| summary: | У Вступі окреслено проблематику дисертаційної роботи, обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання роботи, викладено методологічну основу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.
В першому розділі “Література порубіжжя та американська традиція: формування мультикультурної парадигми”, що складається з трьох підрозділів, розглядається процес побудови американської мультикультурної парадигми, який поставив завдання перегляду літературного канону. Визначаються особливості індійсько-американського літературного компоненту і порубіжної та гібридної свідомості іммігрантів, що закладає основу для дослідження літературного доробку Б.Мухерджі.
У підрозділі 1.1. Зміна американського літературного канону і досвід індійських іммігрантів накреслюється рух від політики уніфікації, описаної метафорою “плавильний тигель”, до зародження нової концепції американської національної ідентичності. Головною метою політики мультикультуралізму є поцінувати та зберегти культурні відмінності, підтримати легітимну множинність різних рас, етнічних груп, статей, не ставлячи жодну з них у домінуючий центр, оскільки система цінностей однієї групи не може бути нав’язаною іншим. За словами І.Гассана, “мультикультуралізм іде шляхом багатоликості та різнорідності, але його основний компонент – укорінення; сила терміну закладена в “-культуралізмі”, тобто в турботі та догляді за корінням”.
З огляду на мультикультуралізм були переглянуті засади американської освіти та психології, що призвело до створення нових університетських програм, курсів і методик. Обговорення літературного канону вели Г.Бейкер, С.Беркович, А.Блум, Г.Блум, Р.Геменвей, Е.Д.Гірш, Г.Колб, Р.Росальдо, Л.Фідлер. Багато сучасних американських критиків з обережністю ставляться до канонізації, тому актуальною є модель «відкритого канону» Е.Саїда, який виступає в першу чергу не проти канону, а проти канонічного мислення. “Відкритий канон” Е.Саїда – це рухомий потік культурно-ціннісних текстів, які змінюються відповідно до ширших і загальніших культурних змін.
Важливою складовою американської мультикультурної парадигми є її азіатський компонент, до якого входить мало досліджений сегмент індійсько-американської літератури. Численні антології, наукові статті, періодичні видання та монографії, присвячені азіатсько-американській літературі, часто ігнорували доробок авторів-вихідців з Індії або розглядали його в контексті пост-колоніалізму. В 1990-х роках більш поширеним став термін індійська діаспора. Німецька дослідниця М.Флудернік виділяє чотири групи індійсько-американських творів: 1) романи про імміграцію та культурне вигнання; 2) мультикультурні романи; 3) романи діаспори; 4) космополітичні романи.
Однією з центральних проблем індійсько-американської прози є втрата “деш” (батьківщини предків) та подвійна ідентичність: конфлікт між етнічною спадщиною та індивідуальною ідентичністю особи.
Підрозділ 1.2. Порубіжна та гібридна свідомість присвячений аналізу двох видів свідомості іммігрантів. Термін “порубіжна свідомість” (який бере свій початок від “подвійної свідомості” Р.В.Емерсона та В.Дюбуа, метафори порубіжжя в чиканос) увійшов у гуманітарні науки з публікацією культурної автобіографії Ґлорії Анзалдуа “Порубіжжя/La Frontera: нова метиска” (1987). До синонімічного ряду терміна входять фрази “контактні зони”, “свідомість двох світів”, “ментальність проміжної зони”. Порубіжжя локалізується там, де дотикаються дві або більше культури, зустрічаються різні раси, соціальні класи, індивіди. Порубіжжя означає боротьбу двох сторін, що вимагає від іммігранта особливих зусиль для збереження власної ідентичності.
Поштовхом для розвитку теорії гібридності в американському літературознавстві (раніше використовувалися терміни “креолізація” та “синкретизм”, які проте мають свої відмінності) став переклад у 1980-і роки творів М.М.Бахтіна, який визначає гібридизацію як “поєднання двох соціальних дискурсів у межах одного висловлювання, […] зустріч на рівні одного речення двох різних лінгвістичних свідомостей, розділених епохою, соціальним статусом або іншими факторами”. Г.Бгабга, Л.Лоу розвинули положення М.Бахтіна про свідому та навмисну гібридність і перенесли її в історичну та соціальну площину дослідження (Г.Бгабга вивчав гібридність у постколоніальному сценарії, а Л.Лоу ввела термін в азіатсько-американські студії). Теорія стала плідною для створення різних моделей аналізу мультикультурних текстів (наприклад, формальна модель С.Яо). В гібридній свідомості різні етнічні елементи поєднуються в єдине ціле, синтезуючи якісно новий культурний продукт. Вона характеризується більшою стабільністю, і особа не переживає постійного внутрішнього конфлікту. Хоча існує думка про неможливість перетворення іммігранта на культурного гібрида (Ф.Джусавала, Ш.Ґ.Лім), письменники з подвійною етнічною спадщиною та їх літературні твори засвідчують протилежне: Бгараті Мухерджі постійно наголошує, що вона “володіє двома культурами і може пірнати у кожну з них на 100 відсотків”.
В підрозділі 1.3. Бгараті Мухерджі та нова іммігрантська література предметом аналізу стають біографічні передумови прози Б.Мухерджі, яка народилася в Калькутті в сім’ї індуського брахмана, після одруження з письменником Кларком Блейзом 14 років прожила на його батьківщині в Канаді, а в 1980 році прийняла американське громадянство.
Відповідно виділяють три періоди творчості письменниці. Літературним продуктом першого – канадського – етапу, в якому Мухерджі ще зберігала свою індійську ідентичність, є романи “Донька Тигра” і “Дні та ночі в Калькутті”. До періоду експатріації в Канаді належить роман “Дружина”, більшість оповідань зі збірки “Темрява”, есе “Невидима жінка” та документальний роман у співавторстві з чоловіком “Біль та жах”. Тоді авторка зрозуміла, що Індія для неї відійшла в минуле, і звернулась до проблем алієнації та расизму по відношенню до індійських іммігрантів у Канаді. Новелістична збірка “Посередник та інші оповідання” позначає початок третього етапу – імміграції та натуралізації в США, що дало письменниці можливість говорити від імені всіх американських іммігрантів не залежно від їх національності.
Б.Мухерджі не зараховує себе до представників постколоніальної чи індійської літератури, незважаючи на спроби вписати її творчість у ці парадигми. Вона є американською письменницею, сформованою під впливом різнорідних культурних та літературних традицій: бенгальської, (колоніальної) британської, канадської, американської.
У другому розділі “Творчість Бгараті Мухерджі: шлях від експатріації до імміграції”, який складається з п’яти підрозділів, простежується ґенеза творчих інтенцій митця, визначається проблематика прози письменниці та аналізується втілення теорії порубіжної та гібридної свідомості в її творах.
В підрозділі 2.1. Порубіжна свідомість експатріантів у ранніх творах Б.Мухерджі запропонований аналіз перших романів Б.Мухерджі “Донька Тигра” та “Дружина”. Роман “Донька Тигра” написаний на основі власного досвіду Б.Мухерджі, коли після кількох років проживання в Канаді вона приїхала додому і побачила світ, що разюче відрізнявся від того, який пам’ятала. Роман створений за канонами реалізму з відтінком індійської мелодрами. Його цінність полягає в тому, що Індія подається крізь призму роздвоєної свідомості автора/наратора – вихідця з Індії і стороннього глядача водночас. Близький до європейської моделі, роман “Донька Тигра” привносить в сучасну американську літературу нетипові для неї елементи вікторіанства та георгіанства. Орієнтація на соціум, залежність від суспільної ієрархії, чіткі правила доречної та недоречної поведінки, іронізм наближають твір до британського роману початку ХХ століття. Письменниці були близькі ці поняття, оскільки її навчання проходило в британській школі ще до отримання Індією незалежності.
Другий роман Б.Мухерджі “Дружина” теж торкається проблеми перебування іммігрантки між “старим” і “новим” світами, але на відміну від Тари, героїні першої книги, Дімпл Дасґупта після переїзду до США з чоловіком “зависає в повітрі”. Б.Мухерджі використовує досвід молодої дружини-іммігрантки як репрезентативну комплексну модель культурної дислокації іммігранта та втрати ідентичності. Важливу композиційну та смислову функцію в романі відіграє образність; особлива увага приділяється ролі мас-культури у формуванні поведінки Дімпл. Проте через зайву нав’язливу символізацію та розтягнутість у часі при замкненому локусі роман справедливо вважають слабким.
В підрозділі 2.2. розглядається процес асиміляції та самоідентифікації у збірці оповідань “Темрява”. У збірці можна виділити кілька тематично пов’язаних груп оповідань, герої кожної з яких характеризуються різним ступенем соціокультурної асиміляції та самоідентифікації. Увагу акцентовано на експатріантах з порубіжною свідомістю (переважно з Індії, Китаю, Філіппін, Близького Сходу), які опиняються у ворожому для них середовищі Канади чи США, перебувають у стані культурної трансформації, наполовину асимілювавшись, зберігаючи ще сентиментальну прив’язаність до далекої батьківщини, але вже втративши бажання туди повернутись. Експатріантам важко знайти спільну мову з молодшим поколінням, яке швидше адаптується до нової культури; виникають конфлікти між чоловіком та дружиною, оскільки вони по-різному пристосовуються до нових умов; потрапляючи в суспільство показної абсолютної рівності, жінки, виховані в традиції покори, часто дезорієнтуються і втрачають основу для самовизначення.
На відміну від експатріантів, іммігранти прагнуть інтегруватись у нове середовище. Поєднуючи елементи двох культур, вони здатні синтезувати нову ідентичність. У збірці “Посередник та інші оповідання” Б.Мухерджі виділяє спільну рису, яка об’єднує іммігрантів: свідомо чи несвідомо вони намагаються впоратися з відведеною їм роллю бар’єра або моста, перетворюючись на людей з гібридною свідомістю. Цей процес висвітлюється в підрозділі 2.3. Функціонування гібридної свідомості у збірці оповідань “Посередник та інші оповідання”. Хоча темою оповідань залишається імміграція, авторський погляд звертається до змін, які відбуваються в Америці під впливом переселенців із країн третього світу. Б.Мухерджі підкреслює, що процес трансформації є двостороннім: він торкається не тільки іммігрантів, а й американців “мейнстриму”.
В оповіданнях Б.Мухерджі дотримується думки, що міжкультурні бар’єри можна подолати, що особи з гібридною свідомістю можуть вільно рухатися між дискурсами, хоча часто зустрічаючи протести з боку поборників чистоти кожної з культур. Шляхом зображення різних персонажів Мухерджі демонструє спосіб спілкування між кордонами, за якими вони знаходяться. Дозволяючи читачеві входити в свідомість молодої італійки-американки, білого садиста ветерана В’єтнаму або Шейли Бгейв з Індії, вона показує, що міжкультурні межі переважно умовні, вони існують тільки через взаємну згоду культур дотримуватися своєї окремої ідентичності. З оповідань стає очевидним, що таку ідентичність неможливо повністю зберегти, але її неможливо також цілком позбутися.
Підрозділ 2.4. Зміна ідентичностей у романі “Жасмин”. В романі “Жасмин” письменниця узагальнює свої погляди на процес трансформації свідомості іммігрантів, виділяючи три типи іммігрантів, які по-різному адаптуються в новій країні: іммігранти, що не бажають адаптуватись (біженці), іммігранти з порубіжною свідомістю (іммігранти через дефіс) та іммігранти з гібридною свідомістю (іммігранти-хамелеони). Для Жасмин, яка належить до останнього типу, минуле слугує платформою для поштовху в майбутнє: вона його не відкидає, але воно не заважає їй змінюватися. Ті персонажі, які тримаються за свої минулі позиції тільки для того, щоб підтримувати традиції, приречені на провал, навіть на смерть. Б.Мухерджі змальовує двосторонній образ Америки. З одного боку, це ідеальне місце для особистого розвитку та перетворення, що протиставляється країні завмерлих англо-саксонських традицій. В романі англо-американці часто змальовані людьми з духовними, емоційними, фізичними вадами. Найближчими до ідеї “американця” є іммігранти в першому поколінні, які не бояться ризикувати, долають небезпеки, щоб стрибнути у непередбачуване майбутнє.
Структура роману є типовою для Bildungsroman. У фокусі зображення – еволюція образу головного персонажу від народження через різноманітні події та ситуації до зрілості і, що найважливіше, до самовизначення та віднайдення свого місця в житті. Від класичного європейського типу роман Бгараті Мухерджі відрізняється матеріалом.
Починаючи із збірки “Посередник” та роману “Жасмин”, письменниця виконує літературне завдання, сформульоване в статті “Чотирьохсотрічна жінка”: “У мене є обов’язок, крім того, щоб розповідати хороші історії або змальовувати переконливі образи. Моє завдання – озвучити континенти, а також переосмислити природу поняття “американець” і те, що воно включає. У процесі моєї та багатьох інших подібних робіт розкриється канон американської літератури”.
Підрозділ 2.5. Новий погляд на американську літературну традицію та гетерогенність у романі “Володар світу”. В романі “Володар світу” найглибше розкривається власне тлумачення Б.Мухерджі поняття “Америка/ американець”. Це історія про Ганну Істон, яка народилася в 1670 році в м.Сейлем, штат Масачусетс. В інтерпретації Б.Мухерджі Сейлем перетворюється із замкненого пуританського міста XVII сторіччя на відкритий світу простір, у якому на початку європейської колонізації зустрічаються Америка та Могольська Індія. Життя Ганни Істон, описане в романі, – це виклад передісторії Гестер Прін Н.Готорна (“Червона літера”) в новому потрактуванні. Сейлемська пуританка Ганна (Гестер) потрапляє до Індії та з часом перетворюється на Сейлем Бібі – коханку раджі, від якого вона народить доньку (Перл) після повернення до Америки. Ці події відтворює Бей Мастерс, випускниця Йельського університету, яка цікавиться зіткненням систем цінностей Нового та Старого світів, природою часу, намагається “деконструювати часові та географічні бар’єри”.
“Володар світу” – важлива частина творчого доробку Б.Мухерджі, в якому вона пропонує альтернативну історію колоніальної Нової Англії, на яку впливають контакти з Азією. Ганна (яка поєднує в собі християнсько-індусько-мусульманську ідентичність, американсько-англо-індійську ідентичність, ідентичність сироти, покинутої, вдови, вагітної, ідентичність “firangi” та “bibi”) є втіленням сили характеру, сміливості та впевненості американського духу, а також його зворотного боку – агресивності.
Б.Мухерджі використовує сучасну наративну техніку поряд з формами усної оповіді Давньої Індії. Ці різноманітні літературні прийоми створюють комплексний текст і слугують для відтворення історії, побудови транскультурного простору крізь час. Інтертекстуальність стає засобом глибинного осмислення американської національної гетерогенної ментальності, в якій Б.Мухерджі знаходить (віртуально-історично) варіант індійського компоненту (як в XVII, так і в XX сторіччях). Пропонуючи новий погляд на романи Н.Готорна (класику американської літератури), інтерпретуючи легенди Індії (традицію східної літератури), вплітаючи цитати з Біблії, В.Шекспіра та Дж.Кітса в свій роман, Б.Мухерджі показує різнорідність американської культурної та літературної реальності, яка існувала від самого початку зародження Америки.
Природній письменницький дар, висока культурна і літературна освіченість дозволяє Бгараті Мухерджі органічно інкорпорувати індійські елементи в англомовний текст, що робить їх надбанням уже американської літератури. Третій розділ “Індійські художні компоненти у творах Б.Мухерджі” розкриває форми і функції поетологічних домінант аналізованих текстів. Використовуючи американський матеріал, Б.Мухерджі звертається до індійської спадщини в кожному своєму творі, що дає можливість проведення різнорівневого поетологічного аналізу.
В підрозділі 3.1. досліджується вплив індуїзму на творчість Б.Мухерджі, який, за словами самої письменниці, відіграє ключову роль: “Форма, якої набувають мої оповідання та романи, неминуче відображає багатство індійської міфології – зміну образів, дива, божества”. Індійська міфологія присутня в кожному творі авторки, починаючи з фрагментарного використання в перших роботах до сучасного переосмислення міфів у романах “Залиш це мені” та “Наречена дерева”. Очевидним проявом впливу індуїзму в романах та оповіданнях є інкорпорування образів богинь Калі і Дурґа/Парваті, а також використання реінкарнації на позначення ключових змін, які відбуваються в житті персонажів.
Починаючи з роману “Жасмин”, функція міфологізму стає багаторівневою. Контекстуальна присутність міфологічних елементів перетворює роман на легенду про жінку-іммігрантку, на чию долю випало багато пригод. Міфи про Сіту, Калі, Вімлу з розбитим глечиком вплетені в текст романів “Жасмин” та “Володар світу” художньо переосмисленими, пропущеними через свідомість персонажів.
На твори про іммігрантів у Північній Америці вплинуло мінливе поняття часу, яке автор успадкувала від бенгальського “kal”, та його основні характеристики: дегенеративність та циклічність. Людське життя теж має циклічну природу, втілену в реінкарнації. В основі структури роману “Жасмин” лежить індуське поняття “самсара” – безкінечний цикл народження/життя/смерті/ переродження.
Фундаментом для роману “Залиш це мені” є міф про восьмируку богиню Деві (яка в індуїзмі може бути і Землею-Матір’ю, і Богинею-Воїном Дурга, і мстивою Калі, і ніжною дружиною бога Шиви Парваті), створену Духом Космосу для відновлення Божественної Справедливості з місією вбити бика-демона, який захопив трон у небесному царстві. Її час, очевидно, знову приходить в кінці ХХ сторіччя, коли 23-річна Деббі ді Мартіно розпочинає пошуки своїх біологічних батьків. Дорогою до Каліфорнії вона реінкарнується в доньку космічного духу, щоб знищити демона-бика – cвого біологічного батька. Шлях Деббі до отримання необхідного доцільно інтерпретувати за допомогою індуського поняття карми, яке Б.Мухерджі пов’язує з терміном “динамічна доля”.
Твори Б. Мухерджі багаті деталями з різних культур. В останніх романах – “Бажані доньки” та його продовженні “Наречена дерева” – є елементи індійської міфології, британської літератури ХІХ століття, американського футболу, тероризму та досягнень сучасної електроніки. Організуючим принципом романів є збіг обставин. За віруваннями індуїзму, в світі нічого не зникає назавжди, кожна деталь впливає на подальший рух історії людства та на життя окремої особистості. Б.Мухерджі сплітає складну сітку взаємовідносин, яка пов’язує долі людей з різних континентів та століть. Зростаючи на традиціях індійської літератури і міфології та проживши все доросле життя в Північній Америці, Б.Мухерджі виробила унікальний стиль оповіді, поєднуючи американські та індуські елементи у гібридний текст.
Підрозділ 3.2. Елементи теорії хаосу в текстах Б.Мухерджі. Теорія хаосу вивчає складний і непередбачуваний рух або динаміку систем, які залежать від вихідного стану й умов (Е.Лоренц, Б.Мандельброт, Дж. Ґляйк). Якщо закони класичної фізики мало придатні для тлумачення творів мистецтва, унікальних за своєю природою, то чинники теорії хаосу (фрактали, ефект метелика, роль вихідних умов), здається, за самою своєю суттю “вписуються” в художні явища, сприяють їх розкодуванню, як у випадку з романом “Жасмин”. Якщо ми подивимось на зміну географічних місць у романі, з’єднаємо їх, то отримаємо саме петлю, яка не перетинається, а рухається від глави до глави, тобто фрактал. Сюжет роману також пов’язаний з фракталами, оскільки Жасмин “перенароджується” кілька разів з новим іменем. Поведінка Жасмин розвивається з вихідного стану заперечення свого становища пригнобленої жінки в індійському суспільстві до трансформації в незалежну американку. Вона “керує” дією роману, перетворюючи його на динамічну хаотичну систему з внутрішнім порядком. У цій системі “ефект метелика” призводить до того, що на іншому континенті, Жасмин змінює долі людей, за що її нарікають “торнадо”.
В дисертації дія теорії хаосу простежується також на прикладі роману “Володар світу”. Концепції теорії хаосу є ефективним знаряддям у розумінні не тільки складності роману та його протагоністів, а й всієї іммігрантської культури Америки, яка є динамічною нелінійною системою.
Підрозділ 3.3. присвячений впливу традиційної індійської поетики на твори Б.Мухерджі. Дисертантка звертається до теорії поетики, яку дві тисячі років тому почали розробляти теоретики санскриту. Вони працювали у двох напрямках: аламкара і раса. Аламкара, що буквально означає “орнаментація”, вивчає ряд поетичних засобів та стилістичних фігур, на які багаті твори індійської літератури. Раса – це індійський термін, що походить із санскриту і означає загальну емоційну реакцію читача на текст; це також домінуючий настрій літературного твору і процес переживання емоцій та настроїв під час прочитання твору. Раса – це почуття, породжені художнім текстом; вона пов’язана з емоцією, але не тотожна їй. Вважалося, що найглибше переживання забезпечується шляхом послідовного сприйняття десяти рас у такому порядку: 1) ерос (еротика, любов); 2) сміх; 3) співчуття; 4) гнів, лють; 5) мужність; 6) страх; 7) відраза; 8) подив, одкровення; 9) спокій, що веде до зречення світу; 10) родинна ніжність, близькість. Кожен літературний твір повинен був мати одну домінуючу расу. Звичайно, твір міг викликати кілька емоцій, які підсилювали основну.
На прикладі роману “Жасмин” та оповідання “Історія дружини” показана взаємодія законів індійської поетики та американських реалій. В романі “Жасмин”, за мотивами якого створена вистава з красномовною назвою “Раса”, виділено низку фрагментів, які ставлять акцент саме на відчуттях. Завдяки їм сприйняття відбувається на емоційному, а не на раціональному рівні, що відповідає вимогам традиційної індійської поетики.
Оповідання “Історія дружини” створено за принципами раси. Це історія про зіткнення культур, змальована через зустріч чоловіка та дружини. Саме дружина, а не чоловік, приїхала на навчання до Америки і виступає гідом, а подекуди й захисником, для чоловіка, який відвідує її. З десяти основних рас в оповіданні присутні п’ять: ерос, гнів, ніжність, рішучість (мужність), подив (відкриття), домінуючою з яких, є остання: Панна відкриває себе, а її чоловік відкриває для себе Америку та свою дружину.
Художнє новаторство письменниці вивчається й у підрозділі 3.4. Індійська мініатюра і танець у творчості Б.Мухерджі. Могольська мініатюра часів імператора Акбара, успадкована від індійської культури, стала естетичною моделлю для письменниці. Б.Мухерджі захоплює те, що індійська мініатюра має багато фокусів зображення, розповідає одночасно кілька історій, показує взаємопов’язаність подій. В мініатюрі має значення кожна окремо вимальована сцена, кожен незначний персонаж відіграє драматичну роль. Але всі деталі та орнаментальні доповнення гармонійно співіснують, і кожен фрагмент виокремлюється хитромудро наведеним контуром. Могольські художники виробили особливу естетику, одночасно пов’язуючи кілька бачень, точок зору в багатопланове зображення. У композиції поєднувалися чуттєвість, енергійність, ритмічність рухів. Зображення індуських храмів, богів, світлотінь, об’єм використовувалися для прославлення дива, яке стоїть між життям і смертю, часом і вічністю.
Б.Мухерджі намагається слідувати могольському стилю в романі “Володар світу”, але найяскравішим прикладом застосування принципу мініатюри є оповідання “Видіння при дворі” із збірки “Темрява”, яке можна назвати візитною карткою письменниці. Оповідання є авторським описом мініатюри для каталогу Сотбіс. Закономірності композиції та ритму свідчать про зв’язок оповіді не тільки з індійською мініатюрою, а й з танцем північної Індії “катак”. Танець зародився з традиційних переказів індуських міфів брахманами, які використовували міміку та жести для більшого драматизму. Поступово розповідь стилізувалась і перетворилася на танець, який складається з кількох частин: драматичного виходу на сцену, повільних рухів, імпровізації, легких ритмічних кроків. Кожна частина оповідання “Видіння при дворі” має свій ритм, мелодійність, композиційне поєднання за допомогою повторів та контрастів, які відповідають частинам танцю. Ритмічність досягається за допомогою синтаксичної організації тексту, лексичних та фонетичних повторів, звукових асоціацій. Ритм підкреслює зміст та емоційність, виражені в тексті. Таким чином, письменниця демонструє глибоке відчуття мови та розуміння її можливостей у вираженні різного змісту. Б.Мухерджі і надалі планує йти в тому ж напрямку: “Я буду писати в могольському стилі, поки його повністю не опаную”.
У висновках узагальнюються результати дослідження.
В сучасному контексті глобальної міграції не існує універсальних категорій для класифікації письменників-вихідців з Індії, яких розглядають у рамках постколоніальної літератури, літератури індійської діаспори, індійської літератури англійською мовою.
У представників індійської діаспори в США, що перебувають в ареалі різних мов, культур, класів, ґендерних ролей, розвивається порубіжна та гібридна свідомості. В теорії мультикультуралізму деякі дослідники ототожнюють ці два поняття, але ключові праці Ґ.Анзалдуа, Г.Бгабги, Я.Гокенсона, Л.Лоу, А.Я.Мохамеда, М.Л.Прат, Р.Росальдо, М.Флудернік, С.Фрідман, Р.Янґа дозволили виділити характерні риси цих типів свідомості. Термін “порубіжна свідомість” включає такі семи як подвійний, нестабільний, мінливий. Особа з порубіжною свідомістю часто перемикає культурні коди, щоб не почуватися вигнанцем в обох культурах. Гібридна свідомість – це народження якісно нового синтетичного сприйняття, третього бачення, яке не обмежується ні відходом назад до коренів, ні відмовою від них. Теорія порубіжжя та гібридності є продуктивною для аналізу образів художніх творів іммігрантської літератури та визначення рівня інтеграції культурного досвіду різних країн у єдине ціле в свідомості іммігрантів. Персонажі ранніх творів Б.Мухерджі характеризуються порубіжною свідомістю (Тара, Дімпл), тоді як пізніші твори зображують переважно іммігрантів з гібридною свідомістю (Жасмин, Ганна Істон, Деві Ді).
У висновках підкреслюється зв’язок Б.Мухерджі з творчістю інших авторів індійського походження та з ширшою традицією азіатсько-американської літератури, а також визначається унікальність її творчого доробку. Вихована на традиціях індійсько-британської літератури, Б.Мухерджі створює перший роман за західною моделлю. Вона змальовує занепад середнього класу Калькутти, показує залежність людини від соціального оточення та ієрархії, неможливість увійти в нове соціально-культурне середовище після імміграції. Починаючи з роману “Жасмин” та збірок оповідань 1980-х років, авторка вписує свої твори в американcьку літературну традицію. Вона зосереджується на індивідуальності іммігранта, його самоідентифікації та визначенні місця в універсумі. Письменниця приймає американську модель роману, яка дає можливість показати неповторність особистості іммігранта, який інтегрувався в американське суспільство, але при цьому зберіг етнічну індивідуальність.
Стверджуючи власну приналежність до американського мейнстриму, Б.Мухерджі інтегрує індійську спадщину в свої твори, написані на американському матеріалі. Вперше в аналізі творчості письменниці було виділено ряд важливих індійських елементів, які вплинули на формування поетики творів та складають ядро унікального внеску письменниці в американську літературу.
Одним із наскрізних елементів творчості Б.Мухерджі є креативне використання засад індуїзму. В романах та оповіданнях письменниці знайшли відображення багата індійська міфологія (сповнена див, кровопролить, трансформацій форм та поліморфної сексуальності), поняття часу “kal”, віра в реінкарнацію, циклічність та карму, гороскопи та збіг обставин. Вперше в літературній критиці романи “Залиш це мені”, “Бажані доньки”, “Наречена дерева” були проаналізовані крізь призму індуїзму. Міфологізм є важливим естетичним і світоглядним елементом художнього дискурсу письменниці та може стати темою подальших літературознавчих досліджень.
Близькою до світогляду письменниці є теорія хаосу, яка має багато спільного із засадами індуїзму та часто виступає структуротворчою основою творів. Б.Мухерджі свідомо художньо переосмислила такі положення теорії, як “ефект метелика”, фрактали, залежність від вихідних умов. Чинники теорії хаосу дозволяють встановити внутрішній порядок у динамічній системі іммігрантських романів “Жасмин” та “Володар світу”.
У творах Б.Мухерджі присутні елементи індійської поетики (аламкара, расадгвані, раса), могольської мініатюри, індійського танцю.
Отже, основною темою творів Б.Мухерджі є шлях трансформації іммігрантів з Азії в Північній Америці. Одночасно, письменниця виконує поставлені художні завдання: переосмислити природу поняття “американець”; трансформувати американську літературу, включаючи до неї історії про іммігрантів. Художні та публіцистичні твори Б.Мухерджі свідчать про її перехід від проблем експатріації та втрати ідентичності до зацікавлення можливостями етнічної трансформації. В мультикультурному середовищі США письменницю виділяє заклик звернути увагу на зміну ідентичності всіх американців, а не тільки іммігрантів.
Сьогодні все ще продовжуються дискусії про сутність літературного канону та визначення шляху американської літератури (до синтезу культур та створення спільної культурної ідентичності чи до розпорошення в різних національних напрямках). Б.Мухерджі робить свій внесок у вирішення цієї проблеми: вона показує множинну культурну ідентичність американця, який підтримує спільну національну ідею. Контекст сучасного мульти-культуралізму дає змогу інкорпорувати індійські елементи в рухомий потік культурно-ціннісних текстів, які власне й утворюють “відкритий канон” американської літератури. Проведене дослідження накреслює перспективу подальшого вивчення мультикультурної літератури на основі нового художнього матеріалу, оскільки Б.Мухерджі та інші індійсько-американські автори продовжують активну творчу діяльність, вливаючи в американську літературу унікальний художньо-естетичний концентрат. Його декодування на різних рівнях необхідне для розуміння сучасних процесів, які відбуваються як в американській, так і в світовій літературі.
|
