| summary: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» розглянуто історіографію та охарактеризовано джерельну базу дослідження.
Історіографія. Проблематика, пов’язана з Другою світовою війною загалом і протистоянням між Німеччиною та СРСР зокрема, має значну історіографію. Залежно від часу написання, політичних умов, доступу до джерел в історіографії історії радянсько-німецької війни і її інтегральної частини німецького окупаційного режиму, що є об’єктом нашого дослідження, виокремлюються декілька напрямків: радянський, український закордонний і вітчизняний, російський, зарубіжний.
Аналіз радянського історіографічного процесу дає змогу поділити його на 3 групи. 1-а: початок війни 1941 р. – середина 1950-х рр.; 2-а: середина 1950-х – середина 1960‑х рр.; 3-я: середина 1960-х – кінець 1980‑х рр.
Незабаром після закінчення радянсько-німецької війни почали з’являтися дослідження, присвячені окупаційному режиму. Показовим узагальненням таких праць стала публікація К. Дубини. Основна увага приділялася злочинам окупантів. У контексті злочинної політики німців щодо місцевого населення автор зробив аналітичний огляд промислового сектору, харчового забезпечення, медичної допомоги, місцевої адміністрації Києва.
У наступних дослідженнях проблематики війни головну увагу надавали бойовим діям, ролі Сталіна і діяльності комуністичної партії у організації народів СРСР для боротьби з ворогами тощо.
Від середини 1950-х – до середини 1960-х рр. помітно змінилося дослідження окупації. Під час вивчення і трактування подій використовувалися таємні документи вищого керівництва Рейху, документи засекречених архівних фондів. З’явилися праці, які намагалися визначити роль і завдання місцевих органів влади в роки окупації. Підкреслюючи, що вся влада перебувала в руках гітлерівських чиновників, дослідники звертали увагу на «так зване місцеве “самоуправління”», яке, на їхню думку, «було лише допоміжним фашистським апаратом і повністю обслуговувало потреби гітлерівців, допомогало їм гнітити радянських людей».
Від середини 1960-х – до кінця 1980-х рр. тривало накопичення джерел і матеріалів про жорстокість нацистів, проблеми життя населення окупованих територій тощо. Детальніше проаналізовано деякі питання злочинної політики німецьких окупантів крізь призму рішень та ідей верхівки Рейху. Під впливом наукових розвідок попереднього періоду радянські дослідники розтлумачували причини появи деяких явищ таких як економічний колабораціонізм тощо.
Після розпаду СРСР відбулися радикальні зміни, спричинені зникненням ідеологічного тиску, розсекреченням значного масиву джерел. Стали доступними праці закордонних авторів, під впливом яких виникають нові напрямки дослідження феномену німецької окупації. У ситуації плюралізму думок формується сучасна історична наука в Україні. Переосмислюється минуле. З’явилася низка праць про різноманітні сторони окупаційного життя і політики окупантів. Увагу дослідників все більше привертає діяльність органів місцевої адміністрації. Німецькі окупаційні органи, зокрема місцеву адміністрацію, вивчають О. Гончаренко, А. Скоробогатов та інші.
Але в наукових роботах, присвячених нацистському режиму в Києві, становлення та еволюція структури, принципи функціонування і взаємодії КМУ з іншими установами та організаціями, її діяльність у промисловій, фінансовій, медичній сферах не становили головних завдань досліджень.
У зарубіжній історіографії, на нашу думку, можна виокремити три напрями: українська емігрантська, «ліва історіографія» та дослідження західноєвропейських і північноамериканських університетських наукових шкіл.
Увага представників української емігрантської історіографії зосереджувалася переважно на політичних подіях окупаційного режиму крізь призму діяльності ОУН(м) і ОУН(б), внаслідок чого соціально-економічні та інші проблеми оминалися. До цього напрямку належать праці Л. Винара та інших науковців.
Внаслідок захоплення комуністичними ідеями на Заході сформувалася «ліва історіографія», представники якої повторювали висновки радянської історіографії. Відомими представниками цього напрямку є А. Верт та інші.
Третій напрям дослідження об’єднує низку різних наукових напрямків і шкіл, зі своїми об’єктами дослідження, у контексті яких розглядалися німецький окупаційний режим загалом і місцева адміністрація зокрема.
Найбільший інтерес становлять праці Дж. Армстронга та К. Беркгофа, у яких ґрунтовно досліджено український націоналістичний рух у роки Другої світової війни і нацистський окупаційний режим в Україні.
Тематика Другої світової війни залишається однією з найбільш досліджуваних у сучасній російській історіографії. Це явище пояснюється розсекреченням частини архівних документів Російської Федерації, особливим інтересом керівництва Росії до Другої світової війни для експлуатації цього феномену в патріотичному вихованні населення та витворення міфу, який об’єднав би російське суспільство. Проблематика колабораціонізму і місцевих органів влади розглядалися як єдине ціле.
Отже, нацистський режим в Києві залишається малодослідженим. Існує небагато праць, які поверхово висвітлюють діяльність КМУ у перші місяці гітлерівської окупації.
Джерельна база дослідження. Згідно з загальноприйнятою джерелознавчою класифікацією, джерела, використані під час написання дисертації, поділяються на діловодні, статистичні, судово-слідчі, періодику, джерела особового походження. Діловодні джерела представлено архівними фондами Державного архіву Київської області (ДАКО), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України.
У архівних фондах ДАКО документи КМУ та німецької адміністрації найширше представлені фондами Р‑2356 (Київська міська управа), Р-2412 (Музей-архів переходової доби), Р-2355 (штадткомісаріат Києва) Р-2411 (генералкомісаріат м. Києва), фондами районних управ Києва та організацій тощо. Більшість документів висвітлює соціально-економічні, господарські аспекти існування міста, органів влади, але є й такі, що віддзеркалюють політичну орієнтацію української цивільної адміністрації. Завдяки цьому джерельному масиву можливо простежити взаємозв’язки між українською цивільною адміністрацією і німецькими військовою і цивільною адміністраціями, оскільки збереглася кореспонденція між цими органами влади, накази КМУ, німецької адміністрації, різноманітні звіти тощо. Внутрішнє листування в системі КМУ дає змогу простежити принципи функціонування всього апарату. В багатьох випадках є можливість висвітлити появу окремих розпоряджень, втілення на практиці та наслідки, виявлення недоліків, пояснення їхніх причин та способи усунення; демонструються результати діяльності КМУ в системі охорони здоров’я, промисловості, фінансів та ін. Зазначений масив документів відображає процеси, які відбувалися на макрорівні й мікрорівні системи української цивільної адміністрації. Обмежений доступ до нього у роки діяльності КМУ (лише для службового використання) свідчить про значну достовірність цих документів порівняно з іншими джерелами.
Архівні матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України представлено фондами 3206 (рейхскомісар України), КМФ-8 (колекція мікрофотокопій документів німецько-фашистської окупаційної адміністрації і командування вермахту, що діяли на тимчасово окупованих східних територіях), 3676 (фонд Розенберга). У фондах 3206, КМФ-8 відображені переважно розпорядження, плани нацистського керівництва щодо управління та експлуатації окупованими територіями тощо.
Судово-слідчі документи представлено фондами Галузевого державного архіву Служби безпеки України. Поява судово-слідчих документів пов’язана з нелояльністю частини населення до радянської влади і намаганням органів держбезпеки СРСР покарати нелояльних після війни.
Затриманих допитували на предмет їхньої діяльності в роки нацистської окупації. Звичайно, ті усвідомлювали небезпеку повного зізнання, тому намагалися приховати окремі факти або перекручували їх. Ці відомості слід верифіковувати, оскільки можливі спотворення, фальсифікації, відсутність хронології подій тощо.
Значну групу джерел становить діловодство вищих керівників німецьких окупаційних органів місцевої адміністрації, матеріали розслідувань злодіянь нацистів, опубліковані в багатьох збірниках документів. Періодика широко використана у дослідженні. Найбільшу увагу надано аналізу повідомлень газети «Українське слово», «Нове українське слово», «Останні новини», «Последние новости», які вміщували розпорядження органів влади для киян, оголошення, статті про ситуацію у Києві тощо.
До джерел особового походження належать мемуари Ф. Богатирчука, Л. Форостівського та інші. Оскільки автори не займали високого становища у соціальній ієрархії Києва, або не мали інтересу до функціонування окупаційної влади, в їхніх творах не розглядалася окупаційна адміністрація та її діяльність у промисловій, медичній сферах тощо.
Отже, джерельна база достатньо репрезентативна для дослідження створення Київської міської управи та її діяльності у перші місяці нацистської окупації.
У другому розділі «Становлення і функціонування Київської міської управи» висвітлено появу та принципи функціонування Київської міської управи. В джерелах та історіографії немає одностайної думки про час виникнення та творців КМУ. Доведено, що з усіх версій появи КМУ найбільш наближеною до правди є українська емігрантська, яка стверджує, що організація Управи стала наслідком роботи похідних груп ОУН(м), яку підтримало місцеве населення. Управу засновано 19 вересня 1941 р. Ця установа створювалася як орган місцевого управління, автономний від німецької адміністрації. Першим головою КМУ обрано О. Оглоблина. Мельниківці мали значний вплив в Управі. Через свій інформаційний ресурс – «Українське слово», а також на пленумах КМУ, оунівці-мельниківці пропагували створення самостійної Української держави і закликали місцевих мешканців творити її. Керувати структурою КМУ передбачалося колегіально, але внаслідок вимоги німецької адміністрації встановити відповідальність за діяльність української цивільної адміністрації владні повноваження централізувалися в голови міста за часів головування В. Багазія.
Німці мали занепокоєння щодо КМУ, яку контролювали мельниківці, як політичного конкурента, тому поступово обмежили її права. Наприклад, за допомогою управління шефа при штадткомісарі Києва (німецький окупаційний орган влади та управління м. Києва) встановлено контроль за рухом кадрів у КМУ. Без дозволу управління проводити будь-які кадрові зміни заборонялося. У середині листопада 1941 р. німецька адміністрація вирішувала всі фінансові питання міста; з першої чверті листопада 1941 р. всі постанови міського голови мали обов’язково схвалюватись штадткомісаріатом. У другій половині листопада в документах фіксується поява посади уповноваженого по місту Києву, який очолював українську цивільну адміністрацію і керував нею, вирішував усі питання, пов’язані з Управою. Щонайменше з початку грудня 1941 р. голова Управи одноосібно відповідав за діяльність КМУ перед німецькою адміністрацією. Кожен відділ Управи контролював німецький чиновник.
Поряд з штадткомісаріатом, наприкінці листопада 1941 р. з’явився генералкомісаріат (німецький окупаційний орган влади та управління м. Києва і Київської генеральної округи). Відтоді німецька цивільна адміністрація, представлена штадткомісаріатом і генералкомісаріатом, обмежила в правах і повністю підпорядкувала собі Управу, щоб спрямувати її роботу на задоволення німецьких потреб і частково – мінімальних потреб місцевого населення. Отже, КМУ перетворилася на придаток окупаційної адміністрації.
Після встановлення німецького контролю, 20 грудня 1941 р. на пленумі КМУ, один з її службовців окреслив головне завдання Управи: першочергово надати допомогу німцям.
Незабаром гітлерівці фізично ліквідували членів ОУН(м) та їхніх прихильників. Спочатку репресії застосували проти редакції газети «Українське слово», після чого вона почала виходити під назвою «Нове українське слово». Повністю підконтрольна нацистам газета на своїх шпальтах прирівняла українських націоналістів до своїх найзапекліших ворогів – більшовиків. У лютому 1942 р. гітлерівці остаточно вичистили Управу від українських націоналістів. Було арештовано і розстріляно другого голову КМУ – В. Багазія.
КМУ функціонувала невпорядковано. Відділи КМУ, районні управи Києва, які перебували у складі Управи, не мали визначених повноважень, внаслідок чого виникав хаос у роботі всієї системи української цивільної адміністрації. Всі намагання її реформувати були марними.
Не було змоги повністю втілити в життя рішення Управи, бо не вистачало карних повноважень та контролю над українською поліцією Києва – єдиним силовим інструментом, який взаємодіяв з українською цивільною адміністрацією.
У третьому розділі «Діяльність Київської міської управи у промисловій та фінансовій сферах» розглянуто участь КМУ у відбудові і налагодженні функціонування промисловості Києва та її фінансову політику.
Місцеві робітники брали активну участь у відбудові промисловості Києва. Промисловість на теренах міста, фактично, лежала в руїнах.
Промисловий комплекс (у складі якого були підприємства, що у довоєнний час керувалися всесоюзними або республіканськими народними комісаріатами) на території, підлеглій КМУ, на початку окупації перебував у розпорядженні Управи. Підприємства, підпорядковані Управі, було переведено на госпрозрахунок з орієнтацією виробництва на попит місцевого населення. Проте, на початку грудня 1941 р. німецька адміністрація перепідпорядкувала собі КМУ, керуючи через неї підприємствами або перевівши їх під безпосереднє німецьке керівництво. Після встановлення німецького контролю за управлінням промисловістю, головним завданням підприємств стало задовольнити потреби окупантів. Перебравши контроль над промисловістю, німецька адміністрація не намагалася значно відбудувати промисловий комплекс Києва (у тому числі підприємства, які у довоєнний час підпорядковувалися республіканським або всесоюзним органам управління), а обмежилась інтенсивним використанням уцілілого господарського комплексу і дозволила місцевим мешканцям створити кустарне виробництво.
На початковому етапі окупації використовували сировину, яка залишилась від радянських часів. Але через складні умови, спричинені війною, і політику німецької адміністрації, незаінтересованої у розвитку місцевої промисловості, сировина не довозилася у Київ. Цей дефіцит гальмував розвиток промислового сектору.
Протягом жовтня – листопада 1941 р. викристалізовувалися такі основні види власності на промислові підприємства: державна, приватна, кооперативна. Управа декларувала рівне сприяння розвитку всіх цих форм власності. Насправді ж, значні преференції отримували кооперативи та промислові товариства.
Значно зросла кількість приватних підприємців у перші місяці окупації. Але німецька адміністрація поступово встановлювала їм перепони. Також, окупанти впроваджували контроль за діяльністю приватних підприємців та розподілом продукції їхнього виробництва. Стало помітним спрямування на те, щоб встановити контроль за приватними підприємцями, штучно регулювати їхню кількість.
КМУ спочатку отримувала фінансову допомогу від німців. На момент виникнення Управа не могла функціонувати і відбудовувати мирне життя міста без сторонньої фінансової допомоги. В цей час окупаційна влада стала єдиним джерелом фінансової допомоги. Наприклад, німецька військова адміністрація надала КМУ 2 жовтня 1941 р. позику в 100 тис. марок (1 млн. крб.), яку можна було використати після санкції польової комендатури № 195. Управа отримувала кредит частинами. Можна припустити, що до 1 грудня фінансові надходження Управа здобула самостійно. Вона самостійно встановлювала види та розміри податків до середини листопада 1941 р., коли окупанти запровадили контроль за її фінансовою діяльністю. Без фінансової та продуктової підтримки німців КМУ не змогла б функціонувати тривалий час. Можливостей економічного сектору й системи податків міста бракувало, щоб утримувати Управу і фінансовані нею установи, тому вона потребувала постійних дотацій. Їх могли надавати виключно німці. Тому німецька адміністрація ввела для Управи бюджетне фінансування і встановила контроль за її витратами, що запобігло використанню на негосподарські цілі та ліквідувало примарну фінансову автономію української адміністрації.
У четвертому розділі «Діяльність Київської міської управи у медичній та благодійній сферах» характеризується діяльність КМУ в підтриманні санітарного стану та медичної сфери Києва, а також діяльність Українського Червоного Хреста (УЧХ) та його взаємодія з Управою.
Санітарний стан міста не відповідав нормі. Однією з головних причин цього став брак ресурсів (транспортних, фінансових) КМУ. Так, 20 жовтня 1941 р. з 47 перевірених садиб Володимирського району 35 перебували в антисанітарному стані. Стан очистки міста означувався Управою, як неприпустимо низький.
Серйозною проблемою для окупованого Києва стало водопостачання. Відсутність достатнього центрального водопостачання змушувало людей використовувати воду з джерел, криниць (місцеве водопостачання). Місцеве водопостачання, як повідомляли службовці КМУ, не відповідало санітарно-гігієнічним вимогам. Зважаючи на поганий стан справ з утилізацією сміття і забезпеченням мешканців питною водою, констатувалася можливість виникнення епідемій. Полегшували епідемічну ситуацію сильні морози 1941–1942 рр.
Дефіцит води, миючих засобів, нерегулярна робота лазень та пралень робили проблематичним підтримання гігієни тіла, що негативно впливало на стан здоров’я людини.
В умовах бурхливого розвитку підприємництва відділи Управи не могли запобігти появі самовільних підприємств, а в разі їхньої реєстрації санітарні умови не завжди бралися до уваги. Санітарно-епідемічна станція Управи протестувала, за що отримувала нарікання від фінансового відділу КМУ.
У важкий період безвладдя в Києві місцеві лікарі виконували свої обов’язки. Від початку окупації до кінця листопада 1941 р. всі справи, пов’язані з управлінням медичної галузі Києва, перебували в компетенції відповідних підрозділів КМУ. З кінця листопада 1941 р. за діяльністю Управи в охороні здоров’я наглядав німецький чиновник. КМУ не володіла достатніми ресурсами, щоб повністю фінансово забезпечити мережу медичних закладів. Тому лікарні й поліклініки діяли на основі госпрозрахунку, часткової дотації з бюджету. Госпрозрахунок не виправдовував себе в лікарнях через низьку відвідуваність, внаслідок низки причин. Тому вони потребували дотацій. Деякі лікувальні заклади отримували відсоткові показники дотацій.
Станом на 20 грудня 1941 р. в підпорядкуванні відділу охорони здоров’я КМУ перебувало 14 лікарень і 13 поліклінік.
Внаслідок високих цін за медичні послуги місцеві мешканці віддавали перевагу медичній консультації у поліклініках.
Забезпечення медикаментами було на низькому рівні, оскільки їхнім основним джерелом стали довоєнні запаси, які швидко вичерпувалися.
Добровільне товариство Український Червоний Хрест (УЧХ) виникло як дочірня структура КМУ, а рішення організувати УЧХ стало наслідком планів оунівців-мельниківців створити самостійну Українську державу, – адже існування цієї організації є атрибутом самостійної держави. Створення та існування УЧХ без підтримки з боку КМУ слід вважати малоймовірним.
Діяльність благодійного товариства передбачалося поширити на всю територію України. Попри те, що організації УЧХ існували до створення у Києві, всі вони функціонували відособлено.
Одним з головних завдань діяльності товариства визначалася матеріальна і моральна допомога українцям, потерпілим від війни, більшовицького терору та стихійних лих.
Під прикриттям установи велася прихована політична діяльність оунівців-мельниківців.
У середині лютого 1942 р., очевидно, через тісну співпрацю членів УЧХ з членами ОУН(м) Управи, частину співробітників товариства, зокрема Ф. Богатирчука було заарештовано, але згодом всіх працівників УЧХ відпустили.
Бурджалов Э. Великая Отечественная война Советского Союза (1941–1945 гг.). Лекции, прочитанные в Высшей школе при ЦК КПСС / Э. Бурджалов. – М., 1953. – 164 с. та ін.
Супруненко Н. И. Украина в Великой Отечественной войне Советского Союза (1941–1945 гг.) / Н. И. Супруненко. – К. : Госполитиздат УССР, 1956. – 472 с.
Історія Української РСР у 8-ми т., 10-ти кн. / гол. ред. кол.: Ю. Ю. Кондуфор (голов. ред.) та ін. – К. : Наукова думка, 1977. – Т. 7. Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941–1945) / [ред. колегія В. І. Клоков (відп. ред.) та ін.]. – 1977. – 535 с. та ін.
д‑ра іст. наук: 07.00.01 / Скоробогатов Анатолій Васильович. – Х., 2006. – 412 с.; Гончаренко О. М. Функціонування окупаційної адміністрації Райхскомісаріату «Україна»: управлінсько-розпорядчі та організаційно-правові аспекти (1941–1944) / О. М. Гончаренко. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. – 600 с. – (Монографія). та ін.
[Біографічна студія] / Л. Винар. – Нью-Йорк, Торонто, Київ, Париж, 1994. – 80 с. та ін.
: Прогресс, 1967. – 774 с. та ін.
/ [сост. Ф. Ильин, М. Коломойский, О. Кременчугская-Мурат, В. Левин, П. Овчаренко, Я. Панин; П. Тронько (ред.)]. – К. : Киевское областное книжно-газетное издательство, 1963. – 736 с.; : Збірник документів і матеріалів / [упоряд. А. А. Батюк, І. Л. Бутич, П. М. Кострига та ін.]. – К. : Держполітвидав, 1963. – 488 с.; Історія застерігає: трофейні документи про злочини німецько-фашистських загарбників та їхніх посібників на тимчасово окупованій території України в роки Великої Вітчизняної війни / [кер. кол. упоряд. В. М. Немятий]. – К. : Політвидав України, 1986. – 264 с.; Київ у дні нацистської навали. За документами радянських спецслужб / [О. Є. Лисенко відп. ред.; упорядн.: Т. В. Вронська та ін.]. – Київ –Львів, 2003. – 527 с. та інші.
Богатырчук Ф. Мой жизненный путь к Власову и Пражскому манифесту [Електронний ресурс] / Ф. Богатырчук. – Режим доступу : http://elan-kazak.ru/webfm_send/8589; – 78 с. та інші.
|
