ТРИХІНЕЛЬОЗ ТВАРИН (ПОШИРЕННЯ, ДІАГНОСТИКА ТА ЗАХОДИ БОРОТЬБИ)

summary

Матеріали і методи досліджень. Експериментальну частину роботи, апробацію та виробничу перевірку результатів досліджень проводили протягом 2000­-2007 рр. у наукових лабораторіях кафедри паразитології та тропічної ветеринарії Національного аграрного університету, кафедри паразитології та фармакології Білоцерківського державного аграрного університету, у відділі паразитології Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, а також у відділах паразитології державних лабораторій ветеринарної медицини ряду областей (Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Вінницької, Черкаської, Дніпропетровської, Хмельницької, Житомирської, Закарпатської) України.

Епізоотичну ситуацію з трихінельозу в Україні вивчали шляхом аналізу і узагальнення матеріалів за формами статистичної звітності (форми 2-вет, 3-вет, 4-вет), які були отримані в Державному комітеті ветеринарної медицини, Державному науково-дослідному інституті з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи і в обласних державних лабораторіях ветеринарної медицини.

Матеріалом для дослідження слугували проби м’язів ніжок діафрагми,  міжреберних, шийних, жувальних, стравоходу, язика, хвоста, путового суглобу передніх та задніх кінцівок свиней в кількості 80 г – для посмертної діагностики; сироватка крові у кількості 1 см³  для зажиттєвої діагностики.

Дослідження проводили методами: перетравлення проб м’язів у штучному шлунковому соку та компресорної трихінелоскопії з метою виявлення личинок трихінел (Дорошко З.І., 2005), аналізували результати імуноферментного аналізу – для виявлення антитіл у сироватці крові свиней, який проводили у Державному науково-дослідному інституті з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи на базі імунологічного відділу і державних обласних (Київської, Миколаївської, Черкаської) лабораторіях ветеринарної медицини. Використовували трихінелоскопи звичайний і ПТ-80.

Методом компресорної трихінелоскопії виявляли інтенсивне або помірне ураження туш личинками трихінел. При слабкій інтенсивності інвазії цей метод був мало ефективним. Перевагою його було те, що при проведенні досліджень можна визначити умовний час зараження тварини (Горегляд Х.С., 1974).

У місці переходу ніжок діафрагми у сухожилки брали проби м’язів від туш свиней (Богуш В.Ф., 1976). У разі відсутності ніжок діафрагми проби відбирали із м’язів реберної частини діафрагми. Також проводили дослідження м’язів язика, стравоходу, вуха, хвоста, путового суглобу передньої і задньої кінцівок (Боєв С.Н., 1978).

З кожної проби м’язів робили по 24 зрізи розміром з вівсяне зерно (всього 48 зрізів). Зрізи розкладали у вічка нижньої пластини компресорія і роздавлювали між пластинами так, щоб через них можна було читати газетний текст (Нечаєв А.Ю., 2003). Інкапсульовані личинки трихінел мали лимоноподібну або овальну форму. Довжина капсули становила 0,5-0,7 мм, ширина – 0,2-0,3 мм. Усередині капсули містилась одна, рідко 2-3 спірально скручені личинки (Артеменко Ю.Г., Артеменко Л.П., 2001).

При вапняному переродженні капсули личинки були непомітними. У такому випадку зрізи виймали із компресорія, клали у 5-10 %-вий розчин хлористоводневої кислоти на 1-1,5 години, а потім додавали краплями гліцерин або молочну кислоту. Оболонка капсули просвітлювалась і личинки трихінел ставали помітними (Бессонов А.С., 1975).

Зрізи з мороженого, соленого або копченого м’яса перед мікроскопією фарбували упродовж однієї хвилини 0,1%-вим розчином метиленового синього. Під його дією м’язові волокна забарвлювались у блідо-блакитний колір. Жирова тканина набувала світло-рожевого кольору. Капсула трихінели забарвлювалась в лілово-рожевий або синій колір, а личинка не фарбувалась і ставала помітною при трихінелоскопії (Бизюлявичюс С.К., Буракаускас А.А., 1988).

Проводили диференціальну діагностику трихінел від інших включень. У свинині зустрічали саркоцисти. Вони розміщувались всередині м’язових волокон. Звапнені саркоцисти, крім скелетної мускулатури, виявляли у серцевих м’язах (Артеменко Ю.Г., Артеменко Л.П., 1990).

Звапнені цистицерки, на відміну від звапнених трихінел, розміщувались поза м’язовими волокнами. Вони мали круглу або овальну форму і досягали розміру до 2 мм  (Березанцев Ю.О., 1972).

Дослідження проб м’язів методом перетравлення їх у штучному шлунковому соку проводили окремо або групами. Від 100 свинячих туш відбирали 100 проб м’язів ніжок діафрагми, від кожної з проб брали по          1 г м’язів, з яких робили фарш.

Подрібнювали проби м’язів ножицями, механічною та електричною м’ясорубками. Проводили порівняння щодо доцільності використання кожного із цих методів подрібнення.

Вивчали вплив кислот Н₂SO₄ і HNO₃ на м’язові волокна та личинки трихінел під бінокулярним мікроскопом.

М’ясний фарш поміщали у хімічну склянку (ємністю 2 л) з плоским дном. Після подрібнення додавали 10 г пепсину (активністю 30000 ОД),         2 л теплої (+40-48 °С) водопровідної води і 16 мл 25%-го розчину соляної кислоти.

При виділенні личинок трихінел використовували запатентований діагностичний набір “Трихінела Скрін” для ідентифікації личинок Trichinella spiralis методом перетравлення проб м’язів у штучному шлунковому соку. Набір затверджений Державним департаментом ветеринарної               медицини Міністерства аграрної політики України від 15.04.2003 р.                                       ТУ У 24.4.331404814.001 – 2003. До його складу входить (на 1 л загального об’єму): пепсин у порошку – 1 шт., соляна кислота – 1 шт., специфічний барвник – 1 шт.

Склянку з вмістом інгредієнтів ставили на магнітну мішалку з підігрівом. Перетравлення проводили при температурі 45°С                  упродовж  30 хв.

При цьому використовували магнітну мішалку ММ-5, ТУ 25-11.834-80 (220 В, 50 Гц, 150 Вт, 1994 р.). Випробовували і порівнювали також нову модель магнітної мішалки MSC basicc.

Отриманий перевар фільтрували через зафіксоване у лійці сито в колбу, що має краник у нижній звуженій частині.

Для отримання чистих личинок застосовували сита з діаметром отворів 200-300 мкм та 1 мм.

Використовували розподільчі лійки циліндричної форми ВД-1, грушоподібної форми – ВД-3.

Фільтрат у колбі відстоювали 30 хв., відбирали 40 мл осаду у мірну склянку і відстоювали 10 хв. Потім 30 мл надосадової рідини обережно зливали або відбирали піпеткою, а решту фільтрату (10 мл) виливали у бактеріологічну чашку і досліджували під малим збільшенням мікроскопа.

Якщо у збірній пробі знаходили личинки трихінел, то досліджували почергово проби від кожних 10 туш, відбираючи по 10 г м’язів, виявляли інвазовану тушу.

Лабораторними методами проаналізовано 2826 позитивних проб. Проведено огляд 528 інвазованих туш свиней, 132 диких (кабани, вовки, лисиці, борсуки) і 15 синантропних тварин (собаки, коти, щурі). Всього одержано 5285 експериментальних результатів з метою вивчення епізоотичної ситуації трихінельозу в Україні.

Отриманий цифровий матеріал оброблено статистично на персональному комп’ютері з використанням табличного процесора Microsoft Excel for Windows.