СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ГРОМАДСЬКОЇ БЛАГОДІЙНОСТІ В ТАВРІЙСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ (XIX

У вступі обґрунтовується актуальність теми, її наукове значення, визначені предмет та об’єкт дослідження, окреслені хронологічні та географічні межі дисертації, сформульовані її мета та завдання, визначені новизна та практичне значення одержаних результатів, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, вказано на апробацію зроблених висновків.

У розділі 1 – «Історіографія проблеми, джерельна база, методологічні основи дослідження» – подано аналіз наукових робіт із проблематики дослідження та використаних джерел, розкрито основні методи, що дозволили вирішити поставлені в дослідженні завдання. У підрозділі 1.1 – «Історіографія проблеми» – репрезентовано історіографічну спадщину з досліджуваної проблеми, яку за хронологічною ознакою поділено на три періоди: дорадянський, радянський і сучасний.

Серед основних питань, що розглядалися дослідниками історії благодійності в Російській імперії (І. Ю. Андрієвський, В. О. Гаген, П. І. Георгієвський, В. І. Гер’є, С. К. Гогель, В. Ф. Дерюжинський, О. Д. Стог та ін.), акцент робився на вивченні ґенези добродійності в Російській державі від часів Княжої доби і до початку Першої світової війни; еволюції загальнодержавних філантропічних інституцій Російської імперії; формуванні й удосконаленні законодавства щодо благодійності. До питань історії благодійності в Таврійській губернії зверталися як столичні (М. Д. Ван-Путерен, Є. Д. Максимов), так і місцеві (кримські) дослідники (А. І. Маркевич, М. О. Святський). Ними висвітлено окремі епізоди з історії доброчинності в Криму та Північній Таврії в
ХІХ – на початку ХХ ст.

У радянський період історія добродійництва в працях вітчизняних дослідників практично не висвітлювалася. За часів домінування в радянській історичній науці марксистсько-ленінської парадигми центр досліджень історії благодійності Російської імперії перемістився до США. З публікаціями з цієї проблематики виступили Дж. Бредлі, А. Лінденмейєр, Д. Ренсел та ін.

Після розпаду СРСР вчені з колишніх радянських республік отримали можливість безперешкодно вивчати історію благодійності з точки зору нової наукової парадигми.
У 90-і рр. ХХ – в перше десятиліття ХХІ ст. як українські (І. С. Грєбцова, Ю. І. Гузенко, О. М. Донік, Ф. Я. Ступак та ін.), так і російські (О. Р. Соколов, Г. М. Ульянова та ін.) науковці цілеспрямовано вивчають феномен благодійництва в колишніх губерніях Російської імперії. Ними було створено загальну картину становлення і розвитку громадського добродійного руху в Російській державі наприкінці XVIII – на початку ХХ ст.

Сучасний період у дослідженні визначеної проблеми характеризується пожвавленням інтересу до проблем історії кримських благодійних установ і товариств з боку місцевих науковців. Питання щодо розвитку етноконфесійної доброчинності в Таврійській губернії були проаналізовані в працях Н. В. Биковської, А. Г. Кожекіна, Л. Й. Корольової та ін. До історії становлення органів державного піклування та окремих богоугодних закладів звернулися О. М. Бобкова, В. О. Коломійцева, С. О. Шукліна. Окремим напрямком в історіографії питання стала історія філантропії в освітянській галузі в Таврійський губернії. Наукові публікації з цієї проблеми підготували Ю. В. Богінська, Т. М. Головань, О. В. Новікова. Праці більшості цих дослідників носять поверховий характер, оскільки вони уникали узагальнень та спроб систематизації громадського благодійного руху в Криму та Північній Таврії.

Отже, в спеціальній літературі знайшли відображання лише деякі аспекти історії доброчинності Таврійської губернії: зародження філантропії в Криму на початку ХІХ ст., історія сімферопольських доброчинних закладів і товариств, становлення органів державної опіки в губернському центрі та повітах краю. Дотепер в історіографії не існувало жодної узагальнюючої праці з історії ґенези суспільної благодійності в Криму та Північній Таврії в ХІХ – на початку ХХ ст.

У підрозділі 1.2 – «Джерельна база дисертації» – проаналізовано історичні джерела, що були використані в процесі дослідження. У роботі їх поділено за родо-видовою класифікацією: матеріали державного законодавства і нормативно-правові акти; діловодні документи громадських благодійних організацій і установ; статті з періодичних видань; статистичні джерела (статистичні збірки й довідково-інформаційні публікації); документи особового походження (епістолярій, спогади й ін.).

Одним із найбільш важливих видів джерел щодо політики царського уряду в сфері державного піклування та громадської добродійності є законодавчі акти, що ввійшли до «Свода законов Российской империи» та «Полного собрания законов Российской империи».

Наймасштабнішим і найповнішим джерельним комплексом є діловодна документація громадських благодійних спілок і установ, представлена їх статутами, звітними матеріалами, а також листуванням філантропічних закладів і організацій з органами центральної та місцевої влади. Саме цей різновид джерел дозволяє простежити за внутрішньою еволюцією добродійних товариств, оцінити масштаби і результати їх діяльності, дослідити характер їх взаємостосунків зі столичним і місцевим керівництвом, а також взаємодію з іншими добродійними об’єднаннями. Статути, звітні матеріали, облікову та організаційно-розпорядчу документацію органів державної опіки, богоугодних закладів і філантропічних спілок Таврійської губернії виявлено як в бібліотеках України та Російської Федерації, так і в фондах Російського державного історичного архіву (РДІА) (ф. 217; ф. 759; ф. 763; ф. 1287; ф. 1288), Державного архіву в Автономній Республіці Крим (ДААРК) (ф. 26; ф. 27; ф. 53; ф. 114; ф. 115; ф. 116; ф. 120; ф. 131; ф. 162; ф. 174; ф. 241; ф. 589; ф. 595; ф. 657; ф. 799), Державного архіву Одеської області (ф. 1), Державного архіву міста Севастополь (ф. 164). Службове листування благодійних товариств і установ з органами місцевої і центральної влади зосереджено в фондах РДІА (ф. 759; ф. 763) та в фондах ДААРК (ф. 63; ф. 736).

Важливою групою джерел є столична і регіональна преса. На шпальтах газет та часописів публікувалися щорічні звіти благодійних товариств і списки осіб, які робили пожертви на користь знедолених, нариси з історії богоугодних закладів, аналітичні матеріали щодо стану громадського піклування в Таврійській губернії.

Найважливішими статистичними матеріалами є довідкові видання, присвячені добродійним установам Російської імперії («Благотворительность в России», «Благотворительные учреждения Российской империи»), а також місцеві «Справочные книги», «Адрес-календари», «Календари». У них розміщено нариси з історії богоугодних закладів і об’єднань; подано короткі біографічні відомості про їх засновників, членів правління; адреси, де розташовувалися їх будівлі, дільничні піклувальництва; описи майна спілок; умови життя пауперизованих верств населення тощо.

Мемуари, щоденники, приватна переписка громадських і державних діячів, фундаторів богоугодних установ (Г. В. Жуковського, М. І. Пирогова, А. Я. Фабра) дозволили дослідити певні аспекти становлення і розвитку благодійності в Криму та Північній Таврії в ХІХ ст.

Загалом джерельна база характеризується репрезентативністю і повнотою використання спектру різноманітних джерел, як опублікованих, так і архівних документів. Вона дозволяє здійснити реконструкцію основних етапів розвитку громадської благодійності в Таврійській губернії, а також визначити місце феномену доброчинності в суспільному, культурному та економічному житті Півдня України в ХІХ – на початку ХХ ст.

У підрозділі 1.3 – «Теоретико-методологічні основи дослідження» –наголошується, що дисертація має комплексний міждисциплінарний характер. На загальнонауковому рівні методологічну основу дослідження склала сукупність принципів історизму, наукової об`єктивності та комплекс спеціально-наукових та конкретно-історичних методів. Репрезентовано загальнонаукові (аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, порівняння, статистичний, хронологічний і типологічний методи) та суто історичні методи пізнання та наукові принципи (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний, синхронний, діахронний, ретроспективний), спрямовані на об'єктивне та всебічне висвітлення процесу становлення і розвитку громадської благодійності в Таврійській губернії. У дисертації використовуються також міждисциплінарні методи: структурно-системний, статистичний, соціально-психологічний. Залучення широкого спектру методологічних прийомів дозволило послідовно розкрити суперечливий і багатогранний характер розвитку добродійництва в Криму та Північній Таврії в досліджуваний період, визначити місце громадської філантропії в соціально-економічному житті як Російської імперії в цілому, так і Північного Причорномор’я зокрема.

Розділ 2 – «Історичні умови ґенези благодійності в Таврійській губернії» –присвячено висвітленню особливостей становлення громадської доброчинності й органів державного піклування в контексті загальнодержавних процесів. У підрозділі 2.1 – «Державна політика щодо філантропії» – міститься аналіз діяльності царського уряду в сфері доброчинності. Доведено, що система державного піклування почала формуватися в Російській імперії на початку XVIII ст. У період правління Катерини ІІ з’явилися перші державні органи, до функцій яких належала підтримка всіх верств зубожілого населення – прикази громадського піклування, дворянські опіки й сирітські суди. Протягом першої половини ХІХ ст. у країні виникли загальнодержавні філантропічні інституції, низка провінційних благодійних товариств і установ. Однак політика уряду Миколи I призвела до придушення приватної ініціативи в царині доброчинності та загальмувала процес розвитку благодійності у масштабах усієї країни.

Встановлено, що починаючи з останньої третини ХІХ ст. у Російській державі активно формувалося законодавче підґрунтя доброчинності, а все розмаїття філантропічних установ і товариств набуло чіткої ієрархічної структури. За часів правління Миколи ІІ система громадського піклування досягла піку свого розвитку, адже на початку ХХ ст. існувало 6278 богоугодних закладів і 4762 благодійних товариства. Суспільна та приватна добродійність припинили своє існування в Російській державі в умовах Громадянської війни, Червоного терору й іноземної інтервенції.

У підрозділі 2.2 – «Становлення органів державного піклування і громадської благодійності в Криму та Північній Таврії» – простежено процес зародження державних інституцій, що займалися проблемами опіки зубожілого населення на теренах Таврійської губернії. Доведено, що провідну роль у цьому процесі зіграв місцевий Приказ громадського піклування, а сирітські суди та дворянські опіки виступали в якості допоміжних елементів. Найбільш важливими чинниками, що впливали на становлення як органів державного піклування, так і громадської благодійності, були інтеграція Північного Причорномор’я до складу Російської імперії, міграційні процеси, а також соціально-економічні зміни, які відбувалися в Криму та Північній Таврії протягом першої половини ХІХ ст.

На першу третину ХІХ ст. припадає зародження громадської благодійності в Таврійській губернії, яка проявлялася у вигляді філантропічних заходів, покликаних зібрати кошти на користь нужденних Сімферополя та Керч-Єнікалє. На початку 30-х рр. ХІХ ст. у губернському центрі з’явився Сімферопольський благодійний комітет, який мав напівофіційний статус. Через 10 років виникло Севастопольське жіноче благодійне товариство, що займалося боротьбою з безпритульністю та жебрацтвом. У той же час представники кримськотатарської громади досить активно допомагали співвітчизникам, однак у притаманних для мусульман формах, визначених у ісламському традиційному праві.

Доведено, що Кримська війна стала визначальним фактором активізації громадського благодійного руху як в Російській імперії в цілому, так і в Таврійській губернії зокрема. Бойові дії завдали економіці регіону масштабних збитків, Кримський півострів потерпав від непомірної кількості поранених, безпритульних та сиріт. Держава виявилася не в змозі допомогти всім постраждалим, тому мешканці краю змушені були ліквідувати наслідки руйнувань самостійно. Це призвело до появи в Сімферополі перших дитячих притулків, а також послужило основою для розгортання мережі громадських благодійних товариств наприкінці 60-х рр. ХІХ ст.

Об’єктивні передумови для еволюційних змін у царині доброчинності в Таврійській губернії остаточно склалися лише в 60–70-х рр. ХІХ ст., коли було сформовано ґрунтовне законодавство щодо функціонування благодійних організацій і закладів. Саме в цей час у Російській імперії розпочалися «Великі реформи», розгортання урбанізаційних процесів, активізація капіталістичних відносин. Ці явища зумовили залучення до громадського руху нових верств населення: промисловців, купецтва та міської інтелігенції. Після того, як активісти благодійного руху в Криму та Північній Таврії отримали міцне законодавче й економічне підґрунтя, філантропія зазнала стрімкого розвитку.

Розділ 3 – «Благодійні заклади Таврійської губернії» – містить реконструкцію історій провідних філантропічних установ регіону. Підрозділ 3.1 – «Богоугодні установи допомоги дорослому населенню» – присвячено відтворенню історії діяльності добродійних закладів, що опікувалися вдовами, ветеранами війн, особами похилого віку (загалом більше десяти установ). Детально реконструйовано історію першого такого закладу – Странноприймального будинку, заснованого на кошти підполковника О. С. Таранова-Бєлозьорова 1822 р., що входив до складу Відомства установ імператриці Марії та був найкращим притулком для опіки дорослого населення в регіоні. Проаналізовано форми діяльності першої богоугодної установи, заснованої представниками національної меншини краю в середні ХІХ ст. – єврейської лікарні та богадільні в Сімферополі. Там безкоштовно обслуговували осіб іудейського віросповідання. Встановлено, що протягом останньої третини ХІХ ст. у Північній Таврії силами місцевих громад були засновані Павловська богадільня (м. Бердянськ) та Маріїнський притулок (с. Кізіяр), де перебували особи похилого віку.

Наголошується, що на зламі ХІХ – ХХ ст. мережа богоугодних установ допомоги дорослому населенню Таврійської губернії продовжувала розширюватися. Так, у Керч-Єнікальському градоначальстві була заснована «Богадільня А. А. Золотарьова», а в Євпаторії «Богадільня Е. І. Дувана». Виявлено, що в кожному повітовому центрі Кримського півострова існували нічліжні притулки. Одним із міст регіону, де проблемі опіки дорослого населення приділялося багато уваги, був Севастополь, адже саме у ньому існував не лише заклад для опіки для престарілих і хронічно хворих, а й будинок працелюбства та притулок для породілей.

Доведено, що філантропічні заклади, утворені для опіки повнолітніх, відігравали важливу роль у суспільному житті регіону, оскільки завдяки їх діяльності знижувався рівень безпритульності, безробіття, професійного жебрацтва, злочинності, смертності серед дорослих.

У підрозділі 3.2 – «Дитячі притулки» – аналізується процес розгортання мережі дитячих притулків у Таврійській губернії, починаючи з останньої третини ХІХ ст. і до початку Громадянської війни. Встановлено, що Дитячий притулок ім. А. М. Адлєрберг став першою установою допомоги неповнолітнім, що була заснована в Криму в середині 50-х рр. ХІХ ст. Після завершення Східної війни в губернському центрі також з’явилися Сирітський будинок А. Я. Фабра та Земський дитячий притулок. Завдяки діяльності цих богоугодних установ опіку отримали як немовлята, так і діти шкільного віку, що мешкали в Сімферополі. За межами губернського центру дитячі притулки функціонували в Керч-Єнікальському та Севастопольському градоначальствах, Бердянську й Ялті. Найбільші дитячі притулки Таврійської губернії належали до складу Відомства установ імператриці Марії. Доведено, що наявність у регіоні дитячих притулків різного профілю дозволяла ефективно боротися з підлітковою злочинністю, жебрацтвом та безпритульністю, сприяла зниженню рівня дитячої смертності, а також поширенню освіти серед місцевих сиріт і дітей з бідних родин.

Благодійні заклади Таврійської губернії припинили своє існування протягом 1918–1920 рр. Після більшовицького перевороту та відокремлення Північної Таврії місцеві богоугодні установи закрилась або перейшли під контроль Комісаріату народного піклування Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди. Під час Громадянської війни та німецької інтервенції в приміщеннях притулків і богаділень розміщували шпиталі для хворих і поранених вояків.

Розділ 4 – «Громадські благодійні товариства» – присвячено репрезентації форм діяльності провідних добродійних спілок Криму та Північної Таврії. У підрозділі 4.1 – «Благодійні товариства загального типу» – представлено аналіз діяльності організацій, які надавали допомогу всім категоріям нужденного населення незалежно від соціального статусу, віросповідання чи національної приналежності (загалом 17 об’єднань). У підрозділі визначено функціональні та структурні особливості цих благодійних спілок, надано характеристику їх організаційної та фінансової діяльності. Доведено, що провідну роль у розбудові системи громадського піклування Таврійської губернії відігравали Сімферопольське та Ялтинське благодійні товариства, засновані наприкінці 60-х рр. ХІХ ст. Активістами цих об’єднань було створено мережу богоугодних та навчальних закладів, що ефективно перешкоджала розповсюдженню жебрацтва та безпритульності на території Сімферопольського й Ялтинського повітів.

Встановлено, що благодійні товариства загального типу, котрі діяли в Керч-Єнікальському та Севастопольському градоначальствах, у Мелітополі та Феодосії, зіграли помітну роль у забезпеченні зубожілого населення краю ліками, паливом, продуктами харчування, одягом і взуттям, грошима. Зазначено, що завдяки проведенню різноманітних доброчинних заходів їм вдавалося забезпечувати матеріальною допомогою всі категорії нужденного населення: вдів, ветеранів війн, учнів місцевих гімназій, сиріт, осіб похилого віку. У той же час, діяльність благодійних товариств цього типу в Бердянську, Євпаторії, Олешках та Перекопі не відзначалася високим рівнем активності. За масштабами доброчинної діяльності об’єднання загального типу посідали чільне місце серед усіх філантропічних спілок Таврійської губернії, оскільки вони мали найбільші капітали, до їх лав належала значна кількість членів.

У підрозділ 4.2 – «Спілки допомоги неповнолітнім» – відтворено діяльність організацій, що опікувалися дітьми дошкільного віку, а також учнями місцевих гімназій (загалом 33 товариства). Зазначено, що Таврійська губернія за рівнем писемності посідала одне з провідних місць у Південній України. Це, передусім, було пов’язане з активною просвітницькою діяльністю місцевого земства, а також роботою благодійних товариств, які допомагали учням з бідних родин.

Процес формування добродійних об’єднань, що надавали підтримку знедоленим учням Таврійської губернії, розпочався на початку 80-х рр. ХІХ ст., коли у Бердянську, Сімферополі, Севастополі та Ялті були засновані міські товариства допомоги бідним учням. Провідними благодійними організаціями регіону були Товариство допомоги незаможнім учням Костянтинівського реального училища, Товариство допомоги незаможним учням і ученицям Ялтинської чоловічої та жіночої прогімназій, Товариство допомоги нужденним учням караїмських училищ м. Євпаторії, Товариство допомоги учням Сімферопольської чоловічої казенної гімназії та ін. Окрім організацій, що піклувалися про незаможних учнів, у Таврійській губернії існували доброчинні спілки, котрі опікали сиріт, безпритульних і дітей з малозабезпечених сімей. Провідну роль у соціальному захисті дітей дошкільного віку відігравали товариство «Дитяча допомога» (м. Сімферополь), Севастопольське товариство з улаштування дешевих їдалень і притулку для сиріт-хлопчиків, Товариство піклування про дітей (Керч-Єнікалє).

Доведено, що діяльність філантропічних організацій, які надавали матеріальну підтримку неповнолітнім, мала надзвичайно важливе значення для соціально-економічного розвитку Криму та Північної Таврії, оскільки саме вона сприяла зниженню рівня дитячої та підліткової смертності, підвищенню рівня писемності серед населення, попереджувала підліткову злочинність.

У підрозділі 4.3 – «Організації допомоги за конфесійною та національною ознакою» – охарактеризовано діяльність спілок, що надавали допомогу за релігійною та етнічною приналежністю (загалом 80 об’єднань). Встановлено, що представники православного духівництва Таврійської губернії створили розгалужену мережу братств та піклувальництв, які підтримували зубожілих селян і городян християнського віросповідання Криму і, особливо, Північної Таврії (загалом 16 братств). Досить успішно у царині доброчинності діяли представники мусульманської спільноти краю. Активно працювали товариства, що надавали матеріальну допомогу кримським татарам Сімферополя та Південного берегу Криму. Римо-католики Таврійської губернії провадили плідну благодійну діяльність у Керчі, Сімферополі, Севастополі та Ялті.

З-поміж національних меншин краю помітних успіхів у сфері громадського піклування досягли євреї та караїми. Доброчинні об’єднання допомоги особам іудейського віросповідання були засновані в усіх без виключення повітах Таврійської губернії. Так, лише єврейська спільнота регіону створила більше двох десятків доброчинних спілок. Досить інтенсивно у царині громадської благодійності також діяли вірмени, греки, кримчаки, поляки. Загалом, національним спільнотам вдалося створити понад сімдесят доброчинних об’єднань. Більшість філантропічних спілок цього типу була зосереджена в Криму, особливо в причорноморських містах: Євпаторії, Керчі, Феодосії, Ялті, оскільки саме ці населені пункти відрізнялися найбільш строкатим національним складом. У містах Північної Таврії, де поліетнічність проявлялася не так сильно, спостерігався значно менший відсоток благодійних об’єднань, що надавали допомогу за етнічною чи конфесійною приналежністю.