СІМЕЙНІ КОНФЛІКТИ ЯК ФАКТОР ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ У ПІДЛІТКІВ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його предмет, об’єкт та методологічні засади, сформульовано мету та головні завдання роботи. Відзначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи. Подано відомості про апробацію результатів дослідження, впровадження їх у практику та публікації за темою дисертації.

У першому розділі «Теоретико-психологічні основи дослідження проблеми сімейних конфліктів як фактору емоційного вигорання» викладено результати теоретичного аналізу літературних джерел з досліджуваної проблеми, проаналізовано й узагальнено основні підходи до розуміння понять: сімейні конфлікти, емоційне вигорання, підліткова криза. Представлено аналіз психологічних складових емоційного вигорання.

На основі теоретичного узагальнення проблеми виокремлено та проаналізовано низку різноманітних підходів, в межах яких здійснюються дослідження сімейних конфліктів у психології. Їх можна окреслити так: 1) функції сім’ї та їх вплив на сімейну взаємодію (А. І. Антонов, І. В. Гребеніков, Е. І. Ейдеміллер, В. М. Медков, А. Г. Харчев, В. В. Юстіцкіс та ін.); 2) типологія сімейних конфліктів (І. В. Ващенко, С. М. Ємельянов, С. Л. Марков, В. О. Сисоєнко, С. Г. Шуман та ін.); 3) психотравмуючі наслідки сімейних конфліктів (Н. Пезешкіан, Є. М. Потапчук, Б. І. Хасан та ін.); 4) місце й роль психологічного консультування і психотерапії при розв’язанні сімейних конфліктів (Л. Ф. Бурлачук, Б. І. Хасан, Б. Г. Херсонський та ін.). Кожен напрям проаналізовано з точки зору теоретичних і практичних здобутків і обмежень.

Розглянуто особливості сімейних конфліктів, зокрема: 1) предмет сімейних взаємин; 2) емоційна близькість учасників сімейного конфлікту; 3) динаміка та форми протікання сімейного конфлікту; 4) соціальні наслідки (сімейний конфлікт закінчується трагічно або призводить до різноманітних захворювань (здебільшого невротичного походження) членів сім’ї). Доведено, що будь-який із означених наслідків сімейного конфлікту відбивається на емоційному стані дитини.

У контексті дослідження емоційної сфери підлітка було встановлено, що негативним проявом емоційного стану є емоційне вигорання. Теоретичний аналіз вивчення емоційного вигорання показав, що існує декілька підходів, за якими здійснювалося його вивчення: як стан фізичного, психічного й емоційного виснаження, зумовленого довготривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях спілкування, тобто «вигорання» як синдром «хронічної втоми» (К. Маслач, В. Е. Орел, М. М. Скугаревська, Х. Фреденбергер та ін.); як двовимірна модель, що складається, по-перше, з емоційного виснаження та, по-друге, - з деперсоналізації, тобто погіршення ставлення до інших, а іноді й до себе (М. Лейтер, В. Шафуелі та ін.); як трьохкомпонентна система, котра складається з емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції власних особистісних досягнень (В.В. Бойко, Л.М. Карамушка, Т.В.Форманюк та ін.).

На основі аналізу наукових джерел і теоретичного аналізу проблеми було визначено зміст поняття «емоційне вигорання» у підлітка. Підкреслено, що емоційне вигорання являє собою вироблений підлітком механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на тривале емоційне навантаження, зумовлене психотравмуючими чинниками. Отже, можливо говорити про емоційне вигорання підлітка як психофізіологічний процес, який дозволяє підлітку дозувати та ощадливо витрачати свої енергетичні ресурси під час тривалого емоційного, розумового та фізичного виснаження.

У роботі констатується, що значну роль у формуванні емоційного вигорання підлітка відіграють його вікові особливості, що загострюються внаслідок тривалих сімейних конфліктів: імпульсивність, тривожність, несформованість особистісної зрілості, низька самооцінка, хронічна емоційна напруженість, високий нейротизм, рольова невизначеність, потреба у підтримці й схваленні.

В роботі розкрито особливості підліткового віку як періоду, коли переживання стають сильніші, почуття стійкіші, емоційне ставлення до ряду явищ життя довшим та стійкішим, соціальна дійсність стає небайдужою підліткові й породжує в нього різні емоції. Встановлено, що коли накопичується інтенсифікація негативного спілкування, то підліток не встигає адекватно й швидко реагувати на всю значущу для нього інформацію, збільшується кількість невідреагованих впливів, нереалізованих емоцій, нерозв’язаних завдань різного характеру, що в решті-решт й приводить до виникнення емоційного вигорання.

Проведений аналіз емоційного вигорання у підлітків вимагає більш повного розкриття його змісту. За результатами теоретичного аналізу визначено вихідні позиції для створення методичної бази діагностування рівнів сформованості емоційного вигорання у підлітків та окреслено психологічні чинники, що сприяють розвиткові емоційного вигорання.

У другому розділі «Емпіричне вивчення емоційного вигорання у підлітків в умовах сімейних взаємин» представлено загальну стратегію експериментального дослідження, обґрунтовано систему методичних прийомів і діагностичних методик для дослідження рівнів сформованості емоційного вигорання та визначено його складові. Виявлено існування залежності між сімейними конфліктами і стадіальними особливостями перебігу емоційного вигорання у підлітків, визначено психологічні шляхи запобігання емоційного вигорання у підлітків. Представлено кількісний і якісний аналіз результатів експерименту з використанням методів математичної статистики.

Дослідження проводилося у три етапи упродовж 2003–2007 рр.

Перший етап дослідження був спрямований на теоретичний аналіз проблеми на базі психологічної літератури, розробку програми дослідження та формування гіпотези, плану та підходів щодо вивчення означеної проблеми.

На другому етапі було проведено констатувальний експеримент, спрямований на дослідження психологічних симптомів емоційного вигорання у підлітків спричиненого сімейними конфліктами.

У дослідженні взяли участь підлітки (12–13 років) Харківського ліцею № 149 та їх батьки. Загальна кількість склала 102 сім’ї. За станом сім’ї та кількістю дітей вибірка характеризується наступним чином: повних сімей (рідні батьки) – 71,60 %; неповних сімей – 10,80 %; сімей, в яких рідна матір і нерідний батько – 14,70 %; сімей, в яких рідний батько і нерідна матір – 2,90 %; сімей, в яких один син – 26,50 %; сімей, в яких одна донька – 19,60 %; сімей, в яких один син і одна донька – 18,80 %; сімей, в яких два сини – 11,60 %; сімей, в яких дві доньки – 17,70 %; сімей, в яких дві доньки та один син – 2,90 %; сімей, в яких три доньки – 2,90 %.

Дослідження сформованості емоційного вигорання у підлітків показало, що емоційне вигорання підлітків слід розглядати через стадії його формування та прояву, а також через визначення причин, що є важливими каталізаторами у підлітковому віці, передусім, сімейні конфлікти.

Інтерпретація отриманих результатів показує: частота виникнення сімейних конфліктів залежить від типу сім’ї; конфлікти у сім’ях, як контрольної, так і експериментальної групи, переважно виникають один раз на тиждень; загальна тривалість сімейного конфлікту від 0,5 години до 2 днів; в неповних сім’я і в сім’ях, де рідні батьки, сімейні конфлікти найчастіше тривають від 1 до 2 годин, в сім’ях, де рідна матір та нерідний батько – від 1 години до 2 днів.

Встановлено залежність між типом сім’ї та способом вирішення конфліктів у сім’ях. Нами визначено, що тривалість конфлікту обумовлена й способом вирішення сімейного конфлікту. Отримані дані свідчать про залежність між типом сім’ї й способом вирішення сімейних конфліктів. А саме: здебільшого у сім’ях, де рідні батьки (61,60 %), у сім’ях, де рідна матір, нерідний батько (46,70 %), у сім’ях, де неповна родина (63,60 %) і сім’ях, де рідний батько та нерідна матір (66,70 %) при вирішенні конфліктів найчастіше обирається компроміс. В той же час, у сім’ях, де рідні батьки (11,10 %), неповна сім’я (9,10 %) та рідна матір і нерідний батько (19,90 %) іноді виникають тривалі сімейні конфлікти (табл. 1).

У результаті обробки отриманих даних було виявлено позитивний зв’язок між рівнем конфліктності в сім’ї та конфліктністю батька (р≤0,01), конфліктністю матері (р≤0,01), агресивністю батька (р≤0,05). При цьому виявлено зворотній зв’язок, тобто чим вищий рівень агресивності батька (р≤0,01) й агресивності матері (р≤0,01), тим нижчі показники сімейної згуртованості.