| summary: | У розділі І “Трансформація стану як граматична проблема перекладу” розглядається місце трансформації стану серед інших питань лінгвістичної теорії перекладу, насамперед, граматичних трансформацій. Граматична трансформація розглядається як відмова від використання в ТП прямих структурних відповідників структурам оригіналу. Окремим випадком граматичних трансформацій є трансформація стану, яка характеризується вживанням в оригіналі та перекладі різних станових форм. Якщо вихідна структура ТО та її трансформ у ТП відзначаються близькістю лексичного складу, трансформація описується трансформаційною моделлю перекладу, а якщо вона супроводжується контекстуально зумовленими лексичними змінами, провідною є ситуативна модель.
При порівнянні граматичної категорії стану в зазначених мовах виявляється значна близькість станових форм та їхніх категоріальних значень, що можна охарактеризувати як міжмовні паралелі, за винятками окремих структур. Зокрема, специфічними для іспанської мови, у порівнянні з українською, є так звані перифрастичні пасивні конструкції (quedar+participio, permanecer+participio, verse+participio та ін.), а характерною рисою української мови є наявність пасивних дієприкметників на -но/-то, що керують знахідним відмінком і не мають прямих відповідників у цільовій мові. Зрештою, опозиція форм стану в іспанській та українській мовах представлена високосиметричними формами і виражається морфологічно займенниковими формами дієслів на -se/-ся та синтаксично в конструкціях з пасивними дієприкметниками минулого часу. Натомість, активний стан відзначається відсутністю спеціальних морфем.
Питання зворотного та взаємного станів в іспаністиці є дискусійним. Так, їхню наявність визнають вітчизняні іспаністи: Н. М. Корбозерова, А. О. Серебрянська, О. К. Васильєва-Шведе, Г. В. Степанов. Інші заперечують їхню наявність або просто не виділяють їх як окремі стани (напр., Е. Аларкос Льорак, Х. Рока Понс). При цьому, однак, позиції провідних іспаністів збігаються в тому, що займенникова форма дієслова в іспанській мові є регулярним засобом вираження взаємного та зворотного значення. Перекладознавчий аналіз зазначених субкатегорій виявив, що морфологічно займенникові дієслова зі зворотним та взаємним значеннями набагато регулярніше творяться в іспанській мові, ніж в українській (в останній існують нормативні обмеження на утворення взаємних та зворотних форм від великої кількості дієслів, зокрема, на позначення розумової діяльності, а творяться взаємний та зворотний стани здебільшого від дієслів фізичної дії та сприйняття). Отже, іспанські займенникові форми вираження взаємності становлять окрему проблему теорії і практики перекладу з іспанської на українську. Тож, окремий аналіз трансформації взаємного та зворотного станів, з огляду на їхню перекладознавчу релевантність та попри їхній полемічний характер в іспанській лінгвістиці, є необхідним.
Зворотний та взаємний стани в іспанській мові виражаються зворотним займенником -se, парадигма якого, залежно від особи та числа, представлена формами: -me,-te,-se,-nos,-os,-se (взаємний стан лише має форми множини, оскільки характеризується наявністю двох або більше виконавців дії: -nos,-os,-se). Паралельним відповідником іспанських взаємного та зворотного станів в українській мові слід вважати афікс -ся, який, однак, не знає парадигми числа та особи.
Оскільки загалом станові форми та їхні категоріальні значення є високосиметричними в обох мовах, на перший погляд видається, що граматична категорія стану не становить проблеми з погляду перекладу з іспанської на українську. Однак досліджений матеріал показав, що трансформацію стану активно використовують перекладачі для досягнення еквівалентності, і при відтворенні, зокрема, пасивного, взаємного та зворотного станів віддається перевага трансформації, а не механічному перенесенню станової форми з мови оригіналу в мову перекладу. З цього випливає, що висока симетрія граматичних форм стану не забезпечує встановлення регулярної формальної еквівалентності при перекладі. Це пояснюється об’єктивними передумовами – можливістю перифразової синонімії, системними, нормативними й стилістично-узуальними розбіжностями іспанської та української мов, а також евристичним характером діяльності перекладача, який знаходить вираження в застосуванні різних мовних засобів для опису однієї ситуації при збереженні інваріантності змісту.
У розділі ІІ “Трансформація активного стану в пасивний” розглядаються найчастотніші трансформації активного стану в пасивний та їхні формально-граматичні й семантичні чинники. Зазначені трансформації об’єднуються в три основні групи.
1. Активні підрядні означальні речення трансформуються в пасивні дієприкметникові звороти, напр.: “…la fórmula que descubra…” (J. Ortega y Gasset) – “…виявлена (мною) формула” (пер. В. Сахна). Вихідні речення, як правило, не мають формального підмета, що є основним чинником трансформації: в українській мові особові речення без підмета є часто відхиленням від норми (напр.: “*формула, яку описую”), і в перекладі необхідне або додавання формального підмета (“формула, яку я описую”) або трансформація в пасивний дієприкметниковий зворот “описана мною формула”, яка також дозволяє уникнути іноді небажаного вживання займенника першої особи однини. Можливість трансформації пояснюється семантичною спорідненістю вихідних структур та трансформів: підрядні означальні речення та дієприкметникові звороти є семантично рівноцінними, тобто, належать до функціонально-семантичного поля атрибутивності, а синтаксично і ті, й інші виступають у реченні в функції означення.
2. Іспанські активні речення з персоніфікованим підметом, вираженим іменником-неістотою, трансформуються в речення з пасивним предикатом, напр.: “El cuadro presenta un paisaje…” (J. Ortega y Gasset) – “На картині зображено (зображений) пейзаж…” (пер. В. Сахна). В результаті комплексної трансформації персоніфікований підмет вихідного речення в перекладі відтворюється обставиною, прямий додаток вихідного речення перетворюється на підмет речення перекладу, а дієслово набуває пасивної форми або безособової предикативної форми на -но/-то. Трансформація пояснюється різною лексико-семантичною сполучуваністю іменників-неістот в іспанській та українській мовах та більшою поширеністю персоніфікації в іспанській мові, у порівнянні з українською, що призводить до необхідності зняття цього явища при перекладі. Одним із засобів зняття персоніфікації є трансформація стану. Описана трансформація персоніфікованої конструкції відбувається й на рівні складних речень, часто підрядних означальних, напр.: “El cuadro que presenta un paisaje” (J. Ortega y Gasset) – “Картина, на якій зображено (зображений) пейзаж” (пер. В. Сахна).
3. Вихідні речення з дієслівно-іменними конструкціями трансформуються в українські пасивні двочленні речення. Таку трансформацію зазнають насамперед вихідні структури з дієсловами “tener” та “ser”, напр.: “…todos los cuerpos tienen color” (J. Ortega y Gasset) – “….усі тіла забарвлені”( пер. В. Сахна); “Los pagos serán libremente transferibles (…)” (”) – “Кошти мають вільно переказуватись” (“Угода між урядом України та урядом Аргентинської Республіки про сприяння та взаємний захист інвестицій”). Подібна трансформація пояснюється збігом валентнісних характеристик структури оригіналу та перекладу: вони позбавлені прямоперехідної валентності (якщо дієслівна частина конструкції є перехідним дієсловом, то його перехідна валентність уже зайнята іменною частиною, і конструкція загалом є неперехідною), а також семантичною близькістю: і дієслівно-іменні конструкції, і пасивні двочленні конструкції вживаються на позначення стану суб’єкта та його властивостей. Ця трансформація може бути пов’язана зі стилістичною нерівноцінністю іспанських та українських дієслівно-іменних структур. Так, в іспанській мові “ser objeto (de)” вживається в текстах різних стилів, в тому числі, в художньому. В той самий час її український паралельний відповідник “бути об’єктом (чогось)” має явне наукове забарвлення, і при перекладі необхідна трансформація, яка, зокрема, може супроводжуватися зміною активної форми предиката на пасивну: “¡Imposible que ninguna molinera ni ninguna reina haya sido objeto de tantas atenciones, de tantos agasajos, de tantas finezas como la señá Frasquita!” (P. A. de Alarcón) – “Здавалось, не було на світі іншої мірошнички або навіть королеви, до якої б виявлялось більше уваги, ніжності і піклування, ніж до сеньї Фраскіти.” (пер. Л. Добрянської, Л. Колесник) – “Жодна жінка мірошника, ба навіть королева, не могла бути оточена більшою увагою, більшою щирістю, більшим піклуванням, ніж сенья Фраскіта!” (пер. Ж. Конєвої).
Аналогічно, має місце і зворотна трансформація: вихідна пасивна форма може трансформуватися в дієслівно-іменну, формально активну, конструкцію, напр.: “El convenio será ratificado de acuerdo con la legislación inte a de cada una de las Partes Contratantes ” (“Convenio de Seguridad Social entre el Reino de España y Ucrania”) – “Ця Угода підлягає ратифікації згідно з внутрішнім законодавством кожної з Договірних Сторін” (“Угода між Україною і Королівством Іспанія про соціальне забезпечення”). Остання трансформація може вживатися для відтворення безеквівалентних іспанських лексичних одиниць, серед яких зустрічаються авторські неологізми, як, наприклад, дієслово “desaristocratizarse”: “La sociedad es sociedad en la medida en que sea aristocrática, y deja de serlo en la medida en que se desaristocratice”( J. Ortega y Gasset) – “Суспільство є суспільством у міру свого аристократизму і перестає ним бути в міру того, як утрачає аристократизм.” (пер. В. Бургардта).
У розділі ІІІ “Трансформація пасивного стану” розглядаються найчастотніші типи трансформацій вихідних іспанських пасивних структур в активні та пасивні, серед яких виділяється п’ять основних типів.
1. Іспанські тричленні пасивні конструкції трансформуються в українські тричленні активні конструкції, напр.: “Estos hechos son mal conocidos por los historiadores” (J. Ortega y Gasset) – “ці факти погано знають історики” (пер. В. Сахна). При цьому підмет вихідного речення перетворюється на додаток трансформу, агентивний додаток вихідного речення трансформується в підмет у ТП, а предикат змінює пасивну форму на активну. Зміна станової форми відбувається з огляду на регулярну реалізацію в цільовій мові речень з прямим додатком у першій позиції, які комунікативно корелюють з пасивними конструкціями й виражають однакову функціональну перспективу речення.
З іншого боку, трансформація “пасив-актив” при перекладі з іспанської мови на українську зумовлена також семантичними характеристиками дієслова: в українській мові існують нормативні обмеження на утворення пасиву від деяких дієслів на позначення розумової діяльності, наприклад, “думати”, і при перекладі можна рекомендувати його трансформацію в актив: “Un color no puede ser pensado, no puede ser definido” (J. Ortega y Gasset) – “Колір не можна пізнати розумом, його не можна визначити” (переклад наш). Калькування пасивної форми в перекладі призводить до граматичного буквалізму: “*Колір не може думатись, визначатись” (пер. В. Сахна). Отже, тут міжмовна асиметрія виявляється на рівні нормативних розбіжностей досліджуваних мов.
2. Іспанські двочленні конструкції з неозначено-особовою семантикою можуть трансформуватися в неозначено-особові речення без підмета з предикатом у третій особі множини, рідше – в особові речення з підметом, вираженим неозначеним займенником “хтось”, напр.: “se dice que … – “кажуть, що”; “Se dirá que el arte nuevo no ha producido hasta ahora nada que merezca la pena.” (J. Ortega y Gasset) – “Хтось скаже, можливо, що нове мистецтво поки що не зробило нічого путящого.” (пер. О. Товстенко). Ця трансформація відбувається зокрема часто, коли предикат виражено синтетичною пасивною формою дієслова на позначення розумової та мовленнєвої діяльності людини. Трансформація пов’язана з чинником частотності: з одного боку, в іспанській мові, на відміну від української, порівняно рідкими є неозначено-особові речення з дієсловом-предикатом у третій особі множини, а в українській мові менше поширені речення неозначено-особової семантики з дієсловом на -ся, а переважають форми третьої особи множини. Отже, окрім подолання нормативних обмежень на утворення займенникового пасиву в цільовій мові, ця трансформація також забезпечує стилістичну адекватність цільового тексту з урахуванням фактору частотності.
Аналогічно, двочленні пасивні конструкції з узагальнюючо-особовим значенням можуть трансформуватися в активні узагальнено-особові речення з предикатом у формі першої особи множини, другої особи однини, напр.: “lo mismo debe decirse del aristócrata (J. Ortega y Gasset) – “те ж саме мусимо сказати і про аристократа” (пер. В. Сахна); “(…) en Góngora no se sabe qué admirar más: si su sustancia poética o su forma inimitable e inspiradísima” (F. García Lorca) – “(…) У Гонгори ж не знаєш, чому більше дивуватися, – самій поетичній субстанції чи її натхненній, неперевершеній формі ” (пер. М. Лукаша).
3. Якщо вихідна двочленна пасивна конструкція має значення властивості об’єкта підлягати впливу певної дії, це якісно-пасивне значення в перекладі експлікується, найчастіше, за допомогою безособового предикативного модального слова “можна”, і трансформ є активним безособовим реченням, напр.: “este fenómeno se explica de otra forma” (J. Ortega y Gasset) – “це явище можна пояснити по-іншому” (пер. В. Бургардта). Тут трансформація пасивного стану в активний є супутньою, оскільки предикативна форма “можна” вже несе в собі пасивну семантику і з пасивними формами не сполучається.
4. Перекладацькими відповідниками вихідних пасивних предикатів виступають українські неперехідні дієслова. Оскільки останні не допускають утворення форми пасивного стану, відбувається трансформація “пасив-актив”. Найчастіше неперехідні дієслова, які вживаються в тексті перекладу при трансформації, є не словниковими, а оказіональними відповідниками, напр.: “la bola es despedida con la velocidad proporcionada al choque” (J. Ortega y Gasset) – “куля відлітає зі швидкістю, пропорційною удару” (пер. В. Сахна). Оказіональний характер лексичного відповідника пояснюється високою контекстуальною зумовленістю вибору дієслова. Особливо часто така трансформація спостерігається при перекладі речень буття, в яких логічний наголос припадає саме на буттєвий об’єкт, а не на дієслово, яке вказує на спосіб його існування, напр.: “En la Soledad segunda hay un joven forastero que, remando en su barquilla, canta una te ísima queja amorosa (...)” (Ф. Гарсіа Лорка) – “У другій ‘Поемі самотності’ описується, як юний чужинець, веслуючи, співає найніжнішу любовну пісню” (пер. М. Лукаша). Така трансформація описується ситуативною моделлю перекладу.
Трансформація пасивних форм у неперехідні дієслова може бути пов’язана з різними способами опису ситуації. Так, в іспанській мові місцезнаходження часто виражається пасивним предикатом, а в українській мові, залежно від просторової характеристики об’єкта, вживаються неперехідні дієслова: “стояти”, “лежати” та ін., що вихідній мові не властиве, і в перекладі відбувається відповідна трансформація: “En aquel tiempo, pues, había cerca de la ciudad un famoso molino harinero (que ya no existe), situado como a un cuarto de legua de la población (…)” (P. A. de Alarcón) – “В ті часи поблизу містечка був славнозвісний млин (тепер його вже немає); стояв він якихось чверть ліги від селища” (пер. Ж. Конєвої).
5. При перекладі пасивний стан трансформується не лише в активний: оскільки в обох мовах є дві основні морфологічні форми пасиву – дієприкметникова та займенникова – також можливі трансформації в рамках пасивного стану, і дієприкметникова форма пасиву трансформується в займенникову та навпаки, напр.: “Dicha compensación será pagada sin demora” (“Acuerdo entre el gobie o de la República Argentina y el gobie o de Ucrania para la promoción y protección recíproca de inversiones”) – “Ця компенсація сплачуватиметься без затримки” (“Угода між Україною і Королівством Іспанія про соціальне забезпечення”). І хоча дієприкметникові форми аналітичного пасиву “ser+participio” – “бути+дієприкметник” слід вважати паралельними, їхні аспектуальні характеристики різняться: “буде сплачена” вказує на одноразовість дії, в той час як іспанська конструкція “será pagada” виражає дію повторювану, оскільки дієприкметник утворений від дієслова, семантика якого не є фінітною.
Трансформація займенникової форми іспанського пасиву в дієприкметникову відбувається з огляду на нормативні обмеження в цільовій мові на утворення займенникового пасиву від дієслівних форм доконаного виду: “se construyó una casa” – “було збудовано (був збудований) будинок”. Паралельний відповідник “*збудувався” у доконаному виді радше асоціюватиметься зі зворотним, ніж з пасивним значенням.
У розділі IV “Трансформація взаємного та зворотного станів” описуються трансформації, яких зазнають іспанські дієслівні структури з морфологічним вираженням взаємності та зворотності на -se або його парадигматичними варіантами (-me,-te,-nos,-os). Виділяються основні дві групи трансформацій зворотного та взаємного станів з такими характеристиками:
1. Іспанські предикати в зворотному стані трансформуються в структури з незайменниковими дієсловами, до складу яких входить зворотний займенник “себе”, напр.: “El que se cree victorioso procederá inversamente; tiene ya a su espalda e inerte al enemigo.” (J. Ortega y Gasset) – “Той, хто вважає себе переможцем, вчинить навпаки, бо має за своєю спиною поверженого противника.” (пер. В. Сахна). Механічне перенесення займенникової форми -se на українське -ся призвело б до нееквівалентного перекладу, оскільки форма “вважається” асоціюється радше з пасивним, ніж зі зворотним значенням.
Вихідні зворотні предикати можуть трансформуватися в дієслівно-іменні конструкції (напр.: “El deseo tan lentamente gestado (…) se denominó a sí mismo ‘cultura mode a’ ” (J. Ortega y Gasset) – “Прагнення, що так повільно зароджувалося, (…) прибирає назву ‘модерна культура’ ” (пер. В. Сахна); неперехідні дієслова (“aburrirse” – “нудьгувати”) та розгортатися в підрядні додаткові речення: “Ha habido, pues, varias épocas en la historia que se han sentido a sí mismas como arribadas a una altura plena, definitiva.” (J. Ortega y Gasset) – “Отже, були такі епохи в історії, які почували, що вони осягли повну, остаточну височінь; часи, коли здається, що вже досягнуто ціль подорожі, коли здійснюється давнє бажання і сповнюється надія.” (пер. В. Бургардта). Остання трансформація можлива тоді, коли предикат виражений дієсловом на позначення розумової, мовленнєвої діяльності, сприйняття та стану. Такі трансформації властиві художньому та публіцистичному стилям і пов’язані з тим, що механічне перенесення вихідної займенникової форми -se на українське -ся не забезпечить еквівалентність перекладу, з огляду на граматичну полісемію афікса -ся.
2. Предикати у взаємному стані при перекладі розгортаються в незайменникове дієслово з займенниковим виразом “один одного”, напр.: “– Tan sólo no nos reconocimos – continuó la señá Frasquita –, que los dos nos asustamos y salimos huyendo en direcciones contrarias...” (P. A. de Alarcón) – “– Ми не тільки не впізнали одне одного, – продовжувала сенья Фраскіта, – ми злякались і кинулись у різні боки...” (пер. Л. Добрянської, Л. Колесник) – “– Ми не тільки не впізнали одне одного, – вела своє сенья Фраскіта,— ми перелякалися й кинулись у різні боки…” (пер. Ж. Конєвої). При цьому в ТП рід займенників узгоджується з родом підмета в реченні. Якщо в реченні два підмети, один з яких представлений іменником чоловічого роду, а інший – жіночого роду, займенниковий вираз вживається в середньому роді “одне одного”. Якщо дієслово-предикат в перекладі є неперехідним, залежно від керування другий займенник у виразі має форми непрямих відмінків з прийменниками або без них: “ellos se miraron” – “вони подивились один на одного”. Окрім фактору граматичної полісемії афікса -ся в мові перекладу, трансформація зумовлюється також тим, що творення взаємного стану є значно продуктивнішим в іспанській мові, ніж в українській. В останній взаємний стан утворюється від досить обмеженої кількості дієслів “цілуватися”, “бачитися”, “зустрічатися” та ін. (тобто, від дієслів на позначення фізичної дії та сприйняття), а не “*шануватися”, “*говоритися” (пор. з іспанським “ellos se respetan”, “no se hablan” та ін).
У розділі V “Трансформація стану як засіб подолання міжмовної асиметрії” розглядаються випадки, в яких асиметрія іспанської та української мов представлена найбільш явно, і виявляється вона не лише в розбіжностях вторинних категоріальних значень паралельних мовних одиниць, а й у безеквівалентності вихідних структур, наявності специфічних структур у цільовій мови та значних розбіжностях у частотності вживання окремих міжмовних паралелей. До безеквівалентних структур слід віднести іспанські абсолютні звороти з пасивними дієприкметниками, а також іспанські пасивні предикати в наказовому способі, оскільки вони не мають прямих відповідників у мові перекладу. Специфічною для української мови, на відміну від іспанської, є конструкція з давальним відмінком суб’єкта та предикатом у займенниково-пасивній формі, а також безособові підрядні умовні речення з інфінітивом. Значна розбіжність у частотності в обох мовах виявляється у вживанні підрядних умовних речень з предикатом у пасивній формі (в цільовій мові вони вживаються значно рідше, ніж у вихідній). Ці чотири чинники зумовлюють такі трансформації:
1. Абсолютні пасивні дієприкметникові звороти найчастіше трансформуються в українські дієприслівникові звороти, якщо імпліцитний суб’єкт дії абсолютного звороту збігається з підметом вихідного речення, напр.: “Tomada esta resolución, soltó el trabuco (…)” (P. A. de Alarcón) – “Прийнявши таке рішення, вона кинула мушкет (…)” (пер. Л. Добрянської, Л. Колесник). При цьому, якщо дієприкметник абсолютного звороту виражає дію, попередню до дії, вираженої предикатом, у трансформі вживається дієприслівник минулого часу (як у наведеному вище прикладі); якщо дієприкметник абсолютного звороту виражає дію, одночасну до дії предиката, або має недетерміноване часове значення (praesens generalis), в трансформі може вживатися дієприслівник теперішнього часу недоконаного виду, напр.: “emparejada la vida con la piedra más perfecta, notamos…” (J. Ortega y Gasset) – “порівнюючи життя з найдосконалішим каменем, ми помічаємо” (пер. В. Бургардта). Трансформація іспанських абсолютних дієприкметникових зворотів в українські дієприслівникові є настільки частотною, що окремі перекладацькі відповідники іспанських абсолютних дієприкметникових зворотів претендують на статус закономірних еквівалентів, напр.: “incluido/a/s” – “включаючи”.
Абсолютні дієприкметникові звороти можуть трансформуватися в безособові підрядні умовні речення з інфінітивом, напр.: “Mirada así la existencia como torrente de sed insaciable, aparece como un puro mal, y tiene sólo un valor absolutamente negativo (…)”(J. Ortega y Gasset) – “Якщо дивитись на існування як на потік непогамовної спраги, то воно видається чистим злом з абсолютно негативною вартістю ” (пер. В. Сахна). Рідше вони трансформуються у підрядні часові речення, самостійні речення та в непредикативні обставини умови або часу.
2. Вихідні структури з наказовим способом у пасивній формі трансформуються в активні структури з формами наказового способу другої особи, формами наказового способу для першої особи множини, в безособові речення з модальними словами на позначення повинності “слід”, “вільно” (в заперечній формі), напр.: “No se diga que la diferencia radica en el estilo…” (J. Ortega y Gasset) – “Тільки не кажіть, що різниця полягає у стилі…”(пер. В. Сахна). – “Не слід казати, що різниця полягає лише у стилі” (переклад наш).
3. Іспанські умовні речення з предикатом у пасивній формі, відповідники яких в українській мові не поширені, трансформуються в українські активні інфінітивні умовні речення. Якщо в підрядному реченні виражається попередня умова дії (при цьому в головному реченні оригіналу предикат часто, хоч і не завжди, має форму Futuro Simple), в українському перекладі в головному та підрядному реченнях предикати оформлюються дієсловами доконаного виду, напр.: “Si se comparan las dos obras, se verá que…” (J. Ortega y Gasset) – “Якщо порівняти обидва твори, можна буде побачити, що…” (пер. В. Сахна). Якщо в підрядному реченні виражається умова, одночасна з дією головного речення, в українському перекладі предикати мають форму недоконаного виду. Коли в перекладі головне речення є безособовим або особовим, підмет якого збігається з суб’єктом дії умовного речення, вихідне умовне речення може трансформуватися в дієприслівниковий зворот, напр.: “Si se hubiera analizado bien lo que en esa expresión va incluso, se habría descubierto la fisiología de las revoluciones.” (J. Ortega y Gasset) – “Докладно заналізувавши зміст цього вислову, можна збагнути фізіологію революцій” (пер. В. Сахна). Ця трансформація пов’язана з чинником частотності, оскільки в українській мові умовні речення з займенниково-пасивним предикатом вживаються значно рідше, ніж в іспанській. Але як своєрідну “компенсацію” можна вважати наявність в українській мові семантично еквівалентних їм умовних інфінітивних речень, які іспанській мові не притаманні і при перекладі застосовуються як трансформи.
4. В українській мові наявні специфічні структури на позначення стану суб’єкта, в яких суб’єкт оформлюється давальним відмінком, а предикат – займенниково-пасивною формою: “йому хочеться, думається, мариться”, що в лінгвістичній літературі отримали назву “деміпасивних”. Такі конструкції утворюються з дієсловами на позначення стану або бажання і становлять важливий стилістичний ресурс художніх текстів. Отже, з погляду повноцінності використання ресурсів мови перекладу, а також з огляду на необхідність досягнення стилістичної адекватності, при перекладі відбуваються трансформації вихідних “нейтральних” активних конструкцій у так звані “деміпасивні”: “No olvidemos que el objeto fundamental de la nana es dormir al niño que no tiene sueño” (F. García Lorca) – “Не забуваймо, що головне призначення колискової – приспати дитину, якій не спиться” (пер. М. Лукаша). Зазначені конструкції з давальним відмінком суб’єкта, на відміну від нейтральних відповідників, виражають мимовільність стану суб’єкта, яка в іспанському тексті виводиться лише з контексту та лексичного значення дієслова. З погляду стилістичної адекватності тексту перекладу, в таких випадках можна рекомендувати трансформацію: “oyó lastimeros gritos fuera de la casa” (P. A. de Alarcón) – “вона почула жалібні крики, які долинали знадвору (…)” (пер. Л. Добрянської, Л. Колесник) – “їй почулися жалібні крики, які долинали знадвору (…)” (переклад наш).
ВИСНОВКИ
Таким чином, проведений аналіз трансформацій та їхніх чинників показав, що трансформація граматичної категорії стану є широковживаним засобом досягнення еквівалентності та стилістичної адекватності при перекладі. При цьому трансформація охоплює, як правило, предикат та його аргументи, а також деякі непредикативні структури, як звороти з пасивними дієприкметниками. Фактори, що зумовлюють необхідність трансформації стану, знаходять пояснення в асиметрії у співвідношенні систем, норм, узусу та частотності вживання паралельних мовних одиниць в іспанській та українській мовах. Трансформацію зумовлюють такі асиметричні риси зазначених мов:
1) системні розбіжності іспанської та української мов:
- наявність в іспанській мові перифрастичного пасиву, що не має еквівалентів в українській мов;
- відсутність прямого лексичного відповідника в мові перекладу для вихідного займенникового дієслова зі взаємним або зворотним значеннями, для окремих іспанських дієслівно-іменних конструкцій та для деяких іспанських неперехідних дієслів;
- наявність в українській мові а) модальних предикативних слів, яким немає прямих відповідників в іспанській мові; а) специфічних неперехідних дієслів на позначення місцезнаходження, залежно від просторової характеристики об’єкта: “стояти”, “лежати” та інших;
2) нормативні розбіжності іспанської та української мов:
- неможливість утворення форм пасивного, взаємного та зворотного станів від деяких дієслів на позначення розумової діяльності та володіння в цільовій мові, на відміну від вихідної; неможливість утворення форм пасивного, взаємного та зворотного станів з непрямоперехідними дієсловами в МП;
- обмеження на вживання займенникової форми пасиву в доконаному виді в українській мові;
- відмінність а) аспектуально-часових характеристик іспанського та українського дієприкметникового пасиву; зокрема, іспанський дієприкметниковий пасив може виражати тривалу та повторювану дію, що не властиве українській формі дієприкметникового пасиву; б) часового значення дієприкметникових зворотів в іспанській та українській мовах;
- багатозначність афікса -ся(-сь) на фоні однозначності займенникових виразів “себе” та “один одного” в цільовій мові;
- ненормативний характер в українській мові речень без формального підмета, на відміну від іспанської мови;
3) узуально-стилістичні розбіжності іспанської та української мов, зокрема:
- узуальність активних конструкцій з прямим додатком у препозиції в українській мові, на відміну від іспанської;
- значно більша поширеність а) неозначено-особових речень з предикатом у третій особі однини в українській мові, ніж в іспанській; б) займенникової форми пасиву в іспанській мові, ніж в українській;
- різна стилістична ознака паралельних дієслівно-іменних конструкцій в іспанській та українській мовах;
- диспропорція вживання персоніфікації в публіцистичних та художніх стилях мови оригіналу та мови перекладу.
Більшість трансформацій активного стану в пасивний описуються трансформаційною моделлю перекладу. В перекладах текстів публіцистичного та художнього функціональних стилів трансформація може пояснюватися ситуативною моделлю перекладу, особливо часто, якщо вихідне речення є реченням буття. Така трансформація є поширенішою при перекладі текстів художнього та публіцистичного стилів і не зустрічається при перекладі текстів офіційно-ділового стилю. Це підтверджує стилістичну зумовленість застосування різних моделей перекладу.
|
