СТАВЛЕННЯ ДО БАТЬКІВ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ РЕЛІГІЙНИХ УЯВЛЕНЬ ОСІБ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання, описано інструментарій дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – “Теоретичні засади наукового підходу до вивчення проблеми релігійних уявлень в контексті ставлення до батьків” розкрито зміст ключових понять дослідження, розглянуто основні теоретичні підходи формування релігійності, акцентовано увагу на тих, які розкривають значення ставлення до батьків у формуванні релігійності,  з’ясовано суть основних понять дослідження („релігія”, „релігійна свідомість”, „релігійність”, „релігійна віра”, „релігійні уявлення”), розглянуто поетапність формування релігійності в онтогенезі та особливості релігійності і релігійних уявлень у осіб юнацького віку, проаналізовано значення ставлення до батьків та оцінки взаємин із ними у формуванні релігійних уявлень. З’ясовано суть поняття „ставлення” та „ставлення до батьків”.

Релігія – це складне соціальне й духовне явище; сукупність вірувань та духовних практик (як індивідуальних так і колективних), які відображають й регулюють зв'язок людини з трансцендентною дійсністю.

Релігійна свідомість – знання релігійних ідей, правил, догм, практик, їх усвідомлення і прийняття.

Релігійність – знання релігійних ідей, правил, догм, практик, їх усвідомлення та прийняття, а також свідоме їх виконання й втілення в повсякденне життя за власним бажанням.

Релігійна віра – це впевненість в реальному існуванні Бога, надприродного трансцендентного світу.

Релігійні уявлення  – особливі ставлення, переживання, образи, символи, в яких відображено суб’єктивне розуміння людиною трансцендентної реальності. Релігійні уявлення обов’язково властиві віруючим, релігійним особам, проте можуть бути притаманними й тим особам, які дотримуються атеїстичних позицій. Релігійні уявлення існують у свідомості людини у вигляді окремих образів, ставлень, переживань і містять значну частку емоційного компоненту. Вони різняться не лише у представників різних релігій, а й у віруючих, які відносять себе до однієї релігії чи конфесії, оскільки важливе значення у їх формуванні має власний досвід, особливості їх інтеріоризації, психологічні особливості самої особистості, яка володіє такими уявленнями (Ю. Борунков, А. Колодний, Б. Лобовик, В. Прежина, Дж. Леуба).

Ставлення – є одною із ключових властивостей особистості. Саме характеристики ставлень до оточення визначають її унікальність. Ставлення до батьків – це найперше ставлення, яке дитина має щодо світу, і саме воно суттєво впливає на формування її особистості загалом (В. Мясищев, Я. Корчак).  

Серед розмаїття теоретичних підходів формування релігійності можна виокремити три блоки: 1) підходи соціального походження релігійності; 2) підходи, в яких основою релігійності вважаються біологічно-інстинктивні особливості людини; 3) підходи, які основою релігійності вважають особисте переконання й переживання.

1) Підходи соціального походження релігійності можна поділити на дві групи: а) підходи, в яких основою виникнення релігійності вважається проекція образу осіб, що входять до найближчого соціального оточення (насамперед батьків) на уявлення про Бога. До цього підходу відносимо погляди З. Фройда, який вважав, що образ Бога, уявлення про Нього є індивідуальним для кожної людини (відповідно, є різним у людей) і є узагальненим образом Всесильного батька, який наче здійснює опіку над дитиною, і саме Він повинен дати дорослій людині почуття безпеки, захисту, що нагадує те почуття, яке отримує дитина, перебуваючи під впливом люблячого і дбайливого батька. Уявлення про Абсолют уже в дорослому віці залежать від стосунків, які людина в дитинстві мала з власним батьком. Водночас, З. Фройд приписував цим уявленням елементи невротизації.

На важливості впливу образу батька у формуванні релігійних уявлень наголошує Є. Шимолон. Він зазначає, що для утворення в дитячій свідомості образу Бога, уявлення про власного батька є особливо важливими. Образ Бога, хоча й трансформуватиметься під впливом подальшого досвіду та життєвих обставин, та все-ж незмінною залишиться його основа, яка і є відображенням взаємин з батьком. Подібних поглядів дотримується Г. Адамчак, який стверджує, що дитина переносить певні риси, які спостерігає у свого батька, на уявлення про Абсолют.

 На важливості не тільки образу батька (уявлень про нього та стосунків із ним), а й образу матері, бабусь/дідусів, вихователів у формуванні релігійних уявлень, наголошували А.-М. Різутто, С. Кушковський. А. Вергот, зокрема, вважає, що дитина проектує на Бога риси одного з батьків своєї статі (дівчинка – матері, хлопчик – батька). 

До цієї ж групи підходів відносимо і погляди Ж. Піаже, який також підтверджував важливість стосунків дітей з батьками у формуванні уявлень про Бога. Ж. Піаже виокремлює два образи Бога: “Бог Іманентний” та “Бог Трансцендентний”. “Бог Іманентний” – образ, що характеризується ставленням до Бога, як до Ідеалу, Яким варто захоплюватися і на Якого варто орієнтуватися при виборі способу поведінки. Формується він в людській уяві, коли в дитячому віці стосунки з батьками будувалися за принципом співпраці, де батьки поважали дитину і сприймали її (хоча б давали їй це відчути) як рівноправного, достойного партнера. “Бог Трансцендентний” – передбачає уявлення про Бога, як про карателя людини за її провини. Він формується при авторитарному стилі виховання дитини.

 б) підходи, в яких чинники виникнення релігійності приписуються впливові соціуму (шляхом навчання, переконання, іноді тиску). Так, К. Дабровський вважає соціальний чинник ключовим у формуванні релігійності та релігійних уявлень. Релігійність, релігійні уявлення, на його думку, нав’язуються авторитетними для людини особами (священнослужителями, батьками, вчителями, оточенням). В. Зеньківський великого значення у формуванні релігійності надає родинному вихованню. За А. Арджилом релігійність людини, релігійні уявлення формуються під впливом оточення.

2) Теоретичні підходи, що відображають біологічно-інстинктивний погляд на природу релігійності людини, представлені у науковців: О. Краснопольського,  Т. Рібо, Т. Андре, які обґрунтовують наявність духовного інстинкту як чогось невід’ємного від природи людини.

3) Підходи, в яких основою виникнення релігійності вважають особисте переконання й переживання. Так, К.-Г. Юнг формування уявлень про Бога приписував внутрішньому досвіду, що виникає на основі чинного в колективному несвідомому цієї людини архетипі. Г. Олпорт виокремлює “релігійне почуття”, яке є частиною життєвої філософії кожної людини. “Релігійне почуття” – це певні емоційні і пізнавальні елементи особистості. Основною його функцією є ставлення до вищої цінності – Бога. Н. Содерблом вважає, що “особистий містичний досвід” та “містичне переживання нескінченності” – важливі психологічні аспекти релігії, без яких жодна релігія існувати не може.

Юнацький вік – період активного формування власної ідентичності, водночас – період формування автентичної релігійності. Ціннісні орієнтації та релігійні норми, яких дотримується хлопець/дівчина, є власними, не нав’язаними батьками (хоча базою для формування релігійності було залучення дитини до релігії батьками або ж іншими близькими родичами, а зміст релігійних уявлень формувався в контексті дитячо-батьківських відносин та оцінки дитиною цих відносин). Особи юнацького віку здатні розуміти символи релігійного змісту, Бог розуміється ними вже як абстрактний, ідеальний Абсолют (а не добрий чарівник, що притаманно для більш раннього віку), наділений ідеальними якостями.   

Виховний вплив сім’ї має велике значення для формування релігійних уявлень особистості. Релігійні уявлення дитини в сім’ї формуються під впливом розповідей батьків (якщо зростає у віруючій родині), а також шляхом проектування рис, які вона має змогу спостерігати у власних батьків, на розуміння Бога (С. Кушковський, А.-М. Різутто, Є. Шимолон, Г. Адамчак). Разом з тим, науковці мало уваги приділяють дослідженню формуванню уявлень про Богородицю та Ісуса Христа. Не з’ясовано, з яких осіб із найближчого соціального оточення відбувається перенесення рис на розуміння образу Ісуса Христа та Діви Марії.

У другому розділі – “Організація та методичне забезпечення дослідження” описано поетапність проведення дослідження, методики, використані для збору емпіричних даних, охарактеризовано групу досліджуваних осіб.

 Дослідження здійснювалося у декілька етапів: На першому етапі проводився теоретичний аналіз проблеми та підбір відповідних психодіагностичних методик. Другий етап – адаптація методик: визначення валідності за змістом (експертна група включала 19 осіб) та математичної валідності (обчислення критерію α-Кронбаха на основі результатів дослідження 102 осіб). Третій етап дослідження – проведення основного емпіричного дослідження та опис отриманих результатів.

Використані методики можна поділити на два блоки. І блок: методики, спрямовані на вивчення містико-релігійних уявлень молоді: 1) методика визначення релігійних уявлень Н. Вааденбурга; 2) методика Є. Шимолона (“Шкала страху та захоплення”); 3) методика визначення особливостей релігійної віри Д. Хутсебаута; 4) методика визначення вірувань в аномальне Д. Тобайка. ІІ блок: методики, ціллю яких є діагностика ставлення у сфері батьки-діти: 1) методика визначення дитячо-батьківських взаємин А. Рое та М. Сігельмана; 2) методика ДБВ (дитячо-батьківські відносини у підлітково-юнацькому віці); 3) методика “Незавершені речення” Д. Сакса та Е. Леві; 4) методика визначення міжособистісних стосунків Т. Лірі.

Усього для проведення дослідження було залучено 422 особи. Основна група досліджуваних налічувала 305 осіб юнацького віку: 157 дівчат та 148 хлопців. Вік досліджуваних - 16-19 років. Усі досліджувані вважали себе віруючими християнами (конфесійність не враховувалася), а також були неодруженими, проживали разом з батьками і походили з повних сімей.