Роль архетипної символіки у вираженні інтимних почуттів суб’єкта до близьких йому людей (на основі дослідження міфів, казок та психомалюнків)

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт і предмет, головну мету та завдання роботи, сформульовано гіпотезу, розкрито теоретико-методологічні основи і методи дослідження, наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертації, особистий внесок дисертанта, етапи дослідження. Наведено відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження, викладено основні положення, що виносяться на захист, особистий внесок автора.

У першому розділі – Репрезентація архетипної символіки в світовій міфології” проаналізовано наукову літературу з проблеми репрезентації архетипної символіки в міфах, казках та психомалюнках, який свідчить, що дана  проблема досліджувалась багатьма вченими (К.Ґ.Юнґ, К.Абрагам, О.Ранк, Х.Закс та ін.).

Переважна більшість досліджень зосереджується навколо виявлення значення міфів (які містять архетипи) у розвитку і становленні суспільства. Зокрема, акцент ставиться на культурологічних факторах, оскільки міфи розглядалися як засіб забезпечення взаємозв’язку між людиною, природою, культурою. Їх значення полягає у забезпеченні цілісного сприйняття індивідом реальності. Важливою рисою міфу, яку виділяли такі дослідники, як З.Фрейд, К.Ґ.Юнґ, К.Абрахам, Д.Кемпбелл, О.Ранк, А.Ф.Лосєв, Р.Мей, є символізм, який передбачає заміну реальних предметів символами. Ми солідаризуємося із З.Фрейдом, який  показав, що міф про царя Едіпа містить витіснені душевні потяги по відношенню до близьких людей, зокрема батьків. Саме в міфах представлено той період розвитку суспільства, коли потяги інтимного порядку могли зреалізовуватися, але внаслідок розвитку соціуму втратили можливість виражатися. Такий процес можна назвати “соціальним витісненням”. Е.Едінґер, Д.Кемпбел, К.Ґ.Юнґ також дотримувалися думки щодо представленості  в міфах почуттів, потягів, інтимних стосунків.

У  зв’язку із соціально-політичними змінами у суспільстві особливого значення набуває підготовка спеціалістів у галузі практичної психології. Великої значимості набувають теоретичні дослідження, які забезпечують цілісне пізнання психіки в її свідомих і несвідомих проявах. Необхідно зауважити, що саме несвідомі процеси обумовлюють ітеративність поведінки людини. Символи, представлені в міфах, казках та малюнках, сприяють об’єктивуванню несвідомого змісту. На думку багатьох дослідників (К.Ґ.Юнґа, К.Абрагама, В.Я.Проппа, Д.Соколова та ін.),  у казках та міфах відображено етапи розвитку окремого індивіда. Подолати кризи розвитку, які його супроводжують, дозволяють традиції, вірування, обряди, казки та міфи, що містять досвід усіх поколінь та певні моделі поведінки. Оскільки важливим процесом у житті суб’єкта є відокремлення від батьків, що супроводжується значними труднощами, то у багатьох міфах провідним є мотив повернення в утробу (інцестні потяги), тобто під опіку батьків (міфи про Едіпа, Озіріса, Бату, Паріса і ін.), тому для маскування істинних бажань у міфах та казках використовуються  різні механізми: проекція, розщеплення, маскування кількістю, подвоєння, мінімізування, гіперболізація, локалізація та ін. Українські казки мають два ступені символіки: перший – відображає ранній період формування слів мови, художніх образів, а другий – співвідноситься з реальним життям, моральними вимогами. Аналіз теоретичних джерел дозволяє констатувати наявність спільних мотивів для міфів, казок та малюнків. Зокрема мотив повернення в утробу з метою повторного народження від одного з батьків чи самонародження, мотив народження без втручання батька (сонячні міфи) тощо. Особливо яскраво архетипна символіка відображає Едіпову залежність особи.

Вивчення релігій, міфів, казок, сновидінь, малюнків, фантазій засвідчує наявність спільної для них символіки, оскільки символи забезпечують пізнання змісту несвідомого, семантичні підвалини якого закладаються в ранній період дитинства та виражають інтимні почуття суб’єкта до близьких йому людей, що виникли під час Едіпового періоду формування психіки. Аналіз міфів народів світу, представлених в енциклопедії “Міфи народів світу”, засвідчив, що  близько 70 відсотків текстів демонструють символічне відображення інтимних почуттів суб’єкта до близьких людей, що пов’язано із взаємодією між батьками і дітьми, братами, сестрами.

Архетипи є початковими, загальнолюдськими образами, уявленнями, моделями поведінки, що мають значний заряд енергії, вміщують позитивні і негативні чинники існування людства. Архетипи є неусвідомлюваними доти, доки не пізнані, вони наповнюються індивідуальним досвідом суб’єкта, який пізнається у процесі психоаналізу комплексу тематичних малюнків та казок. Зміст архетипів розкривається лише за допомогою образів, що проявляються в сновидіннях, міфах, казках та малюнках. Саме методика психоаналізу комплексу тематичних малюнків дозволяє об’єктивувати  інфантильні утворення психіки, які створюють бар’єри у налагодженні стосунків з іншими людьми. Психокорекція за методом  активного соціально-психологічного навчання, на теоретичних засадах якого ґрунтується наше дослідження, полягає в пізнанні змісту несвідомого з метою переорієнтації напрямку психічної енергії, спрямованої на реалізацію інфантильних дитячих бажань, у просоціальну реалізацію прагнень суб’єкта.

Логіку несвідомого, яка в кожному конкретному випадку є індивідуальною та неповторною, можливо пізнавати в процесі психоаналізу казок та малюнків завдяки інтерпретації символів. У психокорекційній роботі важливим є вибір символу та зміст, яким його наповнює суб’єкт у процесі діалогічної взаємодії. Саме архетипна символіка сприяє об’єктивуванню табуйованих потягів, бажань, пов’язаних з дитинством суб’єкта та його стосунками з близькими людьми.

Саме психокорекція забезпечує розуміння інфантильних мотивів поведінки, оскільки Едіпова залежність породжує відступи від реальності, які є епіфеноменом психічних захистів, що забезпечують суб’єктивну зінтегрованість психіки, але унеможливлюють для суб’єкта  реалізацію внутрішнього потенціалу. Аналіз казок та малюнків за рахунок архетипної символіки дає змогу об'єктивувати наявність Едіпової залежності, наслідком якої є деструктивні прояви психіки.

У другому розділі – “Формування інтимних почуттів суб’єкта в процесі взаємодії з близькими людьми” – з’ясовано сутність глибиннопсихологічних витоків деструкцій психіки, пов’язаних з Едіповою залежністю, які знаходять вираження в архетипній символіці. У контексті заявленої теми другого розділу доводиться провідна роль механізмів витіснення й заміщення у формуванні інтимних почуттів суб’єкта до близьких людей. Едіпів комплекс включає в себе інстинктивні потяги, прагнення, об’єктні відношення, страхи, які проявляються у віці від 2 до 6 років. Дослідження показало, що наслідками Едіпової залежності є почуття провини, яке виникає внаслідок бажання завдати шкоди суперникові (батькові чи матері); комплекс кастрації, що виникає внаслідок виявлення анатомічних відмінностей між хлопчиками і дівчатками, що породжує комплекс та зумовлює вибір об’єкта любові суб’єктом у дорослому житті.

Дослідження, представлені у другому розділі, доводять, що Едіпів комплекс характеризується наявністю амбівалентних почуттів до батьків. Ідентифікуючись з одним із них, індивід прагне бути схожим на нього та водночас відчуває агресивні потяги.  Феномен Едіпової залежності відіграє значну роль у формуванні психічних захистів, механізм дії яких – “від слабкості до сили”. Захисти породжують “психологічну імпотенцію”, яка унеможливлює підтримання оптимальних стосунків із близькими людьми. Наслідком впливу батьків на суб’єкта є формування особистісної проблеми, існування якої суб’єкт не усвідомлює.

Дослідження переконує, що під впливом взаємодії з первинними лібідними об’єктами відбувається формування об’єктних відношень, в основі яких знаходяться амбівалентні почуття. Особливості виникнення і формування об’єктних відношень досліджували такі науковці як М.Балінт, Д.Віннікот, М.Кляйн, А.Фрейд, З.Фрейд. М.Кляйн у своїх працях особливого значення надавала першим об’єктним стосунками дитини і матері. Амбівалентні почуття до матері виникають як  до “хорошого та поганого” об’єкта. Відповідно до тези досліджень З.Фрейда, за якою основою функціонування психіки є тенденції до життя і смерті, М.Кляйн вважала, що основними визначальними факторами у ставленні суб’єкта до об’єкта є боротьба інстинктів життя і смерті, які породжують внутрішні суперечності.

Результати дослідження, подані у другому розділі, дозволили виявити роль казок не лише у формуванні та розвитку особистості, а визначити їх діагностичну та психокорекційну спроможність, що зумовило використання психоаналізу казок як одного з методів дослідження внутрішньої особистісної проблеми суб’єкта, пов’язаної з особливостями проявів почуттів до близьких людей.

У контексті методу АСПН казка використовується і як діагностичний, і як корекційний засіб, що дозволяє суб’єктові відчувати психологічну захищеність завдяки відчуження матеріалу від особистості автора (використання казкових героїв). Існують наступні прийоми роботи з казками: використання казки як метафори, малювання за мотивами казок, обговорення поведінки діючих осіб казки, програвання її окремих епізодів, творча робота з казками.

Проаналізувавши народні казки, ми можемо зробити висновок, що в чарівних казках представлено етапи ініціації та трансформації особистості (К.Ґ.Юнґ, М.-Л.фон Франц, Х.Дікман, Б.Беттельгайм, В.Пропп, Д.Соколов та ін.).

Казки можна ефективно використовувати в роботі з дітьми і дорослими, оскільки вони (казки) включають в себе аспекти, які належать як до свідомої, так і до несвідомої сфери психіки. Несвідомий рівень представлений за допомогою символів, тому психологам-практикам необхідно розуміти та відповідно інтерпретувати архетипну символіку. Образи казки дозволяють повертатися до тих подій, ситуацій, переживань, які є загрозливими чи обтяжливими, важкими для сприйняття індивідом. Кожна казка має поставлену проблему і шляхи її розв’язання. В результаті аналізу наукової літератури можна виділити такі механізми впливу казки на особистість: наслідування, ототожнення (ідентифікація), проекція, катарсис, сублімація.

Казки сприяють особистісному розвиткові суб’єкта, мають зцілювальну, пізнавальну, виховну функції. У казках описано процес переживання емоційних криз, тому в них представлено  механізми адаптації до умов зовнішнього середовища.  Казка як психокорекційний засіб є особливо ефективною при роботі зі страхами суб’єкта. Дослідження показало, що страх виникає в ранньому дитинстві під впливом взаємодії з близькими людьми, є реакцією на небезпеку та інстинктом самозбереження. Вагомою є думка З.Фрейда про те, що страх супроводжує процес народження дитини і є втечею ”Я” від вимог лібідо. Актуалізація страху відбувається через відсутність емоційного контакту з батьками, зокрема з матір’ю, почуття якої відображає дитина. Агресія є формою захисту від страху, пов’язана з розвитком лібідо. На початкових етапах формування індивіда агресія спрямовується на одного з батьків та є джерелом інтрапсихічного конфлікту. Агресивні тенденції символічно представлені в міфах, казках та малюнках. Своєрідною формою агресії є тенденція до психологічної смерті та психологічної імпотенції. Дослідження проблеми формування інтимних почуттів суб’єкта дозволяє констатувати залежність цього процесу від Едіпової ситуації, в якій зароджуються психологічні засади стосунків із близькими людьми, що мають амбівалентний характер. Едіпів комплекс характеризується наявністю амбівалентних почуттів до лібідіозного  об’єкта, які проявляються не лише в реальному житті, а й у символіці міфів, казок та психомалюнків.  Водночас суб’єкт прагне бути схожим на об’єкт свого первинного потягу (формування власного “Я” відбувається за рахунок ідентифікації з первинним лібідіозним об’єктом), тому амбівалентні почуття (любов і агресія), які виникають до нього, можуть переноситися на самовідчуття, що має вияв у саморефлексії.

Груповий процес роботи за методом АСПН дозволив встановити зв’язок між такими наслідками дитячих переживань, як страх та агресія, що пов’язано з Едіповою ситуацією. Почуття страху має індивідуальний характер та започатковується в ранньому дитинстві. У дитини страх актуалізується внаслідок відсутності емоційного зв’язку  з батьками, через нерозуміння, віддалення від матері. Агресія є формою захисту від страху і його архаїчною формою, а також джерелом інтрапсихічного конфлікту.  Суб’єкт послаблює дію механізмів, які актуалізують появу страху та агресії, завдяки усвідомленню джерела вищевказаних деструкцій психіки.

Дослідження, результати якого представлені в другому розділі, доводить, що формування інтимних почуттів суб’єкта  має суперечливий, двоїстий характер у зв’язку з їх започаткуванням в Едіповій ситуації.

У третьому розділі – “Архетипна символіка як засіб об’єктивації інтимних почуттів суб’єкта” – представлено теоретичний матеріал щодо значення архетипної символіки у вираженні інтимних почуттів суб’єкта до близьких людей та емпіричний матеріал, який може бути моделлю роботи психологів-практиків у групі АСПН. Представлений в даному розділі матеріал робочої стадії групи АСПН  зорієнтований на пізнання основних тенденцій психіки її учасників, виявлення внутрішніх суперечностей, які породжують труднощі у спілкуванні з оточуючими. Система захистів забезпечує суб’єктивну зінтегрованість психіки шляхом маскування внутрішніх суперечностей. У процесі групової роботи важливою є ітеративність поведінкових проявів суб’єкта, які сприяють розумінню ним внутрішніх деструкцій, що породжують відступи від реальності та її викривлення. 

Емпіричний матеріал третього розділу підібраний відповідно до визначення ролі архетипів в об’єктивуванні внутрішніх суперечностей, пов’язаних із почуттями до близьких людей. Метод активного соціально-психологічного навчання сприяє  виявленню та усвідомленню суб’єктом внутрішніх  деструкцій психіки з метою оптимізації взаємин не лише із близькими людьми, а й загалом з оточуючими. Метод АСПН має глибиннопсихологічну орієнтацію та забезпечує цілісне пізнання психіки в її свідомих і несвідомих проявах.

Особистісна проблема не усвідомлюється суб’єктом, тому досягти її вирішення досить важко. Психолог повинен допомогти суб’єктові виявити її та перевести з імпліцитного рівня на експліцитний. Саме тому логіку несвідомого потрібно пізнавати на конкретному матеріалі, оскільки в поведінковому акті свідоме і несвідоме виражаються симультанно.

Формування несвідомої сфери психіки суб’єкта відбувається під впливом взаємовідносин з батьками, особливо з матір’ю. Оскільки дослідження ґрунтувалося на пізнанні проявів архетипної символіки, значний інтерес становлять наукові праці К.Ґ.Юнґа стосовно архетипу матері.  Символи, що виражають архетип матері, мають як позитивний, так і негативний аспекти. У міфах образ матері є амбівалентним.

У контексті роботи з комплексом тематичних малюнків психокорекційний ефект забезпечується завдяки точній психодіагностиці. Комплекс тематичних психомалюнків, який представлено в першому параграфі даного розділу, містить символи, що виражають материнський архетип (куля, печери, прірва тощо). Для формування інтимних почуттів суб’єкта особливе значення мають його стосунки з матір’ю, тому важливим є твердження про те, що архетип матері не лише формується під впливом взаємодії з близькими людьми, а  зумовлений генетично, доказом чого є символіка міфів, казок та психомалюнків. Зокрема, у процесі аналізу комплексу тематичних малюнків було виявлено, що досліджуваному Д. притаманне не лише Едіпове тяжіння до матері, але в символах об’єктивується і материнський архетип, який виражається через зображення кулі, вогню, гори, прірви тощо.

Архетипна символіка дозволяє об’єктивувати зміст несвідомого, що пов’язаний з витісненим матеріалом, в основі якого  знаходяться інтимні почуття до близьких людей. Вона сама по собі не є емоційно навантаженою, але набуває індивідуального змісту та емоційного забарвлення в процесі діалогу з автором комплексу малюнків. Аналіз тематичних психомалюнків суб’єкта дозволив констатувати наявність Едіпової залежності, блокування лібідіозної енергії, страх  інтимного наближення та амбівалентність почуттів до матері. Оскільки архетип матері включає позитивні і негативні аспекти, внаслідок аналізу малюнків було доведено, що мати є тим фактором, який сприяє особистісному зростанню суб’єкта,  і водночас його гальмує.

У груповій роботі за методом АСПН основною засадою є спонтанна, мимовільна взаємодія між її членами. Дотримання  принципів роботи групи створює умови для спілкування, які забезпечують відчуття щирості, взаємодовіри, прийняття інших такими, якими вони є тощо. Психокорекційна група дозволяє апробувати нові, ризиковані форми поведінки, взаємовідносин з іншими людьми.

Залежно від етапу роботи групи, переважають то діагностичні, то психокорекційні моменти: на початкових стадіях – діагностичні, на наступних – психокорекційні. Для груп активного соціально-психологічного навчання характерна процесуальна психодіагностика (діагностика, яка невіддільна від психокорекції). Вона є необхідною передумовою вивільнення суб’єкта  від інфантильної залежності, особистісних проблем, та пов’язаних з ними ілюзій, пов’язаних, зокрема, породжених Едіповою залежністю. Захисти забезпечують суб’єктивну зінтегрованість психіки за рахунок викривлень і відступів від реальності.

Представлений у дисертації матеріал роботи в групі АСПН переконує у функціонуванні різноманітних захисних механізмів, когнітивною основою яких є емоційний досвід, пережитий суб’єктом у дитинстві. У ролі інтегруючого засобу структури психічних захистів виступає заміщення, яке характеризується значною варіативністю. Однією з форм заміщення є релігійна віра.

Дослідження доводить доцільність застосування психологом такого прийому як казка, що з самого початку санкціонує для суб’єкта відступ від реальності з метою забезпечення його психологічної захищеності. У межах роботи групи АСПН  використовується  “Казка власного життя”, що створює умови для пізнання взаємозв’язку свідомого та несвідомого. Вона є  адаптованою до свідомості людини, оскільки передбачає розповідь про власне життя з використанням усіх казкових та міфологічних атрибутів. Санкціонований психологом відступ від реальності дозволяє представляти стабілізовані утворення психіки індивіда, оскільки відбувається проекція його власних почуттів та переживань на казкових героїв.

Проблема дослідження особливостей функціонування несвідомої сфери набула особливої актуальності у період становлення практичної психології. Питання архетипної символіки, її значимості у розвитку суб’єкта залишається мало досліджуваним. Особливо яскраво в малюнках та казках через архетипну символіку представляються тенденції “до життя – до смерті”, “до сили – до слабкості”, “до людей – від людей”.

Досвід роботи з малюнками та казками показує залежність суб’єкта від пережитого досвіду та емоційних вражень дитинства. Поведінка суб’єкта зумовлюється Едіповою ситуацією. Суб’єкт не усвідомлює наявності Едіпової залежності, яка програмує подальше його життя через дію механізмів заміщення, компенсації і т.ін. Едіпова залежність обумовлює виникнення внутрішніх суперечностей, які виражаються в архетипній символіці, що наповнюється  у кожному конкретному випадку відповідним змістом. Переваги комплексу тематичних малюнків полягають у тому, що в ньому цілісно (завдяки чисельності тем малюнків) представляються суперечливі тенденції психіки.

Репрезентований у розділі емпіричний матеріал засвідчує, що наслідками Едіпової залежності є відчуття меншовартості, мегаломанія, агресія, конкуренція, ревнощі і т.ін., що призводить до виникнення конфліктних стосунків з оточуючими. Подібна активність зумовлюється дією психологічних захистів, які  породжують відступи від реальності. Саме психокорекція за методом АСПН дозволяє нівелювати дію захисних механізмів через представлення внутрішньої проблеми суб’єкта у його свідомості.

Роль архетипної символіки у вираженні інтимних почуттів суб’єкта до близьких йому людей полягає в тому, що це забезпечує вираження прихованого змісту психіки індивіда (тобто витісненого, пов’язаного з Едіповою ситуацією).

Архетипна символіка міфів, казок та психомалюнків імпліцитно втілює вираження інтимних почуттів суб’єкта до близьких людей. Психоаналіз комплексу  тематичних  малюнків і казок засвідчує наявність у них  архетипної символіки, яка має індивідуально-неповторний зміст, пов’язаний із репрезентацією його інтимних почуттів до близьких людей.

У додатках подано матеріал “На допомогу майбутньому психологові-практику”, який містить аналітико-корекційні коментарі психолога, що може виступати своєрідною моделлю проведення групових занять при підготовці майбутніх фахівців за спеціальністю “Психологія” та “Практична психологія”.