УСВІДОМЛЕННЯ ОСОБИСТІСНОГО ДОСВІДУ МАЙБУТНІМИ ПЕДАГОГАМИ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ЇХ ПРОФЕСІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, вказано об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотези та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, подані дані про апробацію роботи та впровадження результатів дослідження в практику.

У першому розділі – “Ідентичність особистості: теоретичний аналіз проблеми, психологічні особливості, структура, функції” – проаналізовано стан зазначеної проблеми у науковій літературі, визначено особливості розуміння поняття „ідентичність”. Показано, що ідентичність виконує у житті особистості важливі функції: адаптаційну; соціалізаційну; формалізаційну (оформлення компонентів самосвідомості); визначальну (виявлення життєвих пріоритетів, цілей, стилю життя); смислову. Отже ставлення особистості до себе, світу, оточуючих, ціннісні орієнтування тісно пов’язані зі змістом ідентичності. Стиль життя, особливості поведінки та самоставлення залежать від особливостей ідентичності.

Структура ідентичності досить розмаїто представлена у наукових дослідженнях, але найчастіше вирізняються: а) когнітивний, б) мотиваційний і в) ціннісний компоненти. Окрім цього, можна зауважити, що досить поширеним є ієрархічне розуміння структури ідентичності, яка включає наступні рівні: 1) ототожнення індивіда із мікросередовищем, етнічною, регіональною, родинною спільнотою задля самозахисту та зміцнення власних позицій у суспільстві; 2) особистісний рівень визначає потребу індивіда у єдності із культурним середовищем задля самовизнання й самоповаги; 3) професійно-діяльнісний – віддзеркалює особливості самореалізації індивіда в діяльності, професії, суспільстві.

Механізмом самозмінювань, трансформації ідентичності є криза ідентичності, що сприяє як структурним її змінам, так і її відновленню у відповідності до нових соціокультурних умов. Специфічні зміни структури ідентичності пов’язані із зміною балансу особистісної-соціальної ідентичності в бік збільшення особистісних компонентів, що призводить до конфліктів із соціальними інститутами. Успішне подолання кризи ідентичності відбувається в індивідів, які мають загалом позитивну ідентичність, розвинену професійну ідентичність, підтримку мікросередовища.

Професійна ідентичність, як вагома складова ідентичності особистісної, увиразнюється в ототожненні індивіда із професійною спільнотою. Структура профідентичності розбудовується залежно від сформованості ціннісних орієнтувань особистості, образу “Я в професії”. Умовами позитивної профідентичності є реалізація потреби у самоповазі та саморозвитку, ідентифікація з професійною спільнотою й набуття власне значущого статусу в межах цієї спільноти, ціннісне ставлення до норм, традицій, сутності професійної справи, спрямованість до саморозвитку й реалізації у професійному плані.

Професійна ідентичність педагогів пов’язана із мотивацією самоповаги й саморозвитку, що сприяє позитивному образу професії й ціннісному ставленню до професійної спільноти. Профідентичність педагогів розкривається у межах професійної компетентності (вчитель-професіонал), суб’єктному ставленні до учнів і педагогічного колективу та спрямованості до професіоналізму. Відтак, професійна ідентичність постає як важлива цілісна структура у складі соціальної ідентичності індивіда.

У другому розділі – “Експериментальне дослідження професійної ідентичності майбутніх вчителів: психологічні особливості, структура, специфіка формування на етапі навчання у ВНЗ” – описуються принципи організації, методи проведення констатувальної частини дослідження, а також отримані результати.

Констатувальне дослідження включало три етапи.

У дослідженні (на першому та другому етапах) взяли участь студенти першого (60 осіб), третього (50 осіб) і п’ятого (50 осіб) курсів філологічного та фізико-математичного факультетів Дніпропетровського національного педагогічного університету. Також до дослідження були залучені педагоги ЗОШ: молоді спеціалісти із стажем педагогічної діяльності до трьох років (30 осіб) та педагоги із стажем діяльності понад п’ять років (30 осіб). Загалом в експерименті взяли участь – 220 осіб.

Для виконання завдань третього етапу експерименту залучалися студенти першого (60 осіб), другого (49 осіб), третього (50 осіб), четвертого (52 особи), п’ятого (50 осіб) курсів згаданих факультетів. Загалом – 261 особа.

Процес емпіричного дослідження особливостей професійної ідентичності включає три етапи.

1. Дослідження особливостей ставлення до професії, становлення образу “Я – професіонал” у майбутніх педагогів й спеціалістів-педагогів, які мають різний досвід педагогічної діяльності. Також на зазначеному етапі, здійснено спробу виявити типи професійної ідентичності.

Методики дослідження: а) “Двадцать тверджень” (М. Куна, Т. Макпартленд); б) „Раціональності мислення” (А. Елліс); в) „Цінності особистості” (Ш. Шварца, в адаптації В.М. Карандашова); г) „Репертуарний тест рольових конструктів” (Дж. Келлі).

2. Дослідження зв’язку між особливостями професійної ідентичності майбутніх педагогів, педагогів із різним стажем педагогічної діяльності та складовими ідентичності: самоставленням, рефлексією, диспозиціями особистості, задоволенням діяльністю.

Методики дослідження: „Інтегральне самоставлення” (В.В. Столін); „16 PF” (Р. Кеттелл); “Індекс життєвої задоволеності” (Н.В. Паніної); “Шкала рефлективності” (В.І. Слободчиков).

3. Дослідження специфіки професійної ідентичності в процесі професійного становлення особистості та впродовж навчання у педагогічному вищому навчальному закладі. Виявляються особливості становлення професійної ідентичності майбутнього педагога, представленість професійної ідентичності в структурі ідентичності індивіда, визначається динаміка, виокремлюються етапи й особливості становлення професійної ідентичності у майбутніх педагогів.

Методики дослідження: “Двадцять тверджень” (М. Кун, Т. Макпартленда).

На кожному етапі використовувалися методи математичної статистики.

За результатами першого етапу констатувального експерименту визначено типи професійної ідентичності, що простежуються як у майбутніх педагогів, так і у освітян із різним досвідом педагогічної діяльності (результати див. табл. 1.).

Представимо етапи дослідження, впродовж яких були виокремлені типи професійної ідентичності. Передусім, шляхом обробки отриманих результатів за допомогою математичних методів, визначені провідні конструкти професіоналізації. Завдяки кластерному аналізу встановлено ієрархію конструктів, визначені кластери-фактори, а також зміст, за яким зазначені фактори виявлено. Також поряд із цим, визначали типи когнітивних решіток досліджуваних, що й упрозорюють особливості категоріальних структур свідомості індивіда. У процесі співставлення когнітивних решіток використовуються наступні критерії: диференційованість або недиференційованість. За порівнянням конструктів, здійснюється аналіз решіток і встановлюється провідний конструкт.

Виявлено наступні типи когнітивних решіток, залежних від диференційованості. Когнітивно складна решітка, що утворюється завдяки декільком кластерам, – узгодженим й неузгодженим. Когнітивно проста решітка являє собою структуру, що складається з центрального кластеру, який утворюється з елементів, поєднаних між собою. Слід зазначити, що когнітивно складні решітки переважають когнітивно прості – 81 % й 19 % відповідно. Когнітивно складні досліджувані порівнюють елементи за допомогою декількох ознак.

Виявлялися як диференційовані кластери конструктів, так й ізольовані конструкти. Ознаки, за якими утворюються конструкти, розкривають змістові, ділові, формальні сторони ролей, що виконують досліджувані.

Отже, виокремлено наступні групи досліджуваних, що уособили типи професійної ідентичності:

1)      “дифузна” ідентичність (Д): у сприйманні образу майбутньої професійної діяльності домінують критерії невизначеності власного майбутнього, превалює визначальне ставлення близьких до вибору професійної сфери діяльності, потреба у вищій освіти, несамостійність у прийнятті рішень;

2)      “академічно-нормативна” ідентичність (АН): ставлення до майбутньої професії визначається критеріями академічної успішності, помітне прагнення до самовдосконалення та міжособистісного спілкування;

3)      “професійно-креативна” ідентичність (ПК): ставлення до майбутньої професії увиразнюється творчим підходом, потребою в професійній самореалізації, акцентуванням уваги саме на суб’єктному ставленні до учнів, зокрема, та педагогічного процесу в загалі.