ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ СТРОКОВОЇ СЛУЖБИ З ОЗНАКАМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначені об’єкт, предмет, формулюються мета, гіпотеза та завдання дослідження, викладені методологічні та теоретичні засади дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, вказано на апробацію результатів у практиці.

У першому розділі “Сучасні тенденції та проблеми вивчення осіб з ознаками девіацій” сутність питання викладається в історичному контексті. Аналізується досвід формування дружин отроків князів Київської Русі, підготовки молоді до військових акцій в кошах Запорізької Січі, розвиток цієї справи в епоху масових армій кінця ХІХ – ХХ століть, зокрема, становлення психологічних служб в арміях Франції, Німеччини, США, Радянського Союзу Розглядається сутність поняття “девіантна поведінка”, трактування його різними авторами, зокрема, Е.Дюркгеймом (1897), Р.Мертоном (1949), Е.Гофманом (1963), А.В.Петровським та М.Г.Ярошевським (1990), В.П.Зінченком, Б.Г.Мещеряковим (1996), Ю.М. Ковалевською (1998), Я.І.Гілінським (2000), Ю.А.Клейбергом (2001), В.Д.Менделевичем (2002).

Спираючись на погляди Б.С.Братуся щодо суті понять “норма” та відхилення від неї, С.Л.Рубінштейна на суть особистості, її потреби, що людину слід розглядати як самоціль, а не як засіб існування, обґрунтовується модель динамічної функціональної структури особистості молодого воїна як системи його потреб. Остання розглядається як усвідомлена чи неусвідомлена суб’єктом природна чи неприродна, стала, циклічна чи періодична необхідність втамовувати певну нужду позитивного чи негативного значення, яка має обмежений чи поліваріантний спосіб задоволення, що позитивно чи негативно впливає на розвиток особистості.

Девіантність військовослужбовця строкової служби – це відхилення його поведінки від певних статутних норм (вимог). Вона може спричинятися різними факторами. Зокрема, несформованістю, розбалансованістю чи деформованістю системи потреб у структурі його особистості. Це порушує процес фізичної, психологічної чи соціальної адаптації до умов служби, що може мати різні негативні наслідки.

У другому розділі “Методологічні засади та методи дослідження” описуються конкретні методологічні основи та способи дослідження девіантів. Для систематизації різновидів девіантності взято критерій прояву особливостей останньої на рівні основних підструктур особистості досліджуваного: біопсихіки, психічних процесів, досвіду та спрямованості. Це дозволило виділити три типи девіантів: соціально-пасивний, адитивний (ситуативно залежний) та асоціальний. У перших домінує потреба уникати обставин, пов’язаних з різкими змінами ситуацій, значним фізичним навантаженням та моральним тиском з боку соціального оточення. Вчинення ними девіантних вчинків – це захисна реакція. Основна потреба адитивних – справляти позитивне враження на інших, особливо неформальних лідерів та споживання ейфоризуючих речовин. Девіантні вчинки вони допускають спорадично, в залежності від ситуацій.

Асоціальні девіанти спонукуються потребами орієнтуватись на асоціальні цілі – зразки делінквентної поведінки та досягнення будь-що предметів утилітарного споживання, об’єднуючись для цього у асоціальні мікрогрупи.

В подальшому детально описуються методи, які використовувались на різних етапах дослідження військовослужбовців: метод вивчення документів, проведення індивідуальної бесіди, спостереження під час бесіди та в процесі проходження військової служби. Описуються деякі прийоми, розроблені автором: спостереження за співбесідником з допомогою підготовленого асистента, який фіксує деталі зовнішньої поведінки (рухи, жести, міміка, інтонація голосу тощо) та заповнення солдатами анкети “Молодий солдат”. Щодо методів діагностування, то обґрунтовується використання тих із них, які обумовлені психофізіологічними особливостями досліджуваного, соціальним середовищем чи логікою соціокультурного розвитку особистості.

У зв’язку з тим, що основна частина дослідження проводилась паралельно із збором експериментального матеріалу і розробкою цілісної схеми якісно-кількісного аналізу досліджуваних параметрів на різних рівнях підструктур психологічної структури особистості воїна, нами виконана стандартизація запропонованих методик, з допомогою яких здійснювався експеримент (проведення бесід, вивчення документів, спостереження, тестування), а також оцінювання отриманих результатів.

В її основу покладена кількісна формалізація визначеного числа певних параметрів для виявлення ненормативності поведінки військовослужбовця. Кожен з цих параметрів був підданий процедурі цифрової формалізації, тобто квантифікований на ряд таких якісних градацій, які могли б виражатися у балах. В основу квантифікації тієї чи іншої ознаки ненормативності була покладена визначена форма якості: у своїх вищих виразах вона відповідала означенню “вираженість”, у нижчих – “невираженість”. В свою чергу, усереднений рівень якості визначався як “середнє виражений”. Число градацій тієї чи іншої ознаки встановлювалось довільно, на підставі найбільш оптимальної кількості можливих якісних переходів поміж кожним із них. У підсумку була сформульована якісно – кількісна шкала, яка в достатній мірі давала змогу оцінювати рівні проявів різних якостей особистості по відповідних параметрах.

Обмежений час діагностування вимагав скорочення кількості застосованих методик дослідження. Тому відібрані лише окремі з них, зокрема: тести “Прогноз”, Айзенка; опитувальники Шмішека, Супос-8; методика колірного вибору Люшера, а також спостереження за проявами саме конкретних відхилень у поведінці досліджуваного та моніторинг за певними визначеними параметрами.

Запропоноване дослідження здійснювалася протягом трьох етапів.

На першому етапі здійснювався збір емпіричного матеріалу з використанням запропонованих вище методів. Він проводився у наступній послідовності: вивчення особових справ досліджуваних та заповнення ними анкети “Молодий солдат”. На підставі даних анкети та аналізу результатів вивчення документів проводились індивідуальні бесіди. За результатами психологічних тестувань та попередніх висновків з вивчення особи визначались конкретні параметри для кожного з девіантів, за якими в подальшому велося прицільне психолого-педагогічне спостереження.

Для психокорекційного етапу, що здійснювався протягом всієї служби девіантів, була розроблена система відповідних корекційних заходів. Їх метою було створення таких мікросоціальних умов, щоб ці особи могли безболісно здійснити процес пристосування до умов військової служби і як скоріше реалізувати свої позитивні якості. Ця система заходів носила каузальний характер (в ході служби створювались відповідні умови для нівелювання джерел відхилень в системі потреб досліджуваних).

Головними ж інструментами такої психокорекції мали виступати: відповідна організація особистого життя девіанта на побутовому рівні; включення його у спеціально підготовлену мікрогрупу з посильною системою виконання функціональних обов’язків; налагодження цілеспрямованого спілкування, здатного змінювати якість взаємостосунків з оточуючими через зміну установок коректованого з допомогою як психологічних консультацій, так і відповідних тренінгів. Принципами цієї роботи були: єдність діагностики та корекції; корекційні заходи застосовувати в залежності від індивідуальних особливостей досліджуваного, системність.

Заключний етап передбачав кількісно-якісне опрацювання одержаних матеріалів, виявлення та аналіз психологічних особливостей військовослужбовців в залежності від проявів девіацій, проведення корекційних заходів. Активними учасниками дослідження були 5 офіцерів.

У третьому розділі “Експериментальне дослідження психологічних особливостей військовослужбовців строкової служби з ознаками девіацій” йдеться про аналіз зв’язків між специфікою проявів девіантної поведінки та психологічними особливостями військовослужбовців.

Дослідженню підлягали 123 військовослужбовця контрольної групи та 71 солдат, у яких були виявлені прояви девіантних вчинків. Серед останніх - 25 осіб віднесені до групи соціально-пасивних, 29 – адитивних та 17 – до асоціальних девіантів.

За проявами девіантних вчинків із групи соціально-пасивних, троє мали спроби суїциду, 7 самовільно залишали свої військові частини, 11 були об’єктами нестатутних відносин, зазнавали морального тиску з боку співслужбовців та 5 з причини ускладненої адаптації до умов військової служби різними способами намагалися ухилитися від виконання службових обов’язків. Переважна більшість з них – 18 (72%) були військовослужбовці першого періоду служби. П’ятеро (20%) прослужили більше 6 місяців, а 2 (8%) були солдатами останнього періоду служби.

Серед 29 адитивних девіантів 9 припускали нестатутні взаємовідносини, 4 недбало ставились до виконання своїх службових обов’язків, порушували статутні правила несення вартової служби та бойового чергування, 7 вживали спиртні напої та наркотичні речовини під час перебування на службі, 4 скоїли самовільні відлучки, 3 проявляли сперечання та грубість по відношенню до командирів та начальників, 2 мали випадки промотання державного майна. З цієї групи 9 (31%) осіб прослужили до 6 місяців, 13 (44%) – до року, решта 7 (25%) завершували військову службу.

З групи асоціальних троє осіб скоїли військові злочини, 9 порушували статутні правила взаємостосунків між військовослужбовцями, 5 займались здирництвом, недбало ставились до виконання своїх службових обов’язків та порушували статутні правила несення бойового чергування. Більшість з цих осіб також побувала в самовільних відлучках, вживала алкогольні напої. За періодами своєї служби вони розподілялись наступним чином: до 6 місяців – 3 (18%); до року – 6 (35%); більш року – 8 (47%) військовослужбовців.

Аналіз документів девіантів показав, що 41% з осіб, що скоїли девіантні вчинки, виховувались в неповних сім’ях. Більшість з цих солдатів ставала об’єктами нестатутних відношень.При проведенні індивідуальних бесід із соціально пасивними девіантами виявилося, що вихідці із розлучених сімей мали нерозвинуті навички спілкування, за характером були недовірливими. У них була збіднена уява про оточуючих людей, більшість з них  відчували себе соціально неповноцінними. У багатьох родинах адитивних девіантів переважала атмосфера емоційного відчуження, що негативно відбилось на системі потреб у всіх підструктурах їх особистості, особливо на спілкуванні та самосвідомості. Щодо асоціальних девіантів, то у їх сім’ях, як правило, панував жорстокий стиль батьківського виховання – суворі розправи за дрібні провини та душевна байдужість. Звідси, як наслідок - підозрілість, жорстокість і бездуховність.

Проведення діагностування з допомогою вивчення документів, бесід, застосування психодіагностичних методик та прицільного спостереження надало достатньо матеріалів для аналізу всіх отриманих даних для виявлення психологічних особливостей у осіб з різноманітними проявами девіантної поведінки. Ці особливості були обумовлені низкою соціально-психологічних чинників, що позначилися на характеристиках окремих елементів у системі формування різних підструктур особистості.

Аналізуючи отримані результати, ми встановили, що девіантна поведінка соціально-пасивних військовослужбовців у більшості випадків була спричинена невідповідністю розвитку підструктури їх біопсихіки. Найбільш суттєвою особливістю цих солдатів був слабкий тип їх нервової системи, яка нездатна функціонувати ефективно в режимі підвищення напруги. Так, з 25 досліджених військовослужбовців цієї групи даний параметр був значущим для 16 солдат (64%). Серед осіб, які самовільно залишили військові частини та ухилялись від виконання службових обов’язків, цей показник складав уже 80%. Ми спостерігали у них високі рівні нейротизму, сензитивності, екзальтованості, а також дистимності, циклотимності та тривожності.

для більшості осіб соціально-пасивної групи випадки девіантних вчинків були обумовлені незадоволеністю домінуючої для цього періоду їх служби потреби – безпечно і гідно почувати себе серед нового середовища співслужбовців. При цьому простежувалась виражена залежність між набутим раніше відставанням у розвитку пізнавальних процесів та між нерозвиненістю комунікативних навичок, що заважало девіанту встановленню порозуміння з оточуючими. Це можна пояснити тим, що саме через нерозвиненість пізнавальних процесів і, в першу чергу, механізмів уваги та уяви, а також несформованість навичок позитивної комунікації така людина навіть не могла відчувати потребу перебувати в постійному спілкуванні із близьким соціумом без чого неможливо навчитися адекватно сприймати нову ситуацію, отримувати емоційну підтримку від близьких, періодично знімати астенічну напругу. А тому такий солдат починав жити у світі неадекватно сформульованих думок про оточуючих, що трансформувалося у потребу ще більшого дистанціювання від них. Це, в свою чергу, неминуче призводило до непорозумінь та конфліктів, а згодом – до самоізоляції, відчуття відчуженості, ворожості до себе, і врешті-решт, до появи бажання самовільно залишити частину, ухилитися від військової служби через симуляцію різноманітних хвороб.

Отримані результати за методикою Супос-8 свідчили також про значне зниження психічного спокою у всіх досліджуваних з цієї групи. Разом з тим, показники психічного неспокою збільшувалися у них на протязі короткого часу з декількох відсотків аж до декількох разів. Це, безперечно, відображало той загальний стан накопичування незадоволеності, який переживала людина, відчуваючи все більшу невпевненість в собі. Немаловажну роль у цьому відіграла несформованість вольових якостей, що заважало вчасно приймати продумані рішення. Все це відповідно призводило до ще більшого заниження самооцінки.

Військовослужбовці другої групи – адитивні, що мали лише поодинокі випадки девіантних вчинків, при проведенні дослідження продемонстрували найвищі показники за такими параметрами, як нейротизм (він переважав у 63% таких військовослужбовців), екзальтованість (у 60%), гіпертимність (у 45%), циклотимність (у 45%) та демонстративність (у 37%). Цих солдатів характеризувала нерозвиненість пізнавальних процесів, досить суттєвою для них виявилась наявність багатьох негативних звичок.

Ці люди важко переносили самітність та мали підвищену вимогливість у спілкуванні. При незадоволені цієї потреби (якщо вони тривалий час знаходились у розташуванні військової частини та мали контакти тільки з обмеженим колом осіб, такі військовослужбовці з метою пошуку нових відчуттів вдавались до самовільних відлучок, вживали алкоголь.

Асоціальні військовослужбовці відрізнялись домінуванням егоїстичних тенденцій та асоціальних установок при зневажливому ставленні до статутного військового порядку, здоров’я та інтересів інших осіб. Для них була притаманна примітивність інтересів і розвинута квазіпотреба у спиртному при невисокому рівні розвитку пізнавальних процесів, некритичному ставленні до своїх бажань і дій, відсутності високих людських поривань духовного походження. Вони характеризувались явною чи латентною готовністю до агресивної поведінки, орієнтацією на фізичну силу як на головний засіб самоствердження і досягнення мети. Для цих осіб притаманна підвищена амбіційність, загострена потреба підтримувати рівень свого престижу, сталість вже сформованих нахилів та інтересів, ревниве почуття суперництва. Підпорядкування “чужій волі” сприймалося ними як щось неприємне, звідси прагнення до лідерства чи автономізації. Це при егоїстичній спрямованості неминуче призводило до конфліктів та нестатутних взаємостосунків