РЕЧЕВЫЕ ТАКТИКИ В РЕПЕРТУАРЕ РУССКОЙ ЯЗЫКОВОЙ ЛИЧНОСТИ (НА МАТЕРИАЛЕ КОММУНИКАТИВНОЙ СИТУАЦИИ «ПРИМИРЕНИЕ»)

summary

У вступі обґрунтовано тему дослідження, його актуальність, визначено об’єкт і предмет, встановлено мету і комплекс основних завдань дисертації,  окреслено методи дослідження і матеріал, вказано на наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі „Прагмалінгвістичні і соціально-психологічні особливості мовленнєвих тактик у комунікативній ситуації „примирення”  переосмислено спадщину засновників теорії мовленнєвих актів у контексті сучасних досліджень з прагмалінгвістики, згідно з якими мовленнєвий акт визначається як цілеспрямована мовленнєва дія, що здійснюється у відповідності з принципами і правилами мовленнєвої поведінки, прийнятими в даному суспільстві; як одиниця нормативної соціомовленнєвої поведінки, яку потрібно розглядати в межах прагматичної ситуації. Основними рисами мовленнєвого акту є інтенційність, цілеспрямованість і конвенційність. Мовленнєві акти завжди співвіднесені з мовцем.

На початковому етапі прагмалінгвістичного розгляду комунікативної ситуації (КС) було з’ясовано, що комунікативно-прагматичною настановою проаналізованого типу КС є примирення. З метою аналізу ілокутивного рівня висловлювань проведено розмежування статусів ініціатора та об’єкта примирення серед учасників діалогу, таким чином, основну увагу приділено мовленнєвим актам ініціатора примирення як таким, що експлікують ілокуцію.

Виникаючи в тексті, ситуація „примирення” сигналізує про те, що у пресупозиції відбулося зіткнення інтересів співрозмовників, порушено гармонію стосунків, присутній або можливий конфлікт – „одночасне розгортання дії та контрдії” (О.Г. Здравомислов), „різке загострення суперечності” (Н.В. Грішина). Для КС „примирення” пресупозицією – „позамовленнєвими умовами мовленнєвих актів” (Н.Д. Арутюнова) – виступає конфлікт у сукупності своїх стадій: передконфліктної ситуації, інциденту, ескалації конфліктогенів, кульмінації, завершення конфлікту та постконфліктної ситуації.

Ініціатор примирення намагається розв’язати надзавдання за допомогою стереотипних моделей мовленнєвої поведінки, які в науковій літературі (Є.М.Верещагін) отримали назву „мовленнєві тактики” (МТ). У конкретному акті спілкування вони реалізуються на рівні висловлювань. Комунікативна ситуація може здійснюватися однією або кількома мовленнєвими тактиками, при цьому кожна МТ співвідноситься з одним певним комунікативним наміром. Номінація тактик здійснювалася методом „штучного винаходу бирки” (Є.М. Верещагін) (eg. „Пошук важливого аргументу примирення”) або як назва використовувалася стандартна для даного типу МТ репліка-реалізація (eg. “Я не розумію, що зі мною діється/діялося”).

Кожна тактика у вербальному вираженні реперзентує певний абстрактний стереотип, який може реалізовуватися у великій кількості варіативних висловлювань. Так, наприклад, МТ “Виправдання дій, що призвели до виникнення конфлікту” вербалізована в наступних репліках: /.../ к слову пришлось. /.../ Что прикажете делать, Лизавета Михайловна! От младых ногтей не могу видеть равнодушно немца: так и подмывает меня его подразнить (Тургенєв, с. 155-157); – Я, ей-богу, никак не ожидал, –  продолжал Малевский, – в моих словах, кажется, ничего не было такого... у меня и в мыслях не было оскорбить вас... (Тургенєв, с.322); – Что ж, я поздравил только, –  сказал Жерков (Толстой, с.156-157); ...Верно, ты [Вронський] не мог! (Толстой, с.379); – Но, Костя, ты не видишь разве, что я [Кіті] не виновата? Я с утра хотела такой тон взять, но эти люди... (Толстой, с.176-179); – Я [Кіті], ей-богу, не виновата (Толстой, с. 399); – Стива просил, и Долли желала этого, –  продолжал Левин (Толстой, с.284); /.../ но я [Стіва] все-таки, как посол, только передавал свое поручение (Толстой, с. 308); /.../ я [Анна] раздражена, я  несправедлива, – сказала она, опоминаясь. – Но уйди... (Толстой, с. 450).

КС „примирення” містить приклади монотактичності (ситуація об‘єктивується використанням однієї тактики), випадки, де кожній новій репліці відповідає нова МТ, та варіанти змішаного типу (одна репліка реалізує декілька тактик).

Репліка покоївки „Виновата-с” у відповідь на дорікання графині Ростової (Толстой, с. 70) є реалізацією МТ „Винен/-а”, це приклад монотактичності в наведеному різновиді дискурсу. В розглянутій КС інколи достатньо однієї тактики з відповідною реплікою-реалізацію для формального примирення, яке може здійснюватися на передконфліктній стадії та стадії інциденту. Стосунки слуги та пана перш за все передбачають дотримання пристойності, без  вияву надмірної емоційності.

У наступній КС кожній репліці відповідає одна тактика:

Когда Пьер отошел от Кутузова, Долохов, подвинувшись к нему, взял его за руку.

— Очень рад встретить вас здесь, граф, — сказал он ему громко и не стесняясь присутствием посторонних, с особен­ною решительностью и торжественностью. — Накануне дня, в который бог знает кому из нас суждено остаться в жи­вых, я рад случаю сказать вам, что я жалею о тех недо­разумениях, которые были между нами, и желал бы, что­бы вы не имели против меня ничего. Прошу вас простить меня (Толстой, с.205).

1) „Вербалізація позитивного ставлення до співрозмовника/об’єкта примирення” („Очень рад встретить вас здесь, граф...”); 2) „Прошу врахувати важливу обставину, що допоможе здійснити примирення”, („Накануне дня, в который бог знает кому из нас суждено остаться в жи­вых, я рад случаю сказать вам, что я жалею о тех недо­разумениях, которые были между нами, и желал бы, что­бы вы не имели против меня ничего”.); 3) „Вибач/-те”  („Прошу вас простить меня”).

— Графиня, я виноват перед вами, — продолжал Дени­сов прерывающимся голосом,— но знайте, что я так бого­творю вашу дочь и все ваше семейство, что две жизни от­дам... (Толстой, с. 64-65] 

Наведена фраза Денисова побудована з використанням двох МТ:

1) „Вибач/-те (у тексті їй відповідає уривок „Графиня, я виноват перед вами...”); 2) „Вербалізація позитивного ставлення до співрозмовника/ об’єкта примирення” („...но знайте, что я так бого­творю вашу дочь и все ваше семейство, что две жизни от­дам...”).

За місцем у дискурсі МТ можуть бути класифіковані як ініціальні, медіальні та фінішні. У процесі аналізу фактичного матеріалу було визначено ключові для КС „примирення” тактики: „Вибач/-те”, „Винен/-а”, якими формується ядерна для КС такого типу частина – ситуація „Вибачення”. Вона є кодифікованою й універсальною, додаткове залучення МТ залежить від фонових знань комуніканта, подієвого тла пресупозиції.

У дисертації з’ясовано репертуар МТ, який використовується російською мовною особистістю в досліджуваних мовленнєвих актах. До його складу ввійшли такі МТ: „Винен/-а”, „Вибач/-те”, „Апеляція до попереднього позитивного досвіду спілкування”, „Вербалізація позитивного ставлення до співрозмовника/об’єкта примирення”, „Виправдання власних дій, що призвели до виникнення конфлікту”, „Відмова від подальшої ескалації конфлікту”, „Готова/-ий спокутувати свою провину”, „Між нами нічого не сталося”, „Не сердься”, „Пожалійте мене”, „Пошук значущого аргументу примирення”, „Прошу врахувати важливу обставину, що допоможе здійснити примирення”, „Я виконаю/-ую всі ваші вимоги”, „Я відчуваю докори сумління”, „Я не розумію, що зі мною діється”, „Я від вас/тебе нічого не приховую”, „Я знімаю свої заперечення”, „Я буду кращим/-ою”.  

 Наступним кроком дослідження стало визначення соціальної ролі мовця – ініціатора примирення – з метою встановлення залежності вибору МТ від соціальної ролі ініціатора примирення. Під час інтеракції мовець, позиціонуючи себе щодо адресата, виявляє атрибути тієї соціальної ролі, яку він на себе взяв. Протягом розмови з ряду причин соціальна роль варіює, вона не є константною. Слідом за Е. Берном проведене розмежування серед співрозмовників соціальних ролей Батька, Дорослого і Дитини. Послідовність Батько – Дорослий – Дитина являє собою триєдність, у центрі якої знаходиться об'єктивний Дорослий, Батько відхилений у бік надмірної суворості і дидактизму, Дитина, навпаки, слабка і беззахисна, піддана сторонньому впливові, надто емоційна.

Як показує дослідження, Дорослий оперує найширшим спектром МТ, комунікант у зазначеній соціальній ролі залучає усі з перерахованих МТ, рідше використовує МТ „Я не розумію, що зі мною відбувається/-лося”, „Я відчуваю докори сумління”. На рівні переваг знаходяться ті МТ, що звертаються до здорового глузду: „Апеляція до попереднього позитивного досвіду відносин”, непряма МТ „Між нами нічого не сталося” і формально-необхідна „Вибач/-те”. Вибір Батька і Дитини протилежні: ті, що не використовує Батько (сім із вісімнадцяти описаних МТ: „Вербалізація позитивного ставлення до співрозмовника/об'єкта примирення”, „Готовий/-а спокутувати свою провину”, „Пошкодуйте мене”, „Я виконаю/-ую всі ваші вимоги”, „Я відчуваю докори совісті”, „Я знімаю свої заперечення”, „Я буду кращим/-ою”), є характерними для Дитини. Комунікант у цій соціальній ролі звертається до повтору базових для ситуації в цілому тактик „Вибач/-те”, „Винен/-а”. Батько переважно використовує МТ „Прошу врахувати важливу обставину, що допоможе здійснити примирення” і „Я не розумію, що зі мною діється”.

У другому розділі – „Лексико-синтаксичні особливості вербального плану комунікації в ситуації „примирення” – проаналізовано лексико-синтаксичний рівень мовленнєвих актів, що входять до складу КС „примирення”. 

Макроструктура КС „примирення” складається з ядерної та периферійної частин. Перша об’єктивується за допомогою використання ключових МТ „Вибач/-те” (її реалізації на рівні дискурсу формуються висловлюваннями з перформативними дієсловами „вибачити”, „простити”) та МТ „Винен/-а”.  Особливістю фактичного матеріалу реферованого дослідження є належність до такого різновиду мови як художній діалог, що спричиняє повну відсутність природної спонтанності, характерної для живої розмовної мови (Г.Г. Поліщук, О.Б. Сиротініна). Поява в тексті маркерів розмовності зумовлена задумом автора. Серед мовних засобів у ситуації „примирення” аналізувалися ті, що виражають категорію ілокуції і водночас належать до розряду сигналів розмовності. Перебивання ініціатором примирення мовлення співрозмовника з наступною „міною комунікативних ролей” (С. Арістов) з’являються як вияв бажання швидше досягти поставленої мети – примирення.

Однією з характерних рис російської культури є загальна спрямованість на експлікацію почуттів у процесі спілкування, на їхній вільний вияв (А.Вежбицька). Для КС „примирення” щирість мовця, його небайдужість до того, що відбувається, експлікується саме за допомогою емоцій. На мовному рівні експресивність серед інших засобів (наприклад, наявність емоційно-забарвленої лексики) знаходить своє вираження у присутності зв'язків вільного з'єднання в структурі висловлення. Наприклад:

— Успокойтесь, княгиня. Вам это так кажется, потому что, я вас уверяю, я сам испытал... отчего... потому что... Нет, извините, чужой тут, лишний... Нет, успокойтесь... Прощайте... (Толстой, с. 35)

Як свідчить аналіз матеріалу, особлива роль в організації дискурсу „примирення” належить повторам, вони сигналізують про напружений емоційний стан мовця, якому внаслідок хвилювання інколи досить важко дібрати необхідне слово: ...Вспомни, разве девять лет жизни не могут искупить минуты, минуты...

– Минуты... минуты увлеченья... (Толстой, с.16) Стіва Облонський намагається влучно висловитися, керуючись протилежними бажаннями: з одного боку, називати речі своїми іменами, говорити відверто, з іншого – зменшити свою провину.

Поряд з цим зазначений структурний елемент діалогу в КС „примирення” може виконувати посилювальну функцію, завдяки якій мовець звертає увагу слухача на певний сегмент висловлювання: /…/Скажите только ему, что я прошу его простить, простить, простить меня за все... (Толстой, с. 375) (І.М. Прожогіна, О.І. Фонякова, О.Н.Чебаєвська).

Градаційні синоніми, виявлені в текстовому матеріалі розглянутої ситуації (явища „гіперхарактеризації” – Л.С. Ковальова), акцентують увагу слухача на його характеристиці або ж на оцінці адресантом самого себе: Простите глупую, дурную, избалованную девушку…(Достоєвський, с. 506)

Висловлювання, які вербалізують КС „примирення”, мають у своєму складі досить різноманітну систему апелятивів: загальноприйняті звертання на ім’я, подвоєні форми імен, прізвища, терміни спорідненості, титули, гіпокористики, – їхній вибір у ситуації “примирення” продиктований комунікативно-прагматичною настановою, ступенем близькості між співрозмовниками, глибиною розбрату, що виник між ними, а також їхнім соціальним статусом. Як свідчить аналіз матеріалу, крім функцій ідентифікації і характеризації об'єкта (Н.Д. Арутюнова), апелятив слугує вираженням прохання вислухати ініціатора примирення.

Для розглянутого типу мовленнєвих актів специфічне забарвлення має використання ти/ви-номінацій, воно несе власне змістове навантаження. Недвозначність зміни ви-звертання на ти-форму допомагає реципієнтові (у даному випадку ініціаторові примирення) правильно визначати регістр спілкування і на цій основі будувати подальший діалог, використовуючи ті чи інші МТ. 

У третьому розділі – „Роль невербальних компонентів комунікації у розгортанні комунікативної ситуації „примирення” – основну увагу приділено вивченню невербальної системи спілкування.

Тісна взаємодія двох планів комунікації – вербального і невербального в процесі усного неопосередкованого спілкування визначили необхідність вивчення невербальних компонентів комунікації (НВКК) в ситуації „примирення”. У зв’язку з цим відзначено особливу роль художньої літератури як „сховища фізіогномічного досвіду людства” (В.О. Лабунська). У результаті аналізу фактичного матеріалу, визначено, що корпус НВКК у ситуації “примирення” спрямований на виконання двох основних завдань: 1) експлікації ідеї примирення; 2) вираження емоцій, що супроводять мовленнєвий акт примирення.

Проаналізований фактичний матеріал дозволив виділити в КС „примирення” функціонування кінесичної, мімічної, просодичної підсистем та підсистеми психофізіологічних реакцій в межах невербальної системи комунікації. Подальша типологія компонентів виходить з на їх диференціації на комунікативні та симптоматичні жести (С.А. Григор’єва, Н.В. Григор’єв). Наприклад, жести взять за руку/обеими руками за лицо, поцеловать руку/волосы, які фігурують в наступній ситуації, є комунікативними: Он начал говорить, желая найти те слова, которые могли бы не то что разубедить, но только успокоить ее. Но она не слушала его и ни с чем не соглашалась. Он нагнулся к ней и взял ее сопротивляющуюся руку. Он поцеловал ее руку, поцеловал волосы, опять поцеловал руку, – она все молчала. Но когда он взял ее обеими руками за лицо и сказал: “Кити!” – вдруг она опомнилась, поплакала и примирилась (Толстой, с.59-60). Як видно з тексту, слів виявилося

замало і примирення було здійснене за допомогою невербальних засобів комунікації. Наступний приклад є ілюстрацією дії симптоматичних жестів: Испуганное, бледное лицо Телянина начало дрожать всеми мускулами; глаза все так же бегали, но где-то внизу, не поднимаясь до лица Ростова, и послышались всхлипыванья. (Толстой, с. 165). Мімічний жест – не спрямований на співрозмовника погляд очей, що бігають (глаза все так же бегали, но где-то внизу, не поднимаясь до лица Ростова), – є свідоцтвом збудженого, нервового стану Теляніна, який визнає свою провину.

Значення кінеми підкреслюється виявами психофізіологічних  реакцій (испуганное, бледное лицо начало дрожать всеми мускулами; всхлипы­ванья) – наслідків емоцій страху та сорому.

Аналіз матеріалу показує, що найбільшу семіотичну значимість для розглянутого типу  дискурсу мають такесичні жести подати руку, потиснути руку, взяти руку, простягнути руку/обидві руки, поцілувати. Вони схарактеризовані як емблематичні й комунікативні (С.А. Григор’єва, Г.Є.Крейдлін), їхня функція визначається як закріплення акту примирення. Жести ламати пальці, піднести що-небудь до обличчя, провести рукою по чолу і щоці, сховати обличчя, схопитися за голову симптоматичні, для них є загальним вираження негативної емоції: хвилювання, розпачу, сорому, відчуття безвихідності. Семантика жесту прояснюється за рахунок контексту, можливо також, що вона доповнює загальний зміст висловлювання, або ж виконання кінеми випереджає чи супроводжує репліку. Проксемічна підгрупа кінесичної системи в ситуації “примирення” досить велика, із загального числа кінесичних одиниць половина належить проксеміці. Весь комплекс значень експлікується за допомогою дистанціювання і визначеної пози, прийнятої мовцем у ході інтеракції.

Скорочення відстані до співрозмовника (найбільше це стосується „особистої” й „інтимної” зони – А. Піз) демонструє прагнення перейти на довірче спілкування, твердий намір примиритися. Застосування проксемічного

жесту може бути продиктоване бажанням викликати дружні почуття з боку адресата. Серед характерних для ініціатора примирення поз виявлені такі: опустити /схилити голову, опустити руки, відвернутися, повалитися/упасти до ніг, піднятися з місця з появою об'єкта примирення, упасти на коліна, сісти на самий край крісла. За допомогою котрогось із перерахованих положень тіла кривдник недвозначно говорить про своє принижене становище і готовність принести вибачення.

Основне навантаження в передачі емоційного стану мовця несе мімічна підсистема НВКК. Мімічні одиниці завжди симптоматичні, вони сигналізують про внутрішній стан того, хто говорить. Поряд з цим вони передають інформацію іншої властивості: жест „вскидывать глазами” відноситься до розряду соціативних, йому протилежний опустити/потупити очі, не піднімати очей з їхньою семантикою небажання продовжувати діалог у зв'язку з усвідомленням провини, почуттям сорому. Вираження щиросердості намірів здійснюється кінемою подивитися прямо в обличчя. Посмішка в ініціатора примирення, як правило, сконфужена, боязка, ввічлива.

З просодичних елементів НВКК у ситуації примирення особливе значення має голос. Ініціатор примирення широко використовує його можливості: від голосного звучання до ледве чутного шепоту, із тремтінням і “спокойною властию”.

Психофізіологічні реакції найменше піддаються контролю і внаслідок цього найбільше свідчать про щирість мовця. У ході примирення відзначена зміна кольору обличчя комуніканта (почервоніти, сполотніти), а також реакції у вигляді різних стадій плачу (сльози, схлипування, ридання та  ін.).

Експресивний репертуар комуніканта, який фігурує в різних соціальних ролях, має ряд відмінностей. Мовець-Дорослий не скований у своїх рухах, він творчо підходить до вибору кінем і не боїться застосовувати їхні різноманітні комбінації в залежності від пресупозиції й інших особливостей діалогу. 

Невербальний сценарій Дитини складається з симптоматичних жестів (опустити/схилити голову, втягнути голову в плечі), просодичних засобів (боязкий голос, шепіт) і психофізіологічних реакцій.

Батько – стриманий у вияві своїх почуттів, і це проектується на невербальний зріз інтеракції. Його позиція продиктована прагненням довести свою невинність, а якщо ж він таки визнає провину, то використовує жест-дотик навіть у тому випадку, коли об'єкт примирення не готовий відповісти на цей рух. Для висловлювань Батька важлива інтонація: за допомогою голосових модуляцій, не говорячи зайвих слів, він може однозначно виявити свою волю.

У Висновках формулюються основні результати дослідження:

1. У міжособистісному спілкуванні КС „примирення” виконує функцію усунення конфлікту, її універсальність зумовлена власне природою людини. Макроструктура досліджуваної ситуації спілкування має дві складові частини: ядерну і периферійну. Перша з них є конвенційною, етикетною та обов’язковою з фіксованим набором мовленнєвих тактик. У процесі роботи встановлено, що для аналізованої КС ключовими МТ є „Винен/-а” та „Вибач/-те”. Вони визначають ситуацію в цілому і сигналізують про її присутність в діалозі. Друга, периферійна частина формується шляхом використання різних МТ, які добираються мовцем в залежності від конкретних умов спілкування.

2. Виявлено загальний список МТ, характерних для комунікативної ситуації „примирення”, у кількості 18 одиниць, як-от: „Винен/-а”, „Вибач/-те”, „Апеляція до попереднього позитивного досвіду спілкування”, „Вербалізація позитивного ставлення до співрозмовника/об’єкта примирення”, „Виправдання власних дій, що призвели до виникнення конфлікту”, „Відмова від подальшої ескалації конфлікту”, „Готова/-ий спокутувати свою провину”, „Між нами нічого не сталося”, „Не сердься”, „Пожалійте мене”, „Пошук значущого аргументу примирення”, „Прошу врахувати важливу обставину, яка допоможе здійснити примирення”, „Я виконую всі ваші вимоги”, „Я відчуваю докори сумління”, „Я не розумію, що зі мною діється”, „Я від вас/тебе нічого не приховую”, „Я знімаю свої заперечення”, „Я буду кращим/-ою”.  

3. Імпліцитність комунікативного наміру є критерієм для вирізнення прямих та непрямих МТ. Перші відрізняються безпосередньою вербалізацією наміру, непрямі МТ пов’язані з відсутністю словесного вираження інтенції примирення, мовець лише натякає на основну думку.

4. Соціальна роль ініціатора примирення впливає на вибір ним МТ. Серед трьох можливих соціальних постатей тільки Дорослий використовує всі наведені тактики, Дитина і Батько застосовують протилежні засоби подолання конфлікту, що зумовлено психологічними особливостями комунікантів у названих соціальних ролях.

5. До складу лексико-синтаксичних засобів реалізації категорії ілокуції, релевантних для комунікативної ситуації „примирення”, і водночас тих, що належать до маркерів розмовності, віднесені такі: перебивання співрозмовника; зв’язки вільного з’єднання в структурі висловлювання; різні види повторів; градаційні синоніми; апелятиви; ти/ви-номінації.

6. Серед невербальних компонентів комунікації для КС „примирення” найбільшу семіотичну значущість мають такесичні жести-доторки, які виконують функцію закріплення акту примирення. Вони схарактеризовані як емблематичні та комунікативні. За допомогою підгрупи проксемічних компонентів невербальної системи той, хто жестикулює, з одного боку, показує відчуття власної приниженості, визнання своєї провини, з іншого – демонструє намір змінити тональність спілкування. Мімічна система НВКК є основним виразником емоційного стану комуніканта, також її дія може бути спрямована на поновлення контакту зі співрозмовником.

7. Експресивний репертуар мовця в різних соціальних ролях варіює.  Найбільш поширений спектр НВКК у Дорослого, він формується як комунікативними, так і симптоматичними жестами, їхніми різноманітними комбінаціями. Комунікант у соціальній ролі Дитини обмежується мімічними одиницями невербальної системи та проявами психофізіологічних реакцій. До невербального репертуару Батька увійшла група жестів-дотиків, також широко використовуються можливості інтонації.  

8. На підставі детального вивчення КС з інтенцією “примирення” стає можливим говорити про певну прагмалінгвістичну методику опису комунікативної ситуації в цілому: 1) визначення комунікативно-прагматичної настанови; 2) окреслення пресупозиційної зони; 3) вичленовування використаних у ситуації мовленнєвих тактик; 4) опис соціальної ролі мовця; 5) характеристика лексико-синтаксичних засобів, що беруть участь у вираженні ілокуції; 6) класифікація невербальних компонентів спілкування; 7) встановлення залежностей між компонентами схеми (e. g. детермінація вибору мовленнєвої тактики соціальною роллю адресанта висловлення).

9. Поведінка російської мовної особистості в КС „примирення” обумовлена багатьма чинниками, серед яких: комунікативно-прагматична настанова; культурні норми та конвенції щодо конкрентної узуальної ситуації спілкування; загальна спрямованість російської мовної культури на інтенсифікацію та експлікацію почуттів; зміст пресупозиції; соціальна роль. Виходячи з цих умов, комунікант використовує різні МТ, які формують діалог, а також невербальні компоненти спілкування.