СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ НАЗВ ЕМОЦІЙНО-АФЕКТИВНИХ СТАНІВ У ПОЛЬСЬКІЙ МОВІ

summary

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційної праці, визначено її актуальність, наукову новизну, окреслено об’єкт та предмет дослідження, сформульовано мету й основні завдання, схарактеризовано джерела добору матеріалу, теоретичне й практичне значення праці, наведено відомості про апробацію її результатів і про особистий внесок здобувача в опрацювання відповідної проблематики.

Розділ 1. «Теоретичні та методологічні засади семантичного аналізу лексики на позначення емоційно-афективних станів» присвячено висвітленню загальних питань, пов’язаних зі специфікою дослідження назв на позначення афективної сфери особистості. Розглядаються істотні ознаки емоцій і афектів, принципи їх класифікації, з’ясовуються особливості мовного вираження цих явищ; подається характеристика семантичного поля як одного з провідних способів системної організації лексики; окреслюється поняття мовної картини світу.

За Ю.Д.Апресяном, мовний образ людини охоплює вісім ієрархізованих за ступенем складності підсистем, серед яких однією з найскладніших є емоційна підсистема. Оскільки емоційно-афективні стани є цариною вивчення передовсім психології, аналіз їхніх мовних моделей має брати до уваги психологічні критерії їхньої характеристики й класифікації. Відтак під емоцією ми розуміємо рефлекторну психо-вегетативну реакцію, що є пов’язаною з проявом суб’єктивного пристрасного ставлення (у вигляді переживання) до ситуації та сприяє організації відповідної доцільної поведінки людини (тварини) у ній. Афект кваліфікуємо як переживання, що має характер короткочасного, інтенсивного й неконтрольованого свідомістю емоційного спалаху.

Простежуючи природу й механізми того, як у польській мовній картині світу інтерпретується афективна сфера людини, ми вважаємо за доцільне виділити у смисловій структурі аналізованих лексем два основні компоненти: біологічно запрограмований, універсальний, характерний для всіх мовних колективів, та культурно зумовлений, унікальний, індивідуальний, властивий мовній свідомості польського етносу.

Що стосується вербального вираження емоційно-афективних станів, то психологи й мовознавці одностайно стверджують, що «почуття – це щось, що відчувається, а не … переживається в словах. У словах можна записати думки, натомість не можна у словах записати почуттів» (А.Вєжбіцка); пор. статистичні дані, згідно з якими людина виявляє свої емоції та почуття у 55 % випадків за допомогою міміки, у 38 % – голосом і лише у 7 % словами (Д.Шумська). Однак, поряд із явищем «невимовності» емоцій польська мова засвідчує цілу низку мовних засобів для позначення відповідних психічних станів, репрезентуючи їх різними частиномовними класами, а також аналітичними конструкціями, фразеологічними й пареміологічними зворотами.

Назви емоційно-афективних станів групуються в  семантичні мікрополя за спільною гіперсемою. Мікрополя входять, у свою чергу, до загального семантичного поля назв емоцій. У межах мікрополів виділяється ядро й периферія. Моделюючи мікрополя назв емоцій, до ядерної частини ми відносимо найуживаніші лексичні одиниці, що є носіями основних значень і відзначаються високою частотністю та стилістичною нейтральністю. До ближчої периферії зараховуємо лексеми, що мають у своїй смисловій структурі відповідну гіперсему в поєднанні з додатковим семантичним компонентом, а також ті, які характеризуються нижчою частотністю й стилістичною маркованістю. Дальшу периферійну зону становлять назви з похідним значенням емоційно-афективного стану.

Семантичне поле тісно пов’язане з мовною картиною світу, котра являє собою вербалізацію досвіду, накопиченого певною лінгвокультурною спільнотою. Для встановлення мовного образу емоцій важливо враховувати всю сукупність релевантних мовних даних – лексичних, граматичних, словотвірних і синтаксичних. Поглиблене осмислення семантичної структури полів та їх конституентів забезпечується також комплексним підходом до досліджуваного матеріалу, який полягає у поєднанні показу сучасного стану обраної лексичної підсистеми з його діахронічним витлумаченням шляхом широкого залучення історичних, діалектологічних й етимологічних відомостей.

Розділ 2. «Семантико-структурні особливості назв емоційно-афективних станів у польській мові» містить семантичний аналіз мікрополів трьох базових емоційних складників внутрішнього світу людини – радості, смутку, страху – і складається з відповідних підрозділів. На початку кожного з них подається психологічна характеристика обраного типу емоцій, а далі простежується їх відображення у дзеркалі польської мови. Внісши необхідні зміни й уточнення до категоріального апарату польових досліджень емоційної лексики, ми здійснюємо аналіз семантико-структурних особливостей відповідних назв за такими семантичними параметрами: первинність / вторинність назви емоції (афекту), її позитивна / негативна маркованість, причина та суб’єкт переживання, зовнішні прояви, супровідні вегетативні зміни, інтенсивність прояву (слабкий, сильний і гранично сильний), характер протікання (коротко- чи довготривалий), конструктивний / деструктивний вплив на людину.

Ядро семантичного мікрополя РАДОСТІ в польській мові складають лексеми radość (radosny, radośnie), wesołość (wesoły, wesoło) та cieszyć się. До ближчої периферії входять такі одиниці: radocha, radować się; weselić się, wesele; uciecha (ucieszny, uciesznie); przyjemność (przyjemny, przyjemnie); rozkosz (rozkoszować się, rozkoszny, rozkosznie); zadowolenie (zadowolony) та ін. Дальшу периферійну зону утворюють слова promienność, promienny, promienieć; jasny, jaśnieć; ciepły, ciepło; pogodny, pogodnieć; rozchmurzyć się тощо.

До ядра семантичного мікрополя СМУТКУ ми віднесли такі лексичні одиниці: smutek (smucić się, smutny, smutnie, smutno); żal; tęsknota (tęsknić, tęskny, tęsknie); rozpacz (rozpaczać, rozpaczliwy, rozpacznie); ponurość (ponиry, ponuro); posępność (posępny, posępnie). До ближчої периферії відносяться depresja (depresyjny, deprymować), nostalgia (nostalgiczny), melancholia (melancholiczny, melancholizować), przykrość (przykry), smętek (smętnieć, smętny, smętnie); żałość, żałoba; tęsknica, utęsknienie, tęskliwy; desperacja (desperować); rozpaczny та деякі інші. Дальшу периферійну зону складають gorycz, żółć, piołun, załamanie, zdruzgotanie, (jest komuś) ciężko; grobowy, pogrzebowy, cmenta y (nastrój) тощо.

Ядро семантичного мікрополя СТРАХУ утворюють лексичні одиниці bać się, strach (wystraszyć się, przestraszyć się, przestrach, straszny, strasznie), lęk (lękać się, lękliwy), popłoch (płoszyć się, płochliwy), panika (panikować, paniczny), przerażenie (przerazić się), groza та ін. До ближчої периферійної зони ми включили лексеми trwoga (trwożyć się, trwożliwy, trwożny, trwożnie), bojaźń, obawa (obawiać się), niepokój (niepokoić się, zaniepokojenie), zgroza, trema, tremować się, truchleć та деякі інші. До дальшої периферії входять вербативи drżeć, trząść się, drętwieć, cykać (się).

Проаналізовані назви емоційно-афективних станів на загал характеризуються широкою сполучуваністю із перевагою атрибутивних і асоціативно-переносних контекстів, на основі яких удається відтворити закріплений у польській мовній свідомості метафоричний «ореол» цих феноменів людської психіки. Ми встановили, що ці ідеальні явища внутрішнього світу часто уявляються відірвано від людини й у вигляді конкретних матеріальних об’єктів. Так, спільною для трьох груп душевних станів є концептуалізація їх як рідкої або газоподібної субстанції (radość zalewa czyjeś serce, radość upaja kogoś, fala radości, strach napełnia kogoś, coś wypełnia czyjeś serce strachem, ktoś jest przepełniony strachem, ktoś jest wypełniony smutkiem, coś napawa kogoś żalem, wypić kielich goryczy, tęsknota wieje skądś, niepokój wieje skądś). Ці одиниці мають також чітку локалізацію й зовнішнє вираження, містячись, як правило, у серці й душі, відбиваючись в очах та на обличчі (radość malujе się na twarzy, czyjeś oczy iskrzą się radością, smutek ciąży komuś na sercu / duszy, strach wyziera komuś z oczu).

Радість і смуток як позитивно й негативно марковані члени опозитивної пари асоціюються з протиставленими за своїм змістом уявленнями. Так, назви, об’єднані спільною смисловою рисою "радість", витлумачуються в польській мовній картині світу як світло, сонце (błysk radości, radość opromienia czyjąś twarz, promień / promyk radości, ktoś promieniuje radością, oczy kogoś świecą się radością; jaśnieć / promieniować wesołością), вогонь (ktoś rozpala radość w kimś, radość tli się w sercu, czyjeś oczy iskrzą się radością / z radości; radość płonie w kimś), сила, що підносить людину вгору, окрилює її (radość podnosi kogoś na duchu, uskrzydla kogoś, komuś rosną skrzydła u ramion z radości, ktoś jest cały w skowronkach / wniebowzięty / w sіódmym niebie), солодкий смак (słodka radość) тощо. Смутні душевні переживання виступають як холод (komuś zrobiło się zimno wokół serca ze smutku), морок, туман (smutek zamglił oczy, mgła smutku oga ia kogoś, chmura smutku, smutek mroczy czyjeś oczy / omracza czyjąś twarz, serce), гіркий смак (gorzki smutek), тягар, що тисне на людину, тягне її донизу (smutek kładzie się kamieniem na duszy, smutek ciąży komuś na sercu / na duszy / na piersiach, smutek przygnębia / przygniata / przytłacza kogoś, komuś jest ciężko na sercu) та ін.

Страх не має в польській мові співвідносного з ним позитивного корелята. За набором своїх образних асоціацій ця емоція певною мірою зближується зі смутком, оскільки спільною для назв цих двох семантичних мікрополів є їх репрезентація як хвороби (cierpieć / chorować na nostalgię, umrzeć z tęsknoty, strach paraliżuje kogoś, umierać ze strachu), низької температури (chłód przeszył czyjeś serce ze smutku, zimny  pot oblewa kogoś, ktoś poczuł zimny pot na plecach, ktoś poczuł chłód / lód wokół serca, strach studzi krew, krew stygnie w czyichś żyłach, lodowaty strach) тощо. Особливістю смутку є його асоціація з чорним кольором (cza a rozpacz, cza y smutek), а страху – із зерном (siać / posiać strach, niepokój, trwogę).

На відміну від радості, емоції з групи смутку і страху концептуалізуються в польській мові не лише як неживі явища навколишнього світу, а і як живі істоти, що підкорюють собі людину, мучать, гризуть її,  завдаючи їй болю (smutek atakuje / bierze / zdejmuje kogoś / napada / nęka / pożera / rani kogoś / rozdziera czyjąś pierś, tęsknota pożera kogoś / ssie duszę / trawi kogoś, nostalgia zżera kogoś; strach dławi kogoś za gardło, trwoga ciśnie serce / obezwładnia / opanowuje / zdejmuje kogoś / pada na kogoś / owłada kimś).

Варто відзначити, що дослідження контекстів на позначення вегетативних змін аналізованих у нашій праці назв емоцій свідчить про те, що найбільш яскравими та чисельними вони виявились у страху при майже повній відсутності у радості та смутку, пор. при переживанні страху прискорення серцевих скорочень (serce komuś łomocze / dygocze / wali jak młot ze strachu), евентуальне зниження артеріального тиску (ktoś jest blady / szary / nieprzytomny ze strachu), «холодний» піт (zimny pot oblewa kogoś, ktoś poczuł zimny pot na plecach ze strachu), болі у шлунку і розлад кишечнику (kogoś boli brzuch ze strachu, ktoś robi w majtki / portki ze strachu) тощо. Подібний акцент мовців на інтерпретації фізіологічних реакцій страху свідчить про те, що цей психічний стан, порівняно з іншими переживаннями, характеризується дуже чітко вираженою симптоматикою.

Дослідження словотвірного потенціалу назв емоційно-афективних станів у сучасній польській мові дозволяє стверджувати, що більшість обстежених у праці лексичних одиниць характеризується значною дериваційною активністю, має широку низку субстантивних, вербальних, ад’єктивних й адвербіальних похідних.

Переважну більшість іменників складають віддієслівні та відад’єктивні nomina actionis і nomina essendi, що відтворюють семантику твірних основ. Це одиниці, утворені за допомогою суфіксів --enie , --anie,      -ota, --źń, --cja (zadowolenie, rozradowanie, tęsknota, bojaźń, desperacja), --ość (radość, przykrość, przyjemność),      -ycz (gorycz), деяких інших та нульового (żal, lęk). Сюди належать і мотивовані назвами емоцій деривати з різними словотвірними значеннями. До суфіксальних похідних відносимо nomina attributiva (wesołek, smutas, melancholik, ponurak, desperat, bojaźliwiec) і nomina agentis (żałobnik, strachajło), а також їх модифікаційні деривати на позначення осіб жіночої статі (smuciara, melancholiczka, desperatka, żałobnica). Окремі найменування стали твірною основою для мутаційних утворень з культурною семантикою (діал. radośnik "хрестини; весільне тісто", radośnikі "день, коли народилася дитина" і под.).

Серед вербативів найбільше відад’єктивних та відсубстантивних дериватів такого типу: суфіксального (smętnieć, panikować, melancholizować), суфіксально-постфіксального (smucić się, weselić się, radować się, strachać się) і префіксально-суфіксального (osowieć). Значна частина дієслів має девербативне походження: це каузативи (cieszyć, weselić, trwożyć тощо) та їх префіксальні відповідники доконаного виду (ucieszyć, zweselić, rozweselić, zasmucić). Значення перфективності й фазовості виражають афіксальні вербативи (rozpaczyć, zasępić się, zlęknąć się, zasmucić się).

Типовими словотвірними моделями ад’єктивів є девербативи із загальним значенням схильності та суфіксом -liw- (цей різновид характерний переважно для назв із групи страху, пор. bojaźliwy, lękliwy, trwożliwy, płochliwy), відіменникові слова із суфіксами -n- (розширений варіант -ijn- / -yjn-) (rozkoszny, straszny, melancholijny, depresyjny), -iczn- (nostalgiczny, melancholiczny) та ін. Від прикметникових основ утворено модифікаційні деривати зі значенням суб’єктивно-експресивної оцінки (wesolutki, wesoluchny, smutnawy тощо).

Прислівники на позначення емоцій – це суфіксальні деад’єктиви, утворені за допомогою формантів -о, -е (wesoło, desperacko, smutno, przyjemnie, rozkosznie, żałośnie тощо).

Розділ 3. «Історико-етимологічна характеристика найменувань емоційно-афективних станів» містить поглиблений діахронічний аналіз трьох мікрополів. Розглядаються існуючі етимологічні версії, подекуди пропонуються власні гіпотези, встановлюються закономірності формального й смислового розвитку досліджуваної групи лексики на широкому історичному тлі впродовж ХІІІ-ХХ ст. Виявляються закріплені в мові народні знання й уявлення про внутрішній світ людини.

Історико-етимологічний аналіз мікрополя РАДОСТІ засвідчив, що його компоненти належать до спільнослов’янського лексичного фонду. Внутрішню форму частини назв радості становить позитивно маркована семантика життєвої сили, турботи, опіки, вдоволення потреб, бажань тощо (wesoły < псл. *veselъ < іє. *ṷesu- "добре", іє. *ṷes- "жити, перебувати"; radość < псл. *radostь < *raditi "турбуватися", zadowolenie < zadowolić "задовольнити" < псл. *dovoliti "тс." < *voliti "прагнути"); пор. також zadośćuczynienie "задоволення" < czynić zadość "робити достатньо".

Семантичною рисою "приємний вплив дотику" мотивована назва розкоші в польській мові (rozkosz < псл. *orzkošь < псл. *kosnǫti "погладити"). Позитивно конотований сенс тиші породжує переносне значення радості (cieszyć się, uciecha < псл. *těšiti sę "тішитись", *utěха "забава" < *těха  "тиша, спокій", *tiхъ "тихий").

Семантичне мікрополе СМУТКУ є генетично неоднорідним. Частина лексем має спільнослов’янське походження і поширена на всій території Славії (żal), інші належать до ізоглос: smutek (польсько-чесько-словацько-українсько-білоруська), przykrość (польсько-чесько-словацько-східнослов’янська), ponurość (польсько-чесько-східнослов’янська), rozpacz (польсько-українська). До лексичних запозичень належать depresja, desperacja, melancholia, nostalgia та ін.

В основі номінації значної кількості назв смутку як негативно конотованого душевного стану лежить ідея спричинення болісних фізичних відчуттів шляхом ушкодження, стиснення, високотемпературного впливу тощо (рrzykrość < псл.  *prikrъ "прикрий" < іє. *kr- "різати"; tęsknota < псл. *tъskа < *tъsknǫti "тиснути, гнітити"; żal < псл. *žalь < *žalěti "палати"  та ін.). Зі станом смутку, печалі асоціюється також семантична риса "гіркий, пекучий смак" (gorycz "сум, прикрість" < псл. *gorьkъ "гіркий" < *gorěti "горіти", piołun "смуток"  < piołun "полин – рослина,  дуже гірка на смак" та ін.).

Деякі назви суму виникли як результат метафоричного перенесення образів темряви, мряки, каламутної води (smutek (smętek) < псл. *sъmǫtъkъ < *sъmǫtiti "скаламутити"). Від зовнішнього вияву печалі до самої емоції відбувався метонімічний розвиток пол. ponury (букв. "зігнутий; що ніби збирається пірнути") < псл. *ponurъ < *nur- "опущений", *nuriti "занурювати", *nyrjati "пірнати". На основі суміжності із частиною тіла, яка зазнає дискомфорту під впливом смутку, виникли такі назви, як melancholia < гр. μελαγχολία "розлиття чорної жовчі", chandra < гр. τά ύποχόνδρια "підребер’я", splin < гр. σπλήν "селезінка".

На порівнянні з певною істотою базується внутрішня форма лексем osowieć "засмутитись", osowiały "сумний" < sowa "сова".

Ядро мікрополя СТРАХУ також складають одиниці, належні до спільнослов’янського лексичного фонду (bać się, strach, lęk, groza, popłoch, bojaźń), інші належать до ізоглос: obawa (польсько-чесько-словацько-українська), trwoga (східнослов’янсько-польсько-болгарська). Przerażenie є питомим польським утворенням. У межах досліджуваної групи функціонують і запозичення  (panika, fobiа, trema / tremować się).

Для внутрішньої форми назв страху, на відміну від радості й печалі, характерною є майже повна відсутність метафоричності. Аналіз свідчить, що більшість із них походить від позначень фізіологічних і психічних реакцій людини під впливом страху (strach < псл. *straхъ < іє. *strōg-so-s "заціпеніння"; lęk < псл. *lękъ < *lękati sę, *lękti "згинати"). Негативно конотований сенс болю породжує типову для назв страху мотивацію "завдання болю, ураження" (bać się < псл. *bojati sę < *bhoi- / bhei- /  bhī- "бити"; przerazіć się < przerazić "ударити, проколоти" < псл. *raziti "бити, колоти, калічити" та ін.).

Частина лексем упродовж їх багатовікової історії зазнала різного роду змін: у деяких через стилістичні конотації або архаїзацію звузилася сфера функціонування (smętek, tęsknica, utęsknienie, melancholia, groza), поодинокі одиниці було витіснено новими дериватами (tęskność, tęsknica / tęsknota), окремі назви зазнали фонетичних та словотвірних модифікацій (wesołość, tęsknota, żal). З іншого боку, з’являлись нові слова (як питомі, так і запозичені), семантика збагатилася новими відтінками (wesele, strach, truchleć), що спричинило виникнення розгалуженої системи синонімів. Деякі найменування в попередні періоди послідовно виявляли співіснування твірного конкретного й похідного емотивного значень, відтворюючи архаїчну нерозчленованість уявлень, пов’язаних водночас зі світом матеріального й ідеального (przyjemność, przykrość, trwoga, niepokój, popłoch, przerażenie, groza). Варто також відзначити, що конституенти обстежених мікрополів протягом ХІІІ-ХІХ ст. характеризувалися високою словотвірною активністю й мали ширшу низку похідних, значну частину з яких сучасна польська мова не засвідчує.

Реконструкція мотивації назв емоцій і простеження їх значеннєвої еволюції виявляють закріплені в мові народні знання й уявлення про світ, ознаки міфічного світосприйняття давньої людини, якій властивою була персоніфікація явищ не лише зовнішньої, а й внутрішньої реальності. Ці моделі мислення виявлялись, зокрема, у тому, що архаїчна свідомість приписувала виникнення емоцій впливу уявних істот, які знаходилися довкола. Окремі назви емоційно-афективних станів не просто антропоморфізувалися в польській мовній свідомості, а й набули міфічного втілення, посівши чільне місце в парадигмі польського демонімікону (пор. міфонім strach, що найчастіше вживається у формі множини, strachy, та назву давнього божества Smętek). Слово strachy в польській традиційній культурі позначало напівдемонічних істот, предмети, а також незрозумілі об’єкти, дивні голоси й шуми, що викликають страх, неспокій, жах. «Страхом» міг бути й дух померлої людини (duszа pokutującа), що блукає по землі, відбуваючи покуту за свої гріхи. Strachy з’являлися досить часто, але, як правило, не чинили людям значної шкоди, не викликали серйозних психічних потрясінь і не спричиняли смерті. Досліджуючи перехід "апелятив smętek > міфонім Smętek", ми виявили, що ареал поширення останнього – передовсім Помор’я. Формально назва Smętek є nomina agentis, утворена від псл. *sъmǫtъkъ < *sъmǫtiti "скаламутити" за допомогою суфікса -ъkъ, а її первинне значення відтворюємо як "той, хто викликає замішання, неспокій, смуток". Серед етнографів існують різні, часом протилежні точки зору щодо функцій цього духу. Ми підтримуємо відомого дослідника кашубської народної культури ксьондза Б. Сихту, згідно з яким Smętek є давнім божеством поморян, що не відповідало за зло та кривди, котрі їм судилося зазнавати з боку західних сусідів, а, навпаки, було доброзичливою істотою, яка опікувалась народом у важкі часи. Етнолінгвістичний аналіз демонічного втілення цих назв дозволив з’ясувати основу їх асоціативно-образного конотемного потенціалу, дав змогу глибше і всебічніше відтворити фрагмент мовної картини внутрішнього світу людини.

У Висновках узагальнено й підсумовано основні результати проведеного дослідження.

1. Комплексний синхронно-діахронічний опис семантичних мікрополів радості, смутку й страху та їхніх конституентів виявив, що відповідні емоції в мові мають свою специфіку як в аспекті вербалізації, так і в аспекті їх тлумачення, мотивації, вираження, а також значеннєвої еволюції відповідних лексем.

2. Аналіз емоційної лексики має в нашій праці багатоаспектний характер завдяки використанню синхронічного й діахронічного підходів і, відповідно, застосуванню різних методик дослідження. Комплексність й інтердисциплінарність роботи полягає також у послідовному врахуванні психологічних та філософських розробок у галузі вивчення афективної сфери особистості. Це дозволило точніше визначити межі мікрополів, глибше зрозуміти природу взаємозв’язків конституентів мікрополів у синхронії та їхнє становлення й подальший розвиток у діахронічному плані, повніше й адекватніше здійснити аналіз їхньої змістової структури.

3. Дослідження емоційної лексики у двох зазначених хронологічних площинах довело доцільність і ефективність такого поєднання у плані встановлення й аналізу відповідного фрагмента мовної картини світу. Реконструкція первісної внутрішньої форми назв емоцій дозволяє повніше розкрити їхнє цілісне значення в польській мові й культурі, а простеження значеннєвої еволюції цих одиниць дає змогу детальніше висвітлити зміни, що відбувались у свідомості та світосприйнятті носіїв мови.

4. Дослідження конституентів семантичного поля назв емоційно-афективних станів, здійснюване за допомогою компонентного аналізу, описового й лінгвоконцептуального методів, уможливило змоделювання структурної організації відповідних мікрополів, зокрема визначення їх меж, ядерних частин та периферійних зон, семантичного обсягу їх компонентів тощо. Було виявлено специфічні й спільні риси парадигматичних, синтагматичних й епідигматичних (асоціативно-дериваційних) відношень у межах кожного мікрополя, а на основі концептуального підходу було відтворено мовні образи відповідних емоцій у польській мові. Це дозволило вибудувати послідовну систему концептуалізацій емоційно-афективних станів, яка відображає асоціативне, символічне й  культурно-історичне тло емоційної лексики як вираження національно-ментальної специфіки польської мови.

5. Варто констатувати, що описані в нашому дослідженні семантичні мікрополя радості, смутку і страху мають подібну структуру, оскільки в кожному такому мікрополі виділяється ядро, до якого входять найуживаніші лексичні одиниці, що є носіями основних значень, відзначаються високою частотністю вживання і стилістичною нейтральністю, а також ближчі й дальші периферійні зони.

Хоча структурно ці парадигматичні угрупування виявляють значну подібність, проте кількісно вони представлені неоднаково. Групи смутку і страху охоплюють у польській мові значно численнішу кількість синонімічних одиниць порівняно з групою радості. Така семантична асиметрія у бік негативних емоцій є універсальною і детермінованою самою природою позначуваних душевних станів, адже психічна адаптація до бажаного, приємного наступає значно швидше, а отже, все позитивне в ціннісній картині світу сприймається з часом як норма. Сигнал про негативну емоцію повинен подаватися доти, доки небезпеку не буде усунено, відтак неприємні переживання залишають триваліший і глибший слід у душі й відповідно ширше та багатше відображені в мові.

6. З метою ґрунтовності й багатоплановості опису були залучені всі лексико-граматичні класи слів (іменники, прикметники, дієслова і прислівники), що виражають відповідні душевні стани, а також фразеологічні й пареміологічні одиниці та усталені словосполучення. Як вихідні для аналізу були обрані субстантиви, оскільки вони, згідно з даними частотних словників і корпусу текстів польської мови, є основними позначеннями вичленовуваних людською свідомістю явищ, пов’язаних із внутрішнім світом людини, а також відзначаються високою частотністю й активністю вживання в сучасній польській мові.

7. Встановлення формально-дериваційних моделей проаналізованих у праці назв у історичному аспекті дає підстави припускати, що на праслов’янському рівні хронологічно первинними позначеннями емоційних станів були переважно дієслова, а також віддієслівні прикметники. На цій базі на праслов’янському, а пізніше також на власне польському ґрунті виникла низка похідних лексем різної частиномовної належності.

8. Зіставлення двох образів емоцій – наукового, базованого на дослідженнях у галузі психології, і наївного, зафіксованого в мові й реконструйованого у праці, – дозволяє стверджувати, що польська мова має розвинену лексичну парадигму для позначення різних проявів афективних станів людської психіки, закріплює вербалізовану інтерпретацію цих переживань, дає людську картину бачення емоцій, яка є досить близькою до універсальної наукової картини, але водночас і є національно специфічною, самобутньою й неповторною у влучному образному вираженні емоційних складників внутрішнього світу людини.

9. Завдяки проведеному етимологічному аналізові встановлено, що контури досліджуваних мікрополів досить чітко окреслилися вже у праслов’янську епоху. Основне ядро позначень радості, смутку і страху в польській мові складають лексеми праслов’янського походження з індоєвропейською генезою; більшість із них відтворюється практично в усіх сучасних слов’янських мовах, інші одиниці наявні у вигляді внутрішньослов’янських ізоглос. Окремі позначення емоцій та афектів є власне польськими інноваціями, а також лексичними запозиченнями, але кількість останніх є порівняно незначною.

10. Етимологічний аналіз внутрішньої форми назв емоцій виявив, що ці лексеми виникли на основі асоціацій за суміжністю чи подібністю між гетерогенними сутностями за універсальною схемою «конкретне, фізичне» → «абстрактне, психічне». Ця видозміна семантики відбувалася шляхом порівняння, зіставлення невідомого й пов’язаного зі світом внутрішнього життя – з уже відомим, пізнаним за допомогою практичного досвіду. Залежно від конотації самих душевних переживань в основу їх внутрішньої форми були покладені позначення явищ, які мали відповідну оцінку у свідомості людини.

11. Виходячи з того, що набір базових емоцій властивий усім мовним колективам, принагідно залучені до аналізу зразки номінації цих понять з інших слов’янських і неслов’янських мов відіграли у нашій роботі важливу роль верифікаторів.

12. Простеження значеннєвої та формальної еволюції назв радості, смутку і страху в польській мові на тривалому хронологічному відтинку – впродовж ХІІІ-ХХ ст. – виявило, що ці семантичні мікрополя є відкритими динамічними угрупуваннями, в межах яких поряд із давніми питомими одиницями постійно з’являються нові елементи, відбуваються семантичні перетворення, існує розгалужена система синонімів тощо.

---

 [S1]цікаво, що це не пряма, а опосередкована, описова разва відповідної негативної емоції – але якої? Жаху, смутку, чи ще якоїсь? Адже ж тут цю емоцію й не названо!

 [S2]Іро, слідкуйте, щоб тут були риски, а не тире.