ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ КЕРУВАННЯ МОТИВАЦІЄЮ УЧІННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об’єкт і предмет, сформульовано мету, гіпотезу, завдання дослідження,  розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено дані про апробацію  результатів дослідження.

У першому розділі  “Аналіз проблеми керування мотивацією учіння у студентів” викладено інформацію про загальні теорії, які можуть бути застосовані для аналізу мотивації учіння. Розглянуто психологічні механізми розвитку мотивації, проаналізовано чинники, які детермінують формування мотивації учіння у студентської молоді.

Аналіз наявних у психологічній науці напрямів та підходів до вивчення проблеми формування мотивації учіння (Д. Аткінсон, А. Бандура, А. Бек, П. Гальперін, Е. Десі, А. Каздін, О. Леонтьєв, Д. Мак-Клелланд, А.Маркова С. Максименко, А. Маслоу, Т. Матіс, А. Орлов, К. Роджерс, Б. Скіннер, Х. Хекхаузен, Р. Де Чармс, Р. Уайт) дав можливість виокремити  психологічні чинники, які детермінують розвиток мотивації учіння: почуття компетентності, самодетермінація та особистісна причиновість.

У результаті аналізу проблеми мотивації учіння студентів виокремлено групу мотивів, які є його визначальними детермінантами. Окрім традиційних спонук (таких мотивів, як пізнавальний, комунікативний, мотив матеріального достатку, суспільно-значущі мотиви і прагнення уникнути неприємностей та покарання, тобто негативна мотивація), запропоновано включити у структуру мотивації учіння  мотив досягнення. Зважаючи на те, що ці спонуки є важливими детермінантами будь-якої діяльності, у розділі детально розглянуто кожну групу  мотивів учіння у студентів.

Розглядаються закономірності актуалізації мотивів учіння. Згідно з сукцесивною  логікою розгортання діяльності (П. Гальперін, П. Гончарук, В. Рибалка) припускається, що актуалізація окремих мотивів учіння детермінується низкою чинників, що є структурними компонентами діяльності:

1)      потребнісно – мотиваційний (стимулювальний);

2)      інформаційно-пізнавальний (орієнтувальний);

3)      цілеутворюючий (програмувальний);

4)      операційно-результативний (продуктивний);

5)      емоційний (підкріплюючий).

Аналізуються  психологічні детермінанти, чинники впливу на почуття компетентності і, відповідно, на мотивацію учіння, зокрема: власний успішний досвід, опосередкований (спостереження за успішними діями інших людей) досвід, вербальні впливи. У контексті проблеми посилення почуття компетентності у студентів розглядається рефлексія та генералізація успішного досвіду і атрибуція успіху (приписування успіху стійким, особистісним, або ситуативним чинникам).  Узагальнюються психологічні принципи керування мотивацією учіння шляхом підвищення почуття компетентності у студентів.

Розглядається механізм впливу почуття компетентності на мотивацію діяльності. Було виокремлено п’ять проміжних детермінант, які,  актуалізуючись почуттям компетентності,  визначають мотивацію діяльності: очікування успіху, самоповага, виклик, внутрішня мотивація, самореалізація. Висловлюється припущення, що поглиблення уявлень про механізм впливу почуття компетентності на мотивацію діяльності через дію проміжних детермінант уможливить розробку психолого-педагогічних процедур керування мотивацією учіння через актуалізацію почуття  компетентності у студентів ВНЗ.

Аналізується процес формування мотивації учіння як перехід від управління мотивацією студентів ззовні до свідомого керування ними своєю власною мотивацією.  Набуття студентами здатності до свідомого керування власною мотивацією розглядається як вагомий чинник посилення мотивації учіння, який, власне, і забезпечує появу якісних змін у їхній мотивації. У цьому контексті аналізуються теорії самопідкріплення (Б. Скіннер, А. Бандура),  самодетермінації (Е. Десі), саморегуляції (М. Боришевський, С. Москвичов, В. Столін), розглядаються психолого-педагогічні умови і процедури формування у студентів здатності до свідомого керування своєю мотивацією.

З огляду на дослідження, проведені у руслі когнітивного підходу до проблеми мотивації (Д. Аткінсон, Д. Мак-Клелланд, Х. Хекхаузен, А. Бек), проаналізовано когнітивний (змістовий) компонент мотивації і механізми розвитку мотивації діяльності. Забезпечуючи розвиток когнітивного компоненту, можна формувати відповідну мотивацію у студентів, не чекаючи позитивного підкріплення або емоційного насичення. На основі здійсненого узагальнення нами виокремлено низку функцій когнітивних утворень, динаміка яких  конституює  розвиток мотивації учіння. За нашим припущенням, когнітивні утворення виконують у структурі мотивації такі функції:

1.    Забезпечення зв’язку між різними мотиваційними структурами.

2.    Актуалізація певних емоційних структур (оскільки часто за певними когнітивними елементами закріплені відповідні емоції, то, актуалізуючи їх, ми також викликаємо відповідні переживання).

3.    Подолання альтернативних (небажаних, конкуруючих) мотивів та імпульсів.

4.    Забезпечення здатності до постійного відтворення належної мотивації на основі систематичної актуалізації у структурі діяльності когнітивного елементу.

У роботі розглядаються такі психологічні механізми розвитку мотивації учіння, які використовувалися для розроблення конкретних процедур і методик мотиваційного тренінгу: позитивне підкріплення і мотиваційне зумовлення, мотиваційне переключення, мотиваційна фіксація, мотиваційний зсув (зміщення мотиву на мету, згідно з О. М. Леонтьєвим), ідентифікація, наслідування.

У результаті аналізу впливу непрямого підкріплення і наслідування на мотивацію було виділено низку чинників, які інтенсифікують процес формування у студентів мотивації учіння. До них належать:

1.      Привабливість і значущість для студента підкріплень, які отримала модель (однокурсник, студент, що є для нього взірцем).

2.      Значущість для студента дій, які демонструє модель.

3.      Сформованість у студента наслідуваних навичок, прийомів діяльності.

4.      Характеристики моделі (привабливість, соціальний статус, рівень досягнень).

5.      Реакція моделі на підкріплення.

6.      Вплив декількох моделей.

Узагальнення підходів до розв’язання проблеми керування мотивацією учіння студентської молоді дало підстави для таких висновків:

1.      Потужними чинниками розвитку  мотивації учіння у студентів є посилення почуття компетентності та прагнення до самодетермінації і керування власною мотивацією.

2.      Розвиток когнітивного компоненту мотивації детермінує процес формування мотивації учіння.

3.      Формування у студентів спонук учіння конституюється такими психологічними механізмами: позитивним підкріпленням, мотиваційним переключенням, ідентифікацією, наслідуванням.

4.      Керування мотивацією учіння засобами психотренінгу є ефективнішим, порівняно з традиційним навчанням, інструментом впливу на мотивацію студентів.

У другому розділі “Експериментальне дослідження мотивації учіння студентів” – представлено загальну програму експериментального дослідження та результати констатуючого експерименту.

На першому етапі було проведено констатуючий експеримент.

У результаті констатуючої діагностики за допомогою психологічних тестів було обстежено 118 студентів факультету соціології та психології Волинського державного університету ім. Лесі Українки.

Вибір комплексу методів дослідження був зумовлений об’єктивною необхідністю охоплення значної кількості мотиваційних параметрів, що вимагало застосування низки психодіагностичних методик,  спрямованих на діагностику мотиваційної сфери студентів ВНЗ з подальшим відслідковуванням динаміки цих показників після проведення психотренінгу.

Комплекс психодіагностичних методів складався з опитувальника “Мотиви учіння” М. Алексєєвої, тесту-опитувальника “Потреба в досягненнях” (А. Орлов), проективної методики ТАТ (варіант Х. Хекхаузена),  тесту оцінки рівня самоактуалізації особистості (методики Є. Шострома), тесту-опитувальника рівня суб’єктивного контролю (у адаптації Є. Бажина). Окрім психологічних тестів у констатуючому експерименті  використовувалися спостереження, бесіда, а також контент-аналіз продуктів діяльності студентів.

За результатами обстеження  було встановлено особливості і структуру мотивації учіння студентів, відібрано для участі у формуючому експерименті 62 студенти з низьким та середнім рівнем мотивації учіння.

Дослідження здійснювалося впродовж двох семестрів. Із загальної кількості студентів – 118 – контрольну групу складали 56. Мотиваційний тренінг проводився із студентами І-ІІ курсів факультету соціології та психології Волинського державного університету ім. Лесі Українки (62 студенти). Учасники мотиваційного тренінгу обстежувалися до і після тренінгу комплексом психодіагностичних методик.

Результати дослідження мотиваційної сфери студентської молоді за методикою М.Алексєєвої свідчать, що у структурі мотивації учіння студентів 1-2 курсів домінують зовнішні мотиви (мотив саморозвитку – 7,02 бали, соціального престижу – 6,17, матеріального достатку –  4,72 та комунікативний мотив – 5,75). Показники пізнавальної мотивації є дещо нижчими (5,52 бали за десятибальною шкалою), що свідчить про недостатній розвиток у студентів власне внутрішньої мотивації до учіння. Результати констатуючого  експерименту показали також, що при проведенні формуючого експерименту (мотиваційного тренінгу) слід зосередитися  на  формуванні у студентів внутрішньої (пізнавальної) мотивації.   

Аналіз результатів констатуючого експерименту дає підстави стверджувати, що у студентів ІІ курсу порівняно з першокурсниками відбувається певне зниження мотивації учіння.

Серед протестованих першокурсників високий рівень мотивації учіння продемонстрували 24,3%, середній рівень 49,6% і низький – 26,1% студентів.

Серед студентів другого курсу високий рівень мотивації учіння спостерігався  у відносно незначної кількості молодих людей (18,8%). Більшість студентів перебувало на середньому (44,2%) і  низькому (37%) рівнях.

Результати констатуючого експерименту показали,  що традиційні методи навчання студентів не є ефективними для розвитку їхньої мотивації та особистісного росту. Тому постало завдання розробити систему методик, орієнтованих як на розвиток у студентів різних видів мотивів (зокрема внутрішньої мотивації до учіння), так і на посилення здатності студентів до саморозвитку і самоспонукання.

З огляду на результати констатуючого експерименту розроблено стратегію впливів та визначено форми і умови розвитку у студентів мотивації учіння: це – створення оптимальних умов для саморозвитку і самоактуалізації студентів, поєднання колективних та індивідуальних форм навчальної діяльності, співвіднесення  навчального матеріалу з майбутньою професійною діяльністю студентів,  моделювання ситуацій, які вимагають підтримки або ж спонукання до діяльності.

Враховуючи ці умови, було запропоновано включити в структуру навчального процесу мотиваційний тренінг як метод групової форми навчання,  орієнтованої на формування низки мотивів учіння, а також посилення у студентів здібностей до саморозвитку і самоспонукання.

У третьому розділі – “Аналіз та інтерпретація результатів формуючого  експерименту” – описуються методики мотиваційного тренінгу та інтерпретуються результати  дослідження змін  у мотивації учіння  студентів.

Було сформовано експериментальну групу, до якої увійшли студенти із низькою і середньою мотивацією учіння (загалом 62 студенти  віком 17-20 років).

На другому етапі було проведено формуючий експеримент на базі мотиваційного тренінгу зі студентами з недостатнім рівнем мотивації учіння.

Кількість тренінгових занять становить 26 сесій. Кожне заняття тривало 45 хвилин. Кількість груп – чотири (16+16+17+13).

Мета тренінгу полягала у формуванні таких мотивів учіння: пізнавального,  досягнення, саморозвитку, суспільно значущого, соціальної ідентифікації. Розвиток кожного з цих компонентів забезпечувався комплексом тренінгових вправ та ігор.

Структура тренінгових занять була наступною:

а) рольові ігри (моделювання ситуацій, в яких один учасник гри заохочує інших до певної діяльності, переконує їх у чомусь, схвалює і підкріплює їхні дії тощо);

б) групові дискусії (“Як досягти успіху”, “Як ставити цілі”, “Як керувати своєю мотивацією” тощо);

в) виконання тренінгових вправ з подальшим обговоренням та аналізом результатів. Орієнтовна тематика тренінгових вправ і завдань: “Успіхи в минулому”, “Емоційне насичення”, “Нове ім’я”, “Схвалення”, “Уникнення невдачі”, “Придумай девіз”, “Сформуй позитивний Я-образ”, “Хвалько”.

Важливим засобом розвитку мотивації учіння було також написання студентами творів з мотиваційної тематики (“Моя мрія і шляхи її  досягнення”, “Моя майбутня кар’єра” тощо). Передбачалося, що використання студентами в ході написанні творів відповідних категорій мотивації досягнення (розроблених Д. Мак-Клелландом), таких як “очікування успіху”, “позитивний емоційний стан в процесі діяльності”, “похвала” (самосхвалення) інтенсифікує розвиток відповідних мотиваційних утворень (зокрема, потреби досягнення і мотивації учіння).

Мотиваційний тренінг проводився як практикум з психології або як тренінг у структурі університетських дисциплін (таких як “Психологія мотивації”, “Загальна психологія”, “Психологія регулятивної сфери особистості”). Певна частина мотиваційних вправ виконувалася студентами безпосередньо на семінарах. Передбачалося, що розроблений нами комплекс вправ може використовуватися  як у структурі академічних занять (лекціях,  семінарах, практикумах, тренінгах), так і самостійно студентами ВНЗ.

Основним завданням було дослідження динаміки мотивації учіння як наслідок проведення психотренінгу. За результатами дослідження було зафіксовано позитивні зміни у мотиваційній сфері студентів.