УПРАВЛІННЯ ПОТЕНЦІАЛОМ СОЦІАЛЬНО-ВИРОБНИЧИХ СИСТЕМ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито сутність наукової проблеми і стан розробок у предметній сфері, наведено мету та основні завдання роботи, об’єкт і предмет дослідження, аргументовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, вказано форми їх апробації та оприлюднення, структуру та обсяг дисертаційної роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи потенціалу соціально-виробничих систем” узагальнено еволюцію категорійного поняття потенціалу соціально-виробничих систем, його сутність та зміст у сучасній економіці, проаналізовано базисні організаційно-економічних засади управління процесами формування та використання потенціалу, розкрито особливості економічної оцінки та методичні підходи до вимірювання його величини.

Дисертаційне дослідження базується на постулаті, що потенціал економічних систем об’єктивно виступає основним об’єктом характеристики можливостей їх стабільного функціонування, головним індикатором інвестиційної привабливості, ринкової капіталізації. Проведені в роботі дослідження дозволили уточнити сутність та зміст поняття потенціалу соціально-виробничих систем у різних суспільно-економічних формаціях, базові дефініції цієї економічної категорії, розкрити її еволюцію та визначальні за вагомістю компоненти потенціалу. Проаналізовано різновекторні підходи науковців і дослідників до потенціалу різнорівневих (макро-, мезо-, і мікрорівня) економічних систем та видів потенціалу (економічний, фінансовий, природно-ресурсний, виробничий, стратегічний, інноваційний, інтелектуальний, людський тощо).

У роботі дослідження потенціалу спирається на сучасні світогосподарські процеси формування продуктивних сил, виходячи з базисних основ інтелектуально-інноваційного типу економічних систем з урахуванням обмеженості природно-ресурсного потенціалу. У дисертаційній роботі дослідження потенціалу контекстно пов'язується з економічним зростанням та конкурентоспроможнісю економічних систем та залежність його продуктивної сили від умов зовнішнього (глобального, національного) соціально-економічного середовища. Акцентовано на потребі більш вагомого врахування чинників і ролі впливу соціального середовища на потенціал окремої економічної системи, який розкритий як складне економічне явище і наведений в роботі прикладами втрати потенціалу окремими країнами, відомими корпораціями. Окремо аргументовано потребу розширення індикативної основи сукупного потенціалу такими складниками як природно-ресурсний, вагомість якого у сучасному глобальному соціально-економічному середовищі різко зростає, та інформаційно-інноваційному потенціалі, що забезпечує умови розвитку економіки країни і окремих соціально-виробничих систем.

У дослідженні потенціал окремих економічних систем розглядається на основі ресурсної концепції. Автор позиціює дослідження суспільно-економічної природи потенціалу, виходячи з його розгляду як складного поліструктурного і динамічного об’єкта, а потенціал національного господарство таким, що складається з сукупних потенціалів окремих соціально-виробничих і господарських систем. Обґрунтовано залежність потенціалу соціально-виробничих систем від рівня розвитку продуктивних сил і соціально-виробничих відносин, ефективності господарського механізму країни загалом. Доведено, що на потенціал соціально-виробничих систем безпосередньо впливають порушення макрофінансової стабільності через глибоку рецесію фондового ринку, спекулятивність фінансових ринків тощо, які доповнюють фактори природно-екологічних змін та суспільної політичної нестабільності (рис.1)