СЛОВОТВІР АД’ЄКТОНІМІВ У СУЧАСНІЙ СЛОВАЦЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, сформульовано мету й основні завдання, встановлено його новизну, вказано джерела роботи, визначено теоретичну та практичну цінність одержаних результатів, окреслено форми їх апробації.

У першому розділі “Ад’єктонімія як об’єкт лінгвістичних досліджень” прослідковуємо історію вивчення ад’єктонімії в словацькому мовознавстві та констатуємо лінгвістичні засади дослідження відойконімних прикметників.

У словацькому мовознавстві нами виділено три етапи вивчення ад’єктонімії. Перший етап – 1958 – 1968 рр. ХХ ст. Зачинателем дослідження відойконімних похідних є Ш.Копердан, який уперше в словацькому мовознавстві обґрунтував актуальність і вказав на необхідність вивчення деривації цієї групи лексики. Вчений торкається низки теоретичних та практичних питань творення ад’єктонімів у словацькій літературній мові. Дослідник порушує проблеми:                 1)вмотивованості творення відойконімних прикметників,                         2) проникнення іномовних суфіксів у словацьку ад’єктонімну систему, 3) залежності між членами дериваційного ряду, 4) напрямку деривації ад’єктонімів. Ш.Копердан визначає словацькі ад’єктонімні суфікси                (-sk-ý, -k-ý, -ý, -iansk-y/-ansk-ý) і вказує, з якими основами вони поєднуються. Е.Йона по-іншому визначає своєрідність ад’єктонімного суфікса. На його думку, морфема -sk-ý має залежні варіанти -sk-у,           -сk-ý/-сk-у, -iansk-y/-ansk-ý. Предметом його уваги стають питання творення ад’єктонімів від ойконімів на -sk-é. Дослідження дало авторові підстави зробити висновок, що спосіб творення ад’єктонімів від цієї групи ойконімів визначає позамовний фактор, а саме належність ойконіма до давніх назв чи до більш пізніх. Перший етап завершується виходом Словника словацької мови (ССМ), шостий том якого містить ойконіми Словаччини та їхні похідні, катойконіми й ад’єктоніми. Зафіксований цим словником ойконімний матеріал стає джерельною базою для подальших досліджень у галузі відойконімної деривації.     70-ті роки ХХ ст. можна вважати початком наступного етапу вивчення ад’єктонімії у словацькому мовознавстві. Другий етап (поч. 70-х рр. – 1991р. ХХ ст.) характеризується дослідженням словотвору ад’єктонімів від кореневих та різних груп суфіксальних ойконімів. Увага дослідників зосереджується на словотвірних типах ойконімів з формантами -ес та         -с-е, серед яких найчастіше виникають словотвірні варіанти ад’єктонімів, які спричиняють порушення літературної норми (Й.Яцко, Ф.Кочиш). Учені намагаються встановити, яка з ад’єктонімних форм є правильною: із збереженням чи усіченням форманта -ес; якому ад’єктонімному суфіксу -sk-ý чи -iansk-y надавати перевагу в процесі творення прикметників від ойконімів на зразок Dravce. Точиться дискусія навколо питання квантитативності в ад’єктонімах від ойконімів на зразок Krškany (Л.Двонч, Й.Яцко). Критикується наявність у Словнику словацької мови ад’єктонімів із суфіксом -iansk-y, утворених від кореневих ойконімів з фінальним консонантом [с] без чергування с/č. На основі проведених досліджень словацькими вченими встановлено, що Словник словацької мови зафіксував і подає як нормативні такі ад’єктоніми, які утворені всупереч закономірностям словацького словотвору. У це видання потрапили деякі діалектні форми, наявні розбіжності у структурі ад’єктонімів, утворених від ойконімів тотожної морфемної та складоструктури, тобто були всі підстави до уніфікації ад’єктонімів від окремих словотвірних типів ойконімів. У 1991 р. виходять нові Правила словацького правопису (ПСП), до яких вперше в історії видання ПСП включено ойконіми та їхні похідні. Правила словацького правопису відбивають результати проведеного нормування в системі словацької ад’єктонімії. Третій етап (від початку 90-х рр. до сьогодні) – аналіз проведеного нормування в ад’єктонімній системі сучасної словацької літературної мови. У дисертації подано основні положення досліджень Я.Горецького, Й.Яцка, Л.Двонча.

У цьому ж розділі здійснено виклад теоретичних засад опису словотвірної системи ад’єктонімів. Визначається, що вивчення деривації ад’єктонімів повинно зосереджуватися на осново-формантному аспекті, який полягає в дослідженні як твірної основи, так і словотворчого форманта. Формантоцентричний та основоцентричний підходи дослідження словотворення відойконімних прикметників, які відомі лінгвістиці, виявляються недостатніми. У дисертації обґрунтовано положення про мотивацію ад’єктонімів. Ад’єктоніми і катойконіми є паралельними утвореннями від спільних ойконімів, вони виступають і формально, і семантично залежними одиницями. Окрема увага приділяється проблемі словотвірного значення, а саме компонентам, що беруть участь у його формуванні. Загальновизнаною є думка, що словотвірне значення виражається за допомогою словотворчого форманта, який відрізняє мотивоване слово від мотивувального. Аналіз структури основи ад’єктонімів свідчить, що вона відрізняється від основи ойконіма не лише наявністю суфікса, а й інтерфікса. З цього виходить, що інтерфікс є одним із компонентів, який бере участь у формуванні словотвірного значення. Однак у мовознавстві відомо, що інтерфікс не має словотвірного значення і не виконує словотвірної функції. Тому питання, що є носієм словотвірного значення, на наш погляд, залишається відкритим. У дисертації з’ясовується статус та функція елемента -ian- між твірною основою та ад’єктонімним суфіксом -sk-ý у похідній основі прикметників, оскільки подібні елементи в словацькому та українському мовознавстві визначаються по-різному. Словацькі дослідники Я.Босак і М.Соколова на позначення асемантичних елементів вживають термін субморфема, виділяючи серед них інтерфікси та інфікси. Елемент -ian- між твірною основою та суфіксом -sk-ý у відойконімних прикметниках автори Морфемного словника словацької мови визначають як інфікс, функція якого полягає не в поєднанні морфем (цю функцію виконують інтерфікси), а в їх розширенні. Проте доводимо, що елемент -ian- між твірною основою та словотворчим суфіксом -sk-ý є інтерфіксом, оскільки поєднує морфеми з метою створення нового слова відповідно до фонетичних та орфоепічних законів.

У другому розділі “Словотвірний потенціал сучасної словацької літературної ад’єктонімії” описуються ойконіми, які виступають базовою основою для творення ад’єктонімів, та словотворчі засоби, приєднанням яких завершується словотвірний акт.

У роботі подано різні лінгвістичні класифікації словацького ойконімного матеріалу. За семантикою твірних основ словацькі ойконіми поділяємо на дві групи: 1) ойконіми, утворені від апелятивів; 2) ойконіми, утворені від онімів. Більшість словацьких ойконімів утворена від апелятивної лексики, значно рідше твірною основою ойконімів виступають ономастичні назви. Словотвірна класифікація передбачає групування ойконімів за способами творення: 1) лексико-семантичним; 2) лексико-синтаксичним; 3) морфолого-синтаксичним; 4) морфологічним. На основі структурної класифікації словацькі ойконіми розподіляємо на прості (однокомпонентні) та складені (багатокомпонентні). Групування ойконімного матеріалу за категоріями роду і числа здійснено за граматичною класифікацією. Зазначені класифікації ойконімного матеріалу не вирішують усіх питань деривації ад’єктонімів, але повністю ігнорувати їх не можна. Структурний характер ойконімів, наприклад, враховується при виборі способу творення ад’єктонімів. Граматична класифікація не є визначальною в дослідженні деривації ад’єктонімів, однак категорія роду певних груп ойконімів стає вирішальною в процесі творення ад’єктивних дериватів від кореневих ойконімів.

Систематизація ойконімів за словотвірними типами відкриває можливості для дослідження ад’єктонімного словотворення, тому що на процеси творення похідних суттєво впливає фонемна будова формантів ойконімів, вона зумовлює вибір словотворчого суфікса і спричинює відповідні морфонологічні явища. Формантна класифікація ойконімного матеріалу, яку покладено в основу дослідження деривації ад’єктонімів, дала змогу виявити в структурі словацьких ойконімів 67 формантів. На позначення суфіксальної морфеми в основі ойконіма у нашому дослідженні вжито термін ойкоформант. Ойкоформанти мають різну фонемну структуру (ГП, ПГП – один приголосний у фіналі ойконімної основи; П-П, ПП, ГПП – два приголосних у фіналі), опис якої є необхідним для дослідження внутрішніх механізмів у процесі деривації ад’єктонімів.

Словотворчими засобами сучасної словацької ад’єктонімії виступають простий суфікс -sk-ý та морфонологічні явища, які супроводжують перетворення семантично твірної основи в структурно твірну. Суфікс -sk-ý як словотворчий засіб функціонує або самостійно, або в поєднанні з такими морфонологічними явищами, як чергування приголосних фонем (Baňa – banský, Praha – pražský), усічення ойкоформанта (Dvorianky – dvoriansky), інтерфіксація (Sása – sásanský) та накладання (Brodské – brodský). Поява в прикметнику інтерфікса та поєднання його з простим ад’єктонімним суфіксом -sk-ý утворює похідну морфему, складний ад’єктонімний суфікс -iansk-y. У дисертаційній роботі зазначено, що словацькі ад’єктонімні суфікси мають залежні фонологічні варіанти -sk-у та -ansk-ý. Фонетико-морфонологічним варіантом суфікса -sk-ý є -k-ý.

У третьому розділі “Формування ад’єктонімів сучасної словацької літературної мови, мотивованих різними структурними групами ойконімів” здійснено аналітичний опис словотворення ад’єктонімної системи. Передбачалося розв’язання таких завдань:              а) описати процес творення ад’єктонімів від кореневих, суфіксальних і складених ойконімів; б) визначити словотвірні моделі сучасної словацької літературної ад’єктонімії; вказати ступінь їх продуктивності; в) виявити закономірності сполучуваності твірних основ зі словотворчими суфіксами, що мають просту і складену структуру;       г) прослідкувати, що впливає на вибір словотвірної моделі ад’єктоніма, крім фонемного вираження фіналі ойкооснови; ґ) виявити, що спричинює появу варіативних форм ад’єктонімів; д) відзначити результати здійсненого нормування в ад’єктонімній системі словацької літературної мови.

Від кореневих ойконімів чоловічого роду незалежно від фонемної структури фіналі (ГП чи ПП) і складоструктури основи виявлено тенденцію однаково утворювати ад’єктоніми лише за допомогою простого суфікса -sk-ý (Boľ – boľský, Prešov – Prešovský, Dojč – dojčský, Richvald – richvaldský [PSP, 510, 550, 515, 552]). До нормування від певної групи цих ойконімів ад’єктоніми утворювалися за допомогою складної морфеми -iansk-y (Boľ – boliansky, Dojč – dojčiansky [SSJ VI, 158, 165]).

Від кореневих ойконімів мішаної групи в структурі ад’єктонімів виявляємо або простий, або складний суфікс. Твірні основи з фонемним вираженням фіналі ПП поєднуються тільки з ад’єктонімною морфемою -iansk-y (Lešť – leštiansky [PSP, 535]), а багатоскладові основи з фінальною структурою ГП – лише з простим суфіксом -sk-ý          (Bratislava  –  bratislavský  [PSP, 510]). Утворюючи ад’єктоніми від односкладових основ, що закінчуються одним консонантом, більшу продуктивність виявляє суфікс -iansk-y (28,4%), ніж -sk-ý (4,7%)            (Voľa – voliansky, Baňa – banský [PSP, 569, 507]).

Ойконіми з формантом -с-е складають у словацькій ойконімній системі найбільшу групу. Ад’єктоніми, утворені від цього словотвірного типу, не завжди характеризувалися чіткістю словотвірної структури. У Словнику словацької мови від двоскладових ойконімів на -с-е прикметники утворено за трьома  словотвірними  моделями  (Dravce  –  dravecký, Honce  –  hončiansky, Gbelce – gbelský [SSJ VI, 168, 174, 170]); від деяких багатоскладових ойкооснов – всупереч закономірностям словацького словотвору – без усічення ойкоформанта (Medzilaborce – medzilaborecký [SSJ VI, 202]). Після нормування ад’єктонімної системи від ойконімів з формантом -с-е ад’єктоніми в словацькій літературній мові утворюються за двома моделями:              1) М - 2 – (х) + -sk-ý¹ (Kochanovce – kochanovský [PSP, 529]),  ця модель є найпродуктивнішою (97,6%); 2) М - 3 – x + -iansk-у (Ladce – ladčiansky [PSP, 534]).        

______________________________________________________________

¹Знаком х позначено основу ойконіма, яка зберігає формант. Знак (х) означає, що в процесі творення ад’єктонімів ойкоформант усікається.

Основним критерієм вибору ад’єктонімного суфікса виступає складоструктура ойконіма: двоскладові назви взаємодіють з морфемою -iansk-y, більше ніж двоскладові – із -sk-ý з обов’язковим усіченням ойкоформанта. Деривати на -сk-ý з вставним голосним [е] не відповідають чинним словотвірним тенденціям (ladecký ← Ladce, medzilaborecký ← Medzilaborce [SSJ VI, 193, 202]).

Для творення ад’єктонімів від ойконімів з формантом -an-y використовується простий суфікс -sk-ý і модель М-1 – х + -sk-ý (Doľany – doliansky [PSP, 515]). У більшості випадків дериваційні процеси викликають якісно-кількісне чергування a/ia в межах форманта -an-y. Таке чергування відбувається тоді, коли ойкоформант має в препозиції м’який (крім j) або нейтральний приголосний (Kraľovany – kraľoviansky [PSP, 532]). У разі наявності  в препозиції ойкоформанта -an-y твердого приголосного [k] діє кількісне чергування а/á (Vozokany – vozokánsky [PSP, 569]). До впорядкування ад’єктонімної системи від ойконімів з формантом -an-y після [k] у Словнику словацької мови фіксувалися деривати то з коротким голосним [a], то з довгим [á] (Čakany – čakanský, Malé Trakany – malotrаkánsky [SSJ VI, 161, 200]). На сьогодні питання квантитативності в дериватах цієї групи є вирішеним.

Ад’єктоніми від ойконімів з формантом -k-a в результаті здійсненого в ад’єктонімній системі нормування зазнали значних змін. Найбільш активно почав використовуватися суфікс -iansk-y (71,6% дериватів у ПСП, 35,6% у ССМ), на відміну від простого суфікса -sk-ý, якому надавалася перевага до кодифікації (58,4% у ССМ і 25,0% у ПСП). Складний ад’єктонімний суфікс зберігає мотивувальну основу і сприяє чіткості співвідношення твірних та похідних основ, пор.: у Словнику словацької мови ойконіми Modrová i Modrovka мотивували прикметник modrovský [SSJ VI, 204], у Правилах словацького правопису – Modrová → modrovský i Modrovka → modrovčiansky [PSP, 541]. Вилучено з ад’єктонімної системи прикметникові форми на -ick-ý (Breznička – breznický [SSJ VI, 159]), які більше мотивують ойконіми з формантами -ic-e, -ic-a (Breznica – breznický [SSJ VI, 159]), ніж ойконіми з формантом -k-a.

На сучасному етапі ад’єктоніми від ойконімів з формантом -k-a утворюються за трьома моделями. Модель М-3 –х + -iansk-y  діє  тоді,  коли: 1) ойкоформант знаходяться безпосередньо після кореневої морфеми (Vieska – viešťanský [PSP, 568]), 2) в ойконімній системі є ойконіми-пароніми без форманта -k-a (Dúbravka – dúbravčiansky [PSP, 517]). У позиції після [č] ойкоформант -k-a усікається без винятків, а відойконімний прикметник утворюється за моделлю М-4 – (х) + -iansk-y (Bystrička – bystričiansky [PSP, 512]). Mодель М-2 – (х) + -sk-ý використовується для творення прикметників, якщо ойкоформант -k-a має у препозиції суфіксальну морфему (Hrabovka – hrabovský [PSP, 523]). 

Творення ад’єктонімів від ойконімів з формантом -ес тривалий час суперечило системі словотворення сучасної словацької літературної мови, спостерігалися різні ад’єктивні деривати від ойконімів однакової морфемної структури (Harmanec – harmanecký i Lipovec – lipovský [SSJ VI, 172, 195]). Домінуючою моделлю в процесі творення похідних прикметників була модель   М-2 – (х) + -sk-ý (Málinec – málinský [SSJ VI, 200], що становило 86,9 % утворень у ССМ). Активне використання носіями словацької мови ад’єктонімів без усічення ойкоформанта -ес спричинило появу морфонологічних варіативних форм, утворених за моделями М-1 – х + -sk-ý і М-2 – (х) + -sk-ý (Málinec – málinecký i málinský [PSP, 539]).

За Правилами словацького правопису 1953 р. від двоскладових назв з формантом -ес ад’єктоніми мали утворюватися від повної ойкооснови. Словник словацької мови від цих ойконімів подає ад’єктоніми з різними словотворчими суфіксами від однотипних твірних основ (Dvorec – dvorský, Hronec – hrončiansky [SSJ VI, 169, 178]). Найбільш раціональним вирішенням цього питання, на нашу думку, є закріплення від двоскладових ойконімів з формантом -ес ад’єктонімних форм на           -eck-ý, що утворюються за моделлю  М-1 – х + -sk-ý (Dvorec – dvorecký, Hronec – hronecký [PSP, 518, 524]).

У сучасній словацькій літературній мові ад’єктоніми від ойконімів з формантом -ok за новими Правилами словацького правопису творяться переважно від неусіченої основи ойконіма за моделлю М-1 – х + -sk-ý   (Hrádok – hrádocký [PSP, 523]). За моделлю М-2 – (х) + -sk-ý утворено ад’єктоніми від чотирьох багатоскладових ойконімів (Ružomberok – ružomberský [PSP, 554]). До кодифікації відойконімних прикметників усічення ойкоформанта -ok при творенні ад’єктонімів було більш поширеним морфонологічним явищем. До усічених ойкооснов додавався як простий, так і складний ад’єктонімний суфікс (Michalok – michalský, Otročok – otročiansky і otročský [SSJ VI, 203, 212]). Деривати із складним суфіксом -iansk-y замінено на форми з простою морфемою -sk-ý від повної основи ойконіма (Otročok – otročocký [PSP, 547]).

В основі творення ад’єктонімів від ойконімів із синкретичним формантом -іе лежить фонемна структура фіналі ойкооснови та складоструктура. У Словнику словацької мови від багатоскладових ойконімів на -іе з одним кінцевим приголосним зафіксовано деривати то з суфіксом -sk-ý, то з -iansk-y (Jasenie – jaseniansky, Zálesie – záleský [SSJ VI, 182, 250]). Кодифікація ад’єктонімів призводить до більш активного використання простої словотворчої морфеми -sk-ý від двоскладових основ з одним фінальним приголосний (67,9%), за допомогою суфікса -iansk-y слід утворювати прикметники від односкладових основ та основ з консонантною групою у фіналі (Záriečie – záriečsky, Zákopčie – zákopčiansky, Turie – turiansky [PSP, 571, 564]).

Ад’єктивні ознаки ойконімів з формантом -sk-é не сприяли однозначному творенню ад’єктонімів. Учені висувають різні думки щодо структури та способу творення ад’єктонімів від таких ойконімів. Ш.Копердан, Я.Горецький вважають, що ойконіми з формантом -sk-é мають уже готову ад’єктивну форму і немає потреби в деривації ад’єктонімів. В.Углар відстоює позиції розрізнення прикметників, утворених від апелятивного іменника (kôň – konský) і назви населеного пункту прикметникового походження (Konské – konštiansky). На думку Й.Яцка, на творення ад’єктонімів від зазначеної групи ойконімів у словацькій мові мала вплив виразність суфікса -čan і неоднаковість мовної теорії щодо чергування sk/šť. До Словника словацької мови від ойконімів цього типу включено структурно різні ад’єктоніми, утворені за моделями M-5 – (x) + -čіansk-y (Banské – bančiansky), M-1 – x + -sk-ý (Banské – banský), М-3 – х + -iansk-y (Brodské – brodštiansky) [SSJ VI, 155, 159]. Мала місце варіативність: з одним і тим же ойконімом співвідносилися прикметники різної словотвірної структури (Hájske – hájčanský i hájsky [SSJ VI, 172]). Серед двох словотвірних моделей M-5 і M-1 перевага на боці моделі з більш продуктивним суфіксом -sk-ý, який відповідає загальним тенденціям розвитку словотвірної системи словацької мови і майже повністю витіснив суфікс -čiansk-y/-čansk-ý (пор. у ССМ ад’єктоніми з суфіксом -čiansk-y/-čansk-ý становлять 57,2% від усіх ад’єктивних форм, мотивованих ойконімами цього словотвірного типу, в ПСП – 5%).

Деривація ад’єктонімів від складених ойконімів на основі чинних Правил словацького правопису має деякі нові закономірності. По-перше, ад’єктоніми, утворені від опорного компонента атрибутивних ойконімів, вилучено із системи літературної мови, вони залишаються тільки в мові розмовній. По-друге, від тричленних ойконімів нормативним є складний ад’єктонім, утворений сполученням усіх компонентів, а не трьох чи двох на вибір мовця. По-третє, від подвійних ойконімів літературною є одна ад’єктонімна форма, утворена складанням і суфіксацією кожного компонента, на відміну від будь-якої з трьох, як визначено у ССМ (Granč-Petrovce – grančsko-petrovský [PSP, 519] і Granč-Petrovce – grančiansky, petrovský i grančiansko-petrovský [SSJ VI, 171]). По-четверте, до структури ад’єктонімів від прийменникових ойконімних конструкцій варто включати і залежний компонент (Dlhá nad Oravou – dlžiansky i oravskodlžiansky, Dlhá nad Váhom – dlžiansky i orávskodlžiansky [PSP, 515]). Словник словацької мови від подібних ойконімів як нормативний подавав лише прикметник, утворений суфіксальним способом від опорного компонента.

У висновках узагальнено результати дослідження.

У словацькому мовознавстві визначаємо три етапи вивчення словацької ад’єктонімії: І етап (1958 – 1968 рр. ХХ ст.) – початок дослідження відойконімних похідних і перша їх систематизація, що зафіксовано в Словнику словацької мови; ІІ етап (поч. 70-х рр. – 1991 р. ХХ ст.) характеризується процесами нормування в ад’єктонімній системі, результатом чого є видання нових Правил словацького правопису, що містять словацькі ойконіми та їхні деривати. Завдання ІІІ етапу (поч. 90-х рр. ХХ ст. – до сьогодні) сформульоване словацькими мовознавцями: критично переглянути ад’єктонімні деривати і сформулювати нові правила їхнього творення.

Ойконіми, які є базовою основою для творення ад’єктивних дериватів, представлені двома структурними групами: прості (69,5%) та складені (30,5%). Однокомпонентні ойконіми поділяються на кореневі (13,9%) та суфіксальні (55,6%), що суттєво впливає на сполучуваність твірної основи зі словотворчим суфіксом і визначає морфонологічні явища. Формантна класифікація, яку покладено в основу дослідження словотвору ад’єктонімів, дала змогу виявити в структурі словацьких ойконімів 67 формантів. Одні є продуктивними (-c-e, -an-y, -ov, -ov-á,      -ov-o, -ic-e, -k-a, -ec, -ín)  інші – малопродуктивними (-ín, -n-é, -n-á,            -in-a, -av-a, -ník, -n-o, -ň-a та ін.) або непродуктивними (-ák, -ok, -išt-e, -ár, -en-á, -čík, -isk-o, -ok-á, -in-é, -ečk-o й ін.).

Словотвірна модель ад’єктонімів залежить від фонемної структури фіналей ойконімних основ. Найбільш продуктивними в процесі творення ад’єктонімів є основи з одним приголосним, які становлять 65,8%. До числа менш продуктивних належать основи з групою приголосних у фіналі (33,9%). Непродуктивними, але властивими словацькій ойконімії, є кореневі основи, які складаються з консонантів і мають фонемну структуру О=ППП і О=ПППП (0,3%).

Словотворчими засобами сучасної словацької ад’єктонімії є суфікс -sk-ý та морфонологічні явища, які в певних умовах супроводжують перетворення семантично твірної основи в структурно твірну. Суфікс         -sk-ý – визначальний компонент у системі словотворчих засобів, морфонологічні явища (чергування приголосних звуків, усічення форманта, інтерфіксація та накладання морфем) – вторинні компоненти. Поєднати твірну основу і словотворчий суфікс -sk-ý у процесі деривації ад’єктонімів допомагає інтерфікс -ian-, який не вносить додаткових відтінків у значення похідних утворень. Сполученням цих двох елементів утворюється структурно складна морфема -iansk-y. Суфікси -sk-ý та -iansk-y мають залежні варіанти: фонологічно залежний варіант -sk-y або -ansk-ý виникає в ад’єктонімах унаслідок дії в словацькій мові ритмічного закону, морфонологічно залежний варіант -k-ý суфікса -sk-ý – в ад’єктонімах, що утворюються від ойконімів з фінальними приголосними звуками основи [c], [k] i [g].

Два морфологічних способи словотворення визначають деривацію ад’єктонімів сучасної словацької літературної мови. 69,5% відойконімних прикметників утворюється суфіксальним способом, складно-суфіксальним – 30,5% ад’єктонімів, мотивованих складеними ойконімами.

Відойконімні прикметники в словацькій літературній мові творяться за п’ятьма словотвірними моделями, серед яких найбільш активними є M-1 і М-3.

За моделлю М-1 – x + -sk-ý утворюються ад’єктоніми від кореневих ойконімів і усіх суфіксальних основ, що мають форманти фонемної структури ГП (-ov, -an-y, -ic-e, -ík, -ok, -ín та ін.), ПГП (-ník, -nic-a,         -nic-e), ГПП (-išt-e), ПП            (-sk-é, -sk-o, -sk-á).

За моделлю M-2 – (x) + -sk-ý – від ойконімів з формантами фонемної структури П-П (-c-e, -k-a, -k-y), ГП (-ec, -ok).

За моделлю M-3 – x + -iansk-y – від кореневих ойконімів мішаної групи та суфіксальних ойконімів з формантами фонемної структури     П-П (-c-e, -k-a, -k-y, -n-á, -n-é, -n-o, -ň-a, -n-e, -č-a) ПП (-sk-é, -sk-á,       -dl-o).

За моделлю M-4 – (x) + -iansk-y – від ойконімів з формантами фонемної структури П-П (-k-a, -k-y, n-á, -n-é).

За моделлю M-5 – (x) + -čansk-ý – від ойконімів з формантами фонемної структури ПП (-sk-é, -sk-á).

Зважаючи на дуже низький ступінь реалізації суфікса -čansk-ý, можна стверджувати, що два ад’єктонімні суфікси репрезентують сучасну словацьку літературну ад’єктонімію -sk-ý та -iansk-y. Вибір словотворчого суфікса та словотвірної моделі ад’єктонімів, мотивованих різними структурними групами ойконімів, обумовлюється в основному фонемною структурою фінальної частини ойконіма, складоструктурою ойконіма, інколи лексико-семантичними особливостями ойконімних етимонів, граматичними ознаками ойконімів, активністю використання кореневих морфем у складі основ ойконімів, дією аналогії та традиції. Дослідження структури ад’єктонімів і статистичні відомості дають підстави констатувати, що простий суфікс -sk-ý є найпродуктивнішим в ад’єктонімній системі сучасної словацької літературної мови (82,4% ад’єктонімів), за допомогою суфікса -iansk-y твориться 17,5% похідних прикметників, а деривати з суфіксом -čansk-ý становлять 0,1%. Продуктивність суфікса -sk-ý досягається наявністю в ойконімній системі твірних основ, які завершуються одним приголосним звуком.

У словацькій літературній мові в системі ад’єктонімного словотворення помітним є поступове зникнення морфонологічного явища усічення. Аналіз фактичного матеріалу свідчить, що в Словнику словацької мови зафіксовано 36,1% усічених основ ойконімів, у Правилах словацького правопису – 25%. Тенденція до збереження ойкоформантів у складі твірних основ закріплена Правилами словацького правопису: 71,5% неусічених основ ойконімів спостерігаємо в ад’єктивних дериватах. Серед 67 ойкоформантів усічення за певних умов зазнають шість: -c-e, k-a, -k-y, -n-á, -n-é, -ok. 3,5% припадає на долю ойконімів з формантом -ес, які мотивують морфонологічні варіанти ад’єктонімів, що розрізняються характером основи (усічена/неусічена), і є на сьогодні літературними.

У сучасній словацькій мові вимоги до творення ад’єктонімів зводяться до збереження максимально прозорих формально-фонетичних зв’язків з мотивувальними словами. У зв’язку з цим відбулося нормування в галузі словотворення ад’єктонімів, яке призвело до значних змін словотвірної структури ад’єктонімів, мотивованих окремими групами кореневих ойконімів і суфіксальними ойконімами з формантами -ce, -ec, k-a, -k-y, -ie, -sk-á, -ok. За чинними Правилами словацького правопису 1991 р. нормами літературної мови є ад’єктоніми: 1) з суфіксом -sk-ý, утворені від багатоскладових ойконімів з формантом -ес без його усічення; 2) з суфіксом -iansk-y від двоскладових ойконімів з формантом -се на зразок Ladce з чергуванням фінальних приголосних c/č; 3) зі складною морфемою -iansk-y, утворені від ойконімів з формантом k-a, за умов наявності однокореневих ойконімів без k-a; 4) з суфіксом -sk-ý, утворені від ойконімів з формантом -ok, який не усікається; 5) з морфемою -iansk-y, яка взаємодіє з односкладовими основами та основами з консонантною групою у фіналі тих ойконімів, що мають синкретичну морфему -іе; 6) з суфіксом -sk-ý від ад’єктивних ойконімів з формантом -sk-é. Внаслідок здійсненого нормування ад’єктонімів їх творення стало більш системним: для повного опису деривації необхідна менша кількість правил, і більша кількість фактів охоплюється цими правилами.

Варіативність прикметників має місце в ад’єктонімній системі сучасної словацької літературної мови. Серед варіантів прикметників виділяються фонетичні та словотвірні, останні розподіляються на власне словотвірні, суфіксальні та морфонологічні. Суфіксальні та морфонологічні варіанти утворюють здебільшого ад’єктивні варіанти. Внаслідок нормування деривації ад’єктонімів у словацькій літературній мові помітні дві тенденції щодо варіативності. З одного боку, з літературної мови вилучено або кількісно зменшено варіативні форми прикметників, утворених від одних і тих же ойконімів різних структурних груп і словотвірних типів, з другого боку, закріплено як норму в літературній мові форми прикметників, що утворюються від ойконімів з формантом -ес із збереженням його у твірній основі, до вже наявних ад’єктонімів іншої словотвірної структури.