РОЛЬ КОМПОНЕНТІВ ЛОКАЛЬНОЇ СТРЕС-ЛІМІТУЮЧОЇ СИСТЕМИ ПЕЧІНКИ ПРИ ТОКСИЧНОМУ ДИСГОМЕОСТАЗІ

summary

Матеріал і методи досліджень. Дослідження проведені в експериментах in vivo на статевозрілих білих щурах-самцях масою 180-200г з дотриманням загальних принципів білетики. З метою вибору оптимальних умов моделювання дезадаптаційних станів за тривалої дії АС, визначали його токсичність та кумулятивні властивості (Штабский Б.М., 1993; Lim R.K. et al., 1961).

Водні розчинів АС вводили щоденно внутрішньошлунково натще через зонд в дозах 3,45 (1/2000 ЛД₅₀), 34,5 (1/200 ЛД₅₀) і 345 мг/кг (1/20 ЛД₅₀) відповідно. Вивчення ізольованої дії АС проведено на 12 групах тварин, кожній з яких вводили АС протягом 10, 20 та 30 днів у вказаних дозах. Схема експерименттів була наступною: щурам 1, 2 та 3 контрольних груп протягом 10, 20 та 30 днів вводили питну водопровідну дехлоровану воду; щурам 4, 5 та 6 групи протягом 10, 20 та 30 днів вводили АС в дозі 3,45 мг/кг; щурам 7, 8 та 9 групи протягом 10, 20 та 30 днів вводили АС в дозі 34,5 мг/кг; щурам 10, 11 та 12 групи протягом 10, 20 та 30 днів вводили АС в дозі 345 мг/кг. Вивчення ізольованої дії СС проведено на групах тварин, які були піддані дії іммобілізаційного стресу в модифікації Гройсмана і Каревіної, так званий „соціальний стрес” (Гройсман С.Д., Каревина Т.Г., 1979). ПД АС та СС вивчали за наступною схемою: контролем в цих дослідженнях слугували 13, 14, 15 групи щурів, яким вводили питну водопровідну дехлоровану воду (відповідно 10, 20, 30 діб), а після останнього її введення вони були піддані дії СС. У щурів 16-24 груп досліджено ПД СС та АС в дозах 3,45, 34,5 та 345 мг/кг, кожну з яких вводили упродовж 10, 20 та 30 днів.

Про- та антиоксидантний стан у тканині печінки та крові вивчали за вмістом малонового діальдегіду (МДА) за методом Р.А. Тимирбулатова та Е.И. Селезньова (1981), активністю супероксиддисмутази (СОД) за методом Костюк В.А. та ін. (1990) і каталази (КАТ) за методом Королюк М.А. та ін. (1988), вміст кінцевих метаболітів NO – нітрит аніона (NO₂^-) за методом Green L.C. (1982). Порушення проникності плазматичних мембран гепатоцитів визначали за активністю в сироватці крові таких цитоплазматичних ферментів як аланін-амінотрансфераза (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ) та лактатдегідрогеназа (ЛДГ). Явища внутрішньопечінкового холестазу оцінювали за зміною в крові активностей лужної фосфатази (ЛФ) та γ-глутамілтранспептидази (γ-ГТП). Активність АлАТ, АсАТ визначали уніфікованим динітрофеніл-гідразиновим методом Райтмана-Френкеля та ЛФ – уніфікованим методом за гідролізом п-нітрофенілфосфату за допомогою наборів Біо-Ла-Тест фірми "Lachema" (Чехія). Активність ЛДГ та γ-ГТП в сироватці крові визначали за допомогою наборів BioSystems фірми "Reagents and Instruments" (Іспанія). НАДФН-залежну моно-оксигеназну ферментативну систему печінки, яка залучена у біотрансформацію чужорідних організму хімічних речовин, оцінювали за методом Попова Т.А. та Леоненко О.Б. (1977). Концентрацію циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) в сироватці крові щурів визначали за методом Логинського та співавт. (1983). Вміст еритроцитів і лейкоцитів у крові та лейкоцитарну формулу оцінювали загальноприйнятим методом. Концентрацію гемоглобіну в крові – уніфікованим гемоглобінціанідним методом. Пероксидну резистентність еритроцитів визнача-ли за методом Гжегоцького М.Р. та співавт. (2004). Комплекс досліджень функціонально-метаболічного стану печінки у крові визначали за допомогою наборів "Pointe Scientific" (США): концернтрацію білка – уніфікованим методом за біуретовою реакцією; креатинін – уніфікованим методом за кольоровою реакцією Яффе (метод Поппера); концентрацію сечової кислоти – ферментативним уриказним методом; азот сечовини – ферментативним методом за оптичним тестом Варбурга; білірубін – уніфікованим методом за діазореакцією; тригліцериди – ферментативним методом; глюкозу – ферментативним оксидаз-ним методом; холестерол – ферментативним колориметричним методом.

Статистичну обробку даних проводили з використанням програми StatisticSoft 6.0. Для кожної з вибірок перевіряли чи є нормальним розподіл досліджуваного показника, застосовуючи критерій Шапіро-Вілка. Для двох нормальних розподілів перевіряли рівність генеральних дисперсій, застосовуючи критерій Левена. В залежності від нормальності розподілу для порівняння вибірок використовували t-критерій Стьюдента або ранговий критерій груп U-тест Мана-Вітні для порівняння двох незалежних вибірок. Силу зв’язку між змінними визначали за коефіцієнтом кореляції Пірсона r. Отримані дані представлені у вигляді M+SD, n – кількість тварин в групі. Статистично достовір-ною вважали різницю при Р<0,05.