Солоненко О.М. Реалізація функції забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян у системі місцевого самоврядування (організаційно-правові питання)

summary

У вступі обгрунтовується актуальність теми наукового дослідження, визначається його мета, об'єкт і предмет дослідження; зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; розкриваються методологічні, теоретичні, нормативні й емпіричні засади дисертаційної роботи, її наукова новизна, практичне значення наукових результатів, апробація дослідження та його структура; формулюються основні положення, що виносяться на захист.

Розділ перший дисертаційного дослідження – “Правові основи реалізації функції забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян у системі місцевого самоврядування” – складається з трьох підрозділів, в яких автор досліджує поняття та систему функцій місцевого самоврядування, правові засади організації й функціонування системи місцевого самоврядування, робить спробу визначити сферу компетенції місцевого самоврядування та систематизувати повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.

У першому підрозділі – “Поняття та система функцій місцевого самоврядування” – автор спочатку досліджує сучасні форми становлення місцевого самоврядування, звертаючись до аналізу основних теоретичних концепцій організації місцевої влади – теорії вільної громади, громадівської і державницької теорій місцевого самоврядування, положення яких дають уявлення не лише про функції і завдання місцевого самоврядування, але й про їхні джерела та політико-правову природу.

Для визначення підходів до розкриття змісту поняття “функції”, “функції місцевого самоврядування” та їх систематизації автор насамперед звертається до загальної характеристики системою філософських знань та наукових дисциплін, чинним законодавством України, відповідними міжнародними угодами. При цьому здобувач консолідується з тими науковцями які розрізняють місцеве самоврядування та місцеве управління, що дозволяє чіткіше розмежовувати самоврядні (власні) функції та повноваження місцевого самоврядування з функціями й повноваженнями органів державної влади.

Дисертант вважає, що найістотнішою ознакою функцій місцевого самоврядування є певні напрями діяльності його первинного суб'єкта – територіальної громади села, селища, міста. Адже ст. 140 Конституції говорить про те, що місцеве самоврядування здійснюється у відповідних формах саме територіальною громадою, а ст. 6 Закону про місцеве самоврядування наголошує, що територіальна громада є основним носієм його функцій і повноважень. Отже, функції місцевого самоврядування і функції територіальної громади – це по суті одне й те ж саме. Тому автор стверджує, що під функціями місцевого самоврядування насамперед слід розуміти напрями діяльності територіальної громади, які характеризують зміст її самоврядної (муніципальної) діяльності, тобто діяльності по вирішенню питань місцевого значення.

З вищесказаного випливає, що функції територіальних громад місцевого самоврядування є джерелом функцій його органів і посадових осіб, тобто інших елементів системи місцевого самоврядування, а отже мають основний (загальний) характер. Це, в свою чергу, засвідчує, що між цілями і завданнями територіальних громад місцевого самоврядування та функціями їх представницьких органів і посадових осіб існує прямий зв’язок. Тому функції останніх загалом є похідними від цілей та завдань цих спільнот і співвідносяться як частина і ціле.

Автор, зважаючи на соціально-політичне призначення місцевого самоврядування, принципів і основних сфер діяльності елементів його системи, послуговуючись формально-юридичним аналізом чинного законодавства України, відповідних міжнародно-правових актів, виділяє такі основні його функції, що мають комплексний характер і об'єктом яких є широке коло споріднених відносин: політико-адміністративну; загального управління; соціально-економічну; формування сфери життєдіяльності жителів – членів територіальної громади.

За сферами самоврядної (місцевої) діяльності, зокрема територіальної громади (як первинного й основного суб'єкта його системи), дисертант поділяє функції місцевого самоврядування на: а) зовнішні, зумовлені їх діяльністю поза адміністративно-територіальними межами існування окремої територіальної громади, вирішенням певних питань та реалізацією місцевих інтересів, що мають спільне значення для кількох територіальних громад; б) внутрішні функції місцевого самоврядування, що мають об’єктивний характер, зумовлені цілями й завданнями місцевої демократії та спрямовані на вирішення питань місцевого значення. Реалізація їх насамперед відповідає інтересам певної територіальної громади. До цієї групи спеціалізованих або спеціальних (галузевих) політико-адміністративної функції здобувач (спираючись на багатовікову практику) відносить напрями діяльності щодо обрання (формування) представницьких органів територіальної громади; адміністративно-територіального устрою; оборонної роботи; охорони навколишнього природного середовища; забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.

Таким чином, авторський системний аналіз функцій місцевого самоврядування свідчить про наявність у територіальної громади, зокрема як внутрішньої, – функції забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, яка є складовим елементом більш загальної (основної) політико-адміністративної функції, що і вказує на відповідне місце та роль досліджуваного напряму діяльності територіальної громади в системі функцій місцевого самоврядування. При цьому автор звертає увагу на те, що, згідно ч.3 ст.140 Конституції України, органам місцевого самоврядування можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, зокрема й щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, що й обумовлює громадівсько-державну (дуалістичну) природу функцій відповідних органів місцевого самоврядування. Тому діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування у досліджуваній сфері спрямована на реалізацію як відповідних власних (самоврядних), так і делегованих (зокрема, органів державної влади) повноважень.

За результатами аналізу здобувач характеризує досліджувану функцію місцевого самоврядування щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, як об’єктивно існуючу у відповідній системі функцій, виходячи з соціального призначення місцевого самоврядування, яка, маючи ознаки внутрішньої функції, є часткою, складовим елементом політико-адміністративної (основної) функції й охоплює відповідний комплекс напрямів самоврядної діяльності елементів системи місцевого самоврядування з вирішення, згідно з чинним законодавством, питань місцевого значення, зокрема щодо формування, підтримання, охорони й захисту адміністративно-правових відносин у межах відповідного адміністративно-територіального утворення та в інтересах територіальної громади.

У другому підрозділі – “Правові засади організації та функціонування системи місцевого самоврядування” – аналізуються новітні концептуальні засади місцевого самоврядування; правові засади організації й функціонування в Україні елементів його системи у сфері забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.

Певний ретроспективний аналіз законодавства України, зокрема правових засад організації місцевого самоврядування в Україні й функціонування елементів його системи у сфері забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, дозволив автору дійти висновку, що закладені в національному законодавстві 1990-1992 років нормативно-правові аспекти діяльності елементів системи місцевого самоврядування, не отримуючи в подальший період розвитку як держави, так і законодавства свого конституційного закріплення, призводили до спроб у 1994-1995 роках повного або часткового відновлення “радянської системи” моделі влади на місцевому рівні. Лише з прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року фактично було завершено пошук варіантів структур місцевих влад і заміни вертикалі “державних” рад системою органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, що відкрило конституційні можливості для широкого розвитку правових засад організації, а отже й повноцінного функціонування системи місцевого самоврядування у сфері дослідження.

Авторський функціональний аналіз нормативно-правових положень Основного Закону, що закріплюють правові засади організації місцевого самоврядування й діяльності елементів його системи, дає можливість дійти висновку, що конституційні норми є загальними, а отже і основними правовими засадами організації і функціонування вищезгаданої системи як у цілому, так зокрема і в досліджуваній сфері. При цьому конституційні норми визначають його концептуальну модель і встановлюють параметри, в межах яких має здійснюватися законодавче регулювання місцевого самоврядування.

На підставі вивчення та аналізу вітчизняного законодавства, яке регламентує місцеве самоврядування, здобувач зазначає, що одним з перших важливих і основних нормативних актів щодо місцевого самоврядування став прийнятий 21 травня 1997 року Верховною Радою України на основі й у відповідності з Основним Законом – Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, який детально визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, правовий статус і відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, засади їх організації й діяльності щодо реалізації питань, пов'язаних з предметом авторського дослідження.

На основі аналізу законодавчого переліку елементів системи місцевого самоврядування (ст.5 Закону про місцеве самоврядування) дисертант дійшов висновку і звертає увагу на те, що зміст поняття “система місцевого самоврядування” не має однозначного тлумачення. Так, з одного боку, під системою місцевого самоврядування можна розуміти структурно-організаційний механізм здійснення місцевого самоврядування певною територіальною громадою – “система місцевого самоврядування у вузькому значенні”; з іншого – віднесення до її елементів обласних та районних рад дає можливість розширено тлумачити систему місцевого самоврядування як сукупність механізмів здійснення місцевого самоврядування всіх територіальних громад у межах регіону (область, район) або в межах усієї держави – “система місцевого самоврядування в широкому значенні”. Тому, на думку здобувача, точнішим є розуміння системи місцевого самоврядування в його першому, “вузькому” значенні. На це вказує така обставина: згідно з Конституцією (ст.140), територіальну основу місцевого самоврядування в Україні становлять виключно населені пункти – село, селище, місто. Тобто суб'єктом права на місцеве самоврядування може виступати лише “первинна” територіальна громада, яку становлять жителі окремого населеного пункту (села, селища, міста). Щодо жителів регіону в цілому (район, область), то вони утворюють “вторинну” територіальну громаду. Вона не є суб'єктом права місцевого самоврядування і тому не може мати власного механізму здійснення місцевого самоврядування. У відповідності з цим районні та обласні ради мають специфічний конституційний статус – це не представницькі органи районної, обласної територіальної громади, а органи, які репрезентують спільні інтереси первинних територіальних громад відповідного регіону.

Тому автор вважає, що під системою місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані слід розуміти сукупність органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення та організаційних форм, за допомогою яких територіальна громада (або її складові частини) здійснює завдання та функції місцевого самоврядування, зокрема й у сфері забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.

Дисертант, застосовуючи системний підхід до місцевого самоврядування, аналізує основні засади конституційного і законодавчого статусу й організаційно-правові основи формування та функціонування кожного зі складових елементів його системи. Відзначається також, що окреме, важливе місце у правовому регулюванні функціонування місцевого самоврядування відіграє підзаконний рівень – підзаконні нормативно-правові акти (акти Президента України, Кабінету Міністрів України тощо). При цьому автор приділяє також увагу дослідженню актів і місцевого самоврядування, підкреслюючи особливе місце в системі нормативно-правових актів місцевого самоврядування – статуту територіальної громади.

На основі аналізу нормативно-правового регулювання місцевого самоврядування дисертант пропонує таку структуру рівнів юридичного регулювання організації й функціонування елементів системи місцевого самоврядування: перший – конституційний; другий – законодавчий; третій – підзаконний; і робить висновок про те, що вони становлять взаємозв’язану систему нормативно-правових актів, які регулюють питання організації й діяльності складових елементів системи місцевого самоврядування щодо реалізації ними визначених законом питань у сфері забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.

Третій підрозділ – “Сфера компетенції місцевого самоврядування та повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян” – присвячений правовому визначенню компетенції місцевого самоврядування та повноважень його органів і посадових осіб у вищезгаданій сфері; їх конкретизації й деталізації стосовно елементів його системи. Окремо на основі доктринальних джерел та чинного законодавства України проаналізовано поняття, обсяг, нормативне відображення самоврядних (власних) і делегованих (зокрема, державних) повноважень.

Досліджуючи юридичне значення самого поняття “компетенція”, автор акцентує увагу на відсутності усталеної думки щодо даної дефініції. При цьому він поділяє запропоновану О.Є. Кутафіним точку зору про те, що компетенція – це складна правова категорія, яка складається з предметів відання, прав та обов'язків.

Автор відмічає, що, відповідно до міжнародно-правових актів, Конституції України, органам місцевого самоврядування може надаватися лише незначна частина повноважень органів державної влади. Проте фактичний, реальний стан, виходячи з аналізу законодавчого регулювання функціонування системи місцевого самоврядування, наприклад, у виконавчих органів відповідних місцевих рад, показує більш значний обсяг не власних (самоврядних) повноважень, а делегованих (державних), зокрема й у сфері дослідження. Тому дисертант погоджується з думкою Г.В. Барабашева, що це веде до багаторазового посилення державної політико-правової природи муніципальних інститутів, ставлячи органи місцевого самоврядування в міцну адміністративну і фінансову залежність від державних органів, їх посадових осіб.

Аналіз відповідних теоретичних розробок науковців у галузі місцевого самоврядування показує, що в поняття компетенції місцевого самоврядування включають, як правило, сукупність повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Водночас слід враховувати, що ст. 140 Конституції України наділила територіальні громади, як окремий суб’єкт правовідносин, широкою компетенцією щодо самостійного вирішення питань місцевого значення в межах Конституції і законів України як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Тому, на думку автора, компетенцію місцевого самоврядування недоцільно розглядати як механічне з'єднання компетенцій (повноважень) органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Компетенція місцевого самоврядування – це сукупність визначених Конституцією і законами України питань місцевого значення, які становлять предмети відання місцевого самоврядування (сферу компетенції місцевого самоврядування) та необхідних для їх вирішення повноважень територіальної громади і органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування (самоврядних повноважень). Водночас, компетенція органу місцевого самоврядування - це сукупність визначених законом предметів відання та повноважень (самоврядних і делегованих) органу місцевого самоврядування. Таким чином, ці два явища тісно переплітаються, взаємопоєднані між собою, хоча механічно вони й не співпадають. При цьому автор детально обгрунтовує такий підхід.

Здобувач характеризує термін “повноваження місцевого самоврядування” як сукупність виключних повноважень територіальної громади та самоврядних повноважень органів і посадових осіб місцевого самоврядування, а термін “сфера компетенції місцевого самоврядування”, на його думку, охоплює систему предметів відання, визначених у законі як “питання місцевого значення”.

У дисертації детально аналізуються зміст діяльності, характер розподілу, деталізація та закріплення повноважень органів і посадових осіб місцевого самоврядування щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав і свобод громадян. На погляд автора, їх можна поділити на окремі блоки: з визначення кола органів, організацій та осіб, які беруть участь у забезпеченні законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; з регламентації діяльності відповідних суб'єктів та керівництва їх роботою у сфері дослідження; зі створення умов, що сприяють становленню та додержанню на території села, селища, міста режиму законності, правопорядку; з поновлення режиму законності, правопорядку, а також неправомірно порушених прав і свобод громадян.

Проведений автором аналіз дозволив дійти висновку, що питання, пов’язані з визначенням кола органів, організацій і посадових осіб, які беруть участь у забезпеченні законності, правопорядку, охорони прав і свобод громадян, встановлення правових засад їх діяльності, нормативне регулювання відповідних суспільних відносин, створення відповідно до закону міліції, яка утримується за рахунок коштів місцевого бюджету, належать до виключних повноважень представницьких органів місцевого самоврядування, тобто дані питання можуть вирішуватися лише на пленарних засіданнях відповідних рад, що вказує на їх верховенство у взаємовідносинах з іншими органами й посадовими особами місцевого самоврядування. Повноваження представницьких органів місцевого самоврядування з інших напрямів діяльності у досліджуваній сфері деталізуються і конкретизуються у повноваженнях таких їх органів, як виконавчі комітети, відділи та управління.

На основі нормативних і практичних матеріалів піддано окремому аналізу відносини елементів системи місцевого самоврядування у сфері дослідження з органами прокуратури, Служби безпеки України, внутрішніх справ, юстиції, суду, адвокатури.

Дисертантом вносяться пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства України, зокрема: доопрацювання регламентації нормотворчих повноважень рад у Кодексі України про адміністративні правопорушення (ст.ст. 5, 152, 159, 182). Обгрунтовується також необхідність розробки і прийняття Типового положення про постійні комісії сільських, селищних і міських рад тощо.

У другому розділі дисертації – “Організаційні та правові форми реалізації функції забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян у системі місцевого самоврядування” – досліджуються форми та методи діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування й організаційно-правові питання їх взаємодії з органами державної влади у сфері забезпечення законності, правопорядку, охорони прав і свобод громадян.

Автор у підрозділі (2.1.) - “Форми та методи діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування по реалізації власних (самоврядних) та делегованих повноважень у сфері забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян” – викладає результати дослідження основних форм та методів діяльності елементів системи місцевого самоврядування на основі аналізу процесу здійснення їх повноважень у вищезгаданій сфері, що, на його думку, детальніше розкриває й механізм реалізації функції забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян у системі місцевого самоврядування та пов'язаних з цим організаційно-правових проблем.

Аналіз використовуваних органами і посадовими особами місцевого самоврядування форм діяльності при реалізації власних (самоврядних) та делегованих повноважень у сфері забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян дозволив визначити, що за своїм характером вони зумовлені: а) внутрішньою організаційною структурою органів та правовим статусом посадових осіб місцевого самоврядування (організаційно-правові форми); б) способом зовнішнього вираження змісту їх діяльності щодо реалізації досліджуваних повноважень (правові, організаційні, матеріально-технічні). Відрізняючись помітною самостійністю, всі форми діяльності утворюють певну систему, складові частини якої тісно взаємодіють між собою, що дає можливість органам і посадовим особам місцевого самоврядування на території відповідного адміністративно-територіального утворення, в межах наданих повноважень, у сфері авторського дослідження, забезпечувати дотримання законності, підтримувати сформовані державою правовідносини, відстоювати права і свободи громадян, ефективно захищати і задовольняти їх законні інтереси, а також, у разі їх порушення, негайно поновлювати.

На основі проведеного дослідження здобувач дійшов висновку, що систему організаційно-правових форм діяльності, зумовлених внутрішньою організаційною структурою органів та правовим статусом посадових осіб місцевого самоврядування, складають такі основні форми: а) колегіальні: сесії місцевих рад, що складаються з пленарних засідань ради, її постійних комісій; - засідання виконавчих комітетів, відповідних комісій при виконавчих комітетах та служб; б) одноосібні: участь депутатів, голів місцевих рад у пленарних засіданнях рад, її виконавчих органів і постійних комісій; - участь у зборах громадян за місцем їх проживання; особистий прийом громадян.

У дисертації детально аналізуються форми, зумовлені зовнішнім вираженням діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування, зокрема, правові, що за своїм характером поділяються на: нормотворчі (адміністративна нормотворчість) – акти загального характеру, видання нормативних актів місцевого управління; правозастосовчі (правовиконавчі) – видання актів застосування норм права, індивідуальних та інших ненормативних актів місцевого управління.

Особливу увагу здобувач приділяє дослідженню нових форм діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування у сфері дослідження, що викликані процесом становлення й розбудови місцевого самоврядування в нашій країні. Однією з таких форм діяльності (як способу зовнішнього вираження змісту відповідної діяльності) є морально-етичні прояви. Дисертант зазначає, що етика є моральним критерієм, по-перше, професіоналізму посадових осіб місцевого самоврядування, уміння безпосередньо працювати з громадянами; по-друге, їхньої діяльності щодо додержання принципів законності, справедливості у розв’язанні питань, зокрема пов'язаних з авторським дослідженням. Тому робиться наголос на необхідності розробки типових правил поведінки посадових осіб місцевого самоврядування, які слід викласти в Кодексі поведінки муніципального службовця.

Висвітлюючи загальне поняття про методи діяльності, здобувач акцентує увагу на тому, що будь-який метод здійснюється в певних формах, а отже форма є вираженням сутності і практичної реалізації методу. Практичне дослідження процесу реалізації вищезгаданої функції елементами системи місцевого самоврядування дозволило проаналізувати специфічні ознаки методів їх діяльності і надало можливість дійти висновку, що вони за своєю характеристикою поділяються на: методи загального впливу (методи переконання і примусу) і методи цілеспрямованої дії (методи керівництва, координації й сприяння).

У підрозділі (2.2.) – “Організаційні та правові питання організації взаємодії елементів системи місцевого самоврядування з органами державної влади у сфері забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян” – сформульовані науково-теоретичні положення щодо формування та функціонування організаційно-правового механізму взаємодії у вищезгаданій сфері.

Відзначається, що одними з чинників, які обумовлюють умови нормального, повного і ефективного функціонування системи місцевого самоврядування щодо реалізації повноважень у сфері забезпечення законності, правопорядку, охорони прав і свобод громадян є погодженість та єдність дій (що досягається через координацію та взаємодію) елементів його системи з відповідними органами державної влади. Тут же автор роз'яснює юридичне значення термінів “взаємодія” і “координація”.

Проведене в дисертації дослідження дозволило зробити висновок, що відповідно до побудови органів державної влади в нашій країні (за політико-правовою доктриною розподілу влади), організаційно-структурних і функціональних їх характеристик існують певні рівні взаємовідносин елементів системи місцевого самоврядування з органами державної влади, які й обумовлюють відповідні межі, форми та види взаємозв'язків.

Далі автор на основі чинного законодавства, політико-правового статусу взаємодіючих суб'єктів (місцевого самоврядування і державної влади), сфер функціонування, наданих повноважень, характеру управлінських відносин та інтересів, що ними захищаються, обгрунтовує окремі види їх взаємозв'язків у сфері дослідження: вертикальні (субординаційні), горизонтальні, координаційні, реординаційні (зворотні зв'язки), які і зумовлюють відповідні організаційно-правові форми їх взаємодії: вертикальні (субординаційні) - підконтрольність і підзвітність, прийняття акта, обов'язкового до виконання, тощо; горизонтальні - взаємне делегування повноважень, обмін інформацією, реалізація розроблених спільних рішень тощо; координаційні - спільна розробка управлінських рішень, проведення спільних засідань, утворення спільних органів і надання їм відповідних повноважень тощо; реординаційні - виступ з правом дорадчого голосу на відповідному засіданні, прийняття рішення щодо повноваження, делегованого іншому органу тощо.

Досить детально дисертант дослідив організаційні і правові питання взаємовідносин місцевих державних адміністрацій, як органів державної виконавчої влади загальної компетенції, з елементами системи місцевого самоврядування у вищезгаданій сфері. При цьому на основі нормативних і практичних матеріалів розкрито проблеми взаємовідносин місцевих державних адміністрацій з органами і посадовими особами місцевого самоврядування, для усунення яких здобувач пропонує прийняти Закон України “Про основи взаємовідносин між місцевим самоврядуванням і місцевою виконавчою владою”.

На закінчення слід додати, що авторське науково-теоретичне дослідження і вивчення практичного досвіду дозволило обгрунтувати той факт, що в системі місцевого самоврядування, по суті, відсутня спеціальна структура, яка б займалася безпосередньо реалізацією досліджуваної функції. Тому пропонується і обгрунтовується необхідність створення у системі місцевого самоврядування подібних спеціальних структур, наприклад, у формі підрозділів муніципальної міліції (місцевої міліції чи міліції місцевого самоврядування).

У висновках вміщені основні положення і результати проведеного дослідження; коротко сформульовані основні поняття, теоретичні та практичні положення щодо вдосконалення реалізації в системі місцевого самоврядування функції забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; запропоновані конкретні пропозиції щодо внесення змін і доповнень у чинне законодавство України та щодо прийняття нових нормативних актів. Обгрунтовується необхідність подальших досліджень в цьому напрямку.

У “Додатку” міститься законопроектна пропозиція щодо організації в системі місцевого самоврядування міліції, яка утримувалась би за рахунок коштів місцевого бюджету (місцевої міліції), та міліції місцевого самоврядування.