Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Catalogue of abstracts / MEDICAL SCIENCE / Urology and Andrology
title: | |
Альтернативное Название: | СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ ДИАГНОСТИКИ И ЛЕЧЕНИЯ БОЛЬНЫХ доброкачественной гиперплазии предстательной железы, осложненной простатитом, в до- и В послеоперационном периоде |
Тип: | synopsis |
summary: | Матеріал та методи дослідження. В основу дисертаційної роботи покладені результати клінічного обстеження та лікування 163 хворих на ДГПЗ, котрі піддавалися оперативному лікуванню в клініці урології ЗДМУ в обсязі одномоментної черезміхурової ПЕ. Хворі були розподілені на чотири групи. Перша (I) група була групою порівняння для третьої (III) групи, а друга (II) група являлася групою порівняння для четвертої (IV) групи. Таким чином основними групами виступали третя і четверта. До першої групи було віднесено 38 хворих, що були госпіталізовані до клініки урології в плановому порядку з ХЗС. До другої групи – 36 хворих, що були госпіталізовані до клініки в ургентному порядку з ГЗС. В третю групу були включені 43 хворих, що були госпіталізовані до клініки з ХЗС, та яким в післяопераційному періоді проводилося трансуретральне низькоенергетичне ЛО ложа видаленої ПЗ. В четверту групу було включено 46 хворих, що були госпіталізовані з ГЗС, яким, як і пацієнтам третьої групи, в післяопераційному періоді проводилося ЛО ложа ПЗ. Всі хворі були розподілені за віком. До 60 років був 41 пацієнтів, від 60 років до 75 років – 86 пацієнтів, старішими за 75 років – 36 пацієнтів. Тривалість захворювання складала від одного місяця до 15 років. Виходячи з віку пацієнтів і давності захворювання, нами було встановлено, що перші клінічні прояви ДГПЗ, з’являються у віковому проміжку від 48 років до 60 років. У більшості пацієнтів були супутні захворювання інших органів і систем. У 75 (46,0 %) хворих були подвійні супутні захворювання, а у 26 (16,0 %) хворих було три і більш інтеркурентних захворювань, непов’язаних з основним. Патологією, що часто зустрічається, являлися захворювання серцево-судинної системи (ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, серцева недостатність, гіпертонічна хвороба, інфаркти в анамнезі), хронічний бронхіт, пневмосклероз, хронічний тромбофлебіт, цукровий діабет, захворювання шлунково-кишкового тракту. З ускладнень ДГПЗ, окрім ГЗС, слід зазначити хронічний пієлонефрит, що був наявним у 46 (28,2 %) хворих, серед них активна фаза була у 17 (37,0 %), латентна спостерігалася у 20 (43,5 %), і у дев’яти (19,5 %) зафіксована стадія ремісії. Обстеження всіх хворих полягало у вивченні скарг, збиранні анамнезу захворювання і життя. Після цього проводилося фізікальне обстеження і пальцеве дослідження ПЗ. Обов’язковою умовою обстеження хворих являлися лабораторні дослідження: загальний аналіз сечі, крові, вивчення біохімічних показників – білірубін, сечовина, креатинін, електроліти (калій, натрій, кальцій, хлор), загальний білок, глюкоза; коагулограми. З метою вивчення стану верхніх і нижніх сечових шляхів виконувалися рентгенографічні методи дослідження. Для визначення об’єму ПЗ і кількості залишкової сечі проводилося ультразвукове дослідження органів сечовивідної системи. Результати дослідження та їх обговорення. У всіх пацієнтів проводилося дослідження основних показників гомеостазу як в доопераційному, так і в післяопераційному періоді. При аналізі встановлено, що в групах хворих, котрі поступали з ГЗС, є відмінності по ряду з них, в порівнянні з хворими котрі, мали ХЗС. Основними показниками, що свідчили на користь даної особливості були зміни в клінічному аналізі крові. Якщо на доопераційному етапі в залежності від варіанту затримки сечі відмінностей з боку червоної крові практично не було, то при дослідженні показників білої крові, в залежності від тривалості ГЗС, розпочинаючи з шостої години від її початку, нами було відзначено наростання лейкоцитозу, зсув лейкоцитарної формули вліво, що виявляється в збільшенні кількості сегментоядерних та паличкоядерних нейтрофілів, зниженні кількості еозинофілів. Зменшення кількості лімфоцитів не відображає істинну лімфопенію, а є наслідком підвищення абсолютного числа нейтрофілів. І останнім показником в клінічному аналізі крові, що зазнає значних змін залежно від варіанту затримки сечі, була швидкість осідання еритроцитів. Цей показник зростає більш інтенсивно протягом 24 годин від розвитку ГЗС в порівнянні з хворими на ДГПЗ, у котрих була наявна ХЗС. Наступним показником стану гомеостазу, котрий змінювався у хворих всіх груп, незалежно від варіанту затримки сечі, була кількість азотних сполук крові. Загальна кількість креатиніну та сечовини у плазмі крові в доопераційному періоді перебуває в межах допустимої норми, однак у хворих на ДГПЗ, ускладнену ХЗС, відзначені більш високі показники. Навпаки у хворих, котрі мали ДГПЗ з ГЗС, їх кількість варіює залежно від тривалості затримки сечі і за нашими спостереженнями, починаючи з шостої години і закінчуючи однією добою від моменту розвитку ГЗС, прогресивно збільшується. Надалі, не дивлячись на збільшення даних показників, темп їх приросту значно знижується. При аналізі показників водно-сольового обміну суттєвих змін, залежно від варіанту затримки сечі, виявлено не було, що обумовлено їх більш пізньою реакцією на розвиток ГЗС. Деяке підвищення в доопераційному періоді було серед показників функціональної здатності печінки у хворих на ДГПЗ, ускладнену ХЗС, що на нашу думку залежало від більш тривалої інфравезікальної обструкції, але також, як і у хворих на ДГПЗ, ускладнену ГЗС, показники знаходилися у верхніх межах норми. Найцікавішим із досліджень гомеостазу, на наш погляд, було вивчення стану вегетативної нервової системи. Визначення симпатикотонії або ваготонії, або схильності до них у хворих на ДГПЗ є ключовим моментом в діагностиці ступеня прояву запального процесу у ПЗ. Виходячи з цього, нами був запропонований і запроваджений в роботу клініки урології ЗДМУ спосіб прогнозування перебігу запального процесу в ПЗ (Патент на корисну модель № 22620 від 25.04.2007 року). Новим в цьому способі є те, що у хворих прогнозується розвиток гострого запального процесу в ПЗ та зміни стану інших органів та систем організму під впливом ГЗС, що не завжди можливо своєчасно спрогнозувати завдяки лише загальноприйнятим методам дослідження. Для досягнення поставленої задачі проводиться визначення варіабельності серцевого ритму, що дозволяє констатувати наявність симпатикотонії або ваготонії. Така можливість дозволяє підвищити ефективність діагностики, дає більш повну картину про стан організму загалом і його реакції на запальний процес в ПЗ. Як наслідок надає можливість призначити своєчасне лікування в більш повному обсязі або вдатися до хірургічних методів. Для оцінки стану вегетативної нервової системи в доопераційному періоді і прогнозування перебігу післяопераційного періоду проводилася комп’ютерна інтервалокардіометрія з використанням електрокардіографічної діагностичної системи CardioLab-2000 по стандартній методиці з врахуванням наступних показників: 1) SdRR мс2 (середньоквадратична девіація R-R інтервалів в мілісекундах (мс)), норма 13,31-41,4; 2) PNN 50% (відсоток сусідніх R-R інтервалів, які відрізняються один від одного більш ніж на 50 мс), норма 0,110-8,1; 3) LF/HF – індекс вегетативного балансу (відображення переваг симпатичних або парасимпатичних відділків вегетативної нервової системи) норма 1,5-2,0, де LF – потужність в діапазоні 0,04-0,15 герц (Гц), норма 1170±416; Вивчення цих показників дозволяє судити про ступінь адаптаційних та компенсаторних реакцій організму на запальні процеси у передміхуровій залозі. Зниження показників SdRR, PNN та підвищення співвідношення LF/HF за межі нормальних показників є ознакою сімпатикотонії – різкого підвищення активності симпатичної нервової системи та являється адекватною відповіддю на гострий простатит. Треба вважати, що у хворого йде прогресування гострого запального процесу у ПЗ, на фоні котрого, особливо обтяженого ГЗС, відбуваються зміни функціонального стану інших органів та систем, котрі пов’язані не з самою ПЗ, а є наслідком порушенням сечовипускання. Навпаки підвищення показників SdRR, PNN, та зниження співвідношення LF/HF свідчить про низьку активність симпатичної нервової системи – ваготонію – та являється ознакою одужання або переходу гострого простатиту у хронічну форму без суттєвого впливу на інші органи та системи організму. Нами було відзначено різке підвищення активності симпатичної нервової системи, більше ніж у половини або схильність до неї у залишившийся частини пацієнтів, у яких не було самостійного сечовипускання. На цьому фоні у хворих з ХЗС в більшості випадків була відзначена низька активність симпатичної нервової системи або схильність до неї. Наші спостереження вказують, що ГЗС у хворих на ДГПЗ викликає в організмі зміни не тільки в органах сечовивідної системи, доказом чому служить зниження функціональної спроможності нирок, але й включення захисних механізмів. Одним з таких клінічних проявів є поява і наростання лейкоцитозу, зсув лейкоцитарної формули вліво, симпатикотонія. Слід зазначити, що ГЗС, є ускладненням ДГПЗ, не спричиняє сама по собі даних змін в клініко-лабораторних дослідженнях і (або) в стані вегетативної нервової системи. Зміни показників білої крові і симпатикотонія, котрі присутні в більшій кількості випадків, описані вище, є наслідком гострого запального процесу в організмі, що дозволяє нам зробити висновок, спираючись на проведені морфологічні дослідження, про ключову роль в патогенезі ГЗС саме гострого запального процесу, що протікає в ПЗ на фоні гіперплазії.
Виходячи з того, що функціональна спроможність нирок, більша у хворих на ДГПЗ, ускладнену ГЗС, на підставі наших досліджень, встановлено, що ризик розвитку такого стану, вищій на ранніх стадіях ДГПЗ, а саме у пацієнтів з ДГПЗ другої стадії, коли ще не спостерігається значного погіршення функції нирок. |