РОЗВИТОК ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ Автореферат

У вступі висвітлено актуальність теми дисертаційної роботи, визначено стан наукової розробки проблеми, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних наукових результатів та наведено дані щодо їх апробації.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження державно-приватного партнерства» проаналізовано еволюцію наукових поглядів на взаємовідносини держави та бізнесу в економіці, визначено сутність, форми та сфери застосування державно-приватного партнерства, з’ясовано роль і значення партнерських відносин держави та бізнесу в процесі модернізації економіки.

Економічні відносини держави та бізнесу привертали увагу науковців протягом усього процесу еволюції економічної думки. Водночас наукове осмислення сутності та механізмів ДПП відбувалося відповідно до таких основних етапів його розвитку: трастового (XVII – XIX ст.), за якого майно, що належить засновнику, передавалося в розпорядження довірчого власника, але дохід з нього отримували бенефіціари; концесійного (XIX – початок XX ст.), упродовж якого юридичній або фізичній особі надавалося право на створення та управління об’єктом концесії з метою задоволення суспільних потреб на підставі концесійного договору на платній та строковій основі; франшизи (XX ст.), пов’язаної з виключенням стадії фінансування будівництва та наданням права використовувати раніше побудований об’єкт; сучасного ДПП (кінець XX ст. – початок XXI ст.), за якого співпраця держави та бізнесу перетворилася на своєрідну альтернативу приватизації важливих галузей або об’єктів, розвивається приватна фінансова ініціатива, в процесі якої держава лише замовляє, але не оплачує бізнесу будівництво капіталоємних об’єктів, а ризики поділяються між учасниками.

На основі аналізу сучасних теоретичних уявлень щодо взаємодії держави та бізнесу в ринковій економіці, сформовано авторський підхід до тлумачення ДПП у широкому та вузькому значеннях. У широкому розумінні державно-приватне партнерство трактується як співпраця держави та бізнесу, спрямована на вирішення стратегічних завдань суспільного розвитку на глобальному, регіональному, національному і місцевому рівнях. У вузькому розумінні державно-приватне партнерство є, заснованим на договірних засадах, довгостроковим співробітництвом держави та приватного сектору з метою реалізації проектів у галузі виробничої і соціальної інфраструктури.

Дисертантом проаналізовані основні форми ДПП в ринковій економіці, що розрізняють за умовами партнерства та терміном реалізації проектів, а саме: договірні (концесія, угода про розподіл продукції, оренда, фінансова оренда (лізинг)) та інституційні (спільна діяльність). Визначено, що пріоритетними сферами сучасного ДПП є будівництво автомобільних доріг, залізниць, портів, аеропортів та їх інфраструктури, об’єктів житлово-комунального господарства та суспільного призначення.

Дослідження теорії та практики державно-приватного партнерства в розвинутих країнах та в країнах, що розвиваються, дозволило розкрити роль та значення ДПП в процесі модернізації національної економіки. Дисертантом аргументовано, що розвиток цивілізованих відносин співпраці держави та бізнесу призводить до зростання обсягів і покращення якості послуг, що надаються інфраструктурними та соціально орієнтованими галузями населенню та економічним агентам. У свою чергу, приватний сектор має можливість стабільно отримувати прибутки, користуючись певними гарантіями та пільгами з боку держави. При цьому обидві сторони зацікавлені в успішній реалізації ДПП проектів в цілому, що сприяє модернізації національної економіки на інноваційних засадах, більш повному задоволенню суспільних потреб та підвищенню рівня життя населення.

Таким чином, розвиток державно-приватного партнерства забезпечує надання якісних суспільних послуг населенню одночасно зі зменшенням державних витрат, сприяє покращенню виробничої та соціальної інфраструктури, що зумовлює підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки. При цьому трансформація функцій держави від прямого оператора до організатора, регулятора і контролера соціально-економічних перетворень потребує розробки та реалізації національних моделей модернізації економіки, здатних органічно поєднати успішний світовий досвід реалізації ДПП та національні особливості історичного розвитку.