ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ АКТИВІЗАЦІЇ ТВОРЧОЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження. Розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, особистий внесок автора, методологічні та теоретичні засади дослідження та наводяться дані про  структуру роботи.

У першому розділі – “ Теоретичний аналіз проблеми активізації творчої навчально-пізнавальної діяльності ” проводиться аналіз наукової літератури з проблеми активізації творчої навчально-пізнавальної діяльності студентів, аналізуються різні дидактичні концепції навчання та їх вплив на розвиток навчально-пізнавальної діяльності, визначається форма навчання, яка є найбільш сприятливою для розвитку  навчально-пізнавальної активності.

Розвиток активності особистості у навчальному процесі розглядають багато психологів і педагогів (Ю.К.Бабанський, М.О.Данилов, І.А.Зязюн, О.В.Киричук, І.Я.Лернер, О.М.Матюшкін, М.І.Махмутов, М.М.Скаткін, Н.Ф.Тализіна , Г.І.Щукіна та ін.

Особливості пізнавальної активності студентів досліджувались у працях Б.Ц.Бадмаєва, В.П.Беспалька, Ю.З.Гільбуха, О.В.Киричука, А.Ф.Єсаулова та ін. Вивчались питання розвитку творчих задатків у навчально-пізнавальній діяльності студентів (В.І.Андрєєв, М.І.Воловникова, Н.С.Литвиненко, Р.А.Низамов, А.І.Остапенко, Ю.С.Савченко, К.Х.Сапієва, О.Е.Широких, тощо); взаємозв’язку пізнавальної діяльності та її активізації в процесі вивчення окремих дисциплін (Х.Ш.Бахтіярова, С.А.Кашин і В.В.Кудіна, Н.І.Дідусь, К.Х.Сапієва, О.Н.Саричєва, М.В.Сухомлинова, Л.Єнєбиш, тощо); окремих аспектів пізнавальної активності (Р.В.Олійник ).

 Пізнавальна активність розглядається різними авторами залежно від мети дослідження як: пізнавальна діяльність (Ю.К.Бабанський, П.Г.Морозова, Г.І.Щукіна); активність як “психічна енергія” (З.Фрейд); психічна активність у контексті розумової обдарованості (Ч.Спірмен) або у контексті пристосування до зовнішніх умов (О.Ф.Лазурський); прийняття і виконання завдань (Л.С.Славіна, Н.А.Менчинська); становлення пізнавального інтересу (П.Г.Морозова); інтелектуальна активність (В.Д.Небиліцин, Б.М.Теплов, І.А.Зязюн, Д.Б.Богоявлінська);

В розділі аналізуються проблеми формування пізнавальної діяльності, її складові компоненти та рівні розвитку. Дається характеристика прояву навчально-пізнавальної діяльності студентів при застосуванні різних дидактичних форм навчання

Пізнавальна активність у структурному плані включає такі компоненти: мотиваційний (наявність потреб, мотивів у знаннях, у пізнавальній діяльності; посилений інтерес до окремих навчальних дисциплін тощо); інтелектуальний (мисленнєва і мовленнєва активність, постановка проблем на поглиблення змісту почутого тощо); емоційно-вольовий (задоволеність учінням, захопленість навчальною інформацією, самостійність і наполегливість у здійсненні навчально-пізнавальних дій, самоучінні тощо); процесуальний (сформованість певних навчально-пізнавальних навичок, вмінь, методики самоучіння, самоконтролю власної навчально-пізнавальної діяльності та її результатів, технології розв’язання стандартних і нетипових навчальних завдань тощо).

На основі теоретичного аналізу проблеми виявлено, що для активізації творчої навчально-пізнавальної діяльності студентів як суб’єктів учіння потрібно: формування змістовних мотивів навчально-пізнавальної діяльності та професійного самовизначення; використання сучасних концепцій навчання; надання навчальному матеріалу особистісного смислу; структурування навчального матеріалу; використання таких способів та прийомів викладання, які активізують навчальну і пошукову діяльність студентів (застосування блочної системи організації навчальної  діяльності); використання спеціальних психологічних прийомів стимулювання викладачем активної пізнавальної діяльності студентів тощо.

Детермінантами формування і розвитку пізнавальної активності особистості студента є зовнішні (змістовний компонент навчального процесу, форми організації навчальної діяльності, статус особистості студента) і внутрішні фактори (мотиваційна, інтелектуальна та емоційно-вольова сфера, індивідуальний темп засвоєння матеріалу, пізнавальний досвід) – що і є психологічними умовами активізації творчої навчально-пізнавальної діяльності (О.І.Киричук).

Процес навчання розглядається як двоєдиний процес, основними складовими якого є викладання і учіння і, відповідно, активна діалогічна взаємодія викладача і студента як суб’єкта учіння, який має сприяти : 1) їх самоусвідомленню у навчальному процесі ВНЗ-у; 2) формуванню мотивів  навчально-пізнавальної та первинної мотивації професійної діяльності; 3) визначенню та усвідомленню ними смислу і кінцевого результату своєї навчально-пізнавальної діяльності у ВНЗ та формуванню первинних професійних інтересів, навичок і вмінь; 4) формуванню оптимальних навичок і вмінь навчально-пізнавальної діяльності, виробленню культури учіння та міжособистісного спілкування; 5) застосуванню отриманих професійних знань, навичок і вмінь у навчально-пізнавальній та майбутній професійній діяльності; 6) саморозвитку, саморефлексії й самовдосконаленню; 7) максимальній їх самоактуалізації у навчальному процесі та в активній життєдіяльності.

Визначено провідні принципи активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів як суб’єктів учіння: принцип проблемності, принцип педагогічного стимулювання, принцип оптимальності, орієнтації на майбутню професійну діяльність, принцип діалогічного спілкування, природовідповідність, свободовідповідність, культуровідповідність навчання і виховання.

Проаналізовано методичні основи активізації творчої навчально-пізнавальної діяльності студентів у процесі вивчення психологічних дисциплін.

В другому розділі “Забезпечення суб’єктності студентів – умова активізації творчої навчально-пізнавальної діяльності” проаналізовано проблему суб’єкта і суб’єктності в психологічній науці, визначено суб’єктність студента в сучасних дидактичних системах, обгрунтовано поняттєво-термінологічні проблеми дослідження і визначено основні напрямки їх розв’язання, виявлено психологічні умови та психологічні фактори особистісного зростання майбутнього спеціаліста в навчально-виховному процесі.

Для активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів нами з’ясовано місце понять “суб’єкт” і “суб’єктність”.  Дану проблему розглядали В.В.Зеньківський, І.А.Сікорський, Г.І.Челпанов, С.Л.Рубінштейн, Д.М.Узнадзе, Б.Г.Ананьєв, Б.Ф.Ломов, П.П.Зінченко, О.В.Запорожець, Г.С.Костюк, О.В.Киричук, В.А.Роменець, І.Д.Бех, К.В.Бардін, А.В.Брушлинський, К.А.Абульханова-Славська, А.В.Петровський, В.О.Татенко тощо. Розробкою категорії “суб’єкт” у психології займалися Д.М.Узнадзе, С.Л.Рубінштейн і Б.Г.Ананьєв. Дана категорія розглядалась як суб’єкт-суб’єктні  взаємини (Б.Ф.Ломов), як джерело саморозвитку (В.В.Зеньківський, Л.С.Рубінштейн, Г.С.Костюк), як категорія, факторами становлення якої є зовнішні соціальні стосунки (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, П.П.Зінченко, О.В.Запорожець, І.А.Сікорський, А.В.Володимирський, К.С.Мокульський, В.П.Протопопов), з  гуманістичної  позиції щодо розвитку особистості (Г.О.Балл, І.Д.Бех, А.М.Бойко, І.А.Зязюн, О.В.Киричук, О.І.Киричук, Н.Г.Ничкало).

Для системи вищої школи доцільно оптимально застосовувати “суб’єктну ситуацію розвитку” (П.П.Горностай), яка орієнтована на розвиток особистості студентів не в силу зовнішніх впливів, а за рахунок творчого запуску її внутрішніх особистісних механізмів саморозвитку, свідомого бажання і хотіння студента займатися саморозвитком.

Потреба у саморозвитку, самоактуалізації “запускає” процес сутнісного самовизначення, який насамперед залежить від внутрішнього потенціалу особистості, як прояв інтенції бути самим собою.

Людина як суб’єкт власного життя повинна здійснити самотрансценденцію від субстанціальних інтуїцій суб’єктного ядра до логічно впорядкованої сукупності відповідних суб’єктних механізмів психічної активності: самозапитування, самооцінювання, самопокладання, самопотенціювання, самовизначення, самоактуалізації (В.О.Татенко).

Саме в суб’єктності криється потенціал людської творчості і творення себе самого і свого оточення, і саме від того, як будуть розкриватися її властивості, залежить шлях людини та її майбуття.

Психологічними умовами для введення в дію всіх механізмів становлення суб’єктності є:

– формування суб’єкт-суб’єктних взаємин у навчально-виховному процесі ВНЗ шляхом організації та постійного підтримання суб’єктної міжособистісної навчальної взаємодії між викладачем і студентом, між студентом і студентом;

– суттєвого вдосконалення змістовного (гуманітаризація) і методичного (гуманізація та демократизація) компонентів навчального процесу;

– формування змістовної мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Реалізація суб’єкта навчальної діяльності  можлива в процесі навчально-пізнавальної діяльності  шляхом активізації процесу пізнання при використанні особистісно-орієнтованого, особистісно-розвивального навчання (С.У.Гончаренко, І.А.Зязюн, О.В.Киричук, В.Г.Кремень, С.Д.Максименко,  О.М.Пєхота, О.Я.Савченко, В.А.Семиченко, С.О.Сисоєва та ін.).

         На констатуючому етапі експерименту ми ставили своїм завданням визначити критерії, показники та рівні сформованості навчально-пізнавальної діяльності студентів  при вивченні психологічних дисциплін.

Розвиток  навчально-пізнавальної активності відбувається від нульової активності до репродуктивної, пошукової і творчої. Ці рівні діагностувались у процесі виконання спеціально розроблених завдань і відповідей на питання, що пройшли незалежну експертизу з метою визначення їх складності.

Нульовий рівень активності визначається при відсутності ініціативності, самостійності, прогалинах у знаннях.

Репродуктивний рівень пізнавальної активності виявляється  через стимульно-продуктивну  ініціативність, копіювальну самостійність, знання програмного матеріалу в межах підручника, недостатністю сформованості вміння переносити певний алгоритм розв’язання завдання на  інше.

         Пошукова пізнавальна активність характеризується евристичною ініціативністю, самостійністю, знанням  програмного матеріалу, вмінням здобувати  нову інформацію, вирішувати нетипові завдання.