VACANCIES AND COOPERATION

Актуальність теми дослідження. Проголошення в Конституції України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки вищою соціальною цінністю, потребує від держави впровадження у життя задекларованих принципів.

Проте виконання цих завдань неможливе без усунення такого негативного явища суспільного життя, притаманного усім без винятку країнам, як злочинність. Вона у всіх своїх проявах відчутно перешкоджає суб’єктам правовідносин реалізовувати свої права та обов’язки, захищати демократичні цінності, інтереси кожної окремої особистості і суспільства в цілому. Відтак особливої ваги набуває потреба вдосконалення чинного законодавства, приведення його до світових стандартів та належної реалізації. Відповідно до Концепції судово-правової реформи України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, а також Державно-правової програми боротьби із злочинністю розроблено і впроваджено у життя комплекс заходів, спрямованих на подолання цього явища.

Останніми роками в Україні створено або реорганізовано ряд правоохоронних органів: податкова міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, економічними злочинами; реформується судова система. Держава вживає чимало ефективних заходів, спрямованих на якісну і кількісну зміну кадрів правоохоронних органів, які на передовій ведуть боротьбу із злочинністю.

Все це потребує величезних фінансових та інших витрат на створення й утримання правоохоронних органів і судів, підготовку та перепідготовку їхніх кадрів; оснащення установ і органів правоохоронної системи сучасними технічними засобами виявлення, попередження і припинення злочинів та інших правопорушень.

Значні кошти держава виділяє і на кримінальне судочинство. До них належать витрати на оплату праці посадових осіб, які ведуть процес; витрати на утримання приміщень і експлуатацію техніки; відшкодування витрат, пов’язаних з явкою і виплатою винагороди особам, які залучаються у кримінальний процес; витрати на проведення судових експертиз та ін. Матеріальних затрат на кримінальне судочинство зазнає не тільки держава, а й зацікавлені в результатах провадження учасники процесу. З особистих коштів таких осіб оплачується, наприклад, праця адвокатів, які беруть участь у процесі за угодою з клієнтом.

Частина цих та деякі інші витрати на кримінальне судочинство іменуються судовими витратами, які можуть бути стягнуті з засудженого, на розслідування справи якого були затрачені. У зв’язку з реформами, які відбуваються в Україні, переходом її на ринкову економіку в суспільстві відбувається складний і болісний процес переоцінки економічних, моральних, політичних, правових поглядів і цінностей. В умовах фінансово-економічної кризи, яка триває в Україні, особливого значення набуває економне витрачання коштів на боротьбу із злочинністю. У зв’язку з цим постає досить важлива проблема судових витрат у кримінальному судочинстві – як частини витрат держави на боротьбу із злочинністю, які можуть бути їй відшкодовані.

Питання судових витрат у кримінальному судочинстві України досі ще не піддавалося монографічному дослідженню. В Україні деякі його аспекти досліджували О.В. Горбачов, В.Т. Нор, В. Недвиженко, М. Мазуркевич, Л. Шоха і нещодавно В.М. Тертишник та О. Перепадя. Дещо більше уваги йому приділяли в колишній РРФСР, зокрема такі вчені, як А.Я. Грун, І.О. Барсуков, В.Т. Томін і В.А. Дунін, А.М. Рекунков, В.В. Шубін, Л.Л. Кругліков, Є. Терешонков, Н.О. Сидорова та Г.І. Алієв, а останнім часом В.М. Демидов, В.П. Бож’єв, Н.А. Власова, Р.Х. Якупов.

Це пояснюється передусім тим, що, на думку багатьох науковців, питання судових витрат – це економіко-управлінська проблема, питання наукової організації праці апарату правоохоронних органів. Однак не береться до уваги той факт, що у Кримінально-процесуальному кодексі України є група норм (хоча й невелика), яка регулює кримінально-процесуальні відносини, пов’язані з судовими витратами (ст. 91, 92, 93 КПК України); норми про судові витрати передбачені і в КПК РФ, Республіки Польща, ФРН, Франції. Про деякі види судових витрат йде мова і в інших нормативних актах, які регулюють кримінально-процесуальні відносини: Законі України “Про прокуратуру”, Інструкції “Про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих”. Тут потрібно брати до уваги і те, що саме під час кримінального судочинства виникає така категорія як судові витрати; що питання про їхній розмір і відшкодування вирішують особи, які ведуть процес, а рішення про стягнення судових витрат з засудженого може прийняти тільки суд у вироку.

Щодо наукових поглядів на судові витрати у кримінальному процесі згаданих вчених, то вони, як правило, розглядали їх лише в окремих, поверхових аспектах, не охоплюючи всієї глибини відносин, пов’язаних з інститутом судових витрат. Лише Н.О. Сидорова та Г.І. Алієв зробили спробу повніше підійти до вивчення інституту судових витрат, однак і вони залишили поза увагою питання структури судових витрат і їхньої класифікації, порядку відшкодування. Варто також зазначити, що ці дослідження проводилися в радянський період, в інших соціально-економічних умовах, ніж ті, які ми маємо сьогодні в Україні.

Усе наведене й обумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження та його науково-прикладне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена в рамках науково-дослідної тематики кафедри кримінального процесу та криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка “Вдосконалення кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування”. Об’єкт дослідження перебуває у нерозривному зв’язку з традиційним напрямом досліджень Львівської школи кримінального процесу – проблеми захисту майнових інтересів суб’єктів кримінального судочинства. Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Львівського національного університету імені Івана Франка 28 квітня 1998 року, протокол №1/4.