| summary: | У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт та предмет дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, визначено методи аналізу емпіричного та експериментального матеріалу, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертаційного дослідження.
Перший розділ “Поняття концепту в системі лінгвістичних знань”, який складається з 4 підрозділів, присвячений аналізу поняття “концепт” та його взаємозв’язкам із поняттями “когнітивний підхід”, “смисл”, “значення”, “картина світу”.
У першому підрозділі висвітлюються особливості когнітивного підходу до мови й значення, згідно з яким породження й сприйняття мовлення розглядається як конструктивна діяльність суб’єкта, здійснювана на основі наявних у нього знань. Початок формування такого теоретичного напрямку припадає на середину 70-х років ХХ століття, хоча вчення про значення як перетворену форму діяльності суб’єкта, що несе у своїх семантичних компонентах “у знятому вигляді” зв’язки й відношення, котрі наявні й розкриваються в цих формах діяльності, було теоретично обґрунтоване ще у працях Л.С.Виготського, О.М.Леонтьєва, О.Р.Лурія, М.І.Жинкіна й набуло розвитку як у суто лінгвістичних дослідженнях, так і в теорії мовленнєвої діяльності. У сучасній лінгвістиці цей підхід дав змогу розвинути поняття значення, адекватне дійсності з психологічного погляду. Вихідним теоретичним положенням проведеного дослідження є те, що природна мова не відрізняє екстралінгвістичної реальності від психологічної й від соціального світу носіїв мови. Породження й сприйняття мовлення розглядається як конструктивна діяльність суб’єкта, здійснювана на основі наявних у нього всіх типів знань: наукового, побутового, вербального, інтуїтивного та ін. Мовна форма є відображенням мислення й пізнання, а лексикон належить до когнітивних феноменів, що детермінують мовну форму. Значення у природних мовах є мисленно кодованою інформаційною структурою і знаходиться у мовній свідомості. Воно приписується свідомістю людини й рівнозначне феномену концептуалізації. Значення у свідомості різних людей пов’язані між собою внаслідок того, що мозок різних людей має біологічну й функціональну тотожність процесів приписування значень, і що певна група індивидів має спільний досвід. Концептуалізація тієї чи іншої категорії у кожному окремому випадку включає тільки невелику частину повного знання, що відноситься до цієї категорії у тривалій пам'яті, а активна частина знання варіюється залежно від актуалізованих змінних соціального, культурного, комунікативного характеру. Первинні форми афективно-смислових утворень свідомості існують об’єктивно поза людиною у вигляді творів мистецтва, інших матеріальних артефактів, а також мовних форм, слів-символів; ці ідеальні форми засвоюються й суб’єктивуються, стаючи реальною формою психіки й свідомості індивіда, яка набуває власних породжуючих здібностей і можливостей.
У другому та третьому підрозділах уточнено зміст поняття “концепт”, розглянуто співвідношення цього поняття з дистинкцією “смисл / значення”. Концепт – це осмислений образ дійсності у свідомості людини, який має ім’я і базується на певних культурно обумовлених уявленнях людини про саму дійсність. Оскільки поняття концепту об’єднує мову і психічного суб’єкта, то значення й смисл стосовно концепту слід не стільки протиставляти одне одному, скільки розглядати їх сукупно, внаслідок чого виникає можливість при дослідженні концептів зняти саму дистинкцію смисл / значення. Вважаємо за доречне використання поняття “семантика концепту”, яка включає в себе мовну семантику (знання значення слова), знання про світ (про взаємозв’язки предметів та явищ) і особистісні смисли, сформовані у процесі взаємодії з навколишнім світом.
У четвертому підрозділі розглядається зв’язок між поняттями “концепт” та “картина світу”, робиться висновок про те, що концепт є синтезом “житейського” і “наукового” понять, елементом картини світу (індивіда, соціуму), яка вербалізується через посередництво внутрішнього лексикону і як психічний об’єкт має досліджуватись із застосуванням експериментальних психолінгвістичних методів.
У другому розділі “Етична оцінка як об’єкт лінгвістичного дослідження”, що складається з 3 підрозділів, розглянуто власне етичні концепти. Наведено особливості категорії етичної оцінки під кутом зору лінгвістики; подано логіко-семантичну характеристику етичних концептів та лексико-граматичні особливості імен етичних концептів; проаналізовано результати мовознавчих досліджень, предметом яких стали етичні концепти, щодо релевантності застосованої у них методики досягненню поставленої мети дисертаційної роботи.
У першому підрозділі обґрунтовано термін “етичні концепти”, постульовано лінгвістичну метаетику як такий напрямок лінгвістичної науки, що вивчає моральну свідомість людини через її відображення в мові, і в рамках якого досліджується етична оцінка в її лінгвістичному ракурсі.
У другому підрозділі подано загальну логіко-семантичну характеристику етичних концептів. З боку логічної семантики, імена етичних концептів (ІЕК) мають оцінне значення, яке характеризує відношення між дійсним світом і його ідеалізованою моделлю, створеною людиною (соціальною групою). Крім того, таке значення: об’єднує об’єкти сприйняття за їхньою дією (позитивною, негативною, нейтральною) на людину; містить соціально закріплене ставлення людей до об’єктів дійсності; своїм референтом має якість, яка не є частиною предмета, а надається предметові людиною (соціальною групою); характеризується відносністю й вибірковістю, оскільки пов’язане з нормативністю й категорією часу.
У третьому підрозділі проаналізовано логіко-граматичні особливості імен етичних концептів (ІЕК). У лексикологічному аспекті імена етичних концептів БЛАГО, ДОБРО, ЗЛО, ЧЕСТЬ, СПРАВЕДЛИВІСТЬ, ОБОВ’ЯЗОК, ГІДНІСТЬ належать до так званих абстрактних іменників, які позначають не власне предмети, об’єкти, а абстраговані, узагальнені і представлені мовою у вигляді предметів ознаки, властивості, дії, процеси, безпосередньо пов’язані з існуванням конкретних матеріальних об’єктів. Як і переважна більшість таких іменників у сучасній українській мові, вони є похідними від основ відповідних прикметників та дієслів (благий > благо, добрий > добро, злий > зло, чесний > честь, справедливий > справедливість, співчувати > співчуття), і у своїх значеннях поєднують відповідно ад’єктивність або дієслівність з іменниковістю.
Відмітною рисою ІЕК є те, що вони належать до класу singularia tantum. Ця характеристика є смислорозрізнювальною для лексем БЛАГО й ОБОВ’ЯЗОК (пор. найвище благо (ІЕК) – матеріальні блага; моральний обов’язок (ІЕК) – професійні обов’язки). Крім того, у силу максимальної абстрагованості й узагальненості своїх значень ІЕК порівняно рідко використовуються в мовленні.
У четвертому підрозділі здійснено критичний аналіз логіко-семантичних досліджень, об’єктами яких були ІЕК, розглянуто принципи добору матеріалу та рівень узагальнення результатів у цих дослідженнях. Зроблено висновок, що найбільш логічний і прямий шлях до виявлення актуалізованих смислових компонентів етичних концептів є звернення безпосередньо до свідомості мовців, до “наївної” етики українського соціуму, що необхідно передбачає використання експериментальних методів дослідження.
Третій розділ “Експериментальні дослідження етичних концептів як елементів етномовної картини світу”, що складається з 3 підрозділів, присвячений експериментальним методам дослідження семантики етичних концептів. У розділі описано процедуру проведення експериментів і обґрунтовано способи аналізу експериментальних матеріалів: 1) принципи класифікації асоціативних реакцій та моделювання структури вербального корелята асоціативного поля ІЕК; 2) аналіз тлумачень етичних концептів за семантичними складовими; 3) зіставний аналіз асоціативних полів ІЕК кількох різних за ступенем типологічної близькості і генетичної спорідненості мов.
У першому підрозділі розглянуто застосування асоціативного експерименту та методу тлумачень у лінгвістиці, проаналізовано їхні переваги та недоліки, підкреслюється, що ці психолінгвістичні прийоми застосовувалися для імен переважно конкретної лексики, етичні ж концепти у такий спосіб ще не досліджувалися. Також зроблено висновок про перспективність поєднання цих прийомів для дослідження етичних концептів. Робочою гіпотезою тут були положення про те, що: 1) найчастотніші асоціативні реакції можуть показати актуалізовані у соціумі відтінки смислів тих слів, які запропоновані як стимули; 2) актуалізовані смисли імен етичних концептів здатні достатньою мірою висвітлити суттєві, базові характеристики певного соціуму. Спираючись на попередні психолінгвістичні дослідження, можна також твердити, що зіставлення асоціативних полів, отриманих від носіїв різних мов і культур, дає змогу виявити як універсальні тенденції лінгвокультурного спілкування, так і встановити відмінності в мовленнєвій поведінці, обумовлені чинниками самої мови й культури.
У другому підрозділі описано методику проведених експериментів, обґрунтовано вибір референтної групи. Вільний асоціативний експеримент та подання вільних тлумачень у ході зазначеного експерименту були проведені у Київському національному університеті будівництва та архітектури в 1997, 1999 та 2000 рр. Референтна група – студенти І – ІІ курсу спеціальностей “Міське будівництво”, “Автоматизація технологічних процесів”, “Комп’ютерні системи інформації та управління”; вік – 17-19 років; володіють українською та російською мовами; кількість – 517 осіб. Українське студентство є цікавим колективним респондентом саме щодо етичних концептів. Унаслідок економічних і політичних змін в Україні ця генерація формує свої ціннісні погляди у ситуації, суттєво відмінній від тієї, у якій складалися відповідні установки їхніх батьків. Студенти мають певний освітній рівень і здатні до рефлексії щодо таких складних й абстрактних утворень, як етичні концепти. Крім того, вони є соціально активною частиною української молоді, яка, можливо, визначатиме ціннісний “клімат” в українському суспільстві через 10-15 років, і тому важливо з’ясувати їхнє уявлення про основні етичні категорії.
Сутність експерименту полягала в тому, що інформантам було запропоновано прослухати певну кількість слів-стимулів українською мовою, у ролі яких були використані ІЕК упереміж з довільно дібраними іменниками з конкретним значенням. Вимагалося у відповідь на кожне таке слово подати в письмовій формі перше згадане слово-асоціат (або ряд слів, або словосполучення) теж українською мовою, але якщо інформанти мали труднощі з українськомовною реакцією, вони могли зазначати слово-асоціат російською мовою. Перед початком експерименту студентам повідомляли про те, що для них буде зачитана низка слів з інтервалом 8-10 секунд, і на кожне слово вони мають подати письмову асоціацію першим словом (словосполученням), яке спаде на думку. Анкетування було анонімним, але респондентів просили подати такі відомості про себе: 1) місце й рік народження; 2) рідна мова; 3) освіта; 4) факультет, курс; 5) стать. Завчасно треба було проставити порядкові номери слів-стимулів, поряд із якими мали бути написані асоціації.
З численних асоціативних експериментів попередників автора відомо, що слова-стимули, виражені іменниками, спричиняють переважно парадигматичні асоціації, часто синоніми або антоніми. У проведених автором пілотних експериментах з’ясувалося, що ІЕК ДОБРО і ЗЛО викликають антонімічні реакції, які виникають частіше тоді, коли ці слова наведені в одному списку слів-стимулів. Через це використовувалися два списки слів-стимулів, в одному з яких було ІЕК ДОБРО, а в іншому – ІЕК ЗЛО: (1) ДЕРЕВО, МІСТО, ЛЮБОВ, КВІТКА, ЗЛО, БЕРЕГТИ, СЕСІЯ, ЧЕСТЬ, МРІЯ, ОБОВ’ЯЗОК, МОРОЗИВО, КОМП’ЮТЕР, СПРАВЕДЛИВІСТЬ, БЛАГО, СОБАКА; (2) ТЕЛЕВІЗОР, БЛАГО, ЧЕСТЬ, СТІЛ, ЛЮБОВ, ЧЕРВОНИЙ, ДОБРО, ДИВАН, СПРАВЕДЛИВІСТЬ, ГОДИННИК, ГІДНІСТЬ, ОБОВ’ЯЗОК.
Після наведення асоціацій респонденти отримували завдання подати тлумачення концептів ДОБРО або ЗЛО, БЛАГО, ОБОВ’ЯЗОК, СПРАВЕДЛИВІСТЬ, ГІДНІСТЬ, ЧЕСТЬ. На це відводилося 20-30 хвилин.
На основі отриманих анкет була створена база даних, в яку були внесені відповіді, що стосувалися тільки етичних концептів – емпіричний матеріал для подальшого аналізу.
Наступний підрозділ містить аналіз експериментальних матеріалів і складається з 2 підпунктів. У першому розглянуто способи класифікації асоціативних реакцій та принципи моделювання структури асоціативного поля ІЕК, зроблено висновок про можливість зіставлення моделей асоціативних полів ІЕК у різних мовах.
В асоціаціях, поданих на кожне ІЕК, вдалося вичленити нульові (при відсутності тих асоціацій, які можна було б виділити свідомістю), формальні і семантичні. Їх кількісне співвідношення варіювалося залежно від ІЕК. Кількість нульових асоціаій може нести певну побічну інформацію про рівень знань респондентів, пов’язаних із словом-стимулом. Серед фонетичних асоціацій виділено а) простий повтор слова-стимула (Власне фонетичні) і б) повтор початкового словосполучення (змішано-фонетичні). Просте повторення слова-стимула (ехолалія) свідчить про труднощі у фіксації уваги на асоціатах, про неяскравість лексичного ореола у слів-стимулів у свідомості респондентів. Змішано-фонетичний характер такої асоціації, як повтор початкового словосполучення, виражався у тому, що часто це було спільнокореневе з ІЕК слово (гідність – гідний), тобто слова у подібній асоціативній парі пов’язані між собою також і морфологічно.
Семантичні асоціації, які склали переважну більшість, було згруповано не за типом зв’язку в асоціативній парі, а за семантичною близькістю, що визначило певний семантичний компонент (складову) асоціативного поля. Наприклад, серед реакцій на ІЕК ЧЕСТЬ такі реакції, як офіцер, армія, фуражка (асоціати й елементи тлумачень тут і надалі подаються в оригінальному написанні респондентів – Т.П.), служба в армії, солдатський устав, військовослужбовець, воїн, парад, солдат, військовозобов’язаний, були об’єднані у семантичний компонент армія.
Відомо, що суттєвою рисою процесу мислення є конструювання, завдяки чому здійснюється відбір як змісту, так і мовних засобів із неосяжної множини елементів конкретної ситуації й мови. Під час формування висловлювання відбувається перехід від предметного коду до слів природної мови. Елементи предметного коду виступають як сигнали, що “заміщують” слова природної мови. Експериментальним шляхом було визначено, що одні і ті ж предметні відношення можуть бути виражені не тільки різними лексемами, а й різними більш складними еквівалентними мовними формами. Таким чином, виділений семантичний компонент армія можна розуміти як знак предметного коду, певну тематичну архісему, семантичне узагальнення конкретних асоціативних реакцій на підставі співвідношення цих реакцій з одним і тим самим елементом комунікативної ситуації.
Поєднані у такий спосіб групи, або семантичні компоненти асоціаціативного поля (СКА), з різною кількісною наповненістю (див., напр., Табл. 1), склали вербальний корелят асоціативного поля ІЕК.
|
