ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ РЕФЛЕКСІЇ ВИКЛАДАЧІВ ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження та здійснено оцінку рівня вивчення обраної проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, теоретико-методологічні основи і методи дослідження; представлено його наукову новизну, теоретичне та практичне значення, наведено відомості про апробацію результатів та структуру роботи.

Перший розділ “Професійна рефлексія викладачів вищих педагогічних навчальних закладів як наукова проблема”  являє собою теоретичний аналіз наукових розробок професійної рефлексії викладача. Розкрито теоретико-методологічні підходи до дослідження професійної рефлексії та її структуру. Подано структурно-функціональну модель професійної рефлексії, окреслено структуру рефлексивного потенціалу, розкрито роль рефлексивних ситуацій у професійній діяльності та подано їх якісні характеристики. Розглянуті основні напрями дослідження рефлексії, її види та функції дозволили нам сформулювати робоче визначення рефлексії.

Рефлексію визначають як здатність людини усвідомлювати власну поведінку і діяльність (Ю. Давидов, А. Зак, Я. Пономарьов, І. Семенов, В. Зарецький, С. Степанов). Рефлексія розглядається насамперед як одна з функцій свідомості, зокрема процесу цілепокладання. Деякі дослідники виходять з більш широкого розуміння суті рефлексії, у якому поєднуються як самовідображення, так і відображення інших, здатність стати на позицію дослідника іншого “персонажу”, його дій і думок (В. Соковнін, В. Козієв та ін). Наприклад, В. Козієв основним у рефлексії вважає здатність індивіда відійти від своєї точки зору, перейти на позицію іншої людини чи на об’єктивну позицію, що дозволить йому зрозуміти або інших, або самого себе, тобто в здатності дивитися на речі з точки зору іншого. Вочевидь, що у такому тлумаченні рефлексія включає феномени, котрі зазвичай називаються ідентифікацією та рефлексією.

Друга позиція – соціально-психологічний аспект рефлексії. Чимало авторів,  розмежовують, що, на нашу думку, цілком слушно, процеси самосвідомості, самопізнання та аналіз сприйняття себе іншими людьми. Так, Г. Сухобська під рефлексією розуміє “здатність аналізувати та оцінювати власні дії “з боку”, очима інших людей”.

Активно вивчалася рефлексивна регуляція пізнавальної активності людини зарубіжними психологами, здебільшого представниками гештальтпсихології та метакогнітивізму. При цьому Ф. Перлз зробив акцент на рефлексії як процесі усвідомлення слів і думок. Основні методи розвитку рефлексії, з точки зору цього підходу, отримали подальшу розробку в груповій психотерапії К. Рудестама. Засновники гуманістичного напряму в психології К. Роджерс, Р. Асаджіолі, А. Маслоу трактують рефлексивність як найважливішу людську властивість, що забезпечує процеси самовдосконалення та самоактуалізації особистості.

У концепціях символічного інтеракціонізму рефлексії, з одного боку, приділялася роль своєрідного механізму інтерпретації, а з іншого –  контролю, котрі забезпечують точність, повноту, якість самоідентифікації індивіда. Рефлексивне уявлення про себе задається зовнішньою позицією щодо Я (розототожнення). У міжособистісній комунікації ці уявлення є результатом міжіндивідуальної соціально-психологічної рефлексії, а в аутокомунікації – особистісної рефлексії.

В останні роки категоріальний апарат рефлексивної психології розширився і поглибився за рахунок понять, що розробляються школою С. Степанова: “рефлексивність”, “рефлексивна здатність”, “рефлексивна готовність”, “рефлексивна компетентність”, “рефлексивно-інноваційний потенціал” “рефлексивна культура”. Так,  рефлексивність розглядається як властивість особистості, спосіб життєдіяльності, механізм спілкування людей, взаємодій, у процесі здійснення яких  рефлексія розгортається у всій своїй повноті.

Аналіз філософсько-психологічних інтерпретацій рефлексії також дозволяє виокремити її суттєві характеристики: 1) функцію вдосконалення особистості; 2) усвідомлення перебігу мисленнєвих процесів; 3) здатність рефлексії виступати в якості необхідної умови й чинника розвитку будь-якої діяльності та її суб’єкта; 4) предметність як спрямованість процесів рефлексії на певний ідеальний об’єкт свідомості (думки, спогади, образи сприймання та уяви) і самосвідомості  – на створення Я-концепції.

Рефлексивні процеси реалізуються у поведінковому, афективному та когнітивному вимірах. Поведінковий вимір характеризується відображенням і переосмисленням вчинків суб’єкта як з погляду його самого, так і з точки зору сприйняття його іншими людьми. В  афективному ракурсі суб’єкт не тільки емоційно оцінює свою поведінку, але й прогнозує емоційне ставлення до нього інших. Когнітивний вимір рефлексії виявляється у процесі опосередкованого розуміння самого себе, що ґрунтується на уявленні суб’єкта про те, як його розуміють інші. Цей процес спирається на осмислення, інтерпретацію, оцінку й узагальнення як власних вчинків, так і мотивів своєї поведінки. Дані процеси є необхідною умовою розвитку  професійної рефлексії.

В. Слободчиков виділяє такі типи рефлексії: покладальну, порівняльну, визначальну та синтезувальну (цілісну). Покладальна рефлексія вивільняє свідомість з поглиненості професійною діяльністю та буттям. На рівні порівняльної рефлексії свідомість вперше підіймається над пов’язаністю з конкретним психічним утворенням  мисленням, уявою чи сприйманням. Визначальна рефлексія зумовлює мисленнєве опредмечення принципів діяльності у формі поняття, яке виступає і формою даності повного об’єкта, і засобом його мисленнєвого відображення. Синтезувальна рефлексія виявляє у кожному певному Я присутність не-Я, де Я виявляється реалізованою дійсністю.

Взявши до уваги усі наведені характеристики феномену рефлексії, ми трактуємо професійну рефлексію викладача ВПНЗ як осмислення, оцінку та перетворення ним особистого досвіду професійної діяльності у контексті цілісної життєдіяльності, набуття якомога адекватніших знань про свою професійну діяльність, про світ, про інших людей, а відтак побудову нового образу себе як професіонала. Вона є необхідною умовою адекватного оцінювання себе як суб’єкта діяльності і спілкування. Постійний повторний огляд власних дій, якостей, позицій, самооцінок, уміння зауважувати позитивні і негативні реакції оточуючих на свою діяльність та об’єктивна їх інтерпретація, визначення причин труднощів допомагають педагогу ефективно керувати освітнім процесом і оптимізувати свої стосунки з іншими його суб’єктами.

У структурі професійної рефлексії викладача виділяють кооперативну, особистісну, інтелектуальну, комунікативну види рефлексії. Результатом кооперативної рефлексії є новоутворення у сфері свідомості та самосвідомості (вміння та навички взаємодії). Інтелектуальна рефлексія діє у процесі дискурсивного розв’язання задач. Вона пов’язана зі ставленням суб’єкта до того чи іншого змісту як сумнівного, незрозумілого та виражається у вигляді “запитань” і “оцінок”. Комунікативна рефлексія полягає в усвідомленні суб’єктом того, як його сприймають, оцінюють, ставляться до нього інші (“Я очима інших”). Особистісна рефлексія є внутрішнім психологічним чинником інтеграції людського Я та самореалізації творчої активності людини в ситуаціях самовизначення та вибору.

Здійснені наукові пошуки дозволили запропонувати концептуальну модель професійної рефлексії викладача, зміст якої відображає стрижневі характеристики його діяльності і поєднує в собі такі структурні елементи: тип рефлексії (покладальну, порівняльну, визначальну, цілісну (синтезувальну), види професійної рефлексії (комунікативну, особистісну, інтелектуальну, кооперативну) та її операційний склад – рефлексивні уміння, навички і дії.