РЕЧЕВОЙ КОНТАКТ В СОВРЕМЕННОМ РУССКОМ ОБЩЕНИИ: КОММУНИКАТИВНО-ПРАГМАТИЧЕСКИЙ И СОЦИОКУЛЬТУРНЫЙ АСПЕКТЫ

summary

У вступі обґрунтовуються вибір теми, актуальність і наукова новизна дослідження, його практична і теоретична цінність, формулюються мета й завдання роботи, постулюються положення, винесені на захист, подається характеристика матеріалу й методів дослідження.

У першому розділі «Категорія мовленнєвого контакту в парадигмах сучасного наукового знання» узагальнюються результати досліджень категорії мовленнєвого контакту в лінгвістиці, визначаються теоретичні постулати та науковий апарат, що використовується в роботі. Мовленнєва взаємодія комунікантів під час установлення, підтримування і припинення мовленнєвого контакту безпосередньо пов’язана з такими ключовими поняттями комунікативно-прагматичної парадигми, як мовленнєвий акт, ілокутивна функція, перлокутивний ефект, комунікативні принципи (постулати) спілкування (Дж. Остін, Дж. Сёрль, П. Грайс, Т.А. ван Дейк, Н. Арутюнова, І. Сусов, В. Богданов).  

Мовна (комунікативна) особистість конструюється в процесі вербальної інтеракції в соціальному середовищі. У соціокультурному плані той, хто говорить,  характеризується не як конкретна особа, а як представник свого соціуму;  відповідно виділяються типи мовних особистостей за такими ознаками: вік, стать, соціальний статус, рівень освіти, стиль життя тощо. У той же час процес спілкування регулюється знанням конвенціональних норм, стереотипів і ритуалів мовленнєвої поведінки, які відрізняються від культури до культури і базуються на загальнонаціональних цінностях (В. Карасик,              В. Красних, Н. Формановська, І. Стернін та ін.). У стереотипах мовленнєвої поведінки наочно відображається своєрідність культури етносу. Дослідження набору стереотипних форм комунікативної поведінки, вироблених окремим етнолінгвокультурним співтовариством, дозволяє судити про специфіку національної мовної картини світу. Специфіка комунікативної поведінки всередині тієї або іншої національної культури обумовлена не лише наявністю відповідних комунікативних засобів (як, наприклад, морфологічною категорією ввічливості в деяких східних мовах), але й правилами використання цих засобів, унаслідок чого виробляються особливий стиль комунікативної свідомості і специфічний характер мовленнєвої поведінки. У зв’язку з цим особливий інтерес викликає погляд на відповідні явища «з боку»: їхнє сприйняття  й оцінювання інофоном.

У другому розділі «Функціональна типологія вербальних засобів мовленнєвого контакту в російській мові» виявляються, диференціюються й систематизуються засоби мовленнєвого контакту, які використовуються в сучасному російському спілкуванні.

Засоби мовленнєвого контакту в російській мові численні й різнорідні за лексико-граматичними ознаками. У цій роботі вони об’єднані (незалежно від їхньої природи) в одну категорію, яку можна розглядати як своєрідну функціонально-семантичну категорію, у центрі якої знаходиться лексико-граматична категорія особи. Розрізняются такі засоби мовленнєвого контакту, як формули вітання, передуючі метакомунікативні вислови, звертання-апелятиви, формули ввічливості, вигукові атрактанти уваги, невербальні засоби кінесики й таксеміки тощо.

Прагматична спрямованість використання цих засобів зумовлена прагненням комунікантів забезпечити безперебійну мовленнєву взаємодію, яка усвідомлено або неусвідомлено виявляється в різних способах досягнення ілокутивної мети і в різній мірі ілокутивної сили. Розрізняються прямі й опосередковані засоби мовленнєвого контакту.

Основним критерієм ідентифікації та диференціації засобів мовленнєвого контакту є комунікативно-функціональна ознака, що дозволяє побудувати багатовимірну прагматичну типологію з урахуванням таких чинників: співвідношення засобів мовленнєвого контакту з фазою комунікації; їхня переважна спрямованість на активізацію пізнавальної діяльності або такої, що зміцнює контакт комунікантів, – когнітивно значущі й соціально значущі метакомунікативні сигнали; їхня приналежність одному з учасників інтеракції – тому, хто говорить, чи тому, хто слухає. 

Фактори, що обумовлюють участь метакомунікативних сигналів у динамічному процесі інтеракції, показані як метакомунікативні цілі:
привернення уваги до повідомлення, яке передають; забезпечення прийому повідомлення та пов’язана з цим підтримка уваги адресата на потрібному рівні; стимулювання процесу розвитку мовленнєвої комунікації, активне залучення партнера спілкування до акту комунікації; встановлення черги ролей того, хто говорить, і того, хто слухає; демонстрація з боку адресата готовності до сприйняття повідомлення, або зворотнього зв’язку; доведення акту комунікації до логічного завершення; забезпечення умов для поновлення контакту в майбутньому. 

У роботі ці засоби спочатку диференціюються за домінуючою прагматичною функцією: вступ, підтримка і розмикання контакту, що відповідні до фаз мовленнєвого спілкування. Важливу роль під час побудови функціональної типології контактивів відіграє їхнє співвідношення з учасниками інтеракції – того, хто говорить, і того, хто слухає. 

Початкова стадія встановлення мовленнєвого контакту є вихідною точкою розвитку мовленнєвої комунікації, що визначає її стратегію і тактику. Комунікативний зміст цієї фази включає вступ до макродіалогу й початок мінімальної діалогічної єдності, що відкриває спілкування. Основними засобами, які використовуються на цій фазі, є різноманітні звертання, вигуки та етикетні формули ввічлівості.

Фаза підтримки мовленнєвого контакту є центральною як за змістом, так і за місцем у структурі мовленнєвого спілкування. Під час передачі когнітивної інформації головна мета комуніканта – це прагнення упевнитися в тому, що повідомлення приймається  і канал зв’язку діє.

Для підтримки мовленнєвого контакту вживаються численні стимулятори і регулятори, зокрема звертання; метакомунікативні контактопідтримуючі риторичні й рефлексивні питання (Вхожу  и что же вижу? Слыхал новость? Представляешь? И что ты думаешь?); питання, що контролюють увагу (Ты меня слушаешь? Тебе понятно?); верифікативні питання (... правда? ... да? ... не правда ли? ... не  так ли? ... а?...верно?); інтродуктивні елементи, що організують мовлення, і маркери-показники початку мінімальної діалогової єдності (Знаешь... Видишь... Понимаешь... Ну слушай... Ну вот что... Кстати... С чего все началось... А тут недавно... А вообще... А теперь... Интересно...). Функцію підтримування мовленнєвого контакту виконують також шуми спілкування: засоби хезитації, заповнення пауз та ін. 

Для російського спілкування особливо характерною є активна участь в комунікативному процесі адресата. Підтримування мовленнєвого контакту здійснюється як у стимулюючих, так і в реагуючих висловлюваннях, які спрямовані на реалізацію принципу комунікативної співпраці. Метакомунікативні сигнали в ході інтеракції ведуть до збереження мовленнєвого ходу або до його зміни.

Метакомунікативні сигнали збереження мовленнєвого ходу включають таке:

–       вокалізації: ага, угу та ін.;

–               підтакування, згоду, схвалення: ну да, да, так, конечно, а как же, именно, понимаю, понятно, ясно, ну конечно, правильно, великолепно, замечательно, здорово, действительно, естественно, безусловно, прекрасно, верно тощо;

–              емоційно-оцінні реакції: здивування, сумнів, співчуття, заперечення, обурення типу  не может быть, странно, ох ты, вот это да, да ну, еще чего ,  еще бы, как бы не так, да что вы говорите, ну и ну, вот как, надо же, просто невероятно, не представляю, это ж надо тощо;

–              сигнали емоційно-афектної реакції типу Господи! Ой! Ой, кошмар! О ужас! Боже мой! Ох! тощо;

–              питальні речення, які в репліках реагування також досить часто використовуються з метакомунікативною метою сигналізації про увагу слухача до повідомлення, яке сприймається. Наприклад: Что вы говорите? Неужели? Как? Вы думаете? Да? Правда? тощо;  

–              повтор і перепитування;

–               різноманітні вербальні засоби, направлені на спонукання адресанта до продовження спілкування: слушаю, продолжай; расскажи; говори, говори; а дальше?; ну и?; ну-ка, ну-ка; ну; давай, что ты молчишь? Я весь внимание  тощо.

Обмін комунікативними ролями – двосторонній, взаємоспрямований процес. З одного боку, обмін комунікативними ролями може стимулюватися сигналами про вичерпність інформації й готовність поступитися своєю роллю перед тим, хто слухає, наприклад: Это все, что я хотел сказать; Теперь хочу услышать ваше мнение; А что вы скажете? Скажи тоже что-нибудь; Теперь говори ты; Тебе слово  тощо. З іншого боку, обмін комунікативними ролями може викликатися сигналами того, хто слухає, який дає зрозуміти, що він готується взяти на себе роль того, хто говорить. Розрізняються такі типи метакомунікативних сигналів зміни мовленнєвого ходу: 1) пауза; 2) перебивання й підхоплення: постой, стоп, ну что ты,  а короче  тощо; 3) «гладкий обмін» комунікативними ролями за допомогою висловів типу: Вы все сказали, а вот теперь скажу я; Теперь послушайте меня, пожалуйста тощо.

Розмикання мовленнєвого контакту є завершальною фазою спілкування, що представляє окрему проблему «техніки» закінчення розмови. Це відбувається за допомогою метакомунікативних одиниць, які прямо або побічно ведуть до згортання й логічного завершення діалогу.

Спонтанні діалоги демонструють наявність спеціальних метакомунікативних сигналів розмикання різних відрізків комунікативного процесу, які розподіляються на такі групи:

–  сигнали змістовної завершеності: я кончил, вот и все, у меня все, вот такая история, вот так та ін.;

– волюнтивні сигнали завершення й сигнали емоційної втоми: все, разговор окончен, довольно, хватит, хватит об этом, свободен, проехали тощо;

– сигнали ситуативно-вимушеного переривання контакту: поздно уже, пора домой; надо идти; я опаздываю; меня машина ждет; ну ладно, не буду тебе мешать та ін.

– інформативна ретардація (уповільнення): – Пока здоровье позволяет, буду работать // 50 лет будет мне в этом году // 50 лет / юбилей // Да и конечно / пока здоровье есть / чего сидеть // – 50 лет / чего я буду сидеть – Так конечно // чего сидеть / насидитесь еще // (РР).

Після зазначених сигналів розмова вступає у стадію етикетного завершення – прощання, і контакт переривається. Етикетні формули прощання звичайно ускладнюються передзавершальними і постзавершальними висловлюваннями.

У третьому розділі «Мовленнєвий контакт і дискурсивні стратегії» розглядається вживання засобів мовленнєвого контакту в конкретних комунікативно-прагматичних контекстах з метою реалізації певних дискурсивних стратегій.

Засоби мовленнєвого контакту сприяють реалізації таких принципів прагматики і ведення дискурсу, як принцип ввічливості, принцип співпраці, принцип чергування й експлікації відносин, які здійснюються в конкретних стратегіях і тактиках. 

Характеризація партнера по комунікації, оцінка ситуації спілкування і способу ведення розмови мають велике значення для інтеракції на всіх фазах спілкування,  але на фазі встановлення мовленнєвого контакту їх значення особливо зростає у зв’язку з тим, що саме на початковій фазі спілкування перед комунікантами – носіями різних соціальних ролей – уперше постає проблема вибору певної стратегії мовленнєвої поведінки. Вибір конкретних засобів мовленнєвого контакту обумовлений такими комунікативно-прагматичними чинниками: 

– офіційність / неофіційність спілкування;

– наявність / відсутність спостерігачів, оцінка комунікативного статусу «третього»;

 – об’єктивні ситуативні характеристики комунікантів, які включають соціально-рольові й соціально-статусні відносини;

– тональність спілкування;

– спосіб спілкування (прямий / опосередкований – телефон, Інтернет).

Таким чином, варіативність засобів мовленнєвого контакту, з одного боку, залежить від комунікативної ситуації і характеру відносин у відповідному соціальному середовищі, з іншого боку – від комунікативних налаштувань та емоційних станів мовних особистостей і зовнішніх факторів.

Аналіз матеріалу в комунікативно-прагматичному аспекті дозволяє стверджувати, що говорити про будь-який різновид мовленнєвого контакту (навіть чисто фатичний) як про марноцільне мовленнєве спілкування не досить коректно. Засоби мовленнєвого контакту, які зазвичай характеризуються «збитковою семантикою» та «інформаційною (когнітивною) порожнечею», мають багатовимірний смисловий зміст. Метакомунікативні одиниці можуть бути інформативними тою мірою, якою ми вилучаємо інформацію з одиниць прагматичного плану мови: навіть якщо в нормі ці одиниці неінформативні, то будь-яке відхилення від шаблону несе нову інформацію. Так, незвичне звертання змушує адресата шукати причини такої мовленнєвої дії і формулювати їх у прагматичній інтерпретації: – Ну и чем бы хотели заниматься? – Тем, с чем приехал к вам сюда… –  Да, это, конечно, интересно, но ты знаешь, Николай, мне кажется, что закончим мы твое исследование – и на этом стоп…Приучи себя на будущее ставить задачи побольше…– У меня таких нет, –  ответил я, и это обращение директора ко мне на «ты» согрело мою замороженную стеснением душу  (В. Исаев).

Дослідження засобів мовленнєвого контакту показує, що їх комунікативно-прагматичною особливістю є поліфункціональність.  Окрім власне контактної функції, засоби мовленнєвого контакту реалізують інші функції: соціально-регулюючу, інтенціональну, оцінну, емоційну, експресивну і впливову.

Зміст ілокутивної функції метакомунікативного сигналу, наприклад звертання, залежить від змісту мовленнєвого акту, у складі якого воно виступає перформативним компонентом або з яким узгоджується. Залежно від ситуації можуть актуалізуватися імпліцитні ілокутивні функції звертання. Це може бути вираження мольби, наказу, попередження, запрошення, загрози, прохання тощо. Звертання можуть виражати значення радості, обурення, образи, здивування тощо, які визначаються ситуацією спілкування, вербальним контекстом, просодичними засобами. Пор.: 

–      Что же ты их до сих пор не выучил? – обиделся дядя Коля. – Ох, Витька, Витька… Ну, иди, учи (В. Шукшин).

–        Иди прибери отцу в амбаре. – Мама! – голосом упрекнула Настя.

– Иди, – сказала Василиса. – Не твое дело (В. Распутин).

За допомогою засобів мовленнєвого контакту реалізується функція регулювання міжособистісних стосунків, яка надає розмові відповідну емоційно-експресивну тональність: ласкаву, ввічливу, дружню, фамільярну та ін.

Ціннісна орієнтація на особисту приязнь і теплоту спілкування реалізує дискурсивну стратегію зближення. Ця стратегія у традиційному російському спілкуванні передбачала широке вживання звертань-регулятивів, емоційно-оцінних експресивних вокативів і апелятивів типу ласточка, голубчик, дорогой, милый, рыбка, лапочка, душечка, солнышко, золотце, красавица, милая, дорогая моя, милочка моя, а також  варіантів російських власних імен (пор.: Анна Павловна, Анна, Аня, Анечка, Аннушка, Анюта, Анька, Анка, Нюра, Нюша, Нуся, Ася тощо). «Словарь русского речевого этикета» А. Балакая містить 6000 слів і стереотипних виразів «доброжелательного обхождения». Але переважна більшість із них не знаходить помітного вжитку в сучасному спілкуванні.  

Варіювання засобів мовленнєвого контакту використовується не лише для індикації соціально-ситуативних відносин комунікантів, але і для реалізації експресивної ілокуції. Це яскраво виявляється у вживанні звертань ім’я / ім’я по батькові та займенників ти / ви. Наприклад:

Вдруг она сказала: – Старость идет, Павел Петрович, никуда от нее не спрячешься. Она всегда наедине звала его Павлушей. И это имя казалось ему таким задушевным! Так тепло звучало оно в ее устах! «Павел Петрович» она говорила только на людях или когда сердилась. Теперь наряду с такими печальными мыслями и настроениями это «Павел Петрович» прозвучало как-то зловеще (А. Вербицкая).

Під час мовленнєвого контакту виявляються емоційний стан і характер відносин між комунікантами (симпатія – антипатія, любов – ненависть, дружба – ворожнеча та ін.). Той самий мовний засіб мовленнєвого контакту в різних контекстах може виражати протилежні модальності. Пор.: Мы столпились у гроба. –  Побудьте, милые, – говорила мать, – я вас никого не знаю, все Женечка о вас рассказывал, побудьте с ним, милые. Не бойтесь…(В. Крупин); Бабушка урезонивала никак не унимающуюся тетку Дуню: – Ушла бы! Пробросаешься, милая! Ноне мужик какой пошел? То-то, девонька! (В. Астафьев). Тут звертання милый співвідноситься з різними прагматичними смислами: ласкавої фамільярності в першому випадку і осуду, загрози, зловтіхи в другому.

Впливова функція засобів мовленнєвого контакту пов’язується з перлокутивним ефектом через використання того чи іншого контактиву в мовленнєвому акті. Залежно від ефекту впливу виділяються адекватні й неадекватні засоби мовленнєвого контакту. Адекватні контактні засоби
виявляються за допомогою вербальних і невербальних засобів реакції згоди, дозволу, задоволення, а неадекватні – реакції незгоди, заперечення. Розрізняються такі типи комунікативного конфлікту:

–      Порушення прагматичних, соціально-регулятивних та етикетних норм, зміст яких визначається залежно від вибору засобів мовленнєвого контакту, від вікових, статусних позицій комунікантів, стилістичного регістру.

–       Незгода адресата з вибраною манерою спілкування (фамільярна, занадто фамільярна, навмисно офіційна), яке може спровокувати розвиток прагматично неадекватної ситуації.

–       Відмінності у фонових знаннях адресата й того, хто звертається до нього.

–      Неадекватність, обумовлена невідповідністю реального соціального статусу комуніканта та його особистісних домагань.

У четвертому розділі «Національні й соціокультурні аспекти мовленнєвого контакту» засоби мовленнєвого контакту розглядаються в більш широкому контексті: учасники комунікації характеризуються не як конкретні особистості, а як представники того чи іншого соціуму й лінгвокультурного співтовариства в цілому.

Мовленнєвий контакт як соціокультурний феномен тісно пов’язаний із соціальними обмеженнями, у тому числі із загальнокультурними, ситуативними нормами (норми, у яких закладено визначення відповідності або невідповідності мовленнєвої поведінки вимогам, які продиктовані конкретною ситуацією) і деонтичними нормами (норми як універсальні постулати гармонійного спілкування, закріплені правила мовної поведінки того, хто говорить, і того, хто слухає). Вищеперелічені норми є компонентами комунікативної пресупозиції та виступають чинниками інтеграції мовленнєвої поведінки.

Лексичні особливості, специфіка використання суфіксальних утворень, рівень емоціональності й увічливості, широта стилістичного регістру пов’язані з гендерним фактором у вживанні засобів мовленнєвого контакту: у жіночому мовленні порівняно з чоловічим доля фатики більш значна.

Широке використання іншомовних і жаргонних лексичних одиниць, вигуків як засобів мовленнєвого контакту, емоційно-ігрове начало характерні для спілкування молоді. Антинорма молодіжного мовлення й низової субкультури демонструють експансію до інших соціальних шарів суспільства. У сучасному російському спілкуванні спостерігаються зростання мовленнєвої агресії та загальне зниження мовленнєвої культури: легалізація нецензурної лексики та грубих форм звертання (навіть у педагогічному дискурсі), звуження сфери дії «ввічливісної» стратегії спілкування, загальнопоширене  вживання евфемізму лайливого слова блин як універсального виразника емоційної реакції в діалозі, а також усічених форм вітання (Добрий! – замість Добрий день; Всего! – замість Всего хорошего, доброго), набуття деякими вигуками й частками невідповідних їм етикетних функцій (Давай! – як сигнал про переривання контакту, особливо під час спілкування телефоном). У телевізійному відеоряді постійно звучать безглузді римовані  «дражнилки» у відповідних репліках діалогу (– Кто? – Конь в пальто!; – Ну? – Баранки гну!), які демонструють конфронтативну стратегію дискурсу.

У зв’язку з соціальними й технологічними змінами останніх десятиріч змінюються й умови здійснення мовленнєвого контакту. З одного боку, розширюються сфери діалогічного спілкування, контактів між незнайомими (публічні дискусії, телевізійні ток-шоу та ігри, телеконференції та форуми в Інтернеті тощо), а з іншого боку, спостерігається загальна нестабільність російського мовленнєвого етикету. Помітно зросла частотність використання звертання на ти до незнайомих людей. Повернення до активу звертань господин, госпожа, дамы и господа в елітарному соціумі тим не менш не витіснило раніше універсального товарищ, яке залишилось стереотипним для спілкування в російській армії, між членами партій комуністичної і соціалістичної орієнтацій та людей старшого покоління. Водночас загальне поширення отримали іншомовні розмовні формули вітань, звертань та емоційних вигукових реакцій (Хай! Бай! Пипл(ы)! Вау!). Особливий динамізм у вживанні засобів мовленнєвого контакту характерний для Інтернет-спілкування й телевізійної комунікації. Тут зустрічаються  своєрідні гібридні й міжмовні вітання-контактиви (Доброе время суток! Аллюнчик, привет! – від англійського all – «всі, всім»), мовленнєві одиниці, що об’єднують функцію сигналу про припинення контакту з інформативною (Мы вернемся после рекламы. Оставайтесь с нами! Не переключайтесь! Не пропустите!).

Соціокультурна мотивованість мовленнєвого контакту яскраво виявляється в умовах міжкультурної комунікації. Можна виділити декілька домінантних рис російського спілкування, які необідно враховувати китайцю, коли він вступає в мовленнєвий контакт із росіянином.

З погляду носія східної мовленнєвої культури, в російському спілкуванні передусім звертає на себе увагу така риса, як готовність до контакту.  Російська комунікативна свідомість не бачить перешкод, щоб вступити в мовленнєвий контакт із будь-якою людиною. Довготривале перебування разом в одному місці з незнайомим майже обов’язково передбачає спілкування з ним. При більш-менш тривалому мовленнєвому контакті росіяни, як правило, дотримуються стратегії зближення, довірливості, швидкого спрощення комунікативних відносин.

У Китаї ж не прийнято заговорювати з незнайомим без серйозного приводу:  китайці віддають перевагу стратегії шанобливості та стриманості. У китайській культурі ввічливість – вияв скромності, пошани і шанування в мовленні і вчинках, вираження міри шанування. У спілкуванні китайці звичайно завищують статус співбесідника, принижуючи свій власний. Самоприниження треба розглядати як тактику поведінки, спрямовану на те, щоб переконати оточуючих у скромності того, хто говорить. Вирази  типу Я мало знаю, мне надо много учиться у вас; У меня мало опыта, сделайте мне замечание  росіянам слід сприймати як фатичний ритуал, а не як інформативні пропозиції.

Для традицій російського спілкування характерна ціннісна орієнтація на особистісну приязнь і теплоту спілкування, що виражається, як вище відзначено, винятковим багатством емоційно-оцінних експресивних вокативів і апелятивів у російській мові.

Китайці, у порівнянні з росіянами, стриманіше й менш емоційно  звертаються до своїх родичів і близьких друзів. Якщо апелятиви-звертання в росіян зазвичай супроводжують формулу вітання (задаючи потрібну тональність подальшого спілкування), то в китайців вони часто вживаються замість вітань (при зустрічі знайомих), доповнюючись жестами: кивком голови або помахом руки. Як вітання до знайомого використовуються і такі фатичні формули, як  А, вы уже пришли? Ты уже пообедал? Поел? Таке звертання може бути сприйняте росіянами як вияв неввічливості (співбесідник не привітався) або, навпаки, як вияв турботи, за яким може бути запрошення пообідати.

Вікова ієрархія комунікантів також має різну цінність. Якщо в росіян вплив цього параметра на характер мовленнєвого контакту поступово слабшає (особливо у спілкуванні з ріднею), то співвідношення віку в спілкуванні китайців є важливим елементом, який впливає на вибір потрібного контактиву. Повага до старших у Китаї, як і раніше, залишається домінуючим чинником мовленнєвої поведінки, віковий статус і статус рідні комунікантів мають тут більш диференційований характер, ніж у російській мовленнєвій культурі.  

Мовленнєвий контакт комунікантів, у яких різний соціальний  статус, у російському спілкуванні регулюється варіантами ты / вы звертання, вибором однієї з форм імені або імені по батькові, а також спеціалізованими або неспеціалізованими звертаннями (невласними іменами) та їхніми різними комбінаціями. Так, російським мовленнєвим етикетом  допускається вживання як самостійних звертань лише обмеженого списку назв професій, посад і службових звань: доктор (но не врач), профессор (но не доцент, преподаватель), сестра (медична), водитель, кондуктор, продавец, назви військових звань і деяких інших.

У китайському спілкуванні суворо дотримується статусна дистанція. Службові звання як форми звертання підкреслюють ввічливе і шанобливе ставлення до адресата, наприклад: цзин ли (директор), сяо чжан (ректор), бу
 чжан (министр), лао ши (преподаватель), цзяо шоу (профессор), фань и (переводчик) і багато інших. У китайському звертанні широко вживається прізвище в поєднанні з назвою професії або посади як в офіційній, так і неофіційній обстановці.

Китайська мова відрізняється від російської на рівні загальної частотності вживання засобів стимулювання і регулювання процесів комунікації. Китайська мовна культура, на відміну від європейської взагалі і російської зокрема, є культурою, яка «слухає»: у Китаї вважається неввічливим перебивати того, хто говорить, частими репліками. Спілкуючись ізнезнайомими людьми, китаєць виявляє велику стриманість і дотримується тактики «невтручання»: не прийнято робити зауваження незнайомим людям на вулиці, чужим дітям. Сигнали зворотнього зв’язку в китайській комунікації не є інтенсифікаторами спілкування: це сигнали або розуміння, або підтвердження, або згоди. Крім того, у більшості випадків вимові китайських сигналів зворотнього зв’язку передує пауза. Саме після паузи  зазвичай і відбувається обмін комунікативними ролями. Паузи в розмові дозволяють тому, хто говорить, не образити співбесідника вторгненням до його мовлення. Мовчання в діалогічній ситуації сприймається як уважне слухання. У російській же культурі це швидше буде оцінено як неувага або незгода. Таким чином, стратегія поведінки того, хто слухає, в китайському спілкуванні полягає в тому, щоб дати можливість тому, хто говорить, повністю висловитися, не потривоживши його ніякими виявами реакції.  

У процесі спілкування росіяни явно висловлюють бажання коригувати й контролювати співбесідника, уживаючи засоби комунікативного контролю типу Вы меня слушаете? Вы меня понимаете? Вам понятно?  та ін. Існує і специфічна форма наполегливого звертання у фазі підтримки контакту – так званий називний усічений: Вась а Вась! Слышь, Петь!

Як зазначалося в третьому розділі, для російського спілкування характерні висока емоційність та оцінність. Під час підтримки мовленнєвого контакту вживаються численні емоційні й оцінні вирази. У китайському спілкуванні заохочуються самоконтроль та емоційна стриманість. Згідно  з конфуціансько-даосистськими ученнями, людина повинна бути врівноваженою, зовні безпристрасною, стримувати вияв емоцій, особливо негативних. У цьому сенсі той, хто слухає, у російському спілкуванні грає активнішу й більш творчу роль у розвитку комунікативного процесу. У сучасній російській мовленнєвій культурі допускається можливість перебивання співбесідника, обидва учасники виявляють наполегливість у досягненні комунікативної мети і перехопленні мовленнєвої ініціативи.

Інтенсивна підтримка мовленнєвого контакту й комунікативний тиск у російському спілкуванні супроводжуються невербальними засобами
 проксеміки, гаптики, таксеміки: відносно більш короткою дистанцією між комунікантами, поширеністю фізичного дотику, інтенсивністю жестикуляції та міміки, а також просодичними компонентами. У росіян під час діалогу прийнято дивитися один одному в очі й таким чином спостерігати за виразом очей і мімікою  співбесідника.

Для китайців же нехарактерне прагнення до комунікативного тиску на співбесідника, який, зокрема, виявляється в меншій частотності реплік підтримки контакту, ухильності (некатегоричності), використанні пауз і виразного мовчання. Той, хто слухає, лише час від часу, а не постійно спостерігає за обличчям того, хто говорить.

Як відзначено вище, на фазі розмикання мовленнєвого контакту в російській культурі допускається можливість раптового переривання спілкування (все, хватит, кончили об этом). У китайському спілкуванні спостерігається плавність виходу з контакту. При цьому вживаються  передзавершальні вирази, у яких зазвичай показують турботу про інших. Це є обов’язковим під час прощання китайців. У перекладі російською це звучить так: Ты занят, я не буду тебя задерживать; Тебе пора отдыхать, я не буду тебе мешать; Простите, мне пора, я отнял у вас так много времени тощо. У концепті «прощання», який виділяється в китайській етнолінгвокультурі, є компоненти «до бао чжун» (Береги себя; Позаботься о себе),  кореляти яких російською мовою можна почути в спілкуванні лише дуже близьких людей і в особливих ситуаціях.

У той же час у російському й китайському спілкуванні спостерігаються паралельні процеси, які обумовлені  східними соціальними перетвореннями й технологічними змінами: експансія молодіжної субкультури, повернення до активу й одночасний вихід у пасив багатьох  загальновживаних контактивів, засвоєння англомовних елементів і деяких форм мовленнєвої поведінки під впливом іноземної відеопродукції та Інтернету. Але ці процеси відбуваються з різною мірою інтенсивності й отримують різну оцінку в суспільстві  та державній мовній політиці.

У висновках узагальнено результати дослідження:

– Категорію мовленнєвого контакту в російській мові, яка представлена сукупністю вербальних  і невербальних засобів міжособистісної інтеракції, можна розглядати як  своєрідну функціонально-семантичну категорію, у центрі якої стоїть лексико-граматична категорія особи. Мовленнєвий контакт слід характеризувати у трьох взаємопов’язаних аспектах: комунікативно-прагматичному, соціокультурному й міжкультурному.

– Комунікативно-прагматичною особливістю засобів мовленнєвого контакту в російській мові є їх поліфункціональність: фатична функція взаємодіє із соціально-регулятивною, інтенціональною, емоційно-оцінною,
експресивною, впливовою функціями; переважна більшість загальновживаних контактивів (звернень, привітань, вигуків тощо) може виконувати різні функції відповідно до ситуації спілкування та їхньої позиції у висловлюванні та дискурсі в цілому.

– Російському спілкуванню притаманна однаково активна участь у здійсненні мовленнєвого контакту обох комунікантів, що обумовлює частотне вживання різноманітних засобів підтримки, перехоплення або переривання контакту в процесі інтеракції.

– У зв’язку зі змінами в соціальній структурі суспільства стереотипи мовленнєвого контакту змінюються не лише в інвентарі, але й у сферах їхфункціонування. Для сучасного російського спілкування характерно, з одного боку, зменшення використання традиційних засобів контакту, а з іншого боку – повернення з пасиву деяких формул, властивих дореволюційному побуту, експансія субстандарту, активне засвоєння іншомовних елементів та їх етикетне калькування, загальне зниження офіційності спілкування в тих сферах, де раніше вона була обов’язковою.

– Засоби мовленнєвого контакту демонструють особливості соціально-групової поведінки, їхня специфічність яскраво виявляється в жіночому, чоловічому й молодіжному мовленні.

– Зіставлення російської та китайської мовленнєвої поведінки під час установлення, підтримки й розмикання мовленнєвого контакту наочно демонструє їхню своєрідність за окремими комунікативними й соціальними параметрами, за формами, які відсутні в тій чи іншій культурі. Урахування цих особливостей необхідне для забезпечення успішної комунікації інофонів і має стати складовою в навчанні іноземців російської мови.

– Існуючі китайсько-російські розмовники, тлумачні та двомовні словники не повною мірою відображають склад та умови вживання засобів установлення, підтримки та переривання мовленнєвого контакту в сучасному російському спілкуванні. Ця проблема потребує якнайшвидшого вирішення у зв’язку з поширенням ділових, професійних та гуманітарних контактів між носіями двох мовленнєвих культур.