РОЗВИТОК МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ В ХАРКІВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ (1864-1917 РР.)

summary

У вступі обґрунтовано актуальність, хронологічні та географічні межі дисертаційної роботи, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, вказано на його наукову новизну і практичне значення.

Перший розділ «Стан наукової розробки проблеми та джерела» присвячений аналізу праць, в яких висвітлена історія розвитку музейної справи в Харківській губернії та Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., та характеристиці джерел.

У Першому підрозділі «Історіографія проблеми» проаналізовано загальний стан дореволюційних, радянських та сучасних праць з обраної теми. Серед кожної хронологічної групи досліджень було виділено по три проблемні підгрупи. Першу підгрупу становить спеціальна література, в якій висвітлюється історія харківських музеїв, а також наукових та культурно-просвітницьких товариств, що мали музейні установи в своєму складі. Друга підгрупа представлена літературою, яка дає загальне уявлення про процеси музейного будівництва в Наддніпрянській Україні. Третю підгрупу складає загальна література, використання якої допомагає зрозуміти обставини, в яких розвивалась українська культура в цілому.

Характерною рисою дореволюційних досліджень є описовість та оглядовість, а також переважання праць публіцистичного характеру, що не дозволяє розглядати їх як глибокі науково-аналітичні дослідження, проте саме дорадянська історіографія містить значну кількість фактичного матеріалу з історії музейної справи як Харківської губернії, так і Наддніпрянської України в цілому. Серед авторів, що досліджували музейне будівництво на Харківщині необхідно відзначити Д. Багалія, М. Сумцова, В. Данилевича, Є. Рєдіна. Окремі питання розвитку музейної справи та культури України в цілому були висвітлені в працях А. Кириченка, В. Данилова,          М. Миколаєва.

Радянський період у вивченні історії музейної справи як Харківщини, так і всієї України,  в порівнянні із попереднім етапом мав явні ознаки регресу. Радянська історіографія даної проблематики вкрай бідна. Наукових монографій з історії харківських музеїв ХІХ – початку        ХХ ст. не існує, проте маємо змогу відмітити тих дослідників, в чиїх працях на фоні загального аналізу розвитку музейної справи України та Росії, приділена увага висвітленню окремих питань історії розвитку музейної справи в Харківській губернії, зокрема слід відзначити А. Разгона,          І. Іваницького, Д. Равикович, С. Каспаринську, Г. Скрипник, Т. Пархоменко.

Сучасна історіографія характеризується збільшенням наукового інтересу до проблем історії харківського музеєзнавства, проте переважна частина сучасних досліджень являє собою статті публіцистичного характеру. Серед публікацій, присвячених аналізу історії розвитку музейної справи Наддніпрянської України, маємо відзначити праці О. Супруненка, А. Нєпомнящего,          Ю. Омельченка, О. Нестулі.   

Другий підрозділ «Джерельна база» присвячений характеристиці використаних в дослідженні документальних матеріалів, як опублікованих, так і неопублікованих, які доцільно поділити на такі групи:

1.     Матеріали вищих та місцевих органів влади;

2.     Звіти музеїв, наукових та культурно-просвітницьких товариств;

3.     Каталоги музеїв;

4.     Публікації праць археологічних з’їздів та їх підготовчих комітетів;

5.     Періодичні видання;

6.     Епістолярні матеріали.

Другий розділ «Музейна політика Російської імперії в Наддніпрянській Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)» складається з двох підрозділів. У першому підрозділі «Виникнення земських музеїв у Наддніпрянській Україні» обґрунтована теза про те, що земська реформа вплинула на розвиток музейної справи в значно більшій мірі, ніж селянська реформа та охарактеризовані три напрямки діяльності земств у справі музейного будівництва на території «земських» українських губерній. Перший напрямок земської музейної діяльності охоплював організацію музеїв та фінансову підтримку протягом всього періоду функціонування останніх. До другого напрямку була віднесена опіка над тими музеями, які були засновані приватними особами чи науковими або громадськими товариствами, але згодом були віддані під земське управління. Слід відзначити, що ставлення земств до подібних «дарунків» було неоднозначним: в одних випадках земські установи радо приймали музеї під свою опіку, виділяючи необхідні кошти на їхнє утримання, а в разі браку коштів чи простого небажання –  земства відмовлялись від прийняття музею в дар. Третій напрямок земської роботи в галузі музейної справи складався з асигнування коштів на утримання музеїв статистичних комітетів, губернських архівних комісій та інших наукових та культурно-просвітницьких товариств. Такі асигнування були як одноразовими, найчастіше при організації музею, так і щорічними.

У другому підрозділі «Наукова та практична діяльність музеїв» визначені головні складові роботи музеїв. До наукової сфери діяльності музеїв була віднесена збиральницька робота, включаючи її активні форми – організацію археологічних та етнографічних експедицій, екскурсій з метою збору природничих матеріалів; наукову обробку зібраного матеріалу; проведення екскурсій та друкування наукових праць, брошур про музейні предмети та взагалі про історію та природу місцевості.  Практичними заняттями музеїв було визначено вирішення різних питань з сільського господарства та промисловості губернії (надання інформації про технічні нововведення, шляхи боротьби із шкідливими організмами, дослідження покладів корисних копалин та ґрунтових вод тощо), а також вирішення питань, пов’язаних із шкільною діяльністю.

Третій розділ «Публічні музеї міста Харкова» поділений на два підрозділи. У першому підрозділі «Харківський художньо-промисловий музей» з’ясована передісторія заснування музею, визначені основні проблеми його подальшого функціонування: пошук приміщення, фінансування, етапи та шляхи надходження нових експонатів; проаналізовані взаємовідносини музею із міською школою малювання; виявлені наявні в історичній науці визначення профілю музею.

Другий підрозділ «Музеї наукових та культурно-просвітницьких товариств» присвячений характеристиці діяльності педагогічного музею ім. П. Степанова при товаристві розповсюдження в народі грамотності, етнографічного музею Харківського історико-філологічного товариства та музею церковних старожитностей при церковно-археологічному товаристві Харківської єпархії. Проаналізовані шляхи вирішення кожним із зазначених музеїв традиційних питань музейного фінансування та пошуків приміщення, а також особливості їхньої наукової, навчальної та просвітницької роботи. 

Четвертий розділ «Роль університету в поширенні та пропагуванні музейної справи на Харківщині» складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі «Музеї медичного факультету» надається характеристика чотирьом музеям медичного факультету Харківського університету (нормальної анатомії, патологічної анатомії, судової медицини  та студентському), доведено, що вони являли собою допоміжні навчальні установи. Музеї засновувались і діяли як навчальні, отже відвідувачі в них не допускалися, тільки періодичні медичні виставки, які організовувалися як в Харкові, так і інших містах Російської імперії давали змогу демонструвати музейні колекції для публіки і тим самим розповсюджували медичні знання серед населення.

Головною проблемою всіх музеїв було завжди недостатнє та мало придатне приміщення для розміщення всіх музейних колекцій, проте керівництво університету постійно прагнуло надати музеям пристойне місце для розташування, наслідком чого були періодичні переїзди музейних установ. В одних випадках переїзд на нове місце нарешті давав змогу розмістити колекції та виділити робочі кімнати прозектору та його помічнику, знайти місце для препарування тощо, в інших –  надання окремого приміщення викликало тільки нові проблеми.

Експонати музеїв не зазнавали строгого відбору та класифікації: поряд із анатомічними препаратами розміщувались картини, що зображували персонажів з античної міфології, стародавня кераміка. Значним досягненням університетських медичних музеїв була каталогізація експонатів (прозекторами кафедр складались інвентарні та систематичні каталоги) і певна їх систематизація.

У другому підрозділі «Музеї фізико-математичного факультету» проаналізована діяльність чотирьох факультетських музеїв: зоологічного, зоотомічного, геологічного  та мінералогічного. Доведено, що зазначені музеї засновувались як навчально-допоміжні установи з метою допомагати в проведенні  лекційних та практичних занять для студентів, однак в процесі своєї діяльності напрямок роботи кожного з музеїв був певною мірою змінений: із запланованих навчальних закладів музеї фізико-математичного факультету переросли в наукові, начальні та  культурно-просвітницькі осередки, а зоологічний і зоотомічний музеї стали відкритими для відвідувань.  При дослідженні історії заснування та діяльності всіх чотирьох музеїв фізико-математичного факультету можна відмітити певну схожість в їх розвитку. Музеї мали майже однакові шляхи поповнень своїх колекцій –їх кількість була стандартною і дорівнювала трьом:  дарунки, купівля, предмети з експедицій. Виключенням з цього ряду був зоологічний музей, в якому  таких шляхів було п’ять – окрім зазначених вище шляхів надходження в ньому використовувався  обмін експонатами із іншими зоологічними музеями та кабінетами за допомогою створеного «запасного магазину» та отримання експонатів від вчителів природничої історії гімназій Харківського учбового округу, оскільки вони, отримавши списки тварин, екземплярів яких не вистачало в зоологічному музеї,  практично виконували завдання університету, надсилаючи потрібне. Не дивлячись на постійну сумлінну роботу лаборантів з чистки та дезинфекції експонатів, саме «життя» музейних предметів було нетривалим, що пояснювалось поганою якістю виготовлених в музеях препаратів і в деяких випадках недостатньою освітою лаборантів та препараторів. Чітка систематизація в музейних колекціях запроваджена не була, однак певний розподіл експонатів  існував, хоча здійснювався він іноді без наукового підходу та визначеної системи.

Наукова робота поступово стала невід’ємною частиною діяльності всіх чотирьох факультетських музеїв, що знайшло свій прояв в численних дослідженнях геологічної структури Харківської та сусідніх із нею губерній, вивченні місцевої сучасної та викопної фауни, наданні рекомендацій з приводу методів боротьби із шкідливими для сільського господарства організмами, проведенні експертиз по виявленню покладів корисних копалин та ін. Таким чином, факультетські музеї виступали в якості навчальних кабінетів та наукових осередків  для студентів і викладачів Харківського університету та виконували функції допоміжних закладів для народної освіти, сільського господарства і промисловості губернії.

У третьому підрозділі «Музеї історико-філологічного факультету» проаналізована діяльність музею красних мистецтв і старожитностей. Вперше виявлено дві періодизації історії цього музею, критеріями в яких виступали найзначніші поповнення музейних колекцій та університетські статути, була створена класифікація джерел надходжень експонатів до музею, розглянуті історія формування та поповнення музейних відділів та музейної бібліотеки, окремо була приділена увага самим експонатам та музейним співробітникам.

Етнографічний музей Харківського історико-філологічного товариства перейшов у власність історико-філологічного факультету тільки в 1916 р., тому окремий розгляд того короткого періоду, коли музей був у складі університету і до його реорганізації є недоцільним, оскільки повна історія його заснування та діяльності була викладена вище. Слід відзначити, що на відміну від музейних установ інших факультетів, в яких діяла певна схема започаткування та роботи, заснування двох музеїв історико-філологічного факультету докорінним образом відрізнялось одне від одного: музей красних мистецтв і старожитностей був організований завдяки університетському статуту 1835 р., етнографічний музей утворився внаслідок етнографічної виставки ХІІ археологічного з’їзду і тільки через дванадцять років після заснування був переданий у власність історико-філологічного факультету.

Окрема увага була приділена музею юридичного факультету Харківського університету. Були зроблені висновки про те, що факультетський музей, заснований у 1886 р., слугував виключно для потреб свого факультету, являв собою суто навчальну установу, яка окрім функцій музею виконувала ще й функції допоміжного кабінету для студентської практики.                   

У висновках зроблені узагальнення і підведено підсумки дослідження, а саме:  

1. У вітчизняній історіографії досі відсутні узагальнюючі праці, присвячені дослідженню історії заснування та діяльності музеїв Харківської губернії в ХІХ – на початку ХХ ст., хоча період, коли починає формуватися музейний фонд нашої держави, є важливою складовою історії української музейної справи в цілому.

2. На відміну від інших українських губерній, де з середини ХІХ ст. вже був розпочатий процес організації публічних музеїв, в Харкові перший публічний музей з’явився тільки в останній чверті ХІХ ст. – Харківський художньо-промисловий музей був заснований у 1886 р., який до початку ХХ ст. залишався єдиним міським музеєм.

Своєрідний спалах музейного будівництва, який відбувся на початку ХХ ст., знайшов прояв в організації ряду музеїв, заснованих науковими та культурно-просвітницькими товариствами (музей ім. П. Степанова при Харківському товаристві поширення в народі грамотності, етнографічний музей Харківського історико-філологічного товариства, музей церковних старожитностей при Харківському єпархіальному церковно-археологічному товаристві). Поява в Харкові одразу кількох музеїв, по-перше, спростовує поширену за радянських часів тезу про занепад культури в цілому та музейної справи зокрема в наслідок реакції, яка наступила після революційних подій 1905-1907 рр., і, по-друге, дозволяє нам зробити висновок про те, що, хоч в Харківській губернії не було створено єдиного комплексного музею, потреби населення в культурно-просвітницьких установах, якими, в першу чергу, були музеї, були задоволені, оскільки експозиції зазначених музеїв дозволяли відвідувачам отримати уявлення про історію, археологію, етнографію губернії, а також про розвиток мистецтва не тільки в Харкові, а й в Російській імперії та в цілому в Європі. Проте, маємо відмітити наявність негативних рис, притаманних виключно  розвитку музейної справи в Харківській губернії, що відрізняли її з поміж інших українських губерній. Головними вадами розвитку харківської музейної справи стали незацікавленість губернського земства в організації єдиного комплексного музею та відсутність серед харківських музейників особи, яка б повністю взяла на себе роботу по формуванню колекцій музею, пошуку приміщення тощо (як відбувалось при організації Катеринославського крайового музею, де організатором був відомий історик Д. Яворницький, природничо-історичного музею Таврійського губернського земства, засновником якого став губернський ентомолог                            С. Мокржецький та ін.).          

   3. Відсутність в Харківській губернії єдиного комплексного музейного закладу, діяльність якого могла б охопити питання вивчення місцевої флори, фауни, ґрунтів;  розвитку сільського господарства; історії, археології та етнографії краю була компенсована наявністю при Харківському університеті цілого ряду музеїв. В рамках даного дисертаційного дослідження вперше була визначена справжня кількість музейних установ Харківського університету, оскільки в дорадянський період було виявлено трохи більше половини від загальної кількості університетських музеїв, в радянські часи ця проблема не стала предметом спеціального дослідження, сучасні ж дослідники хибують на перебільшення, зокрема відносять до категорії музеїв технологічний кабінет та навіть астрономічну обсерваторію. Отже, в 1917 р. при Харківському університеті було зосереджено одинадцять музеїв: чотири музеї на медичному факультеті (нормальної анатомії, патологічної анатомії, судової медицини та студентський), чотири музеї на фізико-математичному факультеті (зоологічний, зоотомічний, мінералогічний та геологічний), два музеї на історико-філологічному факультеті (музей красних мистецтв і старожитностей та етнографічний) і окремий музей при юридичному факультеті.

4. Загальноприйнятою подією, від якої веде свій початок музейна справа в Україні до сьогодні вважається відкриття в 1825 р. першого публічного музею, яким був Одеський археологічний музей. Теза про те, що початком музейної справи в Україні слід вважати заснування при Харківському університеті в 1807 р. зоологічного музею не висловлювалася та не досліджувалася. Маємо відмітити, що в 1807 р. при Харківському університеті було засновано одразу три музеї: музей фізіологічної анатомії, зоологічний та мінералогічний (два останніх були об’єднані спочатку в єдиний музей, який виступав в джерелах під назвою «натурального кабінету», однак мінералогічний музей та музей фізіологічної анатомії являли собою суто навчально-допоміжні заклади, закриті для сторонніх відвідувачів, натомість зоологічний музей від початку виконував всі функції, що є характерними для сучасного визначення понять «музей» та «музейна діяльність» в законі України «Про музеї та музейну справу», в якому зазначається, що «музеї – це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.    Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота». В дисертаційному дослідженні було доведено, що зоологічний музей являв собою одночасно навчальну установу, науково-дослідний та консультативний заклад, займався екскурсійною та видавничою діяльністю та ін. Отже, на нашу думку, подією, від якої веде свій початок музейна справа в Україні має бути визнане заснування в 1807 р. зоологічного музею Харківського університету.

5. Тривалий час в радянській історичній науці панувала точка зору про те, що найбільший вплив на розвиток держави в цілому з поміж ліберальних реформ Олександра ІІ справила реформа 1861 р., проте в даному дослідженні було доведено, що розвитку культури і музейної справи значно більше посприяла земська реформа 1864 р. В рамках дослідження вперше було виявлено і проаналізовано три напрямки земської діяльності в сфері музейної справи:

- заснування музеїв (переважно комплексного або природничо-історичного профілю), та подальше його утримання, що включало в себе три найголовніші компоненти: фінансування збиральницької та науково-дослідницької роботи, оплату праці музейних співробітників, виділення або будівництво музейного приміщення;

- прийняття на своє утримання або рішення про ліквідацію тих музеїв, які були передані земствам Губернськими архівними комісіями, науковими та культурно-просвітницькими товариствами або приватними особами;

- надання фінансової підтримки музеям, що були засновані і продовжували функціонувати при товариствах старожитностей, архівних комісіях, статистичних комітетах.           

  6. Наукова та практична діяльність музеїв завжди залишалась найважливішою складовою музейної справи. Вивчення напрямків музейної діяльності в ХІХ – на початку ХХ ст. заслуговує на особливу увагу, оскільки саме в цей період музеєзнавство переходить до якісно нового етапу своєї історії, набуваючи наукового осмислення. В даному дисертаційному дослідженні авторкою були виявлені та проаналізовані всі напрямки наукової та практичної діяльності українських музеїв зазначеного періоду як природничо-історичного, так і художнього напрямків. Отже, наукова діяльність українських музеїв складалась з:

- дослідження і збиральницької роботи предметів флори, фауни, ґрунтів, корисних копалин, історії, археології та етнографії губернії, в якій розміщувався музей;

- введення до наукового обігу нових джерел з історії, археології, етнографії, а також таких допоміжних історичних дисциплін, як нумізматика, сфрагістика, боністика, археографія, дипломатика та ін.;

- наукової обробки зібраного матеріалу, що проявлялось у визначенні цінності предмету, виготовленні музейного експонату (за потреби), консервації, реставрації, систематизації колекцій;

- каталогізації експонатів;

- ознайомлення населення з колекціями музею, що відбувалось шляхом проведення екскурсій у самому музеї, за допомогою надання музейних експонатів для виїзних заходів або у тимчасове користування іншим музеям, школам та народним домам, а також під час проведення публічних читань та лекцій з використанням музейних предметів;

- видавничої діяльності музею, яка полягала в друкуванні рекомендацій по збиранню предметів для формування музейних колекцій, звітів про музейну діяльність, наукових праць співробітників музею та науково-популярних брошур, призначених для потреб місцевого населення.                 

Практичні завдання музеїв знайшли прояв в наступних видах діяльності:

- вирішення питань, пов’язаних із сільським господарством та промисловістю губернії, а саме: бонітування ґрунтів, надання рекомендацій по розведенню культурних рослин, виявлення шкідливих для сільського господарства рослин, тварин, комах та пошуки засобів боротьби із ними, надання рекомендацій з доцільності розробки покладів корисних копалин та ґрунтових вод, а також роз’яснення технічних можливостей та засобів користування новою технікою, допомога земствам в організації сільськогосподарських та промислових виставок;

- вирішення питань, пов’язаних із освітою, які включали в себе: виготовлення різноманітних колекцій для передачі їх школам та народним домам, прийом вчителів земських шкіл для навчання їх самостійно виготовляти шкільні навчальні колекції, надання можливості учням художніх шкіл користуватися художніми зібраннями музеїв для виготовлення копій.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:

1. Уманець О.М. Земські природничо-історичні музеї України: історія виникнення та діяльності / О.М. Уманець // Вісник Харківської державної академії культури: Зб. наук. пр. –    Вип. 19. – Х. : ХДАК, 2007. – С. 39-44.

 2. Уманець О.М. Наукова та практична діяльність українських музеїв у ХІХ – на початку ХХ ст. / О.М. Уманець // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. – 2007. – № 4 (54). – С. 7 – 11. 

3. Уманець О.М. Зоологічний музей Харківського університету: історія виникнення та діяльності (1807-1917 рр.) / О.М. Уманець // Збірник наукових праць ХНПУ. Серія «Історія та географія» / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди . – Харків : Майдан, 2008. – Вип. 29-30. –  С. 152-155.

4. Уманець О.М. Медичні музеї Харківського університету (1807-1917 рр.) / О.М. Уманець  // Вісник Харківської державної академії культури. : Зб. наук. пр. – Вип. 23.– Х. : ХДАК, 2008. –  С. 62-70.  

5. Уманець О.М. Музейна справа у Харківській губернії в післяреформений період у радянській історіографії: проблеми дослідження / О.М. Уманець // Збірник наукових праць ХНПУ. Серія «Історія та географія» / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди . – Харків : Майдан, 2006. – Вип. 21-22. – С. 17-18.

6. Уманець О.М. Місце та роль наукових товариств у заснуванні музеїв на Харківщині (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / О.М. Уманець // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття: Матеріали наук. конф. молодих учених, 25 – 26 квітня 2006 р. / Харк. держ. акад. культури. – Х. : ХДАК, 2006. – С. 67 – 68.

7. Уманець О.М. Музейна політика Російської імперії на Наддніпрянській Україні (на прикладі Харківської губернії другої половини ХІХ – на початку ХХ ст.) / О.М. Уманець // Історико-культурні надбання Сіверщини у контексті історії України. Збірник наукових праць.  Матеріали п’ятої науково-практичної конференції (18 – 19 травня 2006 р.) – Глухів : РВВ ГДПУ, 2006. – С. 144-146.

8. Уманець О.М.  Історія музеїв Харкова в науковому доробку Д. І. Багалія  / О.М. Уманець // Багаліївські читання в НУА. VII. Д. І. Багалій про стан та шляхи розвитку української культури. Програма і матеріали VII Багаліївських читань, 7 листопада 2006 р. – Х. : НУА, 2006. – С. 42-43. 

9. Уманець О.М. До історії заснування музеїв Імператорського харківського університету / О.М. Уманець // Каразінські читання (історичні науки). Матеріали міжнародної наукової конференції 20 квітня 2007 р. – Х. : ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2007. – С. 303-305.    

10. Уманець О.М. Висвітлення історії Харківських музеїв у наукових працях   Д. І. Багалія / О.М. Уманець // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття: Матеріали наук. конф. молодих учених, 24 – 25 квітня 2007 р. / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 2007. – С. 65-66.

11. Попова О.М. Музей Харківського церковно-археологічного товариства: історія заснування та діяльності / О.М. Попова // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття: Матеріали всеукр. наук.-теорет. конф. молодих учених, 24 – 25 квітня 2008 р. / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 2008. – С. 72.