ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ОБРАЗУ СІМ’Ї У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, яку було доведено з позицій розвитку сучасної сім’ї як чинника становлення образу сім’ї у дітей дошкільного віку, сформульовано мету та задачі дослідження, визначено його об’єкт, предмет і методи, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження у практику, подано інформацію про структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі «Науково-теоретичні основи дослідження становлення образу сім’ї у дітей дошкільного віку» здійснено аналіз сутності понять «образ світу», «ілюзорний образ світ», «образ сім’ї», «сімейний міф», «сценарії повсякденного життя»; з’ясовано структуру образу сім’ї як компонента образу світу людини; описано дитячо-батьківські стосунки як провідної психологічної умови становлення образу сім’ї у дітей дошкільного віку; розроблено пошукову теоретико-практичну модель становлення образу сім’ї у дошкільників.

На основі вивчення наукової психологічної літератури (І. Бушай, О. Кононко, І. Маякова, Л. Обухова, Н. Пезешкіан, Т. Титаренко та ін.) встановлено, що становлення образу сім’ї тісно взаємопов’язане зі становленням в особистості образу світу. Образ сім’ї та образу світу у дітей 3-6 років залежить від соціально-культурних умов проживання у сім’ї, рівня розвитку та складності внутрішнього світу батьків та інших людей, які тісно взаємодіють з дитиною. Активному становленню образу сім’ї у дошкільників сприяє не лише взаємодія зі своєю сім’єю, але й досвід, який діти отримують через різноманітні стосунки з навколишнім світом (інші родичі, вихователі, ровесники, ЗМІ тощо).

Проведений теоретичний аналіз показав, що сьогодні вивчають образ сім’ї здебільшого психотерапевти, оскільки вони мають справу з проблемами, які вже виникли в реально існуючих сім’ях (Ю. Альошина, Г. Варга, Т. Велента, Т. Зінкевич-Куземкіна, Н. Оліфірович, Е. Ейдеміллер, В. Юстіцкіс). Для позначення поняття «образ сім’ї» психотерапевти та деякі вчені (Г. Варга, О. Куліш, Т. Мишина, С. Моцарь, О. Рижкова, Н. Оліфірович, Е. Ейдеміллер, В. Юстіцкіс) використовують термін «сімейний міф». Сімейний міф – це багатофункціональний сімейний феномен, який формується на макросистемному і проявляється на мікросистемному рівні у вигляді сукупності уявлень членів даної сім’ї про неї саму. Функція сімейного міфу полягає у приховуванні від свідомості неприйнятної інформації про сім’ю в цілому та про певних її членів. Таким чином, можна сприймати сімейний міф як своєрідний механізм психологічного захисту сім’ї, який виконує функцію оберігання та сприяє підтримці цілісності сімейної системи.

Вивчення робіт, присвячених дослідженню образу сім’ї у різному віці (Т. Андрєєва, Т. Демидова, Е. Ейдеміллер, Т. Пухова, В. Юстіцкіс), показало, що образ сім’ї насичений сценаріями повсякденного життя. Сценарії – це уявлення індивіда про певні типові (ті, що повторюються) ситуації. Це також «внутрішня картина» життя сім’ї. Вона може бути чіткою, спотвореною, примітивною, неповною, у чомусь досить об’єктивною, а у чомусь суб’єктивною, а то і зовсім неправильною, ілюзорною. Уявлення про сім’ю («образ сім’ї», «внутрішня картина сім’ї») – це перш за все сукупність уявлень повсякденного сімейного життя про послідовність типових ситуацій (сценаріїв), які постійно змінюють одна одну: пробудження – вставання – гігієнічні процедури – одягання – сніданок і т.д. Ця послідовність сімейних сценаріїв і утворює основу уявлень сім’ї про себе і своє життя, вона пов’язана з минулим сім’ї та планами на майбутнє. На основі сімейних сценаріїв проявляються взаємні почуття, виникають і вирішуються проблеми. Кожен член сім’ї зазвичай непогано уявляє собі типову послідовність подій, очікувану поведінку конкретної особи, звичайні її висловлювання, психологічний стан кожного члена сім’ї. Діти дошкільного віку чітко визначають та коментують послідовність сімейних дій (сімейного сценарію).

Аналіз наукових джерел (П. Бергер, Н. Демидова, Е. Ейдеміллер, В. Ільїн, Т. Лукман, В. Пєтухов, О. Рижкова, А. Шубіна, В. Юстіцкіс) дозволив виокремити такі складові образу сім’ї у дошкільників: когнітивна (знання про те, що таке сім’я та її призначення; знання про сімейні сценарії повсякденного життя та функції матері і батька; уявлення про любов і покарання, про спільні дії батьків з дітьми тощо); емоційна (ставлення до атмосфери у сім’ї та окремих її членів; прихильність дитини до батьків; відчуття дитиною ворожості у сім’ї, конфліктності, тривожності і неповноцінності); поведінкова (виявляється в особливостях змісту режисерської гри про сім’ю).

Провідну роль у становленні образу сім’ї у дітей дошкільного віку відіграють батьки. У батьківській сім’ї дитина засвоює різноманіття рольової поведінки, родинних стосунків і домашнього побуту, відбувається становлення знань щодо особливостей сімейного життя, де головною умовою є загальна емоційна атмосфера, яка визначається взаємодією батьків і дітей (Е. Берн, Г. Варга, Д. Віннікот, Ю. Гіппенрейтер, О. Горецька, В. Дружинін, А. Ільїн, Я. Кальба, І. Кон, А. Маслоу, Р. Овчарова, М. Осоріна, Н. Пезешкіан, О. Петрунько, Л. Подоляк, Г. Радчук, В. Сатір, Е. Фромм, В. Целуйко, Л. Шнейдер).

Важливу роль у становленні образу сім’ї у дошкільників відіграють гендерні уявлення дітей. Бажання хлопчика виконувати чоловічі функції, а дівчинки – жіночі, залежить від особливостей виховання дітей у сім’ї, а також від ставлення подружжя до своїх сімейних ролей (Ш. Берн, Ю. Борисенко, П. Горностай, Є. Ільїн, І. Кльоцина, Г. Філіппова). Традиційною є думка, що мати відіграє провідну роль у розвитку дитини, а отже й у становленні структурних компонентів образу сім’ї. Проте для становлення цілісного, позитивного образу сім’ї у дошкільника, повноцінних знань про особливості материнської та батьківської поведінки особливе значення має досвід спілкування дитини з обома батьками.

Отже, під час спілкування з батьками та іншими членами родини відбувається становлення знань дошкільників про особливості сімейного життя, засвоєння емоційної реакції по відношенню до себе, один одного та сім’ї загалом. Особливості знань дітей та їх емоційне ставлення до сім’ї може відображатись у режисерській грі, яку іноді називають творчою. Режисерська гра – це самостійна дитяча гра, де дитина під час розгортання сюжету керує діями іграшок, які виконують відповідні функції людей або предметів.