| summary: | У вступі обґрунтовано актуальність і наукову новизну обраної теми, сформульовано мету і завдання, визначено об’єкт, предмет, матеріал дослідження, описано методи аналізу, розкрито теоретичне та практичне значення виконаної роботи, подано відомості про апробацію результатів дослідження.
У першому розділі “Теоретичні засади вивчення білінгвізму” розглянуто теоретичні питання бі- і мультилінгвізму, обґрунтовано необхідність поєднання етнокультурного і соціопсихолінгвістичного підходів до їх вивчення, описано типи двомовності, що виникають залежно від способу оволодіння мовами, з’ясовано необхідність висвітлення мовної ситуації крізь призму історико-культурних, соціальних та психологічних чинників.
У першому підрозділі “Мова і суспільство” як проблема соціолінгвістики” здійснено аналіз теоретичних праць з цієї проблематики В. фон Гумбольдта, Ф. де Соссюра, І.О. Бодуена де Куртене, О.Д. Швейцера, Л.Б. Нікольського, В.О. Авроріна, Л.П. Крисіна та ін.
У центрі уваги сучасної соціолінгвістики є дослідження корелятивних зв’язків між мовою та суспільством, аналіз соціальної диференціації мов у ситуації багатомовності, вивчення впливу соціокультурних чинників на функціонування мов у різних сферах діяльності соціуму. Окремо необхідно виділити активно опрацьовуваний в останні десятиліття напрям вивчення мовних ситуацій, зокрема системи мовної комунікації у великих багатомовних спільнотах (державах, окремих регіонах, населених пунктах) і в малих групах (в родині, колі друзів, класі, спортивній групі тощо), поєднаний з аналізом залежності вибору мов і мовленнєвих форм від соціодемографічних характеристик мовця та умов спілкування.
В Україні в останні десятиліття вчені основну увагу приділяли вивченню різних аспектів українсько-російського білінгвізму, питань мовної ситуації і мовної політики (Г.П. Їжакевич, Т.К. Черторизька, Н.Г. Озерова, В.М. Брицин, В.П. Мусієнко, Г.М. Яворська, Л.Т. Масенко, О.О. Тараненко, Н.П. Шумарова та ін.). Проаналізовано вплив суспільства на мовну компетенцію та мовну поведінку членів соціуму, а також на вибір мовних засобів у певному мовному континуумі (Н.П. Шумарова, Л.Т. Масенко, Т.В. Кузнєцова, Т.М. Бурда). Поки що поза увагою українських учених залишаються дослідження мовної поведінки індивідів у багатомовних соціумах.
У цьому дослідженні, як і в інших соціолінгвістичних дослідженнях подібного плану, розмежовано поняття “мова” і “мовлення”. Під мовою розуміємо окрему мову конкретного етносу (мовний код), а під мовленням – власне процес усного спілкування.
У білінгвальних / мультилінгвальних колективах мовна / мовленнєва поведінка індивіда зумовлена соціокультурними нормами, що усталилися в соціумі, тим, з якою етнічною спільнотою, соціальною групою ідентифікує себе мовець, якими є його ціннісні орієнтації тощо. Основними соціальними чинниками, що безпосередньо впливають на вибір мови спілкування, є комунікативна сфера, мовна (комунікативна) компетенція мовця, а також традиції, звичаї, прийняті у спільноті. У мовленні відбиваються ситуативно-стратифікаційні чинники, такі, як соціальний контекст, у якому відбувається спілкування, статус індивіда, стосунки між комунікантами тощо.
У другому підрозділі “Мовні контакти як об’єкт лінгвістичних досліджень” описано результати вивчення мовних контактів у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників: І.О. Бодуена де Куртене, В.О. Богородицького, Є.Д. Поливанова, Л.В. Щерби, В.О. Звегінцева, Т.П. Ільяшенко, В.Ю. Розенцвейга, В.О. Авроріна, О.Д. Швейцера, Л.Б. Нікольського, Ю.О. Жлуктенка; А. Мартіне, У. Вайнрайха, Р.Т. Белла та ін.
Мовні контакти розрізняються характером виникнення, інтенсивністю розвитку і способом “пристосовування” двох мов. Досліджуючи це явище, деякі автори звертають увагу на характер соціальних умов, що породжують міжмовну взаємодію (Ю.Д. Дешерієв, О.Д. Швейцер), інші розглядають питання національно-культурних особливостей контактування мов, вивчають, яким чином культурні стереотипи носіїв однієї національної мови впливають на використання і розвиток іншої (Р. Белл, М.М. Губогло). Мовні контакти розглядають також як індивідуальну двомовність (Є.М.Верещагін, І.О. Зимня) і як взаємодію двох і більше самостійних мовних систем (Ю.О. Жлуктенко, О.Є. Карлінський).
У соціолінгвістичній літературі термін “мовні контакти” вживається для позначення процесів та результатів соціально зумовленої взаємодії мов. У цьому аспекті досліджуються мовні зміни, які відбуваються в контактуючих мовах під впливом зовнішніх чинників.
У третьому підрозділі “Аспекти вивчення білінгвізму” розглянуто багатоаспектність дослідження проблем білінгвізму в працях провідних вітчизняних та зарубіжних учених. З’ясовано, що білінгвізм – це перш за все соціокультурний феномен, який необхідно вивчати в різних аспектах, насамперед у соціолінгвістичному, психолінгвістичному і власне лінгвістичному.
Соціолінгвістичний аспект передбачає дослідження суспільних функцій і сфер застосування кожної з мов у певній спільноті, опис процесу і результатів їх взаємодії, вияв соціально-психологічних чинників, що зумовлюють мовну поведінку представників різних національностей. Такі дослідження проводять на різних рівнях. Макрорівень передбачає аналіз функціонування мов у державі чи регіоні, вивчення мовної політики держави та її впливу на підтримку і збереження мов національних меншин. На мікрорівні аналізується процес спілкування в мовних спільнотах, насамперед у малих групах, залежно від соціодемографічних чинників.
У четвертому підрозділі “Типи білінгвізму” подано класифікації типів білінгвізму залежно від способу виникнення, інтенсивності мовних контактів, часу, порядку і рівня оволодіння мовами, а також описано явища, які супроводжують мовлення бі- і мультилінгвів.
Мовлення білінгвів залежно від рівня мовної компетенції у сфері кожної з мов і “тиску” мовного середовища характеризується запозиченнями, виявами інтерференції, перемиканням кодів та змішуванням мов.
Запозичення проникають в одну мову з іншої найчастіше для позначення нових предметів і реалій громадського життя. У спонтанному мовленні цей процес являє собою вживання окремої словоформи, адаптованої або неадаптованої до граматичних норм мови-реципієнта.
Інтерференція є результатом недостатньої мовної компетенції, вона може виявлятися на будь-якому мовному рівні – фонетичному, лексико-семантичному, морфологічному та синтаксичному – і на всіх рівнях одночасно. З подальшим підвищенням ступеня володіння мовами в мовленні індивідів залишаються тільки найтиповіші її прояви.
Перемикання кодів (перехід з однієї мови на іншу) буває двох видів. Перемикання першого виду пов′язані зі свідомим вибором мови комунікації залежно від соціокультурних параметрів комунікації. У такому випадку кожний конкретний акт комунікації може бути одномовним, але оскільки мовець у своїй мовній діяльності вживає різні мови, тип його мовної поведінки характеризується як зміна коду. Перемикання кодів у конкретному мовленнєвому акті (другий вид) може відбуватися на межі висловлень і “всередині” висловлення на межі синтагм за умови, коли комунікант вживає дві або більше структурних одиниць іншої мови, дотримуючись саме її граматичних норм. Причинами переходу можуть стати зміни параметрів комунікативного акту (поява нового співрозмовника, зміна теми тощо) або інші чинники психологічного чи власне мовного характеру.
Змішана мова формується з лексики двох мов, граматичні зв’язки якої оформлено за законами однієї мови. Її використання не має мотивацій, найчастіше вона “твориться” спонтанно, під час комунікативного акту для полегшення процесу мовної діяльності. Змішана мова, яка функціонує на території досліджуваного населеного пункту, є формою мови, що базується на синтаксичній системі гагаузької мови з адаптованими та неадаптованими лексичними елементами російської. Насьогодні не існує конкретної визначеної форми змішаної мови, норм та правил її використання.
У п’ятому підрозділі “Теоретичні засади вивчення мовної ситуації” описано внесок соціолінгвістів різних часів у розбудову мовної ситуації як теоретичного конструкта на підставі аналізу конкретних ситуацій у різних країнах світу. На цей час уже створено різні типології мовних ситуацій (О.І. Чередниченко, О.Б. Ткаченко; О.Д. Швейцер і Л.Б. Нікольський, В.О. Аврорін, Г.В. Степанов, Н.Б. Мечковська; Р.Т. Белл, Ч. Фергюсон та ін.).
Опис мовної ситуації враховує особливості співіснування і взаємодії мов у етнічній спільноті чи в адміністративно-територіальному об’єднанні, а також принципи мовної політики і конкретні заходи мовного регулювання.
Мовні ситуації в будь-якому територіально-соціальному об’єднанні досліджуються на підставі аналізу кількісних, якісних та естимаційних ознак. Саме з таких позицій на основі статистичних критеріїв здійснено вивчення українсько-російської близькоспорідненої двомовності (Н.П. Шумарова, Г.М. Яворська, Л.Т. Масенко). Водночас на території України існує кілька мікроареалів із компактним проживанням українців, росіян, болгар, гагаузів, молдован та представників інших національностей. Вивчення мовної ситуації в таких регіонах є важливим завданням української соціолінгвістики.
У другому розділі “Аналіз мовної поведінки мешканців села Старі Трояни” розглянуто основні соціально-історичні чинники, які зумовили становлення мультилінгвізму на території села, описано сучасний стан мовнокомунікативної системи.
Підрозділ “Історія утворення села Старі Трояни” містить відомості про переселення болгар та гагаузів на територію Бессарабії, статистичну довідку про національно-демографічний розвиток села за переписами 1827 р., 1896 р., 2001 р. Тут представлено історію формування гагаузького етносу, проаналізовано дві версії щодо походження цього народу, які існують у науковій літературі.
У підрозділі “Складники формування мовної ситуації” висвітлено історичні та соціокультурні причини становлення бі- і мультилінгвізму і характер відношень між мовами в досліджуваному населеному пункті.
Основними чинниками формування мовної ситуації в історичній перспективі були освітня політика, спрямована на русифікацію болгарського та гагаузького населення, урбанізація, що спричинила міграцію, міжнаціональні шлюби, вплив російськомовних засобів масової інформації. Вони сприяли формуванню активного мультилінгвізму з домінуванням у більшості комунікативних сфер російської мови. Порівняно з болгарським і гагаузьким діалектами, а також з українською мовою вона має більш широке коло функцій, оскільки є мовою міжособистісного спілкування і мовою шкільного навчання, мовою газет і журналів, які читають мешканці села, тощо. Найтиповішою ситуацією вживання діалектів є побутове родинне і позародинне спілкування. Українську мову як предмет викладають у школі, вона звучить по радіо і телебаченню, нею ведеться справочинство, але в міжособистісній комунікації вона майже не задіяна.
З’ясовано, що одним із соціальних чинників, що впливає на зміну етнічної та мовної структури населеного пункту, є характер шлюбів. Однонаціональні шлюби є певною гарантією збереження рідної мови як засобу спілкування в родині.
Аналіз мовної поведінки членів таких родин у сфері побутового спілкування показав, що ситуація в гагаузьких і болгарських сім’ях є різною. У гагаузьких однонаціональних родинах намагаються зберегти рідну мову, і батьки більшою мірою схильні спілкуватися з дітьми саме нею, хоч довготривалий вплив російської мови, безперечно, позначився на виборі мови сім’ї. У цих родинах 49% опитаних використовують гагаузький діалект, 31% батьків (частіше молодих) обирають для комунікації з дітьми російську мову. В болгарських однонаціональних родинах розподіл мов має більш складний характер: 26% розмовляють з дітьми рідною мовою, 30% – гагаузькою і 34% – російською, 9% – двома чи трьома мовами.
Є відмінності спілкування і в змішаних шлюбах – гагаузько-болгарських, де чоловік – гагауз, а дружина – болгарка, і болгарсько-гагаузьких, де чоловік – болгарин, а дружина – гагаузка. Більша частина опитаних дітей із цих родин самовизначилися за національністю батька: у першому типі шлюбу – це 78% від загальної кількості опитаних, у другому – 67%. Можна було б передбачити, що таким самим (відповідно до національності) буде і вибір рідної мови. Але цифри виявилися іншими. В обох типах родин більшість дітей рідною мовою назвали гагаузьку (78% у гагаузько-болгарських і 77% у болгарсько-гагаузьких сім′ях). Очевидно, що в цій мовній спільноті гагаузька має більш сильні позиції, ніж болгарська.
У досліджуваному населеному пункті болгари більшою мірою піддаються мовній асиміляції. У них швидше, ніж у гагаузів, відбувається процес заміни в родині рідної мови мовою іншої національної групи.
Під час вибору мови спілкування з дітьми визначальну роль у більшості родин відіграє функціональний критерій. Батьки намагаються виробити у власних дітей навички спілкування російською мовою і тим самим підготувати їх до навчання в загальноосвітніх закладах та полегшити процес подальшої соціалізації. Як наслідок, не всі діти володіють мовою свого етносу. Взагалі серед мешканців села рідною мовою вважають мову своєї національності 84% гагаузів, 76% росіян (гагаузьку – 16%, болгарську – 4% і кілька мов – 4%), 40% болгар (гагаузьку – 42%) і 38% українців (33% – російську, 19% – гагаузьку, решта – 2 мови), що мешкають у селі.
У підрозділі “Вплив соціально-демографічних чинників на мовну поведінку мешканців села” розглянуто варіативність мовної поведінки представників національно-мовних груп залежно від соціально-демографічних характеристик інформантів (віку, рівня освіти, соціального статусу), їх соціокультурних настанов та цінностей.
Аналіз відповідей гагаузів і болгар показав, що ці національні групи мають як спільні, так і відмінні риси мовної поведінки. Так, спільним є зменшення частоти використання рідної мови в напрямку “старше покоління → молодше покоління”, “середня → вища освіта”, “робітник → службовець”, що повністю відповідає тенденції витіснення міноритарних мов у світі.
Для визначення особливостей мовної поведінки залежно від віку інформантів – представників чотирьох вищезазначених національностей – було розділено на три вікові групи: до першої віднесено респондентів до 25 років, до другої – від 26 до 50 і до третьої – тих, хто має понад 50 років.
Болгари старшого покоління більше спілкуються болгарською порівняно з середнім і молодшим поколінням, але навіть їхні показники є загрозливими для виживання мови. Так, середня частота вживання рідної мови у них становить 0,237, у представників середнього покоління цей показник знижується до 0,132, а в молодшого до 0,004, що не є статистично значущою величиною. Найбільш високі частоти вживання болгарської мови спостерігаються в розмовах з батьками: 0,774 – у старшого покоління, 0,350 – у середнього, 0,037 – у молодшого. Зниження частоти вживання болгарської мови супроводжується підвищенням середньої частоти вибору гагаузької та російської мов у колі сімейного та позасімейного спілкування. Так, у середнього покоління болгар середня частота гагаузької мови в домашньому і позасімейному спілкуванні є вищою за середню частоту рідної – 0,408 проти 0,132, значною є й частка російської – 0,364. Серед молоді найвищою є частота вживання російської – 0,804, що є підтвердженням одновекторності в розвиткові процесу.
Дослідження залежності використання рідної мови від соціального стану показало, що чим вищим є соціальний статус і рівень освіти опитаних, тим рідше вони розмовляють мовою своєї національності. У сім’ях використання болгарської мови характерне для ситуації розмов з батьками: нею говорять 44% робітників і лише 25% службовців. Водночас російською з дітьми розмовляють 60% службовців та 28% робітників.
У сфері позародинного спілкування робітники частіше послуговуються гагаузькою мовою, а службовці – російською.
Як свідчать результати анкетування, а також власні спостереження автора, на території села болгарська мова повністю витіснена зі спілкування у громадських місцях (на роботі, в магазині тощо). У цих сферах представники старшого і середнього покоління використовують гагаузьку або російську, а молодше покоління – переважно російську мову.
Гагаузи. Внутрішньогрупові кореляції вибору мови спілкування гагаузами показує, що середня частота її вживання змінюється залежно від віку інформантів: у старшого покоління вона становить 0,628, у молодшого – 0,343. Пропорційно зменшенню використання гагаузької мови збільшується частота вживання російської в розмовах з дітьми, а також у сферах позасімейного спілкування.
Внутрішньогрупове зіставлення мовної поведінки службовців, робітників та учнів свідчить, що в осіб з низьким соціальним статусом прив’язаність до національного діалекту є сильнішою, ніж у службовців. Так, середня частота використання рідної мови у групі робітників дорівнює 0,540, службовців 0,349, а в учнів всього 0,125. Останні намагаються послуговуватися російською не тільки в позародинному, але й у родинному спілкуванні.
Аналіз мовної поведінки гагаузів з вищою та середньою освітою демонструє аналогічну тенденцію.
Міжгрупове зіставлення мовної поведінки болгар та гагаузів свідчить про те, що болгари швидше від гагаузів здають позиції рідної мови, частина з них, визначаючи себе болгарами, рідною мовою називають гагаузьку. Спостерігається і звуження сфер функціонування болгарської: воно обмежене лише сферою сім’ї, тоді як більшість гагаузів розмовляють рідною як у родинному, так і позародинному спілкуванні.
У підрозділі “Рівень самооцінки знань української мови мешканцями села Старі Трояни” описано власну оцінку рівня володіння українською мовою болгарами та гагаузами, що мешкають у зазначеному селі. До анкети було внесено питання, які на підставі самооцінки дозволили визначити рівень володіння українською мовою у представників трьох соціальних груп (службовців, робітників та учнів).
У групі службовців (гагаузів і болгар) немає значних відмінностей у самооцінці можливостей спілкування українською мовою. 94% болгар і такий самий відсоток гагаузів позитивно оцінили рівень своєї рецептивної компетенції, а отже, вони розуміють сказане чи прочитане. Навичками письма володіють 32% болгар та 23% гагаузів, це переважно інформанти, які працюють із діловими паперами.
Вищий рівень оцінки знань української мови демонструє молодше покоління обох національностей: вони можуть говорити українською мовою на шкільну тематику, передавати зміст кінофільмів чи будь-яку інформацію, отриману українською. За даними анкет, говорять українською мовою 28% учнів - гагаузів і 29% болгар, але, за нашими спостереженнями, це відбувається тільки на уроках. Водночас у них є бажання вивчати українську мову, саме з нею більшість пов’язує подальшу соціалізацію.
У третьому розділі “Кодове перемикання як модель мовної поведінки жителів села Старі Трояни” розглянуто характерні риси усного спонтанного мовлення представників різних вікових груп. Описано і кваліфіковано мовленнєві явища, що виникають у результаті контактування мов.
Підрозділ “Роль як стимул кодових перемикань” присвячено вивченню впливу соціальної ролі на мовну поведінку індивідів у ситуації мультилінгвізму, коли використання різних кодів і субкодів регламентується соціокультурними нормами. У багатомовних спільнотах із різною функціональною навантаженістю мов існує певний зв’язок між соціальною роллю й мовою спілкування, а зміна однієї з соціальних ролей (начальника, підлеглого, учня) може стати причиною переходу на іншу мову.
У підрозділі “Причини кодового перемикання” аналізуються чинники, що зумовлюють перемикання мовного коду, такі, як ситуація спілкування, соціально-рольові стосунки між співрозмовниками, а також ставлення мовця до тієї чи іншої мови, престиж мов.
При активному білінгвізмі перемикання може спостерігатися в будь-якому сегменті висловлення. Чинником, що стимулює перемикання, може бути свідоме чи неусвідомлюване бажання мовця при розповіді про якусь конкретну ситуацію відтворити її тією мовою, якою в той час відбувалося спілкування. Такий тип перемикання має місце при передачі прямої мови особи, яка говорила не тією мовою, якою зараз спілкуються комуніканти, при відтворенні ходу іспиту, зборів, змісту якого-небудь офіційного документа, публіцистичної статті, твору художньої літератури тощо.
У підрозділі “Форми кодового перемикання” досліджуються типи кодових перемикань у мовленні представників різних вікових груп.
Інформанти, мовлення яких проаналізовано в цьому дослідженні, були поділені на чотири групи за віковою ознакою: перша – діти до 7 років, друга – учні та студенти, третя – особи від 23 до 50 років; четверта – люди, яким за 50 років.
Первинним середовищем, у якому дитина засвоює мову, є сім’я, вона найактивніше впливає на формування двомовності в дітей, а отже, стає стимулятором кодових перемикань. Діти, для яких російська мова є рідною, а гагаузьку вони почали вивчати у спілкуванні з друзями та сусідами, в розмові з білінгвами віддають перевагу російській мові. Перехід на гагаузьку може бути викликаний комунікацією з гагаузькомовними друзями або з людьми похилого віку, які не володіють або погано володіють російською, напр.: (рос. і гаг.) Не хочу есть беклижам епсини// Ачан ана гелджик озман ижäм. Цей приклад свідчить, що дитина починає розмову російською мовою, але, зрозумівши, що її співбесідниця – жінка похилого віку – погано володіє російською, переходить на гагаузьку.
Діти, які в сім’ї розмовляють російською і гагаузькою мовами за принципом “одна людина – одна мова”, активно користуються обома кодами безпомилково, при необхідності переходять на одну із мов.
Діти, які розмовляють із батьками гагаузькою та російською мовами, не дотримуючись зазначеного принципу, в мовленні часто змішують коди, напр.: (гаг. і рос.) Бäн уже стäмирым садä гезмää/ потому что олдум уже бÿк/ окумаа научитсяолдум/ школаä истирым гитмä первого сентября/ бизä воспитательница сöлäди. Таку змішану мову, що виникає в результаті мовних контактів на території досліджуваного села і не викликає в мовців труднощів при спілкуванні, в роботі названо “троянкою” (за назвою села).
Під час розмов діти цитують уривки з рекламних роликів, часто повторювані в телеефірі фрази, вживають українські слова й вирази, такі, як “зрозуміло”, “до побачення”, “авжеж”, “дякую” тощо, напр.: (гаг. і укр.) Сöлäдим сана зрозуміло / бакчам незан епсижи битчик; Бäн гидирим евä до побачення.
У групі учнів і студентів розповсюджений гагаузько-російський та російсько-гагаузький білінгвізм. Перемикання коду з гагаузької на російську може відбуватися при зміні теми, а саме при обговоренні суспільно-політичних, навчальних та економічних проблем, напр.: (гаг. і рос.) Бендä ачан чекетим йÿренмä выработалось за полгода сразу// Бизä ниш читали на русском экономику … Бäн йазыдым украинские слова русским текстом/ буквами.
При спілкуванні російською мовою перехід на гагаузьку викликають теми, пов′язані з типовими заняттями гагаузів, напр.: (рос. і гаг.) Новое/ очень новое/ скорее бы в школу// Бäн бу ил некадар арманда ишлäдим.
Причиною переходу з російської на гагаузьку або болгарську мови може бути також зміна рольових стосунків між співрозмовниками, розмова зі старшими за віком членами родини.
Викладання шкільних предметів українською створює психологічні умови для переходу на цю мову при обговоренні шкільних проблем у вільний від занять час, напр.: (гаг. і укр.) Бизä вердилä з літератури рідного краю вивчити твір.
З однолітками та представниками середнього покоління, що добре володіють російською мовою, в неофіційній обстановці ці інформанти часто говорять змішаною мовою, напр.: Школада /вроде бы / слää/ тес экзаменняри лäм олжик ÿÿреним// Даже билмирым незан епсини выучу// Сäн билисын сейчас епсичи öлää зор/ пек плохо билирым украинский.
Вікова група від 23 до 50 років є найчисленнішою. Частина її представників володіє чотирма мовами (гагаузькою, болгарською, російською та українською), більшість тільки двома – гагаузькою і російською. Вибір мови спілкування в зазначеній групі залежить здебільшого від рівня освіти та професії комунікантів.
Особи з вищою освітою – болгари й гагаузи – завдяки своїй професійній діяльності частіше розмовляють російською, вдаються до кодових перемикань або говорять змішаною мовою. Перехід з гагаузької мови на російську відбувається при появі нового учасника комунікативного акту, зміні теми, цитуванні своїх чи чужих висловлень тощо, напр.: (гаг. і рос.) Ишиттинмы не олы Русийада/ онарда нового президента избрали// Кимси бильми ким о/ телевизорда селäдилä не вроде из Ленинграда/ генчмиш; Бÿÿн собраниäда селöдилä/ ане нужно реорганизовать колхоз в кооперативное хозяйство/ ким били не чикыджик бу иштäн бу серт.
При спілкуванні в родинному колі представники цієї підгрупи часто змішують мови. Приклад із розмови Н., 45 років, і Д., 42 роки, обидві з вищою освітою: А костюм алды/ бордовый/ диктержик олмалы/ сорок пять гривен öдемиш брюкилярчи черный/ дил отделно// Шинди алмыш она уже комплект/ галстук она лääзым бабочка / рюкзак вар/ тетради вар/ лääм алсын бир пенал.
Особи з середньою освітою змінюють мову під час комунікативного акту значно рідше, але причини кодових перемикань залишаються тими самими: поява російськомовного співрозмовника, зміна теми повідомлення, необхідність цитування тощо. На відміну від осіб з вищою освітою вони майже не користуються змішаною мовою. У інформантів з вищою освітою, які є активними білінгвами, внаслідок постійного поперемінного використання мов міжмовне зіставлення стає неусвідомлюваним, тобто переходить на рівень автоматизму, що сприяє виникненню змішаної мови в неофіційному спілкуванні.
Представники старшої вікової групи володіють гагаузькою, болгарською, молдавською і російською мовами. Для них мови мають чіткий функціональний розподіл, тому перехід на російську мову залежить від співрозмовника та ситуації спілкування. У їх мовленні (і болгар, і гагаузів) частіше зустрічаються неадаптовані й адаптовані запозичення з російської, використовувані через відсутність відповідних лексем у рідній мові, напр.: (болг. і рос.) Нямаше тогава малярованая посуда; Нашти къщя построени от кирпич; (гаг. і рос.) Гижам саба сабален сельсоведä; Икиси алмышла кредит / алылыр банктан да соран öдила проценты.
Перехід на іншу мову може спричинювати тема розмови, зафіксована у свідомості за допомогою певних мовних шаблонізованих конструкцій, напр.: (уривок із мовлення Т., 97 років, болгарина, який керував першим колгоспом на території села, володіє чотирма мовами): Москвадан та гельди на мое имя документ про реорганизацию сельсовета / чардыла вердилä. Фіксацією в пам′яті інформації певною мовою пояснюється перемикання коду при передачі чужого мовлення. Інформанти в таких випадках переказують слова росіян, болгар, молдован тією мовою, якою відбувалося спілкування, напр.: (болг. і гаг.) Други казват: “Не фистан онда слää”// Забравят /за какво отишли в черквата.
Протягом другої половини 20 ст. на території населеного пункту змінилося співвідношення мов, що функціонують у спільноті. Якщо раніше в родині панували болгарська і гагаузька мови, переважала болгарсько-гагаузька або гагаузько-болгарська двомовність, то зараз, як свідчать спостереження, поряд із гагаузьким діалектом широко використовується російська мова та переважає гагаузько-російський білінгвізм. Навіть у родині мовець стоїть перед вибором мови спілкування.
У підрозділі “Інтерферентні прояви в усному мовленні гагаузів” проаналізовано факти інтерференції в гагаузькій та російській мовах інформантів – гагаузів різного віку.
Аналіз матеріалу, отриманого під час дослідження, дає можливість виділити основні типи інтерференції. У мовленні гагаузів вона спостерігається на всіх рівнях – фонетичному, лексико-семантичному, морфологічному та синтаксичному.
Так, представникам старшого покоління важко вимовляти деякі звуки російської мови, зокрема приголосні [з], [ц], [ч], [ж], і вони намагаються замінити їх звуками рідної мови, напр.: ‘[с]веты’ (зам. [ц]веты), ‘[с]ентр’ (зам. [ц]ентр), ’[дж]изнь’ (зам. [ж]изнь). Гагаузам також важко вимовляти слова, що починаються з кількох приголосних, і вони намагаються змінити ці форми, напр.: ‘к[ин]ига’ (зам. [кн]ига), ‘а[г]уст’ (зам. а[вг]уст) тощо.
У гагаузькій мові молодшого покоління під впливом фонетичної системи російської мови спостерігається зникнення системи довгих голосних: голосні [ää], [öö], [ÿÿ], [ии] переходять у [ä], [ö], [ÿ], [и], напр.: ‘ач’ (зам. ääч), ‘малä’ (зам. малää), ‘бÿк’ (зам. бÿÿк), ‘сиретмä’ (зам. сииретмää) тощо.
Меншою мірою піддається інтерференції граматична структура мов. Найбільш типові відхилення від норм російської мови в мовленні гагаузів спостерігаються у використанні граматичних категорій роду та відмінка, напр.: Ее лицо было красный (зам. красное); Мы купили вкусный мороженое (зам. вкусное); Вы читали Вильям Шекспир? (зам. Вильяма Шекспира); У нее есть желание учиться швея (зам. на швею).
Аналіз інтерферентних явищ свідчить про те, що інтерференція породжується насамперед структурними відмінностями контактуючих мов, а на її кількісні та якісні вияви впливають такі соціодемографічні чинники, як вік та рівень освіти інформантів.
У висновках узагальнено і підсумовано основні результати дослідження. Вони дають можливість констатувати:
1. Мовна ситуація, що сформувалася на території с. Старі Трояни Одеської області під впливом історичних та соціально-економічних чинників, є відображенням складних етнокультурних процесів і результатом мовної політики, яку проводив протягом двох століть спочатку російський, а потім радянський уряд. Сформована за два століття соціально-комунікативна система, в якій задіяно 4 неспоріднені і споріднені різноструктурні мови (гагаузька, болгарська, російська, українська), являє собою багатокомпонентний і різнорівневий конструкт, компоненти якого мають різну демографічну і комунікативну потужність. За прийнятою в соціолінгвістиці класифікацією мовну ситуацію в зазначеній спільноті можна схарактеризувати як мультилінгвальну, екзоглосну, незбалансовану.
2. Дослідження мовної поведінки мешканців села, проведене на підставі анкетування і записів усного мовлення, засвідчило певну функціональну диференціацію зазначених мов у комунікативній діяльності мовців – представників мультилінгвального соціуму.
Розподіл сфер функціонування мов залежить від позамовних чинників, які поступово сформували суспільні стереотипи вживання мов. У сфері офіційного спілкування домінує російська, широко вживається вона й у сфері позасімейного спілкування (у магазині, сільраді тощо). В останні роки в адміністративній діяльності почала вживатися українська, що повільно обстоює свої позиції державної. Присутність в освітньому процесі дозволяє окреслити її навчально-педагогічний статус як “навчальний предмет”, хоч за своїм юридичним статусом в ієрархії навчально-педагогічних функцій мов українська повинна посідати більш високе місце.
Гагаузька і болгарська мови використовуються в родинному та позародинному неофіційному спілкуванні.
3. Основними критеріями, що впливають на вибір мови спілкування, є національність, соціально-демографічна характеристика особистості (вік, соціальний стан, рівень освіти) та соціально-стратифікаційні параметри ситуації спілкування.
Представники національних меншин по-різному виявляють своє ставлення до рідної мови: незначна кількість болгар спілкуються болгарською в родинному колі, за його межами змінюючи мову на російську чи гагаузьку, в той час як гагаузи розмовляють гагаузькою не тільки вдома, а й у позародинному спілкуванні. Рівень асиміляції болгар є значно вищим, навіть при визначенні рідної мови частина болгар називають рідною мовою мову не своєї національності.
4. Найбільш значущим чинником, що впливає на мовну поведінку інформантів, виявився вік комунікантів. Представники старшого покоління більшою мірою зберігають прихильність до рідної мови, ніж молодь. Середня частота використання рідної мови у болгар старшого покоління становить 0,237, у гагаузів – 0,628, що, безперечно, демонструє високий ступінь небезпеки зникнення болгарської мови з соціально-комунікативної системи спільноти. Мовна поведінка молоді обох національностей формується під впливом мови шкільного навчання та ціннісних орієнтацій. У цій віковій групі спостерігається витіснення діалектів болгарської та гагаузької мов та їх заміна російською. Обсяг використання болгарської та гагаузької мови зменшується в напрямі “старше → середнє → молодше покоління”.
Одним із основних чинників, що впливають на варіативність вибору мови спілкування, є також соціальний статус інформантів: чим вищим є соціальний статус, тим частіше вживається російська мова не тільки у сфері офіційного спілкування, але й у сфері побуту. Робітники обох національностей у родинному та позародинному колі послуговуються гагаузьким і болгарським діалектами.
Особи з вищою освітою віддають перевагу російській мові майже в усіх сферах спілкування. У гагаузів і болгар, котрі не мають вищої або повної середньої освіти, і тих, хто має тільки початкову освіту, у сферах сімейного і позасімейного спілкування домінують діалекти гагаузької і болгарської мов.
Результати дослідження засвідчили, що в зазначених національних групах жінки більш схильні до вживання російської мови, ніж чоловіки.
5. Мовна поведінка українців та росіян, що мешкають на території села, є однотипною: основною мовою спілкування є російська. Гагаузьку частково вживають у родинному і позародинному спілкуванні представники середнього покоління із середньої освітою, це переважно особи, що народилися в змішаних шлюбах.
6. Аналіз матеріалу показав, що в досліджуваному населеному пункті усі мешканці є бі- і мультилінгвами, які поперемінно вживають мови, що призводить до запозичень, інтерференції, перемикання кодів та змішування мов.
Записи усного мовлення свідчать, що більшість запозичень у болгарській та гагаузькій мовах з російської мови, це лексеми, які не мають еквівалентів у цих мовах та використовуються для позначення предметів і реалій громадського життя.
Інтерференція спостерігається на всіх рівнях мови – фонетичному, лексико-семантичному, морфологічному та синтаксичному.
Перемикання кодів відбувається, коли комунікант у своєму мовленні вживає дві або більше структурних одиниць іншої мови, зберігаючи граматичні норми останньої. Перемикання коду, що відбувається у процесі розмови, здебільшого є реакцією співрозмовника на зміну ситуації чи теми спілкування.
На відміну від перемикання кодів, змішана мова являє собою невмотивоване вживання лексики двох чи трьох мов, “оформленої” за граматичними законами однієї з них. Вона, на відміну від кодових перемикань, є неусвідомлюваним процесом, її використовують, на наш погляд, для полегшення спілкування.
7. Мультилінгвальна ситуація в досліджуваному населеному пункті не є гармонійною. На сучасному етапі в найбільш загрозливому стані перебуває болгарська мова, більшу комунікативну потужність має гагаузька, важко “пробиває собі дорогу” українська. Об′єднувальними мовами в зазначеній спільноті стали гагаузька і російська. Найхарактернішими типами мовної поведінки мешканців населеного пункту стали кодові перемикання мовного і мовленнєвого характеру. Перемикання першого виду пов′язані зі свідомим вибором мови залежно від соціокультурних параметрів комунікації. У такому випадку кожний конкретний акт комунікації може бути одномовним, але оскільки мовець у своїй мовній діяльності вживає різні мови, тип його мовної поведінки характеризується як зміна коду. Мова обирається з огляду на сферу спілкування, соціальний статус і соціальну роль.
Зміни коду в процесі мовлення являють собою реакцію мовця на зміни параметрів конкретного комунікативного акту і виражаються в переході на іншу мову на межі висловлень чи в межах одного з них.
8. Отримані результати відкривають перспективи подальшого вивчення мовної ситуації, що на цьому етапі є важливим для України. Такі дослідження необхідні для пошуку оптимальних шляхів формування мовної особистості, яка володіє рідною, державною та іншими мовами. Мультилінгвізм – це реальність 21 ст. Зберегти мови національних меншин, зокрема болгарську та гагаузьку, здатна тільки продумана мовна політика держави.
Згідно з усталеним поглядом під білінгвізмом розуміємо не тільки двомовність, а й багатомовність. Див., напр.: Белл Р.Т. Социолингвистика. Цели, методы и проблемы. – М.: Международные отношения, 1980. – С.155. У першому розділі “Теоретичні засади вивчення білінгвізму” розглянуто теоретичні питання бі- і мультилінгвізму, обґрунтовано необхідність поєднання етнокультурного і соціопсихолінгвістичного підходів до їх вивчення, описано типи двомовності, що виникають залежно від способу оволодіння мовами, з’ясовано необхідність висвітлення мовної ситуації крізь призму історико-культурних, соціальних та психологічних чинників. У першому підрозділі “Мова і суспільство” як проблема соціолінгвістики” здійснено аналіз теоретичних праць з цієї проблематики В. фон Гумбольдта, Ф. де Соссюра, І.О. Бодуена де Куртене, О.Д. Швейцера, Л.Б. Нікольського, В.О. Авроріна, Л.П. Крисіна та ін. У центрі уваги сучасної соціолінгвістики є дослідження корелятивних зв’язків між мовою та суспільством, аналіз соціальної диференціації мов у ситуації багатомовності, вивчення впливу соціокультурних чинників на функціонування мов у різних сферах діяльності соціуму. Окремо необхідно виділити активно опрацьовуваний в останні десятиліття напрям вивчення мовних ситуацій, зокрема системи мовної комунікації у великих багатомовних спільнотах (державах, окремих регіонах, населених пунктах) і в малих групах (в родині, колі друзів, класі, спортивній групі тощо), поєднаний з аналізом залежності вибору мов і мовленнєвих форм від соціодемографічних характеристик мовця та умов спілкування. В Україні в останні десятиліття вчені основну увагу приділяли вивченню різних аспектів українсько-російського білінгвізму, питань мовної ситуації і мовної політики (Г.П. Їжакевич, Т.К. Черторизька, Н.Г. Озерова, В.М. Брицин, В.П. Мусієнко, Г.М. Яворська, Л.Т. Масенко, О.О. Тараненко, Н.П. Шумарова та ін.). Проаналізовано вплив суспільства на мовну компетенцію та мовну поведінку членів соціуму, а також на вибір мовних засобів у певному мовному континуумі (Н.П. Шумарова, Л.Т. Масенко, Т.В. Кузнєцова, Т.М. Бурда). Поки що поза увагою українських учених залишаються дослідження мовної поведінки індивідів у багатомовних соціумах. У цьому дослідженні, як і в інших соціолінгвістичних дослідженнях подібного плану, розмежовано поняття “мова” і “мовлення”. Під мовою розуміємо окрему мову конкретного етносу (мовний код), а під мовленням – власне процес усного спілкування. У білінгвальних / мультилінгвальних колективах мовна / мовленнєва поведінка індивіда зумовлена соціокультурними нормами, що усталилися в соціумі, тим, з якою етнічною спільнотою, соціальною групою ідентифікує себе мовець, якими є його ціннісні орієнтації тощо. Основними соціальними чинниками, що безпосередньо впливають на вибір мови спілкування, є комунікативна сфера, мовна (комунікативна) компетенція мовця, а також традиції, звичаї, прийняті у спільноті. У мовленні відбиваються ситуативно-стратифікаційні чинники, такі, як соціальний контекст, у якому відбувається спілкування, статус індивіда, стосунки між комунікантами тощо. У другому підрозділі “Мовні контакти як об’єкт лінгвістичних досліджень” описано результати вивчення мовних контактів у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників: І.О. Бодуена де Куртене, В.О. Богородицького, Є.Д. Поливанова, Л.В. Щерби, В.О. Звегінцева, Т.П. Ільяшенко, В.Ю. Розенцвейга, В.О. Авроріна, О.Д. Швейцера, Л.Б. Нікольського, Ю.О. Жлуктенка; А. Мартіне, У. Вайнрайха, Р.Т. Белла та ін. Мовні контакти розрізняються характером виникнення, інтенсивністю розвитку і способом “пристосовування” двох мов. Досліджуючи це явище, деякі автори звертають увагу на характер соціальних умов, що породжують міжмовну взаємодію (Ю.Д. Дешерієв, О.Д. Швейцер), інші розглядають питання національно-культурних особливостей контактування мов, вивчають, яким чином культурні стереотипи носіїв однієї національної мови впливають на використання і розвиток іншої (Р. Белл, М.М. Губогло). Мовні контакти розглядають також як індивідуальну двомовність (Є.М.Верещагін, І.О. Зимня) і як взаємодію двох і більше самостійних мовних систем (Ю.О. Жлуктенко, О.Є. Карлінський). У соціолінгвістичній літературі термін “мовні контакти” вживається для позначення процесів та результатів соціально зумовленої взаємодії мов. У цьому аспекті досліджуються мовні зміни, які відбуваються в контактуючих мовах під впливом зовнішніх чинників. У третьому підрозділі “Аспекти вивчення білінгвізму” розглянуто багатоаспектність дослідження проблем білінгвізму в працях провідних вітчизняних та зарубіжних учених. З’ясовано, що білінгвізм – це перш за все соціокультурний феномен, який необхідно вивчати в різних аспектах, насамперед у соціолінгвістичному, психолінгвістичному і власне лінгвістичному. Соціолінгвістичний аспект передбачає дослідження суспільних функцій і сфер застосування кожної з мов у певній спільноті, опис процесу і результатів їх взаємодії, вияв соціально-психологічних чинників, що зумовлюють мовну поведінку представників різних національностей. Такі дослідження проводять на різних рівнях. Макрорівень передбачає аналіз функціонування мов у державі чи регіоні, вивчення мовної політики держави та її впливу на підтримку і збереження мов національних меншин. На мікрорівні аналізується процес спілкування в мовних спільнотах, насамперед у малих групах, залежно від соціодемографічних чинників. У четвертому підрозділі “Типи білінгвізму” подано класифікації типів білінгвізму залежно від способу виникнення, інтенсивності мовних контактів, часу, порядку і рівня оволодіння мовами, а також описано явища, які супроводжують мовлення бі- і мультилінгвів. Мовлення білінгвів залежно від рівня мовної компетенції у сфері кожної з мов і “тиску” мовного середовища характеризується запозиченнями, виявами інтерференції, перемиканням кодів та змішуванням мов. Запозичення проникають в одну мову з іншої найчастіше для позначення нових предметів і реалій громадського життя. У спонтанному мовленні цей процес являє собою вживання окремої словоформи, адаптованої або неадаптованої до граматичних норм мови-реципієнта. Інтерференція є результатом недостатньої мовної компетенції, вона може виявлятися на будь-якому мовному рівні – фонетичному, лексико-семантичному, морфологічному та синтаксичному – і на всіх рівнях одночасно. З подальшим підвищенням ступеня володіння мовами в мовленні індивідів залишаються тільки найтиповіші її прояви. Перемикання кодів (перехід з однієї мови на іншу) буває двох видів. Перемикання першого виду пов′язані зі свідомим вибором мови комунікації залежно від соціокультурних параметрів комунікації. У такому випадку кожний конкретний акт комунікації може бути одномовним, але оскільки мовець у своїй мовній діяльності вживає різні мови, тип його мовної поведінки характеризується як зміна коду. Перемикання кодів у конкретному мовленнєвому акті (другий вид) може відбуватися на межі висловлень і “всередині” висловлення на межі синтагм за умови, коли комунікант вживає дві або більше структурних одиниць іншої мови, дотримуючись саме її граматичних норм. Причинами переходу можуть стати зміни параметрів комунікативного акту (поява нового співрозмовника, зміна теми тощо) або інші чинники психологічного чи власне мовного характеру. Змішана мова формується з лексики двох мов, граматичні зв’язки якої оформлено за законами однієї мови. Її використання не має мотивацій, найчастіше вона “твориться” спонтанно, під час комунікативного акту для полегшення процесу мовної діяльності. Змішана мова, яка функціонує на території досліджуваного населеного пункту, є формою мови, що базується на синтаксичній системі гагаузької мови з адаптованими та неадаптованими лексичними елементами російської. Насьогодні не існує конкретної визначеної форми змішаної мови, норм та правил її використання. У п’ятому підрозділі “Теоретичні засади вивчення мовної ситуації” описано внесок соціолінгвістів різних часів у розбудову мовної ситуації як теоретичного конструкта на підставі аналізу конкретних ситуацій у різних країнах світу. На цей час уже створено різні типології мовних ситуацій (О.І. Чередниченко, О.Б. Ткаченко; О.Д. Швейцер і Л.Б. Нікольський, В.О. Аврорін, Г.В. Степанов, Н.Б. Мечковська; Р.Т. Белл, Ч. Фергюсон та ін.). Опис мовної ситуації враховує особливості співіснування і взаємодії мов у етнічній спільноті чи в адміністративно-територіальному об’єднанні, а також принципи мовної політики і конкретні заходи мовного регулювання. Мовні ситуації в будь-якому територіально-соціальному об’єднанні досліджуються на підставі аналізу кількісних, якісних та естимаційних ознак. Саме з таких позицій на основі статистичних критеріїв здійснено вивчення українсько-російської близькоспорідненої двомовності (Н.П. Шумарова, Г.М. Яворська, Л.Т. Масенко). Водночас на території України існує кілька мікроареалів із компактним проживанням українців, росіян, болгар, гагаузів, молдован та представників інших національностей. Вивчення мовної ситуації в таких регіонах є важливим завданням української соціолінгвістики. У другому розділі “Аналіз мовної поведінки мешканців села Старі Трояни” розглянуто основні соціально-історичні чинники, які зумовили становлення мультилінгвізму на території села, описано сучасний стан мовнокомунікативної системи. Підрозділ “Історія утворення села Старі Трояни” містить відомості про переселення болгар та гагаузів на територію Бессарабії, статистичну довідку про національно-демографічний розвиток села за переписами 1827 р., 1896 р., 2001 р. Тут представлено історію формування гагаузького етносу, проаналізовано дві версії щодо походження цього народу, які існують у науковій літературі. У підрозділі “Складники формування мовної ситуації” висвітлено історичні та соціокультурні причини становлення бі- і мультилінгвізму і характер відношень між мовами в досліджуваному населеному пункті. Основними чинниками формування мовної ситуації в історичній перспективі були освітня політика, спрямована на русифікацію болгарського та гагаузького населення, урбанізація, що спричинила міграцію, міжнаціональні шлюби, вплив російськомовних засобів масової інформації. Вони сприяли формуванню активного мультилінгвізму з домінуванням у більшості комунікативних сфер російської мови. Порівняно з болгарським і гагаузьким діалектами, а також з українською мовою вона має більш широке коло функцій, оскільки є мовою міжособистісного спілкування і мовою шкільного навчання, мовою газет і журналів, які читають мешканці села, тощо. Найтиповішою ситуацією вживання діалектів є побутове родинне і позародинне спілкування. Українську мову як предмет викладають у школі, вона звучить по радіо і телебаченню, нею ведеться справочинство, але в міжособистісній комунікації вона майже не задіяна. З’ясовано, що одним із соціальних чинників, що впливає на зміну етнічної та мовної структури населеного пункту, є характер шлюбів. Однонаціональні шлюби є певною гарантією збереження рідної мови як засобу спілкування в родині. Аналіз мовної поведінки членів таких родин у сфері побутового спілкування показав, що ситуація в гагаузьких і болгарських сім’ях є різною. У гагаузьких однонаціональних родинах намагаються зберегти рідну мову, і батьки більшою мірою схильні спілкуватися з дітьми саме нею, хоч довготривалий вплив російської мови, безперечно, позначився на виборі мови сім’ї. У цих родинах 49% опитаних використовують гагаузький діалект, 31% батьків (частіше молодих) обирають для комунікації з дітьми російську мову. В болгарських однонаціональних родинах розподіл мов має більш складний характер: 26% розмовляють з дітьми рідною мовою, 30% – гагаузькою і 34% – російською, 9% – двома чи трьома мовами. Є відмінності спілкування і в змішаних шлюбах – гагаузько-болгарських, де чоловік – гагауз, а дружина – болгарка, і болгарсько-гагаузьких, де чоловік – болгарин, а дружина – гагаузка. Більша частина опитаних дітей із цих родин самовизначилися за національністю батька: у першому типі шлюбу – це 78% від загальної кількості опитаних, у другому – 67%. Можна було б передбачити, що таким самим (відповідно до національності) буде і вибір рідної мови. Але цифри виявилися іншими. В обох типах родин більшість дітей рідною мовою назвали гагаузьку (78% у гагаузько-болгарських і 77% у болгарсько-гагаузьких сім′ях). Очевидно, що в цій мовній спільноті гагаузька має більш сильні позиції, ніж болгарська. У досліджуваному населеному пункті болгари більшою мірою піддаються мовній асиміляції. У них швидше, ніж у гагаузів, відбувається процес заміни в родині рідної мови мовою іншої національної групи. Під час вибору мови спілкування з дітьми визначальну роль у більшості родин відіграє функціональний критерій. Батьки намагаються виробити у власних дітей навички спілкування російською мовою і тим самим підготувати їх до навчання в загальноосвітніх закладах та полегшити процес подальшої соціалізації. Як наслідок, не всі діти володіють мовою свого етносу. Взагалі серед мешканців села рідною мовою вважають мову своєї національності 84% гагаузів, 76% росіян (гагаузьку – 16%, болгарську – 4% і кілька мов – 4%), 40% болгар (гагаузьку – 42%) і 38% українців (33% – російську, 19% – гагаузьку, решта – 2 мови), що мешкають у селі. У підрозділі “Вплив соціально-демографічних чинників на мовну поведінку мешканців села” розглянуто варіативність мовної поведінки представників національно-мовних груп залежно від соціально-демографічних характеристик інформантів (віку, рівня освіти, соціального статусу), їх соціокультурних настанов та цінностей. Аналіз відповідей гагаузів і болгар показав, що ці національні групи мають як спільні, так і відмінні риси мовної поведінки. Так, спільним є зменшення частоти використання рідної мови в напрямку “старше покоління → молодше покоління”, “середня → вища освіта”, “робітник → службовець”, що повністю відповідає тенденції витіснення міноритарних мов у світі. Для визначення особливостей мовної поведінки залежно від віку інформантів – представників чотирьох вищезазначених національностей – було розділено на три вікові групи: до першої віднесено респондентів до 25 років, до другої – від 26 до 50 і до третьої – тих, хто має понад 50 років. Болгари старшого покоління більше спілкуються болгарською порівняно з середнім і молодшим поколінням, але навіть їхні показники є загрозливими для виживання мови. Так, середня частота вживання рідної мови у них становить 0,237, у представників середнього покоління цей показник знижується до 0,132, а в молодшого до 0,004, що не є статистично значущою величиною. Найбільш високі частоти вживання болгарської мови спостерігаються в розмовах з батьками: 0,774 – у старшого покоління, 0,350 – у середнього, 0,037 – у молодшого. Зниження частоти вживання болгарської мови супроводжується підвищенням середньої частоти вибору гагаузької та російської мов у колі сімейного та позасімейного спілкування. Так, у середнього покоління болгар середня частота гагаузької мови в домашньому і позасімейному спілкуванні є вищою за середню частоту рідної – 0,408 проти 0,132, значною є й частка російської – 0,364. Серед молоді найвищою є частота вживання російської – 0,804, що є підтвердженням одновекторності в розвиткові процесу. Дослідження залежності використання рідної мови від соціального стану показало, що чим вищим є соціальний статус і рівень освіти опитаних, тим рідше вони розмовляють мовою своєї національності. У сім’ях використання болгарської мови характерне для ситуації розмов з батьками: нею говорять 44% робітників і лише 25% службовців. Водночас російською з дітьми розмовляють 60% службовців та 28% робітників. У сфері позародинного спілкування робітники частіше послуговуються гагаузькою мовою, а службовці – російською. Як свідчать результати анкетування, а також власні спостереження автора, на території села болгарська мова повністю витіснена зі спілкування у громадських місцях (на роботі, в магазині тощо). У цих сферах представники старшого і середнього покоління використовують гагаузьку або російську, а молодше покоління – переважно російську мову. Гагаузи. Внутрішньогрупові кореляції вибору мови спілкування гагаузами показує, що середня частота її вживання змінюється залежно від віку інформантів: у старшого покоління вона становить 0,628, у молодшого – 0,343. Пропорційно зменшенню використання гагаузької мови збільшується частота вживання російської в розмовах з дітьми, а також у сферах позасімейного спілкування. Внутрішньогрупове зіставлення мовної поведінки службовців, робітників та учнів свідчить, що в осіб з низьким соціальним статусом прив’язаність до національного діалекту є сильнішою, ніж у службовців. Так, середня частота використання рідної мови у групі робітників дорівнює 0,540, службовців 0,349, а в учнів всього 0,125. Останні намагаються послуговуватися російською не тільки в позародинному, але й у родинному спілкуванні. Аналіз мовної поведінки гагаузів з вищою та середньою освітою демонструє аналогічну тенденцію. Міжгрупове зіставлення мовної поведінки болгар та гагаузів свідчить про те, що болгари швидше від гагаузів здають позиції рідної мови, частина з них, визначаючи себе болгарами, рідною мовою називають гагаузьку. Спостерігається і звуження сфер функціонування болгарської: воно обмежене лише сферою сім’ї, тоді як більшість гагаузів розмовляють рідною як у родинному, так і позародинному спілкуванні. У підрозділі “Рівень самооцінки знань української мови мешканцями села Старі Трояни” описано власну оцінку рівня володіння українською мовою болгарами та гагаузами, що мешкають у зазначеному селі. До анкети було внесено питання, які на підставі самооцінки дозволили визначити рівень володіння українською мовою у представників трьох соціальних груп (службовців, робітників та учнів). У групі службовців (гагаузів і болгар) немає значних відмінностей у самооцінці можливостей спілкування українською мовою. 94% болгар і такий самий відсоток гагаузів позитивно оцінили рівень своєї рецептивної компетенції, а отже, вони розуміють сказане чи прочитане. Навичками письма володіють 32% болгар та 23% гагаузів, це переважно інформанти, які працюють із діловими паперами. Вищий рівень оцінки знань української мови демонструє молодше покоління обох національностей: вони можуть говорити українською мовою на шкільну тематику, передавати зміст кінофільмів чи будь-яку інформацію, отриману українською. За даними анкет, говорять українською мовою 28% учнів - гагаузів і 29% болгар, але, за нашими спостереженнями, це відбувається тільки на уроках. Водночас у них є бажання вивчати українську мову, саме з нею більшість пов’язує подальшу соціалізацію. У третьому розділі “Кодове перемикання як модель мовної поведінки жителів села Старі Трояни” розглянуто характерні риси усного спонтанного мовлення представників різних вікових груп. Описано і кваліфіковано мовленнєві явища, що виникають у результаті контактування мов. Підрозділ “Роль як стимул кодових перемикань” присвячено вивченню впливу соціальної ролі на мовну поведінку індивідів у ситуації мультилінгвізму, коли використання різних кодів і субкодів регламентується соціокультурними нормами. У багатомовних спільнотах із різною функціональною навантаженістю мов існує певний зв’язок між соціальною роллю й мовою спілкування, а зміна однієї з соціальних ролей (начальника, підлеглого, учня) може стати причиною переходу на іншу мову. У підрозділі “Причини кодового перемикання” аналізуються чинники, що зумовлюють перемикання мовного коду, такі, як ситуація спілкування, соціально-рольові стосунки між співрозмовниками, а також ставлення мовця до тієї чи іншої мови, престиж мов. При активному білінгвізмі перемикання може спостерігатися в будь-якому сегменті висловлення. Чинником, що стимулює перемикання, може бути свідоме чи неусвідомлюване бажання мовця при розповіді про якусь конкретну ситуацію відтворити її тією мовою, якою в той час відбувалося спілкування. Такий тип перемикання має місце при передачі прямої мови особи, яка говорила не тією мовою, якою зараз спілкуються комуніканти, при відтворенні ходу іспиту, зборів, змісту якого-небудь офіційного документа, публіцистичної статті, твору художньої літератури тощо. У підрозділі “Форми кодового перемикання” досліджуються типи кодових перемикань у мовленні представників різних вікових груп. Інформанти, мовлення яких проаналізовано в цьому дослідженні, були поділені на чотири групи за віковою ознакою: перша – діти до 7 років, друга – учні та студенти, третя – особи від 23 до 50 років; четверта – люди, яким за 50 років. Первинним середовищем, у якому дитина засвоює мову, є сім’я, вона найактивніше впливає на формування двомовності в дітей, а отже, стає стимулятором кодових перемикань. Діти, для яких російська мова є рідною, а гагаузьку вони почали вивчати у спілкуванні з друзями та сусідами, в розмові з білінгвами віддають перевагу російській мові. Перехід на гагаузьку може бути викликаний комунікацією з гагаузькомовними друзями або з людьми похилого віку, які не володіють або погано володіють російською, напр.: (рос. і гаг.) Не хочу есть беклижам епсини// Ачан ана гелджик озман ижäм. Цей приклад свідчить, що дитина починає розмову російською мовою, але, зрозумівши, що її співбесідниця – жінка похилого віку – погано володіє російською, переходить на гагаузьку. Діти, які в сім’ї розмовляють російською і гагаузькою мовами за принципом “одна людина – одна мова”, активно користуються обома кодами безпомилково, при необхідності переходять на одну із мов. Діти, які розмовляють із батьками гагаузькою та російською мовами, не дотримуючись зазначеного принципу, в мовленні часто змішують коди, напр.: (гаг. і рос.) Бäн уже стäмирым садä гезмää/ потому что олдум уже бÿк/ окумаа научитсяолдум/ школаä истирым гитмä первого сентября/ бизä воспитательница сöлäди. Таку змішану мову, що виникає в результаті мовних контактів на території досліджуваного села і не викликає в мовців труднощів при спілкуванні, в роботі названо “троянкою” (за назвою села). Під час розмов діти цитують уривки з рекламних роликів, часто повторювані в телеефірі фрази, вживають українські слова й вирази, такі, як “зрозуміло”, “до побачення”, “авжеж”, “дякую” тощо, напр.: (гаг. і укр.) Сöлäдим сана зрозуміло / бакчам незан епсижи битчик; Бäн гидирим евä до побачення. У групі учнів і студентів розповсюджений гагаузько-російський та російсько-гагаузький білінгвізм. Перемикання коду з гагаузької на російську може відбуватися при зміні теми, а саме при обговоренні суспільно-політичних, навчальних та економічних проблем, напр.: (гаг. і рос.) Бендä ачан чекетим йÿренмä выработалось за полгода сразу// Бизä ниш читали на русском экономику … Бäн йазыдым украинские слова русским текстом/ буквами. При спілкуванні російською мовою перехід на гагаузьку викликають теми, пов′язані з типовими заняттями гагаузів, напр.: (рос. і гаг.) Новое/ очень новое/ скорее бы в школу// Бäн бу ил некадар арманда ишлäдим. Причиною переходу з російської на гагаузьку або болгарську мови може бути також зміна рольових стосунків між співрозмовниками, розмова зі старшими за віком членами родини. Викладання шкільних предметів українською створює психологічні умови для переходу на цю мову при обговоренні шкільних проблем у вільний від занять час, напр.: (гаг. і укр.) Бизä вердилä з літератури рідного краю вивчити твір. З однолітками та представниками середнього покоління, що добре володіють російською мовою, в неофіційній обстановці ці інформанти часто говорять змішаною мовою, напр.: Школада /вроде бы / слää/ тес экзаменняри лäм олжик ÿÿреним// Даже билмирым незан епсини выучу// Сäн билисын сейчас епсичи öлää зор/ пек плохо билирым украинский. Вікова група від 23 до 50 років є найчисленнішою. Частина її представників володіє чотирма мовами (гагаузькою, болгарською, російською та українською), більшість тільки двома – гагаузькою і російською. Вибір мови спілкування в зазначеній групі залежить здебільшого від рівня освіти та професії комунікантів. Особи з вищою освітою – болгари й гагаузи – завдяки своїй професійній діяльності частіше розмовляють російською, вдаються до кодових перемикань або говорять змішаною мовою. Перехід з гагаузької мови на російську відбувається при появі нового учасника комунікативного акту, зміні теми, цитуванні своїх чи чужих висловлень тощо, напр.: (гаг. і рос.) Ишиттинмы не олы Русийада/ онарда нового президента избрали// Кимси бильми ким о/ телевизорда селäдилä не вроде из Ленинграда/ генчмиш; Бÿÿн собраниäда селöдилä/ ане нужно реорганизовать колхоз в кооперативное хозяйство/ ким били не чикыджик бу иштäн бу серт. При спілкуванні в родинному колі представники цієї підгрупи часто змішують мови. Приклад із розмови Н., 45 років, і Д., 42 роки, обидві з вищою освітою: А костюм алды/ бордовый/ диктержик олмалы/ сорок пять гривен öдемиш брюкилярчи черный/ дил отделно// Шинди алмыш она уже комплект/ галстук она лääзым бабочка / рюкзак вар/ тетради вар/ лääм алсын бир пенал. Особи з середньою освітою змінюють мову під час комунікативного акту значно рідше, але причини кодових перемикань залишаються тими самими: поява російськомовного співрозмовника, зміна теми повідомлення, необхідність цитування тощо. На відміну від осіб з вищою освітою вони майже не користуються змішаною мовою. У інформантів з вищою освітою, які є активними білінгвами, внаслідок постійного поперемінного використання мов міжмовне зіставлення стає неусвідомлюваним, тобто переходить на рівень автоматизму, що сприяє виникненню змішаної мови в неофіційному спілкуванні. Представники старшої вікової групи володіють гагаузькою, болгарською, молдавською і російською мовами. Для них мови мають чіткий функціональний розподіл, тому перехід на російську мову залежить від співрозмовника та ситуації спілкування. У їх мовленні (і болгар, і гагаузів) частіше зустрічаються неадаптовані й адаптовані запозичення з російської, використовувані через відсутність відповідних лексем у рідній мові, напр.: (болг. і рос.) Нямаше тогава малярованая посуда; Нашти къщя построени от кирпич; (гаг. і рос.) Гижам саба сабален сельсоведä; Икиси алмышла кредит / алылыр банктан да соран öдила проценты. Перехід на іншу мову може спричинювати тема розмови, зафіксована у свідомості за допомогою певних мовних шаблонізованих конструкцій, напр.: (уривок із мовлення Т., 97 років, болгарина, який керував першим колгоспом на території села, володіє чотирма мовами): Москвадан та гельди на мое имя документ про реорганизацию сельсовета / чардыла вердилä. Фіксацією в пам′яті інформації певною мовою пояснюється перемикання коду при передачі чужого мовлення. Інформанти в таких випадках переказують слова росіян, болгар, молдован тією мовою, якою відбувалося спілкування, напр.: (болг. і гаг.) Други казват: “Не фистан онда слää”// Забравят /за какво отишли в черквата. Протягом другої половини 20 ст. на території населеного пункту змінилося співвідношення мов, що функціонують у спільноті. Якщо раніше в родині панували болгарська і гагаузька мови, переважала болгарсько-гагаузька або гагаузько-болгарська двомовність, то зараз, як свідчать спостереження, поряд із гагаузьким діалектом широко використовується російська мова та переважає гагаузько-російський білінгвізм. Навіть у родині мовець стоїть перед вибором мови спілкування. У підрозділі “Інтерферентні прояви в усному мовленні гагаузів” проаналізовано факти інтерференції в гагаузькій та російській мовах інформантів – гагаузів різного віку. Аналіз матеріалу, отриманого під час дослідження, дає можливість виділити основні типи інтерференції. У мовленні гагаузів вона спостерігається на всіх рівнях – фонетичному, лексико-семантичному, морфологічному та синтаксичному. Так, представникам старшого покоління важко вимовляти деякі звуки російської мови, зокрема приголосні [з], [ц], [ч], [ж], і вони намагаються замінити їх звуками рідної мови, напр.: ‘[с]веты’ (зам. [ц]веты), ‘[с]ентр’ (зам. [ц]ентр), ’[дж]изнь’ (зам. [ж]изнь). Гагаузам також важко вимовляти слова, що починаються з кількох приголосних, і вони намагаються змінити ці форми, напр.: ‘к[ин]ига’ (зам. [кн]ига), ‘а[г]уст’ (зам. а[вг]уст) тощо. У гагаузькій мові молодшого покоління під впливом фонетичної системи російської мови спостерігається зникнення системи довгих голосних: голосні [ää], [öö], [ÿÿ], [ии] переходять у [ä], [ö], [ÿ], [и], напр.: ‘ач’ (зам. ääч), ‘малä’ (зам. малää), ‘бÿк’ (зам. бÿÿк), ‘сиретмä’ (зам. сииретмää) тощо. Меншою мірою піддається інтерференції граматична структура мов. Найбільш типові відхилення від норм російської мови в мовленні гагаузів спостерігаються у використанні граматичних категорій роду та відмінка, напр.: Ее лицо было красный (зам. красное); Мы купили вкусный мороженое (зам. вкусное); Вы читали Вильям Шекспир? (зам. Вильяма Шекспира); У нее есть желание учиться швея (зам. на швею). Аналіз інтерферентних явищ свідчить про те, що інтерференція породжується насамперед структурними відмінностями контактуючих мов, а на її кількісні та якісні вияви впливають такі соціодемографічні чинники, як вік та рівень освіти інформантів. У висновках узагальнено і підсумовано основні результати дослідження. Вони дають можливість констатувати: 1. Мовна ситуація, що сформувалася на території с. Старі Трояни Одеської області під впливом історичних та соціально-економічних чинників, є відображенням складних етнокультурних процесів і результатом мовної політики, яку проводив протягом двох століть спочатку російський, а потім радянський уряд. Сформована за два століття соціально-комунікативна система, в якій задіяно 4 неспоріднені і споріднені різноструктурні мови (гагаузька, болгарська, російська, українська), являє собою багатокомпонентний і різнорівневий конструкт, компоненти якого мають різну демографічну і комунікативну потужність. За прийнятою в соціолінгвістиці класифікацією мовну ситуацію в зазначеній спільноті можна схарактеризувати як мультилінгвальну, екзоглосну, незбалансовану. 2. Дослідження мовної поведінки мешканців села, проведене на підставі анкетування і записів усного мовлення, засвідчило певну функціональну диференціацію зазначених мов у комунікативній діяльності мовців – представників мультилінгвального соціуму. Розподіл сфер функціонування мов залежить від позамовних чинників, які поступово сформували суспільні стереотипи вживання мов. У сфері офіційного спілкування домінує російська, широко вживається вона й у сфері позасімейного спілкування (у магазині, сільраді тощо). В останні роки в адміністративній діяльності почала вживатися українська, що повільно обстоює свої позиції державної. Присутність в освітньому процесі дозволяє окреслити її навчально-педагогічний статус як “навчальний предмет”, хоч за своїм юридичним статусом в ієрархії навчально-педагогічних функцій мов українська повинна посідати більш високе місце. Гагаузька і болгарська мови використовуються в родинному та позародинному неофіційному спілкуванні. 3. Основними критеріями, що впливають на вибір мови спілкування, є національність, соціально-демографічна характеристика особистості (вік, соціальний стан, рівень освіти) та соціально-стратифікаційні параметри ситуації спілкування. Представники національних меншин по-різному виявляють своє ставлення до рідної мови: незначна кількість болгар спілкуються болгарською в родинному колі, за його межами змінюючи мову на російську чи гагаузьку, в той час як гагаузи розмовляють гагаузькою не тільки вдома, а й у позародинному спілкуванні. Рівень асиміляції болгар є значно вищим, навіть при визначенні рідної мови частина болгар називають рідною мовою мову не своєї національності. 4. Найбільш значущим чинником, що впливає на мовну поведінку інформантів, виявився вік комунікантів. Представники старшого покоління більшою мірою зберігають прихильність до рідної мови, ніж молодь. Середня частота використання рідної мови у болгар старшого покоління становить 0,237, у гагаузів – 0,628, що, безперечно, демонструє високий ступінь небезпеки зникнення болгарської мови з соціально-комунікативної системи спільноти. Мовна поведінка молоді обох національностей формується під впливом мови шкільного навчання та ціннісних орієнтацій. У цій віковій групі спостерігається витіснення діалектів болгарської та гагаузької мов та їх заміна російською. Обсяг використання болгарської та гагаузької мови зменшується в напрямі “старше → середнє → молодше покоління”. Одним із основних чинників, що впливають на варіативність вибору мови спілкування, є також соціальний статус інформантів: чим вищим є соціальний статус, тим частіше вживається російська мова не тільки у сфері офіційного спілкування, але й у сфері побуту. Робітники обох національностей у родинному та позародинному колі послуговуються гагаузьким і болгарським діалектами. Особи з вищою освітою віддають перевагу російській мові майже в усіх сферах спілкування. У гагаузів і болгар, котрі не мають вищої або повної середньої освіти, і тих, хто має тільки початкову освіту, у сферах сімейного і позасімейного спілкування домінують діалекти гагаузької і болгарської мов. Результати дослідження засвідчили, що в зазначених національних групах жінки більш схильні до вживання російської мови, ніж чоловіки. 5. Мовна поведінка українців та росіян, що мешкають на території села, є однотипною: основною мовою спілкування є російська. Гагаузьку частково вживають у родинному і позародинному спілкуванні представники середнього покоління із середньої освітою, це переважно особи, що народилися в змішаних шлюбах. 6. Аналіз матеріалу показав, що в досліджуваному населеному пункті усі мешканці є бі- і мультилінгвами, які поперемінно вживають мови, що призводить до запозичень, інтерференції, перемикання кодів та змішування мов. Записи усного мовлення свідчать, що більшість запозичень у болгарській та гагаузькій мовах з російської мови, це лексеми, які не мають еквівалентів у цих мовах та використовуються для позначення предметів і реалій громадського життя. Інтерференція спостерігається на всіх рівнях мови – фонетичному, лексико-семантичному, морфологічному та синтаксичному. Перемикання кодів відбувається, коли комунікант у своєму мовленні вживає дві або більше структурних одиниць іншої мови, зберігаючи граматичні норми останньої. Перемикання коду, що відбувається у процесі розмови, здебільшого є реакцією співрозмовника на зміну ситуації чи теми спілкування. На відміну від перемикання кодів, змішана мова являє собою невмотивоване вживання лексики двох чи трьох мов, “оформленої” за граматичними законами однієї з них. Вона, на відміну від кодових перемикань, є неусвідомлюваним процесом, її використовують, на наш погляд, для полегшення спілкування. 7. Мультилінгвальна ситуація в досліджуваному населеному пункті не є гармонійною. На сучасному етапі в найбільш загрозливому стані перебуває болгарська мова, більшу комунікативну потужність має гагаузька, важко “пробиває собі дорогу” українська. Об′єднувальними мовами в зазначеній спільноті стали гагаузька і російська. Найхарактернішими типами мовної поведінки мешканців населеного пункту стали кодові перемикання мовного і мовленнєвого характеру. Перемикання першого виду пов′язані зі свідомим вибором мови залежно від соціокультурних параметрів комунікації. У такому випадку кожний конкретний акт комунікації може бути одномовним, але оскільки мовець у своїй мовній діяльності вживає різні мови, тип його мовної поведінки характеризується як зміна коду. Мова обирається з огляду на сферу спілкування, соціальний статус і соціальну роль. Зміни коду в процесі мовлення являють собою реакцію мовця на зміни параметрів конкретного комунікативного акту і виражаються в переході на іншу мову на межі висловлень чи в межах одного з них. 8. Отримані результати відкривають перспективи подальшого вивчення мовної ситуації, що на цьому етапі є важливим для України. Такі дослідження необхідні для пошуку оптимальних шляхів формування мовної особистості, яка володіє рідною, державною та іншими мовами. Мультилінгвізм – це реальність 21 ст. Зберегти мови національних меншин, зокрема болгарську та гагаузьку, здатна тільки продумана мовна політика держави.
Згідно з усталеним поглядом під білінгвізмом розуміємо не тільки двомовність, а й багатомовність. Див., напр.: Белл Р.Т. Социолингвистика. Цели, методы и проблемы. – М.: Международные отношения, 1980. – С.155. |
