ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ

summary

 У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, вказано об'єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, наведено основні положення, що виносяться на захист, подано дані про апробацію роботи та її впровадження в практику.

 У першому розділі – “Творча активність та особливості її розвитку у старшокласників” – здійснено аналіз загальнотеоретичних аспектів феномена творчої активності, розкрито його зміст та місце в системі психологічного знання. Сформульовано й обґрунтовано власний погляд на проблему розвитку творчої активності. Висвітлено функцію творчої активності у становленні особистості загалом та в старшому шкільному віці – зокрема. Виявлено взаємозв'язок творчої активності з основними психологічними складовими особистості.

 Творча активність досліджується як складна структурно-динамічна система. Залежно від психологічних напрямів, шкіл, наукової спрямованості дослідників виокремлюються різні напрямки її вивчення: висвітлюються окремі грані природи творчості, пропонуються різні, іноді суперечливі, концепції творчості: від концептуальних, орієнтованих на розробку загальнопсихологічної теорії, до генетико-психологічних, спрямованих на виявлення особливостей розвитку творчої активності особистості, її здатності до різних видів продуктивної діяльності. Тому, побудова моделей розгортання творчої активності в старшому шкільному віці має вирішуватись у площині діалогу існуючих підходів.

 Аналіз засвідчує продуктивність окремих поглядів зарубіжних дослідників (Дж.Келлі, А.Маслоу, К.Роджерс, Г.Олпорт, Е.Фромм). Зокрема, Дж.Келлі підкреслює вихідну пізнавальну позицію особистості, вважаючи, що людина діє як дослідник у повсякденному житті. Суб'єкт активно формує своє ставлення до оточуючого (тлумачить дійсність, інтерпретує поведінку іншого, будує гіпотези, за допомогою яких прагне передбачати й контролювати події життя, включаючи в цю діяльність психічні процеси, аналогічні науковому пошуку вченого), дослідницька якість дозволяє людині творити власну долю, тим паче, що вона, зауважує Дж. Келлі, «завжди прагне до майбутнього через вікно теперішнього”. На визнанні пріоритету творчої сторони в людині будуються погляди А.Маслоу. Творчість, на його думку, є невід'ємною властивістю природи людини: “Щоб бути творчими, нам не треба писати книги, створювати музику чи живописні полотна”. “Творчість – пише А.Маслоу – універсальна функція людини, яка веде до всіх форм самовираження”. Тож, для гуманістичної психології, творчість є виразом здоров'я особистості.

 Таким чином, ми спостерігаємо дійсно широке охоплення проблеми творчості в різних напрямах сучасної психології.

 Важливими характеристиками творчої активності як особистісної структури є динамізм, “внутрішня рухливість”. Вони виражаються у продуктивній спрямованості. Б.Г.Ананьєв, К.К.Платонов, М.Г.Ярошевський, Д.Б.Богоявленська виділяють декілька рівнів розвитку творчої активності, пов'язуючи їх із спрямованістю особистості. Творча активність пов'язана із здатністю до саморуху, саморозвитку.

 Творча активність є умовою виявлення й розвитку творчого потенціалу особистості, механізмом реалізації її здібностей, нарешті, засобом самоактуалізації. (Д,Б,Богоявленська, Г.С.Костюк, С.Д.Максименко).

 Психологічні фактори розвитку творчої активності особистості традиційно диференціюються на підсвідомі (емоційно-інтуїтивні) сфери та усвідомлювані. Нам уявляється, що ця класифікація має доповнюватися врахуванням важливої тенденції власного зростання особистості (саморозвитку). Існують дослідження, результати яких говорять про те, що в старшому шкільному віці цей процес є ключовим у розвитку творчої активності (І.С.Кон, І.В.Дубровін, В.А.Романець). Зазначені три групи факторів є базовими структурними компонентами категоріальної системи змістового моделювання творчої активності.

 Творча активність розглядається Б.Г.Ананьєвим, О.В.Брушлинським, Г.С.Костюком, В.О.Моляко, Я.О,Пономарьовим, В.А.Роменцем у двох аспектах: як суб'єктне утворення і продуктивний стан особистості. Підкреслюється, що ця активність викликає на пошукову діяльність з використанням творчого потенціалу особистості.

У теорії діяльності творча активність особистості розглядається як здатність не лише самостійно визначати предмет діяльності, але й вирішувати, яка саме діяльність буде здійснюватись, а отже – які психічні структури розвиватимуться (О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, В.В.Давидов, С.Д.Смирнов).

 Заслуговує на увагу розгляд творчої активності в межах явища опредметнення – розпредметнення (Г.С.Батищев, С.Д.Максименко).

 В цілому теоретичний аналіз, дозволяє робити висновок про особистісну природу творчої активності людини.

 У другому розділі – “Експериментальне вивчення психологічних особливостей творчої активності в ранній юності” – розкривається зміст дослідницько-експериментальної роботи, яка здійснюється з використанням комплексу методичних процедур, адекватних меті, завданням і предмету дослідження.

 Була створена й застосована система психодіагностичних процедур, спрямована на отримання емпіричних даних щодо психологічних особливостей розвитку творчої активності та її зв'язку з іншими особистісними якостями старшокласників.

 Метою першого етапу експериментального дослідження було встановлення рівня розвитку творчої активності учнів випускних класів, деяких її психологічних особливостей та умов формування й прояву. В межах даного етапу була використана методика вивчення креативності Д.Б.Богоявленської (“Циліндричні шахи”), спеціальні методичні прийоми дослідження процесу вирішення нетипових (“алогічних”) задач та особливостей постановки питань учнями до вчителя під час вирішення інтелектуальних завдань. В експерименті прийняли участь учні випускних класів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв та гімназій м. Києва (усього – 120 осіб).

 На другому етапі вивчалися особливості розвитку окремих особистісних показників учнів із високим рівнем творчої активності у порівнянні з тими учнями, що мають середній і низький рівень даної активності. Серед особистісних показників виокремлено ті, що характеризують складне психологічне новоутворення ранньої юності – готовність до життєвого самовизначення (І.В.Дубровіна). Було досліджено: систему життєвих цінностей, рівень домагань, особливості самооцінки, специфіку стратегії цілепокладання та рівень розвитку процесу самоактуалізації особистості. Було використано відповідні діагностичні процедури, що є надійними, валідними і застосовуються при вирішенні подібних задач.

 Третій етап експерименту було присвячено дослідженню взаємозв'язків творчої активності учнів з особливостями їх когнітивної сфери та деякими індивідуально-типологічними відмінностями.

 На усіх етапах діагностичне дослідження проводилося з однією вибіркою учнів (на І етапі N = 120, на П і Ш N = 100). Організаційно учні з високим рівнем розвитку творчої активності не виокремлювались, але являли собою окрему групу при обробці даних. Експерименти проводились груповим способом з елементами індивідуальної взаємодії.

 Коротко опишемо результати вказаних етапів експерименту.

 Традиційно, при вивченні творчої активності, аналізуються її ступені, за якими досліджувані й об'єднуються в гомогенні групи. В даній роботі було використано цей підхід, з опорою на цифрову співвіднесеність основних проявів творчої активності (інтелектуальна ініціатива, адекватні способи дій, час вирішення задачі, перенесення та явище “насичення”, що полягає, на думку О.Я.Пономарьова, в прийнятті задачі і продуктуванні власних цілей, що виходять за межі задачної ситуації). З метою диференціації досліджуваних ми використали запропоновані Д.Б.Богоявленською умовні одиниці – “одиниці творчої активності”, що охоплюють континуум за вказаними параметрами від 0,05 до 0,095 одиниць. Після вирішення першої задачі із циліндричними шахами за ступенем розвитку творчої активності утворилося три різних групи учнів: група А (21% досліджуваних) із низьким рівнем, група В (54%) мала середній рівень творчої активності й група С (25%) з високим рівнем, показники “одиниць творчої активності” в цій групі становили 0,07 – 0,085.

 У наступній серії було змінено умови проведення дослідження з метою стимулювати додаткову активність учнів через діалогічну взаємодію з експериментатором та однолітками. Експериментатор, по-перше, реалізовував роль людини, яка сама неочікувано опинилась перед необхідністю вирішити важку й цікаву задачу, по-друге, ставив перед учнями питання пошуково-евристичного характеру, по-третє, запроваджував колективне обговорення задачі, по-четверте, всіляко стимулював і підтримував діалогічну активність учнів. Результатом стало більш активне обговорення і результативне вирішення учнями поставлених задач, утворення в межах груп В і С “творчих колективів”, продуктування нових цілей і способів вирішення. Фіксувалася активність участі досліджуваних в діалогах: в групах В і С вона була вищою на 45% (параметри – кількість відповідей на питання, кількість поставлених питань, час обговорень, кількість висловлених ідей). Крім того, у частини учнів підвищився рівень творчої активності і кількість учнів із високим рівнем зросла до 33%, а одиниці творчої активності в групі збільшились до 0,091.

 Було виявлено основні механізми творчої активності – “насичення”, руйнація стереотипів, інтуїтивно знайдене рішення або його зовнішньо-плановий аналог; відтворення знайденого способу різними способами в межах заданого поля, створення нових полів задач. Фактично йдеться про особливу “зовнішньопланову” сферу творчої активності, яка у поєднанні з “внутрішньоплановою” становить цілісну сферу психологічних механізмів творчої активності цілісної особистості.