РОЗШАРОВУЮЧА АНЕВРИЗМА ГРУДНОГО ВІДДІЛУ АОРТИ: ДІАГНОСТИКА, ПОКАЗАННЯ ДО ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ТА ОЦІНКА ЙОГО РЕЗУЛЬТАТІВ НА ПІДСТАВІ КОМПЛЕКСНОЇ ЕХОКАРДІОГРАФІЇ

summary

Матеріал дослідження склали 102 хворих з діагнозом РАА, які поступили в НІССХ ім. М.М. Амосова з січня 2002 року – по січень 2005 року. Середній вік пацієнтів складав 48,44 ±11,53 років (22 – 73 р.). Співвідношення чоловіків до жінок склало 4,6:1. В залежності від місця первинного розриву інтими грудного відділу аорти пацієнти розподілені на групи: проксимальне розшарування (тип А за Стенфордською класифікацією) – 76 (74,5%) хворих та дистальне розшарування (тип В за Стенфордською класифікацією, ІІІ тип за класифікацією De Bakey) –
26 (25,5%) хворих. За класифікацією De Bakey, проксимальне розшарування в свою чергу поділяється на І тип (у розшарування залучається низхідний відділ аорти) – 44 (43,1%) хворих, та ІІ тип (розшарування обмежене лише висхідним відділом аорти)- 32 (31,4%). В групу дослідження включено троє пацієнтів, які були раніше прооперовані з приводу розшарування аорти. Усі вони мали синдром Марфана (1-й прооперований з приводу розшарування черевної аорти 5 років тому, тоді йому було виконано протезування черевної аорти; 2-й був прооперований 3 роки тому з приводу розшарування грудної аорти ІІ тип, виконано супракоронарне протезування висхідної аорти; 3-й прооперований 11 років тому з приводу розшарування грудної аорти ІІ типу, виконана операція Бентала). Також у дослідження був включений хворий, якому 29 років тому проведено протезування АК з приводу аортального стенозу, у теперішній час виникло ускладнення у вигляді розшарування аневризми висхідної аорти. У одного пацієнта спостерігалась некоригована вада – субаортальний стеноз з коарктацією аорти та розвинулось розшарування проксимального відділу аорти.