ЩОДО ПРОБЛЕМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ ПЕРЕСУВАННЯ В ЗОНІ ПРОВЕДЕННЯ АТО

summary

Стаття 3 Конституції України закріпила: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави», тобто дотримання прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Основний Закон, зокрема, стверджує, що «права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21), вони «гарантуються й не можуть бути скасовані» (ст. 22). Надзвичайно важливого значення питання забезпечення прав людини набувають у контексті прагнення України стати повноправним членом ЄС, задля чого необхідним є запровадження європейських стандартів у сфері прав людини та громадянина й неухильного їх дотримання, що задекларовано в Угоді про асоціацію між Україною, з одного боку, та ЄС, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншого боку, яка 01.09.2017 набула чинності в повному обсязі[1].
Відповідно до ст. 33 Конституції України: «Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом». У свою чергу Загальна декларація прав людини в ст. 13 стверджує: «Кожна людина має право вільно пересуватися i обирати собі місце проживання в межах будь-якої держави». Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, який гарантує деякі права та свободи, не передбачені в Конвенції й у Першому протоколі до неї, маємо: «1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися та вільно вибирати місце проживання в межах цієї території… 3. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. 4. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві» [2].
Проблема забезпечення реалізації, охорони й захисту права людини на свободу пресування органами державної влади сьогодні набула особливої актуальності на тлі військової агресії Російської Федерації.
Якщо на сьогодні правовий режим на територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, порядок в’їзду-виїзду на цю територію визначений Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» [3], то особливий порядок забезпечення прав і свобод цивільного населення для окремих районів Донецької та Луганської області, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (зона АТО), не визначено.
Свобода пересування цивільного населення під час в’їзду на ці території та виїзду з них на сьогодні обмежується Тимчасовим порядком контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення в межах Донецької та Луганської областей, затвердженим наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ (керівником Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) [4]. Заходи, передбачені в Тимчасовому порядку, запроваджують такі обмеження: 1) вільний та безперешкодний перетин лінії зіткнення через БП, КПВВ тільки після внесення даних про особу до електронного реєстру; 2) функціонування тільки 6 контрольованих пунктів в’їзду-виїзду на автомобільному транспорті; 3) здійснення перетину на автомобілі тільки за наявності документів, що підтверджують право власності, або нотаріально засвідченої довіреності; 4) заборона перетину лінії зіткнення громадським пасажирським транспортом; 5) для дітей до 16 років перетин здійснюється за нотаріально засвідченою згодою другого з батьків; 6) обмеження кількості перевезення товарів, продуктів та ліків.
Крім цього, робота всіх КПВВ залишається нестабільною — трапляються тимчасові закриття через бойові дії. Кількість охочих перетнути лінію розмежування досі більша, ніж пропускна спроможність наявних пунктів. Здебільшого люди їдуть, щоб отримати соціальні послуги (медичні, адміністративні, судові), зняти гроші, пройти фізичну ідентифікацію в «Ощадбанку» й купити ліки. Також здійснюють короткі поїздки до своїх рідних місць, щоб оцінити ситуацію з безпекою, перевірити своє майно, допомогти родичам або забрати свої особисті речі. За даними державної прикордонної служби, щодня лінію розмежування перетинають приблизно 25 тис. осіб. Однією з проблем щодо перетину лінії розмежування залишаються черги, які можуть коливатися від 1 до 20 годин. Частими є випадки, коли громадяни вимушені залишатися ночувати перед КПВВ на території з великим ризиком обстрілу. КПВВ не мають достатнього оснащення, що стає критичним у період зимових морозів чи літньої спеки [5].
Ще одне вкрай важливе питання, яке потребує нагального вирішення — це полегшення правил перетину лінії зіткнення для місцевого населення, що мешкає на територіях між КПВВ і самою контактною лінією. Люди проживають на території України, однак можуть пересуватися територією України лише за умови наявності перепустки та проходження в загальних чергах на КПВВ [6].
Невирішеною проблемою залишається той факт, що підставою порушення фундаментального права людини є нормативно-правовий акт (наказ СБУ), який не пройшов державної реєстрації, офіційно не публікувався, а був тільки розміщений на офіційному веб-сайті СБУ. Відповідно до п. 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади в разі порушення зазначених вимог проведення правової експертизи та оприлюднення нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані [7]. А згідно зі ст. 57 Конституції України нормативно-правові акти, що визначають права й обов’язки громадян, не доведені до відома населення в установленому законом порядку, є нечинними й не мають діяти.
Вирішення цієї проблеми можливе шляхом прийняття ініційованого Президентом України проекту закону (зі внесеними поправками) «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях» [8], який повинен, зокрема, визначити особливий порядок забезпечення права цивільного населення на вільне пересування та закріпити легальні підстави покладання обмежень під час перетину лінії зіткнення в зоні АТО. Безпосередньо в ст. 10 законопроекту зазначено, що в’їзд осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території в Донецькій і Луганській областях і виїзд осіб, переміщення товарів із них здійснюються через контрольні пункти в’їзду-виїзду. Порядок в’їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території в Донецькій і Луганській областях та виїзду осіб, переміщення товарів із них, режим уздовж лінії розмежування визначається з урахуванням безпекової ситуації начальником Об’єднаного оперативного штабу ЗСУ за погодженням зі СБУ та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій.
Відома правозахисна організація УГСПЛ наголошує, що «є гостра необхідність в удосконаленні пропускної системи на діючих пунктах пропуску та збільшення кількості коридорів» [5].
Окрім цього, за для вирішення розглянутої проблеми потрібно: 1) облаштувати КПВВ необхідними об’єктами інфраструктури: санітарними приміщеннями, медпунктами, укриттями, ємностями з питною водою; 2) забезпечити діяльність на території КПВВ пересувного відділення ПАТ «Ощадбанк» і банкоматів, державного нотаріуса, представників гуманітарних місій; 3) для пришвидшення перетину КПВВ запровадити електронну автоматизовану ідентифікацію особи («смарт-верифікацію»), розглянути можливість впровадження «електронної черги» та окремого порядку перетину для літніх людей та людей з обмеженими можливостями; 4) для мешканців «сірої зони» розробити спрощений порядок перетину КПВВ (за досвідом Ізраїлю шляхом видавання спеціальних наклейок на лобове скло автомобіля).
Список використаних джерел:
1. Стахура Б.І. Роль органів державної влади у забезпеченні прав людини і громадянина в демократичному суспільстві: теоретико-правовий вимір: дис. … канд. юрид. наук. Львів, 2016. 180 с.
2. Протокол № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї. Дата прийняття 16.09.1963 р. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/481/95-%D0%B2%D1%80/page4.
3. Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України: Закон України від 15.04.2014 р. № 1207-VII. Дата оновлення 05.03.2017. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1207-18.
4. Тимчасовий порядок контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей (зі змінами та доповненнями від 21 вересня 2017 № 696 ог). URL: https://ssu.gov.ua/ua/pages/32.
5. Права внутрішньо переміщених осіб. УГСПЛ. URL: https://helsinki.org.ua/prava-vnutrishno-peremischenyh-osib/.
6. Стан забезпечення прав і свобод людини у зоні проведення АТО на підконтрольних територіях Донецької та Луганської областей. Аналітична записка. URL: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/AZ-Prava-ta-svobodi-ATO--ea8ca.pdf.
7. Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади: постанова КМУ від 28.12.1992 р. № 731. Дата оновлення 06.08.2016. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/731-92-%D0%BF.
8. Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях: проект закону від 04.10.2017 р. № 7163. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=62638.