ТВОРЧА ЕВОЛЮЦІЯ ДЖОЗЕФА ХЕЛЛЕРА-РОМАНІСТА

summary

У вступі визначено актуальність теми, наукову новизну, практичне значення, методологічну основу й методи дослідження, сформульовано його мету, завдання, об’єкт і предмет, висвітлено апробацію результатів. Виділено такі етапи в творчості Дж. Хеллера:

– період 50-х – початку 60-х років – час створення “Catch-22” (1961), найвідомішого твору;

– декада 70-х, коли були опубліковані “Something Happened” (1974), “Good as Gold” (1979), у яких письменник розвиває принципи сатиричного зображення;

– в романах 80-х років відверто вражені власні думки й ставлення письменника до проблем сучасності, яке він раніше приховував під масками іронії та пародії. Твори “God Knows” (1984), “Picture This” (1988) мають діалогічні сюжети, розвинуті рівні узагальненя ключової думки, які домінують над власне нарративним рівнем, тому ми відносимо їх до жанру класичного філософського роману;

– 90-ті роки, що становлять останній період життя й творчості письменника.

               Для романів 80-х років “God Knows” та “Picture This” та більш за все для творів “Closing Time” (1994), “Portrait of an Artist as an Old Man” (2000) характерною ознакою стає вплив принципів постмодернізму. Останній роман “Portrait of an Artist as an Old Man”, що залишився незакінченим і був дозібраним дружиною Дж. Хеллера вже після його смерті у грудні 1999 року, має характерні ознаки метапрози, яка належить до ключових принципів постмодернізму. Одночасно роман  містить фрагменти біографії письменника та багато достовірних епізодів, створених на основі об’єктивованого типу оповіді. Таке сполучення свідчить про присутність концептуального синтезу в художній системі твору.

Перший розділ «Трактовки і шляхи дослідження творчості Джозефа Хеллера в контексті американської прози другої половини ХХ століття» складається з двох підрозділів. У першому підрозділі «Сучасні трактовки й проблеми дослідження романної творчості Дж. Хеллера» розглянуті критичні роботи та матеріали, присвячені романістиці письменника, висвітлені головні проблеми й визначена методика їх дослідження.

Огляд прижиттєвої критики свідчить про наявність офіційного визначення «чорний гуморист», що досі існує, але ж не є єдиною та безумовною характеристикою творчого методу письменника. Дебютний твір романіста, крім того, характеризується як «сатиричний роман» (О. Звєрєв, В. Фалькова), як перехідний між «чорним гумором та абсурдизмом» (М. Шульц). Дослідники визначають, що в структурі твору поєднуються риси «пікарески та параболи» (С. Щербіна), що важливою характеристикою художнього світу митця стає сатира (Л. Маланчук). Твори Дж. Хеллера 80-х років досліджувались в аспекті постмодернізму (Б. Бігун), як сучасні різновиди історичного роману (Л. Горєлова), а також як жанрові модифікації, створені на основі синтезу інтелектуального та сатиричного романів (В. Полухін). Починаючи з кінця 80-х років, американські критики найчастіше підкреслюють сатиричне значення перших творів Дж. Хеллера (Дж. Вудсон, Г. Ліндзберг, Р. Плетчер).

Враховуючи внесок дослідників, необхідно визначити актуальність не тільки типологічного й генетичного принципів дослідження романів Дж. Хеллера, але й осмислення творчості митця в контексті американського роману другої половини ХХ століття, а також проведення порівняльного аналізу дебютного твору з романом К.Кізі “One Flew over the Cuckoo’s Nest” ( 1962 ) та частково (з точкі зору структури головних персонажів) – з романом К. Воннегута “Slaughterhouse – 5, or The Сhildren’s Crusade” (1969).

Наступний підрозділ «Своєрідність художньо-філософської концепції романіста в аспекті концептуального синтезу» присвячений розгляду естетичних теорій та літературних напрямів, що простежуються в творчості письменника.

Теоретичні основи ідеї концептуального синтезу були розроблені М. Бахтіним у процесі дослідження генезису романного жанру в роботі «Епос і роман». Л. Андрєєв підкреслює, що різноманітність сучасної літератури сприяє розвитку ідеї концептуального синтезу, яка затверджує можливість існування в одному творі декількох генетично різних принципів, коли вони органічно об’єднуються й узагальнюються концепцією твору, що базується на гуманістичних цінностях класичного мистецтва.

Робота М. Бахтіна «Епос і роман» є методологічною основою для генетичного дослідження особливостей двох характерних для творчості Дж. Хеллера типів розповіді: автобіографічної (наближеної до достовірності) та безпосередньо художньої. М. Бахтін підкреслює, що для жанру автобіографічного роману генетично властиве осмислення суті проблеми, характерної для філософського мислення. Мемуарний жанр відображає один із проявів притаманного сучасному роману «зіткнення часів на зрізі сучасності», що складає основну причину зміни часових координат літературного образу в романі. Більшість літературних «ігор із часом, заснованих на дехронологізації», є проявом тенденції синтезу на структурному рівні. Генетично закладена в структуру автобіографічного роману тенденція «розщеплення художнього часу» є однією з основних визначальних особливостей художньої манери Дж. Хеллера, що проявилась у кожному з його творів.

Далі у розділі аналізуються естетичні теорії, ключові принципи яких наявні в художньо-філософської концепції Дж. Хеллера-романіста. У 60-ті роки інтелектуальний американський роман ще розвивався за активного впливу модернізму. Принципи художньої розповіді суб’єктивованого типу, розвинуті модерністами, були застосовані Дж. Хеллером у творах “Something Happened”, “God Knows”. Одночасно в творчості письменника знайшли відображення й характерні принципи типізування та засоби сатиричного відображення дійсності (“Something Happened”, “Good as Gold”). Серед сатиричних засобів – традиційні карикатура, гротеск, сарказм, іронія, пародія, та нетрадиційні: комичний ефект створюють занадто подовжені синтаксичні конструкції, власні прізвища-алюзії підкреслюють негативні риси персонажів, посилюють комичний ефект.

  В романах Дж. Хеллера вісімдесятих і дев’яностих років посилюється філософське звучання, поруч з тим його художньо-філософська концепція починає розвиватися під активним впливом постмодернізму. Взаємодія принципів модернізму, постмодернізму з елементами сатиричного зображення стає основною ознакою творчості Дж. Хеллера. Наприклад, назва останньої книги “Portrait of an Artist as an Old Man” (2000) є алюзією на роман Дж. Джойса “A Portrait of the Artist as a Young Man” (1916). В основі концепцій двох творів вбачаємо прагнення автора зобразити процес розвитку людини та її свідомості, осмислити творчість як креативний акт: якщо Дж. Джойс інтегрує ідею розвитку в структуру розповіді, Дж. Хеллер – у структуру роману. Як і раніше Джойс, Хеллер кладе в основу структури роману принцип параболи, фокусує твір на процесі творчості й на внутрішньому світі (стану) людини, але його посмертний роман не є пародією; хоча й містить пародійну сюжетну лінію, і має самостійну художню значущість.

Основна увага в аналізі творчих зв’язків приділяється художньому тексту, оскільки він є підсумком, вищою формою творчих контактів авторів. Зіставляючи їх творчість, необхідно визначити не лише спільні, але й відмінні риси художніх творів. Виявлення відмінності свідчить про переосмислення літературного матеріалу автором, зумовлене його світоглядом і художньо-філософською концепцією. Наявність та специфіка втілення в творчості Дж. Хеллера принципів модернізму (“Something Happened”, “God Knows”, “Portrait of an Artist as an Old Man”) «чорного гумору» (“Catch-22”, “Something Happened”) та постмодернізму (“God Knows”, “Picture This” ‘Closing Time”, “Portrait of an Artist as an Old Man”) простежуються в контексті актуальних тенденцій американської прози другої половини ХХ століття, що стають виразнішими в процесі зіставлення концепцій творів “Catch-22” та “One flew over the cuckoo’s nest” К. Кізі; “Closing Time”, “Catch-22” та “Slaughterhouse-5” K. Воннегута.

Романи Дж. Хеллера 90-х років досліджуються в аспекті метапрози як активної оповідної стратегії постмодернізму (“Closing Time”, “Portrait of an Artist as an Old Man”). Метапроза є внутрішньою тенденцією романної структури, оповідною стратегією, реалізованою в техніці монтажу, перебільшеннях, створенні обмежень та їх знищенні. Метапроза в романах Дж. Хеллера виявляє нетрадиційне сприйняття навколишньої дійсності, що виражається в метафоричності естетичної позиції письменника. Дж. Хеллер, як і постмодерністи, звертає особливу увагу на текстову структуру твору, що при використанні техніки метапрози реалізується як єдине ціле завдяки поєднанню різноманітних сегментів.

Найвідоміший роман “Catch-22” виступає предметом дослідження в другому розділі «Специфіка художньої концепції дебютного роману». В першому підрозділі «Розвиток і трансформація художньо-філософських принципів літератури “чорного гумору” в романі “Catch-22”» проаналізовано естетичну основу «чорного гумору» та її втілення в художній системі твору. Природа й теоретичні основи нетрадиційної форми трагікомічного зображення, яка придбала назву «чорний гумор»,  розглядаються згідно з концепцією американського критика М. Шульца, що викладена в його монографії “Black Humor fiction of the Sixties” (1973). Визначаючи сутність поняття «чорний гумор», М. Шульц робить важливі для нашої роботи висновки: творчій манері Дж. Хеллера властива чутливість до соціальних процесів, природа його першого роману неоднозначна, творча манера письменника відображає властивий часу дух «протесту», що певною мірою проявився в екзистенціалізмі, «чорному гуморі», рухові «сердитих молодих людей», театрі абсурду.

В художньому світі дебютного твору реалізовані три з дев’яти принципів «чорного гумору»: в системі роману важливе місце посідає метафора «замкненого кола», неминучої смерті; авторська концепція відбиває моральну недосконалість центрального персонажа та системи цінностей дійсності, відображеної в романі; у змісті, коментарях нарратора, в його ставленні до подій та персонажів домінують пародія, скепсис, іронія, перебільшена увага до негативних деталей. У художній системі роману присутні калейдоскопічність, фрагментарність, пастіш, розмитість авторської концепції (на початку твору), пародійна гротесковість низки сцен та епізодів, що забезпечує рельєфно-випукле зображення негативних деталей. Але ж основні положення «чорного гумору» не є визначальними в художній концепції твору. Пародія, іронія, пастіш та епістемологічна невпевненість не домінують над концепцією твору, де в контексті комічного розвивається ідея цінності духу людини, її прагнення зберегти індивідуальність. Природа розповіді різноманітна, трагікомічна, поєднує традиційні гумор та сатиру з нетрадиційним «чорним гумором». Авторська концепція реалізована за допомогою сатиричного принципу заперечення та подолання негативних обставин героями.

У другому підрозділі «Принцип децентрації в творах Дж. Хеллера “Catch-22” та К. Кізі “One Flew over the Cuckoo’s Nest”» зіставляються концепції творів, що належать до «чорного гумору». Проведений аналіз виявив відмінність між принципами художнього зображення у двох романах, дозволив чіткіше визначити сутність природи розповіді в романі Дж. Хеллера. Природа комічної основи кожного з романів трагіфарсова й органічно різнорідна, бо поєднує гумористичні, філософічні, сатиричні та трагічні елементи. В романі “Catch-22”  («Пастка на дурнів») перемагають традицийні гумор та сатира, у книзі “One Flew over the Cuckoo’s Nest” («Політ над гніздом зозулі») – песимістичний „чорний гумор”. Типологія комічного в романі Дж. Хеллера близька природі солдатського гумору, брутально-іронічного й принизливого, тоді як у Кізі домінує «чорний гумор». Принцип децентрації домінує в романі К. Кізі, в романі Дж. Хеллера децентрованість концепції подолається наприкінці твору.

Третій розділ «Сатиричні традиції в романах 70-х років» розкриває особливості художнього світу творів “Something Happened”, “Good as Gold”. Дослідження змісту та структури романів дозволяє висвітлити наявність принципів різних естетичних теорій.

У підрозділі «Синтез принципів модернізму, особливостей сатири та “чорного гумору” в контексті су’бєктивованої розповіді “Something Happened”» досліджується художня система другого роману письменника. Твір написаний у формі «внутрішнього монологу» головного персонажа комерсанта Боба Слокума, який страждає від бездуховності та інших морально-етичних проблем свого покоління, але не може їх подолати. Ментальний потік персонажа має ознаки хворої свідомості (зацикленість, низька самооцінка, тотальний жах перед колегами та адміністрацією фірми, де він працює) людини, що втрачає індивідуальність, руйнує своє життя, прагнучи набути високий соціальний статус та матеріальний достаток. Дж. Хеллер підкреслює типовість «хвороби» персонажа, доводить, що проблеми Боба Слокума і його родини характерні для більшості представників американського суспільства 60-х років.

Структура роману “Something Happened” поєднує в собі художні властивості модернізму (суб’єктивована форма розповіді, що відзеркалює світ зовнішний, увага до „страждающій свідомості”, до особистих почуттів людини, актуальність проблеми бездуховності й деперсоналізації), «чорного гумору» (пасивність персонажу, його охопленість страхом та негативнимі почуттями, зацикленість його свідомості) та сатири (типічність проблем Слокума та його родини, зображення бездуховності як провідної проблеми суспільства). У творі представлені жанрові ознаки романів соціально-сатиричного, інтелектуально-психологічного та родинно-побутової хроніки. Амбівалентність визначає загальний тон розповіді, специфіку структури роману й особливості образу центрального персонажа.

               Далі у підрозділі «“Good as Gold”: роман-карикатура або роман-пародія?» аналізується художній світ роману, в якому важливим комічним засобом поряд із пародією, гротеском та іронією стає карикатура. Інтелектуальний характер розповіді органічно поєднується із сатиричним зображенням дійсності. Художньо-філософська концепція письменника визначається вираженою тенденцією до філософічності, що проявляється в скептицизмі, прагненні автора осмислити як моральні проблеми суспільства, так й історичну дійсність. Критичне ставлення до сучасної інтелігенції, яка забезпечує духовний розвиток нації, пошук можливостей реалізації особистості в сучасних умовах поєднуються в романі з гротескними перебільшеннями, інтелектуалізмом і пародійністю. Названі компоненти взаємодіють та створюють оригінальну концепцію  об’єктивної реальності, яка відображує індивідуальне ставлення письменника, його логіку мислення та специфічність сприйняття.

Дж. Хеллер в обох романах комбінує генетично різні елементи, створюючи складну по структурі розповідь, спрямовану на глибоке дослідження соціальних проблем американського суспільства другої половини ХХ століття.

Художні системи романів “God Knows”, “Picture This” як моделі філософського роману досліджуються в четвертому розділі «Філософські романи 80-х років». Сучасний філософський роман засновано на гуманістичних ідеях класичної літератури Ф. Рабле, Вольтера, Т. Кампанелли, А. Франса, Т. Манна, Г. Мелвілла, М. Твена, Дж. Джойса, У. Фолкнера, Е. Хемінгуея та інших письменників, які розглядають актуальні соціальні та морально-етичні проблеми в об’єктивно-історичному аспекті.

У першому підрозділі «Про специфіку розвитку художньо-філософської концепції письменника в аспекті поетики філософського роману» висвітлюються головні особливості класичного філософського роману – аналітична спрямованість змісту та наближення позицій автора й нарратора.  Метою філософського твору є відображення філософських думок й принципів письменника через критичне ставлення до сучасності та аналіз головних проблем із наступним узагальненням й осмисленням історичної епохи. Аналітична спрямованість змісту, наближення позицій автора й нарратора стають основою експресивності розповіді в художніх системах обох творів 80-х років.

Другий підрозділ «Тріада “Людина – Світ – Бог” у романі-притчі “God Knows”» спрямований на дослідження розповіді притчеподібного характеру та на аналіз стосунків між Богом, людиною і суспільством, що є центральними образами, за допомогою яких передається ставлення письменника до реальності. Лінія узагальнень домінує в сюжеті та вржає ідею значущості особистого життя, любові та духовної спорідненості, до яких у будь-яки історичні часи та епохи прагне кожна людина з дитинства й до останнього часу. Важливе місце займає мотив діалогу-дискусії-боротьби між Богом та людиною.

 Міфологічність сюжету, в якому йдеться про біблійного царя Давида, посилює філософське звучання роману. Притчеподібність зумовлена наявністю біблійної легенди про іудейського царя та події минулого. Ця легенда амбівалентна й поступово перетворюється на дидактичну алегорію про кохання, гординю й самотність. Роман написане у формі «внутрішнього монологу» головного персонажа, котрий осмислює минуле та сучасність, у процесі чого складається філософська притча, фабула якої підпорядкована моралізаційній частині твору.

Наступний підрозділ «Діалогічність сюжету і концепції “Picture This”» присвячений аналізу іншої моделі філософського твору (парабола), також заснованої на сюжеті міфологічного типу. На відміну від дидактичної притчі, парабола зосереджена на трактуванні й узагальненні морально-етичних проблем сучасності, які автор досліджує в історичному контексті. Подвійність сюжетної лінії пояснюється діалогічністю твору: в центрі сюжету – діалог ідей двох центральних персонажів (Сократа і Рембрандта) та нарратора. Активність останнього, який належить сучасності, філософський характер структурно виражених узагальнень, а також характер розвитку художньо-філософської концепції автора дозволяють підкреслити філософічність розповіді. До того ж центральні персонажі є символами авторської думки, що розвивається та вдосконалюється в процесі розвитку сюжету. Параболічний принцип сюжету в цьому романі покладений в основу складної структурної організації, де актуальні проблеми сучасності домінують над аналізом історичного минулого.

Період 80-х років співпадає з повним розкриттям внутрішнього світу письменника, коли в його творах стає наявною присутність власного мислення та ставлення до життя й сучасності. Важливим стає прагнення митця переосмислиті сучасні проблеми скрізь призму минулого, знайти коренні причини бездуховності та розкрити їх значення для майбутнього. Таке припущення ґрунтується на аналізі творів і трагічних фактів біографії Дж. Хеллера початку 80-х років. Ці роки стали переломним етапом у творчості письменника, про що свідчать події його особистого життя та відгуки критиків, які підкреслюють подальше зростання та розвиток таланту Дж. Хеллера, те, що у середині 80-х знов він знаходиться на вершині творчої форми.

Філософічність творчості Дж. Хеллера активно розвивається в 80-ті роки, протягом цього десятиріччя у творах митця поступово посилюється й важливість принципів постмодернізму, які домінують у наступній декаді (90-ті роки). Тому в четвертому підрозділі «Від “Catch-22” – до “Closing Time”: циклічність та метатекстуальність у рецепції романів» проводиться аналіз розвитку художньо-філософської концепції письменника з 60-х до 90-х років та досліджуються метатекстуальні відносини між текстами романів “Catch-22” та “Closing Time”.

Метатекстуальні відношення досліджуються як один із п’яти підвидів інтертекстуальності, що підкреслює наявність характерних ознак первинного тексту в структурі наступного твору того ж самого автора. В такому аспекті аналізуються  дебютний роман та його продовження, опубліковане на тридцять три роки пізніше. Повернення письменника до теми, персонажів і частково до проблематики дебютного твору підкреслює прийнятність, а також самодостатність їх художніх систем. Функція метатексту зазначених романів Хеллера спрямована на розвиток думки читача в осмисленні підсумків війни, відображає трагічні події, що можуть, якщо їх забути, повторитись у формі ще страшнішої трагедії. Метатекстуальні відносини реалізують нарративну стратегію Дж. Хеллера в романі “Closing Time”: переоцінку воєнного минулого як історичного досвіду цілого покоління з точки зору мирної сучасності.

Оригінальність художньої концепції Дж. Хеллера цього періоду виявляється в тому, що її філософічність поєднується з ускладненістю структурної організації творів та зображувальної манери автора, в якій простежуються принципи постмодернізму.

П’ятий розділ «Про реалізацію принципів постмодернізму в творах 80 – 90-х років» висвітлює особливості розвитку концепції письменника в останні роки його життя й творчості. У першому підрозділі «Сучасні трактовки ключових принципів літературного постмодернізму» розглядаються концепції постмодернізму  сучасних учених США, України та Росії, які досліджують ключові принципи креативної гри, нонселекції, метапрози, подвійного кодування, епістемологічної невпевненості, децентрації, характерні для творчості Дж. Хеллера. Методологічною основою цієї частини дисертації стали роботи теоретичного характеру американських та англійських учених Ч. Бертенса, П. Во, І. Хассана, Д. Фоккема,  дослідження українських учених Т. Н. Денисової, М. Р. Коваль, С. Д. Павличко, а також російських літературознавців Л. Г. Андрєєва, І.П. Ільїна, Н. Б. Маньковської.

У наступному підрозділі «Реалізація принципів інтелектуальної гри та децентрації  в романах “God Knows”, “Picture This”» встановлюються характер та функції креативної гри в романах Дж. Хеллера 80-х років. Методологія гри чи ігрового формоутворюючого початку як прояв одного з найважливіших для літератури постмодернізму принципу «нонселекції» досліджувалась американським критиком Д. Фоккема, який увів у теорію постмодернізму «принцип нонієрархії».

Креативна гра сприяє розвитку загальної поліфонії тексту Дж. Хеллера, властивої і для вираження його концепції. Креативна гра з читачем в обох романах домінує над принципом історизму, але підкоряється художньо-філософській концепції. Дж. Хеллер створює різні форми креативної гри: вербальні прийоми, структурні чи власне сюжетні ускладнення на основі принципу «роман у романі», подвійність сюжетної лінії та подальша фальсифікація історичного факту. Крім того, креативна гра в обох творах визначається «сплетінням» хронотопів теперішнього й майбутнього, що забезпечує розвиток розповіді.

Принцип децентрації, який реалізується в концепціях обох романів,  в творі “Picture This” проявляється ще й на рівні сюжету (подвійна сюжетна лінія). Характер втілення принципу децентрації у цьому романі нагадує структуру першої книги “Catch-22”, в якій  цей принцип діє біля двох третин сюжету, але долається в останніх сценах. Це ж саме стає характерним для  структури роману-параболи “Picture This”: в фіналі нарратор оголошує  реальність та важливість лише єдиної лінії сюжету (історія Сократа) та єдиної тези,  яка стверджується за допомогою цієї лінії. Діалог перетворюється в монолог, децентрована концепція роману досягає центрованості.

Аналіз особливостей художнього світу твору представлений у третьому підрозділі «Філософічність роману “Closing Time” в аспекті концептуального синтезу». Художній синтез в романі реалізується через поєднання принципів сатири (критичне ставлення до реальності) та постмодернізму (метарозповідь, присутність ірреального плану зображення сучасності) з філософічністю концепції, яка спрямована на ствердження цінності історичного досвіду. Твір має ознаки як інтелектуальної прози (параболічність, креативна гра, що домінує над історизмом), так і художньо-філософського роману (структурна парабола включає додаткові відгалуження, що відповідають рівню філософських узагальнень, реальному та ірреальному планам оповіді).

Четвертий, і останній, підрозділ «Автобіографічна розповідь у контексті метапрози: “Portrait of an Artist as an Old Man”» спрямований на аналіз твору, опублікованого після смерті автора в грудні 1999 року. В ньому Дж. Хеллер поєднує два типи оповіді: автобіографічний (наближений до достовірності) і власне художній, реалізуючи ідею синтезу на формальному рівні. Техника «внутрішнього монологу» дозволяє відобразити в художньому часі твору події минулого та сучасні проблеми, що бентежать головного персонажа та нарратора – старого письменника Ю. Пота. Наявність великого за розміром автобіографічного фрагменту дозволяє нарратору розглянути минуле й поєднати його із сучасністю в формі достовірної розповіді. Як автобіографічна розповідь, так і «внутрішній монолог» зорієнтовані на зберігання минулого та на його взаємодію із сучасністю. Автобіографія більше спрямована на це, бо «внутрішній монолог» концентрується на аналізі внутрішнього стану людини.

Дія роману розвивається в напрямку «із сучасності – в минуле», потім – «із минулого – в сучасне та у майбутнє». Письменник Ю. Пота обмірковує концепцію свого останнього роману,  згадує минуле, поступово створює версію книги та подає її читачеві. Тому художня реальність містить образ об’єктивованої реальності та образ реальності суб’єктивованої, що створюється фантазією персонажа-нарратора. Композиція роману заснована на принципі «матрьошки»: в контексті однієї реальності формується інша й поступово стає самостійною, потім у ній з’являється нова реальність, що теж розвивається в самостійний проект або реальність, і далі. Цей принцип є характерною ознакою «метапрози». Ефект багатовимірного простору посилюється синтезом автобіографічної розповіді у контексті суб’єктивованого оповідання.

Важливою характеристикою художнього світу роману є інтертекстуальність, що поєднує останній твір Дж. Хеллера з романами М. Твена, Дж. Джойса. Функцію нарратора поруч зі старим письменником бере на себе транслітературний персонаж Т. Сойер, його присутність дозволяє розширити історико-літературний дискурс, що складється зі згадок головного персонажу Ю. Пота про видатних пісьменників та з фрагментів професійної діяльності Тома, хто став письменникім, знайом з С. Клеменсом та з іншимі літераторами й починає власний творчий шлях. Образ Тома дозволяє простежити пересікання інтертекстуальних мотивів: персонаж із романа М.Твена реалізує мотив „митця в молодості”, який придбає характер пародії на твір Дж. Джойса.

 Інтертекстуальність пов’язана із прагненням автора подати творчість як процес, відображений у ментальності людини, й висвітлити різні аспекти творчого акту, акцентуючи увагу на індивідуальності митця та на його творчості. Дзеркальне відображення цієї ідеї на різних рівнях концепції (сюжетний рівень та рівень узагальнення ключової ідеї) зумовлене пародійністю. Такий принцип  набуває в теорії постмодернізму назву «самовідображення».

               Художня реальність роману створюється на основі асоціацій, вона не претендує на об’єктивність, але розкриває бачення нарратора, яке зближується з авторською позицією. Ретроспекції аналітичного характеру посилюють філософську спрямованість розповіді. Багатоаспектність художнього простору, де створюються, взаємодіють та руйнуються мікросистеми проектів майбутнього роману, які осмислює головний персонаж, авторські узагальнення філософського характеру, а також рефлективність оповіді поєднуються з параболічною структурою та з додатковими лініями «романів у романі». Все це забезпечує перевагу жанрових ознак інтелектуального роману, заснованого на метапрозі, над жанровими ознаками філософського роману.