Тенденції розвитку та структурних зрушень у будівельному комплексі Львівської області

summary

Перехід від багатопланової системи управління до ринкової економіки розпочався в Україні у 1991 р. на фоні державної організаційної та технологічної монополій, відсутності плюралізму в інвестуванні, нестачі коштів державного бюджету, що утворювало тиск на інвестиційний ринок, де близько 90 % капіталовкладень було зорієнтоване на будівництво.

Після проголошення незалежності перед Україною постали актуальні проблеми та такі першочергові завдання: знищити замонополізовану систему управління; здійснити приватизацію державної власності; створити нові організаційні форми управління в усіх сферах народного господарства. Концепцією переходу України до ринкової економіки та нових організаційних форм управління передбачено першочергове реформування будівельного комплексу, оскільки ще у 80-х рр. будівельний комплекс УРСР забезпечував щорічно до 15 % національного доходу, поступаючись лише сільському господарству.

Запровадження нових форм управління в будівельному комплексі України розпочалося 1990 р., після видання методичних рекомендацій зі створення малих підприємств у будівництві (розроблені Науково-дослідним інститутом будівельного виробництва колишнього Держбуду УРСР) [99]. І вже з 1992 по 1998 рр. кількість державних трестів та прирівняних до них організацій істотно зменшилась, натомість збільшилася чисельність приватизованих організацій з колективною формою власності. 

Відомо, що будівельний комплекс є матеріальною основою розвитку продуктивних сил і покликаний забезпечувати соціально-культурні та побутові потреби населення. За результатами аналізу функціонування будівельного комплексу протягом 1991-2007 рр., можна стверджувати, що у ньому з’явилися ознаки  суттєвих структурних зрушень. Ці тенденції мають загальнодержавний масштаб та притаманні практично всім регіонам країни. Вони тісно пов’язані із загальними процесами переходу економіки на ринкові засади, роздержавленням підприємств та зумовлені галузевими проблемами будівництва.

Як зазначає Г. Балабанов [11], сучасний будівельний комплекс України – це складне інтегроване утворення, структура якого формується під впливом багатьох чинників, найвагомішим з яких є інвестиційний, а рівень його розвитку визначається насамперед характером інвестиційної політики в країні. На нашу думку, ця теза має право на існування, оскільки капітальні вкладення є, без сумніву, одним з невід’ємних визначальних факторів розвитку будівельного комплексу.

Окремо слід зупинитися на основних тенденціях розвитку будівельного комплексу Львівської області та можливостях посилення його конкурентоспроможності. Будівництво в регіоні відчуває на собі увесь тягар проблем, що постають перед усім національним будівельним комплексом. Пов’язано це як із становищем будівельного виробника і переробника, яке склалося в українській економіці, так і з багато в чому непродуманою державною політикою, невідповідністю організаційно-правової бази тощо.

Результати проведеного нами аналізу вказують на спільну тенденцію зміни обсягів виконаних з 1990 р. по 2007 р. будівельно-підрядних робіт підприємствами Львівщини та й України в цілому. (Рис. 2.1.). Це дає привід стверджувати, що на діяльність будівельних підприємств неабиякий вплив мають фактори макросередовища.