ВАРИАНТНОСТЬ РУССКИХ ТЕРМИНОВ ЮРИСПРУДЕНЦИИ В СИСТЕМНОМ И КОММУНИКАТИВНО-ПРАГМАТИЧЕСКОМ АСПЕКТАХ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, наукову новизну, практичну та теоретичну значущість роботи, сформульовано мету, завдання, визначено об’єкт, предмет і напрямки дослідження, подано методи аналізу фактичного матеріалу, наведено дані про апробацію роботи.

У першому розділі „Термінологічна варіантність як окрема проблема загальної теорії варіантності” з’ясовано зміст та обсяг понять, необхідних для вирішення поставлених завдань.

У лінгвістиці ХХ ст. переконливо доведено, що мова як функціональна система на всіх своїх рівнях відрізняється високим ступенем варіювання мовних одиниць незалежно від їх складності і що варіювання мовних одиниць є не тільки суттєвою ознакою мовної системи, але й одним із головних джерел постійних її перетвореннь.

Незважаючи на стійкий інтерес мовознавців до проблем мовного варіювання, навряд чи можна говорити сьогодні про існування завершеної загальної теорії варіантності. Остання розвивається в різних національних лінгвістичних традиціях доволі стихійно і нерівно, хоча необхідність побудови такої теорії усвідомлюється як нагальне завдання мовознавства.

У сучасній русистиці для опису мовної варіантності застосовується компактний термінологічний ряд: варіант, інваріант, варіантність (варіативність), варіювання, варіабельність (здатність до варіювання).

Термін варіант використовується в наш час більшістю лінгвістів стосовно всіх рівнів мови, від фонологічного до „рівня” тексту, у значенні „різні прояви однієї й тієї ж сутності, яка при всіх змінах залишається сама собою” (В. Солнцев). Таке визначення варіанта є вихідним і для нашого дослідження.

Поняття „інваріант” як певне загальне значення одиниць, що варіюються, як деяка необхідна умова опису і тлумачення варіантів являє собою скоріше імпліковану величину,  яка не завжди виділяється при лінгвістичному аналізі (В. Солнцев). За твердженням В. Солнцева, найчастіше поняття варіантності виступає на фоні поняття інваріантного, незмінного тоді, коли воно застосовується для характеристики способу буття і функціонування одиниць мови в синхронії.

Терміни варіантність / варіативність часто використовуються як базове поняття для узагальненого позначення різних форм варіювання. Поняття варіювання у багатьох випадках свого вживання є тотожним до поняття варіантність / варіативність і найчастіше вказує на проявлення варіантності як загальної властивості мови в конкретній сфері.

У дослідженні прийняте широке тлумачення категорії варіантності, якою передбачається існування не менше двох модифікацій мовної одиниці (фонеми, морфеми, лексеми, конструкції, семантичного комплексу).

Специфіка терміна як номінативного знаку і термінологій як функціональних номінативних систем, що належать до особливого функціонального різновиду мови, а саме мови для спеціальних цілей, обумовила розвиток на базі загальної теорії варіантності окремої, термінологічної, теорії варіантності, яка виробила свій підхід до явища варіантності термінів і своє розуміння варіанта. Ґрунтовні теоретичні та практичні аспекти вивчення варіантності термінів, на які ми спираємося у своєму дослідженні,  розкриті в роботах В. Лейчика, К. Авербуха, В. Татаринова, С. Гриньова, В. Даниленко та багатьох інших термінознавців. Визначальну роль для розвитку теорії термінологічної варіантності відіграло осмислення термінологічної варіантності у функціональному аспекті, який дає можливість розглядати як варіанти всі номінативні знаки, що співвідносяться з одним і тим же спеціальним поняттям.

У термінологічній, як і у загальній, теорії варіантності традиційно виділяються два типи варіювання – формальне та семантичне, що відбивають кардинальні відмінності в межах такого складного і багатоаспектного явища, яким є мовна варіантність. Якщо формальне варіювання характеризується відносною стабільністю значення відповідних одиниць при різнорідних модифікаціях їх форми, то семантичне варіювання, навпаки, пов’язане з перетвореннями семантики мовної одиниці при констатації її форми.

Досліджуючи варіантність плану вираження термінів, одні вчені описують це явище через поняття дублетності (О. Ахманова, Л. Капанадзе, Л. Кутіна, О. Толикіна, І. Квітко та ін.), другі віддають перевагу поняттю синонімії (Д. Лотте, Н. Котелова, М. Кузьмін, Б. Головін та ін.), треті об’єднують усі вияви варіювання форми термінів загальним поняттям рівнозначності (С. Гриньов, С. Казарина та ін.), четверті – варіантності (А. Симоненко, Т. Пристайко, В. Татаринов та ін.). На думку В. Татаринова, сучасні термінологи, намагаючись упорядкувати понятійний ряд, за допомогою якого описується варіювання форми термінів, зайшли у поняттєвий цейтнот. Учений констатує, що за останні роки поняття варіанта в термінології потіснило поняття синонімії, за якою закріпилася характеризуюча функція мовних знаків. У дисертації зазначається, що трактування синонімії та дублетности як вияву варіативності термінологічних знаків наявне в багатьох дослідженнях з термінології, починаючи з праць В. Даниленко, яка ввела до наукового вжитку поняття синонімічного та скороченого варіантів терміна.

У дисертаційному дослідженні опис варіювання форми термінів правознавства (розділ 2) здійснюється за концепцію В. Мигиріна про парареферетні та омореферентні варіанти лексичних одиниць, яка була опрацьована на термінологічному матеріалі Т. Пристайко. 

Донедавна варіювання плану вираження, і перш за все синонімія, в термінологічних системах оцінювалося як негативне явище, яке свідчить про невпорядкованість термінологічної системи або ж перебування її на стадії формування, становлення (О. Толикіна, Л. Кутіна, Б. Кокорев та інші). На сьогодні переваги набула думка вчених про те, що синонімія термінологічних знаків – закономірне і функціонально виправдане явище (Б. Головін, Н. Котєлова,  М. Кузьмін, В. Даниленко, С. Гриньов і багато інших), яке, з одного боку, є свідченням розвитку і самовдосконалення термінології як складової частини природної мови, а з другого, – наслідком когнітивної природи мислення спеціалістів, що із розвитком науки стає більш синонімічним (В. Татаринов).      

Семантичне варіювання в сучасних дослідженнях з термінології визначається як здатність терміна: а) змінювати обсяг свого значення, б) мати постійно або  набувати в умовах певного контексту вторинних значень, зберігаючи при цьому матеріальну форму та семантичну тотожність (В. Татаринов).

У роботі доводиться, що у вирішенні питання семантичної однозначності / неоднозначності сучасне термінознавство пройшло довгий еволюційний шлях від твердження про неможливість для терміна як знака спеціального поняття мати більше одного значення і вихідного з цього твердження категоричної вимоги однозначності термінів  (Р. Будагов, О. Реформатський, Л. Капанадзе, О. Толикіна та ін.) через визнання можливої полісемії термінів, але трактування її як суттєвого недоліку термінологічних систем, що знов таки приводило вчених до вимоги про моносемію у межах хоча б однієї терміносистеми (Я. Климовицький, Л. Кутіна, Л. Зенкова, Л. Дацюк та ін.),   до розуміння когнітивної природи терміна, що спростовує подібні вимоги. У працях Л. Алексєєвої, С. Гриньова, З. Комарової, В. Татаринова, О. Шестак та багатьох інших стверджується, що термінові як одиниці природної мови цілком властива тенденція до розвитку нових значень і „розмиванню” семантичних меж, що неоднозначність термінів відбиває поступальний хід розвитку науки і виражає у семантичній структурі номінацій принципи категоризації фрагментів об’єктивної дійсності, тенденції розвитку терміносистеми, можливості саморозвитку мови.

У реферованому розділі обґрунтовуються поняття, за допомогою яких у подальшому здійснюється опис виявів неоднозначності термінів правознавства. Це традиційні для наукового вжитку поняття полісемії та омонімії, і новаторські, але, на наш погляд, перспективні і вдалі поняття поліморфності або поліморфізму, запропоноване й опрацьоване у роботах С. Шелова, та амбісемії і еврисемії, фундатором яких є В. Татаринов. Застосування означених понять дозволяє говорити про такі основні види термінологічної неоднозначності, як: а) лексико-семантичне варіювання (полісемія), б) варіювання інтерпретацій вербальних компонентів у складі термінологічних дефініцій або самих термінів (поняттєвий поліморфізм) та в) варіювання текстових дефініцій одного й того ж терміна (амбісемія). 

Середовищем, у якому репрезентується формальна та семантична варіантність термінів правознавства, є перш за все навчально-наукові тексти, що, у свою чергу, є сферою функціонування всієї правознавчої термінології. Поняття сфери функціонування у наукових розвідках вживається поряд з поняттям сфери фіксації, яка відбиває метамову спеціальних словників, довідників тощо (В. Даниленко, В. Лейчик).

Усі різновиди варіювання правознавчих термінів втілюються в окремих фрагментах науково-навчальних текстів, зміст, побудова та вербальне оформлення яких залежить від прагматичних настанов автора, від його орієнтації на адресата. Такі функціонально зорієнтовані фрагменти цілісних навчальних або наукових текстів, комунікативним та концептуальним центром яких є термін (у нашому разі – варіативний ряд правознавчих термінів), ми, спираючись на дослідження Р. Смулаковської, І. Куликової, Д. Салміної, Т. Пристайко, назвали метатекстовою комунікативною ситуацією (МтКС). З урахуванням цільової настанови текстового фрагменту, його структури та вербального оформлення виділяються основні МтКС – „введення терміна”, „визначення терміна” та „використання терміна”; факультативні – „історія терміна”, „етимологія терміна”, „оцінка терміна” тощо. Визначені типи МтКС характеризують і метамову юридичних словників, що дало підстави в подальшому розглядати МтКС і як середовище варіювання правознавчих термінів у сфері фіксації. 

Другий розділ „Дослідження формальної варіантності термінів юриспруденції” присвячено типологічному описові варіювання плану вираження правознавчих термінів у парадигматичному і синтагматичному аспектах та встановленню способів репрезентації формальних варіантів у сфері функціонування і фіксації.

У науковій літературі подаються численні типологічні описи мовних форм варіантності термінів у парадигматичному аспекті. Найбільш прийнятною для нас стала парадигматична класифікація, що виходить з початкового розмежування омореферентних (таких, що  розрізнюються лише планом вираження при збігові денотатів та референтів) та парареферентних (таких, що співвідносяться з одним денотатом, але з різними референтами та знаками) варіантів термінологічних одиниць (В. Мигирін, Т. Пристайко). Вихідна класифікація доповнена структурною, згідно з якою усі аналізовані варіантні найменування розподіляються на однотипні (одноструктурні) та різнотипні (різноструктурні).

Омореферентні варіанти в свою чергу поділяються на такі, що, репрезентуючи омореферент, не передають ніякої додаткової інформації, і такі, що водночас повідомляють про сферу функціонування знака (професіоналізм – нормативний термін) або про ступінь його застарілості тощо.        

Омореферентні варіанти першої підгрупи обіймають нечисленні фонетичні(9/18: интервент – интервиент, трассант – трассент) та словотвірні(14/29: федерирование – федерелизация, контрасигнатура – контрассигнация – контрассигнование) варіанти, що характеризуються однотипністю структури. На відміну від них значну кількість у цій підгрупі становлять лексичні варіанти різної структури, за якою виділяються: 1) складений термін – абревіатура (125/251: исправительно-трудовая колония – ИТК, криминалистическая экспертиза материалов, веществ и изделий – КЭМВИ); 2) складений термін – складноскорочений термін (12/24: торговое представительство – торгпредство, правовой порядок – правопорядок); 3) складений термін – термін-універб, або комресив (17/37: недвижимые вещи – недвижимость, конфискованное имущество – конфискат); 4) складений термін – складений термін з модифікованим компонентом (26/52), утвореним внаслідок зміни частини мови залежного компонента (правовой институт – институт права, судебное постановление – постановление суда) або компресії одного з малоінформативних елементів (материальные отрасли права – материальное право).

До складу омореферентних варіантів другої підгрупи входять лексичні варіанти, що розподіляються на функціонально-стильові, які виникають внаслідок одночасного існування офіційних та неофіційних назв (12/24: система административных взысканий – «лестница» административных взысканий, Конвенция о взаимопомощи в таможенных делах ЕЭС – Неаполитанская Конвенция), та діахронічні варіанти, зумовлені співіснуванням у терміносистемі сучасних і застарілих термінів (12/24: административное право – полицейское право; Всемирная Торговая Организация – Комитет по таможенной оценке в составе ГАТТ). За своєю структурою варіанти цієї підгрупи можуть бути як однотипні, так і різнотипні.

Парареферентні лексичні варіанти за ознакою структурної відповідності розподіляються на однотипні (слово – слово, словосполучення однакової структури) і різнотипні (просте та складне слово, слово – словосполучення, словосполучення різної структури).

Як показує аналіз, ряди однослівних варіантів складаються з одно- або різноструктурних термінів, що розрізняються також джерелом походження (так звані еволютивні варіанти): а) автохтонного та іншомовного (35/73: договор – контракт, наниматель – арендатор); б) іншомовних (14/28: хартия – декларация, антропометрия – бертильонаж); в) гібридних, іншомовних та автохтонних (10/29: векселенадписатель – векселедатель – акцептант – индоссант – авалист – посередник); г) автохтонних (12/24: вред – ущерб, наследник – правопреемник).

Численний клас однотипних парареферентних варіантів становлять терміни-словосполучення, утворені за двома базовими моделями А₁С₁ і С₁С₂ та їх модифікаціями. На основі базових моделей виникають ряди з варіюванням а) опорного (брачный договор – брачный контракт, обязанность доказывания – бремя доказывания), б) залежного (штрафные санкции – карательные санкции, формула привязки – формула прикрепления) або в) усіх (депутатская неприкосновенность – парламентский иммунитет, участники правоотношения – адресаты предписания) компонентів. За нашими даними, варіювання опорного компонента майже вдвічі частіше спостерігається у моделі А₁С₁ (41/85), ніж у моделі С₁С₂ (26/54); залежний компонент також набагато частіше варіюється у першій з моделей (172/363), порівняно з другою (7/16), саме для першої моделі властиве лексичне варіювання всіх компонентів (16/32), тоді як для другої це явище не типове (1/2). Варіювання залежного компонента спостерігається і в моделях С₁А₂С₂, С₁С₂С₂  та їх модифікаціях (12/25: акты легального толкования – акты делегированного толкования, принцип публичности административного процесса – принцип официальности административного процесса). Для досліджуваної сфери показово те, що з 639 однотипних складених термінів, які утворюють 305 варіантних рядів, 448 варіантів у складі 213 рядів виникли за рахунок варіювання препозитивного ад'єктива.

Різнотипні парареферентні варіанти досліджуваної сфери репрезентовані структурними різновидами, ряди яких включають: а) складений термін – однослівний термін (82/65: дотальное имущество – приданое, расторжение брака – развод); б) складений термін – апозитивний термін (10/20: учредительные нормы – нормы-принципы); в) складений термін моделі А₁С₁ – складений термін моделі С₁С₂. Варіантні ряди цього різновиду поділяються на дві підгрупи: а) із загальним опорним компонентом (35/76: национальная юрисдикция – юрисдикция государства) та б) з різними компонентами (15/30: налоговая ставка – норма налогообложения). Певна кількість варіантних рядів виникає за рахунок варіантності бінарних термінів з полікомпонентними, утвореними за такими моделями та їх модифікаціями: а) С₁С₂ і С₁А₂С₂  (11/22: договор лизинга – договор финансовой аренды); б) А₁С₁С₂ і С₁С₂  (8/16: юридические основания прав – титулы прав); в) А₁С₁ і А₁А₁С₁ (4/8: выходные дни – еженедельный непрерывный отдых).

У номінативному просторі юриспруденції активно формуються варіантні ряди змішаного типу, до складу яких входять омо- та парареферентні одиниці різної структури (49/160: англо-американская правовая система – англо-саксонская правовая система – система общего права – англо-американское право – англо-саксонское право – общее право).              

Термінологічний аналіз спеціальних текстів дозволив виявити, що в субституції термінологічного знака беруть участь усі виявлені типи парадигматичних варіантів. Специфічною формою субституції можна вважати заміну вихідного терміна номінаціями, що виникають внаслідок різного модифікування його первинної структури, а саме: пропуску малоінформативного компонента (процедура конституционного ампаро – процедура ампаро – ампаро); заміни складеного терміна складним (способность к совершению сделок – сделкоспособность); зміни належності до частини мови (иск в порядке регресса – регрессивный риск); використання родового найменування (гражданско-правовые установления – гражданско-правовые акты – законы – указы) тощо.

Варіантні номінації можуть уводитися в текст двома способами: дистактно, шляхом вільного викладу матеріалу, і контактно, одночасно.

Синтагматичні варіанти терміна, що подаються неконтактно, виконують функцію субституції (заміщення) терміна, яка сполучається із функцією ідентифікації спеціального об’єкта, а також функціями текстотворення, зняття монотонності викладу тощо. Наприклад: «Наука гражданского права – наука общественная. … Гражданско-правовая наука имеет многовековую историю. … Цивилистическая наука прошла большой путь… Высоким уровнем научных исследований отличалась дореволюционная русская цивилистика…». Як правило, середовищем неконтактного функціонування варіантів є МтКС „використання термінів”.

Для аналізованих текстів властиве одночасне подання кількох парадигматичних варіантів, наприклад: «… такая возможность имеет предусмотренное законом основание или титул, она называется законным или титульным владением в противоположность фактическому, беститульному (т. е. незаконному) владению». Середовищем контактного репрезентування варіантів є МтКС „введення терміна”, „вибір терміна”, „розмежування термінів” тощо. Текстовий аналіз виявив, що більшість варіантних номінацій, поданих контактно, в подальшому не використовується, отже, не є засобами субституції. Це дає підстави стверджувати, що субституція як заміщення вихідного терміна варіантними позначеннями у процесі текстотворення є окремим випадком синтагматичної варіантності, котра охоплює усі засоби номінації (і ті, що виникають у тексті як модифікації первинного знака, і ті, що відтворюються  в тексті як готові одиниці), які співвідносяться з одним поняттям.

Використання варіантних засобів термінологічної номінації у сфері функціонування зумовлено насамперед комунікативно-прагматичною настановою спеціального тексту, що відкриває широкі можливості застосування для аналізу поняття МтКС. За нашими спостереженнями, найчастіше терміни-варіанти є структурним центром МтКС „інтродукція терміна” та „вибір терміна”, які в метамові підручників дуже часто поєднуються, тому що автор вже же при першій презентації варіантних термінів віддає перевагу одному з них, подаючи його першим. Варіантне найменування в цих МтКС може бути введеним за допомогою дужок («Имплементация (включение) положений права сообществ в национальное право отдельных государств»), сполучників или, иначе, то есть («Правомочие притязания, иначе: право на защиту…»; «право нуллификации, т. е. отклонения»), коментарю («Цель создания зон свободной торговли, в широком смысле именуемых также и зонами свободного предпринимательства, хорошо отражена уже в самом их названии…») або ж із застосуванням кількох засобів («Понятие правового государства все более совмещается с концепцией так называемого «государства всеобщего благоденствия» («максимального» государства), или, говоря иначе, «социального государства»).

Серед засобів, що виконують функцію прагматичної ієрархізації елементів метамови, до найбільш поширених у навчальній літературі належить запис у дужках. У цьому разі термін включається у парадигматичний ряд як основний шляхом виносу за дужки.

МтКС „розмежування термінів” виникає в межах МтКС „вибір терміна”, якщо необхідно розрізнити суміжні терміни, що часто змішуються (наприклад, субъект права і  субъект правоотношений), терміни-еквіваленти (пор.: «В то время как Римские договоры о ЕЭС и Евроатоме говорят о регламентах, в Парижском договоре о ЕОУС используется понятие «общее решение», а аналогом директивы является рекомендация ЕОУС. Решению в договоре о ЕЭС и Евроатоме соответствует индивидуальное решение в Договоре о ЕОУС. Особых трудностей на практике такие различия не вызывают»), пароніми тощо. 

Дослідження виявило, що формальна варіантність термінів репрезентується й у факультативних МтКс „оцінка терміна”, „етимологія терміна”, „історія терміна” тощо. В реальних навчальних та наукових текстах різні МтКС переплітаються, доповнюючи одна одну і одночасно репрезентуючи різні форми формальної і семантичної варіантності термінів правознавства.

Дослідження способів подання формальних варіантів у сфері фіксації, здійснене на матеріалі „Большого юридического словаря” (в подальшому БЮС – Е. Н.), дозволило виділити два способи репрезентації варіантів: візуальний (графічний), який частіше використовується при поданні варіанта в заголовку словникової статті, та вербальний (спосіб коментарю), за допомогою якого термінологічні варіанти подаються у тексті словникової статті.

Найпоширенішим прийомом візуального способу є запис у дужках, за допомогою якого репрезентується більше половини всіх варіантів у сфері фіксації. Дужки застосовуються при поданні варіанта, який виникає внаслідок: а) варіювання залежного (исправительная (пенитенциарная) психология, арест счета (арест вклада)), опорного (брачный договор (контракт), вклад (счет) до востребования) або всіх  компонентів складеного терміна (внешнее управление (судебная санация)), б) абревіації (грузовая таможенная декларация (ГТД), дисциплинарный изолятор (ДИЗО)) тощо. Найменш поширений спосіб – надання у заголовку словникової статті всіх членів ряду, відокремлених комою або сполучником или.      

Сутність способу коментованого подання термінологічних варіантів становить безпосередня класифікація найменування як синоніма  тексті словникової статті, наприклад: Дипломатическое право … Синонимы: посольское право, право внешних сношений) або ж надання спеціального коментаря, який може містити інформацію про частотність вживання варіантного позначення («Нередко понятия «общее право» и «англо-американское право» употребляются как тождественные»), час вживання («Криминалистика – 2) устаревшее название науки уголовного права»), сферу функціонування («Дуалистическая республика – в науке конституционного права термин, используемый в качестве синонима «президентская республика»), правову систему тієї чи іншої країни («Антимонопольное законодательство … В США именуется антитрестовским законодательством») тощо.

Аналізований словник відзначається різноманітністю прийомів подання термінологічної варіантності, що має як позитивні, так і негативні сторони. До останніх можна віднести перш за все відсутність системності у поданні варіантів.

У третьому розділі „Семантична варіантність термінів юриспруденції в комунікативно-прагматичному і лексикографічному аспектах” розглянуто співвіднесеність значення та дефініції терміна в аспекті теорії варіантності, досліджено такі типи неоднозначності правознавчих термінів, як поняттєвий поліморфізм, амбісемія, полісемія та еврисемія у сфері функціонування і фіксації.

Для реферованого дослідження суттєвим є твердження сучасних термінознавців про те, що основний семантичний обсяг терміна задається визначенням, але не прирівнюється до поняття (В. Татаринов). Текстове визначення, яке подається разом з терміном (особливо, коли він вживається вперше), може бути різним: скороченим, розгорнутим або ж співвідносити термін з синонімічним словом. Дефініція, якою б вона не була, служить постійному уточненню семантичного обсягу, що може варіюватися в межах моносемічного терміна. Це варіювання частини семантики терміна найчастіше виникає за рахунок зміни підходів до досліджуваного об’єкта. При номінації терміном іншого об’єкта, поняття тощо мова вже йде про виникнення нового значення в одному й тому ж терміні, тобто про розвиток полісемії. І зміна меж семантики, і виникнення нових значень оцінюється як закономірне явище в терміносистемі, що не може не відбивати процесу  пізнання дійсності, яка постійно розвивається. Виходячи з діалектичного розвитку знання, яке зумовлює постійне оновлення поняття, що в свою чергу призводить до зміни семантичного обсягу терміна, ми розуміємо семантичну означеність терміна не як її закостенілість, а як постійне уточнення обсягу і змісту терміна.

Проблема типів семантичної варіантності (поліморфізму, амбісемії, еврисемії та полісемії) тісно пов’язана з поняттями інтенсіоналу та екстенсіоналу. Кожен розряд неоднозначних термінів має відповідні мовленнєві параметри вияву інтенсіональних і екстенсіональних властивостей. 

Поняттєвий поліморфізм виникає тоді, коли в дефініції або ж у складі аналітичного терміна наявні слова, які можна інтерпретувати по-різному, в силу чого можливе різне розуміння таких поліморфних (або „м'яких”, за термінологією С. Шелова) дефініцій. Це явище може мати кількісний або якісний характер.

При кількісному поліморфізмі розширюється екстенсіонал терміна, тоді як інтенсіонал залишається незмінним, тобто склад ознак, що визначають поняттєвий зміст терміна, є фіксований, але межі значень цих ознак (або однієї з них) не закріплені, що допускає різну інтерпретацію ступеня їх вияву. Найчастіше цей підтип зумовлюється наявністю у складі дефініції слів значительно, преимущественно, чаще всего, относительно, обычно, главным образом, как правило, редко, незначительно, существенный, превышать, преобладать, доминировать тощо. Наприклад: Гражданское право – совокупность (система) норм, регулирующих главным образом имущественные отношения, прямо или косвенно связанные с существованием товарного производства.

При якісному поліморфізмі таким, що допускає різну інтерпретацію, є сам склад ознак, якы формують поняттєвий зміст термінів, тобто спостерігається варіювання, розширення інтенсіонала терміна. Показовим у цьому разі є використання в дефініціях слів особый (особенно, особого рода), специфический, похожий, однородный, неоднородный, однотипный, близкий, аналогичный, характерный тощо. Наприклад: Государствоподобные образования (квазигосударства) – особый вид субъектов международного права, обладающих некоторыми признаками (чертами) государств, но не являющихся таковыми в общепринятом смысле. Регулярним засобом вираження кваліфікативного поліморфізму є також вирази иные, другие, и другие (и др.), и так далее (и т. д.), и тому подобный (и т. п.), наявність яких призводить до нечіткості й невизначеності дефінованого поняття. Якісно поліморфні дефініції при різній інтерпретації можуть зумовлювати й різний якісній склад поняття, внаслідок чого несталими можуть виявитися як інтенсіонал, так і екстенсіонал терміна.

         На широкому текстовому матеріалі доводиться, що у сфері юриспруденції поліморфізм спостерігається і тоді, коли неоднозначним є сам термін або компонент у його складі, що пов’язано насамперед з наявністю в мові права оціночних структур і понять (вредные последствия, крупный ущерб, достаточные основания, хищение в особо крупных размерах, особо опасный рецидивист тощо), тісним зв’язком із загальновживаною лексикою (вина, вымогательство, заблуждение, кража, халатность тощо). Поліморфізм може породжуватись і некоректним вживанням мовних виразів, відсутністю належних тлумачень, залежністю мови права від соціальних факторів тощо. В роботі зазначається, що небажаність вживання в тексті законів поліморфних виразів відзначається багатьма юристами, які досліджують законодавчі акти в лінгвістичному плані. Проте, незважаючи на це, явище поняттєвого поліморфізму неправильно було б визначати як категорично негативне. Ми приєднуємося до думки С. Шелова про те, що жорсткість семантики терміна має принципове значення при поясненні найважливіших явищ мови науки, зокрема явища сумірності / несумірності наукових теорій, тому повністю виключити поліморфні визначення з числа термінологічних дефініцій, і тим більше поліморфні терміни  зі складу термінологій, неможливо.

Майже всі поліморфні терміни схильні одночасно і до амбісемії, бо можливість різних інтерпретацій, зумовлена наявністю поліморфного компонента у термінологічному найменуванні, зрештою призводить до численних дефініцій, за допомогою яких вчені намагаються найточніше означити юридичне поняття. Амбісемія, під якою розуміється притаманна термінові властивість функціонувати у метамові з різним обсягом семантики, породжується також потягом різних наукових шкіл, напрямків та окремих вчених до більш глибокого проникнення у сутність об’єкта дослідження, прагненням дослідити і відобразити його раніше не вивчені аспекти. Невипадково, що амбісемічність притаманна багатьом новим правничим термінам, загальноприйняте значення яких ще не стало достатньо визначеним через неусталеність означуваного ними поняття. Амбісемія являє собою різнообсягову характеристику інтенсіоналу терміна-поняття, його семантичну аспектизацію і найбільш виразно виявляється при порівнянні різних тлумачень одного терміна. Наприклад, термін юридическая обязанность має словникову дефініцію „определенная законом мера должного поведения участника данного (конкретного) правоотношения – носителя этой обязанности” і текстове визначення „гарантированная законом мера общественно необходимого (полезного) и государственно целесообразного поведения лица, объективно обусловленная потребностями существования и развития других лиц, социальных групп, наций, человечества”. Неважко помітити, що перша дефініція наголошує характеристику особи – учасника правовідносин, а друга – характеристику міри поведінки цієї особи. Амбісемія виявляється не лише на рівні дефініцій, що мають різні джерела, але й на рівні визначень в одному тексті, до яких автор вдається, щоб всебічно з'ясувати одне й те ж поняття. Наприклад: „ … правопорядок – часть системы общественных отношений, урегулированных нормами права и находящихся под защитой закона и охраной государства. … Правопорядок – состояние (режим) правовой упорядоченности – урегулированности и согласованности – системы общественных отношений, складывающееся в условиях реализации законности. Иначе: это атмосфера нормальной правовой жизни, которая устанавливается в результате точного и полного осуществления предписаний правовых норм (прав, свобод, обязанностей, ответственностей) всеми субъектами права”. Як бачимо, нарівні з основною дефініцією автор подає ще дві, які висвітлюють різні аспекти  поняття правопорядку. Амбісемічні терміни в навчальній та науковій літературі досить регулярно репрезентуються МтКС „визначення терміна”, „розмежування термінів” та „уточнення змісту терміна”. Проілюструємо останню з них: „В науке уголовного права нет единообразия в понимании уголовной ответственности: одни авторы отождествляют ее с уголовным наказанием; другие характеризуют уголовную ответственность как определенного рода обязанность; третьи рассматривают ее в качестве конкретного уголовно-правового отношения, четвертые – понимают уголовную ответственность как реализацию санкции уголовно-правовой нормы; пятые – считают уголовную ответственность осуждением виновного обвинительным приговором суда за совершенное преступление с назначением наказания или без него и т. д.”.

У цілому терміни-амбісеманти мають нестійкий інтенсіонал та загальний, але дуже вузький екстенсіонал (В. Татаринов). Розвиток амбісемічного поняття зрештою може привести до розділення інтенсіоналу або ж до його переосмислення, тобто до полісемії.

При полісемії, під якою розуміється здатність терміна мати декілька взаємопов’язаних значень, відбувається дроблення інтенсіоналу та розширення екстенсіоналу. У сфері юриспруденції полісемія розвивається більш понад 20  метонімічними моделями, серед яких найбільш продуктивними є моделі „дія, діяльність / результат дії, діяльності” (акт, кассация, резолюция); „галузь права / навчальна дисципліна / правнича наука” (гражданское процессуальное право, коммерческое право); „діяльність / суб’єкт діяльності” (администрация, арбитраж, таможенная служба) тощо. Досить широко представлена полісемія, заснована на відношенні загального і часткового (банковский акцепт, закон, президентционализм), загального і спеціального (конституционный процесс, отставка), роду та виду (косвенное доказательство, постановление суда). Типовим для аналізованої сфери є відбиття лексико-семантичної варіантності правничих термінів, пов’язаної з розумінням їх в широкому або вузькому значеннях; у негативному чи позитивному, формальному, матеріальному або формально-матеріальному аспектах. У загальній правничій термінології, що складається з ряду підсистем, які виділяються відповідно до галузей права (цивільного, адміністративного, конституційного тощо), є значна кількість неоднозначних термінів, що функціонують одночасно в різних галузях права (наприклад, аккредитация (міжнар. і нац. право), акцепт (цивільне право, банк. право, страхування), государство (теорія права, конст. і міжнар. право), декларация, народ (конст. і міжнар. право), исправительные работы, предупреждение (карне і адмін. право), испытательный срок (труд. і карне право) тощо). Виішення питання про віднесення таких термінів до омонімів чи полісемантів залежить від багатьох факторів і в першу чергу від визначення меж полісемії та омонімії в термінології.

У загальній макросистемі правознавчих термінів відзначаються явища еврисемії та омонімії. Еврисемія – здатність терміна відноситись до невизначеної кількості денотатів – спостерігається в тих випадках, коли терміни з'єднані між собою лише наявністю в їх семантиці однієї узагальненої за характером семи. Еврисемант характеризується нескінченним екстенсіоналом при дуже вузькому інтенсіоналі. У досліджуваній термінології до еврисемантів можна віднести терміни із запозиченою зовнішньою формою, що зберегли загальну сему, запозичену разом зі знаком із мови-джерела. Наприклад: „Континуитет (от англ. continuity – непре­рывность) – 1) правило парламентской процедуры, согласно кото­рому рассмотрение неутвержденного на предыдущей сессии зако­нопроекта возобновляется с соответствующей стадии на следую­щей сессии, т. е. окончание сессии лишь приостанавливает, а не прерывает законодательный процесс; 2) в международном праве осуществление государством-продол­жателем (правопреемником) предусмотренных в договорах прав и обязательств государства-предшественника” [БЮС, 280]. Спільною для цих значень, які ми визначаємо як еврисемічні, є сема „безперервність, продовження”. Зауважимо, що більшість еврисемантів близькі до омонімів, а здебільшого і є омонімами, які традиційно інтерпретуються словниками як значення одного слова. Власне ж омонімія спостерігається при порівнянні поодиноких юридичних термінів із загальновживаними словами або термінами інших наук (наприклад, гіпотеза – в теорії права структурний елемент норми права, який визначає умови її дії, та гіпотеза – наукове припущення, яке висувається для пояснення будь-яких явищ).  

Подання багатозначних термінів у навчально-наукових текстах відбувається у МтКС двох типів: „визначення терміна” та „уточнення змісту терміна”. Відповідні контексти можуть містити вирази, що безпосередньо вказують на багатозначність терміна: употребляется в разных значениях, имеет двоякое значение тощо (наприклад: „Свобода движения лиц имеет двоякое значение. Во-первых, это свобода движения работников… Во-вторых, это право на жительство и экономическую деятельность граждан одного государства-члена в другом государстве-члене”), пояснюють витоки різного розуміння терміна (В широком понимании система корпоративных норм образует корпоративное право. Узкое понимание используется в правовых системах англо-американского типа. Корпоративное право там приравнивается к акционерному праву…), визначають термін у різних аспектах („… различение прав основано на фиксации в них негативного и позитивного аспектов свободы. В негативном значении свобода понимается как отсутствие принуждения, ограничений по отношению к личности, в том числе и со стороны государства, в позитивном – как свобода выбора, создаваемая государством, а главное, способность человека к достижению своих целей и обязанность предоставлять гражданину те или иные социальные блага) тощо.

Своєрідної репрезентацію в метамові юриспруденції набувають нові терміни та означувані ними поняття, входження яких у правничу систему майже завжди супроводжується семантичною варіативністю, що експлікується різними видами семантичної неоднозначності, найчастіше амбісемічністю і власне багатозначністю, котрі іноді неможливо розмежувати. Визначенню таких термінів можуть присвячуватись досить великі за обсягом контексти, іноді цілі підрозділи. За нашими спостереженнями, такі контексти мають досить структуровану організацію, яка об’єднує ряд різних МтКС, спрямованих на адекватне відображення всієї наукової інформації про новий термін та означуване ним поняття.

У сфері фіксації всі значення терміна-полісеманта традиційно подаються в одній словниковій статті і нумеруються арабськими цифрами. Проте в досліджуваному нами словнику (БЮС) спостерігаються численні відступи від загальноприйнятих форм за рахунок застосування способів дефінування термінів, притаманних сфері функціонування. Це включення лексико-семантичних варіантів (ЛСВ) у словникову статтю без цифрових рубрик, але з відповідними позначками, що вказують: а) на галузь права (Аппарат государственный – в науке конституционного права система органов, практически осуществляющих функции государства. В узком смысле – совокупность исполнительных органов власти, выполняющих повседневное управление государством), б) характер значення – широке / вузьке (Дипломатический корпус – в узком смысле совокупность глав иностранных дипломатических представительств, аккредитованных в данном государстве. В широком – совокупность членов дипломатического персонала иностранных дипломатических представительств в данном государстве и членов их семей) або в) аспект значення – формальне, матеріальне (Законная сила – формальная З. с. означает, что приговор больше не может быть обжалован; материальная – что содержание приговора не подлежит изменению) тощо. 

Досить типовим для БЮС є введення нового значення в текст словникової статті за допомогою лексично різнорідних коментарів типу используется также для обозначения, под чем-л. понимается также, понятие охватывает, иногда обозначает, также называют, также именуется тощо, наприклад: Помимо гражданско-процессуального законодательства, понятие «гражданское процессуальное право» охватывает одноименную науку и учебную дисциплину»; «Термин «гражданство» используется также для обозначения особого правового режима унификации статуса граждан государств – членов конфедерации.

Слід зазначити, що в межах нерубрикованої статті можуть опинитися досить далекі один від одного поняття, котрі сприймаються скоріше як еврисеманти чи навіть омоніми, наприклад: „Инкорпорация – способ систематизации действующего права путем объединения в сборнике или собрании правовых актов в алфавитном, хронологическом или другом порядке. … В текстах международных договоров термин И. иногда обозначает включение одного государства в состав другого на основе соглашения”. На нашу думку, такі значення слід подавати хоча б в окремих рубриках, якщо не статтях.

На відміну від теоретиків термінознавства, які вважають, що розбіжності у поняттєвій сфері науки, у спеціальній комунікації не викликають так званих „інформаційних шумів”, бо є природним атрибутом прогресуючої науки і техніки, автори проаналізованих нами джерел менш оптимістичні в оцінці поняттєвої неоднозначності термінів. Аналіз МтКС „розмежування термінів” та „уточнення змісту термінів”, які репрезентують амбісемії термінів у сфері функціонування, свідчить про прагнення багатьох авторів з'ясувати ситуацію з тим чи іншим поняттям чи терміном, щоб дійти згоди і знайти оптимальний варіант.

У висновках узагальнюються основні спостереження, здійснені під час аналізу формальної та семантичної варіантності у сфері термінології правознавства.

Специфіка терміна та термінологій як складових частин спеціальних мов (метамов) зумовила формування на базі загальної теорії варіантності окремої, термінологічної теорії варіантності, яка виходить з того, що необхідним і достатнім для констатації відношень варіантності між термінами є встановлення тотожності функцій між ними. На відміну від загальновживаного слова можливості варіювання плану вираження і плану змісту для термінологічного знака обмежені лише спроможністю виражати одне й те ж спеціальне поняття. В останні роки серед найменувань, які використовуються для позначення мовних одиниць, що варіюються у сфері термінології, найбільшого поширення здобув термін варіант, який охоплює також поняття термінологічного синоніма та дублета.

Формальне і семантичне варіювання термінів правознавства знаходить відбиток як у сфері фіксації – спеціальних термінологічних словниках, так і у сфері функціонування – навчальних та наукових текстах. Варіантність будь-якого різновиду репрезентується в функціонально і прагматично зумовленому фрагменті спеціального тексту, який одержав назву метатекстової комунікативної ситуації (МтКС). Відповідно до цільової настанови текстового фрагмента, його структури та мовного вираження були виділені основні та факультативні типи МтКС, властиві метамові правознавства.

Згідно з прийнятою за базову парадигматичною класифікацією формальні варіанти правознавчих термінів класифіковано на омореферентні та парареферентні підкласи з подальшим розподілом кожного з них на підгрупи, що об’єднують варіанти, однакові за структурою та формою варіювання. Парадигматичний аналіз свідчить про значну продуктивність варіювання плану вираження правознавчих термінів, різноманітність форм його вияву. Для досліджуваної терміносфери найбільш характерним є еліптичне варіювання повного найменування з його абревіатурним аналогом та варіантність складених термінів, що виникає внаслідок варіювання атрибутивного компонента термінів однотипної та різнотипної структури.     

У дослідженні доведено, що субституція як заміщення вихідного терміна варіантними позначеннями у процесі текстотворення є окремим випадком синтагматичної варіантності, котра охоплює усі варіативні засоби номінації (і ті, що виникають у тексті внаслідок модифікації первинного знака, і парадигматичні варіанти, що відтворюються  в тексті як готові одиниці), які співвідносяться з одним поняттям. Синтагматичні варіанти репрезентуються в усіх базових та факультативних МтКС за допомогою різних засобів (дужок, сполучникового зв’язку, коментаря тощо). У сфері фіксації формальні варіанти можуть подаватися у заголовку або в тексті словникової статті за допомогою візуального (графічного) або вербального (коментованого) засобів. Найбільш поширеним засобом прагматичної ієрархізіції варіантних елементів метамови юриспруденції у сфері функціонування і фіксації є запис у дужках.

У дисертаційній роботі встановлено, що семантичне варіювання правознавчих термінів виявляється у формі лексико-семантичного варіювання (полісеміі) та у формі варіювання семантичного обсягу одного й того ж терміна, зв’язаного з одним і тим же спеціальним поняттям. Варіювання семантичного обсягу однозначного терміна виявляється як поняттєвий поліморфізм (варіювання інтерпретацій вербальних компонентів у складі термінологічних дефініцій або самих термінів) та амбісемія (варіювання текстових дефініцій одного й того ж терміна). Особливе місце серед неоднозначних термінів займають еврисемічні терміни, що через високий ступінь узагальненості своєї семантики можуть співвідноситися з невизначеною кількістю денотатів.

Основним типом семантичного варіювання у сфері юриспруденції є варіювання семантики терміна, який співвідноситься з декількома спеціальними поняттями, пов'язаними відношеннями суміжності, тобто полісемія метонімічного типу. До продуктивних типів багатозначності належить і лексико-семантична варіантність, зумовлена розумінням правознавчих термінів у широкому та вузькому смислах, у негативному, позитивному, формальному та матеріальному аспектах.

Лексико-семантична варіантність у сфері функціонування головним чином реалізується у межах МтКС „визначення терміна”, „уточнення змісту терміна” та інших. У реальних навчальних та наукових текстах різні МтКС переплітаються, доповнюючи одна одну і одночасно репрезентуючи різні форми формальної і семантичної варіантності термінів правознавства.

У сфері фіксації нарівні з традиційним (рубрикованим) поданням різних значень полісемічних термінів спостерігається і включення різних ЛСВ у словникову статтю без цифрової рубрики, але в супроводі спеціальних позначок або коментарів, що більш характерно для спеціальних текстів.            

Проведене дослідження засвідчило, що формальне та семантичне варіювання метамови правознавства зумовлене як можливим варіюванням об’єкта опису – термінів законодавства, так і розвитком самої метамови, необхідністю вивчати, описувати й тлумачити норми права в різних ракурсах, з різних точок зору; порівнювати й аналізувати різні правові системи, опрацьовувати теорію права в рамках різних напрямків, шкіл та концепцій. Варіативність плану вираження та плану змісту є в цьому разі показником багатоаспектного наукового вивчення юридичних понять і свідченням динамічності терміносистеми правознавства, відсутності застою у процесі пізнання.

Подальше дослідження формальної та семантичної варіантності термінів правознавства важливе для з'ясування питань як загальнотеоретичного, так і суто практичного характеру, насамперед для вирішення проблем термінологічної варіантності в цілому, для порівняльного опису варіативності в мові законодавства та метамові, якою є мова правознавства, реалізована в корпусі наукових та навчальних текстів; для проведення когнітивних досліджень варіантності, опрацюванні прикладних досліджень нормативного та лінгводидактичного характеру тощо.