ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ ПОДОЛАННЯ НЕГАТИВНОЇ САМООЦІНКИ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається об’єкт, предмет, гіпотеза, сформульовано мету, завдання та методи дослідження; викладено теоретико-методологічні засади дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, висвітлено напрями впровадження та апробації одержаних результатів дослідження; наведено дані про ефективність їх застосування; названо методи дослідження та експериментальну базу.

У першому розділі – „Теоретико-методологічні засади вивчення проблеми подолання негативної самооцінки у юнацькому віці” – проведено порівняльний аналіз різних підходів вітчизняних та зарубіжних дослідників. Відображено погляди на сутність, природу й структуру самооцінки, на роль, яку відіграють у формуванні самооцінки спілкування з оточуючими й діяльність суб'єкта, розкриті в роботах Б.Г. Ананьєва, Л.І. Божович, Л.С. Виготського, М.Г. Єлагіної, І.С. Кона, Г.С. Костюка, В.К. Котирло, М.І. Лісіної, А.І. Сілвестру, Р.Б. Стьоркіної, П.Р. Чамати, І.І. Чеснокової, А. Адлера, А. Бандури, А. Бека, Й. Боулбі, Д. Віннікота, Е. Дікстейна, Е. Еріксона, Ч. Кулі, А. Маслоу, Дж. Міда, П. Моллона, Дж. Перрі, К. Роджерса, К. Хорні та ін.

На думку представників зарубіжних теорій, у яких розглянуто проблему виникнення й функціонування самооцінки, спостерігається певне протиставлення основних чинників формування самооцінки: підкреслюється переважна роль у її розвитку або спілкування з оточуючими, або власної діяльності суб'єкта. Зокрема, відзначається акцентування емоційної або когнітивної складової самооцінки.

У працях вітчизняних дослідників зазначається, що самооцінка є соціальним, за своєю природою, феноменом, який функціонує як компонент самосвідомості й важливе утворення особистості. Вона являє собою форму відображення людиною самої себе як особливого об'єкта пізнання і залежить від прийнятих людиною цінностей, її особистісної сутності, міри її орієнтації на суспільно вироблені вимоги до поведінки й діяльності. Самооцінка функціонує у двох взаємопов'язаних формах: загальній і частковій. Загальна самооцінка відображає узагальнені знання суб'єкта про себе і засноване на них цілісне ставлення до себе, а часткова самооцінка - оцінку конкретних проявів і якостей особистості. Функціонування самооцінки загалом ґрунтується на взаємодії та взаємовпливі загальної й часткової самооцінки, результатом яких є постійна зміна й корекція обох форм самооцінки. Самооцінка виконує регулятивні функції, виступаючи необхідною внутрішньою умовою організації суб'єктом своєї поведінки, діяльності, відносин.

Узагальнення результатів аналізу наукової літератури дало нам змогу розглянути самооцінку як цінність, що приписується індивідом собі чи окремим своїм якостям. Як основний критерій оцінювання виступає система особистісних структур індивіда. Головними функціями, що виконуються самооцінкою, є: регуляторна, на основі якої відбувається розв’язання задач особистісного вибору, і захисна, що забезпечує відносну стабільність і незалежність особистості. Значну роль у формуванні самооцінки відіграють оцінки оточуючих й досягнення індивіда. У діапазоні наявних у психології положень про самооцінку можна констатувати в якості найголовніших наступні постулати:

1) У психології під самооцінкою розуміється центральний компонент самосвідомості, який, об’єднуючи когнітивний і емоційний елементи, пов’язаний з ціннісним ставленням до власного „Я”, до результатів діяльності, моральних, розумових, суспільних і фізичних якостей і властивостей.

2) Залежно від об’єкта оцінювання та ступеня узагальненості існує загальна та парціальна самооцінка. При загальній самооцінці об’єктом самооцінювання є особистість в цілому, а парціальні самооцінки спрямовані на оцінку особистістю конкретних власних якостей, рис, властивостей, психічних станів, здібностей у певному виді діяльності.

3) Самооцінка є адекватною, коли думка людини про себе збігається з тим, що вона насправді собою являє. У тих випадках, коли людина оцінює себе не об’єктивно, самооцінка виявляється неадекватною.

4) Самооцінка також поділяється на актуальну (це те, що вже досягнуто особистістю) і потенційну (це те, на що здатна особистість). Розглядають самооцінку як адекватну/неадекватну, тобто відповідну/невідповідну реальним досягненням і потенційним можливостям індивіда. Так само розрізняється самооцінка за рівнем - високий, середній, низький.

5) У психологічній практиці зустрічаються два типи низьких самооцінок: низька самооцінка в сполученні з низьким рівнем домагань (тотально низька самооцінка) і сполучення низької самооцінки з високим рівнем домагань.

6) Основними чинниками, що впливають на формування самооцінки особистості, є: спадкові фактори; внутрішньоособистісні конфлікти; батьківські настанови; навчання у закладах освіти.

Досліджуючи природу самооцінки та її структуру, ми простежили залежність останньої від соціального середовища. Соціальне середовище впливає на формування самооцінки особистості, по-перше, як фактор впливу на всі три стрижні самооцінки (відчувати себе потрібним, відчуття власної гідності, відчуття компетентності), на яких вона базується, по-друге, як референтна група, що є джерелом норм оцінювання і самооцінювання особистості.

Відкриття себе як неповторно індивідуальної особистості, нерозривно пов’язано з відкриттям соціального світу, у якому ця особистість живе. Юнацька рефлексія є, з одного боку, усвідомлення власного «Я» та, з іншого боку, – усвідомлення свого положення у світі.

У юнацькому віці пізнання себе, виокремлення і співставлення свого “Я” з іншими створюють умови до самовдосконалення особистості. Юнаки, оцінюючи свої здібності, успіхи, зовнішню привабливість, свою соціальну роль у колективі, свої недоліки, емоційно переживають і прагнуть завоювати повагу і довіру навколишніх. На основі співвідношень між рівнем домагань і реальними успіхами у них формується відповідно висока чи низька самооцінка. Вона великою мірою залежить від того, як їх оцінюють навколишні.

Таким чином, найважливіший компонент цілісної самосвідомості особистості є адекватна самооцінка, що виступає необхідною умовою гармонійних відносин людини як із самою собою, так і з іншими людьми, з якими вона вступає у вербальну чи не вербальну комунікацію і взаємодію.

Підсумовуючи проаналізований нами теоретичний матеріал, можна зазначити, що самооцінка не виникає як цілісне і сформоване особистісне утворення, а формується під впливом спочатку соціальних норм, прийнятих в оточенні дитини, а згодом під впливом ширшого соціального оточення. У юнацькому віці самооцінка набуває тих характеристик, які відповідають її найповнішому змісту (адекватна оцінка своїх бажань і можливостей, адекватне ставлення до зовнішніх і внутрішніх впливів, до оточуючих та до свого внутрішнього світу).

Caмooцінкa, залежно від своєї адекватності і напряму відхилення, мoжe cтимyлювaти чи, нaвпaки, гaльмyвaти aктивніcть людини. Нeaдeквaтнa, низькa caмooцінкa знижyє pівeнь coціaльниx дoмaгaнь людини (К. Левін), cпpияє poзвиткy нeвпeвнeнocті y влacниx мoжливocтяx (А. Адлер), oбмeжyє життєві можливості (З. Фрейд) та пepcпeктиви особистості (К. Хорні). Taка caмooцінкa мoжe cyпpoвoджyвaтиcя тяжкими eмoційними зpивaми, внyтpішнім кoнфліктoм. Зaнижeнa caмooцінкa зaвдaє шкoди cycпільcтвy, тoмy щo особистість нe пoвнicтю peaлізyє свої cили і мoжливocті, пpaцює нe з пoвнoю віддачею.

У другому розділі – “Емпіричне вивчення самооцінки студентів” - констатується, що у сучасній психології існує декілька методичних підходів до дослідження самооцінки. Інформація про особистість може бути отримана: шляхом реєстрації реальної поведінки людини в повсякденному житті; за допомогою опитувальників самооцінки; за допомогою тестів дослідження особистості.

У ході дослідження було виявлено, що у сучасній психологічній науці і практиці існують різні підходи до розв’язання проблеми подолання негативної самооцінки. Для нашого дослідження особливо важливе значення мали праці, присвячені такій проблематиці як: особливості самооцінки дітей молодшого шкільного віку (Ш.Б.Алієва, І.В.Боязитова, О.Д. Главінська, Т.Л.Іванова, Л.А.Карнацька, Г.І.Катрич, К.О.Островська, Л.Є.Семенова, Є.К.Фещенко), особливості самооцінки підлітків та юнаків (З.С.Акбієва, М.Г.Гітінова, Ж.К.Дандарова, О.А.Данилова, С.А.Куненков, Л.М.Сулейманова), виникнення афекту неадекватності (Л.І.Божович, О.О.Головко, М.С.Неймарк, Л.С.Славіна та інші), структура діяльності (Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко), розвитку підвищеної тривожності (Л.В.Бороздіна, Л.Відінська, І.О.Меліхова, Г.М.Прихожан та інші), сутність і розвиток саморегуляції (М.Й. Боришевський, О.А. Конопкін, А. Маслоу, Г.С. Нікіфоров), порушень у спілкуванні (Л.І.Гаврищак, Т.І.Юферева та інші), стрес та критичні ситуації у життєдіяльності особистості (В.О.Бодров, Ф.Ю.Василюк, Л.Г.Дика, Л.О.Китаєв-Смик, А.І.Колобкова, Л.М.Кулагіна, Т.І.Пашукова, Г.Сельє).

У даному розділі обґрунтовано необхідність комплексного підходу до проблеми що вивчалась. Було розроблено експериментальну програму дослідження рівнів самооцінки особистості. Особливість програми полягає в тому, що за допомогою діагностичних методик здійснювався комплексний аналіз таких аспектів самооцінки особистості як: реакція на критичні зауваження, передумови виникнення конформної поведінки, переживання “комплексу меншовартості”, мoтивaція досягнень, ставлення до “Я”-концепції, почуття громадянського обов'язку, життєві установки, здатність до психологічної близькості з іншою людиною, потреби у відчутті власної цінності, оцінки власних можливостей, потреб та бажань.

Основною метою проведеного нами експериментального дослідження було виявити відмінності у рівнях самооцінки та простежити особливості виникнення негативних проявів самооцінки.

З цією метою було проведене експериментальне дослідження, яке складалося з двох етапів - констатувального і формувального, що проходило з квітня 2004 р. по лютий 2006 р. Репрезентативна вибірка становила 350 респондентів, студентів 1-3-х курсів Хмельницького національного університету, з них 171 студент першого курсу (34 юнаки і 137 дівчат) середній вік яких складав 17-18 років, 103 студенти другого курсу (38 юнаків і 65 дівчат) віком 18-19 років та 76 студентів третього курсу (34 юнаки і 42 дівчини), середній вік яких 19-20 років. На першому етапі відбувалося діагностичне дослідження, яке було спрямоване на виявлення рівня самооцінки, особистісної зрілості та впевненості студентів 1-3 курсів Хмельницького національного університету.