РЕЧЕВЫЕ СРЕДСТВА МАНИПУЛЯТИВНОГО ВОЗДЕЙСТВИЯ В ПОЛИТИЧЕСКОМ ДИСКУРСЕ (на материале печатных русскоязычных СМИ Украины)

summary

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, його актуальність, сформульовано мету та завдання роботи, окреслено джерельну базу і матеріал, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, схарактеризовано теоретичну і практичну значущість отриманих результатів, визначено новизну праці, подано відомості про апробацію положень дисертації та кількість публікацій.

У розділі 1 «Політичний дискурс в мас-медіа» зроблено короткий огляд лінгвістичних досліджень політичного дискурсу, визначено види політичного дискурсу за різними критеріями, наявними в науковій літературі. Основна увага зосереджена на двох видах політичного дискурсу – дискурсі влади і опозиційному дискурсі. Окремо розглянуто особливий вид політичного дискурсу – мас-медійний (іноді його називають мас-медіальний, масово-інформаційний і т. п.).

Політичний дискурс (слідом за Ю. М. Карауловим і В. В. Петровим, що визначали дискурс із опертям на концепцію Т. ван Дейка, а також слідом за визначеннями А. П. Чудінова і О. Й. Шейгал) розглянуто як складне комунікативне явище (з урахуванням усіх можливих лінгвістичних, екстралінгвістичних та прагматичних параметрів), у якому комуніканти або зміст належать до сфери політики. Для структурування політичного дискурсу доцільним є виділення політичних наративів і / або жанрів. У більшості випадків сучасний політичний дискурс опосередковується засобами масової інформації, і таке поєднання слугує основою для формування складної синкретичної структури – «мас-медійний політичний дискурс».

Серед різних видів політичного дискурсу дискурс влади та опозиційний дискурс розглянуто як найбільш значимі. З огляду на те, що в сучасній Україні доволі часто відбуваються зміни політичної ситуації, відповідно можуть змінюватись і суб’єкти дискурсу, що обумовлює відсутність постійних суб’єктів як дискурсу влади, так і опозиційного дискурсу. Дискурс влади представлений політичними силами, що офіційно перебувають при владі, і / або відповідними засобами масової інформації. Найбільш характерною для нього є вербальна демонстрація стабільності, сили, спокою, «діалогу з народом» (останній прийом став характерним і для опозиційного дискурсу). Цього ефекту досягають і завдяки використанню мовних штампів (рост ВВП, стабильность), що викликають уявлення про покращення життя громадян (адресата). Опозиційний дискурс представлений, у першу чергу, політичною опозицією, а також мас-медіа, що позиціонують себе як нейтральні (об’єктивні), водночас апелюючи до почуття незадоволення адресата рівнем життя, та політичними силами, які позиціонують себе як «інакша сила» («третя сила») (і не влада, і не опозиція). Для опозиційного дискурсу характерне апелювання до незадоволеності адресата рівнем життя, критика існуючої влади («… отечественный парламент … продал суверенитет нашей страны и законодательно обеспечил медленную оккупацию ее территории войсками НАТО…» («Товарищ», 06.04.04)), бінарне протиставлення «своїх» і «чужих». У досліджуваних сучасних російськомовних засобах масової інформації України превалює опозиційний дискурс.

Розділ 2 «Маніпулятивний вплив у мас-медійному політичному дискурсі» присвячений розкриттю сутності маніпулятивного впливу в мас-медійному політичному дискурсі. Маніпулятивний вплив досліджений не як лінійне, а як складне багаторівневе явище, до якого входять окремі мовні засоби, що взаємодоповнюються і взаємоперетинаються. Ця багаторівневість виражається в існуванні таких складових, як застосування комічного, нагнітання страху і паніки, використання числа (як кількості того, що піддається лічбі), відображення чуток у друкованих мас-медіа. Окремо звернуто увагу на взаємодію вербальних і невербальних елементів (зокрема, кольору, розміру шрифту і т. п.) у процесі впливу, здійснюваного друкованими засобами масової інформації.

У науковій літературі, як з лінгвістики, так і з суміжних наук, трапляються різні терміни на позначення поняття маніпулятивного впливу: маніпуляція, маніпулювання тощо. Аналіз лексикографічних джерел (російськомовних і англомовних) показав, що слова маніпуляція, маніпулювання мають надто багато значень, і навіть із негативною конотацією, що не є бажаним для існування терміна. Тому обрано більш нейтральний варіант – маніпулятивний вплив.

Суперечності в дослідженнях цього явища виникають і при визначенні самого поняття. Зокрема, Є. Л. Доценко, розглядаючи маніпуляцію як вид психологічного впливу, дає декілька варіантів розуміння цього поняття, постулюючи рівноправність кожного з них. Деякі інші визначення (Б. Бессонов, Я. Кучера тощо) мають ідеологічне забарвлення, що теж не відповідає необхідним властивостям терміна. Лінгвістичні праці, присвячені дослідженню маніпулятивного впливу, орієнтуються переважно на визначення, що існують у психологічних, соціологічних, філософських працях (так, В. В. Зірка спирається на одне з них, запропоноване Є. Л. Доценко). Аналіз наявних у науковій літературі визначень і лексичних значень із лексикографічних джерел надає можливість сформулювати робочий варіант визначення, орієнтованого на лінгвістичні параметри досліджуваного явища. Маніпулятивний вплив розглядаємо як спосіб зміни чи коригування картини світу реципієнта, що реалізується за допомогою вербальних складових, базованих на окремих мовних засобах. Складові та мовні засоби маніпулятивного впливу взаємодоповнюються та взаємоперетинаються і супроводжуються невербальними компонентами. Маніпулятивний вплив ґрунтується на принципах прихованості, майстерності, існування / створення ілюзорної дійсності.

Маніпулятивний вплив у мас-медійному політичному дискурсі залежить від способу передачі інформації, тобто від опосередкованості мас-медіа й неможливості миттєвого коригування засобів упливу залежно від реакції адресата. Маніпулятивний вплив у друкованих засобах масової інформації, на відміну від маніпулятивного впливу в міжособистісному спілкуванні, спрямований не на індивідуального адресата, але й не на масового (як натовп на мітингу). Тому можна виділити індивідуально-масового адресата, коли мас-медіа спрямовані на велику кількість споживачів інформації. Однак, у випадку друкованих ЗМІ кожен такий споживач є індивідуальним. Маніпулятивний вплив у мас-медіа не може врахувати індивідуальні властивості реципієнта. Отже, може йтися лише про можливого адресата й більш універсальні мовні засоби, розраховані на різнорівневу аудиторію.

Маніпулятивний вплив є багатокомпонентним явищем. У науковій літературі йдеться про прийоми, способи, засоби впливу. Є. Л. Доценко виділяє деякі складові маніпулятивного впливу як психологічного явища. При розгляді маніпулятивного впливу як лінгвістичного явища видається можливим також визначити окремі його комплексні елементи як складові маніпулятивного впливу. С. Г. Кара-Мурза стверджує, що вплив здійснюється як на мислення, так і на почуття адресата, причому основною мішенню маніпулятора є саме сфера почуттів. Уплив, здійснюваний за допомогою використання комічного і нагнітання страху, спрямований на сферу почуттів. Використання числа орієнтовано, на перший погляд, на мислення адресата, але, фактично, також апелює до емоційної сфери реципієнта. Емоційна основа наявна і в існуванні (відображенні в мас-медіа) чуток, поява яких, згідно з В. П. Шейновим, пов’язана зі спробами адекватно інтерпретувати неоднозначну ситуацію, тобто розрахована на заміщення недостатньої раціональної інформації.

Отже, можна виділити чотири основні вербальні складові маніпулятивного впливу – застосування комічного, нагнітання страху, використання числа, відображення чуток. Це підтверджується й аналізом досліджуваного матеріалу. В російськомовних друкованих ЗМІ України вдалося виділити такі мовні засоби маніпулятивного впливу: номінування, взаємодія експресивів і мовних штампів, метафоричність мас-медійних повідомлень, імпліцитна інформація, використання двомовності можливого реципієнта (українськомовні вкраплення). У кожному окремому завершеному фрагменті мас-медійного повідомлення можна знайти різні вербальні складові і мовні засоби маніпулятивного впливу, результат якого визначається сумарним впливом поєднання всіх наявних елементів, доповнених невербальними компонентами: «Типичная картинка в трамвае: два нормальных с виду гражданина вдруг начинают громко, не слушая друг друга, пересказывать чудовищные сплетни о том, что «они, вы же знаете, собираются рубить пальцы схиднякам, а сам Донбасс – огородить колючей проволокой и взорвать!»» («Вечерние вести», № 192 (1291), 21.12.2004). У наведеному фрагменті здійснюється нагнітання страху (страху існування подібної ситуації («два нормальных с виду гражданина вдруг начинают громко, не слушая друг друга, пересказывать чудовищные сплетни») одночасно з апелюванням до недоцільності іншого страху, пов’язаного з чутками про загрозу для Донбасу), відображення чуток; із мовних засобів маніпулятивного впливу яскраво виражені номінування (чудовищные сплетни; нормальных с виду), українськомовні вкраплення (схиднякам) і т. д.

Використання комічного в політичному дискурсі відзначається широтою потенційної аудиторії: комічне може сприйняти адресат, що не настроєний сприймати інформацію на політичну тематику (М. Р. Желтухіна, С. Г. Кара-Мурза); окрім того, комічне є експресивним за змістом, а отже, привертає увагу читача. Найбільш сконденсований прояв комічного в політичному дискурсі – політичний анекдот: «НАТО призвало Путина прекратить критику. – И то верно, – подумал он. – Пора переходить к делу» («15 минут», № 61 (438), 11.04.2008). Комічне може реалізовуватися також у жанрі політичної карикатури, політичних коміксів. Комічний ефект у мас-медійному повідомленні створюється за рахунок порушення єдності стилю, використання мовної гри («Министр МВД Украины Билоконь предупреждает о готовящемся теракте: – Посредством акции гражданского неповиновения оппозиция готовит в стране взрыв! Демографический! Через девять месяцев!» («Товарищ», грудень 2004 р.)), створення оказіоналізмів («Новый политический термин: Мародеротворцы…» («Газета по-киевски», спеціальний випуск, 28.08.2008)). Важливу роль у процесі впливу в мас-медійному політичному дискурсі відіграє неінтенціональне комічне, що дискредитує первинного адресанта (суб’єкта політики): «На неделе МЧС обрело нового главу ведомства – Нестора Шуфрича. Премьер в ходе представления министра отметил его холодный ум, а сам министр пообещал, в частности, сделать все, «чтобы предотвратить… природные катаклизмы»» («Комсомольская правда в Украине», 15-21.12.2006 р., № 238/50 (2519/23915)). Реакція на подібне комічне може бути розтягнутою в часі: розтиражоване в мас-медіа словосполучення 2004 р. «американские валенки» знайшло відображення в 2006 р. – ««Американские валенки» на ноге Януковича» («Вечерние вести», № 38, 16.03.2006 р.; заголовок). Повідомлення з наявним комічним потенціалом, які певною мірою належать до політичного дискурсу, є й у статтях на неполітичні теми.

Нагнітання страху й паніки як складова маніпулятивного впливу полягає в тому, що, граючи на можливих страхах реципієнта, адресант вибудовує образ небажаної події (чи можливості події) або викликає неприємні / жахливі асоціації й тим самим дискредитує політичного опонента. Нагнітанню страху сприяють нав’язливі повтори «страшного», особливо в межах одного повідомлення: («Вечерние вести», 3.11.2004; стаття про вибори Президента України) «Ангелы против бесов: президентские выборы в Украине-2004 и Хэллоуин» (заголовок); «день мрачного кельтского праздника Хэллоуин»; «над землей кружатся стаи злобных бесов»; «Украина, имеющая давние и очень странные отношения с нечистой силой, ну просто не могла не оказаться на переднем крае такого серьезного противостояния»; «Украина оказалась беззащитной перед сонмом хвостатых уродов с рогами, копытами и пятаками – президент получил свой мандат. То ли из преисподней, то ли от «мирового правительства», то ли от кого-то еще»; в день выборов можно ожидать «не только тыквенных голов с горящими внутри ритуальными свечами, но и летающих гробов, исчезающих урн, залитых кровью бюллетеней для голосования, проданных душ» («Вечерние вести», 3.11.2004). У мас-медійному політичному дискурсі сучасної України можна виділити апелювання до таких страхів: побоювання іноземного впливу (різноманітних видів залежності України від інших держав), страх перед бандитизмом (кримінальними структурами), метафоричне звернення до містичного страху (страху перед нечистою силою), страх перед націоналізмом (фашизмом, сталінізмом), страх тероризму, побоювання за безпосереднє оточення можливого адресата (середовище проживання). В одному повідомленні можуть бути сконцентровані різні страхи: «На наших глазах власть распродает страну, втягивает Украину в НАТО, хочет реабилитировать фашистские структуры, в пику России быстрее вталкивает Украину в ВТО, ведет массированное наступление на русский язык, на каноническое православие» (листівка «Обращение лидера «Народной оппозиции» Натальи Витренко. 20 ноября все в Киев на Прогрессивный Майдан!», 2005 р.). Використання страху, пов’язаного з можливим руйнуванням навколишнього середовища, є домінантним під час проведення передвиборчих кампаній в органи місцевого самоврядування м. Києва. У періоди загострення політичної ситуації засоби масової інформації активно звертаються до страху «розколу країни»: «Президентская сторона готовится не пустить партии коалиции на досрочные выборы. А значит – полстраны в них не примет участия. У нас будет две Рады, а потом, возможно, и две Украины» («Сегодня», 5.04.2007, № 77 к (н) (2616)). В друкованих російськомовних мас-медіа України зустрічаються спроби нівелювати потенціал впливу страхів, що «заважають» певній політичній силі, зокрема, за рахунок апелювання до раціональної сфери реципієнта.

Використання числа є ще однією складовою маніпулятивного впливу, що широко застосовується в українських засобах масової інформації. Число розглядаємо як кількість того, що піддається лічбі. У мас-медійному політичному дискурсі воно зустрічається у вербальному оформленні (різні частини мови), у вигляді цифр та графічних зображень – діаграм, графіків тощо. Спостерігаються відмінності використання графічного зображення та цифр і тих самих цифр у вербальному повідомленні, невідповідність наведених чисел власне повідомленню або висновку, що пропонується адресату. З метою створення передумов для паніки, страху за майбутнє використовують перелік статистичних відомостей, пов’язаних із негативними явищами в суспільстві, зокрема, перелік цін, особливо на найбільш необхідні товари, після чергового подорожчання: «Скачок цен произошел в Украине повсеместно. В Мариуполе цены на сахар и крупы выросли на 15-20 процентов. Немного (на 3-5%) поднялись цены на молочную и мясную продукцию. В Запорожье яйца подорожали на 60 копеек, курятина – на гривну. Как поведала, позвонив в редакцию, одна из жительниц Днепропетровска, мясо на оптовых рынках поднялось в цене на 3-4 гривны» («Вечерние вести», № 191 (1290), 17-23.12.2004) і т.д. Велика кількість цифрової інформації може «зашумлювати» мас-медійне повідомлення, особливо коли поряд із великими числами використовують і незначні: «По данным волынской организации Партии регионов, в ТИО № 23 имели место, например, такие нарушения: на участке № 5 в кабине для голосования находились двое избирателей; на этом же участке оказалось недостаточно кабинок для голосования – вместо шести было пять; зафиксирован также случай, когда член УИК от НУНС выдал два бюллетеня избирателям, не предъявившим паспортов» («Обзор», № 151 (299), 01.10.2007); «В Крыму обнаружено более 20 тыс. «двойников» в списках избирателей» («Обзор», № 151 (299), 01.10.2007); «В Прикарпатье четверо избирателей пришли голосовать, но в списках они значились как умершие – такая информация поступила от председателя ивано-франковской областной организации Комитета избирателей Украины Юрия Лысюка. По его словам, случай произошел на участке № 21 избирательного округа № 84 в г. Коломые» («Обзор», №151(299), 01.10.2007) тощо. Число також може сприяти створенню мовної гри: «ЮЛИНЫ МИЛЛИОНЫ За полтора года армия сторонников БЮТ увеличилась на 1.3 млн. человек. Почему люди идут за Юлией Тимошенко?» («Фокус», № 40 (53), 5.10.2007 р.).

Відображення чуток у мас-медіа пов’язано з поняттям сенсаційності. У друкованих засобах масової інформації України дібрано вербально марковані чутки, що супроводжувалися словами «по слухам», «говорят», «поговаривают», «сплетничают», «распространяют «утки»», «ходят слухи» і под. За допомогою деяких маркерів («распространяют «утки»», «дескать» та ін.) адресант може посилати адресату інформацію про те, що повідомлення явно не відповідає дійсності (щонайменше, з точки зору адресанта). Чутка є повідомленням із невідомим ступенем достовірності, вербальним маркером можуть виступати і такі сполучення, що підкреслюють реальну або вигадану вірогідність відповідності повідомлення дійсності, як «допускается возможность», «существуют гипотезы» стосовно до політичних подій. Чутки, що не відповідають дійсності або виражають припущення, які не дістають утілення в реальності, використовуються як спосіб дискредитації, особливо коли джерелом інформації вказано сам об’єкт дискредитації. Ілюзія достовірності створюється шляхом посилання на «деякі джерела» без їх уточнення чи конкретизації. Ще однією особливістю відображення чуток у друкованих ЗМІ є спростування справжніх або вигаданих чуток. При цьому імпліцитно дискредитують реального або вигаданого «автора» інформації, що «не дістала» підтвердження. Адресант іноді апелює до «учасника» можливої «події» з метою спростування чуток: «В «Нашей Украине» информация о готовящемся захвате Рады вызвала смех. «Да понятно, что никто не будет брать штурмом Верховную раду. Зачем ее штурмовать, если она и так давно распущена?...»» («Сегодня», 28.04.07).

Реципієнт сприймає адресовану йому інформацію в певному зовнішньому оформленні. Одним із важливих невербальних параметрів у друкованих виданнях є ілюстрація, яка може акцентувати увагу адресата на одному з можливих тлумачень повідомлення або висувати на перший план додаткове значення, що вербально не виражене. Найбільш лінгвістично значущим із невербальних компонентів матеріального представлення друкованого повідомлення виступають розмір шрифту і виділення кольором фрагментів повідомлення, зокрема колір шрифту. Розмір шрифту може «інформувати» про важливість повідомлення чи окремої його частини. Його використовують найчастіше в заголовках та підзаголовках. Виділення частини повідомлення яким-небудь іншим кольором свідчить про сильне експресивне навантаження цієї частини і може змінювати інформаційні акценти повідомлення: заголовок «ВЫБОРОВ В МАЕ ТОЧНО НЕ БУДЕТ» («Сегодня», 13.04.2007, № 83 к (2622), с. 1) – слова «ВЫБОРОВ» і «НЕ БУДЕТ» виділені шрифтом червоного кольору, тоді як центральна частина («в мае точно») надрукована шрифтом чорного кольору – повідомлення начебто нейтральне (вибори можуть бути, але точно вже не в травні), кольоровий акцент змінює його зміст (виборів не буде взагалі); отже виділення кольором слугує для створення імпліцитного повідомлення реципієнтові.

У розділі 3 «Потенціал впливу мовних засобів у російськомовних друкованих ЗМІ України» розглянуто такі мовні засоби маніпулятивного впливу: взаємодія експресивів і мовних штампів; номінування; метафоричність мас-медійних повідомлень; імпліцитна інформація; використання двомовності можливого реципієнта (українськомовні вкраплення – особливість мас-медійного політичного дискурсу України). Окремий параграф третього розділу присвячено порівнянню маніпулятивного впливу в сучасному політичному дискурсі й у політичному дискурсі іншого часового зрізу (часів Івана Грозного) для підтвердження універсальності виділених мовних засобів і складових маніпулятивного впливу.

Увагу адресата до повідомлення чи його окремої частини в засобах масової інформації привертають завдяки експресивам, що характеризуються незвичністю, а іноді новизною. Особливо яскраво експресивні засоби виявляються в заголовках. Узаємодія мовних штампів (будь-яких стандартизованих елементів, характерних для мас-медійного політичного дискурсу сучасної України) і експресивів може забезпечити більш високу ефективність упливу (В. Г. Костомаров, В. Клемперер та ін.) за рахунок звернення одночасно і до нового / незвичайного, і до звичного для адресата.

Необхідна адресанту інформація подається реципієнту в найбільш сконденсованому вигляді завдяки номінуванню. Під номінуванням розуміємо як вибір, так і створення номінації, тобто будь-яке називання суб’єкта, предмета, процесу, якості і т. д. У нашому випадку це таке називання, що стосується політичного дискурсу. За допомогою номінування можуть бути створені експресиви, зокрема й оказіоналізми, які за рахунок частоти використання можуть, у свою чергу, переходити до розряду штампів, характерних для певної політичної сили (і відповідних мас-медіа – подібний процес відбувається зі словом «нашисти») або для політичного дискурсу в цілому. Різновидом номінування є «ярлики» («приклеювання ярликів» – В. Клемперер та ін.). У мас-медіа України досить розповсюдженою є група політичних найменувань, в основу одиниць якої закладено назви партій / блоків чи імена політичних лідерів. Такими одиницями позначається належність людей до певної політичної групи: регионалы (від назви Партії регіонів), бютовцы (від назви БЮТ), нашеукраинцы (від «Наша Україна»), руховцы (від назви партії «Народний рух України»), костенковцы (про членів партії, лідером якої є Ю. Костенко), самооборонщик (від «Народна самооборона»), нетаки (від назви блоку «Не ТАК»). Деякі з таких назв мають негативну конотацію незалежно від контексту (пористы (про членів об’єднання «ПОРА»), нашисты (про членів партії «Наша Україна», є суголосним зі словом «фашисти»), кучмисты (про тих, що підтримують Л. Кучму)). Дві із зафіксованих назв – большевики (про більшість в парламенті) та есдеки (про членів партії СДПУ(о)) – не є новими, проте в політичному дискурсі використовувані з дещо іншим значенням, ніж раніше. Найменування політичних груп створюють за допомогою звернення до певних політичних дій: майдановцы (про людей, що підтримують «помаранчеві» партії, які в 2004-му році брали участь у подіях на Майдані Незалежності), антимайдановцы (про людей, що підтримують протилежні «помаранчевим» політичні сили). Також при подібному найменуванні велику роль відіграє кольорова ідентифікація: оранжисты, помаранчевые избиратели (про тих, що підтримують «помаранчеві» політичні сили), антиоранжисты (про тих, хто підтримує противників «помаранчевих» політичних сил), оранжево-коричневые (про «помаранчеві» політичні сили; зі звинуваченням у нацизмі), голубые, бело-голубые (про Партію регіонів, кольорами якої є білий і блакитний) і т. д. Активно в процесі найменування політичних реалій сучасні мас-медіа застосовують прийом «іронічні лапки» (за термінологією В. Клемперера), що співвідносяться з вербальними маркерами «как бы», «так называемый», зокрема й для відсилання адресата до протилежного розуміння того, що називається: «Судя по всему, в скором времени Виктор Ющенко «обрадует» украинцев новой порцией своих указов» («Товарищ», № 80 (974), 31.07.-1.08.2007). Такі лапки слід відрізняти від лапок, що використовують для маркування цитат із відносно нейтральним ставленням адресанта до того, що цитують, або для маркування нестандартності виділеного слова. Номінування може бути виражене у формі мовної гри, пояснення-«перекладу» (з метою розставлення або зміщення семантичних акцентів) загальновживаної мовної одиниці з необхідною адресанту конотацією: «Если сессия не состоится, это будет фиксация прецедента, а именно: президент своим указом (подзаконным актом!) имеет право останавливать по собственному усмотрению (прихоти) деятельность высшего законодательного органа. Тогда не Конституция, а указ президента станет Основным Законом Украины» («2000», № 35, 31.08.2007). Кожне повідомлення, зазвичай, містить велику кількість різнотипних найменувань (суб’єктів, реалій, дій тощо), потенціал упливу яких визначається всією сукупністю наявних одиниць номінування.

Роль метафори у процесі сприйняття дійсності (та її вплив на процес прийняття рішення) відзначало багато відомих лінгвістів (Дж. Лакофф, М. Джонсон, А. П. Чудінов, А. М. Баранов, Ю. М. Караулов, І. О. Філатенко та ін.). Для сучасного мас-медійного політичного дискурсу України характерним є використання «багатошарової» метафори, тобто декількох різнопланових метафор в одному повідомленні. Утворюється певна метафоризація ситуації (повідомлення): «Думаю результаты работы будущей Верховной Рады сделают парламентские выборы 2006-го года последними тотально-харизматическими. Это лебединая песня многих украинских политиков первого эшелона. Мы не выбираем ноты, но мы обязательно будем следить за тем, чтобы, исполняя ее, уже получив от нас доверие, они минимально фальшивили» («Зеркало недели», № 11, 25.05.2006). Одиничну метафору можна розглядати як експресив. Метафоризація ситуації виступає окремим засобом маніпулятивного впливу. Викликає інтерес і використання звичних метафоричних моделей (зокрема, «політика-війна») в первинному, неметафоричному значенні (за рахунок цього створюється ефект комічності): «Так или не так, еще не известно, но «нашеукраинцев» можно понять: какая же фракция не захочет пополнить свои ряды таким матерым бойцом, то есть депутатом? Его кулак придаст вес любому аргументу. Да и зрители не останутся внакладе – вместо любителей в Раде наконец-то начнут драться профессионалы» («Комсомольская правда в Украине», 18.11.05, про боксера Віталія Кличко); «Пока в Верховной раде ломаются копья, бьются депутаты и рвутся шнуры микрофонов…» («Вечерние вести», 31.10.03); «Слуги народа бились за родину на кулаках. Народные избранники поговорили о судьбах Украины по-мужски» («Комсомольская правда в Украине», № 213/46, 18.11.05).

Ще одним надзвичайно поширеним засобом маніпулятивного впливу в мас-медійному політичному дискурсі України є імпліцитна інформація. Міра «прихованості» залежить від особливостей сприймання реципієнта, на якого орієнтується певне друковане видання. Імпліцитна інформація може міститись у різноманітних формах мас-медійних повідомлень. Однією з активно використовуваних форм є політичний анекдот: «– Врачи предупреждают, что предвыборная агитация может привести к массовому психозу. – И во что это может вылиться? – Явка избирателей 30 сентября составит 120%» («Обзор», № 151 (299), 01.10.2007; комічний ефект цього повідомлення досягається за рахунок абсурдності числа («120%»), водночас подібне використання нереальних відсотків імпліцитно містить натяк на можливу фальсифікацію результатів голосування). Імпліцитну інформацію можна виявити навіть у завданнях до кросвордів: «27. Европейское государство, где средняя пенсия в двенадцать раз больше пенсии гражданина Украины» («Товарищ», № 43 (577), жовтень 2003 р.); відповідь у наступному номері – «27. Польша» («Товарищ», № 44 (578)); фактично, читачеві пропонується інформація, що в Україні жити гірше ніж у Польщі, влада не забезпечує гідного рівня життя громадянам. В одному фрагменті повідомлення, що належить до політичного дискурсу, можливе поєднання кількох імпліцитних повідомлень. Спостерігається імпліцитна дискредитація політичних опонентів шляхом звернення до їх висловлювань, що аналогічно експлікуванню думки «якщо суб’єкт говорить подібне, то що він чи політична сила, яку він представляє, може зробити» (подібне характерне також для явища, що має назву «чорний піар»). Імпліцитна інформація, що належить до політичного дискурсу, може бути наявною також у повідомленнях, які, на перший погляд, не стосуються політики.

Вибір мови повідомлення чи його окремих фрагментів має значний потенціал впливу, завдяки чому використовується сучасними засобами масової інформації України. Ураховуючи двомовність можливого реципієнта, адресант, окрім основного вибору мови повідомлення, може застосовувати змішування або почергове використання російської та української мов. Створенню експресивності в російськомовному повідомленні сприяє залучення окремих слів української мови, зокрема й за рахунок одиниць, що виходять за межі української літературної мови. Виділення лапками в більшості таких випадків підкреслює саркастичне ставлення адресанта до фрагмента цитування (окрім прямого цитування і деяких випадків, коли лапки підкреслюють нестандартність виділеного елементу): «А Пиховшек: «Тимошенко готовится открыть в Ираке счета в динарах, чтобы потом Украину исключили из «цивілізованого товариства»» («Вечерние вести», № 077 (1176), 28.05.-3.06.2004); «5 тысяч (а то и больше) лет украинцы «прагнули», но не знали, как добиться свершения своих «прагнень». Пока не появился Виктор Андреевич, уверенно заявляющий: «Я знаю, як навести порядок у нашому українському домі»!» («2000», 31.08.2007). Фрагменти повідомлення українською мовою можуть виступати в ролі стійких найменувань певних політичних реалій у засобах масової інформації: «любі друзі» (так зазвичай починав свої виступи В. Ющенко; у ЗМІ – про його оточення різних рівнів), «помаранчевые» (про «помаранчеві» політичні сили). Графічне оформлення українськомовних украплень може відповідати російській, а не українській мові, що підкреслює чужорідність фрагмента повідомлення: ««Жовто-блакытный» Давос» («Сегодня», 29.01.2007, № 22 к (2561)).

У дослідженні зіставлено особливості маніпулятивного впливу, властиві сучасному політичному дискурсу та політичному дискурсу іншого часового періоду (період царювання Івана Грозного). Листування Івана Грозного (листи «во все его царство») з Андрієм Курбським співвідноситься з сучасними уявленнями про види політичного дискурсу (дискурс влади і опозиційний дискурс). Є певна закономірність у використанні вербальних складових і мовних засобів маніпулятивного впливу в політичному дискурсі Івана Грозного (XVI століття; листування Грозного з Андрієм Курбським і деякі інші послання, автором яких вважають Івана Грозного) і в сучасному мас-медійному політичному дискурсі України (2002-2009 рр.), зокрема, у застосуванні комічного, зверненні до страхів можливого реципієнта (у взаємодії з імпліцитною інформацією і, певною мірою, з вербально немаркованими чутками), у деяких аспектах використання числа (особливо у формі прикметників, що позначають велику кількість – «бесчисленные», «многочисленные» та ін.), у метафоризації ситуації. Велику роль відіграє номінування. Існування в політичному дискурсі іншого часового зрізу вербальних складових і мовних засобів маніпулятивного впливу, подібних до виділених в сучасному мас-медійному політичному дискурсі, підтверджує їх універсальний характер.

У розділі 4 «Прогнозування ефективності впливу мовних засобів у мас-медіа України» здійснено спробу пошуку вимірювального інструменту кількісних параметрів маніпулятивного впливу в мас-медійному політичному дискурсі за допомогою підрахунку експресивних одиниць, наступних розрахунків і статистичного аналізу мовних засобів (у досліджуваному випадку, експресивів, що були виділені з двох газет різних політичних сил («Вечерние вести» – БЮТ, «Товарищ» – СПУ) у межах 6-ти політичних наративів протягом 6-ти місяців). Розрахунок проведено методом факторного аналізу. Виділення експресивів, підрахунок динаміки їх використання за визначений термін часу, використання факторного аналізу і розрахунок коаліційного проектування дають можливість спрогнозувати ефективність впливу в мас-медіа, виявивши його маніпулятивний чи актуалізаційний характер.

Розрахунок факторних коефіцієнтів політичних наративів шляхом дослідження динаміки використання експресивів у межах виділеного інтервалу часу (протягом певної кількості днів, тижнів чи місяців; наприклад, помісячно протягом півроку) дає можливість розглядати експресиви як тонкий вимірювальний інструмент кількісних (і якісних) параметрів маніпулятивного впливу в політичному дискурсі. А саме, виявити: а) системотвірний політичний наратив, за допомогою якого можна ефективно керувати потенціалом впливу експресивів низки політичних наративів; б) приховані фактори маніпулятивного впливу на масового адресата в політичному дискурсі (зіставляючи співвідношення заяв політичної сили і розрахованого системотвірного наративу); в) ієрархію політичних наративів за ступенем системотвірної значущості.

Системотвірним політичним наративом газети «Вечерние вести» (листопад 2003 р. – квітень 2004 р.) є «ЄЕП» («єдиний економічний простір») (за ним йдуть «Критика структур влади», «Вибори 2004 р.», «Війна в Іраку», «Свобода слова» і «Політреформа»). Системотвірним політичним наративом газети «Товарищ» (листопад 2003 р. – квітень 2004 р.) виступає наратив «Вибори 2004 р.» (далі йдуть «Критика структур влади», «ЄЕП» («Єдиний економічний простір»), «Війна в Іраку», «Свобода слова» і «Політреформа»). У газеті «Вечерние вести» (листопад 2003 р. – квітень 2004 р.) спостерігаються риси актуалізаційного впливу (переважної відповідності декларованих і прихованих цілей). У газеті «Товарищ» (листопад 2003 р. – квітень 2004 р.) превалює маніпулятивний вплив (невідповідність прихованих цілей і декларованих; ситуативний характер упливу). У віртуальній «коаліції» газет «Вечерние вести» и «Товарищ» (листопад 2003 р. – квітень 2004 р.) системотвірний наратив – «ЄЕП» («Єдиний економічний простір) (далі йдуть – «Свобода слова», «Вибори 2004 р.», «Війна в Іраку», «Критика структур влади» и «Політреформа»). Ієрархія виділених 6-ти політичних наративів у газетах «Вечерние вести» и «Товарищ» (листопад 2003 р. – квітень 2004 р.) за системотвірною значущістю у віртуальній «коаліції» (обидві газети разом) багато в чому збігається з ієрархією наративів у газеті «Вечерние вести» (окрім другої позиції, де місце наратива «Критика структур влади» посідає наратив «Свобода слова»). У той же час, «коаліційна» ієрархія наративів має низку відмінностей від ієрархії політичних наративів за системотвірною значущістю газети «Товарищ» (збігається один (четвертий) пункт – наратив «Війна в Іраку). Таким чином, спостерігаємо зсув системотвірної значущості політичних наративів газети «Товарищ» у бік газети «Вечерние вести», що ще раз підтверджує переважно маніпулятивний характер впливу газети «Товарищ» (листопад 2003 р. – квітень 2004 р.). Окрім того, враховуючи несумісність актуалізатора і маніпулятора, реальна коаліція політичних сил, репрезентованих досліджуваними засобами масової інформації, є малоймовірною. Як показали дальші політичні події в Україні, коаліція утворилася, проте її існування було короткочасним.

У висновках дисертаційної праці узагальнено основні результати дослідження.

Політичний дискурс розглянуто як складне комунікативне явище (з урахуванням усіх можливих лінгвістичних, екстралінгвістичних та прагматичних параметрів), у якому комуніканти або зміст належать до сфери політики. На сучасному етапі розвитку суспільства однією з особливостей політичного дискурсу є його опосередкованість (у більшості випадків) засобами масової інформації, що слугує основою для формування складної синкретичної структури «мас-медійний політичний дискурс», яка передбачає наявність «індивідуально-масового» адресата.

Двома основними видами політичного дискурсу є дискурс влади і опозиційний дискурс. У сучасній Україні суб’єкти дискурсу не є постійними, що пов’язано з періодично змінюваною політичною ситуацією в країні. Дискурс влади характеризується вербальною демонстрацією сили, спокою, стабільних позицій, «діалогу з народом», використанням мовних штампів, що формують уявлення про поліпшення життя адресата. Опозиційний дискурс може бути представлений: 1) політичною опозицією; 2) мас-медіа, що позиціонують себе як нейтральні (об’єктивні), але апелюють до почуття незадоволення адресата рівнем життя; 3) політичними силами, що декларують себе як «інакша сила» («третя сила») (не влада і не опозиція). Уплив в опозиційному дискурсі характеризується апелюванням до незадоволеності адресата рівнем життя, критикою влади, бінарним протиставленням «своїх» і «чужих». У досліджуваних сучасних російськомовних засобах масової інформації України превалює опозиційний дискурс.

З трьох можливих варіантів терміна (маніпуляція, маніпулювання, маніпулятивний вплив) перевага надана третьому як найбільш конкретному і нейтральному. Маніпулятивний вплив розглянуто як спосіб зміни чи коригування картини світу реципієнта, що реалізується за допомогою вербальних складових, базованих на окремих мовних засобах, які взаємодоповнюються та взаємоперетинаються і супроводжуються невербальними компонентами. А тому його доцільно розглядати як складне багаторівневе явище. Маніпулятивний вплив ґрунтується на принципах прихованості, майстерності, існування / створення ілюзорної дійсності.

Маніпулятивний вплив на масового адресата в засобах масової інформації за сутністю не є відмінним від інших проявів маніпулятивного впливу, зокрема в міжособистісному спілкуванні. Відмінності будуть стосуватися лише способу передачі інформації (опосередкованість мас-медіа і неможливість миттєвого коригування засобів впливу залежно від реакції адресата) і власне адресата (індивідуально-масовий адресат). Маніпулятивний вплив у мас-медіа не передбачає врахування індивідуальних властивостей реципієнта, а, отже, може йтися про можливого адресата і більш універсальні мовні засоби, розраховані на різнорівневу аудиторію.

Маніпулятивний вплив є багатокомпонентним явищем. Аналіз сучасних друкованих засобів масової інформації показав існування чотирьох основних вербальних складових маніпулятивного впливу – застосування комічного, нагнітання страху, використання числа, відображення чуток. У російськомовних друкованих ЗМІ України вдалось виділити такі мовні засоби маніпулятивного впливу: номінування, взаємодія експресивів і мовних штампів, метафоричність мас-медійних повідомлень, імпліцитна інформація, використання двомовності можливого реципієнта (українськомовні вкраплення). Будь-який завершений фрагмент мас-медійного повідомлення, як правило, містить різні мовні засоби та вербальні складові маніпулятивного впливу, результат якого буде залежати від сумарного впливу симбіозу всіх наявних елементів (зокрема й від унеску в ефективність упливу невербальних компонентів). Для використання комічного в політичному дискурсі характерними є найбільш широка, порівняно з іншими складовими маніпулятивного впливу, потенційна аудиторія та різноманітні форми вираження. Велику роль у процесі впливу відіграє неінтенціональне комічне. У сучасному політичному дискурсі виділяються такі види страху: 1) побоювання іноземного впливу (різноманітних видів залежності України від інших держав, а також страх розколу країни), 2) страх перед бандитизмом (кримінальними структурами), 3) метафоричне звернення до містичного страху (страху перед нечистою силою), 4) страх перед націоналізмом (фашизмом, сталінізмом), 5) страх тероризму, 6) побоювання за безпосереднє оточення можливого адресата. В одному повідомленні може бути звернення до різних страхів. У мас-медіа зустрічаються спроби нівелювати потенціал упливу страхів, що «заважають» певній політичній силі. Активно в українських засобах масової інформації застосовують таку складову маніпулятивного впливу, як використання числа (кількості того, що піддається рахуванню) у вербальному оформленні й у вигляді цифр і / або графічних зображень. Число, на перший погляд, апелює до раціональної сфери адресата, але в більшості випадків застосовується саме для впливу на емоційну сферу (що пов’язано з нагнітанням страху), може використовуватись у невідповідності до самого повідомлення або створювати своєрідне «зашумлювання» великою кількістю цифр. Відображення чуток пов’язане з поняттям сенсаційності. Для створення ілюзії достовірності посилаються на деякі «джерела» без уточнення, на які саме. Для спростування чуток адресант також апелює до думки «учасника» можливої «події».

У процесі впливу реципієнт сприймає адресовану йому інформацію в певному зовнішньому оформленні залежно від джерела інформації. На сприйняття змісту друкованого повідомлення найбільш упливають ілюстрація, розмір шрифту та виділення його кольором.

Експресиви в засобах масової інформації сприяють привертанню уваги адресата до повідомлення або частини повідомлення. Взаємодія мовних штампів і експресивів, що забезпечує більш високу ефективність упливу, може бути виділена як окремий мовний засіб маніпулятивного впливу.

Номінування дозволяє в найбільш сконденсованому вигляді донести адресату необхідну інформацію. Під номінуванням розуміємо як вибір, так і створення номінації, тобто будь-яке називання суб’єкта, предмета, процесу, якості тощо. У дослідженні розглянуто такі одиниці номінування, що стосуються політичного дискурсу. Як різновид номінування можуть виступати «ярлики». Найбільш розповсюджену групу політичних найменувань становлять одиниці, створені від назв партій / блоків або від імен політичних лідерів (як варіант – політичних дій, «кольору» політичної сили), що позначають людей, належних до певної політичної групи. Сучасні мас-медіа України в процесі найменування політичних реалій активно використовують прийом «іронічні лапки», що співвідноситься із застосуванням вербальних маркерів «как бы», «так называемый». У кожному мас-медійному повідомленні, як правило, наявна велика кількість різнотипних найменувань (суб’єктів, реалій, дій і т. д.). Потенціал упливу повідомлення визначається сукупністю всіх наявних одиниць номінування.

Значну роль у процесі впливу відіграє також метафора. У сучасному мас-медійному політичному дискурсі України для привертання уваги реципієнта використовують «багатошарову» метафору (велику кількість різнопланових метафор в одному повідомленні). Таким чином створюється певна метафоризація ситуації (повідомлення). Одинична метафора може належати до експресивів. Метафоризація ситуації виступає окремим засобом маніпулятивного впливу.

Використання імпліцитної інформації (сутність якої – прихованість – відповідає суті маніпулятивного впливу в цілому) в мас-медійному політичному дискурсі України є надзвичайно поширеним явищем. Імпліцитна інформація може бути створена за рахунок застосування числа, міститись у формі політичного анекдоту, у формі завдань до кросвордів тощо. В одному мас-медійному фрагменті можливе поєднання кількох імпліцитних повідомлень. Використовується імпліцитна дискредитація політичних опонентів шляхом звернення до деяких їхніх справжніх або вигаданих («чорний піар») висловлювань. Імпліцитна інформація, що належить до політичного дискурсу, може бути наявною також у повідомленнях, що, на перший погляд, не стосуються політики.

Мас-медіа сучасної України використовують потенціал упливу вибору мови (російської / української) повідомлення або фрагментів повідомлення, зокрема змішування або почергового використання російської та української мов. Застосування окремих слів української мови в російськомовному повідомленні може сприяти створенню експресивності. Виділення лапками в більшості таких випадків підкреслює саркастичне ставлення адресанта до фрагмента цитування (окрім прямого цитування й деяких випадків, коли лапки підкреслюють нестандартність виділеного елементу). Графічне оформлення українськомовних украплень може бути відповідним російській, а не українській мові, що підкреслює чужорідність фрагмента повідомлення.

Зіставлення особливостей маніпулятивного впливу в сучасному політичному дискурсі й у політичному дискурсі іншого часового зрізу (часів Івана Грозного) показало, що виділені вербальні складові і мовні засоби маніпулятивного впливу притаманні маніпулятивному впливу в політичному дискурсі в цілому.

Факторний аналіз, покладений в основу розрахунку коаліційного проектування, може бути застосований для визначення характеру впливу (які тенденції превалюють – маніпулятивні чи актуалізаційні), для прогнозу ефективності впливу та ефективності звернення до потенціалу впливу того чи іншого політичного наративу, а також для віртуального моделювання можливості / неможливості реальних політичних коаліцій.