Українські лексичні запозичення в польській літературній мові

summary

У вступі визначено мету, завдання, структуру та обсяг дисертації, її практичне значення, актуальність і новизну дослідження.

У першому розділі дисертації „Дослідження українсько-польських мовних зв’язків у слов’янській філологічній науці” аналізується вивчення українсько-польських зв’язків у слов’янському мовознавстві. Питання впливу української мови на польську розглядалося переважно не як самостійна лінгвістична проблема, а принагідно – з дослідженням впливу польських елементів на українську мову. В українській лінгвістиці проблемі українсько-польських мовних контактів присвячували свої студії П. Куліш, П.Г. Житецький, В.М. Русанівський, Й.О. Дзендзелівський, Н.П. Романова та ін.

Студії польської україністики характеризуються значними досягненнями в галузі історії мови, фонетики, лексики, морфології (праці А. Брюкнера, Т. Лер-Сплавінського, В. Дорошевського, С. Грабця, Т. Мініковської, Г. Риттер, А. Болеського, М. Карплюк, М. Юрковського тощо). У польській лінгвістиці питання українсько-польських мовних взаємозв’язків розглянуто значно ширше, ніж у студіях українських мовознавців, що пояснюється дослідженням історії власної мови, фонетичних, морфологічних змін не тільки в говірках, але й у сучасній польській літературній мові. Найбільше праць з діалектології, лексикології та історії мови. Численні розвідки польських мовознавців розкривають особливості українських запозичень у XVI-XVII століттях, коли вплив українських елементів був особливо відчутним. Окремого дослідження вимагають лексичні запозичення XVIII–XX століть, характер впливу яких на польську мову і надалі залишається дискусійним. 

Аналізуючи українсько-польські мовні контакти, слід розрізняти два періоди. По-перше, період, коли українська і польська мови виступали як рівноправні, незалежні, і, по-друге, період, коли українська мова стає пригнічуваною, підпадає під вплив привілейованої, а згодом державної польської мови.

Лексичні елементи українського походження частіше з’являються в бароковий період, тобто наприкінці XVI ст. Вони фіксуються спочатку в пасторальній поезії, де селянські елементи були природними, а згодом відіграють роль елементів високого стилю: bohater, krynica, sielanka (пасторальна поема). Це залишається сталою рисою польської мови до XIX ст. Щодо XVII ст., то можна стверджувати про українську мову в польській літературі, оскільки українська мова була допущена як мова деяких поетичних текстів. Напевно, більшість читачів знала українську мову, оскільки  фіксуємо цитування українською мовою, а також наявність лексичних запозичень у текстах, які походять із західної Польщі. Українські запозичення упродовж XVI–XVII ст. проникали в польську мову найчастіше з художніх творів, тобто з мови літератури, та з окраїнних говірок, які відігравали велику роль у розвитку польської  літературної мови. Щодо XVIII–XIX ст., то в польській мові і надалі функціонують українізми (переважна більшість як стилістично нейтральна лексика), що сприймаються як власне польські слова. У XIX ст. носієм української культури в польській мові стає художня література (найбільш інтенсивно процес запозичення відбувається в XIX ст. у період романтизму). У польській мові в XX ст. фіксуються українські елементи, які переважно запозичені в попередні періоди.

Щодо впливу української літератури на польську, то слід виділити, по-перше, постачання змісту, матеріалу – фольклору, місцевого колориту легенд тощо, які вжиті й перелицьовані відповідно до узвичаєних норм і конвенцій, по-друге, модель дії, по-третє, запозичення українських лексичних елементів. Письменники, які походили з України або тісно контактували з нею, використовували у своїх художніх творах численні запозичення з української мови. Незважаючи на тематичну зумовленість такого використання, українізми легко проникали в польську мову і вживалися письменниками з етнічних польських земель. Деякі українські лексичні запозичення швидко вийшли з ужитку, але більшість українізмів увійшла до словникового складу польської літературної мови.

Близьке сусідство і перебування протягом тривалого часу в складі однієї держави (Польща, Росія) окраїнних польських та українських говірок також сприяло запозиченню в польській мові побутової, виробничої лексики, назв рослин і тварин тощо.

Для підтвердження українського походження запозичень у польській мові використані  фонетичний та граматичний критерії.

А. Фонетичні критерії.

1. Повноголосся: chołodziec, chołosznie, czeremcha, czereśnia, czerep, dereń, ferezja, hołobla, hołota, horod, horodniczy, horodyszcze, koromysło, korowaj, korowód, mereżka, mołoda, mołodziec, oczeret, pobereżnik, podorożna, połos, porohy, osełedec, serebszczyzna тощо.

2. Розвиток псл. tort, tolt в trat, tlat  (церковний зразок): prażnik.

3. Наявність h: bezhołowie, bohater, bohomaz, braha, buhaj, czahary, duha, hajda, hajdamaka, hajdawery, harmider, harmonia, harować, hlak, hodować, hołobla, hołota, hołubić, hołubiec, hołysz, hopak, horda, hordowina, horod, horodniczy, horodyszcze, hospodar, hospodyn, hoży, hramota, hreczka, hulać, hulajdusza, hulajgród, huba, hultaj, hurma, hydzić, ihumen, kurhan, mohorycz, nahaj, ohyda, wataha та ін.

4. Голосні y, a замість носових ą, ę: dub, dubas, klacza.

5. Відсутність переходу ě>a перед твердими передньоязиковими: bies.

6. Перехід dl>l: siolo (sielski, sielanka).

7. Перехід ļ в ol: kołtun.

8. Перехід ŗ в or: portki.

Б. Граматичні критерії.

1. Суфікс -iszcz-e (-yszcz-e): horodyszcze, ludyszcza, ratyszcze.

2. Закінчення -а в іменниках жіночого роду: cerkwa.

3. Суфікс -un: rezun.

Як бачимо, граматичних критеріїв недостатньо, щоб підтвердити українське походження деяких запозичень. Близька спорідненість двох мов сприяла адаптації нових слів, тому запозичень із яскраво вираженими фонетичними або словотвірними українськими рисами не так вже й багато. Окрім фонетичного та граматичного критеріїв, вирізняємо семантичний, територіальний, часовий, лексичний критерії, які вимагають залучення фактів писемних польських та українських пам’яток, а також звернуто  увагу на використання українізмів у творах письменників тощо.

Центральним питанням у вивченні запозичень є їх пристосування, адаптація до системи переймаючої мови. Позаяк одна частина українізмів була  перейнята усним шляхом, інша – писемним, то й послідовності у способах адаптації немає. Однакові фонетичні або морфологічні явища могли адаптуватися по-різному.

А. Фонетична субституція. Вокалізм.

Це найбільш поширений спосіб адаптації лексичних запозичень. Частина українізмів уживається без будь-яких змін, бо звучання запозиченого слова не суперечить фонетичній системі польської мови: ataman, baskak, chata, czajka, duma, ikona, kaczan, kary, kozak, pop, sadyba, sobaka, step, tabun, tapczan та ін.

У системі вокалізму відбулися такі зміни:

1. Голосний y:

а) замінюється носовим ą: каблук > kabłąk;

б) зберігається: баламут > bałamut, дубас > dubas.

2. Голосний е замінюється носовим ę: надвередити > nadwerężyć.

3. Голосний о в закритих складах передається u (ó) (відповідно до фонетичних норм польської мови): хоровод > korowód.

4. Голосний і (з давнього ě) передається:

а: безмін > bezmian;

е: біс > bies.

Б. Зміни в системі консонантизму.

1. Звук р у деяких випадках може

а) замінюватися rz: крепкий > krzepki, курінь > kurzeń, бур’ян > burzan (rj–rz);

б) зберігатися: цар > car.

2. Звук л передається ł: балабайка > bałabajka, балабух > bałabuch.

3. Звук г

а) замінюється h: дуга > duha, гайда > hajda, гайдамака > hajdamaka, галас > hałas;

б) замінюється g: гавра > gawra, яруга > jaruga, чепіга > czepiga.

4. Тверді губні іноді пом’якшуються: мерин > mierzyn.

5. Звук ч може

а) зберігатися: чабан > czaban, чайка > czajka, чара > czara;

б) замінюватися с: чабан > caban.

6. Звук д

а) замінюється dz: дітський > dziecki, молодець > mołodziec;

б) d′: бундючитися > bundiuczyć się.

7. Звук ц′ може замінюватися с: криниця > krynica, оселедець > osełedec.

8. Звук с

а) зберігається: садиба > sadyba, сагайдак > sahajdak;

б) замінюється sz: саранча > szarańcza.

9. Звук т може зберігатися: рогатина > rohatyna.

10. Звук ш найчастіше зберігається: шайка > szajka, шаровари > szarowary.

11. Поява протетичного h: орда > horda.

12. Відпадання початкового звука: грамота > ramota, оселедець > sełedec.

В. Наголос.

Наголос в українізмах перенесений на передостанній склад за нормами польської акцентуації: байдáк > bájdak, балагáн > bałágan, баштáн > básztan, чабáн > czában, чумáк > czúmak тощо.

Г. Словотвірна субституція.

1. Український іменниковий суфікс -ик найчастіше замінюється суфіксом -ek: хлистик> chłystek або -ik: побережник > pobereżnik.

2. Суфікс -ок замінюється на -ek: опришок > opryszek.

3. Суфікс -ин замінюється -in: гордовина > hordowina.

4. Прикметниковий суфікс -ськ замінюється  -ck: дітський (т +с' = ц) > dziecki.

5. У неозначеній формі дієслів -ти послідовно замінюється на -ć: баламутити > bałamucić, бушувати  > buszować, гуляти > hulać.

6. Дієслівний суфікс -ува замінюється на -owa: годувати > hodować.

7. Постфікс -ся замінюється на частку się, яка пишеться окремо: дужатися > dużać się.

Ґ. Морфологічна субституція (підведення відмінюваних слів під діючі парадигми).

1. Іменники можуть змінювати рід (частіше оформляються за зразком чоловічого роду): лепеха > lepiech, росомаха > rosomach.

2. Прикметники чоловічого роду в однині набувають закінчення:

а) у: бурий > bury, гожий > hoży, чупурний > czupu y;

б) і: крепкий > krzepki.

3. Іменники в називному відмінку множини замість и набувають закінчення і (після  k): портки > portki.

При семантичному освоєнні запозичень часто фіксуються зміни значення слів: розширення або звуження семантики, набуття нового значення. Ці процеси могли відбуватися безпосередньо при запозиченні з української мови або вже під час функціонування в польській мові.

У другому розділі „Загальна характеристика українських лексичних запозичень у  польській літературній мові” проаналізовано українські запозичення, які поділено на лексико-тематичні групи.

Серед польських назв осіб та груп людей виділяємо більше п’ятдесяти українізмів. У ХV ст. запозичено: ataman, horodniczy, kniaź, pop, у ХVІ ст: baskak, bohater, car, czuryło, diak,  hultaj, hurma, kaleka, kniaź,  kum, mołodziec (mołojec),  prowodyr тощо, у ХVІІ ст: asauł, hołysz, opryszek, pohaniec, semen, у ХVІІІ ст.: hajdamaka, hałaburda, у ХІХ ст.: czumak, kacap, oczajdusza та ін. Деякі слова зазнали адаптації до фонетичних та морфологічних норм польської мови: bałamut, chłystek, mołodziec. Серед засвідчених українізмів виділяємо релігійні назви: diak, ihumen, pop, назви, пов’язані з родинними відносинами: kum, donia, військові чини, посади, а також назви, що запозичені під час повстань та селянських бунтів: asauł, ataman, kompańczyk, hajdamaka, kozak, petyhorzec, rezun, юридичні посади: baskak, dziecki, car, horodniczy. Значний відсоток становлять слова з негативним забарвленням: bałamut, chłystek, hałaburda, oczajdusza, opryszek тощо.

У польських назвах місцевостей фіксуємо п’ятнадцять українських лексем. Це зумовлено близьким сусідством, отже, подібними географічними умовами. У XVI ст. були запозичені: jaruga, kurhan, liman, ług; у XVII-XVIII ст.: jar, pobereże, porohy, step; у XVIII–XIX ст.: bajrak, basztan, czahary, halawa, kołbań, łewada. Деякі назви функціонують без змін: bajrak, basztan, halawa, jar, kurhan, lewada, porohy, step. У польську мову запозичення проникали як безпосередньо з української (галява, луг), так і через її посередництво. Безумовно, українська мова найчастіше відігравала роль посередника у запозиченні з тюркських мов: bajrak, basztan, czahary, jar, jaruga, kurhan, liman, step.

У складі польської флористичної лексики зафіксовано більше двадцяти українізмів. Деякі з назв адаптовані до фонетики польської мови: ajer, burzan, płoskoń, інші залишилися без змін: bakun, berek, czeremcha, hreczka тощо. Деякі лексеми вживаються з власне польськими відповідниками: bodiak – oset, komysze – trzcina. Найдавніші запозичення: burzan, czeremcha, czereśnia, dereń, hordowina, hreczka, oczeret, płoskoń (XV–XVI ст.); пізніше перейняті: arbuz, komysze, kukurydza (XVII–XVIII ст.); ajer, bakun, bereka, bodiak, kaczan, katran (XVIII–XX ст.). Велика роль у поширенні українських назв рослин у польській мові належить письменникам і ботанікам – вихідцям з українських етнічних земель, вони вводили ці назви до художніх творів, а також у власні різноманітні словнички ботанічної лексики. Запозиченню української ботанічної лексики сприяли східномалопольські говірки, у складі яких виявлено чимало українізмів.

Серед анімальної лексики фіксуємо двадцять українізмів. У польській мові XVI ст. відомі: bachmat, chomik, rosomak, sobaka, szarańcza тощо, у XVIІ ст.: bobak, buhaj, mierzyn, połos (połoz) та ін., у XVIІІ ст.: derkacz. Назви bachmat, berkut, buhaj, chmyz, czereda, sobaka, suhak, wałach тощо не зазнали змін, інші адаптовані  до норм польської літературної мови: bobak, mierzyn, rosomak, zazula. Безпосередньо з української мови перейняті: derkacz, klacz, zazula. Більшість назв цієї тематичної групи запозичена з тюркських мов через українське посередництво: bachmat, berkut, bobak, borsuk, buhaj, łoszak, mierzyn, suhak, szarańcza. Близька територіальна суміжність, тісні економічні взаємини, подібність ландшафту і кліматичних умов сприяли поширенню та розповсюдженню різних видів тварин з України в Польщу. Разом із реаліями були запозичені й назви. Навіть фіксуємо випадки заміни власне польської назви українською: kukułka – zazula.

Запозиченню назв частин тіла та найменувань з народної медицини сприяли тісні зв’язки між народами, а отже, й спільне вирішення багатьох проблем із захворюваннями. Безпосередньо з української мови запозичено: у XVI ст.: kołtun, kudła, kułak, sustaw, у XVIII ст.:  baka, osełedec, у XIX ст.: chandra, czerep.

У складі польської побутової лексики засвідчено близько сорока запозичень. З XVI ст.: bezmien, braha, czara, derka, jarmułka,  kutas, miękina, odzież, szarawary, tapczan, tuzłuk тощо; XVII ст.: burka, portkі; XVIII ст.: bałabuch, chołodziec, korowaj;  XIX ст.: bundz, hajdawery, hlak, koromysło, kutia, lemieszka, mamałyga, mereżka. Деякі з назв зазнали фонетичної та граматичної адаптації: bezmien, chołodziec, farfura, ferezja, kabłąk, kiereja, kociuba, lemieska, makotra, miękina, odzież. Безпосередньо з української виводяться: chołodziec, korowaj, miękina, namitka, odzież, portki. Щодо функціонування в сучасному мовленні поляків, то найбільш збереженими виявилися назви страв і предметів домашнього використання. Назви одягу, як і самі реалії, проіснували переважно до кінця ХІХ ст.

Серед польських назв звичаїв, обрядів, ігор фіксуємо одинадцять українських лексичних запозичень. Деякі з них сягають традицій наших предків, тому й переймання в польську мову відбулось у більш ранній період: ikona, kozera, mohorycz, prażnik (XVI ст.), hołubiec, korowód, prysiudy (XVII–XVIII ст.), hopak, kupała  (XIX ст.) тощо. Лексеми  hopak, kozak, kupała не зазнали змін, інші адаптовані до фонетичних та морфологічних норм польської мови.

У складі назв, пов’язаних з мистецтвом, аналізуємо такі українізми: bałabajka, bandura, baraban, bohomaz, duma, harmonia, kobza, tołumbas, які перейняті майже без змін (окрім harmonii). Лексеми kobza, duma запозичено в XVI ст., bandura – XVII ст., bałabajka, harmonia, baraban – XIX ст. Bandura i kobza згодом позначали один музичний інструмент (аналогічно baraban i taraban).

У польській юридично-економічній лексиці зафіксовано сім українських лексичних елементів, які переважно запозичені в XVI–XVII ст. Dukacz, harach, podorożna, serebszczyzna вийшли з активного вжитку, оскільки змінились політично-економічні відносини; borysz, hramota, mohorycz й  надалі функціонують у сучасній літературній мові, але мають інше значення. Без фонетичних змін перейняті в польську мову: haracz, hramota, mohorycz, podorożna, інші назви адаптувалися до фонетичних та граматичних норм польської мови. Юридично-економічних запозичень з української мови в польській небагато (2%), однак правова спадщина Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Великого Князівства Литовського, соціально-економічна політика Козацької Держави сприяла збереженню та створенню юридично-економічної української лексики. Поширення її у польській літературній мові свідчить про високий розвиток і можливість впливу навіть на привілейовану мову панівної держави того часу. Відсутність запозичень в ХІХ–ХХ ст. з української мови зумовлено соціально-політичними обставинами.

Серед польських військових назв засвідчено двадцять два українізми. Переважна більшість (80%) вживані без змін: bułat, buława, czambuł, czekan, kajdany, kołczan, kulbaka, nahajka, piszczal, ratyszcze, rohatyna, sahajdak, Sicz. Лише деякі лексеми адаптовані до фонетичних та морфологічних норм польської мови: buńczuk, koliszczyzna тощо. Більшість назв датовані XVI–XVII ст., коли військові контакти між двома народами були найінтенсивнішими. Лексеми czekan, kulbaka, piszczal, ratyszcze, sahajdak не вживаються в мовленні сучасних поляків, але використовуються письменниками для правдивого відображення певної історичної епохи. Деякі зі слів і надалі перебувають в активному словниковому запасі: buńczuk, kajdany тощо. Зафіксовані українізми серед польських військових назв свідчать про високий рівень озброєння нашого війська у певні історичні періоди, а також про інтенсивність українсько-польських міжмовних взаємин.

У складі польської виробничої лексики більшість українізмів не зазнала змін: bajdak, czajka, duha, hołobla, kapkan, maża, taradajka. Лексеми czajka, dubas, duha, hołobla проникли в XVI ст., bajdak, maża – XVII ст., gawra, taradajka – XVIII–XIX ст., czekało –  XIX ст. тощо. Час поширення певної назви в польській мові безпосередньо пов’язаний із перейманням реалії.

У процесі етнокультурних взаємовпливів, у зв’язку зі спільністю історичного розвитку народів міфологічні назви українського походження теж були запозичені в польську міфологію (п’ять лексем). Цей процес відбувався протягом XV–ХІХ ст.: bies (XV–XVI ст.), upiór, wiedźma (XVII ст.), czort (XVIII ст.), widun (ХІХ ст).

Більшість польських назв житла та поселень запозичено ще в XVI ст.: bazar, chata, chutor, horod, horodyszcze, krynica, sioło; в XVII ст.: majdan, słoboda; в XVIII ст.: sadyba. Перейняті без змін: bazar, chata, chutor, horod, horodyszcze, kłunia, majdan, sadyba тощо, інші адаптовані до граматичних та фонетичних норм польської мови: krynica.

У складі польської абстрактної лексики зафіксовано шість українізмів: з XVI ст. відомі: hałas, ohyda, pohybel; XVII ст.: harmider; XIX ст.: bezhołowie, harhara. Засвідчені назви зберігають фрикативний h, що вказує на іншомовне походження і сприяє поширенню в польській мові слів із цим звуком.

Фіксуємо запозичення з української мови серед польської прикметникової лексики. Bury, czyży, kary – з XVI ст., hoży – XVIІ ст., czupu y, kaprawy – XVIII ст. Усі українізми цієї групи адаптовані до норм польської мови – закінчення -y замість -ий.

Серед польських дієслів засвідчено близько двадцяти українізмів. Враховуючи той факт, що ця група лексики  не є сприйнятливою до іншомовних впливів, наявність українських лексичних елементів серед польських дієслів є особливо показовою. Із XVI ст. відомі такі назви: bałamucić, harować, hodować, hydzić, koczować, із XVIІ ст.: hulać, nadwerężyć, із XVIІІ ст.: dużać się, з ХІХ ст.: bajdykować, borykać się, buszować, czwanić się, haratаć, hołubić, kałamucić, ochajtnąć, spatki. Як бачимо, більшість українізмів запозичено в ХІХ ст., тобто в цей період українська мова не тільки перебувала в тісних контактах з польською мовою, але й сприяла поповненню словника польської дієслівної лексики в цей період. Усі українізми адаптовані до норм польської літературної мови: інфінітивний суфікс -ти замінений -ć, ся замінено się. Більшість назв перебуває в активному вжитку. Значення деяких дієслів у польській літературній мові набрало іншого забарвлення, ніж в українській: hodować, hulać тощо.

Серед засвідчених українських лексичних елементів виділяємо суто українську лексику, спільнослов’янську, активізовану в польській літературній мові під впливом української (35%), а також слова, запозичені українською зі східних (50%) та інших мов.

ВИСНОВКИ

Тривалі політичні, культурні, економічні взаємини, територіальна близькість сприяли тісним українсько-польським мовним контактам. Як наслідок, у складі польської літературної мови зафіксовано близько 300 запозичень з української мови. Для українських лексичних елементів характерний антропоцентризм. Переважну більшість складають конкретні назви (99%) з тематичним центром ‘людина’, а також з діяльністю,  пов’язаною з нею.

Переймання, а згодом і запозичення українських лексичних елементів у польську літературну мову другої половини XVIII – кінця XX ст. відбувалося усним (говірки, т.зв. кресовий діалект), а також писемним (мова художньої літератури) шляхом.

Частина українізмів проникла до польської мови ще в XVI-XVII ст., створивши підґрунтя для функціонування українських слів у XVIII-XX ст. не тільки як екзотизмів у творах польських письменників – вихідців з етнічних українських земель, але як стилістично нейтральної лексики. Запозичення набули особливого поширення в епоху романтизму, коли посилено пропагувалися зв’язки творчості письменника з його найближчим оточенням, із землею і народом, серед якого він живе, із фольклорними й історичними традиціями. Саме цей період дав найбільш відомі постаті авторів поляків, які у своїх творах уживали українські лексичні елементи, що сприяло поширенню в польській мові слів з h (hoży); впровадженню нових суфіксів, префіксів або їх значень: -ec – для етнічних назв (pohaniec); -iszcz-e – для назв місцевостей (siedliszcze); -ajł-o – для назв виконавців дії (szukajło); -eńk – для здрібнілих форм (hołowieńka); prze- – przeczysta.

 Для виділення українізмів використовуємо фонетичні критерії: наявність повноголосся, розвиток псл. tort, tolt в trat, tlat, уживання h, голосні у, а замість носових ą, ę, відсутність переходу ě>а перед твердими передньоязиковими, перехід dl>l, перехід ļ в ol, ŗ в or, граматичні критерії: суф. -iszcz-e, -yszcz-e, суф. –un, суф. -ес тощо, а також семантичний, територіальний, часовий, лексичний критерії.

Найбільш поширеним способом адаптації зафіксованих лексичних запозичень є фонетична субституція – у 70% українізмів відбулися зміни в системі вокалізму і консонантизму. Частину слів ужито без будь-яких змін. Наголос перенесено на передостанній склад за нормами польської літературної мови.

Серед іменників виділяємо такі тематичні групи лексики: побутова, юридично-економічна, флористична, анімальна, виробнича, міфологічна, абстрактна лексика, назви осіб, житла, поселень, місцевостей, частин тіла та найменування з народної медицини, військові назви.  Окрім того, характеризуємо прикметникову та дієслівну лексику.

У семантиці близько 55% українізмів не відбулося жодних змін: bajdak, bandura, basztan, czupu y, hałas, hreczka, jar, ihumen, kaleka, kobza, koromysło, meczet, nahajka, osełedec, pop, step тощо. В інших лексемах спостережено розширення або звуження семантики в порівнянні з функціонуванням цього слова в українській мові: bezhołowie, bobak, burzan, czereda, dereń, duha, wataha. Виділяємо багатозначні слова: bohater, chata, chmyz, chutor, dubas, hołota, hulać, korowód, kureń, hramota, tabun та ін. У більшості українізмів зміни в семантиці відбулись у XIX-XX ст.: buńczuk, haratać, komysz, tabun, wataha (80%).

Значну кількість запозичень становлять застарілі слова: baskak, horda, horodniczy, feredzia, jarmułka, opryszek, petyhorzec, pohaniec (35%). Деякі називають реалії, які  характерні лише для культури, життя та побуту українського народу, тобто їх використання в польській розмовній та писемній мові стилістично обмежене: bałabajka, bandura, basztan, chutor, hopak, kobza, korowaj, pop та ін. Близько шістдесяти лексем у сучасній польській мові та її різновидах сприймаються як власне польські слова, які у носіїв мови вже не асоціюються з українізмами: bohater, bohomaz, borykać się, buhaj, buszować, chata, czereda, czupu y, czupurzyć się, derka, hałas, hoży, hulać, korowód, mereżka, opryszek, serdak, tabun, wataha.

У залежності від часу фіксації у польських писемних пам’ятках запозичення поділили на такі, що засвідчені:

у ХV ст.: ataman, derka, dubas, huba, kniaź, miękina, pop, proskura, rohatyna, wałach;

у ХVІ ст.: baskak, bohater, braha, burzan, chata, futor, czajka, duha, hałas, hałastra, hołobla, horodyszcze, hospodyn, hramota, hreczka, hultaj, kobza, kurchan, kureń, nahajka, oczeret, prowodyr, sahajdak,  szarawary, wataha та ін.;

у ХVІІ ст.: asauł, bajdak, bandura, berkut, bobak, buhaj, buńczuk, burka, chłystek, czereda, hołota, hołubiec, hołysz, hoży, hulać, hulajgród, kompańczyk, komysz, łoszak, maża, mierzyn, mołodyca, nadwerężyć, opryszek, petyhorzec, pohany, poroh, semen, słoboda, tołumbas, upiór, wiedźma та ін.;

у ХVІІІ ст.: ajer, bałabuch, bereka, chołodziec, czupu y, derkacz, duha, dużać się, hajdamaka, hałaburda, kaprawy, korowaj, korowód, kute oga, osełedec, pohaniec, prysiud, sadyba, sicz, step, wesele тощо;

у XIX ст.: bajdykować, bakun, bałabajka, bałaguła, baraban, basztan, bezhołowie, bodiak, borykać się, bundz, buszować, chandra, chmyz, czerep, czumak, czupurzyć się, czwanić się, hajdawery, halawa, haratać, hlak, hołubić, hopak, jołop, kaczan, kałamucić, katran, kołbań, koromysło, kucja/kutia, kupała, mereżka, oczajdusza, tabun, watażka, żorować та ін.

Отже, хронологічно 54% українізмів запозичено у польську літературну мову у ХVІ-ХVІІ ст. та 46%  у  ХVІІІ-XIX ст.

Серед аналізованих українських лексичних елементів виділяємо суто українську лексику, спільнослов’янську, активізовану в польській літературній мові під впливом української (35%), слова, що ввійшли в українську розмовну або літературну мову із церковнослов’янської, через яку – з грецької (5%), а також слова, запозичені українською зі східних (50%) та інших мов.

Українські лексичні елементи мали вплив на формування лексичного складу польської літературної мови, зокрема, це простежується в період романтизму, коли польські письменники, які походили з етнічних українських земель, використовували у своїх творах українізми для відтворення локального колориту. З часом ця лексика стала вживатися  носіями як власне польська і ввійшла до основного лексичного складу літературної мови.

Слід зазначити, що активізація політичних та економічних стосунків між Україною та Польщею на сучасному етапі та останні політичні події сприяють подальшому запозиченню українських елементів у польську мову.