ТЕМПОРАЛЬНА СТРУКТУРА ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ

summary

У вступі визначається основна мета, завдання дослідження, обґрунтовується його актуальність, з’ясовується науково-методологічний апарат, теоретичне, практичне значення.

Перший розділ “Темпоральна  системно-структурна організація як об’єкт дослідження у мовознавстві” присвячено обґрунтуванню теми дослідження, з’ясуванню основних аспектів і напрямків аналізу як текстових систем, так і часового концептуального змісту  в таких системах, окресленню суміжних понять темпоральної структури - категорії часу тексту як системно-мовної категорії, художнього часу та аспектів дослідження темпоральної структури на базі з’ясування функціональних можливостей лінгвістичних компонентів граматичної часової системи: аспектуальності та дейксисної темпоральності на рівні домінуючої макроситуації макроструктурних компонентів художнього прозового тексту як макрокатегорій текстової системи.

Темпоральна структура художнього тексту репрезентує  відображення в тексті через перцептивний авторський час системи усвідомлених темпоральних відношень навколишньої дійсності, і, у свою чергу, становить певний порядок, послідовність буття речей і подій реального світу, їх змін, перетворень, впливів одна на одну. У свідомості автора та читача темпоральна система набуває суттєвої реінтерпретації. Вона детермінується одночасним поєднанням образів різних темпоральних сюжетних планів як синтезу різноструктурних зовнішніх та внутрішніх часових відношень, що формують темпоральну структуру художнього тексту як онтологічну текстову категорію - базову систему художнього часу і реалізуються в текстовій системі на основі категорійних часових ситуацій.

У функціональній граматиці вирізняються категорійні ситуації, які загалом є найбільш суттєвим та актуальним елементом із числа семантичних, що формує загальний смисл висловлювання. Решта семантичних компонентів, виражених у висловлюванні, становить фон, на якому розгортається домінуюча категорійна ситуація.  Такий фон може або не може бути обов’язковою умовою для розгортання провідної  категорійної системи (Бондарко 1983:105). Тому домінувати здатна будь-яка семантична категорійна ситуація: темпоральності, екзістенціальності на фоні інших: персональності, модальності тощо. Тобто виділення домінуючої категорійної ситуації передбачає висунення певного категорійного змісту насамперед на основі його актуалізації. Проте такий аналіз, з нашого погляду, базується насамперед на суб’єктивному сприйнятті загальної сигніфікативної інформації висловлювання або контексту і цілого тексту.  Він не має об’єктивних критеріїв визначення. Так, коли йдеться про певні актуалізаційні компоненти тієї чи іншої категорійної семантики, не завжди враховуються інші категорійні характеристики, які синкретично містяться в провідних мовних компонентах, що формують домінуючу категорійну ситуацію. Так, говорячи про домінанту екзістенціальності, О.В.Бондарко зазначає, що основними лінгвістичними показниками такої домінації є форми типу бывают, не бывают, які часто повторюються у висловлюванні. Разом з цим вони містять аспектуальну семантику кратності як постійної узуальності, а отже, синкретично актуалізують, висувають, залежно від сприйняття реципієнтом смислу висловлювання, зазначену категорійну систему.

Також слід погодитися з думкою, що у вичленуванні окремих аспектів з певного цілісного комплексу, який міститься у загальній ситуації, є і яскраво виражені елементи  цілеспрямованої діяльності дослідника, тобто ті компоненти, які мають гносеологічну природу. Вони виявляються насамперед у тому, що можна виділити у складі декількох об’єктивно існуючих аспектів лише один, дослідження якого вимагається метою, теоретичними завданнями, а отже, можна розрізнити домінуючі категорійні значення та ті, що виступають лише окремими, додатковими, проте належать до спільної категорійної семантики (Бондарко 1984:110–111). Такий підхід безперечно веде до вивчення певної функціонально-семантичної категорії в контексті на базі розрізнення мікро– та макроситуацій, встановлення їх ієрархії: домінуванні одного змісту та залежному становищі іншого однорідного категорійного, оскільки ієрархічна система знаків, що відноситься до різних сторін та рівнів, є суттєвою ознакою будови мови, мовлення, тексту.

Загальне значення мікроситуації пов’язується у функціональній граматиці в першу чергу з поняттям найближчого середовища - мікросередовища, що в цілому виявляється на рівні граматико-контекстуального комплексу, який виражає взаємодію предикативної одиниці з певним лексичним елементом з метою формування тієї чи іншої категорійної семантики, як правило, в монопредикативному реченні. Поняття макроситуації позначає відповідно макросередовище, яке становить фон, що зумовлює розгортання відповідної мікроситуації, а отже, реалізується на базі певного контексту, що може бути виражений поліпредикативним реченням, ССЦ, абзацем та ін. текстовою одиницею.  У такому аспекті власне фон здатен репрезентувати домінуючу категорійну семантику, яка модифікується окремою мікрокатегорійною системою, що не є провідною.

Отже, вивчення розгортання окремих ситуацій, їх зчеплень, з’ясування ієрархії категорійних значень, що формують категорійні ситуації відповідної функціонально-семантичної категорії, складає предмет г р а м а т и к и  т е к с т у. Така інтерпретація  категорійної ситуації  породжує відповідне розуміння функцій мовних компонентів та аспектів їх дослідження. Таким чином, категорійна ситуація актуалізує реалізацію функціонально-семантичної категорії, виражає її в мовленні, тексті.

Звідси - залежно від  впливу елементів контексту на лінгвістичну одиницю, а також взаємодії з іншими лінгвістичними одиницями мовні компоненти здатні реалізувати або не реалізувати те чи інше категорійне значення, тобто сама така реалізація зумовлюється впливом контекстного оточення (дальшого або ближчого), взаємодією мовних елементів між собою тощо, що найбільш яскраво виявляється в системі тексту та в окремих його макрокомпонентах.

Таким чином, той чи інший мовний знак здатен виражати (самостійно або в комплексі з іншими елементами) різні потенційні мовно-мовленнєві функціонально-семантичні категорійні значення, тобто відповідні функціонально-семантичні категорії на основі категорійних ситуацій. Наприклад, широко досліджене функціонування дієслівної системи при взаємодії з найближчим оточенням у межах окремих речень: власне теперішній та теперішній історичний.

Разом з тим, на рівні текстової системи мовні компоненти, які мають ту чи іншу потенційну категорійну семантику, вступають у певні взаємовідношення не лише з ближчим, але і більш віддаленим оточенням (не лише з контактно розташованими в межах одного монопредикативного речення, але й тими, що знаходяться дистантно), а відповідно, здатні передавати безпосередньо як мовну граматичну чи функціональну категорійну семантику, так і узагальнено категорійне значення більш широкого контексту. Наприклад, семантика локалізованості дій у часі здатна розповсюджувати своє основне категорійне значення як на рівні окремого речення, що призводить до локалізації монопредикативної системи, так і на рівні цілого тексту, конкретизуючи в чітко вираженому періоді сюжетну подію.

Звідси випливає необхідність виділення   с п і л ь н и х                      у з а г а л ь н е н и х   д о м і н у ю ч и х  функціонально-семантичних категорійних значень на кожному такому мікро- та макрорівнях.

Зазначене положення підкреслюється ідеєю асиметричного дуалізму мовного знака С.О.Карцевського, згідно з якою на різних функціональних рівнях одні й ті самі мовні елементи (структури, одиниці) здатні передавати різний семантичний зміст, і навпаки, один і той самий  функціональний категорійний зміст може передаватися різними мовними компонентами.

Так, функціонально-семантичні категорійні мікроситуації  становлять основу, матеріал для побудови того чи іншого функціонально-семантичного поля.

Макроситуації репрезентують категорійні функціонально-семантичні  макрокатегорії як   м о в л е н н є в і  с и с т е м и    т е к с т у, тобто певний узагальнений категорійний зміст, який реалізується насамперед дієслівними компонентами поліпредикативної системи, що становлять відповідне функціонально-семантичне поле, на основі більш широкого контексту - на рівні окремої текстової макроструктурної одиниці  і становлять той матеріал, який є базовою системою для розгортання тієї чи іншої категорії тексту, тобто  окремі субкатегорії, з яких, отже, складається текстова категорія.

Відповідно дослідження часового функціонального навантаження елементів тексту передбачає вивчення  механізму утворення його темпоральної структури на базі взаємодії окремих макрокатегорій як структурних, так і змістових темпоральних компонентів контексту на базі тексту. Вивчення механізму утворення темпоральної організації тут не можливе без з’ясування часової структурної системи окремої її частини - часу макроструктурного текстового компонента, в якому розгортаються загальні темпоральні функціонально-семантичні макрокатегорії, система взаємодії яких призводить до формування загальнокатегорійних текстових комплексів, з яких виростає темпоральна текстова структура, або цілісної темпоральної структури тексту, залежно від його обсягу. Такий підхід проводиться в  нашій роботі і зумовлюється тим, що категорія часу тексту, яка представляє безпосередньо темпоральну структуру художнього тексту як базову фундаментальну систему загального художнього часу, відноситься до системно-мовних категорій. Системно-мовні категорії репрезентують зв’язок тексту із структурою мови, виростають і базуються на мовних категоріях, детермінуючи тісну взаємодію текстової, мовної та мисленнєвої систем,  і таким  чином, конструюють мовлення як самостійний об’єкт, а отже, тісно між собою пов’язуються, впливають одна на одну. Саме зазначені текстові організації можуть кваліфікуватися як граматичні категорії текстової системи, оскільки вони базуються на узагальненій категорійній семантиці, яка  формується в тексті внаслідок реалізації мовних одиниць, що репрезентують відповідну граматичну категорію мови.

Реалізація функціонально-семантичної категорії в тексті зумовлюється насамперед основними принципами  когнітивного та функціонального аспектів дослідження мовної системи: орієнтацією семантичної пам’яті людини на сприйняття і засвоєння значення, а не слова, а також на зберігання інформації у вигляді класів, пакетів, кластерів (Клацки 1978; Голод 1988). Для текстової системи - це сприйняття інформації на базі узагальнення певних понять, категорійних угруповань різного рівня, що виражаються не в окремому слові чи реченні, а в текстових структурних компонентах більшого обсягу, тобто власне на базі функціонально-семантичних макрокатегорій. Звідси - розгортання відповідних функціонально-семантичних макрокатегорій у макроситуаціях, з нашого погляду, становить перший етап функціонування лінгвістичних одиниць, що репрезентують як загальнотемпоральний зміст у текстовій системі, так і частково-темпоральний, конкретизуючий, на рівні окремого висловлювання, тобто забезпечують не лише динаміку мови, її перехід до мовленнєвих систем, структур, організацій, але, поряд з цим, формують граматичну категорізацію текстових макроструктурних компонентів, і на їх основі - цілого тексту.

Найбільш яскравим структурним текстовим компонентом, в якому синкретично розгортається макрокатегорійна функціональна семантика, пов’язана із загальним поняттям часу, з нашої точки зору, є абзац.

У лінгвістичних дослідженнях тексту довгий час абзац розглядався лише як композиційно-виділювальна одиниця (Лосева 1980, Москальская 1981) і не визнавався тим лінгвістичним компонентом, що має відповідну структурну, системну  організацію. Його виділення пов’язувалося насамперед із суб’єктивним авторським членуванням текстової системи, а тому дослідження текстових структурних компонентів (тобто тих, які складали сам текст як одиниці більші, ніж речення) базувалося насамперед на аналізі складних синтаксичних цілих (надфразових єдностей). Проте  лінгвістичні дослідження останніх років у зв’язку із утвердженням прагматичного та комунікативного напрямків у мовознавстві свідчать про те, що абзац не може кваліфікуватися лише як композиційно-виділювальна одиниця. Він має відповідну семантико-синтаксичну структуру (Сильман 1967, Чан Нгок Тхем 1987) та є засобом актуалізації авторської думки, авторського текстового задуму тощо. Як зазначає В.Ф.Нечипоренко (1995), абзац становить мовленнєвий контекст, в якому органічно поєднується зміст та формально-граматична структура. Разом з цим, як композиційно-виділювальна одиниця тексту абзац тісно пов’язується в першу чергу з комунікативним членуванням тексту, семантико-синтаксичною структурою мовних текстових побудов, а тому детермінується  структурно-категорійною текстовою системою. В ньому більш ґрунтовно і яскраво відбивається граматична текстова категорізація: семантико-синтаксичні та комунікативні одиниці можуть розглядатися як взаємопов’язані поняття, оскільки комунікативні властивості природньо випливають з семантико-синтаксичних особливостей і навпаки (Мамалига 1998).

Тому абзаци можуть кваліфікуватися як окремі субтексти в межах цілісного художнього тексту, що несуть певне граматико-комунікативне навантаження. Загальне поняття субтексту випливає із спільних характеристик цього елемента як компонента текстової системи з погляду граматичної та стилістичної організації (остання в абзаці представлена найяскравіше), а також функціонуванням категорій тексту. Він зумовлює синтез загальнотекстових категорій: системно-мовних, функціональних тощо(Сидоров 1997).

 Отже, із часової категорійної функціональної семантики субтекстів складається категорія часу тексту, тобто його темпоральна структура. Проте, з методологічної точки зору, для дослідження категорійності текстової системи вважаємо за необхідне вживати саме термін а б з а ц   як м а к р о к а т е г о р і й н и й   т е к с т о в и й   к о м п о н е н т, а не субстекст, оскільки останній більш узвичаєний у плані кваліфікації структурних текстових елементів як компонентів, складників будови, композиції тексту. Разом з цим, потребує окреслення мікрокатегорійний елемент як той компонент, що репрезентує окреме висловлювання, тобто зазвичай - монопредикативне речення, в якому представлено мовну динамічну систему меншу, ніж абзац, яка не становить загальнокатегорійний текстовий аспект, план самостійно і не є складником загальнотекстової композиційної структури, в той час як є  окремим компонентом будови абзацу.

На рівні абзацу як макроструктурному компоненті художнього тексту категорійні часові мікроситуації знаходяться в одночасній взаємодії між собою:  накладаються, виступають у тісному ряду, зумовлюючи одна одну, посилюючи або нівелюючи, формуючи цілісну темпоральну макросистему, тобто - макроситуацію абзацного рівня, що репрезентує відповідну макрокатегорію.

Мовна одиниця зазначених категорій містить потенційно і значення темпоральності, і семантику аспектуальності, а у взаємодії з додатковими елементами контексту репрезентує таксисні відношення, а також відношення, пов’язані з локалізацією дій у часі.

Функціонально-семантичні макрокатегорії, які виражають субкатегорійні значення аспектуальності на рівні абзацу репрезентують систему внутрішнього часу - безпосередньо часову структуру, пов’язуються з темпоральною характеристикою сюжетної події. Вони, з одного боку, можуть формуватися як результат накопичення мікроситуацій одного категорійного плану, що в цілому відповідає поняттю категорійної домінанти, запропонованому О.В.Бондарко (1984) і його школою, а з іншого, - формуватися як результат їх зовнішньотемпоральної та внутрішньотемпоральної взаємодії, який передбачає розгортання категорійної системи іншого, більш високого порядку, що в цілому становить перехід до тих функціонально-семантичних компонентів, які репрезентують онтологічні текстові характеристики та власне категорійний текстовий аспект, план.

Таким чином, на рівень макроструктурного текстового функціонування виходять не всі змістові типи функціонально-семантичних мікроситуацій тих чи інших аспектуальних субкатегорій мовної системи, а лише ті мисленнєві категорійні значення, які передають більш узагальнений когнітивний граматичний зміст, що домінує на рівні всієї текстової макроструктури. Отже, відбувається актуалізація, висунення на перший план однієї, більш вагомої семантики в межах кожної категорії абзацу, і часткова нівеляція або відсунення на другий план іншої, менш вагомої категорійної мікросистеми, що реалізує модифікуючий, додатковий категорійний зміст.

Звідси - необхідність розрізнення:

а) інваріантних субаспектуальних макрокатегорій абзацу як текстового компонента;

б) варіантних макрокатегорійних систем, варіантність яких зумовлюється наявністю додаткової однопорядкової модифікації мікроситуаційною аспектуальною категорійною семантикою або макрокатегорійною однорядною системою функціонально-семантичної категорії локалізованості, пов’язаної із загальним поняттям конкретизації певного періоду в часі.

Формування та виявлення тієї чи іншої субкатегорійної ситуації  аспектуальності у чистому вигляді, тобто в інваріанті, зумовлює тип макроситуації, а відповідно, і тип макрокатегорії. Кожна така макрокатегорія становить, таким чином, субкатегорійну систему по відношенню до загальної категорії художнього часу тексту, що і передбачає розгляд категорії часу тексту як функціонально-граматичної текстової категорії.

Інваріант трактується нами у найбільш широкому значенні - як деяке, з різним ступенем модифікації виявлення однієї й тієї сутності, яка спостерігається безвідносно до власних модифікацій. У понятті інваріанта відображаються загальні властивості класу об’єктів, які утворюються  варіантами: кожен варіант–об’єкт, що належить певному класу чи варіантному ряду, несе в собі інваріантні властивості, які характерні для кожного компонента цього ряду чи класу. Одночасно  інваріант у деяких випадках може реалізуватися і як самостійна одиниця. Таким чином, інваріантна система для функціонально-семантичної макрокатегорії аспектуальності в межах макроструктурного текстового компонента тісно пов’язується із семантичною інваріантною ознакою функціонально-семантичної категорії - тим узагальненим категорійним смислом, який об’єднує різнорідні засоби мови та зумовлює їх взаємодію, спільне функціонування з метою вираження узагальненого категорійного граматичного змісту цілісної макроструктурної організації. Разом з цим, інваріант, модифікуючись, здатен виражати, крім основного,  додатковий категорійний зміст, який зумовлює формування варіантної макрокатегорійної системи, де кожна варіантна макрокатегорія виражає допоміжне значення та об’єднується з іншою на основі інваріантної ознаки як одне з комплексних макрокатегорійних текстових значень, що забезпечує вираження додаткових видових понять за відношенням до інваріантного - родового. Таким чином, макрокатегорії є мовленнєвими категорійними системами, які об’єднують комплекс інваріантних та варіантних, модифікованих  співвідносних категорійних значень.

Необхідно також звернути увагу на той факт, що оскільки аспектуальний макрокатегорійний зміст репрезентується в тому чи іншому типі зовнішньотемпоральної системи, він по-різному виявляється в абзацах художнього тексту, що розрізняються способом викладу сюжетних подій: в макроструктурних текстових компонентах, представлених мовою автора; у макроструктурних текстових компонентах, що становлять комплекс взаємодії авторської оповіді та мови персонажів, а також - різних зовнішньотемпоральних аспектах - регістрових типах, що диференціюють рівень актуалізації зовнішньої часової семантики щодо дейксисної темпоральної орієнтації. Так, авторська оповідь передбачає функціонування насамперед дієслів дійсного способу спільного темпорального плану (теперішнього та минулого), що характеризують як одного, так і декількох суб’єктів дії. На відміну від авторської оповіді, темпоральна система мови персонажів детермінована функціонуванням усіх часових форм індикативу та неіндикативними лінгвістичними компонентами, а також їхньою взаємодією. Тому реалізація аспектуальної, внутрішньотемпоральної макрокатегорії у                     в і д п о в і д н о м у    з о в н і ш н ь о т е м п о р а л ь н о м у   аспекті передбачає необхідність: а)аналізу макрокатегорій аспектуальності в кожній системі зовнішнього часу - теперішнього та минулого - авторської оповіді дієслів дійсного способу  для абзаців, представлених лише мовою автора; б) вивчення внутрішньої часової організації окремо теперішнього, минулого та майбутнього темпоральних аспектів дієслів дійсного способу та форм умовного і наказового способів мови персонажів у межах абзацу; б)встановлення особливостей взаємодії зовнішньо– та внутрішньочасових планів авторської оповіді й мови персонажів для абзаців, представлених комплексною системою взаємодії авторської оповіді та мови персонажів.

 Таким чином, дослідження внутрішньотемпоральної системи окремого текстового компонента, зокрема абзацу, передбачає аналіз його внутрішньотемпоральної системи на базі розгортання відповідного субкатегорійного значення функціонально-семантичної категорії аспектуальності, яка виявляється у відповідних макрокатегоріях, що належать і визначаються нами як функціонально-граматичні категорії (субкатегорії за відношенням до загальнотекстової категорії) текстового рівня.

Якщо загальна текстова система складається в композиційному відношенні із субтекстів - абзаців, то текстова категорія часу як темпоральна структура художнього тексту виростає на базі взаємодії субтекстових (абзацних) макрокатегорійних систем, що формуються у абзацах, виражених лише мовою автора та абзацах комплексної взаємодії мови автора та мови персонажів. Макрокатегорії абзацу - це одиниці більш високого рівня узагальнення, це наступна сходинка руху від реалізованої у висловлюванні мовної функції до тексту. Кількість таких кроків не може бути визначеною однозначно для всіх текстів, тобто в принципі можна говорити про категорійну ситуацію 1,2,3  порядку, рівня тощо.

Важливим у формуванні та розгортанні темпоральної структури художнього тексту, таким чином, є: 1)виявлення та опис функціонально-семантичних макрокатегорій аспектуальності абзацного рівня у кожному зовнішньотемпоральному аспекті авторської оповіді та мови персонажів з урахуванням типу комунікативного регістру; 2)встановлення взаємодії функціонально-семантичних макрокатегорій аспектуальності авторської оповіді та мови персонажів з урахуванням загальних часових змін зовнішньотемпоральних та комунікативних аспектів, а також внутрішньотемпоральні модифікації на рівні абзацу як макроструктурному текстовому компоненті; 3)вивчення системи взаємодії абзацних макрокатегорій, яка призводить до формування та розгортання текстової категорії часу, а отже, його темпоральної структури.

Зазначені аспекти аналізу потребують урахування системно-структурного  членування художнього тексту на базі узагальнення та розрізнення парадигматичних (взаємодія мови автора та мови персонажа, що обґрунтовується у розділі) та синтагматичних текстових зв’язків (взаємодія макрокатегорій). Це зумовлюється насамперед тим, що різні парадигматичні компоненти в текстовій системі, якими з нашої точки зору є мова автора, мова персонажів та невласне пряма мова,  реалізуються в різних зовнішніх структурних текстових системах. Так, наприклад, часова організація авторської оповіді формується в спільній зовнішньотемпоральній структурі презенса чи претеріта для окремого художнього тексту. В цей час, зовнішньотемпоральний аспект мови персонажів (теперішнє, минуле, майбутнє) розгортається як в окремій  абзацній частині, яка представлена зазначеним типом викладу подій при наявності в ньому імпліцитно чи експліцитно вираженої авторської оповіді, а відповідно, вступає у взаємодію з мовою автора у разі спільної зовнішньочасової системи, що репрезентує час сюжетної дії, події. Це визначає той факт, що парадигматична взаємодія формується насамперед у системі макроструктурних текстових компонентів - в абзацах, у той час як синтагматична - в результаті взаємодії лінгвістичних одиниць у межах окремої частини абзацу відповідного типу зовнішнього часу або в результаті взаємодії макрокатегорій абзаців та встановлення взаємовідношень між ними в межах текстової системи.

Отже, з’ясувати загальну темпоральну організацію художнього тексту неможливо без встановлення часової системи її макроструктурних компонентів, зокрема абзаців і надалі -  аспектів їх взаємодії: абзацних комплексів, що складають специфічні темпоральні організації, які формують відповідну сюжетну подію, а  послідовність подій - рух, динаміку текстової системи.

Таким чином, врахування парадигматичного і синтагматичного аспектів аналізу текстової системи, структурної організації, функціонального навантаження передбачає встановлення часової специфіки темпоральної структури авторської оповіді, невласне прямої мови та мови персонажів у кожному типі зовнішньочасової системи окремо, а також їх взаємодії: взаємного впливу та модифікацій вказаних парадигматичних компонентів, типів мовлення на рівні макроструктури - абзацу, з метою виявлення загальної макрокатегорійної абзацної типології. Об’єднання макрокатегорійних типів абзацу формує категорію часу окремої події або, залежно від обсягу тексту, - цілої текстової системи.

Таким чином, загальна темпоральна структура художнього тексту формується на базі взаємодії макрокатегорій макроструктурних компонентів тексту - абзаців, що об’єднуються на основі певного періоду часу, який формує сюжетну подію. Комплекс сюжетних подій визначає специфіку темпоральної системно-структурної організації різножанрових текстів.

Таким чином, механізм формування та розгортання темпоральної структури тексту включає такі етапи:

1.Часова організація темпоральності як мови автора, так і мови персонажів у різних аспектах системи зовнішнього часу (синтагматичний аналіз).

2. Темпоральна організація макроструктурного компонента - абзацу художнього тексту внаслідок утворення часової системи як окремого типу мовлення (синтагматичний аналіз), так і на основі взаємодії мови автора, мови персонажів та невласне прямої мови (парадигматичний аналіз).

3.Системно-структурна часова організація окремої сюжетної події: розгортання темпоральності у взаємозв’язках макроструктурних компонентів на базі репрезентації часових комплексів (синтагматико-парадигматичний аналіз).

4.Формування темпоральних особливостей художніх текстів певного жанру на основі з’ясування специфіки взаємодії вказаних вище темпоральних комплексів (синтагматичний аналіз).

Другий розділ “Часова система макроструктури художнього тексту” подає внутрішньо– та зовнішньочасову типологію абзацу як макроструктурного текстового компонента, що реалізує макрокатегорії текстової системи, з яких складається темпоральна структура художнього прозового тексту.

Так, аспектуальна організація абзацу виражає не що інше, як частково категорійні значення (частково-видові аспектуальні поняття), що співвідносно виражають власне граматичний внутрішньотемпоральний зміст загальної категорії часу тексту. Вони кваліфікуються у роботі як частково категорійні системи, диференційні аспектуальні типи, що не формують своєї власної субкатегорійної парадигми узагальнених значень, проте самі, з одного боку, є компонентами часової граматичної парадигми текстової категорії часу, а з іншого - репрезентуються в системі варіантних значень, які об’єднуються навколо інваріантного, тобто формують власну семантичну систему часткововидових макрокатегорійних смислів. Це підтверджує виділення категорії художнього часу як онтологічної граматичної категорії тексту, що базується на субкатегорійній системі абзацу як макроструктурного текстового компонента.

Оскільки зазначена категорійна система абзацного рівня репрезентує узагальнений аспектуальний категорійний зміст, що актуалізує окремий аспект функціонально-семантичної субкатегорії в текстовому компоненті, а отже, - узагальнену функціональну семантику, доцільним вважаємо її назвати функціонально-семантичною                       м а к р о к а т е г о р і є ю   т е к с т о в о г о   р і в н я  у якості того мисленнєвого компонента, що є одним із субкатегорійних значень, який формує цілісну категорію тексту з метою підкреслення функціонально-семантичного інваріантного категорійного смислу, у якому зазначена категорія репрезентує в текстовій та абзацній системі.

Отже, субкатегорійні значення функціонально-семантичної категорії аспектуальності, що розгортаються на рівні абзацу - макроструктурному текстовому компоненті, розглядаються нами як макрокатегорії у широкому розумінні поняття категорія (Есперсен 1958, Смирницкий 1959, Гладкий 1973, Бенвенист 1974), тобто як ті мисленнєві конструкти, що виражають певну диференційну ознаку за відношенням до текстової категорії часу та класифікаційну щодо абзацу як елемента текстової структури. Така подвійність у визначенні поняття макрокатегорія текстового рівня зумовлюється її природою: репрезентацією загального категорійного значення у текстовій структурі як мовленнєвій системі на базі розгортання граматичної та функціональної мовної семантики. Звідси- макрокатегорії можуть кваліфікуватися як ті лінгвістичні структури, які поєднують граматичну категорійну текстову систему з відповідними категоріями мовної системи.

У дослідженні виділено такі макрокатегорії: тривалість, статальність, лімітативність, кратність, фазова реляційність та перфектність на рівні як мови автора, так і мови персонажів.

Зазначена аспектуальна субкатегорійна інваріантна система абзацу синкретично поєднується з зовнішньотемпоральними та таксисними категорійними значеннями, тобто розгортається у певному часовому плані при функціонуванні дієслівних форм теперішнього, минулого та майбутнього часу дійсного способу, а також дієслівними компонентами умовного та наказового способів і представляє відношення одночасності, послідовності чи різночасності.

Зазначені функціональні текстові макрокатегорії, відповідно, репрезентують той основний фон, який забезпечує розгортання інваріантної чи варіантної категорійної текстової системи.

Інваріант тривалості та статальності встановлює одночасність дій  і виявляється у варіантах кратної, локалізованої та  кратної локалізованої тривалості й локалізованої статальності. Інваріант лімітативності передбачає представлення дій послідовних і також модифікується в аспекті кратності та локалізованості.

Зазначені системи є базовими, вихідними для подальшого формування темпоральних відношень. Вони реалізуються внаслідок накопичення домінуючої категорійної семантики відповідного типу для кожного інваріанта і становлять перший рівень розгортання часової організації макроструктури. Пор., наприклад, у мові персонажів:

Тривалість у плані минулого інформативного регістру:

            Но, должно быть, в прекрасную пору, когда еще цветение и увядание деревьев говорило мне не о жизни и смерти, но в конце и начале учебного года! Оно голубело тогда, это дерево, оно было голубое и стройное, и кровь, в которой тогда думалось, что не жидкость она, а свет, зарею всходила над ним и всему пейзажу пясти придавала сходства  с японской акварелью (Ю.Олеша)

Статальність на базі інфрмативного регістру:

О! – сказал профессор. – Уже кое-что  сделано. Мною куплена в окрестностях Лос-Анжелеса прелесная вилла,[ где я буду производить свои работы]. Кроме того, мною приобретены паровая яхта и пара превосходных лошадей.(В.Катаєв)

Лімітативність у аспекті минулого інформативного регістру:

– Они вышли с участка, человек сорок, – рассказывал он, двигая  челюстями, – и пришли на облаву; так они отошли шагов пятнадцать, как уже загорелось ... Побежите  смотреть, если хотите.(И.Бабель)

 Інваріант кратності визначає перервну послідовність або одночасність дій і кваліфікується як комплекс, система узуально-повторювальних темпоральних відношень дієслівних одиниць. Він модифікується лише в аспекті локалізованості, а також посилюється детермінантами кратності і реалізується як домінація категорійної семантики постійно-повторювального роду дієслівної дії (За М.Шелякіним). Категорійний темпоральний інваріант фазової реляційності зумовлює ієрархічне поєднання тривалості, статальності та лімітативності на базі функціонування послідовних дій у співвідношенні з одночасними. Він також має кратну, локалізовану та одночасно кратну і локалізовану  трансформації. Кратність та фазова реляційність становлять другий рівень розгортання темпоральних відношень, в цілому формуються з категорійних систем першого рівня на основі аспектуальних, внутрішньотемпоральних зв’язків. Пор.:

Кратність у плані минулого інформативного регістру:

...В пивных рисовал он портреты с желающих, сочинял экспромты на заданные темы, определял характер по линиям, демонстрировал силу своей памяти, повторяя пятьсот любых прочитанных ему без перерыва слов (Ю.Олеша)

Фазова реляційність у плані минулого інформативного регістру:

–  êîëîíèÿõ, – ñêàçàë îí, íåìöû èìå&tho ;ò áîãàòûé óðîæàé íà ïøåíèöó,à â Êîíñòàíòèíîïîëå áàêàëåÿ èäåò çà ïîëîâèíó äàðîì//1. Ïóä ìàñëèí ïîêóïà&tho ;ò â Êîíñòàíòèíîïîëå çà òðè ðóáëÿ, à ïðîäà&tho ;ò çäåñü ïî òðèäöàòü êîïååê çà ôóíò.//2. Áàêàëåéùèêàì ñòàëî õîðîøî, ìàäàì Ë&tho ;áêà, áàêàëåéùèêè ãóëÿ&tho ;ò î÷åíü æèðíûå, è åñëè ïîäîéòè ê èì ñ äåëèêàòнûìè ðóêàìè, òàê ÷åëîâåê ìîã áû ïîë ñ÷àñòëèâûì... Íî ÿ îñòàëñÿ îäèí â ìîåé ðàáîòå, ïîêîéíèê Ëåâà Áûê óìåð, ìíå íåò ïîìîùè íèîòêóäà, è âîò ÿ îäèí, êàê áûâàåò áîã íà íåáå//1...(И.Áàáåëü)

Репрезентація функціонально-семантичної категорії перфектності на рівні абзацу як макроситуації передбачає синтез, комбінації категорійних макроситуацій тривалості, лімітативності, фазової реляційності, статальності, кратності та їх варіантів при вираженні різночасних зв’язків і таким чином зумовлюють маніфестацію функціонально-семантичної системи третього рівня макроструктури. Зокрема:

– Слушайте, Эйхбаум, – сказал Король, – когда вы умрете, я похороню вас на первом  еврейском кладбище, у самых ворот. Я поставлю вам, Эйхбаум, памятник из розового мрамора. Я сделаю вас старостой Бродской синагоги. Я брошу специальность, Эйхбаум, и поступлю в ваше дело компаньоном. У нас будет  двести коров, Эйхбаум. Я убью всех молочников, кроме вас. Вор не будет ходить по той улице, на которой вы будете жить. Я выстрою вам дачу на шестнадцатой станции...,//1 Эйхбаум, вы ведь тоже не были в молодости раввином. Кто подделал завещание, не будем говорить громко.//2. И зять у вас будет Король, не сопляк, а Король, Эйхбаум...(И.Бабель)

Трансформації, модифікації функціональної темпоральної структури макроситуацій є найбільш значними при формуванні категорійних ситуацій другого та третього рівнів, оскільки тут відбувається внутрішньочасова та зовнішньочасова взаємодія.

Домінанту формування темпоральної структури абзацу мови персонажів становлять форми дієслів дійсного способу (як і мови автора), а периферію - наказовий та умовний способи, які виражають зовнішню темпоральну семантику опосередковано (при відсутності таких форм у авторській оповіді). Останні мають різний характер співвідношення з граматичними часовими формами дійсного способу: при формуванні зазначених макрокатегорій дієслова умовного способу вступають у відношення одночасності,  послідовності тощо.

Взаємодія мови автора та мови персонажів на рівні макроструктурних компонентів художнього тексту зумовлює розгортання функціонально-семантичних інваріантних категорій тривалості, фазової реляційності, кратності та перфектності. Остання макроструктура модифікується звичайно додатковою функціонально-граматичною аспектуальною семантикою лімітативності, тривалості, фазової реляційності. Власне мікроструктурні видозміни функціонально-семантичних категорій кожного типу мовлення окремо відходять на другий план.

Розглянута взаємодія є характерною для текстів змішаної парадигматичної організації і відбувається, як правило, в плані граматичної часової системи авторської оповіді - презенса чи претеріта в межах спільного інформативного комунікативного регістру. У разі провідного минулого часу авторської оповіді виникає темпоральна транспозиція теперішньої системи мови персонажів, яка, у свою чергу, не спостерігається в разі взаємодії спільних граматичних темпоральних аспектів теперішнього в обох типах мовлення. Специфіку має часова видозміна, що відбувається при формуванні макроструктурної парадигматичної кратності. Тут модифікація мовної темпоральної системи окремого парадигматичного аспекту залежить від типу мовлення, в якому репрезентуються кратні внутрішньотемпоральні зв’язки. Мова персонажів звичайно виявляється сильнішою, ширшою в часовому плані, оскільки охоплює більший темпоральний проміжок існування світу художньої дійсності. Авторська оповідь при вираженні парадигматичних категорій кратності в загальній темпоральній організації дещо вужча тому, що ситуаційно контекстно актуалізована сильніше. Пор.:

Тривалість: Червь дремал, он не шевелился в разжатой руке. От него пахло рекою, свежей землей и травой; он был небольшой чистый и короткий, наверно, детеныш еще, может быть уже худой маленький старик.

– Отчего ты живешь? – говорил Егор. – Хорошо тебе или нет? (А.Платонов).

Фазова реляційність: Пролетая ураганом по улицам, он то и дело высовывается из машины и, размахивая шляпой, кричит встречным знакомым:

–Привет! Уезжаю в Западную Европу...Что? Пишите прямо в Германию, прямо “до востребования”. Целую. Пока.  (В.Катаєв)

3.Кратність: Петр Евсеевич поспешно удалялся  на посеянное поле и, действительно, заставал там питающихся птиц.

“И что же это делается, господи боже ты мой? Что ж тут цело будет, раз никому покоя нет? Замучили меня эти стихии – то дожди, то жажда, то воробьи, то поезда останавливаются! Как государство–то живет против этого? А люди еще обижаются на страну: разве они граждане? Они потомки орды!”  (А.Платонов)

4. Перфектність: Фома Пухов не одарен чувствительностью//1: он на гробе жены вареную колбасу резал, проголодавшись вследствие отсутствия хозяйки//2.

 –Естество свое берет! – заключил Пухов по этому вопросу.(А.Платонов)

Модифікації першого ступеня в цілому не впливають, а лише приєднуються до інваріантів парадигматичної взаємодії, оскільки їх семантика не розповсюджується на уесь темпоральний період макроструктурного компонента художнього тексту.

Проте видозміна другого ступеня, що репрезентується в окремому типі мовлення, здатна, залежно від семантики локалізатора, видозмінювати інваріанти, що виникають на базі парадигматичної системи взаємодії макроструктур художнього тексту.

Вплив категорії локалізованості/нелокалізованості дій у часі в художніх текстах російських письменників по-різному реалізується в оповідях епічного претеріту та в текстах презенсного типу. Це пояснюється, як ми гадаємо, по-перше, самою природою категорії граматичного часу, на основі якої розрізняються зазначені текстові системи; по-друге, специфікою розгортання категорії локалізованості/нелокалізованості дій у часі в загальному зовнішньому темпоральному контексті; по-третє, здатністю/нездатністю дієслівних форм сполучатися з детермінантними часовими конкретизаторами певної темпоральної семантики. Проте актуалізація, посилення презенсного аспекту авторської оповіді в цілому не змінює її загальну комунікативну ситуацію інформативного регістру, а лише частково актуалізує події, “загострює” їх сприйняття. Тому такого типу взаємодія, як правило, не впливає на формування загальної комунікативної системи макрокатегорії абзацного рівня (не змінює комунікативну ситуацію), яка є аналогічною щодо парадигматичної взаємодії розглянутого вище інваріантного типу.

Так, розгортання функціональної системи локалізованості/нелокалізованості дій у епічному претеріті сприяє, з одного боку, висуненню на перший план певної функціонально-семантичної категорії одного з типів мовлення, а з іншого - навпаки, нівелюванню тієї чи іншої темпоральної макрокатегорійної системи.

У першому випадку, в разі взаємодії різних зовнішньотемпоральних парадигматичних текстових аспектів, йдеться про наявність часових детермінантів спільної семантики або таких значень, що доповнюють одне одного. Тут відбуваються певні транспозиції категорій аспектуальності, тобто перехід в один з типів мовлення: чи мову автора, яка звичайно є сильнішою у вираженні функціонально-семантичної категорії темпоральності, або - у мову персонажа, що слабша в часовому аспекті, оскільки точкою відліку тут є момент мови персонажа в межах домінуючої текстової відносної часової орієнтації. Такого типу функціонування є наслідком посилення певного зовнішнього часового аспекту за допомогою насамперед показників локалізованості або контекстної ситуації в цілому. Зокрема:

Чиклин здесь вышел на высокое крыльцо и потушил фонарь активиста–   ночь  и без керосина была светла от свежего снега.

– Хорошо вам теперь, товарищи? – спросил Чиклин.

– Хорошо, –  сказали со всего оргдвора. – Мы ничего теперь не чуем, в нас один прах остался (есть).(А.Платонов)

У другому випадку увага звертається на локалізованість у різних часових планах, а отже, йдеться про зовнішньотемпоральний розрив між серіями дій, що призводить до формування функціонально-семантичної категорійної системи перфектності. Зокрема:

–Дело очень просто, Магнус... ведь вы предупреждали(предупрежденным являюсь) Меня? Завтра мой Топпи укладывает  чемоданы и Я еду в Америку продолжать дело с ... консервами. (Л.Андреев)

Часова організація макроструктурних компонентів з невласне прямою мовою зумовлена аналогічною темпоральною структурною, яка представлена у кожному типі мовлення окремо, а також на рівні парадигматичної макротекстової взаємодії: тривалістю, фазовою реляційністю, перфектністю, які модифікуються аналогічно до розглянутих макроструктурних типів.

Третій розділ “Жанрова специфіка темпоральної структури художнього прозового тексту” визначає особливості формування та  розгортання темпоральної структури у прозових текстах різних жанрів.

Загалом, темпоральна структура виростає внаслідок  тісної взаємодії аспектуально-темпоральних макрокатегорій художнього тексту на базі окремих текстових комплексів. Контактне розташування у текстовій системі різних функціонально-семантичних макрокатегорій в цілому визначає темпорально-структурне співвідношення категорійних ситуацій внутрішнього часу, які, власне, й детермінують поєднання дій та подій, їх взаємний вплив та чергування.

Сполучатися при контактному розташуванні здатні усі аспектуальні типи макрокатегорій тексту. Однак найбільш поширеною є дистантна, логічна, формально-змітова взаємодія.  Внаслідок цього формуються дві інваріантні текстові системи: фазова реляційність (сильніша щодо частотності вираження) та перфектність (сформована на основі фазової реляційності внаслідок внутрішньотемпоральної опозиції та репрезентована значно рідше).

Реалізація цих комплексів становить наступний етап утворення та розгортання темпоральної структури художнього тексту.

Фазова реляційність текстового рівня - це комплекс, що виникає в результаті тісної взаємодії інваріантних та варіантних категорійних ситуацій тривалості, лімітативності, кратності, статальності, перфектності та фазової реляційності макроструктур на основі загального інформативного регістру умовного теперішнього текстової системи. Таким чином, зазначена часова структура формується внаслідок об’єднання, з одного боку, функціонально-семантичних макрокатегорій, які репрезентують відношення послідовності дій та подій в системно-структурній організації художнього тексту, а з іншого - категорійних ситуацій, які планують розгортання одночасних відношень внутрішніх темпоральних зв’язків. Поряд слід підкреслити, що вказане об’єднання не є, звичайно, контактним, як, наприклад, у макроструктурі - абзаці. Воно виступає дистантним, паралельним, змістовим, таким, що формується внаслідок особливих логічних, причинно-наслідкових зв’язків.                    

Зазначені внутрішньотемпоральні структури домінують в усіх типах текстової організації: теперішньому й епічному претеріті та літературних текстах від першої особи різних зовнішньочасових аспектів. Особливу специфіку формування фазово реляційний комплекс становить у текстах, виражених лише мовою персонажів, і рідше реалізується в літературних творах, темпоральна організація яких репрезентується лише авторською оповіддю. Це зумовлюється, на наш погляд, більш широкими змістовими можливостями текстів змішаної парадигматичної системи, і меншими - творами лише одного парадигматичного текстового аспекту.

Функціонально-семантична категорія фазової реляційності текстового рівня здатна модифікуватися в аспекті кратності, локалізованості та додатково - тривалості, перфектності, іноді - лімітативності й фазової реляційності. Однак ці видозміни суттєво відрізняються від аналогічних, тобто тих, що розгортаються на рівні окремого макроструктурного компонента - абзацу, не зумовлюються конкретним комунікативним регістром, хоч комплексна фазова реляційність, оскільки формує безпосередньо текстову сюжетну систему, реалізується на базі інформативного комунікативного регістру.

Модифікації репрезентуються як мікроструктурними граматико-функціональними змінами, так і окремими типами макрокатегорій аспектуальності. Останні - ширші, сильніші й тому здатні відсувати на другий план мікроструктурні видозміни у текстовій системі.

Макроструктурні модифікуючі системи в тексті виступають у двох варіантах:

-функціонально-семантичні макрокатегорії, семантика яких займає домінуюче положення, що сприяє формуванню паралельного комплексу в текстах певного жанру;

-категорійні макроситуації, які не виступають провідними, домінуючими, і їх система видозмін характеризує лише окрему макроструктуру, не утворює паралельну часову системно-структурну організацію.

Проте у межах окремого фазово реляційного комплексу зазначені макроструктурні модифікації чітко не кваліфікуються. Їх текстова семантика, текстове темпоральне значення виявляється точніше лише при розгортанні загальної темпоральної структури цілого літературного твору.

Так, аспект кратності виникає не стільки внаслідок  репрезентації окремої дії з семантикою періодичної повторюваності (явною або імпліцитною) чи граматико-контекстуального комплексу з аналогічним значенням, а здебільшого реалізується як результат функціонування макрокатегорії на рівні окремого абзацу або іншого контекстного макроструктурного комплексу. Власне мікроструктурна кратність у комплексі відсувається на другий план.

Тривала модифікація - це певною мірою поліпредикативний комплекс одночасних дій, який розгортається на спільному тривалому  фоні загальної текстової фазової реляційності у вигляді окремого компонента, елемента додаткових послідовних тривалих відношень або як певний ланцюжок у загальному сюжетному потоці. Іноді тривала модифікація зумовлюється розгортанням граматико-контекстуального комплексу тривалості, де головним показником внутрішньої часової системи виступає функціонально-семантичний детермінант типу: одновременно с этим, в это время тощо.

Лімітативна модифікація виникає насамперед як послідовний контактний комплекс, що не формується на основі тривалого загального фону фазової реляційності і, таким чином, ніби випадає з неї. Іноді він виникає як паралельна лімітативна система, що реалізується на фоні загального лімітативного блоку текстової фазової реляційності. 

Відповідно вираження фазово реляційної модифікації, з одного боку, є лімітативним комплексом, що реалізується на фоні обмеженої тривалості і, таким чином, може інтерпретуватися лише як тривала модифікація, а з іншого - як лімітативна паралельна система на фоні провідного лімітативного блоку текстового комплексу. Таким чином, виникнення фазово реляційної модифікації, як правило, в межах загальної темпоральної текстової фазової реляційності характеризується наявністю комплексу лімітативних, послідовних дій, що формують функціонально-семантичну категорію лімітативності на фоні обмеженої тривалості, яка не розповсюджується повністю на загальну функціонально-семантичну категорію тривалості тексту, хоч і співвідноситься з тривалим блоком.

Локалізованість виражає собою таку темпоральну систему, в якій визначається семантика конкретності певної макроструктури і розповсюджується на всю внутрішньотемпоральну організацію  фазово реляційного  комплексу.

Перфектність представляє у фазово реляційному комплексі окремі ретроспективні або проспективні модифікації, які не здатні переводити провідну, домінуючу функціональну семантику у ретроспективний комплекс. Це, як правило, репрезентація функціонально-семантичної категорії перфектності, неперфектний компонент якої поєднується з попередніми чи наступними діями лімітативного блоку загальної текстової фазової реляційності, або з діями тривалого блоку вказаного текстового комплексу.

Темпоральна типологія художнього прозового тексту в цілому залежить від жанру, що базується на класифікаційних підставах обсягу художнього твору.

У межах творів малого жанру часовою організацією виступає фазово реляційний комплекс, з провідною темпоральною модифікацією тривалості, кратності, фазової реляційності та перфектності. Тексти малого жанру в цілому  у своїй темпоральній системі мають спільну часову структуру, що не залежить від зовнішньої темпоральної орієнтації, провідного персонального плану, типу викладу матеріалу.

Часова структура творів середнього жанру не залежить від зовнішньотемпоральної орієнтації, однак вирізняється в текстах різної персональної системи. Так, наприклад, повісті від третьої особи становлять послідовну комплексну фазово реляційну структуру з домінуючою модифікацією тривалості або перфектності. Тут головним засобом темпорального зв’язку є лімітативні блоки фазово реляційних систем. Для повісті від першої особи характерним є одночасне темпоральне співвідношення фазово реляційних комплексів умовного теперішнього, перфектних комплексів минулого та кратної темпоральної системи, яка виступає основним засобом зв’язку між минулим та теперішнім.

Твори великого жанру зумовлюються розгортанням паралельної фазово реляційної структури, модифікованої як макрокатегоріями тривалості, так і перфектності. Остання модифікація виступає основним засобом темпорального зв’язку і базується на певній репроспективній системі, яка вирізняється з аналогічних темпоральних структур тим, що будується на інформації, яка є вихідним чи одним з вихідних пунктів подальшого авторського викладу сюжетних подій.

Висновки. Аналіз механізму розгортання темпоральної структури художніх текстів російських письменників ХХ століття свідчить про те, що формування такої часової організації здійснюється на основі функціонально-семантичних макрокатегорій абзацного рівня як мови автора, так і комплексної взаємодії мови автора та мови персонажа в межах спільного зовнішнього часу на базі того чи іншого комунікативного регістру, і  має такі етапи:

1.Часова організація макроструктури окремого типу мовлення художнього тексту на базі формування темпоральності як мови автора, так і мови персонажів, а також часова організація макроструктурного компонента художнього тексту, яка утворюється внаслідок макроструктурної взаємодії мови автора та мови персонажів.

2.Системно-структурна темпоральна система окремої сюжетної події: розгортання темпоральності у взаємозв’язках макроструктурних компонентів на базі репрезентації часових комплексів фазової реляційності та перфектності.

3. Темпоральна структура художніх текстів певного жанру на основі аналізу взаємодії вказаних вище часових комплексів.

Найбільш придатною базою для аналізу часової організації макроструктури є абзац, оскільки він зумовлює поєднання пропозиційного та динамічного підходів у дослідженні, має чітку, однозначну виділеність, визначає трансформаційні зміни між темпоральною системою речення та загальною текстовою системно-структурною часовою організацією. На базі взаємодії абзаців як макроструктурних  текстових компонентів виростає загальна часова текстова організація.

Фукнкціонально-семантичні макрокатегорії становлять базу формування темпоральної структури тексту, а її розгортання зумовлюється в першу чергу: а) зовнішньою часовою системою, яка виявляється на базі функціонально-семантичної категорії темпоральності у відповідному комунікативному регістрі; б) внутрішнім часом, представленим функціонально-семантичною категорією аспектуальності та її складовими: тривалістю, кратністю, фазовою реляційністю, перфектністю, статальністю, котрі виявляються в текстовій системі на основі категорійних макроситуацій чотирьох рівнів.

Категорійні ситуації першого рівня становлять системно-структурні організації, які в цілому формуються з категорійних мікроситуацій на основі різних комунікативних регістрів. Це тривалість, статальність, лімітативність.

Функціонально-граматичні категорії другого рівня виникають внаслідок взаємодії категорійних систем першого рівня, тобто виростають на основі внутрішньотемпоральної, аспектуальної системи, а отже, становлять лінгвістичні структури вищого порядку. До них належать функціонально-семантичні категорії кратності та фазової реляційності.

Третій рівень формування темпоральних відношень становить категорія перфектності, яка розгортається на основі зовнішньотемпоральної взаємодії попередніх граматичних часових структур.

Четвертий рівень являє собою текстову організацію, що формується на базі реалізації як зовнішньо–, так і внутрішньотемпоральних відношень функціональних  ситуацій різних комунікативних регістрів, тобто її становлять категорійні макроситуації, що виникають внаслідок парадигматичної темпоральної взаємодії мови автора та мови персонажів - тривалість, фазова реляційність, кратність - на рівні парадигматики абзацу як макроструктурного текстового компонента.

Трансформації внутрішньої часової структури функціонально-семантичних категорій мовної системи найбільш значні при розгортанні категорійних ситуацій другого, третього та четвертого рівнів, в той час як темпоральні системи першого рівня в цілому відповідають мікроструктурним, власне граматичним, мовним функціонально-семантичним категоріям.

Зазначені макрокатегорійні темпоральні структури здатні модифікуватися на основі категорійних систем трьох ступенів. Перший ступінь видозміни зумовлює своєрідне функціонування в макроструктурі одиничних  модифікаційних граматичних елементів на базі інваріантної категорійної макроситуації, що репрезентують лише додаткові часові характеристики, які в цілому не видозмінюють інваріант  цілісного часового періоду. Її становлять модифікації, які ніби накладаються на інваріант, частково трансформуючи його загальну категорійну функціонально-семантичну структуру. Це одиничні значення кратності, тривалості чи статальності при домінації інваріантів.

Другий ступінь видозмін характеризує  трансформацію, перехід інваріантної категорійної макроситуації у аспект локалізованості. Такого типу модифікація конкретизує серію одночасних, різночасних, фазово реляційних та інших дій цілісного часового періоду, тобто власне  визначає місце макроструктури  у загальній часовій течії.

Як про особливу функціонально-семантичну трансформацію, можна говорити  про третій тип варіанта - парадигматичні текстові відношення інваріантних та варіантних категорійних ситуацій авторської оповіді та мови персонажів. Тут відбувається взаємна видозміна як зовнішніх, так і внутрішніх часових систем. Остання модифікація призводить до внутрішньотемпоральних трансформацій базових, вихідних макроструктурних темпоральних систем кожного типу мовлення окремо і дає можливість формуванню темпоральної текстової  сюжетної події.

Звідси - розгортання часової структури тексту, з одного боку, становить процес висунення на перший план найбільш сильних, значущих для оповіді мовних елементів, які, виражають ту чи іншу функціонально-граматичну категорію. З іншого - це відсунення на другий план менш вагомих лінгвістичних структур, в окремих випадках - нівеляція їх головного власне граматичного значення. Цей процес простежується вже на рівні окремого макроструктурного текстового компонента, проте найбільш яскраво виявляється на рівні текстового комплексу, який планує розгортання окремої сюжетної текстової події.

Темпоральний комплекс формується внаслідок реалізації макрокатегорій аспектуальності в тексті на базі як контактної, так і дистантної логіко-змістової взаємодії функціонально-семантичних категорій окремих макроструктурних комплексів - абзаців. Текстова фазова реляційність становить провідну структурну модель для змішаних парадигматичних систем текстів від першої та третьої осіб презенсної та претеріальної системи авторської оповіді, а також для творів, оповідна ситема яких виражена лише мовою персонажів, хоч для останніх має певні особливості. Ці особливості зумовлені тим, що лімітативний блок такої фазової реляційності імпліцитний, а внутрішня часова система не має безпосередньої зовнішньотемпоральної орієнтацї.

В текстах, сформованих лише авторською оповіддю, також репрезентуються фазово реляційні темпорально-структурні комплекси, однак домінуючою є модель тривалості.

Фазово реляційні темпоральні текстові системи здатні модифікуватися в аспектах перфектності, кратності, лімітативності, фазової реляційності, локалізованості та тривалості. Особливістю такої видозміни є те, що модифікаторами виступають не стільки мікроструктурні категорії, граматична семантика яких відходить на другий план, скільки функціонально-семантичні макрокатегорії абзацного рівня, які й актуалізують виражену ними функціонально-граматичну  систему.

Перфектний комплекс репрезентується внаслідок формування ретроспективної темпоральної структури, яка відноситься до власне перфектного блоку макроструктурної категорії. Внутрішня темпоральна організація утвореної ретроспекції в цілому відповідає фазово реляційному комплексу, модифікованому/не модифікованому відповідною додатковою граматичною семантикою.

Темпоральна специфіка художнього прозового тексту в цілому залежить від жанру, що базується в першу чергу на класифікаційних підставах обсягу художнього твору.

У межах творів малого жанру загальну темпоральну системно-структурну організацію становить фазово реляційний комплекс з провідними вутрішньочасовими модифікаціями тривалості, кратності та перфектності. Тут домінуюча видозміна утворює своєрідну паралельну систему, що розгортається на тлі універсальної текстової структури. Основним засобом темпорального зв’язку виступає тривалий блок текстової фазової реляційності, на фоні якого розгортається сюжетна текстова подія. Зазначені літературні твори в цілому у своїй темпоральній організації мають спільну часову структуру, що не залежить від зовнішньої темпоральної орієнтації, провідного персонального плану, типу викладу матеріалу.

Часова структура творів середнього жанру не зумовлюється зовнішньотемпоральною специфікою, проте вирізняється в текстах різних провідних персональних систем. Так, наприклад, повісті від третьої особи становлять послідовну комплексну фазово реляційну систему з домінуючою модифікацією тривалості або перфектності. Тут головним засобом темпорального зв’язку виступають лімітативні блоки фазово реляційних комплексів.

Для оповіді від першої особи характерним є одночасне темпоральне співвідношення фазово реляційних систем умовного теперішнього, перфектних комплексів минулого та кратної темпоральної системи, яка виступає основним засобом зв’язку між минулим та теперішнім.

Твори великого жанру зумовлюються розгортанням паралельної фазово реляційної структури, модифікованої як макрокатегоріями тривалості, так і перфектності. Остання видозміна виступає основним засобом темпорального зв’язку і базується на певній ретроспективній системі, яка відрізняється від аналогічних темпоральних структур текстів інших типів насамперед тим, що будується на інформації, яка є одним з вихідних пунктів подальшого авторського викладу сюжетних подій.