У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, задачі, предмет, об’єкт, методологію дослідження, наукову новизну, теоретичну і практичну значимість одержаних у роботі результатів.
У першому розділі – Теоретико-методологічні основи соціальної довіри – визначено сутність соціальної довіри як економічної категорії, дослідженорізноманітні підходи до соціальної довіри в історії економічної думки; запропоновано концепцію механізму політекономічного аналізу соціальної довіри.
За суттю, соціальна довіра не існує окремо як така. Вона виходить із поняття соціальної справедливості: саме соціальна справедливість обумовлює довіру чи недовіру членів суспільства, соціальних груп та класів перш за все до влади – центральної чи регіональної (муніципальної). Якщо в країні встановлено, хоча б відносно, соціальну справедливість, то в міру її стану, розвитку та реалізації на практиці функціонують принципи соціальної довіри. Тому й ретроспективний аналіз теорій та поглядів представників науки стосовно проблем соціальної довіри здійснено саме з цієї позиції, тобто в процесі розгляду еволюції теорій соціальної справедливості.
Поняття взаємозв’язку справедливості, свободи і соціальної довіри базується на принципі управління, що має два крила. Це співвідношення економічної ефективності та соціальної справедливості, що відроджує свободу. Справедливість тримається на двох ідеях, тобто відсутності рівності та при цьому необхідності більш справедливого розподілу багатства. Ключовим підходом до дослідження за таких умов обрано теорію справедливості Д.Ролза.
Україна сьогодні перебуває у такій точці історичного простору, яка не має точних соціальних координат, тому що сам спосіб буття суспільства, його соціальний профіль ще не можуть продемонструвати чітких, виразних та закінчених ознак. Тому сьогодні можемо судити про плинну реальність не стільки за моральними параметрами, скільки за тенденціями їх змін, що так чи інакше виявляють себе, а єдино точним емпіричним критерієм є відображення соціального становища людини в ньому і соціальної довіри громадян й економічних агентів до існуючих інститутів.
На підставі такого підходу виділено ключові критерії диференціації поняття соціальної довіри. По-перше, упевненість зв'язана з очікуванням небезпеки, витікаючої з нездатності соціальних інститутів підтримувати безпеку. Нормативне регулювання взаємодій акторів задає умови, які припускають узгодженість очікувань і дій індивідів. Довіра, на відміну від упевненості, має такі риси, як орієнтованість на особу партнера (його наміри і мотиви); конкретні обставини взаємодії є додатковим чинником, що визначає формування довіри.
По-друге, аналіз теоретичних побудов, що лежать в основі аналітичного розділення концептів "упевненість" і "довіра", дозволив виділити ще одну важливу категорію - "упевненість у безпеці", або "почуття безпеки". Воно покликане відбивати упевненість в стабільності соціального порядку, обумовлену або тривалістю стосунків (як в сім'ї, общині і інших закритих співтовариствах), або рутинізацією світу (його традиційністю). Упевненість же розглядатиметься передусім як віра в стабільне функціонування соціальних інститутів і в надійність соціальних ролей.
По-третє, упевненість частіше описується як системна довіра, тобто її об'єктом виступають соціальні системи, окремі інститути, тоді як об'єктом довіри може стати виключно індивід.
Незважаючи на досягнуті результати в дослідженні феномену довіри у рамках соціально-економічної теорії, невирішеними, хоча і актуальними, є такі питання, як вивчення ролі міжфірмової довіри в середовищі радикальних технологічних і ринкових інновацій шумпетеріанського типу, інституціональної підтримки довірчих стосунків між агентами, що беруть участь в економічних обмінах у віртуальному просторі.
Роль соціально-економічної теорії у формуванні соціальної довіри полягає в тому, що вона дозволяє пояснити поведінку осіб, які визначають характер і силу взаємовідносин як на рівні індивідів, так і на рівні інститутів, які вони представляють з урахуванням економічних чинників, що виникають в процесі їх взаємодії. Так, в практиці багатьох країн Америки і Європи здійснюються виміри стану соціально-економічних систем за допомогою індексу довіри, під яким розуміється міра надійності інституціонального середовища, схильного до впливу негативних чинників.
На основі викладених особливостей дослідження соціальної довіри розроблено теоретично-логічну концепцію дослідження соціальної довіри в економічних відносинах (рис. 1).
Довірчі відносини впливають на формування економічних інститутів: в економіці поширену тенденцію має сімейний бізнес, тому що відносини усередині сімейних уз є великою цінністю для її членів. Однак сімейність обмежує ефективність поділу праці. Так, структури з високим ступенем соціальної довіри, тобто країни з високорозвиненими інститутами посередництва, мають важливі переваги в конкурентній боротьбі. Вони володіють сильними фінансовими інститутами, більш мудрою політикою найму співробітників і в цілому більш великими корпораціями, що стали «світовими гравцями». Економічний зміст категорії довіри носить більш конкретний і прикладний характер. Довіру в економіці можна розглядати на різних рівнях. У найбільш агрегованому вигляді довіра може бути розглянутою на мікро- і макрорівнях, тобто на рівні окремої організації і економіки в цілому.
Визначення соціальної довіри об’єктивно, описуючи її атрибуційні якості, відокремлює її від інших аналогічних соціально-економічних феноменів. Проте, вона залишається суб’єктивним й колективним почуттям спільності та найвищою лояльністю по відношенню до віри в значення іманентних групових стосунків. У певному значенні, соціальна довіра представляє почуття вірності до інтеракціонного минулого. Соціальна довіра не є статичним й постійно визначеним явищем. Вона змінюється з потоком часу згідно із змінами політичними або соціальними і втілюється у вигляді внутрішньогрупової культури або символів. Соціальна довіра являє собою своєрідний соціальний і духовний каркас, формуванню якого сприяє нестача транспарентності й невпевненість соціальних агентів в успішності майбутніх інтеракцій. Транспарентність відіграє важливу роль в генезисі соціальної довіри і допомагає оцінити наслідки очікуваної довіри, а також взаємну підзвітність інших соціальних агентів й інститутів, що протистоїть довільності і нестійкості.
Соціальна довіра є однією з частин соціального капіталу, який являє собою здатність людей співпрацювати для реалізації спільної мети. Як найбільш дорога складова соціального капіталу, довіра необхідна в першу чергу для добробуту країни загалом. У суспільстві з високим рівнем соціальної довіри є зазвичай вищий рівень визнання публічної влади, а отже, нижчі витрати на підтримку порядку.
Ретроспективний аналіз різноманітних підходів до соціальної довіри в історії економічної думки і дослідження теоретичних засад соціальної довіри в сучасній економічній науці надало змоги дістати авторського визначення соціальної довіри.
