РОЛЬ ДЕРЖАВИ У СТАНОВЛЕННІ КОРПОРАТИВНИХ ФОРМ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади дослідження ролі держави у становленні корпоративних форм підприємництва в Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст." здійснено аналіз еволюції наукових поглядів на роль держави у становленні корпоративних організацій, джерельної бази дослідження процесів становлення та розвитку вітчизняного корпоративного ринку та визначено теоретико-методоло­гічні засади дослідження.

Хронологічні межі дослідження локалізовано в межах періоду 1860–1914 рр., оскільки на 1860-ті рр. припадає початок активізації акціонерного засновництва, а у 1914 р. відбулася істотна зміна умов функціонування корпоративних підприємств, що пов’язано із виконанням державних замовлень військового призначення. Географічні рамки дослідження охоплюють територію українських земель, що адміністративно входили до складу Російської імперії. Найбільший акцент дослідження зроблено на території Південного промислового району, в якому у досліджуваний період корпоративні форми підприємництва отримали найбільше поширення.

Аналіз та систематизація масиву історичних джерел дослідження, а саме: законодавчих актів,  архівної, наукової та статистичної літератури, урядових програм та інших офіційних документів, дозволили виявити найбільш важливі напрями та механізми впливу держави на становлення корпоративних форм підприємництва. Виявлено, що кодифікація правових норм у сфері корпоративного законодавства в Російській імперії розпочалася набагато раніше, ніж у інших європейських країнах – у першій половині ХІХ ст. Разом з тим, дані норми майже в незмінному вигляді регулювали діяльність корпоративних організацій до початку ХХ ст.

Важливим механізмом стимулювання розвитку корпоративних форм підприємництва були державні програми та інші урядові документи. Визначено, що вперше конкретні заходи державного регулювання щодо корпоративного підприємництва були сформульовані у програмі "Фiнансовий духовний заповіт" (1877) мiністра фінансів М. Рeйтeрна (1862–1878). Його наступники на посаді міністра фінансів – М. Бyнгe (1881–1886) та C. Вiттe (1891–1903) керувалися даною програмою, розроб­ляючи заходи державного регулювання розвитку корпоративного сектора, який розглядався як організаційна основа технічної модернізації економіки країни. Аналіз урядових програм дозволив зробити висновок, що найбільш ефективними щодо розвитку корпоративних організацій виявилися заходи урядових гарантій акціонерних капіталів і митного протекціонізму, що були реалізовані в межах політики "дeржавного капiталізму" C. Вiттe. Дана політика була скерована на створення передумов для залучення в країну іноземних капіталів, які, здебільшого, інвестувались у цінні папери акціонерних компаній, сприяючи, тим самим, розвитку корпоративних форм підприємництва.

Вивчення наукової літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст. (пра­ці В. Брандта, М. Бунге, А. Камінки, І. Озерова, П. Оля, Л. Петpа­жицького, І. Та­pа­сова, П. Фоміна, Г. Шеpшеневича та ін.) свідчить, що аналіз ролі держави у розвитку корпоративних підприємств був важливою складовою дослідження процесу становлення корпоративного підприємництва. Зокрема, в працях українських вчених знайшли відображення такі аспекти державного впливу: регулювання процесів заснування корпоративних організацій; формування основ­ного капіталу та емісії цінних паперів; захисту прав акціонерів; формування організаційної структури управління компанією; процедури оприлюднення фінансової звітності тощо. Здійснена систематизація наукових поглядів українських вчених у галузі корпоративної теорії уможливила виокремлення найбільш плідних підходів, які заклали концептуальні засади наукового аналізу природи державного впливу та формування практичних механізмів державного регулювання розвитку корпоративного сектора, зокрема: державної індустріальної політики щодо розвитку корпоратив­них організацій як організаційної основи технічної модернізації економіки (М. Бун­ге); інституційної основи розбудови корпоративного середовища (А. Ка­мiнка); ролі держави як захисника контрактів та гаранта прав акціонерів, що є основою формування інвестиційної привабливості корпоративного сектора (І. Таpасов); концентрації попиту з боку держави як механізму стимулювання процесів концентрації капіталів (П. Фомін).

Використання інституційного підходу в аналізі історичних процесів дозволило відмовитись від описового характеру аналізу подій і явищ суспільно-економічного життя та сконцентрувати увагу на становленні нових інститутів економічного середовища та чинниках, що мали суттєвий вплив на процес формування корпоративного підприємництва. На основі аналізу наукових поглядів на природу корпоративних форм підприємництва у науковій літературі ХІХ – початку ХХІ ст. визначено узагальнене трактування категорії корпоративна організація як складної господарської структури у формі юридичні особи, що об’єднує учасників та капітали на принципах членства й обмеження відповідальності розмірами власного майна з метою отримання прибутку та конкурентних переваг. Як базовий методологічний підхід для дослідження й подальшої типологізації форм корпоративних підприємств, що функціонували в Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. обрано концепцію О. Вільям­сона, згідно з якою корпорації поділяються структури на унітарного, мультидивізонального та холдингового типу.

У другому розділі "Напрями та механізми державного регулювання розвитку корпоративних форм підприємництва в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)" досліджено основні цілі та заходи державної політики щодо корпоративного підприємництва.

Визначено, що в середині ХІХ ст. внаслідок трансформаційних процесів, зумовлених пpомисловим пеpеворотом, тpадиційні фoрми кoоперацiї капіталів, заснoвані на рoдинній приватній власності, що мали пошиpення в Україні, вия­вилися неспpоможними задовольнити зpостаючі потpеби господарства. Об’єк­тивна потреба у швидкому нагромадженні значних за обсягами фінансових активів визначила необхідність у розвитку оpганізаційних фоpм, спроможних вирішувати означені завдання, а, відтак, і реалізації державної політики, скерованої на формування підприємницького середовища ринкового типу. Оптимальною формою для концентpації і центpалізації виробництва стала організаційно-правова форма акціонерних компаній, на основі яких у подальшому створювались нові більш складні корпоративні організації – підприємницькі об’єднання.

Основними напрямами державної політики стали: законодавчо-правове забезпечення; система митно-тарифного та фінансово-кредитного регулювання; заохочення інвестування. Виявлено, що дані напрями реалізовувались у межах так званої "індустріальної" політики, котра передбачала створення преференційних умов для технічної модернізації економіки, розвитку промисловості і транспортного будівництва.

Одними із найбільш ранніх заходів державного впливу на формування корпоративних форм підприємництва стали законодавчі. Так, важливими нормами, що були прийняті ще на початку ХІХ ст., стали положення щодо обмеження відповідальності акціонерних компаній; визначення форм, в яких могла здійснюватися діяльність підприємств; регламенту майбутньої діяльності; відповідальності засновників компанії перед акціонерами. Визначено, що правові норми початкового етапу розвитку корпоративного законодавства носили радше заохочу­вальний, а не нормативний характер. У 1836 р. було унормовано порядок реє­страції компаній, згідно з якими передбачався обов’язковий урядовий дозвіл на заснування компанії за умови високої вірогідності успіху підприємства. Даним актом обмежувався рівень державних привілеїв та пільг для акціонерних товариств, рішення про їх надання приймалося скоріше як виняток.

Важливим етапом у розвитку механізмів державного регулювання діяльності корпорацій стало унормування положення про обов’язкову публікацію щоріч­них балансів акціонерних товариств (1885 р.), що створило умови для доступу до важливої інформації акціонерам і потенційним інвесторам, сприяло підвищенню інвестиційної привабливості акціонерних компаній та, відповідно, активізувало розвиток корпоративного підприємництва. Окрім того, ця норма створила можливості для державного контролю за своєчасністю і повнотою надходжень обов’язкових зборів до казни. Створюючи норми та механізми для захисту прав інвесторів, держава виконувала роль захисника контрактів і гаранта прав власності, що сприяло зміцненню довіри інвесторів та розвитку корпоративного сектора. Важливими положеннями в цьому контексті стали норми, які регламентували організаційну структуру акціонерних компаній, визначали повноваження основних органів управління та відповідальність керівників компанії (1901 р.).

Виявлено, що крім норм корпоративного законодавства, уряд здійснював розробку правових засад функціонування фондового ринку та банківської системи, створюючи тим самим інституційну основу для розвитку корпоративних форм підприємництва. Провідним напрямом у цій сфері стало законодавче регулювання ринку цінних паперів через прийняття норм щодо торгівлі акціями на пред’явника (1836 р.); здійснення строкових операцій на біржах з усіма видами цінних паперів (1883 р.); котирування цінних паперів, роботи маклерів та ведення біржових книг (1900 р.); відповідальності осіб при розміщенні цінних паперів на біржах (1902 р.). Основними положеннями законодавчих актів, які вплинули на розвиток банківської справи, стали норми: про коригування банківського відсотка (1830 р.), згідно з яким знижувалася доход­ність банківського депозиту, що сприяло активізації та припливу капіталів у сферу акціонерного засновництва; заборона банкам використовувати заставлені акції клієнтів для участі в зборах акціонерів (1898 р.), яке було спрямоване на захист прав міноритарних акціонерів; заборона банкам гарантувати доходність інвестицій у цінні папери (1899 р.), скеровані на обмеження можливостей використання посадового становища банківських працівників; щодо покупки та продажу акцій (1907 р.). Аналіз ролі законодавчого регулювання у процесі становлення корпоративних форм підприємництва свідчить, що корпоративні норми виступили чинником заохочення розвитку підприємницького середовища і заклали основу для обмеження надмірного грюндерства, що у свою чергу дозволило поставити під контроль держави сам процес формування корпоративного сектора. Попри те, що становлення корпоративних організацій в Україні розпочалося значно пізніше від світової практики, законодавчо-нормативне регулювання справило стимулюючий вплив на пришвид­шений розвиток корпоративного підприємництва.

Найбільш поширеними економічними й адміністративними механізмами стимулювання розвитку корпоративних форм підприємництва стали такі: казенні замовлення та бюджетне фінансування; казенні квоти, регламентація процесу ціноутворення; надання преференційних умов для розвитку підприємницьких структур (у т.ч. надання довгострокових кредитів, безоплатна передача земель під будівництво підприємств); субсидування та дотації (у т.ч. виплата премій за готову продукцію); адміністративне регулювання. Створюючи умови для активізації акціонерного засновництва, держава надавала компаніям, що організовувались у найбільш важливих для господарства галузях, різноманітні пільги та преференції.

Урядова політика стосовно корпоративних організацій в Україні особливо виразно виявилась у сприянні активному розвитку Південного промислового району на базі корпоративних форм підприємництва, оскільки саме тут в другій половині ХІХ ст. завдяки вигідному географічному положенню та наявності в регіоні природних ресурсів (вугілля, залізної руди, тощо) розпочалася форсована розбудова принципово нових галузей промисловості. Істотний вплив на розвиток корпоративних структур у цьому регіоні справили казенні замовлення на певні групи стратегічних товарів, що уможливило переміщення загальноімперського центру важкої промисловості (а, разом з ним і корпоративного підприємництва) з Уралу в найбільш сприятливий за географічними та інфраструктурними ознаками Південний район. Результатом державної політики регулювання корпоративних форм підприємництва стало швидке будівництво металургійних, машинобудівних та гірничих підприємств, які з метою прискореної акумуляції капіталів засновувались переважно у формі акціонерних компаній.

Одним з важливих чинників прискорення розвитку капіталістичної промисловості та становлення корпоративних форм підприємництва стала активна підтримка державою розбудови мережі залізниць. Найбільш істотний вплив на розвиток залізничного будівництва справляли механізми казенних замовлень, бюджетного фінансування, тарифної політики та гарантій відсоткових виплат, які в комплексі створили сприятливі умови для розвитку корпоративних організацій. Найважливішу роль відіграли механізми гарантування по виплатах, насамперед, за цінними паперами залізничних товариств. Найчастіше гарантія надавалася урядом на виплату відсоткових зобов’язань за облігаційними запозиченнями залізничних акціонерних товариств, що мали на меті залучення насамперед іноземних капіталів, оскільки іноземні інвестори віддавали перевагу інвестиціям у гарантовані державою цінні папери, які, як правило, ототожнювалися із державними запозиченнями. Гарантійні виплати зараховувались як борг відповідної корпорації перед державним казначейством. У результаті такої політики у вітчизняній господарській практиці сформувалася специфічна форма корпоративних підприємств – гарантовані акціонерні компанії.

Окрім того, в різні періоди державою застосовувалися спеціальні механізми активізації залізничного будівництва, що опосередковано впливали на розвиток корпоративних форм підприємництва, про заохочувальний вплив яких свідчить те, що в період реалізації програми "державного капіталізму" С. Вітте, коли програма урядових гарантій акціонерних виплат була згорнута, знизилися темпи заснування корпоративних компаній та залізничної справи. Та, навпаки, з відновленням урядових гарантій щодо запозичень залізничних акціонерних товариств у 1905 р. пов’язана активізація процесів корпоративного підприємництва. Одним із важливих каналів державного впливу стало залучення приватних інвестицій (в т.ч. іноземних) на основі встановлення високих митних тарифів.

Доведено, що на відміну від урядової політики у країнах Західної Європи, яка реалізовувалася на макроекономічному рівні і була скерована на досягнення цілей національної економіки, аналогічні заходи в Російській імперії були направлені на заходи переважно мікроекономічного рівня і слугували задоволенню інтересів окремих підприємницьких груп. Результатом такої політки стала більш швидка, ніж у країнах Західної Європи, монополізація промисловості та банківської сфери.

Аналіз ролі держави в процесі становлення корпоративних організацій свідчить, що пріоритети та механізми державного регулювання в різні періо­ди змінювалися під впливом домінуючих суспільних оцінок: на одних етапах (середина ХІХ ст.) держава надавала перевагу суто адміністративним важелям регулювання підприємницького процесу, орієнтованих здебільшого на розвиток так званих "національних" форм господарювання, що підсилювалось активним розробленням правових норм корпоративного законодавства. На інших (початок ХХ ст.) почали переважати економічні стимули та меха­ніз­ми заохочення розвитку підприємницького процесу та відповідних, найбільш адекватних завданням даного етапу розвитку, організаційних форм, що, як правило, були результатом інтервенції іноземного капіталу у традиційних для західної практики формах корпоративного підприємництва – синдикатах, концернах, пулах. З початком першої світової війни (1914 р.) політика держави щодо корпоративних підприємств зазнала значних змін, що виявилось у посиленні урядового контролю за їхньою діяльністю та стимулюванні процесів концентрації капіталів та виробництва.

Доведено, що поряд із позитивним впливом урядової політики окремі її заходи значно обмежували ефективність функціонування корпоративних підприємств: з одного боку, вони створювали преференційні умови для діяльності корпорацій, з іншого – низку перепон, що уповільнювали розвиток підприємницької ініціативи. Визначено, що найбільш істотний вплив в цьому кон­тексті чинили: адміністративні бар’єри, зокрема, концесійна система, складна процедура реєстрації компаній та значна кількість контролюючих органів; розмитість прав власності; нерівномірне (асиметричне) надання необхідної для ефективного розвитку підприємництва інформації. Попри вказані нега­тивні наслідки державне регулювання за рахунок застосування комбінації різних механізмів і заходів відіграло роль компенсаторного механізму, що стимулював пришвидшений розвиток корпоративного підприємництва.

У третьому розділі "Характеристика та тенденції розвитку корпора­тивних форм підприємництва в Україні другої половини ХІХ – початку ХХ ст." розглянуто основні закономірності та особливості формування корпоративних форм підприємництва, котрі сформувалися як результат дії відповідних механізмів державного регулювання.