VACANCIES AND COOPERATION

Актуальність теми. Адаптація української економіки до ринкових відносин відбувається на тлі соціалізації економічних відносин, становлення нових інститутів громадянського суспільства. Усвідомлення особливостей і масштабу інституціональних змін, які постають, диктує необхідність розробки іншої моделі поведінки економічних агентів, змінює мету і принципи їхньої взаємодії. Цивілізовані правила і норми набувають першорядного значення, оскільки детермінують подальший економічний розвиток нації.

Однак досвід вітчизняних перетворень свідчить про складність, суперечливість і низьку результативність соціальної трансформації, що відбувається. Спонтанне освоєння ринкових норм взаємодії не сприяє консолідації суспільства, навпаки, супроводжується розчаруванням людей у політиці реформ. Девальвація соціального капіталу, низький рівень довіри до політичних, державних і економічних інститутів наочно свідчать про це.

Невідповідність між прикладним і теоретичним знаннями про соціальний капітал обумовила різнобічний дослідницький інтерес до нового поняття у світовій і вітчизняній науці. Вирішити наукову задачу тільки традиційними методами економічної теорії неможливо. Доцільно використовувати міждисциплінарний підхід, розробляти нові суспільствознавчі теорії, однією з яких може стати теорія соціального капіталу суспільства.

Класики світової соціології – М. Вебер, Т. Веблен, Е. Дюркгейм, Ф. Теніс першими дали пояснення трансформації індивідуальної довіри людини в «упредметнену довіру» окремого співтовариства. На історичне значення та національні особливості соціального капіталу вказують відомі аналітики Р. Патнем, Ф. Фукуяма. Представники сучасної економічної соціології П. Бурдьє, Дж. Коулман, Р. Інглехарт, Г. Лурі, В. Іноземцев, В. Радаєв, П. Шихірєв розглядають немонетарну мотивацію та неформальні інституційні практики як важливі ресурси соціальної взаємодії економічних агентів.

Теорії і методології розвитку економічної системи присвячені наукові праці вчених різних економічних шкіл: М. Алле, Г. Бекера, Д. Белла, М. Блауга, Дж. Бьюкенена, О. Вільямсона, Дж. К. Гелбрейта, Л. Ерхарда, М. Кастельса, Р. Коуза, К. Маркса, Д. Норта, В. Ойкена, А. Ослунда, Ф. Хайєка, Д. Ходжсона, Й. Шумпетера. Протиріччя, сутність та інституціональну динаміку транзитивної економічної системи досліджують російські та українські вчені А. Аузан, С. Архієреєв, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Гриценко, В. Дементьєв, Л. Дмитриченко, М. Звєряков, Р. Капелюшников, Б. Кваснюк, І. Малий, Р. Нуреєв, А. Олійник, Ю. Пахомов, А. Покритан, О. Сухарєв, В. Тарасевич, А. Чаусовський, М. Чумаченко, А. Чухно, А. Шастітко, О. Яременко.

У визнання і становлення нової економічної науки – соціальна економіка – істотний внесок зробили вітчизняні вчені Д. Богиня, В. Єременко, Г. Задорожний, Ю. Зайцев, Г. Тарасенко, С. Тютюнникова, А. Ягідка. Розробка теоретико-методологічних засад актуального наукового напрямку передбачає дослідження проблематики соціального капіталу.

Проте на сьогодні не вироблено єдиної точки зору щодо визначення сутності та функцій соціального капіталу як багатофакторного ресурсу нації. Проблема залишається дискусійною, переважають політичні і соціологічні підходи щодо предмета обговорення. Але ситуація поступово змінюється. Обґрунтування політекономічного аспекту соціального капіталу вже знайшло відображення в публікаціях М. Гуревічова, О. Грішнової, Е. де Сото, Л. Стрельнікової, А. Шадріна. Розкриття феномену соціального капіталу потребує створення відповідного напрямку економічної теорії, що визначає актуальність теми дослідження, його мету і завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана за планом науково-дослідної роботи Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського за держбюджетними темами: “Соціальна політика і її ресурсне забезпечення: теорія і практика” (номер держреєстрації 0198U005304, 1998-2000 рр.), автором підготовлено пропозиції щодо розвитку регіональної соціальної політики; “Соціальні пріоритети перехідної економіки й економічна безпека” (номер держреєстрації 0101U002487, 2001-2003 рр.), розроблено теоретичні підходи до вивчення природи, сутності, функцій соціального капіталу; “Проблеми стійкого розвитку України: економічне зростання і соціалізація” (номер держреєстрації 0106U007014, 2004-2008 рр.), створено методологічні засади теорії соціального капіталу як інституціонального ресурсу неформальної вза’ємодії економічних агентів; за госпдоговірними науково-дослідними темами “Обґрунтування показників економічної безпеки на регіональному рівні” (№ 74/2005), “Інститути економічної безпеки: взаємодія тіньової та реальної економік” (№ 165/2006) досліджено вплив “імпорту інститутів”, запропоновано науково-методичний аппарат аналізу взаємодії формальних і неформальних інститутів.

Обраний напрямок наукових досліджень є складовою частиною виконання спільного європейського проекту TEMPUS TACIS «Розробка навчального плану з прикладної соціальної політики» T–JEP–10832-99, автор розробила концептуальні й методичні засади щодо підготовки соціальних менеджерів.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних засад соціального капіталу як нового соціоекономічного інституту суспільства, що вирішує актуальну наукову проблему інституціоналізації взаємодії економічних агентів в умовах трансформації економічної системи України.

Для досягнення мети в дисертації поставлено і вирішено такі задачі:

визначено сутність сучасної економічної системи, складено типологію структурних елементів, проведено порівняльний аналіз її типів;

визначено сутність соціального середовища, структуровано поняття, проаналізовано причини і наслідки соціальної трансформації економічної системи під впливом інституціональних змін;

проаналізовано суспільне виробництво з позиції співвідношення його матеріальної і нематеріальної складових з наступним виділенням духовного виробництва і структуруванням його елементів;

обґрунтовано методологію виділення в структурі сукупного суспільного капіталу групи нематеріальних капіталів, визначено їхні властивості й ознаки, у тому числі і соціального капіталу;

з'ясовано механізм формування гуманітарного капіталу суспільства і створення відповідної до його функцій гуманітарної інфраструктури;

досліджено природу походження, сутність, функції та форми нагромадження і споживання соціального капіталу як інституціонального ресурсу суспільства;

визначено типологію соціальних інститутів, що регламентують взаємодію економічних агентів;

виділено ознаки і властивості неформальних інститутів і проаналізовано їхній вплив на економічну поведінку агентів;

розроблено засади теорії соціального капіталу як складової частини інституціональної економічної теорії;

обґрунтовано теоретичну і прикладну цінність використання соціального капіталу як соціоекономічного інституту підвищення добробуту нації.

Об'єктом дослідження є процеси інституціоналізації та соціалізації взаємодії економічних агентів в умовах трансформації економічної системи України, які обумовлюють зміну типу соціально-економічних відносин.

Предмет дослідження є теоретико-методологічні засади механізму нагромадження і споживання соціального капіталу як інституціонального ресурсу в умовах трансформації економічної системи суспільства.

Методи дослідження. У дисертації використовувалися загальнонаукові методи пізнання, що надало можливість забезпечити вірогідність одержаних результатів, досягти концептуальної завершеності і комплексності дослідження.

На основі застосування методів формальної логіки – аналізу і синтезу, індукції і дедукції – визначено зміст соціальної й інституціональної трансформацій економічної системи, обґрунтовано типологію її структурних елементів, проведено порівняльний аналіз типів, структуровано соціальне середовище, виявлено його риси і властивості, сформульовано закони соціального середовища, проведено класифікацію інститутів соціальної сфери.

Методами діалектичної логіки – наукової абстракції, єдності історичного і логічного – конституйовано поняття «соціальний капітал», простежено генезис явища, розкрито його інституціональну природу, механізм нагромадження і споживання. На основі структурно-функціонального і факторного аналізу обґрунтовано гіпотезу щодо сучасної структури суспільного капіталу, місце і роль у ній нематеріальних капіталів, охарактеризовано властивості і функції цих капіталів, у тому числі й соціального капіталу.

Інституціональні методи вивчення соціального капіталу дозволили:

описово-індуктивним методом спостерігати появу нових рис в явищі, обґрунтувати сучасний зміст із позиції минулого досвіду і сформулювати наукове визначення неформального інституту;

формально-юридичним методом проаналізувати практику дотримання вимог і обмежень формального і неформального характеру при побудові соціальної мережі взаємодії економічних агентів;