієнтуватися в навколишній дійсності, виявляти, осмислювати і оцінювати своє місце і роль у колективі, сім’ї, державі. Емоційно-вольовий компонент забезпечує суб’єктну, внутрішньо-скоординовану, відповідальну й ефективну діяльність учня з метою його особистісного самовдосконалення, задоволеність старшокласника процесом і якістю навчання, особистісним самовизначенням.