ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТІСНОЇ РЕФЛЕКСІЇ У СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовано мету, визначено задачі, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрито його теоретико-методологічні засади, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію, впровадження та публікацію, подано інформацію про структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі «Теоретичний аналіз проблеми розвитку особистісної рефлексії у студентів технічного університету» висвітлено сутність і роль рефлексії у формуванні особистості, подано аналіз науково-теоретичних підходів до вивчення даної проблеми у вітчизняній та зарубіжній психології; розкрито зміст і складові особистісної рефлексії у студентів технічного університету; визначені психологічні умови та особливості розвитку особистісної рефлексії студентів в процесі професійної підготовки.

Теоретичний аналіз показав, що особистісна рефлексія є категорією, яка змістовно строката та значеннєво багатоваріативна, а її семантичне визначення охоплює: осмислення перебігу мислення; аналіз знання задля отримання нового знання, або перетворення неявного знання в явне; самоспостереження за станом розуму чи душі; дослідницький акт, спрямований людиною на себе; відображення особистістю своєї внутрішньої психічної діяльності, психічних рис, тенденцій і станів; усвідомлення індивідуальністю того, як вона сприймається іншими людьми; здатність одночасно утримувати у свідомості ситуацію, знаходиться у рефлексивній позиції, тобто задавати собі запитання, аналізувати матеріал вихідної позиції; одночасно є також й унікальна властивість, котра притаманна лише людині; стан усвідомлення чого-небудь; процес репрезентації психіці власного індивідуально-духовного зміст, досвіду.

З’ясовано, що особистісна рефлексія – це не тільки знання суб’єкта про себе і про свою діяльність, а й уявлення про те, як він і його діяльність сприймаються іншими. У зв’язку з цим психологи виокремлюють наступні показники розвитку особистісної рефлексії: Я знаю; Я знаю, що я знаю; Я знаю, що ти знаєш, що саме Я знаю.

Констатовано, що поняття «особистісна рефлексія» виникло у філософії для визначення здатності людини зосереджуватися на змісті своїх думок і внутрішніх психічних актів й означало процес міркування індивіда про те, що відбувається у власній свідомості. Отже, у філософському значенні особистісна рефлексія розглядається як атрибут сумісної діяльності, яка привласнюється у процесі комунікації з іншими суб’єктами. Поява особистісної рефлексії свідчить про перехід від повного долучення самосвідомості через проблемність («неявне знання») до формування нових самосуб'єктних відносин, які знаменують дійове ставлення суб'єкта не тільки до діяльності, але і до себе як діяча, котрий виявляє багато спрямоване усвідомлення.

Результати аналізу психологічної літератури свідчать, що сучасні дослідження (Г.О. Балл, М.Ю. Варбан, Н.А. Дєєва, Т.В. Комар, М.М. Марусинець, Н.М. Пеньковська) не дають змогу повною мірою говорити про характеристики особистісної рефлексії та закономірності її розвитку в онтогенезі, тому що містять лише фрагментарні уявлення про даний феномен, одночасно розглядаючи цю психічну реальність і як функціональну складову розумового процесу, і як діяльність, і водночас як загальну здатність людини.

Спеціальні дослідження особистісної рефлексії, здійснені під керівництвом О. С. Анісімова, А. В. Карпова, В. А. Лефевра, І. М. Семенова, С. Ю. Степанова, Г. П. Щедровицького, показали складність, комплексність і багаторівневість структури даного феномену. Навіть теоретичний розгляд рефлексивної проблематики супроводжується істотними труднощами, пов’язаними з надзвичайною широтою і варіативністю підходів до її дослідження, відсутністю єдиного концептуального підходу та цілісної узагальнювальної психологічної концепції рефлексії.

Проблема систематизації різних підходів, напрямів, поглядів стосовно сутності особистісної рефлексії набуває вкрай важливого значення. Однак описані в літературі спроби класифікації, систематики та категоризації зазначеної проблеми зводяться здебільшого до пошуку загальних рис і сторін у всіх визначеннях рефлексії і розкривають її предмет лише в загальному плані та в гносеологічному аспекті, а не як систему певних онтологічних закономірностей психологічної реальності.

Визначено, що дослідження особистісної рефлексії як цілісного явища вимагає врахування всіх її аспектів, які відображають загальну здатність до самоорганізації та саморегуляції суб’єкта діяльності, що передбачає взаємодію з іншим. Теоретичний аналіз показав, що особистісна рефлексія являє собою складний багаторівневий процес, який включає в себе наступні ознаки: усвідомлення латентних неусвідомлюваних компонентів свідомості; реконструкцію та усвідомлення уявлень оточуючих; осмислення та переосмислення тих змістів свідомості, які відображають об’єкт особистісної рефлексії (діяльність, особистість партнера, стосунки, особистісні утворення).

Систематизовано та розглянуто наступні підходи: природничонауковий: в межах цього підходу особистісну рефлексію розглядають з позиції принципу зворотного зв'язку, взаємодії та життєдіяльності, що виконує регулятивну і конструктивну функції, вона ототожнюється із самовідчуттям власного тіла в процесі реальних рухових актів (П.К. Анохін, Н.А. Бернштейн, В.М. Бехтерєв, О.Р. Лурія, І.М.Сєченов та ін.); філософський підхід: з одного боку, феномен особистісної рефлексії розглядається як самопрезентація і самоаналіз себе та своїх відчуттів, принцип людського мислення, спрямований на розгляд і аналіз знань і вчинків, діяльність самопізнання, роздуми особистості про саму себе; здатність оцінювати свої форми психічної активності; з іншого – як усвідомлення і осмислення меж і основ буття й роздуми людини про себе і своє місце в цілісній культурі (Г.В. Гегель, Р. Декарт, І. Кант, В.О. Лефевр, П. Тейяр де Шарден та ін.); загальний психологічний підхід спрямований на розуміння особистісної рефлексії як зміни внутрішнього стану суб'єкта під впливом зовнішніх чинників, як вміння людини змінювати свій стан, по-різному виявляти себе у взаємодії з іншими людьми; як процес самопізнання, як інтегральна людська здатність (В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, І.М. Семенов, С.Ю. Степанов, Г.П.Щедровицький та ін.); системно-діяльнісний розглядає рефлексію у якості одного з пояснювальних принципів організації розвитку психіки індивіда, перш за все її вищої форми – самосвідомості (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Б.Ф.Ломов, А.В. Петровський, С.Л. Рубінштейн та ін.); когнітивний підхід дозволяє розглядати рефлексію як базовий регулятивний компонент метакогніції (В.Н. Азаров, У. Брюєр, Дж. Ройс, М.А. Холодна); аксіологічний робить акцент на ціннісні орієнтації, смисли життя, саморозвиток (Л.І. Анциферова, В.П. Зінченко, З.С. Карпенко, Д.О. Леонтьєв та ін.); суб'єктно-діяльнісний акцентує увагу на аналізі механізмів особистісної рефлексії (Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, М.І. Найдьонов, Л.А. Найдьонова, І.С Семенов, С.Ю. Степанов, та ін.); соціологічний підхід: в межах цього підходу особистісна рефлексія розглядається не просто як знання чи розуміння суб'єктом самого себе, а й з'ясування того, як інші знають і розуміють «рефлексивну особистість», її особливості, емоційні реакції і когнітивні уявлення (Г.М. Андрєєва, Т. Шибутані, та ін.).

Аналіз літературних джерел указує на доцільність розгляду особистісної рефлексії і через таку психологічну категорію, як здатність (спроможність людини осмислювати способи, методи, засоби оперування отриманою інформацією). Тоді особистісну рефлексію можна розглядати як особливу психічну реальність, яка синтезує в собі основні риси всіх базових компонентів психіки: рефлексія як процес (організація та регуляція активності поведінки і діяльності); рефлексія як стан (рефлексія змісту суб’єктивного світу особистості); рефлексія як властивість (інтегральна психічна якість людини, спрямована на усвідомлення своїх дій). Таким чином, визначена категоріальна сутність особистісної рефлексії, яка полягає не в якісній фіксації вказаних модусів, а в інтегральності структурно-функціональної організації, оскільки особистісна рефлексія й може бути подана як процес, властивість, стан, все ж не зводиться до жодного з них, і лише їх синтез становить її визначальну специфіку.

Специфіка особистісної рефлексії як базової здатності суб'єкта усвідомлювати і регулювати власну життєдіяльність, полягає у спрямованості не на зовнішній світ, а на сам спосіб його пізнання. Тому активізація й активне функціонування рефлексивної здатності людини починається тоді, коли вона чітко розрізняє думку про предмет і предмет думки. Це, своєю чергою, призводить до появи принципово нового типу взаємодії з дійсністю, даною опосередковано, у певних формах мислення.

Дослідження особистісної рефлексії ґрунтується на комплексі розглянутих сучасних наукових підходів. І в межах цього дослідження особистісна рефлексія спрямована на самопізнання людиною самої себе, аналізі своїх дій, вчинків у відповідності з особливостями сфери людської діяльності, в якій вона проявляється.

Рефлексія - це здатність свідомості особистості здійснювати моніторинг функціонування внутрішніх систем психіки. Отже, особистісна рефлексія - це інтегральна людська здатність, яка включає в себе уміння аналізувати власні психічні стани; властивість, що спрямована на усвідомлення власних дій; організація, регуляція поведінки та діяльності.

На сучасному етапі найбільш перспективним є вивчення такого аспекту особистісної рефлексії, згідно з яким рефлексія ідентифікується із процесами осмислення і переосмислення. Переосмислення людиною образів предметної ситуації та образів особистості, з якими вона ототожнює своє "Я" - дієвий механізм їх зміни і продовження процесу психічних новоутворень людини.