Психомоторна дія як фактор розумової активності в навчанні дітей п’яти – восьми років

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь розробленості проблеми, визначено предмет, об’єкт, сформульовано мету та завдання дослідження, висвітлено методологічні та методичні підходи, наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, подані відомості про апробацію результатів та публікації за темою дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Психомоторна дія як складова пізнавальної діяльності” здійснюється аналіз основних теоретичних підходів до вивчення психомоторної організації людини, досліджується будова, механізми та функції психомоторної дії в пізнавальній діяльності, зокрема, взаємозв’язок структурних компонентів психомоторної дії у процесі пізнання. Визначаються також етапи онтогенезу макро- та мікрорухів у схемі тіла та їх вплив на формування мислення.

В дослідженні сутності психомоторної дії як складової пізнавальної діяльності використовувались різні підходи. Зокрема, таке дослідження здійснювалось з точки зору системи культурологічних стосунків з оточенням (Б.Г.Ананьєв, Л.С.Виготський, В.А.Роменець та ін.); гармонійної єдності тілесного простору та психіки людини (В.О.Моляко, Е.Краніх, А.Лоуен та ін.); функціональної взаємодії розумових та рухових компонентів (П.К.Анохін, М.О.Бернштейн, О.В.Запорожець); емоційної регуляції навчально-пізнавальною діяльністю (О.Я.Чебикін). Спільним для цих досліджень є думка про багатокомпонентну структуру психомоторної дії, всі елементи якої беруть участь у пізнавальному процесі та виконують активізуючу функцію.

Вивчення діапазону психомоторної дії в розумовій діяльності розкриває її властивості як важливого чинника психічної активності людини (М.М. Ланге, О.Ф.Ільїн, В.В.Клименко); розумового розвитку (А.Валлон, О.В.Запорожець, М.М.Кольцова) та соціальної взаємодії з оточенням (Д.М.Узнадзе, Ю.М.Швалб).

Таким чином, психомоторна дія розглядається як компонент діяльності людини (О.М.Леонтьєв, В.Д.Шадріков та ін.), що виконує розвивальну та формуючу функції, а рухова активність набуває важливого значення в розумовому розвитку.

Простежується тенденція до встановлення взаємозв’язку макро- та мікрорухів, визначення їх діапазону в ієрархії розумових дій (М.О. Бернштейн, В.П. Зінченко та ін.). Система рухів як моторних ансамблів розглядається з точки зору якісних характеристик цих рухів – сили, швидкості, спритності, пластичності, ритму (С.Л.Рубінштейн, В.П.Озеров та ін.) Суттєвою ознакою психомоторної дії є індивідуалізація її побудови, відображення власних позицій суб’єкта діяльності (В.С.Мерлін, К.К.Платонов та ін.).

Відзначається також особлива роль розумових, емоційних та образних компонентів психомоторної дії в гармонізації тілесного простору при виконанні макрорухів (К.Д. Станіславський, В.Чехов, Р.Штайнер, М.Фельденкрайз та ін.). Таким чином, розкриваються механізми формуючої функції психомоторної дії.

Загалом, спираючись на позиції різних дослідників, ми розглядаємо психомоторну дію як сукупність і послідовність розумових та моторних дій в тілесному просторі людини, спрямованих на розв’язання пізнавальної задачі. Водночас для нашого дослідження необхідно використовувати уявлення про будову психомоторної дії як форму активності суб’єкта пізнання, яка складається з активізації м’язових груп через динамічні зміни поз тіла в просторі і часі, завдяки чому забезпечується взаємозв’язок макро- та мікрорухів даної дії під час сприймання та розумової переробки інформації. Всі ці уявлення розглядаються стосовно процесу навчальної діяльності та системи взаємодії учителя з учнем.

Дослідженнями Т.Бауера, М.Ю.Кистяковської та ін. доведено, що в онтогенезі психомоторна дія проходить шлях розвитку від моторної до розумової активності. Цей факт підтверджується в роботах, присвячених взаємозв’язку моторних компонентів психомоторної дії дитини і значенню моторної активності для її розумового розвитку на ранніх етапах онтогенезу. Розвивається ця ідея в дослідженнях функціональної залежності пізнавальної активності від пози тіла: лежання, сидіння, стояння, ходіння.

У своїх дослідженнях В.П.Зінченко, Н.О.Менчинська та ін. показують особливу роль сполучення макро- та мікрорухів тіла в пізнавальній діяльності: завдяки цьому зберігається цілісність активної взаємодії дитини з навколишнім світом. В цьому зв’язку набуває особливого значення система діяльностей (гра, конструювання, драматизація, танець та ін.), які дають можливість дитині змінювати позу тіла при виконанні різноманітних рухів. В такий спосіб у неї розкриваються всі канали сприйняття інформації (О.І.Бокатов, С.А.Сергеєв, В.М.Нікітін). Отже, в ході розумового розвитку зберігається наступність між раннім та дошкільним віком в пізнанні тілесного простору, який розширюється при зміні статичних поз тіла.

Цілком закономірним є використання різних форм і видів діяльності дітей в процесі навчання (В.В.Давидов), завдяки яким відкривається можливість розкриття розумового потенціалу, надбаного в дошкільному віці (М.Й.Боришевський, М.М.Подд’яков, Д.Б.Ельконін), а відтак і створення з природної чутливості дитини новоутворень – механізмів творчості (С.Д.Максименко).

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що на даному етапі недостатньо досліджено структуру, зміст та динаміку розвитку психомоторної дії як фактору розумової активності дітей різного віку, зокрема, старшого дошкільного та молодшого шкільного. Серйозним недоліком навчального процесу в початковій школі є формування знань та навичок в системі регламентованих дій, побудованих на мікрорухах та відсутність макрорухів як органічної частини тілесного простору дитини в пізнавальній діяльності.

Грунтуючись на існуючих концепціях (М.О.Бернштейн, Н.Д.Гордєєва, В.В.Клименко), згідно з якими психомоторна дія складається з послідовних ланок активізації властивостей, функцій, механізмів та творчих здібностей людини, ми побудували функціональну структуру цієї дії в пізнавальній діяльності дитини.

Перша ланка структури дії виконує загальну активізуючу роль, підвищує сенсорну чутливість дитини: відбувається активізація м’язів тіла, що беруть участь в емоційному сприйнятті предмету пізнання та включення його у схему власного тіла через макрорухи. Друга та третя ланки містять індивідуальні властивості психомоторної дії, які проявляються у структуруванні умови розумової задачі, активізації механізмів контролю та корекції розумових дій при зміні пози тіла (сидіння) через мікрорухи, що виконуються в єдиному ритмі з макрорухами. У структурі психомоторної дії ці ланки дозволяють зберігати відчуття цілісності предмета пізнання завдяки ритмічному перебігу, згортанню та розгортанню рухів. Зміна поз тіла через макрорухи уточнює чуттєвий зміст розумової задачі і сприяє осмисленню цього змісту на більш абстрактному рівні. Четверта ланка психомоторної дії має впорядковувальні властивості та виконує функцію передбачення результатів і подальшого цілепокладання. Відбувається активізація мислення, уяви та почуттів. Дитина, отримавши м’язову свободу, яка поширюється і на дрібні м’язи кінцівок, здатна виконувати мікрорухи в навчальних діях з передбаченням (читання, письмо, рахування), застосовувати власний спосіб розв’язання задачі, підключаючи психічні механізми психомоторної дії (мислення, почуття, уяву). П’ята ланка включає механізми творчості, що виконують розвивальну функцію та дозволяють розширювати тілесний простір.