| summary: | У Вступі обґрунтовується вибір та актуальність обраної теми, визначається ступінь її наукової розробленості, об'єкт і предмет дослідження, його мета і завдання, теоретико-методологічні засади роботи, формулюється наукова новизна, теоретичне, практичне значення та положення, які виносяться на захист.
Перший розділ “Міфопоетика календарно-обрядової поезії: дослідження, перспективи” містить огляд наукових шкіл, напрямів і течій дослідження поетики календарно-обрядової поезії в системі жанрів, композиції, образності, символізму, а також структуру міфопоетичного моделювання світу, в якому виявляється низка важливих, проте недостатньо з'ясованих аспектів, зокрема образно-символічних структур архетипів.
У підрозділі 1.1. “Поетика календарно-обрядової поезії” подається огляд поетики не лише як сукупність (сюжет, композиція, стиль, ритм) художніх форм творів словесного мистецтва разом із поняттями жанрів, принципів і методів відтворення дійсності, а насамперед, як образно-символічна структура архетипів.
Проаналізовано погляди на поетику фольклору представників української міфологічної школи (М.Костомарова, О.Котляревського, М.Сумцова, В.Гнатюка, О.Дея, М.Грицая, Л.Дунаєвської), російської (Ф.Буслаєва, О.Афанасьєва, О.Веселовського), західноєвропейської міфологічної школи (братів Грімм), культурно-історичної (П.Куліша, М.Драгоманова, І.Франка), психологічної (О.Потебні). Вивчивши роботи, присвячені філологічному підходу до аналізу поетики, основна увага зосереджується на працях, в яких подаються структурні семіотичні, психологічні особливості міфу.
У підрозділі 1.2. “Міфологічна основа календарно-обрядової поезії” висвітлюється міфологія як основний спосіб осмислення світу у період давнього часу функціонування фольклору, що дійшов до наших днів в уривках календарно-обрядової поезії. Міф розглядається як специфічно образне, почуттєве і синкретичне уявлення про явища природи і суспільного життя, найдавніша форма свідомості. Теоретичні аспекти міфології у фольклорі розкриваються в працях різних наукових шкіл: психоаналітичної (К.Г.Юнг, З.Фройд), порівняльно-антропологічної (Е.Тейлор, Дж.Фрезер, Б.Маліновський), структурної (К.Леві-Строс, Є.Мелетинський), символічної (М.Еліаде, Е.Кассірер), лінгвістично-семіотичної (О.Фрейденберг), соціологічної (Л.Леві-Брюль, Ґ.Ґачев). Дослідження міфологічної основи календарно-обрядової поезії базується на теоретичних положеннях, розроблених В.Петровим, Л.Дунаєвською, В.Давидюком, О.Таланчук, Л.Копаницею, В.Ціпком, В.Буряком, Е.Гаврилюк.
У підрозділі 1.3. “Міфопоетичне моделювання світу в календарно-обрядовій поезії” аналізується піднята проблема у співставленні з лінгвістичним підходом до моделювання світу (Т.Цив'ян, ґ.ґачев – балканська модель, Е.Яковлева – російська); філософським (С.Кримський, Т.Даренська); міфологічним (В.Топоров, Л.Дунаєвська, В.Давидюк), “наївною моделлю” (Ю.Апресян), до якої автор відносить і міфопоетичну. Модель української ліричної пісні досліджено Л.Копаницею.
Міфопоетичний світ календарно-обрядової поезії постає в архаїчних моделях безперервності життя як єдність і циклічність. Міфопоетична модель світу відтворює поєднання космічного й антропоморфного коду, єдності природи і людини, що розкривається в просторових протиставленнях (верх-низ, вертикальне-горизонтальне, небо-земля), часових координат (весна-зима, літо-осінь, день-ніч) та зіткнення антиподів природного (вогонь-вода, народження-смерть, чоловіче-жіноче) тощо.
Отже, календарно-обрядова поезія розкривається у поняттях міф, міфологія, міфологічне мислення, в яких постає ідея моделі, моделювання міфопоетичного світу, що передбачає просторові, часові протиставлення, єдність людини і природи.
У другому розділі “Архетипи в системі міфопоетичного моделювання світу календарно-обрядової поезії” розглядається архетипність міфопоетики календарно-обрядової поезії, яка донесла елементи архаїки давньої культури в фольклорі народних традиціях, поєднуючись з обрядом.
Архетипний підхід до календарно-обрядової поезії зумовлює вивчення міфології як праісторичного минулого, що конкретизується в космогонічних уявленнях, ціннісних орієнтаціях та образно-символічних структурах.
У підрозділі 2.1. “Архетипи: образно-символічне потрактування” подається моделювання світу на основі образно-символічних структур архетипів. До образно-символічного моделювання світу в календарно-обрядовій поезії спонукає семантика фундаментальних структур – архетипів, що передають циклічний рух, чергування народження і смерті, зникнення і повернення та ін. На основі теорії архетипів К.Г.Юнг розвинув концепцію архетипів, побудовану на підґрунті міфології, надавши їй психологічного вираження. Вчений зазначав, що джерела художньої творчості людей знаходяться в колективному несвідомому та в архетипах як “сліди людського минулого та колективного досвіду, що передається з покоління в покоління”.
С.Кримський стверджує, що архетипи асоціюють особливе методологічне бачення, як загальнокультурологічна інтерпретація “наскрізних ідей”, коли в символіці минулого окреслюються смисли майбутнього, а архетипи висвітлюються як “культура попереду нас”.
О.Донченко, Ю.Романенко характеризують архетипи як “глибинно-психологічні й психокультурні інваріанти”. За дослідженнями В.Буряка, синкретична модель міфосистеми розпадається на деталізовані інформаційні підсистеми, виділяючи основні архетипи. Це можуть бути етнічні, історичні, психологічні, мовні, естетичні та інші архетипи. Такі архетипи є базою для побудови світоглядних моделей.
В результаті опрацювання концепції архетипів в дисертаційному дослідженні поняття архетип розуміємо як праобраз, першообраз, прототип, праісторична матриця, що наповнюється змінним історично-унікальним людським досвідом і насамперед образами-символами, які мають глибоко архаїчну природу. Мова системи символів кожного архетипу з'єднує неусвідомлене, підсвідоме з усвідомленим. Архетипний підхід до процесів символізації навколишнього світу розглядає символи як певним чином упорядковану систему, укорінену у вічність і здатну оновлюватися. Образно-символічні структури архетипів об'єднані в цілісну систему, що дає можливість міфопоетичного моделювання світу.
У підрозділі 2.2. “Система образно-символічних структур архетипів календарно-обрядової поезії: Світового дерева, Роду, Приходу-Відходу, Переходу, Першотворення” наголошується, що календарно-обрядова поезія є сукупністю взаємозумовлених образно-символічних структур архетипів як моделюючої знакової системи, що конструює цілісну картину міфопоетичного світу. Для моделі образно-символічної структури архетипів характерне зіставлення символу зі складовими архетипу – образом і знаком.
Образно-символічна структура архетипу Світового дерева, який уособлює універсальну концепцію світу і відбивається в різних виявах (вісь світу, світовий стовп, світова гора, прадерево, дерево життя, райське дерево), в українській традиції розкривається в образах-символах явора, тополі, верби, дуба, калини.
У календарно-обрядовій поезії архетип Світового дерева функціонує як самодостатній космогонічний образ:
Як ще не було початку світу, то ще не було неба, ні землі,
А лишень було широке море, а на тім морі явір зелений.
На тім яворі три голубочки, три голубочки раду радили:
– Як би ми, браття, світ поставили?..
Образно-символічна структура архетипу Світового дерева відтворює бінарні опозиції (верх-низ), координує потрійну вертикальну структуру світу (небо-земля-потойбічний світ), людське буття (народження-життя-смерть). Модель триєдності архетипу, формуючи цілісність, семантично розкривається в символах Трійці: вогонь (сонячна вогненна чоловіча енергія), вода (волога материнська енергія) і породжуване ними життя (синівська енергія).
Різновид Світового дерева – Дерево життя символізує Галактику, земним втіленням якої є Верба. Тому до цього дерева українці ставляться по-особливому. Символом життя в календарно-обрядовій поезії виступає зерно, зокрема жито. Мають свою символіку і семантичні еквіваленти Світового дерева – Дерево Роду, Світова гора, Світовий стовп (у деяких випадках Хата, Яйце).
Образно-символічна структура архетипу Роду проявляється у вшануванні померлих родичів і відтворює важливу ланку світотворчого процесу – вшанування смерті заради нового життя. Оскільки у міфологічному світогляді виробничий акт розглядався як дідівсько-родовий вплив, як діяння “дідів”, “бабів”, “нав'я”, то й свята новорічного, весняно-літнього циклу однотипно починались із кликання-запрошування предків і закінчувались їх відкликанням, проводами та вирядженням. Постійне місце предків уявлялось у воді, вирію чи в землі.
Архетип Роду уособлював нащадків одного предка, тобто єднав померлих предків, живих нащадків і майбутні, ще ненароджені покоління. Родова тематика з прославленням та возвеличенням роду присутня у календарно-обрядовій поезії:
Да бувай здоров і віку довгого, сам собою,
І з своєю жоною, з усім родом..
Образно-символічна структура архетипу Приходу-Відходу відтворює особливість міфологічного світовідчуття, основний смисл, розуміння якого зводиться до тріади: життя-смерть-воскресіння з його “круговою” циклічною моделлю часу, єдністю початку і кінця, смерті й воскресіння. У міфопоетичному мисленні смерть уявлялась як перехід з одного стану в інший: померлий перетворюється на зілля, колосся, кущ, дерево, тварину чи птаха. Просторове уявлення смерті сприймалося як зміна зовнішнього вигляду померлого, перебування “під стріхою хати”, “в полі на колоску” та ін.
Архетип Приходу-Відходу виражався у бажанні прадавніх людей пізнати навколишній світ і супроводжувався магічними обрядами, молитвами-дійствами. У весняно-літніх циклах, зокрема на Зелені свята, крім сонячного культу і культу покійників, пошановувалися дерева, рослини, здійснювалися обрядодії клечання, “водіння тополі”, “обряд лялі”, “відхід, проводи русалок”. Справляючи зажинки, наші предки пошановували померлих і вірили в їх прихід на час збирання врожаїв, для опікування над живими. Обрядодії задобрювання духів предків, яких вважали покровителями гарних урожаїв, відображено, наприклад, в русальській пісні:
Проводили русалочки, проводили, щоб вони до нас не ходили,
Щоб вони до нас не ходили, да нашого житечка не ломили.
Да наших дівочок не ловили.
Образно-символічна структура архетипу Переходу розкриває важливі архаїчні дохристиянські уявлення про перехід в інший стан (ініціація). У календарно-обрядовій поезії особливості структури архетипу Переходу проявляються через ініціальну модель, що передається в образах-символах переходу людини через міст, переправа через воду, перестрибування через вогонь (купальські обрядодії), що означали очищення. Такі обрядодії сприймалися як межові знаки переходу з одного стану в інший, і в цьому процесі відбувалося позбавлення від одних рис і набуття інших.
Образно-символічна структура архетипу Першотворення передає землеробську концепцію, яка бачить світотворення як вічний рекреаційний процес, та концепцію, за якою світ створився раз і навіки. Поетична форма українських колядок донесла до нашого часу одну із версій створення світу. Висхідним початком творення світу, творення землі є вода (океан), Світове дерево та птахи (голуби, соколи). Механізм творення – пірнання у воду і діставання з води піску та каменя:
…З дрібного пісочку – чорна землиця,
Студена водиця, зелена травиця.
У веснянках світотворчі мотиви пробудження життя передаються через розкльовування вербових бруньок, відмикання вирію, виття гнізд, вигін худоби, розбивання птахами криги:
– Ой чого ти, жайворонку, рано з вирію вилітав?
Ще по горах сніженьки лежать, по долинах криженьки стоять.
– А я тії сніженьки крильцями розмету,
А я тії криженьки ніжками потопчу.
Образно-символічна структура архетипу Першотворення в землеробській концепції культивує світотворчу ідею, за якою життя приходить через смерть (за схемою: зерно – рослина – зерно). Для того щоб спричинити народження (початок) нового життя, треба заподіяти смерть.
Таким чином, образно-символічні структури архетипів календарно-обрядової поезії розкривають цілісність міфопоетичного світу, в глибинах якого зародилися наскрізні інваріанти архетипів Світового дерева, Роду, Приходу-Відходу, Переходу, Першотворення тощо.
У третьому розділі “Трансформація образно-символічних структур архетипів: семантико-функціональний аспект” розкриваються образно-символічні структури архетипів календарно-обрядової поезії, які, оновлюючись, трансформувались і збереглися до наших днів в усній народній творчості, звичаях, обрядах, поезії, мистецтві, освіті, соціальному житті.
У підрозділі 3.1. “Архетип Світового дерева у фольклорній традиції” розглядаються шляхи передачі образно-символічної структури архетипу Світового дерева впродовж зміни культурно-історичних парадигм. В українському фольклорі архетип Світового дерева розкривається в світотворчих образах-символах дерев, вогню (сонця); у моделі яйця, горошини, зернятка, яблука тощо. Образно-символічна структура архетипу Світового дерева, її наповнення трансформувалася і розгорнулася в обрядодіях народного календаря, родинній обрядовості, народних звичаях, мистецтві, дитячому фольклорі.
У підрозділі 3.2. “Розгортання образно-символічної структури архетипу Роду” акцентується увага на трансформованих і оновлених у народних, соціально-громадських ритуалах, обрядах, звичаях пошанування роду, родини, сім'ї. Відзначається збереження виробленої віками традицій поминальних днів, родинних свят, календарної обрядовості.
У підрозділі 3.3. “Архетипні образи-символи в соціальному житті, поезії, освіті” подається розгортання образно-символічних структур архетипів Світового дерева, Роду, Приходу-Відходу, Переходу, Першотворення календарно-обрядової поезії у соціокультурному просторі, що дозволяє розкрити особливості психокультурного підсвідомого. На матеріалах творів письменників, досліджень вчених розкривається трансформація образу жінки-матері, обожнювання природи, любові до землі, до рідного краю та ін. У дослідженні проаналізовано розгортання образно-символічних структур архетипів календарно-обрядової поезії, які дають можливість нового осмислення архетипності в народній творчості, художніх творах Т.Шевченка, В.Стуса, Л.Костенко, І.Драча, В.Симоненка, Б.Олійника В.Іллі та ін.
Таким чином, образно-символічні структури архетипів календарно-обрядової поезії є наскрізними, вони не зникають, а оновлюються, доповнюються, розгортаються у нових образах і символах, зафіксованих в народній творчості, мистецтві, літературі, сучасних соціокультурних процесах.
ВИСНОВКИ
Календарно-обрядова поезія відтворює праісторичну епоху міфопоетичного періоду, коли основним способом осмислення світу був міф, а міфологічне мислення було як самодостатнє, протилежне історичному, науковому. Вона позначена особливим способом символічної об’єктивації почуттів, емоцій, об’єднана розгорнутими архетипними структурами, які зумовлені характером функціонування і способом моделювання навколишнього світу.
У дисертаційному дослідженні аналізується поетичне моделювання світу, яке розкривається як фундаментальна категорія фольклору, напрям дослідження якого зумовлений не лише науковою школою, а й сучасним розумінням визначальних понять: міф, міфологія, первісна міфологія, модель, моделювання, знак, архетип, символ, образ, художній образ, поетика, традиції, календарна-обрядовість та ін. Календарно-обрядова поезія, яка несе собою архетипи, норми, цінності, настанови, сформовані в процесі доісторичного розвитку спільноти, є невичерпною системою з її різноманітністю проявів на родо-видо-жанрових, стилістичних, семантичних, семіотичних, структурних та інших макро- і мікро- рівнях, що цікавлять як фольклористів, так і філософів, етнологів, психологів, мовознавців, культурологів. Поетика календарно-обрядової поезії розглядалася і вивчалася представниками різних наукових напрямів, проте існує чимало нез’ясованих та малодосліджених питань.
Тривалий час філологічний напрям фольклорних студій акцентував увагу переважно на дослідженні жанру, стилю, композиції текстів, залишаючи поза увагою структурно-семіотичні, психологічні архетипні аспекти. Метод аналізу архетипів у фольклористиці ще недостатньо вивчений і потребує з’ясування багатьох положень, серед них і поняття архетипу. Відомо декілька інтерпретацій архетипів (К.Г.Юнга, Н.Фрая, С.Аверінцева, С.Кримського та ін.). У дослідженні архетипи розуміються як першообрази, першоджерела, праісторичні матриці, праформи, народжені в глибинах колективного підсвідомого, що зумовлюють специфіку людського сприйняття, уяви та творчої активності. Архетипи, оновлюючись, збагачуючись образно-символічними системами, допомагають зрозуміти нашу культуру.
Дисертаційне дослідження свідчить, що аналіз архетипів є вагомим чинником дослідження міфологічного світу, способом його моделювання. Через аналіз архетипів моделюється цілісність міфопоетичного світу на основі образно-символічних структур архетипів, які передають єдність людини і природи, космогонічні уявлення, таємницю народження і смерті, нерозривного зв’язку нащадків із предками та пошук відповіді на такі глобальні питання, як упорядкування світу, світосприйняття. Для міфопоетичної моделі світу у календарно-обрядовій поезії характерні просторові протиставлення (верх-низ, небо-земля, правий-лівий), часові координати (день-ніч, весна-зима), зіткнення початків природного та культурно-соціального (чоловічий-жіночій, свій-чужий) та ін.
Розкрито, що календарно-обрядова поезія як моделююча система є складно-організуючою сукупністю взаємозалежних символічних моделей, що розкривається через зіставлення символу із суміжними категоріями образ-знак-архетип.
Простежено, що складовими моделюючої системи є знаки, образи, символи, архетипи, які формують глибинні шари етнічної самосвідомості (як індивідуальної, так і колективної) в конкретних ціннісно-смислових “координатах”, що досить яскраво проявляють себе в календарно-обрядовій поезії. У міфопоетичній моделі світу символ – це втілення дійсності, що не виходить за межі життєвого простору, де “є теплота таємниці, яка об’єднує епохи” (С.Аверінцев). Кожна нова епоха приносить нові підходи осмислення символів та їх значень, основуючись на “першоступеневих” (Л.Дунаєвська) символах казки, календарно-обрядової поезії первісної міфології. Поетичні образи календарно-обрядової поезії, передаючи найрізноманітніший зміст, що поєднує конкретні емоційні сприйняття і узагальнення, проявляють важливу роль у моделюванні міфопоетичного світу через образно-символічні структури архетипів.
Архетипний підхід до символіки розглядає символи, образно-символічні структури як єдність, певним чином упорядковану систему, укорінену у вічність і здатну оновлюватись. Образно-символічні структури дають можливість реального відчуття архетипів, наповнюючи архетипну матрицю конкретним змістом, здатним до оновлення, збагачення. Образно-символічні структури архетипів мають схильність в різні епохи реалізуватися не лише традиційними, але й новими образами і символами, трансформуючись, зберігаючи архетипність.
Виявлено і проаналізовано образно-символічні структури архетипів Світового дерева, Роду, Приходу-Відходу, Переходу, Першотворення, що становлять основу міфопоетичного моделювання світу в календарно-обрядовій поезії, передають соціальні відносини, синтез праідей, прадосвіду та світобачення наших пращурів.
Образно-символічна структура архетипу Світового дерева (Прадерева, Дерева роду) – домінанта в культурній традиції, що визначає організацію вселенського простору, часу. У календарно-обрядовій поезії розкривається як “рослинна” модель світу (репрезентанти образи-символи верби, калини, явора, дуба, вишні та ін.), антропоморфна (уособлення жіночого і чоловічого, космічних явищ, стихій, природних об’єктів).
Образно-символічна структура Роду у міфопоетичній картині світу є цілісністю роду-рідні-родини-оточення (людей, які живуть поруч, навколишній світ), живих і мертвих, де кожний життєво-виробничий акт розглядався як дідівсько-родовий, усвідомлювався як колективна єдність.
Образно-символічна структура архетипу Приходу-Відходу в календарно-обрядовій поезії відтворює фундаментальні структури людського світовідчуття – життя-смерть-воскресіння, його кругової циклічної моделі часу, єдності початку і кінця, смерті і воскресіння. Кінець означає обернення, перехід в інший стан (“смерть народжує життя”).
Образно-символічна структура архетипу Переходу включає події життєвого періоду людини, що стосуються індивідуального життя особи, коли змінюється соціальний статус, здійснюються великі зміни в колективі.
Образно-символічна структура архетипу Першотворення в календарно-обрядовій поезії розкриває коловорот “вічного повернення” лінійного життєвого часу, передає дві концепції світотворення: землеробську та концепцію, за якою світ створився раз і назавжди.
Образно-символічні структури архетипів календарно-обрядової поезії трансформуючись, оновлюючись, є базою для побудови нових світоглядних моделей, зберігаючи традиційність, що є визначальним принципом фольклору. Якщо архетип Світового дерева поступово трансформується в народній культурі, повсякденній побутовості, мові, мистецтві, літературі, науці, то образно-символічне наповнення архетипу Роду збережено в родинній обрядовості.
Дослідження ґрунтується на тому, що кожна творча людина, а особливо поет, вносить в розуміння образно-символічної структури архетипів своє бачення, яке відтворює у поетичних творах.
Образно-символічні структури архетипів календарно-обрядової поезії несуть “зв’язок часу”, єдність минулого, сучасного і майбутнього. Вони є основою архаїчної культури і визначили її загальну потужність. Архетипи та їх образно-символічні структури є своєрідними матрицями, які розширюються, оновлюються і розгортаються в полікультурному просторі.
|
