Самоактуалізація особистості як умова профільного навчання старшокласників

summary

У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, сформульовано гіпотезу; названо методи та експериментальну базу; висвітлено наукову новизну, практичне значення роботи, наведені дані про апробацію та впровадження здобутих результатів, їх надійність та вірогідність.

Перший розділ “Теоретичний аналіз проблеми самоактуалізації особистості у старшому шкільному віці як умови профільного навчання” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі визначено сутність поняття самоактуалізації особистості учнівської молоді у сучасній психології та педагогіці. Провідні психологи і психотерапевти гуманістичного та екзистенційного напрямків вважають, що самоактуалізація виступає системотвірним чинником, який сприяє розвитку і реалізації особистісного потенціалу людини.

Про внутрішній потенціал людини, що самореалізується, самоактуалізується, говорили багато дослідників – С.Л.Рубінштейн (“динамічна тенденція”); В.М.Мясищев (“домінуюче відношення”); Б.Г.Ананьєв (“основна життєва спрямованість”); К.Роджерс (“тенденція до самоактуалізації”); А.Маслоу (“потреба в самоактуалізації”); В.Франкл (“сенс життя”); К.Юнг (“енергетична концепція психічної субстанції”). У філософсько-психологічному та культурологічному аспектах поняття самоактуалізації розкривається у працях Г.О.Балла, І.А.Вітіна, Л.І.Антропової, в акмеологічному плані – у дослідженнях Б.Г.Ананьєва, А.А.Бодальова, А.А.Деркача, Н.В.Кузьміної та ін.

Ми розглядаємо самоактуалізацію особистості як складну структуровану систему взаємопов’язаних дій, через які актуалізується потенціал особистісних властивостей і здібностей учня, що формується в процесі навчання і виховання. Це комунікативні, мотиваційні, характерологічні, рефлексивні властивості, творчі інтелектуальні здібності особистості до діяльності, які актуалізуються нею в ході навчання за обраним профілем. Цінними для визначення сутнісних аспектів самоактуалізації є положення О.Г.Асмолова про те, що “самоактуалізація особистості – це самоздійснення і творення нових форм поведінки особистості”, а також характеристика Е.Шостромом таких сторін самоактуалізації, як орієнтація у часі, підтримка, самоповага, самоприйняття, спонтанність, сензитивность, синергія, прийняття агресії, уявлення про природу людини, пізнавальні потреби, контактність, креативность тощо. Важливим також є визнання В.В.Рибалкою як одного з психологічних механізмів самоактуалізації процесу екстеріоризації з такими її етапами, як стимулюючий, орієнтуючий, програмуючий, продукуючий, утверджуючий, що відповідають компонентам загальної структури діяльності – потребово-мотиваційному, інформаційно-пізнавальному, цілеутворюючому, операційно-результативному та емоційно-почуттєвому.