РОЗВИТОК ТЕОРІЙ ЦИКЛІЧНОСТІ В СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ ДУМЦІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, розкрито значущість та ступінь розробки даної проблеми в економічній літературі, визначено мету і завдання, сформульовано предмет та об’єкт дослідження. Розкрито наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення. Подано інформацію щодо апробації результатів дисертації, публікацій, структури та обсягу проведеного дослідження.

В розділі 1 «Теоретико-методологічний аналіз економічної циклічності в світовій економічній думці» проведено аналіз джерельної бази та визначено ступінь дослідженості зазначеної проблеми, розкрито методологічні засади дослідження феномену циклічності та теорій економічного циклу.

В роботі обґрунтовується необхідність використання принципів цивілізаційної парадигми і зокрема таких теоретико-методологічних підходів, як системно-синергетичного міждисциплінарного та квантового, які дозволяють більш повно розкрити сутність циклічності господарської системи, як складного, когерентного, динамічного, нерівноважного, нелінійного, здатного до самоорганізації та саморозвитку системного утворення.

Набуття системою здатності до саморозвитку та самоорганізації вимагають доповнення існуючого детерміністського розуміння причинності ідеями «вірогіднісної» та «цільової причинності», які дозволяють поєднати стохастичність економічних процесів зі спрямованим еволюційним розвитком господарства при одночасному збереженні його цілісності. Більш повне розуміння механізмів розвитку сучасної кредитно-грошової господарської системи дає використання теорії динамічного хаосу М. Фейгенбаума, теорії дисипативних структур І. Пригожина та синергетичного підходу Г. Хакена, оскільки вони розкривають сутність взаємодії відокремлених економічних суб’єктів, що утворюють організований рух цілісної господарської системи у формі економічної циклічності. Базовою тезою, яка визначає принцип побудови кожної теорії економічного циклу є визначення ринкової економічної системи, як рівноважної або не рівноважної. В сучасній економічній думці пропонується розв’язання даної суперечності через розгляд економічного циклу, як явища з двоїстою імпульсно-хвильовою природою, через поєднання закономірних циклічних процесів та випадкових коливань окремих підсистем цілісної господарської системи. Для характеристики руху економічної активності в науковій літературі поряд з терміном «економічний цикл» використовуються категорії «коливання» та «хвилі». «Циклічність» застосовується при аналізі замкненого ланцюга повторюваних ендогенних процесів у внутрішньо нерівноважній економічній системі в межах певного періоду. Термін «коливання» вводиться для опису відхилень від стану рівноваги, спричинених зовнішніми імпульсами в рівноважній ринковій системі. Характеристика динаміки зводиться дослідниками до чергувань біполярних положень системи (максимумів та мінімумів). На основі проведеного розмежування зазначених понять існуючі теорії розділені на три групи: (1) теорії економічного циклу, як ендогенного процесу економічної системи (М. Туган-Барановський, Дж. Кейнс, Х. Мінскі та ін.); (2) теорії економічних коливань рівноважної економічної системи, спричинених зовнішніми факторами (Є. Слуцький, М. Фрідмен, Ф. Кідланд, Е. Прескотт, та ін); (3) еволюційні теорії, або теорії довгострокових тенденцій (М. Кондратьєв, Й. Шумпетер, Ф. Агійон, П. Хоувіт, Ю. Бажал, С. Глазьєв, В. Кузьменко, Д. Чистілін, Ю. Яковець та ін.).

Цілісне, системне наукове дослідження циклічності господарської системи вимагає врахування просторово-часового виміру. Часові межі дають можливість зробити припущення про напрям розвитку системи, незворотність еволюційних змін та швидкість перебігу подій. Фактор простору висвітлює циклічні коливання по вертикалі (цикли господарської системи в цілому та її підсистем) та по горизонталі – за географічним принципом розповсюдження в межах національних економік та світового господарства. Основана увага приділена висвітленню теорій середньострокового циклу ділової активності, який зазнав суттєвих змін під впливом впровадження досягнень НТП, посилення ролі плануючих організацій та реалізації державних антикризових економічних програм. Посилилась роль квазіперіодичних коливань в загальній динаміці економічного циклу, а також відбулися зміни в самій структурі класичного економічного циклу, що обумовлює певне згладжування окремих його фаз в окремих економічних середовищах, що знайшло своє відображення в фаховій літературі ХХ – початку ХХІ ст.

Однією з характерних рис еволюціонуючої системи є скорочення часового проміжку між циклічними кризами. Нарощення системою нових рівнів організації супроводжується зміною її внутрішньої системи «простір-час», тобто значно зростає кількість одночасних операцій і прискорюється внутрісистемний ритм. Введення «просторово-часових вікон» є необхідним і дозволяє встановити межі стійкості системи та часові обмеження прогнозу динаміки господарства.

Через асинхронність світових циклів та порушення періодичності економічних криз в другій половині ХХ ст.. однією з основних проблем теорій економічного циклу стає проблема розмежування циклічних та нециклічних криз, спричинених екстернальними шоками. Головним критерієм визначення кризи, як циклічної є система закономірностей, притаманних економічному циклу. Нециклічна криза характеризується обмеженістю в просторі та подібна до галузевої. Вона не дає початок новому циклу. В умовах світової динаміки одним з основних показників настання кризи стає зниження темпів економічного розвитку.

В розділі проведено ретроспективний аналіз становлення та розвитку сучасних теорій циклічності господарських систем, починаючи з праць. А. Афтальона, К. Жюгляра, К. Маркса, М.І. Тугана-Барановського та інших вчених, якими було закладено основи теорій економічного циклу, висвітлено його сутність, низку основних характеристик циклічної динаміки економічної системи, механізм протікання та причини циклічних коливань, серед яких: динаміка інвестицій, впровадження інновацій, вплив природних циклів пов’язаних з сонячною активністю, динаміка грошової маси, дії окремих груп індивідів тощо. Дослідниками ХХ – ХХІ ст. запропоновано системи індикаторів циклічності та методи дослідження економічних циклів, виявлено нові тенденції циклічної динаміки та розширено перелік причин економічної нестабільності такими факторами як роль державного регулювання, фактори невизначеності майбутнього та ризики, роль асиметрії інформаційного середовища та інші неекономічні чинники, зокрема мотиви та поведінка економічних суб’єктів.

З ринковою трансформацією України у вітчизняних наукових колах посилився інтерес до феномену економічного циклу та спадщини представників світової економічної думки у висвітлені економічного циклу, хоча основна увага сконцентрована на найбільш гострих проблемах подолання наслідків трансформаційної кризи та світової фінансово-економічної кризи 2008 – 2010 рр.

В розділі 2 «Еволюція теорій циклічності в умовах динамічного розвитку ринкової системи ХХ ст.» аналізуються сучасні теорії економічного циклу в межах основних напрямів світової економічної думки, розкрита їх еволюція в умовах взаємовпливу та в результаті змін в економічній системі.

На хвилі подолання економічної кризи 1929 – 1933 рр. та її наслідків, як відомо сформувалася кейнсіанська теорія економічного циклу. Висхідними положеннями нового підходу до економічного циклу стало наступне: концепція неповних ринків та порушення механізму ринкового саморегулювання; розгляд циклів ділової активності як природних ендогенних явищ «грошової економіки», джерелом яких є коливання інвестицій; індивіди діють в умовах невизначеності, що призводить до «парадоксу ощадливості» та зумовлює необхідність стимулювання попиту через бюджетно-податкову державну політику та некритичне ставлення до бюджетного дефіциту.

Кейнсіанська теорія циклу заклала основи для становлення державної антициклічної політики, спрямованої на вирішення таких проблем як масове безробіття, недовантаженність виробничих потужностей і надвиробництва товарів. Головним інструментом антициклічного регулювання відповідно виступають бюджетна і кредитно-грошова політики, а основним об’єктом державного регулювання є сфери обігу та перерозподілу доходів.

Послідовники Дж.М. Кейнса сформулювали сучасні теорії економічного циклу, які поділяються на три основні групи:

- Теорії економічного циклу на основі моделі «мультиплікатор-акселератор» (ММА) (Р. Харрод, П. Самуельсон, Дж. Хікс, Л. Пазінетті, А. Смітс, Л. Метцлер та ін.), які дозволили поєднати статичну кейнсіанську теорію економічного циклу з концепцією економічного зростання через доповнення моделі мультиплікатора - акселератором. В основі теорій економічного циклу ММА покладено систему «інвестиції-дохід». Теорії циклічності ММА є математично формалізованим поясненням стабільного економічного циклу, здатного до самопідтримки, при умові дотримання встановлених меж. Запропоновані моделі є лінійними динамічними структурами, а цикли породжуються і підтримуються структурно нестабільними параметрами ( П. Самуельсон) або зовнішніми впливами (Р. Фріш, Я. Тінберген ).

- Теорії ендогенних циклів (Н. Калдор, М. Калецький, Р. Гудвін, В. Чан, Д. Сміт, Е. Хансен), в яких поєднуються лінійні системи з нелінійними. Ці моделі враховують різні класи агентів та динаміки розподілу доходів, що становить їх нелінійну складову. Значна увага була приділення ролі очікувань. Реалізуються ідеї, ближчі до теорій структурного циклу, ніж до «Загальної теорії» Дж.М. Кейнса оскільки роль грошей, як засобу накопичення не враховується.

- Фінансові теорії циклу (Х. Мінскі, П. Омерод, С. Кін, Р. Рей та ін.), в яких здійснено спроби поєднання кейнсіанської традиції з монетарними ідеями на основі моделі зростання грошової маси Кейнса-Вікселя. Відбувається повернення до теорії грошової економіки Дж. Кейнса. Базовою категорією теоретичної системи Х. Мінські є гіпотеза «фінансової крихкості» (фінансової нестабільності), в основі якої лежать опис боргової дефляції І. Фішера та концепція самопідтримуючих нерівноважних процесів Ч. Кіндлбергера. Головним здобутком Х. Мінські є введення до функції інвестиції факторів, що відображають невизначеність майбутнього та настрої економічних суб’єктів, що діють в умовах обмеженної раціональності. В межах фінансових теорій циклічності кейнсіанського напряму в працях Х. Мінскі, Д. Делі Гатті, М. Галлегатті, Л. Гардінні розглянуто модель економічного циклу та запропоновано опис механізму чергування фаз.

В 70-х рр. ХХ ст. відбулася зміна базової парадигми досліджень економічних процесів на основі сучасного економічного консерватизму. Характерними рисами цього напряму наукової думки є гіпотеза про повноту ринків та здатність до саморегуляції ринкової системи, що зумовлює обмеження ролі держави регулюванням грошової сфери та обсягів грошової маси; дотримання постулатів кількісної теорії грошей; аналіз динаміки економічної системи з позицій рівноваги та розгляд циклічних коливань, як результатів випадкових зовнішніх впливів; людина розглядається, як раціональний індивід, що дозволяє будувати прогнози майбутнього.

Класифікація концепцій в межах даного напряму дала можливість виокремлення таких груп теорій економічного циклу:

- Монетарні теорії економічного циклу (М. Фрідмен), в яких циклічна динаміка національного доходу пояснюється нестабільністю грошової пропозиції, яка стає основним параметром стабілізаційної політики. На грошовому ринку присутні як готівка, так і зобов’язання, що виконують роль готівки – квазі-гроші або фідуціарні папери. Для розв’язання пов’язаних з цим суперечностей пропонується перехід до суто фідуціарної готівки. Доки вартість фідуціарних грошей буде вищою за вартість витрат на їх виробництво, приватні емітенти будуть зацікавлені у їх випуску.

- Теорія раціональних очікувань (Т. Сарджент, Н. Уолес, Р. Лукас), метою якої була розробка теорії динамічної рівноваги у відповідності до принципів оптимальної поведінки раціональних господарюючих агентів, на основі чого була сформована теорія ділового циклу за умов неповноти інформації. Економічні цикли в цій моделі аналізуються як коливання реального національного доходу навколо свого трендового значення, які мають випадкову природу, розрізняються за періодом і амплітудою. Коливання реальних величин розглядаються як результат оптимізуючих реакцій господарюючих суб’єктів на цінові зміни. Автори теорії не заперечують можливостей циклічних коливань виробництва, однак пов’язують їх з хаотичною і непередбачуваною економічною політикою держави, недосконалістю інформаційного середовища. Вони виходять з того, що коливання виробництва і зайнятості більше характерні на рівні фірми і галузі, а в межах національного господарства спостерігається їх згладжування за рахунок ефекту масштабу.

- Теорія реальних бізнес циклів (РБЦ) Е. Прескотта та Ф. Кідланда являє собою стохастичну версію неокласичної моделі економічного зростання. Основним джерелом економічних коливань виступають зміни продуктивності праці та інших «реальних факторів», таких як ціни на нафту або золото в результаті впровадження інновацій або інших зовнішніх впливів. Основним джерелом коливань економічної активності є стохастичні шоки. Їх дія приводить до того, що обсяг виробництва відхиляється від тренда, заданого виробничою функцією. Ці відхилення породжуються коливаннями сукупної продуктивності праці.

Дещо окремо серед теорій циклічності неокласичного напряму стоять австрійські ліберальні моделі (Ф. Гаєк, Х.У. де Сото, М. Ротбард та ін.). Їх прибічники виходять з того, що інфляційні гроші не мають впливу на економіку, а змінюють лише відносні ціни і штучно створюють привабливість довгострокових інвестицій, які від початку є хиткими, оскільки не викликані зростанням реальних заощаджень. Ф. Гаєк виступав проти кількісної теорії грошей, якої дотримувалися неокласики, а теорію недоспоживання вважав необґрунтованою. Наголошується на тому, що фіскальні і кредитно-грошові заходи вносять серйозні викривлення в міжчасові узгодження ринку. Вчений виступив за політику жорстких грошових стандартів і проти валютного націоналізму та гнучких обмінних курсів. Ідей щодо циклічної динаміки фінансово-кредитної системи та моделі фінансової нестабільності запропоновані представниками австрійської школи близькі до моделей, запропонованих посткейнсіанцями, зокрема Х. Мінскі.

Теорії циклічності формувалися також в межах інституційного напряму економічної думки. До основних особливостей цієї групи теорій можна віднести: поєднання ендогенних динамічних процесів з впливом зовнішніх імпульсів; системний підхід до аналізу циклічних процесів у господарській системі; триєдність методології досліджень за принципом «історія-теорія-конкретна ситуація».

В межах інституційного напряму виокремлено дві основні групи теорій економічного циклу:

- інноваційні теорії (Й. Шумпетер, Ф. Агійон, П. Хоувіт, Ф. Мартін, С. Глазьєв та ін.), в яких циклічна динаміка розглядається на тлі довгострокових тенденцій та концентрується навколо започаткованих М. Кондратьєвим ідей про зміну технологічних укладів. Акцент робиться на ролі інноваційних зрушень та неекономічних чинників у розвитку господарської системи. Основні її принципи було викладено у працях Й. Шумпетера. Подальшого розвитку концепція набула в теорії РБЦ, знайшла своє відображення в теорії «епохальних інновацій» С. Кузнеця та набула подальшого розвитку в роботах представників постшумпетеріанства, зокрема в роботах Ф. Агійона. В них представлено розширену теорію зростання з урахуванням міжнародного трансферту технологій та розкривається інвестиційна складова економічного циклу. Економічний цикл створює певні перешкоди в процесі прийняття рішень щодо інвестування в довготривалі проекти.

- теорії грошового обігу (У. Мітчел, А. Бернс). Впровадження економіко-статистичних методів дослідження економічних циклів У. Мітчелла та А. Бернса дало економістам-аналітикам інструментарій дослідження та прогнозування економічних флуктуацій. На основі екстраполяції динамічних рядів на майбутні тенденції було розроблено метод прогнозування економічної кон’юнктури. Вченими було надано описовий аналіз кумулятивних змін. Економічний цикл розглядався як ендогенне явище, яке існує без екстернальних, по відношенню до економічної системи, імпульсів. Проте це припущення в точках біфуркації не підтверджувалося.

Визнання нерівноважності економічної системи зумовило необхідність теоретичного обґрунтування посилення соціального контролю за господарською системою, що відобразилося в рекомендаціях щодо індикативного планування.

В умовах становлення фінансово-економічної системи інституційні чинники набуваються дедалі вагомішого значення, що знаходить своє відображення і в фінансових теоріях циклічності. Вирішення сучасних проблем, що проявилися в фінансово-економічній кризі 2008 – 2010 рр. лежить в значній своїй мірі в площині інституційних перетворень та вимагає залучення неекономічних факторів до розв’язання завдань, поставлених новим рівнем інформаційного, технологічного та економічного розвитку світової суспільної системи.

В розділ 3 «Проблеми циклічної динаміки в економіці сучасної України» розкрито особливості циклічної динаміки української господарської системи та висвітленню проблеми економічних циклів у працях представників вітчизняної економічної думки.

В Україні, як країні з відносно молодою ринковою економічною системою закономірності, притаманні даному типу господарства, набули своїх особливостей. Сучасне інституційне середовище, зокрема тісне переплетіння влади та бізнесу, а також, громіздкий апарат державного регулювання, створює передумови для формування квазі-ринкових механізмів та закономірностей. Це зумовлено спадком від попередньої економічної системи, а також тим, що ринкові інститути формувалися не еволюційним шляхом, а їх було запозичено. Таким чином, окрім процесу адаптації до нового середовища, деякі з них пройшли процес екзаптації – виродження у гібридну форму, зумовлену поєднанням адміністрування та ринкової свободи, що позначилося на способі їх функціонування. Механізм середньострокового економічного циклу господарства України ще не сформувався остаточно та не сформувалися усталені циклічні закономірності.

У вітчизняній економічній науці, інтерес до проблеми циклічної динаміки поступово зростає. Глибоко висвітлюються окремі фази економічних циклів, зокрема проблема економічної кризи та посткризового періоду у працях А. Чухна, В. Геєця, О. Пасхавера та ін. Зростання інтересу до циклічної динаміки в останнє десятиліття сприяло формуванню перших системних досліджень динаміки господарських систем в роботах А. Гальчинського, Д. Чистіліна та ін. Очевидним є тісний зв'язок та значна залежність української економіки від світових тенденцій, що обумовлено її експортною орієнтацією на світовому ринку товарів, тісною співпрацею зі світовими фінансовими організаціями, структурою промисловості. Це знаходить своє відображення в роботах багатьох науковців, зокрема Я. Жаліла, Д. Лук’яненка, А. Поручника, Ю. Пахомова та ін. В роботах вітчизняних дослідників піднімається питання ролі держави, проводиться аналіз успішності державної антикризової політики. Аналіз деяких моделей макроекономічної нерівноваги було проведено в працях І. Радіонової та І. Малого. Окремо слід виділити дослідження історико-економічного характеру Ю. Бажала, Л. Горкіної, Т. Дерев’янкіна, М. Довбенка, В. Кузьменка, Е. Лортикяна, В. Фещенко та ін.

Сьогодні, за умов подолання наслідків останньої світової фінансово-економічної кризи 2008 – 2010 рр., а також трансформаційної кризи, які в умовах українських реалій поєдналися, створивши складну систему причинно-наслідкових зв’язків, основна увага вітчизняних науковців спрямована на висвітлення та аналіз економічних категорій ринкового господарства та їх розвиток в умовах світової економічної кризи, аналіз особливостей прояву даних інститутів в умовах вітчизняної економічної системи (зокрема значний інтерес до банківського сектору та інститутів кредитно-фінансового сектору), та вплив зовнішніх кризових потрясінь на нестабільне інституційне середовище господарства України. Значний інтерес саме до грошового сектору зумовлений як пошуком джерел кризового спаду саме у фінансовому секторі, так і переважною орієнтацією поглядів значної частини вітчизняних економістів на неокласичні підходи до вивчення проблеми циклічності. В економічній теорії гостро постала потреба оновлення методологічних підходів до розуміння та висвітлення понять економічної динаміки та рівноваги.