СПОРТИВНЫЙ ДИСКУРС В РУССКОМ МАСС-МЕДИЙНОМ КОММУНИКАТИВНОМ ПРОСТРАНСТВЕ

summary

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність, сформульовано мету і комплекс основних завдань, зазначено джерельну базу, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, зазначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення, структуру дисертації, наведено відомості про апробацію її результатів.

Перший розділ «Теоретичні основи вивчення спортивного дискурсу» присвячено науковому осмисленню медіапростору і спортивного дискурсу як різновиду інституційного спілкування.

У першому підрозділі першого розділу «Масмедійний комунікативний простір» розглянуто підходи до визначення термінів медіалінгвістики, встановлено співвідношення термінів «комунікативний простір» і «дискурс», проаналізовано специфіку віртуального дискурсу і його соціальну значущість.

У мовознавстві існує три підходи до розв'язання проблеми співвідношення понять «мас-медіа» і «гіпермедіа». Найпоширенішою є позиція, згідно з якою поняття «медіа», «мас-медіа», «ЗМІ», «ЗМК» взаємоперетинаються (Т. Добросклонська, Г. Почепцов). До ЗМІ зараховують всі засоби передавання інформації: від книг до Інтернету – але предметом досліджень є, в першу чергу, інформаційна маніпуляція свідомістю реципієнта; відповідно, аналізуються переважно матеріали газет і телебачення, інформаційні ресурси в Інтернеті.

Деякі вчені (С. Дацюк, Д. Галкін) послідовно розмежовують мас-медіа і гіпермедіа залежно від одно- і двоспрямованості, масовості і вибірковості комунікації.

При помірному диференційованому підході (Г. Трофімова, М. Раскладкіна) ЗМІ визначають як односпрямований інформаційний вплив на маси, покликаний «створювати думки». Інтернет є новим рівнем розвитку опосередкованої комунікації і містить у собі ЗМІ як один із ресурсів.

У безмежному комунікативному просторі як сукупності сфер мовленнєвої взаємодії, що має як ідеальну, так і матеріальну сторони, існує безліч дискурсів, що також мають матеріальний (мовленнєвий і текстовий) і ментальний виміри. Людина в процесі комунікації вільно (або відносно вільно) переміщується між дискурсами як ментальними структурами. Потрапляючи в поле суб'єктного або об'єктного дискурсу (за типом комунікантів або за основним концептом), мовець вибудовує, а реципієнт сприймає матеріальне повідомлення відповідно до правил, що склалися у цьому дискурсі. Дискурс розуміється як мовленнєво-розумова процесуально-результативна єдність, продуктом якої є матеріальний текст і концептуальна картина світу.

Будь-який комунікативний простір (природний чи опосередкований) можна сегментувати відповідно до мотиву звернення клієнта до агента дискурсу. При цьому розрізняються не тільки цілепокладання, але й формальні характеристики сфер спілкування: інформаційно-прагматичні потреби корелюють з підготовленим писемним мовленням, а соціально-емоційні – зі спонтанним мовленням, яке у текстовому середовищі Інтернету називається «писемно-розмовним».

Поява віртуального дискурсу зумовлена еволюцією віртуальної комунікації від машинних кодів до майже неусвідомлюваного у своїй опосередкованості спілкування «людина – людина». Слугуючи засобом передавання інформації для інших дискурсів, він накладає на них свої властивості: гіпертекстуальність, мультимедійність, текстовість, реальність особистості як реальність самопрезентації та ін.

У результаті постійного спілкування на «просторово-часових проміжках Інтернету» – тематичних форумах – виникають віртуальні соціальні групи – «віртуальні співтовариства». Користувач має свободу вибору сфери комунікації і способу самопрезентації (конструювання або реконструювання особистості). Участь у веб-дискусіях сприяє систематизації уявлень про світ, виробленню групової єдності.

У другому підрозділі першого розділу «Спортивний дискурс» розглянуто підходи до визначення терміна «спортивний дискурс», окреслено актуальні проблеми вивчення спортивного дискурсу в гуманітарних науках, проаналізовано специфіку інституційності спортивного дискурсу.

Принципова різниця між підходами до вивчення СД полягає в розумінні терміна «спортивний дискурс» й у виборі матеріалу для аналізу. При цьому вивчення спортивного дискурсу в Німеччині відокремлюється від основної маси досліджень: спортивний дискурс розуміється як критика культурного феномена в художній літературі.

У більшості робіт термін «спортивний дискурс» використовується в трьох значеннях. Найширше термін трактується культурологами: спортивний дискурс виступає як семіотична система, пов'язана зі спортом (М. Уваров, В. Юнгханс, М. Гампер, У. Морган, К. Леш).

Мовознавці наголошують на лінгвістичних вимірах спортивного дискурсу і використовують цей термін для позначення всієї комунікації і концептуальної картини світу, що пов'язані зі спортом (О. Зільберт, Б. Зільберт, О. Панкратова, О. Савченко).

Термінологічне сполучення «спортивний дискурс у ЗМІ» неодноразово зустрічається в науковій літературі у такому значенні: ‘сукупність наративних і технічних прийомів репрезентації спорту і супутніх концептів та ідей’ (Дж. Харріс, Н. Блейн, Р. Бойл). Спортивний дискурс у засобах масової комунікації – це активне двостороннє співробітництво всіх учасників опосередкованого спілкування, присвяченого спорту.

Більш вузьке трактування терміна «спортивний дискурс» нерозривно пов'язує спорт із засобами масової інформації: спортивний дискурс – це вербальне і концептуальне відображення спорту в ЗМІ (А. Трубченінова, І. Новікова, С. Кудрін). Найвужче значення терміна «спортивний дискурс» зводиться до власне мовлення в спортивних ЗМІ, повністю протиставленого будь-якій когнітивній діяльності (К. Боровікова).

У процесі опису спортивного дискурсу варто звернути увагу на проблеми взаємодії спорту й засобів масової комунікації, зокрема: функціонування мови і термінології спорту в медіапросторі, розвиток жанрової системи спортивного дискурсу в ЗМК. Серед соціолінгвістичних проблем можна назвати протиставлення і вербальну репрезентацію видовищного спорту (що відображається у ЗМІ на основі ідей національної ідентичності) і спорту-культури, спорту-участі. Заслуговують на опис також способи об'єктивації культу спортивних зірок, субкультури вболівальників. Варто звернути увагу на позитивні можливості соціальної групової ідентифікації, засоби і способи презентації цінностей соціального інституту спорту.

Соціальний інститут як сукупність норм соціальної взаємодії передбачає певні правила комунікації. Вступаючи в інституційну взаємодію, людина підпорядковується вже сформованим правилам спілкування, бере на себе певні комунікативні ролі й породжує або сприймає тексти відповідно до традиційних для цього типу дискурсу жанрів, тексти, за якими стоїть специфічна лексика (термінологія), граматика, певним чином категоризована картина світу. Так реалізується, споживається і знову конституюється (закріплюється в культурному полі) інституційний дискурс як один із можливих варіантів спілкування. У процесі опису інституційного дискурсу варто пам’ятати про градуальність інституційного спілкування, зумовлену ступенем освоєння соціального інституту (від наївного до практичного, професійного та наукового).

Специфіка інституційності спортивного дискурсу визначається особливостями спорту як соціального інституту, в центрі якого перебуває фізична діяльність. Осмислення й вербалізація спорту є вторинними щодо дії. Проте, вся комунікація, тематично пов'язана зі спортом, має бути віднесена до інституційного дискурсу, оскільки вона слугує збереженню і розвитку соціального інституту спорту.

Спортивний дискурс, як і інші типи дискурсу, характеризується градацією інституційності. Найменшою мірою фізична діяльність задіяна в наївному й науковому дискурсах, однак у них знаходять своє відображення і осмислення цілі та цінності спортивного дискурсу. Практичний дискурс у сфері спорту відповідає ролям уболівальника і спортсмена-аматора, а професійний – ролям спортсмена, тренера, судді.

Сполучною ланкою між професійним і практичним дискурсами стають засоби масової інформації і комунікації. І якщо спортивний телекоментар, новини спорту і тематичні програми уже ставали об'єктом досліджень, то спілкування спортсменів і вболівальників в Інтернеті потребує ретельного дискурсивного аналізу.

Основою для аналізу спортивного дискурсу є модель інституційного спілкування В. Карасіка: 1) типові засоби вираження (спеціальні номінативні одиниці та ін.); 2) учасники; 3) різновиди і жанри; 4) типові способи вираження (стратегії і тактики); 5) цінності; 6) семіотизація; 7) взаємодія дискурсів; 8) хронотоп (у випадку реалізації спортивного дискурсу в ЗМК першорядною видається хронологія дискурсу); 9) цілі і функції.

Основний акцент у дисертаційному дослідженні зроблено на вербально-поняттєвих і комунікативних характеристиках спортивного дискурсу, не виключаючи взаємодії дискурсів, а також аналізу деяких концептів, що виникають у результаті застосування стратегій і тактик. Цілі та функції спортивного дискурсу співвідносяться з цілями й функціями його основних жанрів. У ході вивчення спортивного дискурсу в медіапросторі варто враховувати повноту відображення теми спорту в різних жанрах засобів масової комунікації, а також ступінь освоєння дискурсу різними суб'єктами мовної взаємодії в спорті.

У другому розділі «Спеціальна лексика як вербально-когнітивна база і маркер спортивного дискурсу в масмедійному просторі» комплексно досліджено динаміку лексичної системи фігурного катання.

У першому підрозділі другого розділу «Типи номінативних одиниць у сфері фігурного катання» описано функціонально-стилістичні типи спеціальних номінативних одиниць фігурного катання.

Номінативні одиниці в сфері фігурного катання можна віднести до таких функціонально-семантичних типів:

–    кодифіковані терміни: а) навчальна термінологія новачків, або «дитяча термінологія»; б) наукова термінологія професіоналів;

–   різноманітні субтерміни, серед яких у 1990-2000-х рр. актуальними є сленгізми: а) сленг професіоналів; б) сленг аматорів.

Загальною рисою спеціальної спортивної лексики є те, що вона вербалізує поняттєву систему спорту в спеціальній комунікації, виконуючи, у першу чергу, номінативну функцію. У той час як значна частина лексики і фразеології в спортивній пресі є засобом впливу (образного, емоційного) на «наївного» реципієнта.

Специфіка спортивної термінології полягає у тому, що первинність фізичної дії та традиція безпосереднього наочного навчання не вимагає від терміна обов'язкової дефініції і класичної словниквої фіксації, що, відповідно, є причиною семантичних перетворень у термінології фігурного катання.

У другому підрозділі другого розділу «Джерела формування спеціальних номінативних одиниць у спорті» проаналізовано способи утворення спеціальних номінативних одиниць фігурного катання.

Серед особливостей термінологічної номінації у фігурному катанні привертає увагу активізація семантичних процесів у слензі непрофесійних спортсменів, продуктивність синекдохи та велика кількість спеціальних номінативних одиниць, утворених за метафоричною моделлю «зовнішня подібність» (66 одиниць, що складає 44 % усіх семантичних дериватів і 13 % усіх термінів). До того ж метафора об'єднує в собі семантичну і словотвірну деривацію, а саме додавання зменшувальних суфіксів: козлик, тюльпанчик, змейка, мячики.

Найпродуктивнішим способом словотворення в фігурному катанні є суфіксація (основа дієслова + -к(а) або нульовий суфікс): подкрутка, подкатка, подсечка; недокрут, прокат.

Переважна більшість термінологічних словосполучень у спорті створена за

моделлю «атрибут + іменник», що відображає відношення уточнення, класифікації та відношення «частина – ціле».

У фігурному катанні абревіація використовується в нормативній термінології для позначення напрямку й способу руху (ПВН, ЛНВ), і цей процес можна вважати завершеним, у той час коли сленгові одиниці більш активні щодо експансії в загальнолітературну мову, а також в аспекті внутрішнього розвитку (ЧУ – Чемпионат Украины, ТТ-ММ – Татьяна Тоть­мянина и Максим Маринин).

Запозичення у фігурному катанні є досить активним джерелом поповнення термінології, а останнім часом (кінець 1990-х – 2000-і) спостерігається нова хвиля іншомовних термінів під впливом інтернет-комунікації.

У третьому підрозділі другого розділу «Системність спеціальних номінативних одиниць у сфері фігурного катання» описано системні властивості номінативної сфери фігурного катання.

Лексико-семантичні варіанти багатозначної спеціальної номінативної одиниці розрізняються за сферою (термін – сленгізм) і часом використання (застаріле – актуальне – нове).

У випадку запозичення декількох найменувань для одного поняття одна назва стає нормативною, а інша виходить з уживання або використовується в мовленні непрофесіоналів. За наявності запозиченої і російської назв частіше використовується російська. Кілька російських термінів-дублетів зазвичай використовуються паралельно, розрізняючись морфологічно і за сферою вживання.

Антонімія представлена переважно різнокореневими лексемами, що реалізують різноспрямовану дію (векторні антоніми). Найменування осіб протипоставлені за статусними характеристиками.

У четвертому підрозділі другого розділу «Когнітивні основи спеціальної номінації в спортивному дискурсі» з погляду когнітивної лінгвістики обґрунтовано особливості виникнення й функціонування спеціальних номінативних одиниць фігурного катання; співвіднесено термінологічну і поняттєву системи фігурного катання.

Когнітивний аналіз уможливив визначення таких особливостей спортивного дискурсу в сфері фігурного катання, як роль гендерних та вікових факторів і фактор професіоналізму в процесі спеціальної номінації. «Чоловіче» бачення світу зумовило появу термінів інженерно-технічного характеру. Більш пізні терміни, що апелюють до сфери природи й найчастіше мають зменшувальний суфікс, відповідають дитячому та жіночому мисленню й відображають зміну соціального складу інституту спорту. Непрофесійне освоєння фігурного катання пов’язане з досить вільним використанням нормативної термінології.

Поняттєве поле «Фігурне катання» структурується фреймовою сіткою, у якій можна виділити два подібних фрейми: «Тренування» і «Виступи, змагання», що розрізняються набором суб'єктів діяльності. Найрозробленішим слотом у фреймі «Фігурне катання» є «Діяльність як об'єкт», причому для висвітлення змагань у неспеціалізованих ЗМІ більш актуальні загальні поняття – типи елементів, а для професійної комунікації на тренуваннях важливе дрібне членування поняттєвого поля, що включає, зокрема, й терміни-характеристику виконання елемента.

У п'ятому підрозділі другого розділу «Спеціальна лексика як маркер спортивного дискурсу в засобах масової комунікації» визначено роль спеціальних номінативних одиниць у реалізації спортивного дискурсу в медіапросторі.

Спеціальна лексика є одним з найважливіших маркерів спортивного дискурсу у всіх його жанрах. Так, у творчості вболівальників вона пов'язує поетичні та прозові твори з певним видом спорту. Опанування термінологією стає свідоцтвом належності до соціальної групи спортсменів, перепусткою до субкультури, що особливо важливо для спортсменів-аматорів.

Інтернет-комунікація сприяє розвитку аматорського спорту, в тому числі й виробленню поняттєвого апарату спортивного дискурсу. «Пожвавлення» дискурсу супроводжується активізацією семантичних процесів: спортсмени-аматори, з одного боку, розхитують терміносистему індивідуальними та регіональними тлумаченнями нормативних одиниць. Але, з іншого боку, вони ж здійснюють спробу первинної кодифікації термінів через обговорення і вибір найменш суперечливої номінації, а також складання навчальних словників.

Свобода використання спеціальної лексики є жанротворчим фактором у спортивному телерепортажі. Кількість термінів і субтермінів у мовленні журналіста й експерта відрізняється майже в 6 разів. Російськомовні коментатори-експерти перебувають у вигіднішому становищі, ніж україномовні журналісти, оскільки українська лексика спорту поступається в багатстві російській системі спеціальних номінативних одиниць.

У третьому розділі «Комунікативні характеристики спортивного дискурсу» описано суб’єктно-об’єктний склад спортивного дискурсу в засобах масової комунікації, проаналізовано жанрову систему спортивного дискурсу з урахуванням розвитку медіапростору та специфіки фігурного катання, проведено порівняння тактико-стратегічного наповнення жанрів спортивного дискурсу, проаналізовано якісно-кількісну динаміку спортивного дискурсу.

У першому підрозділі третього розділу «Суб’єктно-об’єктний склад спортивного дискурсу» порівняно комунікативне навантаження і склад суб'єктів спортивного дискурсу в медіапросторі.

До суб'єктів спортивного дискурсу (як дискурсу, що визначається, у першу чергу, тематично) належать комуніканти, що створюють тексти про спорт. Оскільки в медіапростір входять не тільки ЗМІ, але й соціальні ресурси Інтернету, ієрархічна структура «журналіст – уболівальник» змінюється на розгалужену систему між- і внутрішньогрупової комунікації. Особливо актуальним є вивчення не тільки раніше не фіксованого у ЗМІ спілкування вболівальників між собою, але й комунікації спортсменів-аматорів.

Комунікативне навантаження суб'єктів великого спорту в ЗМІ неоднорідне. Тренери, спортсмени, судді породжують відносно небагато текстів, проте вони є основними об'єктами обговорення. Журналісти й вболівальники створюють основний масив текстів, але самі в них згадуються нечасто.

Уболівальники  і  фанати  розрізняються  за  ступенем захопленості, актив­ності, агресивності, організованості. Пошук однодумців і спілкування з ними є важливим чинником групової ідентифікації.

У сучасному суспільстві спостерігається відродження аматорського спорту. Для аматорів важливим зразком діяльності є великий спорт, однак основним предметом обговорення стає особисте самовдосконалення, освоєння елементів фігурного катання, що становить яскравий приклад взаємодії спортивного і педагогічного дискурсів у сфері ЗМК.

У другому підрозділі третього розділу «Жанрова система спортивного дискурсу в масмедійній комунікації» виявлено специфіку телерепортажу змагань з фігурного катання, описано еволюцію жанру шоу, класифіковано спортивні ресурси Інтернету, в тому числі форумна комунікація та онлайн-коментар.

Телерепортаж є центральним жанром спортивного дискурсу. У фігурному катанні телекоментар, зазвичай, ведеться двома особами: журналістом, в обов'язки якого входить переважно подієвий, фоновий та емоційний коментар, і спортсменом або тренером, що оцінює та аналізує події як експерт. Хронологічна послідовність появи фігуристів на арені й однаковий порядок подій для кожного учасника зумовлюють композиційну специфіку телекоментаря у фігурному катанні. Фоновий коментар переважає на початку жанрового мікроблоку (презентація, додаткова інформація, назва музичного супроводу), подієвий та оціночно-аналітичний коментар, пов’язаний з більшою спонтанністю мовлення, реалізується під час виступів, відеоповторів, очікування та оголошення оцінок. Таким чином, вид спорту з певною послідовністю подій визначає композицію телекоментаря.

Шоу у фігурному катанні еволюціонувало від периферійного жанру спортивного дискурсу до досить потужного проекту, що поєднує і підсилює спортивний, медійний і шоу-дискурси. Імітація традиційної моделі змагань максимально розкривається перед глядачем у всіх можливих жанрах СД. Крім того, якщо у традиційному шоу діалогічність спілкування ведучих із залом тільки зароджується, то в телешоу глядач може активно впливати на перебіг подій. Необмежені можливості, карнавальна зміна комунікативних і статусних ролей конституюють і розвивають образ «чарівного світу» шоу.

В Інтернеті спорт представлений п’ятьма основними типами ресурсів: електронними ЗМІ, сайтами спортивних журналістів, офіційними сайтами спортивних федерацій, сайтами вболівальників, сайтами спортсменів-аматорів. Серед перших трьох типів ресурсів переважає ієрархічно організоване інформування «журналіст – читач», тоді як для вболівальників і спортсменів-аматорів важливіше рівноправне спілкування однодумців. Крім того, саме в Інтернеті стає можливим активний зв'язок фанатів з їхніми кумирами. Оскільки сайти створюються самими вболівальниками й аматорами, то на них вітається будь-який внесок учасників у культурне життя віртуального співтовариства.

Важливим фактором стабільної активності спортивних форумів є відповідність внутрішньої організації форуму поняттєвій системі фігурного катання. Тема дискусії в кожній з гілок форуму задається заголовком і описом проблеми. Подальше обговорення, якщо учасники не відволікаються, становить детальне багатоаспектне осмислення теми. Хоча на форумах спортсменів-аматорів зустрічається таке ж емоційне обговорення великого спорту, як і у фанатів, але основною метою спілкування є вивчення елементів фігурного катання. Обмін досвідом зумовлює високу інформативність форумної комунікації, що поєднує риси інституційного і міжособистісного спілкування.

Так само як і форум, онлайн-коментар необхідно визнати новим жанром спортивного дискурсу, поява якого пояснюється розвитком Інтернету. Текстовий веб-коментар є вторинним жанром і в значно скороченому вигляді повторює деякі ознаки телекоментаря: вступно-заключне обрамлення і мікроблоки (презентація, характеристика програми, оцінки) – перетворюючи його відповідно до особливостей інтернет-простору.

У третьому підрозділі третього розділу «Стратегії і тактики спортивного дискурсу в масовій комунікації» проаналізовано засоби і способи позиціонування суб'єктів спортивного дискурсу в жанрах телекоментаря, газетного репортажу, у поетичній творчості вболівальників, в інтернет-спілкуванні спортсменів-аматорів.

Центральною стратегією телекоментаря з фігурного катання є суб’єктно-аналітичне коментування. Стратегії позитивної оцінки різноманітніші, багатші й більш уживані, ніж стратегії дискредитації. Основою для оцінки виступають не тільки спортивні, але й особистісні якості фігуриста. Характерною рисою активного телекоментаря є висока емоційність мовлення, а позитивне ставлення коментаторів до спортсменів зумовлює перевагу морально позитивних реакцій. Поряд з розмовно-побутовим вираженням емоцій відзначено використання риторичних фігур, тропів, тобто спроби художньої передачі почуттів. Проте коментатори не забувають аналізувати події, що сприяє появі складних мовних актів, які поєднують емоційне переживання і пояснення, аргументацію. Коментатори відчувають себе в центрі спортивної комунікації й постійно звертаються до всіх суб'єктів спортивного дискурсу: спортсменів, глядачів, журналістів. Компетентність роз'яснень, переважно позитивне позиціонування всіх спортсменів споріднює телекоментаторів зі світом спорту, а емоційність наближає їх до вболівальників, що сприяє виконанню посередницької функції спортивного репортажу.

Якщо в спортивних ЗМІ (як у телекоментарі, так і в пресі) актуальне, у першу чергу, внутрішньоспортивне протистояння, то неспеціалізовані газети характеризують спортсменів з погляду національної ідентичності. «Нашому хорошому» спортсменові протистоять «чужі погані» спортсмени і несправедливі судді. Читачі й спортсмени поєднуються займенником «ми», а коло «своїх» може бути збільшено за принципом суміжності (походження, тренування) за рахунок більш успішних суперників. Збільшення кількості дійових осіб у процесі опису змагань корелює з підозрами у «нечесній грі». При цьому в негативній характеристиці дій супротивників часто застосовуються розмовні звороти, а про «своїх» говорять позитивно і з використанням високого стилю. Ступінь причетності до спорту журналістів і читачів значною мірою впливає на вибір позитивних або негативних, об'єктивних або суб'єктивних стратегій позиціонування учасників змагань.

Головними темами у творчості вболівальників є спортсмен і ставлення автора до нього (любов, дружба), причому суб'єктивна оцінка спортсмена в найвищій мірі позитивна. Фігурист змальовується за допомогою розгалуженої системи образів, пов'язаних з реаліями фігурного катання (політ, вогонь і лід, творчість) і з позиціонуванням спортсмена в концептуальній картині світу шанувальниць (бог, король, принц). Хоча потенційним адресатом вболівальницьких віршів є спортсмен, реальна аудиторія складається з таких же шанувальників, як автор.

На форумах спортсменів-аматорів дискурсивно закріплюються ієрархічні відношення і затверджуються цінності цієї соціальної групи. У коло спортсменів-аматорів зараховуються ті, хто бажає вдосконалювати свої спортивні вміння. Номінація «своїх» стосується, в першу чергу, статусно-ієрархічної характеристики (початківець, аматор, професіонал). Аномальна, з погляду непрофесійних спортсменів, поведінка, мовлення, зовнішність, одяг, хаотичність рухів одержує негативне розмовне найменування й відкидається за межі культури співтовариства.

У четвертому підрозділі третього розділу «Хронологічна динаміка спортивного дискурсу» виявлено залежність якісних і кількісних характеристик спортивного дискурсу від суб'єктивної та об'єктивної важливості фігурного катання в суспільстві.

Спортивний дискурс відображає у своїй динаміці зростання і зниження інтересу до спорту в соціумі. Велика кількість, а також значущість змагань збільшують коло суб'єктів спортивного дискурсу в медіапросторі. Найсильніші спортсмени, які претендують на призові місця, привертають більше уваги, про що свідчить зростання обсягу коментарю. Яскраві враження від виступів сприяють появі великих емоційно насичених текстів. Переживання за «своїх» спортсменів також можуть бути чинником зміни тактико-стратегічних переваг.

Сезонність фігурного катання яскравіше за все відбивається у відвідуваності спортивних сайтів. Обговорення зимового виду спорту влітку привертає меншу кількість учасників, а похолодання, зимові чемпіонати і шоу, що транслюються по телебаченню, зумовлюють підвищення інтересу до фігурного катання і бажання поспілкуватися з однодумцями більш ніж у 5 разів.

ВИСНОВКИ

Спортивний дискурс у ЗМК є частиною загального комунікативного простору, що обмежена темою (спорт) і каналом (опосередкована комунікація) та включає як ЗМІ, так і спілкування у віртуальних співтовариствах в Інтернеті.

На цей момент про спортивний дискурс можна говорити як про дискурс зі специфічною інституційністю і двома основними підтипами: спортом великим і малим (професійним і аматорським, спортом і фізкультурою). Особливість соціального інституту «спорт» визначається тим, що в його центрі перебуває невербальна фізична діяльність, інституційний спортивний дискурс виявляється значною мірою описовим. Основними суб'єктами спортивного дискурсу, постійно залученими до прямого або опосередкованого обговорення  спортивних подій, є представники практичного і професійного спортивного дискурсу.

Спортивний дискурс у масмедійному просторі є динамічним утворенням, що формується під впливом технічних, соціальних, гендерних, національних та інших факторів. Найважливішим наслідком взаємодії спорту і ЗМК варто назвати відродження і розвиток аматорського спорту як повноцінної субкультури під впливом комунікативних зв'язків в Інтернеті.

Лексична система спортивного дискурсу, основними компонентами якої раніше вважалися нормативна і дитяча термінології, а також професійний сленг, поповнюється дуже активною, з погляду дериваційних процесів, термінологією (сленгом) спортсменів-аматорів. Ця велика група спеціальних номінативних одиниць віддзеркалює в синхронії всі основні тенденції і процеси термінології фігурного катання більш ніж за 100 років її існування. Відзначено багатство полісемічних термінів, утворених внаслідок еволюції значення нормативних спеціальних номінативних одиниць, і велика кількість синонімів через співіснування російських і запозичених термінів, розходжень морфолого-синтаксичного характеру (однослівне найменування – словосполучення), різних сфер – джерел метафоризації.

Варто підкреслити виняткову роль метафори в утворенні спеціальних номінативних одиниць фігурного катання тому, що цей семантичний спосіб (‘зовнішня подібність із природним об'єктом’) існує в поєднанні зі словотворчими формантами і є вербальним відображенням гендерної асиметрії в цьому виді спорту.

Традиція наочного навчання і відсутність чіткої дефініції термінів фігурного катання сприяє розхитуванню терміносистеми спортсменами-аматорами.

Знання і вільне володіння спортивною термінологією є запорукою успішної комунікації і маркером приналежності як у медійному СД, що висвітлює великий спорт, так і – особливо – серед спортсменів-аматорів.

У спортивному дискурсі основними є два фрейми: «Тренування» і «Змагання, виступи». Для спортивного дискурсу в ЗМІ більш актуальним є другий фрейм, що включає найбільшу кількість учасників, але не деталізує рухи спортсмена, у той час як на тренуваннях при мінімальній кількості комунікантів використовується дрібне членування слоту «Діяльність як об'єкт». Адекватне відображення понятійної картини світу сприяє плідному існуванню таких жанрів спортивного дискурсу в медіапросторі, як форуми спортсменів-аматорів і телешоу.

За останні 10-20 років комунікативні параметри спортивного дискурсу в масмедійному просторі зазнали значних змін. Так, до активних суб'єктів дискурсу входять уболівальники й спортсмени-аматори, і медіадискурс перестає бути односторонньо-проективним, таким, що змальовує спортивну подію для читача/глядача. Стає можливим зворотній зв'язок «уболівальник – журналіст», «уболівальник – спортсмен». Реципієнт дискурсу перетворюється на активного учасника, що створює велику кількість текстів у різноманітних жанрах і генерує власну культуру. І якщо вболівальники орієнтовані на великий спорт і результат – перемогу, то об'єктом опису для спортсменів-аматорів стають вони самі, тренування як процес і нюанси фізичної дії.

Взаємодія різних компонентів спортивного і медійного дискурсів слугує розвитку жанрової системи спортивного дискурсу в засобах масової комунікації. Поряд зі звичним телекоментарем виникає жанр телешоу (спершу трансляції, потім постановки). Інтернет проектує традиційні жанри (текстовий онлайн-коментар), а також дозволяє медіатизувати спілкування між уболівальниками, спортсменами-аматорами (форуми). Постійний розвиток масмедійного простору сприяє більшому комунікативному розкриттю раніше «мовчазних» учасників спортивного дискурсу.

Композиція телерепортажу зумовлена видом спорту, а типи поданої інформації корелюють зі статусними ролями суб'єктів спортивного дискурсу в засобах масової інформації.

Нові жанри (шоу, веб-коментар, форуми) можна охарактеризувати як інтегративні: у них поєднуються риси як традиційних жанрів спортивних ЗМІ, так і жанрів реального спортивного дискурсу, а також самостійних жанрів медіасфери.

Найважливішими комунікативними стратегіями спортивного дискурсу можна назвати презентацію, групову ідентифікацію, оцінку. Важливим є також емотивний компонент. Зазвичай неаргументована негативна характеристика пов'язана з оцінкою спорту «ззовні» наївним суб'єктом спортивного дискурсу, тоді як зацікавлені журналісти, експерти, уболівальники, спортсмени прагнуть в оцінюванні враховувати об'єктивні фактори.

Цілям телекоментаря найбільшою мірою відповідає суб’єктно-аналітичний опис. Предметом аргументованої оцінки є спортивні й особистісні чесноти спортсмена. Компетентність та емоційність дозволяють коментаторам повною мірою реалізувати посередницьку функцію телерепортажу.

Національна ідентичність у спортивному дискурсі формується, у першу чергу, у неспеціалізованих ЗМІ. Для масового читача критерій «свій-чужий» є основним під час оцінки спортивних подій. Хоча у спортсменів-аматорів протиставлення себе іншим проявляється тільки у стресові моменти, тенденція до зниженого опису «чужих» наявна так само, як і в газетних текстах. Важливішим для спортсменів-аматорів є самопрезентація і демонстрація приналежності до субкультури. Поетична творчість дозволяє вербалізувати суб'єктивно високий статус спортсмена в концептуальній картині світу шанувальниць.

Об'єктивне й, особливо, суб'єктивне значення будь-якого явища в спорті сприяє збільшенню всіх компонентів СД: кількості комунікантів, обсягу текстів у різних жанрах, вибору стратегій. Сезонність спорту і віддзеркалення його в ЗМІ також є чинником динаміки дискурсу.

Спортивний дискурс, а точніше – медійний спортивний дискурс, пов'язаний з фігурним катанням, на цей момент є динамічною мовленнєво-розумовою єдністю: змінюється лексична, суб'єктна, жанрова системи, а велика кількість жанрів і форм дозволяє зіставляти стратегії і тактики й надалі гармонізувати спортивний дискурс у масмедійному просторі.