РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УМОВАХ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовано сутність і стан проблеми, що вирішується, актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок з науковими програмами; визначено мету, основні завдання дослідження, наукову новизну, встановлено об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі – « Теоретичні засади розвитку державного регулювання системи охорони здоров’я в умовах модернізації економіки України » – узагальнено сутнісні характеристики державного регулювання системи охорони здоров’я; обґрунтовано необхідність державного регулювання системи охорони здоров’я; досліджено особливості функціонування механізмів державного регулювання охорони здоров’я в умовах модернізації.

Встановлено, що стан громадського здоров’я та, зокрема, системи охорони здоров’я використовуються при оцінюванні добробуту країни, оскільки вони пов’язані зі ступенем економічного розвитку держави. З’ясовано, що кризове погіршення стану здоров’я і життєздатності населення України стало свідченням соціальної кризи. Показано, що відчутні втрати потенціалу здоров’я людності України є результатом низки несприятливих тенденцій кінця 80-х років, а також загострення медико-демографічних проблем, пов’язаних з соціально-економічною кризою 90-х років ХХ століття. Погіршення здоров’я населення України перетворюється на довготривале гальмо соціально-економічного розвитку, виходу країни з всеохоплюючої суспільної кризи.

Доведено, що сучасний етап методологічного розвитку державного регулювання характеризується загостреною потребою в побудові його концепції, визначенні механізмів впливу на пізнання і практику. Накопичений раніше методологічний потенціал виявився значною мірою вичерпаним, а практика державного будівництва висуває такі завдання, які дуже складно вирішити в рамках колишніх методологічних підходів. До таких завдань віднесено і регулювання системи охорони здоров’я в умовах модернізації економіки України.

Встановлено, що до системних елементів охорони здоров’я відносяться організації, установи, підприємства, асоціації, наукові суспільства, фахівці та інші суб’єкти взаємодії, діяльність яких спрямована на збереження і зміцнення здоров’я громадян. Система охорони здоров’я в контексті державного управління являє собою складний конгломерат програм, установ та закладів, що вирішують різноманітні завдання: від лікування гострих захворювань – до профілактики; від індивідуального лікування – до заходів, що охоплюють захист здоров’я населення в цілому; від стаціонарного лікування – до первинної допомоги; від стоматологічних послуг – до лікування професійних та психічних захворювань тощо. Визначено, що система охорони здоров’я населення реалізує свої функції через сукупність заходів політичного, економічного, правового, соціального, культурного, наукового, медичного, санітарно-гігієнічного і протиепідемічного характеру, що направлені на збереження і зміцнення фізичного і психічного здоров’я кожного громадянина, підтримку його довголітнього активного життя, надання йому медичної допомоги у разі втрати здоров’я. У свою чергу, система охорони здоров’я представляє сукупність органів управління охороною здоров’я, організацій охорони здоров’я і практичної діяльності у сфері охорони здоров’я, що взаємодіє в цілях профілактики захворювань, збереження, зміцнення здоров’я громадян і надання ним медичної допомоги.

Доведено, що системі охорони здоров’я притаманні наступні особливості: системність, що полягає в комплексній структурно-функціональній організації та складній системі відносин суб’єктно-об’єктних елементів охорони здоров’я з метою забезпечення взаємодії всіх соціальних інститутів суспільства (сім’ї, школи, громадських інституцій тощо) та формування соціальної відповідальності осіб і соціальних інститутів в досягненні захисту здоров’я індивідуума, суспільства і держави; взаємообумовленість професійної діяльності фахівців з охорони здоров’я громадян; розвиток управлінських спеціальностей «організація і управління охороною здоров’я», «управління персоналом у сфері охорони здоров’я», «менеджер охорони здоров’я» у всіх трьох конституційно встановлених системах охорони здоров’я, а саме: державної, муніципальної і приватної; є найбільш соціально значущою сферою, у якій відображається сприйняття громадянами управлінської діяльності держави із забезпечення підвищення соціальної справедливості, рівня задоволеності соціальних потреб, створення умов реалізації соціальних можливостей.

Досліджуючи історичний аспект розвитку державного регулювання системи охорони здоров’я, встановлено, що ключовими цілями сформованої в кінці двадцятих та початку тридцятих років XX століття системи охорони здоров’я були наступні: створення плановості, координованості медицини, подолання її відомчої роз’єднаності, здійснення оперативного медичного підкріплення тієї або іншої державної ініціативи; згладжування класових, національних і регіональних відмінностей у рівні надання медичної допомоги; фінансування її з державного бюджету; переважне медичне обслуговування найбідніших верств населення; профілактична спрямованість охорони здоров’я; створення певних відносин медичних працівників з державою; підвищення керованості лікарів з боку суспільства.

Доведено, що цільове призначення механізмів управління системи охорони здоров’я, виходячи з забезпечення досягнення загальної мети державного управління охороною здоров’я, наступне: правове закріплення загальнодержавних принципів функціонування системи охорони здоров’я і забезпечення єдності складових його компонентів; ефективний розподіл бюджетних ресурсів, залежно від пріоритетів управлінської діяльності в системі охорони здоров’я; створення організаційної структури управління системою охорони здоров’я та адміністративної цілісності органів, що забезпечують її функціонування; забезпечення підготовки і розподіл професійних кадрів по всіх напрямах; збір статистичної та іншої інформації для аналізу ситуації і прогнозування відхилень у функціонуванні системи охорони здоров’я, а також інформаційне забезпечення управлінських рішень у сфері охорони здоров’я.

З’ясовано, що результати державного управління виражаються в повноті реалізації встановлених завдань, досягненні конкретних показників діяльності системи охорони здоров’я. До таких показників відносяться наступні: народжуваність, смертність, природний приріст населення, середньорічну чисельність населення, середню тривалість життя (на думку фахівців, найбільш об’єктивний критерій оцінки суспільного здоров’я), захворюваність, тимчасову непрацездатність, інвалідність, ліжковий фонд, нормативи кадрового забезпечення на 10 тис. населення та інші показники.

Встановлено, що з початку 90-х рр. XX століття створюються передумови державного регулювання охорони здоров’я за умов масштабної модернізації економіки. На сучасному етапі розвитку системи охорони здоров’я регулювання є різновидом управлінської діяльності, зорієнтована на технологічну реалізацію державного управління, набуваючи форму механізму, технології, методу, способу управління.

Запропоновано вважати системну сукупність засобів, форм і методів управлінської дії в суб’єктно-об’єктних та суб’єктно-суб’єктних відносинах у системі охорони здоров’я механізмами державного регулювання охорони здоров’я, детерміновані технологічною взаємодією в досягненні державних цілей і можливостями корекції дій на основі моніторингу соціальної задоволеності населення функціонуванням системи охорони здоров’я..

Обґрунтована необхідність налагодження комплексної взаємодії механізмів державного управління системою охорони здоров’я, яка інтегрує правові, економічні і організаційно-адміністративні, професійно-кадрові і соціально-інформаційні відносини з метою формування стійких зв’язків у суб’єкт-об’єктних відносинах системи державного управління і суспільства. Їх цільове призначення полягає в наступному: забезпеченні правового врегулювання діяльності системи охорони здоров’я; впорядкуванні прямого та зворотного руху грошових коштів від різних суб’єктів в систему охорони здоров’я; формуванні стійких зв’язків у суб’єкт-об’єктних відносинах державного управління охороною здоров’я; досягненні професійно-кадрового забезпечення функціонально-організаційного управління охороною здоров’я в умовах соціальних реформ; моніторингове забезпечення органів управління охорони здоров’я соціальною інформацією, що відображає відносини людей, їх інтереси та потреби в системі охорони здоров’я.

Доведено, що технологічна спрямованість застосування механізмів державного регулювання в системі охорони здоров’я в умовах модернізації економіки включає наступні процедури: розробку пропозицій щодо нормативно-правового регулювання в сфері охорони здоров’я; включення та оптимізацію використання грошового обміну між державою і системою охорони здоров’я; здійснення координації та контролю діяльності служб, фондів і агентств; розробку і здійснення стратегії та державної кадрової політики в системі охорони здоров’я; моніторинг соціальної задоволеності функціонуванням системи охорони здоров’я.

У другому розділі – «Аналіз стану державного регулювання системи охорони здоров’я в Україні» – досліджено сучасний стан державного регулювання системи охорони здоров’я; обґрунтовано сучасне значення професійно-кадрового механізму регулювання системи охорони здоров’я для досягнення цілей її розвитку; розкрито значення і практичну спрямованість соціально-інформаційного механізму державного регулювання системи охорони здоров’я.

З’ясовано, що реалізація стратегічних цілей системи охорони здоров’я стикається з комплексом проблем політичного, економічного, демографічного, технологічного, екологічного характеру. Безпрецедентні темпи старіння населення, перехід патологій у хронічний стан, значна поширеність нездорового способу життя – все це обумовлює зростання потреби в обсягах медичного обслуговування, що вимагає додаткових витрат і ресурсів.

Аналіз засвідчив, що випереджаючий темп зростання витрат на медичну допомогу, порівняно з темпами збільшення ВВП країни, кризові явища в багатьох регіонах обумовлюють пошук шляхів зменшення витрат та раціонального використання наявних ресурсів. За таких умов виникає та поглиблюється конфлікт інтересів, який полягає у невідповідності між завданнями, що стоять перед системою охорони здоров’я в плані підвищення доступності й якості послуг, забезпечення рівності, справедливості, а також фінансово-економічними можливостями їх реалізації.

Встановлено, що основними проблемами у сфері державного регулювання системи охорони здоров’я є: відсутність державної системи моніторингу, аналізу та впливу на формування вартості медичної продукції; залежність вітчизняного виробництва лікарських засобів від імпорту іноземних субстанцій; агресивне просування медичної продукції на ринок та неконтрольована державою реклама цих засобів.

Виявлено, що в Україні відсутня будь-яка науково-обгрунтована стратегія щодо переоснащення лікувальних закладів України сучасною медичною технікою. Зокрема, медична техніка, яка була закуплена за бюджетні кошти, своєчасно не ремонтується, відсутні фахівці, які мають досвід роботи на сучасному медичному обладнанні, відсутня дієва система обслуговування та ремонту даної техніки.

Зазначено, що усі країни стикаються з необхідністю скорочення та стримування зростання витрат на охорону здоров’я за допомогою перерозподілу фінансових ресурсів за рахунок інших статей бюджету, підвищення податків та внесків у рамках системи соціального страхування, регулювання попиту на медичні послуги, регулювання пропозицій медичних послуг.

Доведено, шо процес формування мотиваційних умов для активізації модернізаційних процесів у системі охорони здоров’я охоплює такі сфери, як: безпосередній вплив наукових досліджень на якість надання медичної допомоги, поліпшення показників здоров’я населення та діяльності лікувально-профілактичних закладів охорони здоров’я, прискорення процесів реформування галузі на науково обґрунтованих засадах.

Пріоритетними мають бути наукові дослідження у сфері новітніх біотехнологій, зокрема, розробка фармакологічних препаратів метаболічної дії з використанням нанотехнологій, удосконалення новітніх технологій мінімальної інвазивної та ендоскопічної хірургії, протонно-променева терапія онкозахворювань, тканинна та клітинна інженерія, розробка засад нанотоксикології, розвиток ядерної медицини, імунопрофілактики інфекційних хвороб; профілактики онкологічних захворювань та раннього виявлення передракової патології.